Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №397/1059/26 — Олександрівський районний суд Кіровоградської області

Справа № 397/1059/26

н/п : 2/397/958/26

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

13.10.2026 селище Олександрівка

Олександрівський районний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Гайдар Н.І.,

за участю секретаря судового засідання – Іваненко Н.Л.,

відповідача — ОСОБА_1

розглянувши у судовому засіданні у порядку спрощеного провадження з повідомленням сторін цивільну справу за позовом представника Донцова Євгенія Олександрівна, яка діє в інтересах Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,

У С Т А Н О В И В:

Акціонерне товариство «Перший український міжнародний банк» (далі АТ «ПУМБ») звернулось до суду з позовом про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 200339651872 від 14.01.2025 року у розмірі 69456,52 грн., що утворилася станом на 29.04.2026 року.

Позов обґрунтовано тим, що 14.01.2025 року сторони уклали кредитний договір № 200339651872 відповідно до умов якого ОСОБА_1 видано кредит у сумі 50000,00 грн.

Відповідач ОСОБА_1 не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином, тому станом на 29.04.2026 року утворилась заборгованість у загальному розмірі 69456,52 грн., з яких: 49435,20 грн. заборгованість за кредитом, 20021,32 грн. заборгованість за процентами.

Позивач направив письмову вимогу (Повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.

Ухвалою Олександрівського районного суду Кіровоградської області від 30.06.2026 року відкрито провадження у справі, яку призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

14.07.2026 року відповідач подав відзив на позов, позовні вимоги не визнав, в обгрунтування зазначив, що позов грунтується виключно на формальному посиланні на факт укладення електронного кредитного договору та наявність заборгованості, однак позивач повністю ігнорує обставини, за яких було оформлено кредит, а також власну обізнаність про шахрайські дії щодо нього з першого дня їх вчинення. Фактично дана справа виникла не внаслідок звичайного невиконання кредитних зобов`язань, а внаслідок вчинення щодо нього шахрайських дій невстановленими особами, які, використовуючи методи соціальної інженерії, видавали себе за працівників АТ «Перший Український Міжнародний Банк», діяли через месенджер Telegram та ввели мене в оману щодо справжнього змісту операцій, які здійснювалися. Позивач був повідомлений про зазначені обставини одразу після їх виникнення. У день вчинення шахрайських дій він негайно повідомив банк про незаконне заволодіння кредитними коштами, після чого звернувся до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення. За результатами розгляду заяви 17.01.2025 року було відкрито кримінальне провадження, про що отримано витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Просить відмовити в задоволенні позову.

06.08.2026 через підсистему «Електронний суд» до суду надійшло пояснення представника позивача в якому останній висловив заперечення на відзив зазначаючи, що у постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 лютого 2018 року в справі № 552/2819/16-ц (провадження № 61-1396св18) вказано, що: «користувач не несе відповідальності за здійснення платіжних операцій, якщо спеціальний платіжний засіб було використано без фізичного пред`явлення користувачем або електронної ідентифікації самого спеціального платіжного засобу та його держателя, крім випадків, коли доведено, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, Такий правовий висновок сформульовано в постанові Верховного Суду України від 13 травня 2015 року у справі № 6-71цс15. В даному випадку відповідач самостійно підтверджує, що передав третім особам свої особисті дані, тобто, він сам сприяв незаконному використанню персонального ідентифікаційного номера або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції. Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості, а відповідач у свою чергу в межах кримінального провадження має право заявляти вимоги про відшкодування йому матеріальної шкоди від осіб, які її завдали. Крім того, надав суду електронну заяву відповідача на приєднання до ДКБО з звітом про її підписання сторонами в електронному вигляді.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, в позові просив справу розглядати за відсутності позивача.

Відповідач в судовому засіданні позов не визнав, додатково пояснив суду, що мав бажання отримати кредит в меншому розмірі в сумі 15000,00 грн, разом з тим щодо нього вчинені шахрайські дії невідомих осіб, на даний час по даному факту порушено кримінальне провадження. Також пояснив, що спілкувався з працівником банку щодо отримання кредиту через чат бот месенджеру Telegram, надалі перейшов за посиланням, оскільки йому надійшла смс про те, що його заблоковано. Після підписання договору з позивачем і отримання коштів на рахунок, кошти були зняті з його рахунку шахраями, про що він повідомив працівників банку. Просив відмовити в задоволенні позову.

