Рішення від 29 вересня 2026 р. у справі №367/7317/20 — Ірпінський міський суд Київської області

Справа № 367/7317/20

Провадження №2/367/2178/2026

РІШЕННЯ

Іменем України

30 вересня 2026 року року Ірпінський міський суд Київської області у складі:

головуючого судді Карабаза Н.Ф.,

при секретарі Зайцевої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович про визнання договору недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності,

в с т а н о в и в :

До Ірпінського міського суду Київської області надійшла позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович про визнання договору недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності в якій зазначено, що з метою придбання власного житла для проживання сім`ї в місті Ірпінь Київської області він восени 2012 року уклав усну домовленість з ОСОБА_5 , яка є рідною донькою про те, що остання від свого імені укладе попередню угоду з забудовником відповідачем - ОСОБА_2 на інвестування в будівництво однокімнатної квартири, загальною площею 39,4 кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 передавши при цьому ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 21 000,00 доларів США (перший внесок) та в подальшому ще 12 000,00 доларів США протягом року згідно графіку 4000,00 доларів США раз в квартал. ОСОБА_3 уклала угоду з забудовником та сплатила грошові кошти. Восени 2013 року він повинен був приїхати до міста Ірпінь та укласти нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Але на той час в позивача дуже тяжко захворіла дружина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка знаходилася на стаціонарному лікуванні з травня по серпень 2013 року. Тому він домовився з ОСОБА_3 про те, що остання оформить власність на себе, а з часом оформить договір дарування на позивача. Тому 29 жовтня 2013 року між відповідачем ОСОБА_2 та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 , який посвідчено приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С., та зареєстровано в реєстрі за № 7199. В подальшому він власними силами та за власні кошти зробив ремонт в спірній квартирі та вже мали намір з дружиною переїхати з міста Макіївка Донецької області до міста Ірпінь Київської області на постійне місце проживання, але 13 квітня 2014 року в Україні було оголошено про початок антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України. На той час у відповідача ОСОБА_3 народилася друга дитина, та вона разом з чоловіком попросилися мешкати в спірній квартирі, так як на той час власного майна не мали та проживали в гуртожитку в місті Київ, він погодився та надав згоду на проживання родини доньки. Коли в травні 2015 року стало можливо перетнути лінію зіткнення у межах Донецької області він разом з дружиною приїхали до міста Ірпінь, в спірній квартирі мешкала відповідач ОСОБА_3 разом зі своєю родиною, так як на той час онуку ще не виповнилося і року мешкати їм було ні де, він разом з дружиною зареєстрували своє місце проживання за вищезазначеною адресою, встали на обліки до Пенсійного фонду України та знову повернулися до Макіївки, так як проживати в однокімнатній квартири двом родинам неможливо та і сумнівів щодо подальшого -переоформлення квартири з доньки на батька не буде. Оформивши пенсії в місті Ірпінь він разом з дружиною віддали свої банківські картки відповідачу ОСОБА_3 за для того щоб допомогти сім`ї доньки придбати власне майно, так як він отримує пенсію в розмірі 15 500,00 гривень та 6000,00 гривен регресних виплат, що дає можливість зібрати кругленьку суму за 5 років. На решті 01.10.2020 року родина доньки придбали земельну ділянку та житловий будинок. Він разом з дружиною приїхали до міста Ірпінь з бажанням нарешті всилитися до своєї оселі, але виник скандал з відповідачем ОСОБА_3 так як остання повідомила, що має намір продати спірну квартиру так як юридично вона є власником і може робити з цім майном, що забажає, так як її рідини потрібні ще гроші щоб придбати іншу частину домоволодіння. Шляхом обману зняла з реєстрації його та його дружину зі спірної квартири. У нього дуже хворіє дружина і вони більше не можуть ні морально, ні фізично мешкати в м. Макіївка, дружині потрібна кваліфікована медична допомога. Зазначає, що він був обманутий відповідачем ОСОБА_3 , яка укладаючи в 2013 році договір купівлі-продажу спірної квартири не мала намір створювати будь-які правові наслідки, які передбачалися ним, а саме розпоряджатися в подальшому цим майном. Якщо при вирішенні позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним з підстав, насправді покупцем є інша особа, суд встановить, що фактично майно було придбано за кошти іншої особи і для неї та, що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає, вказаний договір визнається недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. Підставою для укладення угоди за участю ОСОБА_3 була лише та ситуація, що він не міг залишити в іншому місті дуже хвору свою дружину, та те, що не сумнівався в порядності своєї доньки відповідача ОСОБА_3 , але саме він здійснював оплату вартості квартири, із коштів, що належали йому особисто. Просить суд визнати частково недійсним у частині покупця укладений 29 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_5 договір купівлі - продажу квартири розташованої за адресою: АДРЕСА_1 (посвідчений приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С за реєстровим № 7199), перевівши право покупця за цим договором на ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Визнати за ОСОБА_1 право власності на квартиру АДРЕСА_2 .