Вислухавши відповідача, дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступного висновку.

Судом встановлено, що між АТ «ПЕРШИЙ УКРАЇНСЬКИЙ МІЖНАРОДНИЙ БАНК» та ОСОБА_1 14.01.2025 на підставі кредитного договору № 200339651872 (надалі – кредитний договір) видано кредитну картку з кредитним лімітом в сумі 50000 грн.

Згідно заяви № «200339651872» від 14.01.2025 р. на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб ОСОБА_1 прийняв Публічну пропозицію АТ «ПУМБ» на укладення Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб (надалі за текстом – ДКБО), яка розміщена на сайті АТ «ПУМБ» (надалі за текстом – Банк): www.pumb.ua та погодився з її умовами в повному обсязі.

На підставі заяви ОСОБА_1 відкрито поточний рахунок № НОМЕР_1 у валюті UAH для власних потреб з наступним: Картка миттєвого випуску (не персоніфікована) НОМЕР_2 із встановленням кредитного ліміту у сумі 50 000 грн. Стандартна процентна ставка за користування коштами Кредитного ліміту складає 35,88%, денна процентна ставка складає 0,0611%. Тип процентної ставки: фіксована. Реальна річна процентна ставка складає 42,36%. Орієнтовна загальна вартість кредиту для споживача за весь строк користування кредитом (у т.ч. тіло кредиту, відсотки, комісії та інші платежі) 12 229 грн. Загальні витрати за користування коштами Кредитного ліміту 2 229 грн. Денна процентна ставка розраховується у процентах за формулою: (2 229 грн. (загальні витрати за користування коштами Кредитного ліміту)/ 10 000 грн. (загальний розмір кредиту))/ 365 днів (строк кредитування у днях) ? 100%. розрахунок здійснено за умови виникнення заборгованості у розмірі 10 000 гривень та наступним її погашенням у строк 12 місяців рівними платежами.

Відповідно до розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 200339651872 від 14.01.2025 р. зі всіма змінами і доповненнями до нього, станом на 29.04.2026 р. (включно) відповідач має заборгованість в розмірі 69 456.52 гривень, в тому числі: - заборгованість за сумою кредиту 49 435.2 гривень; - заборгованість за процентами 20 021.32 гривень.

30.04.2026 позивач направив письмову вимогу (Повідомлення) відповідачу на адресу місця проживання, яку він зазначив у анкеті на отримання кредиту, однак у наданий строк заборгованість відповідачем погашена не була.

Відповідач не виконує свої кредитні зобов`язання належним чином в зв`язку з чим утворилася заборгованість в розмірі 69 456.52 гривень.

Між сторонами виникли зобов`язальні правовідносини на підставі кредитного договору, які регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК України).

Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з частиною першої статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно зі статтею 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За правилом частини першої статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів.

Відповідно до статті 6 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).

За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина друга статті 639 ЦК України).

Абзац другий частини другої статті 639 ЦК України передбачає, що договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін, вважається укладеним в письмовій формі.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).

Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію».

Згідно з пунктом 6 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти договір (пункт 12 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до частини третьої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (частини четверта статті 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Згідно з частиною шостою статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею.

За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Укладення договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.

В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно зі статтею 2 Закону України «Про захист персональних даних» персональні дані - це відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути ідентифікована; суб`єкт персональних даних - фізична особа, стосовно якої відповідно до закону здійснюється обробка її персональних даних; згода суб`єкта персональних даних - будь-яке документоване, зокрема, письмове, добровільне волевиявлення фізичної особи щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки.

Частиною п`ятою статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб`єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством.