Відповідачем ОСОБА_3 через канцелярію суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що вона заперечує проти позову ОСОБА_1 , вважає позовні вимоги не обґрунтованими. Вона перебуває у шлюбі з ОСОБА_4 з 28.10.2006 року. Від шлюбу має двох неповнолітніх дітей: ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_4 . У березні 2012 році, у зв`язку з переведенням чоловіка ОСОБА_4 по роботі до Київської транспортної прокуратури, останній переїхав з м. Макіївки до м. Київ. За таких обставини вони вирішили продати квартиру у м. Макіївки за адресою: АДРЕСА_3 . яка належала неповнолітній доньці ОСОБА_7 на праві власності та переїхати до Київського регіону на постійне місце проживання. З цією метою у жовтні 2012 року було продано вищезазначену квартиру у м. Макіївка за 49900 гривень та укладено з громадянином ОСОБА_2 попередній договір купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_1 . Кошти від продажу, квартири у м. Макіївки нею, на виконання умов попереднього договору купівлі-продажу, були передані громадянину ОСОБА_2 . У подальшому залишок вартості квартири сплачував чоловік за рахунок сімейних заощаджень, отриманої заробітної плати та матеріальної допомоги. 29 жовтня 2013 року вона сплатила ОСОБА_2 останню суму, після чого вони в присутності нотаріуса Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіна Максима Сергійовича уклали договір купівлі-продажу. Загальна вартість договору купівлі-продажу склала 98500 грн. Будь-яких домовленостей у неї та її чоловіка з ОСОБА_1 з приводу придбання на його користь квартири не було, ніяких коштів, у тому числі з метою придбання для нього квартири, не отримували. З моменту її вступу у шлюб з ОСОБА_4 , у неї ніяких цивільно-правових відносин або інших відносин майнового та фінансового характеру з позивачем та його дружиною не було. До грудня 2013 року ні позивач, ні його дружина жодного разу до м. Ірпінь не приїжджали, будинок, де придбалась нею квартира не бачили та не відвідували, з ОСОБА_2 не спілкувались та не були з ним знайомі взагалі. Позивач разом із своєю дружиною у період з 2012 року по теперішній час постійно мешкає у Донецькій області за адресою: АДРЕСА_4 . До м. Ірпінь приїжджали 1-2 рази на рік, виключно з метою пролікуватись та отримати соціальні і пенсійні виплати. З цією метою, на їх прохання вона погодилась прописати їх 15.05.2015 року у своїй квартирі за адресою: АДРЕСА_1 . Реєстрація у м. Ірпінь потрібна була позивачу та його дружині виключно для отримання соціальних та пенсійних виплат, оскільки територія Донецької області стала окупована та почалось проведення антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України. Законність придбання нею квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 підтверджується наявністю коштів для її придбання так, як дохід її сім`ї за 2012 рік склав 131891 грн., за 2013 рік - 105743 грн. Вартість придбаної квартири, за яку вона разом із своїм чоловіком сплачувала впродовж 2012-2013 років складає 98500 грн. Крім того, на той час вона мала власні збереження у розмірі 5000 доларів США. Позивачем не надано будь-яких доказів, які