Відповідно до частини шостої статті 6 Закону України «Про захист персональних даних» не допускається обробка даних про фізичну особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

У частині першій статті 11 Закону України «Про захист персональних даних» встановлено, що підставою виникнення права використання персональних даних є, зокрема, згода суб`єкта персональних даних на обробку його персональних даних; дозвіл на обробку персональних даних, наданий володільцю персональних даних відповідно до закону виключно для здійснення його повноважень; укладення та виконання правочину, стороною якого є суб`єкт персональних даних або який укладено на користь суб`єкта персональних даних чи для здійснення заходів, що передують укладенню правочину на вимогу суб`єкта персональних даних.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З урахуванням зазначеного, наданими позивачем доказами підтверджується, що сторонами у справі укладено договір, який було підписано електронним підписом відповідача, на умовах визначених у вказаному договорі відповідачу надано кредит, зі сплатою відсотків за користування кредитними коштами, та зі встановленими строками їх повернення.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора, що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», а зазначені у ньому умови не порушують вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», та за відсутності належних доказів про те, що договір укладено іншою особою, відсутні підстави для відмови у задоволенні позовних вимог Товариства.

З урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. зокрема, постанови Верховного Суду від 10 березня 2021 року у справі № 607/11746/17, від 25 липня 2024 року у справі № 500/6150/14).

Відповідно до положень ст. 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини.

Під час вирішення питання розподілу тягаря доведення судом підлягають застосуванню ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, згідно з якими кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-383/2010 зазначено, що ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

У ст. 629 ЦК України закріплено один із фундаментів, на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати (постанова Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передачі грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (постанова Верховного Суду від 05 жовтня 2022 року у справі № 463/9914/20).

Разом з тим, відповідач не надав доказів оспорення зазначеного кредитного договору в судовому порядку.

При цьому, Верховний Суд неодноразово згадував про категорію стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц, від 03 серпня 2022 року у справі № 910/11027/18.

Стандарт доказування «вірогідність доказів» підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надають позивач та відповідач.

До предмета доказування належить сукупність юридичних фактів матеріально-правового характеру, з якими закон пов`язує виникнення, зміну й припинення правовідносин між сторонами та на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно із ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Таким чином, у процесуальному та матеріальному законодавстві передбачено обов`язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно, звертаючись із позовом на захист свого порушеного права в зобов`язальних правовідносинах, позивач повинен довести належними, допустимими та достовірними доказами підстави виникнення в боржника обов`язку та зміст цього обов`язку згідно з нормами права, що регулюють спірні правовідносини.

У свою чергу процесуальні обов`язки відповідача полягають також у здійснені ним активних процесуальних дій, наведенні доводів та наданні доказів, що спростовують існування цивільного права позивача як кредитора у зобов`язанні. Тож виходячи з принципу змагальності сторін у процесі на позивача за загальним правилом розподілу тягаря доказування не може бути покладено обов`язок доведення обставин, за які відповідає боржник.

Щодо тверджень відповідача про те, що справа виникла не внаслідок звичайного невиконання кредитних зобов`язань, а внаслідок вчинення щодо нього шахрайських дій невстановленими особами то суд зазначає наступне.

Наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що відповідно до витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 17.01.2025 року, номер кримінального провадження 12025121020000040 внесено відомості за заявою ОСОБА_1 , в якій останній повідомив, що 14.01.2025 року в ході консультування ОСОБА_1 невідома особа, яка представилась працівником банку, отримала персональні дані його банківського рахунку та в умовах воєнного стану з використанням інформаційно-телекомунікаційних технологій заволоділа грошовими коштами в сумі 48000,00 грн які знаходилися на рахунку банківської карти в ПУМБ НОМЕР_3 , чим завдала матеріальних збитків на вказану суму. Правова кваліфікація кримінального правопорушення ч. 4 ст. 190 КК України.

Разом з тим, суд зазначає, що наданий відповідачем витяг з ЄРДР не є доказом укладення спірного договору іншою особою, а не ОСОБА_1 .

У постанові Верховного Суду від 01 липня 2020 року у справі №712/9107/18 зазначено про саме через власну недбалість позивача/клієнта та бездіяльність по захисту власних персональних даних (номери карток та ПІН-кодів) та власного мобільного фінансового телефону, що надало змогу третім особам отримати вільний доступ до карток Приватбанку клієнта в системі Приват24, а тому клієнт повинен нести відповідальність за свої власні дії.