б підтверджувати наявність домовленостей між нею та ним щодо придбання на його користь квартири, відсутні будь-які докази, які б підтверджували наявність факту передачі йому позивачем коштів, у тому числі для придбання на його користь цієї квартири. Відсутня фінансова можливість позивача придбати вказану квартиру. ОСОБА_1 та його дружина 23.10.2020 року виписалися з квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 за власною згодою. Зазначає, що її чоловік на прохання позивача (з метою подальшого отримання соціальних та пенсійних виплат) прописав останнього та його дружину у своєму будинку за адресою: АДРЕСА_5 . Позивач та його дружина, починаючи з грудня 2013 року до жовтеня 2020 року, періодично приїжджали до м. Ірпінь, проте за весь цей час квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 жодного разу не оспорювали, свої майнові права на неї не пред`являли. Впродовж 2012-2013 років позивач та його дружина будь-які банківські картки їй та її чоловіку не надавали. Доводи позивача ґрунтуються виключно на його особистих міркуваннях та не мають жодної доказової бази, що підтверджується наступним. Позивач не надав до суду жодного доказу своїх стверджень, не обґрунтував свої доводи, пославшись лише на свої міркування, власний майновий стан, стан здоров`я дружини та «шаблонно» на судову практику. Твердження позивача, що останній у грудні 2013 року за власні кошти та власними силами робив ремонт у придбаній нею квартири спростовується випискою з історії по кредитному картковому рахунку її чоловіка ОСОБА_4 , згідно якої він витратив на придбання будівельних матеріалів у ТЦ «Епіцентр» впродовж листопада - грудня 2013 року 6597,54 грн. (26.11.2013 - 3795 грн. 15.12.2013 - 1903,49 грн. та 674,20 грн.. 22.12.2013 - 142,15 грн., 44,40 грн. та 38,30 грн.). Позивач не мав коштів для придбання її квартири, його доходи у період з січня 2012 року до жовтня 2013 року становлять - 110996,04грн. Відомості про лікування дружини свідчать про те, що у той період кошти витрачались на лікування ОСОБА_6 , усі наявні гроші, у т.ч., що знаходились на кредитному рахунку позивача, витрачались на придбання ліків. Враховуючи викладене, та з урахуванням того, що позивач мав поточні витрати, останній не мав фінансової змоги придбати квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Позивачем надано підтвердження того, що його дружина ОСОБА_6 перебувала на лікарняному в наступні періоди: з 27.05.13 по 17.06.2013, з 16.07.2013 по 23.07.2013, з 23.07.2013 по 09.08.2013, з 13.12.2013 по 24.12.2013. Таким чином, він мав змогу приїхати до м. Ірпінь для укладання попереднього договору у 2012 році, сплати платежів по ньому впродовж 2012-2013 років та укладання основного договору купівлі-продажу 29.10.2013 року. Розписка про отримання позивачем позики у розмірі 8000 доларів США від громадянки ОСОБА_9 не може бути доказом його права на її квартиру: суду надана копія, а не оригінал розписки, зміст розписки не свідчить та жодним чином не стосується факту придбання нею квартири. Враховуючи викладено, просить суд відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

Ухвалою Ірпінського міського суду Київської області від 23 січня 2024 року залучено в якості співвідповідача - ОСОБА_4 .

В судовому засіданні 18.06.2026 року представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Котар С.В. підтримала позовні вимоги з підстав зазначених у позовній заяві, просила задовольнити позовні вимоги.

В судовому засіданні 18.06.2026 року відповідач ОСОБА_4 не визнав позовні вимоги, просив відмовити у їх задоволенні про що подав виступ в письмові формі. Зазначив, що вимоги позивача є необґрунтованими. Спірна квартира була придбана для проживання його сім`ї, у зв`язку із його переведенням по роботі до Київської транспортної прокуратури. З цією метою у жовтні 2012 року було продано квартиру, яка належала його неповнолітній донці в м. Макіївка Донецької області за 49900грн. та укладено з ОСОБА_2 попередній договір купівлі продажу спірної квартири з його дружиною . На виконання умов попереднього договору (договір у них не зберігся) його дружина ОСОБА_3 передала ОСОБА_2 перший внесок. У подальшому залишок вартості квартири сплачував він за рахунок сімейних заощаджень, отриманої заробітної плати та матеріальної допомоги. 29.10.2013 року він з дружиною сплатили ОСОБА_2 останню суму, після чого в присутності нотаріуса уклали договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_2 . Загальна вартість спірного житла склала 98500,00грн. Будь-яких домовленостей у нього та його дружини з ОСОБА_1 з приводу придбання на його користь квартири не було, ніяких коштів, у тому числі з метою придбання для нього квартири вони не отримували. До грудня 2013 року ні позивач, ні його дружина жодного разу до м. Ірпінь не приїжджали, будинок, де вони купили спірну квартиру позивач не бачив, з ОСОБА_2 він не спілкувався та не був з ним знайомий взагалі. Позивач разом із своєю дружиною у період з 2012 року по 2020 рік постійно мешкали у Донецькій області в м. Макіївка. До м. Ірпінь приїжджали один чи два рази на рік, так як потрібно було пролікуватись та отримати соціальні і пенсійні виплати. З цією метою, на їх прохання дружина погодилась прописати їх 15.05.2015 року у своїй квартирі АДРЕСА_6 . 8Г. Ця реєстрація у м. Ірпінь потрібна була позивачу та його дружині виключно для отримання соціальних та пенсійних виплат, оскільки територія Донецької області стала окупована та почалось проведення антитерористичної операції без введення воєнного стану із залученням Збройних сил України. Квартиру АДРЕСА_2 вони придбали за кошти сім`ї. Позивач жодним належним доказом не підтвердив своїх тверджень, жодних належних доказів в обґрунтування та доведення свої позовних вимог суду не надав. Доводи позивача ґрунтуються виключно на його особистих міркуваннях та не мають жодної доказової бази.

В судовому засіданні 18.06.2026 року відповідач ОСОБА_3 не визнала позовні вимоги, просила відмовити у їх задоволенні про що подала виступ в письмові формі, зміст якого повторяє зміст поданого відзиву на позовну заяву.

В наступні судові засідання від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Котар С.В. через канцелярію суду надійшла заява про розгляд справи без її участі.

Від відповідача ОСОБА_3 та співвідповідача ОСОБА_4 також надійшли клопотання про розгляд справи без участі відповідача та співідповідача та ухвалення рішення без їх участі.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович в судове засідання не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки суд не повідомлено.

Заяв клопотань щодо відкладення розгляду справи від учасників розгляду до суду не подано.

Суд, заслухавши пояснення учасників розгляду, дослідивши матеріали справи, приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 27.10.2020 № 229743338 квартира загальною площею 39,4кв.м., житловою площею 19,2кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 належить на праві приватної власності ОСОБА_10 , державна реєстрація: 29.10.2013; підстава: договір купівлі-продажу, серія та номер: 7199, виданий 29.10.2013, видавник: Приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін М.С.

29 жовтня 2013 року між ОСОБА_2 (продавець) та ОСОБА_5 (покупець) укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С., зареєстрованого в реєстрі за № 7199, за умов якого продавець передає у власність (продає) покупцю, а покупець приймає від Продавця (купує) квартиру АДРЕСА_2 і оплачує її вартість за ціною та у порядку, передбаченому договором. Вказана квартира складається з однієї житлової кімнати, загальною площею 39,4кв.м., житловою площею 19,2кв.м.

Згідно п. 3 договору за домовленістю сторін цей продаж вчиняється за 98500 (дев`яносто вісім тисяч п`ятсот) гривень, які продавець отримав від покупця до підписання даного договору. Сторони заявляють, що на час посвідчення цього договору не мають одна до одної жодних претензій ведення розрахунків.