Лише наявність обставин, які безспірно доводять, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, є підставою для притягнення його до цивільно-правової відповідальності. Наведені правила визначають предмет дослідження та відповідним чином розподіляють між сторонами тягар доведення, а отже, встановленню підлягають обставини, які беззаперечно свідчитимуть, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції від його імені. У разі недоведеності обставин, які безспірно свідчать про те, що користувач своїми діями чи бездіяльністю сприяв втраті, незаконному використанню ПІН-коду або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції, необхідно виходити з відсутності вини користувача у перерахуванні чи отриманні спірних грошових коштів. Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31 березня 2025 року у справі № 591/8927/23.

З урахуванням зазначеного вище, відповідачем не доведено порушення його прав при укладенні відповідного договору, що є її процесуальним обов`язком (статті 12, 81 ЦПК України), як і не надано належних доказів укладення договору від її імені іншою особою за відсутності її волевиявлення.

При цьому, при отриманні кредиту позичальник заповнив відповідну заяву, яка містить інформацію про позичальника, проте, ОСОБА_1 не спростовано відповідні відомості й не доведено, що вони не відповідають дійсності.

Так, із заяви № «200339651872» від 14.01.2025 р. на приєднання до Договору комплексного банківського обслуговування фізичних осіб підписану кваліфікованим електронним підписом відповідачем ОСОБА_1 установлено, що останній заповнив заяву, в якій зазначив свою особисту інформацію, а також інформацію стосовно бажаного кредиту, дав згоду на відкриття рахунку та встановлення на його поточний рахунок № НОМЕР_1 кредитний ліміт у сумі 50 000 грн

Матеріалами справи підтверджено, що позивач провів належну перевірку відповідача - верифікацію відповідача відповідно до Порядку ідентифікації, верифікації клієнта. Позивач виконав свої зобов`язання та встановив кредитний ліміт в розмірі 50000,00 грн, що підтверджується матеріалами справи. Крім того, відповідачем був підписаний кваліфікованим електронним підписом і паспорт споживчого кредиту, який містить всі особисті дані відповідача.

Як вбачається із скрін переписок чат боту месенджеру Telegram, наданих відповідачем, останній підписав кредитний договір електронним цифровим підписом, однак після отримання коштів сумі 50000,00 грн відповідач повідомив свій пароль входу у застосунок через смс повідомлення, що суперечить правилам користування інтернет-банкінгом. Суд звертає увагу, що паролі, пін-коди та інші особисті дані, не можуть повідомлятися третім особам, в тому числі працівникам банку в телефонному режимі.

Тобто, відповідач передав третім особам свої особисті дані, зокрема пароль входу в застосунок, сприявши його незаконному використанню, що дало змогу невідомим особам ініціювати платіжні операції. Таким чином, позивач має право на стягнення з відповідача заборгованості, а відповідач у свою чергу в межах кримінального провадження має право заявляти вимоги про відшкодування йому матеріальної шкоди від осіб, які її завдали.

Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

При цьому, судом ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що позов підлягає до задоволення у повному обсязі.

Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України з ОСОБА_1 на користь позивача підлягає стягненню судовий збір, сплачений ним при зверненні до суду.

При подачі позову позивачем сплачено судовий збір в сумі 2662,40 грн, позов задоволено повністю, а тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2662,40 грн судового збору.

Керуючись ст.ст. 11, 12, 211, 258, 259, 263-265, 268, 273, 280-274, 289, 352, 354 ЦПК України, суд, -

У Х В А Л И В:

Позов Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» (код ЄДРПОУ 14282829) заборгованість у сумі 69456.52 (шістдесят дев`ять тисяч чотириста п`ятдесят шість гривень 52 копійки) гривень.

Стягнути з ОСОБА_1 , (РНОКПП НОМЕР_4 ) на користь Акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» витрати зі сплати судового збору у сумі 2662.4 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 копійок)

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасники справи:

Позивач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк» (місцезнаходження: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4, код ЄДРПОУ — 14282829)

Представник позивача: Донцова Євгенія Олександрівна (адреса: 04070, м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4)

Відповідач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП — НОМЕР_4 ).

Суддя Н.І.Гайдар