Згідно п. 5 договору відчужувана квартира візуально оглянута покупцем до посвідчення даного договору і знаходиться у стані, який повністю придатний для використання її за цільовим призначенням, недоліків та дефектів не має.

Згідно п. 6 договору продавець заявляє, що відчужувана квартира до моменту укладення цього договору нікому іншому невідчужена, під забороною (арештом), у заставі (іпотеці), у тому числі податковій, не перебуває, не є спільною власністю подружжя, як внесок до статутного фонду юридичних осіб не передана, судового спору щодо неї немає, права користування зазначеною квартирою у малолітніх та неповнолітніх дітей немає, а також права третіх осіб на квартиру як в межах, так і за межами України, у тому числі права наймача (орендаря), право довічного користування тощо відсутні.

Згідно п. 8 договору ми, продавець та покупець, стверджуємо, що даний договір спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, відповідає нашій справжній волі, вчинений без будь-яких погроз, фізичного та психічного тиску, у тому числі з боку інших осіб, не порушує права та законні інтереси наших дітей, не приховує іншого правочину, а також даний договір не укладається під впливом тяжкої для будь-якої із сторін обставини чи якоїсь помилки.

Згідно п.9 договору право власності на відчужувану квартиру виникає у покупця за цим договором з моменту його державної реєстрації.

Згідно п. 12 договору цей договір посвідчено за згодою чоловіка покупця ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , оформленої приватним нотаріусом Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзіним М.С. 29 жовтня 2013 року, за реєстром № 7198, зміст якої доведено до відома продавця.

Також до позовної заяви додано витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 11770825 від 29.10.2013 з якого вбачається, що власником квартири за адресою: АДРЕСА_1 є ОСОБА_11 .

Відповідно до статей 626-628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Сторони є вільними в укладенні договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (стаття 655 ЦК України).

За своєю суттю договір купівлі-продажу передбачає для однієї сторони право отримання предмета купівлі-продажу у власність та зобов`язання сплатити його покупну ціну, а для другої сторони право на отримання ціни та обов`язок передати предмет договору наступному власнику.

Отже, предмет договору належить продавцю та переходить у власність покупця, якщо інше не передбачено домовленістю сторін, та покупець має сплатити ціну за власний рахунок, якщо інше не передбачено домовленістю сторін договору або покупцем та іншою особою.

Відповідно до статті 657 ЦК України обов`язковою (істотною) умовою договору купівлі-продажу житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна є укладання його в письмовій формі, нотаріальне посвідчення та державна реєстрація.

Частиною 1 статті 215 ЦК України передбачені підстави недійсності правочину, а саме: недодержання в момент вчинення правочину стороною вимог, які встановлені частиною першою-третьою (зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, п`ятою (правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним) та шостою (правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей) статті 203 ЦК України.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Аналіз змісту ч. 3 ст. 215 Цивільного кодексу свідчить про те, що договір може бути визнаний недійсним за позовом особи, яка не була його учасником за обов`язкової умови встановлення судом факту порушення цим договором прав та охоронюваних законом інтересів позивача. При вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи ст. ст. 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права чи інтересу.

Згідно ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятися у формі, встановленій законом.

Згідно ч. 1 ст. 209 ЦК України, правочин, який вчинений у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню лише у випадках, встановлених законом або домовленістю сторін.

Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. За змістом ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Згідно ч. 1 ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Згідно ч. 1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно ст. 19 ЦПК України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових правовідносин.

За змістом вказаних процесуальних норм, об`єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес, і саме вони є підставою для звернення особи за захистом із застосуванням відповідного способу захисту.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до роз`яснень п. п. 2, 4-7 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК зміст правочину не може суперечити ЦК, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК, міжнародним договорам, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства. Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України). Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину. Судам відповідно до статті 215 ЦК необхідно розмежовувати види недійсності правочинів: нікчемні правочини - якщо їх недійсність встановлена законом (частина перша статті 219, частина перша статті 220, частина перша статті 224 тощо), та оспорювані - якщо їх недійсність прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує їх дійсність на підставах, встановлених законом (частина друга статті 222, частина друга статті 223, частина перша статті 225 ЦК тощо). Нікчемний правочин є недійсним через невідповідність його вимогам закону та не потребує визнання його таким судом. Оспорюваний правочин може бути визнаний недійсним лише за рішенням суду. Відповідно до статей 215 та 216 ЦК суди розглядають справи за позовами: про визнання оспорюваного правочину недійсним і застосування наслідків його недійсності, про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. Вимога про встановлення нікчемності правочину підлягає розгляду в разі наявності відповідного спору. Такий позов може пред`являтися окремо, без застосування наслідків недійсності нікчемного правочину. У цьому разі в резолютивній частині судового рішення суд вказує про нікчемність правочину або відмову в цьому. Вимога про застосування наслідків недійсності правочину може бути заявлена як одночасно з вимогою про визнання оспорюваного правочину недійсним, так і у вигляді самостійної вимоги в разі нікчемності правочину та наявності рішення суду про визнання правочину недійсним. Наслідком визнання правочину (договору) недійсним не може бути його розірвання, оскільки це взаємовиключні вимоги.

Відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові і не потребує перевірки обраного позивачем способу захисту і правової оцінки по суті спору. Відповідна правова позиція міститься в постанові КГС ВС від 29 серпня 2023 року у справі № 910/5958/20. У розгляді позову про визнання недійсним оспорюваного правочину суд повинен вирішувати питання про спростування презумпції правомірності правочину та має встановити не лише наявність підстав, з якими закон пов`язує визнання правочину недійсним, але й чи було порушене цивільне право або інтерес особи, за захистом якого позивач звернувся до суду, яке саме право (інтерес) порушене та в чому полягає порушення. Колегія суддів КГС ВС врахувала те, що особа, яка звертається до суду з позовом про визнання недійсним договору (чи його окремих положень), повинна довести конкретні факти порушення її майнових прав та інтересів, а саме: має довести, що її права та законні інтереси безпосередньо порушені оспорюваним договором і в результаті визнання його (чи його окремих положень) недійсним майнові права заінтересованої особи буде захищено та відновлено.

При цьому, ВС констатував відсутність порушення прав та законних інтересів позивача є самостійною, достатньою підставою для відмови у позові.

Звертаючись до суду з вимогою про визнання недійсними договору купівлі-продажу квартири в частині покупця, ОСОБА_1 послався, зокрема, на вимоги статті 217 ЦК України.

Положеннями статті 217 ЦК України визначено, що недійсність окремої частини правочину не має наслідків недійсності інших його частин і правочину в цілому, якщо можна припустити, що правочин був вчинений без включення до нього недійсної частини.

Верховний Суд в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц відступив від висновку, викладеного в постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 липня 2020 року в справі № 265/3310/17, а також від аналогічного висновку, викладеного в постанові Верховного Суду від 08 грудня 2021 року в справі № 466/8968/19, про те, що: 1) під час вирішення позову про визнання договору купівлі-продажу недійсним із підстав, що насправді покупцем є інша особа, суд повинен встановити, що фактично майно було придбане за кошти іншої особи і для неї та що інших підстав для визнання цієї угоди недійсною немає; вказаний договір відповідно до статей 235, 236 ЦК України може бути визнаний недійсним лише в частині, що стосується покупця, і покупцем за цим договором визнається особа, за рахунок коштів якої і для якої фактично укладався цей договір. 2) за умови доведеності, що за договором купівлі-продажу майно насправді було куплено не зазначеним у договорі покупцем, а іншою особою, за її кошти, суд може визнати, що вказаний договір у частині, що стосується покупця, є удаваною угодою і що дійсним покупцем за цим договором є особа, для якої за її кошти було придбано майно.

Верховний Суд в складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2022 року в справі № 346/2238/15-ц виснував, що нормами ЦК України не допускається такої правової конструкції, як позов про визнання недійсним договору в частині сторони договору.

Зазначена позиція Верховного суду викладена і в постанові Верховного суду України від 05 березня 2025 року по справі № 367/6134/19 (провадження № 61-12301св.24.

Разом з тим, судом не встановлено порушення прав чи охоронюваних законом інтересів позивача ОСОБА_1 при укладенні оспорюваного договору купівлі - продажу квартири 29 жовтня 2013 року та не надано належних доказів цього, суд не бере до уваги твердження позивача про те, що між ним та його донькою ОСОБА_5 , (при цьому суд звертає увагу на те, що факт родинних відносин між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 учасниками розгляду не оспорюють та не заперечують, крім того даний факт підтверджено поданими позивачем копіями свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 та свідоцтва про шлюбу серія НОМЕР_2 (з якого вбачається, зміна прізвища ОСОБА_12 на «Ушакова») була домовленість про те, що остання від свого імені укладе попередню угоду з забудовником - відповідачем ОСОБА_2 на інвестування в будівництво однокімнатної квартири, загальною площею 39,4кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 , передавши при цьому ОСОБА_3 грошові кошти в розмірі 21000,00доларів США (перший внесок), оскільки жодних належних доказів, в підтвердження даного факту суду не надано.

Зі сторони позивача не було заявлено жодних клопотань щодо витребування доказів, зокрема, укладеного вище зазначеного попереднього договору з забудовником - відповідачем ОСОБА_2 на інвестування в будівництво однокімнатної квартири, загальною площею 39,4кв.м. за адресою: АДРЕСА_1 ; інформації щодо внесення коштів (коли, ким та в яких розмірах) згідно умов зазначеного договору.

Так як і не доведений жодним належним доказом факт передачі ОСОБА_1 ні відповідачу ОСОБА_3 , ні відповідачу ОСОБА_2 (забудовнику) грошових коштів в розмірі 21000,00 доларів США, (перший внесок) та в подальшому ще 12000,00 доларів США протягом року (по 400,00доларів США щокварталу) за придбання спірної квартири.

Суд не бере до уваги подану копію розписки від ОСОБА_1 від 26.08.2013 року, оскільки, з її змісту вбачається, що кошти ОСОБА_1 в розмірі 8000 доларів США позичив в ОСОБА_9 строком на 1 рік, жодної інформації зазначений документ не містить яким чином він стосується факту купівлі продажу квартири АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі продажу квартири від 29 жовтня 2013 року.

Зі сторони позивача суду не було надано жодного належного доказу (квитанцій, банківських переказів, тощо), про те, що квартира АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі продажу квартири від 29 жовтня 2013 року була куплена за його власні кошти, що він надав для її придбання.

З поданої позивачем копії довідки Головного управління ПФУ у Київській області № 1956 від 03.11.2020 року та Довідки про доходи Ірпіпського відділення управління виконавчої дирекції ФССУ у Київській області №1010 віл 02.11.2020 року вбачається, що ОСОБА_1 отримував пенсію за віком в розмірі з січня 2012 року по квітень 2012 року в розмірі 2941,90грн. щомісячно і в період з травня 2012 року по грудень 2013 року - розмірі 3794,25 грн. щомісячно, та загальна сума доходу за період з листопада 2012 року по листопада 2015 року становила 125571,28грн.

В свою чергу суд звертає увагу, що відповідачем ОСОБА_3 підтверджено фінансову можливість у придбанні вище зазначеної квартири. Зокрема, факту про те що дохід сім`ї відповідачки ОСОБА_3 за 2012 рік склав 131891 грн., за 2013 рік - 105743 грн., що знайшло підтвердження у поданих деклараціях про майно, доходи, витрати і зобов`язання фінансового характеру за 2012 рік та за 2013 рік ОСОБА_4 , довідках з місця роботи ОСОБА_4 , - стороною позивача не спростовано.

Не спростовано стороною позивача і факту продажу в 2012 році однокімнатної квартири АДРЕСА_7 , що належала на праві приватної власності ОСОБА_7 , доньки відповідача ОСОБА_3 та співвідповідача ОСОБА_4 , що вбачається з даних Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 15.11.2021 № 284714289.

Суд звертає увагу, що твердження позивача про те, що позивач у грудні 2013 року за власні кошти та власними силами робив ремонт у придбаній спірній квартирі, не знайшло підтвердження в судовому розгляді жодними належними доказами, проте спростовано відповідачем ОСОБА_3 та співвідповідачем ОСОБА_4 поданими доказами, а саме: копіями договорів на виготовлення та встановлення дверей, рахунку та квитанції про сплату; копією договору на виготовлення та встановлення кухні, рахунку та квитанції про сплату.

Суд не бере до уваги подані відповідачем копії чеків, зі змісту, яких не вбачається що кошти були витрачені на придбання товарів, саме для здійснення ремонтних робіт у спірній квартирі, крім того, визначити особу, яка сплачувала зазначені кошти також не є за можливе встановити. Також суд позбавлений можливості визначити і по поданій роздруківці історії по картковому рахунку ОСОБА_4 з 02.06.2013 по 01.12.2013, що відповідні кошти витрачалися ОСОБА_4 саме на придбання будівельних матеріалів для здійснення ремонтних робіт у спірній квартири.

Також відповідачами спростовано твердження позивача проте, що на укладання спірного договору він не міг приїхати до м. Ірпінь, Київської області, оскільки, його дружина перебувала на лікуванні в стаціонарі та потребувала його присутності. Із поданих самим же позивачем копій виписок з історії хвороби ОСОБА_6 вбачається, що остання перебувала на лікарняному в наступні періоди: з 27.05.13 по 17.06.2013, з 27.05.13 по 25.07.13, з 23.07.2013 по 09.08.13, з 13.12.2013 но 24.12.2013.

Враховуючи, що спірний договір купівлі-продажу квартири був укладений 29 жовтня 2013 року, суд приходить до висновку, що поважна причина відсутності позивача при укладанні спірного договору, в тому числі і перебування дружини на лікарняному не знайшла свого підтвердження.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За правилами ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. ( Висновок ВС викладений у Постанові від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17).

Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі та застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Позивачем не надано достатніх, належних та допустимих доказів, надавши належну правову оцінку яким, суд мав би можливість дійти обґрунтованого висновку про задоволення позову.

Позивач скористався своїм правом на судовий захист, однак його позиція не знайшла свого підтвердження в ході судового розгляду справи.

Позивачем не надано суду жодного належного доказу, яким підтверджувався б факт, недійсності укладеного спірного договору купівлі-продажу квартири від 29.10.2013 року в частині покупця, тому позовні вимоги є необґрунтованими та недоведеними.

Виходячи з викладеного, надавши належної оцінки представленим у справі доказам, у їх сукупності, суд дійшов висновку про недоведеність позивачем позовних вимог та про відсутність підстав для їх задоволення.

Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності за даним позовом, то враховуючи, що суд відмовляє позивачу у позові по суті, то строки позовної давності судом не застосовуються.

Частиною 1, пунктом 2 частини 2 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У разі відмови в позові - на позивача.

Керуючись ст.3, 15, 16, 203, 209, 215, 216, 217, 220, 236, 626-628, 655, 657 ЦК України, ст. 4, 10, 76-82, 89, 141, 247, 259, 264, 265, 268, 273, 354 ЦПК України, суд

в и р і ш и в :

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа, що не заявляє самостійних вимог: приватний нотаріус Ірпінського міського нотаріального округу Київської області Нельзін Максим Сергійович про визнання договору недійсним в частині покупця, визнання покупцем за договором купівлі-продажу та визнання права власності- відмовити.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги на протязі 30 днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи можуть отримати інформацію щодо даної справи в мережі Інтернет за веб-адресою сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України - https://court.gov.ua/sud1013/ та в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням - http://reyestr.court.gov.ua.

Суддя: Н.Ф. Карабаза