Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №643/8393/26 — Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області

Справа № 643/8393/26

№ 2/183/6196/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 жовтня 2026 року м. Самар

Самарівський міськрайонний суд Дніпропетровської області у складі головуючого судді Парфьонова Д. О., за участю секретаря судового засідання Моісєєва К. А., розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» до ОСОБА_1 про:

- стягнення з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» суми заборгованості за Кредитним договором № 250217-003 від 17 лютого 2025 року у розмірі 72 282,95 грн,

В С Т А Н О В И В:

у квітні 2026 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» (надалі — позивач, ТОВ «Кредитсервіс») звернулося до Салтівського районного суду міста Харкова з позовом до ОСОБА_2 (надалі — відповідач, позичальник) про стягнення заборгованості за кредитним договором № 250217-003 від 17 лютого 2025 року у розмірі 72 282,95 грн та судових витрат.

В обґрунтування вимог позивач зазначив, що 17 лютого 2025 року сторони уклали в електронній формі кредитний договір № 250217-003 на суму 17 045,45 грн. За твердженням позивача, кредитні кошти в сумі 15 000,00 грн було перераховано на рахунок позичальника, а 2045,45 грн утримано, як одноразову комісію за видачу кредиту. Позивач посилається на невиконання відповідачем обов`язку з повернення кредиту та сплати процентів. За розрахунком позивача станом на 29 січня 2026 року загальна заборгованість складає 72 282,95 грн, з яких 17045,45 грн — прострочена заборгованість за кредитом, 53 212,50 грн — прострочені проценти, 2 025,00 грн — проценти, визначені у розрахунку як строкові. Окремо позивач просить відшкодувати 2 662,40 грн судового збору і 7 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

Постановленою суддею Салтівського районного суду міста Харкова ухвалою від 05 травня 2026 року справу передано за територіальною підсудністю до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області.

25 травня 2026 року цивільна справа надійшла до Самарівського міськрайонного суду Дніпропетровської області та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26 травня 2026 року передана головуючому судді фактично 27 травня 2026 року.

Постановленою суддею ухвалою від 27 травня 2026 року позовну заяву залишено без руху та надано час для усунення зазначених в ухвалі недоліків, що зроблено позивачем 01 червня 2026 року. Заява про усунення недоліків отримана судом 02 червня 2026 року та передана головуючому судді 03 червня 2026 року.

Постановленою суддею ухвалою від 03 червня 2026 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін та призначено судове засідання.

26 червня 2026 року представник відповідача, адвокат Машніцький В. А. подав відзив на позов, у якому просив відмовити в його задоволенні. Заперечував належність та достатність доказів кредитної заборгованості, вказував, що за платіжною інструкцією відповідачеві перераховано лише 15 000,00 грн, а 2 045,45 грн утримано кредитодавцем у вигляді комісії. Стверджував про несправедливість та нікчемність умови щодо комісії за видачу кредиту, відсутність конкретизації змісту комісії, неправомірність включення цієї комісії до тіла кредиту і нарахування процентів на 17 045,45 грн. Також посилався на відсутність належного розгорнутого розрахунку процентів, доказів на підтвердження заявленого до стягнення розміру процентів, підстав нарахування заявленого до стягнення розміру процентів, його непропорційність, надмірність фінансового навантаження, наявність малолітньої дитини та сімейні обставини відповідача.

У зв`язку з поданням доказів укладення ОСОБА_2 шлюбу, прізвище останньої змінено на « ОСОБА_3 ».

Позивач правом подати відповідь на відзив у встановлений судом строк не скористався.

Представник позивача у судове засідання не з`явився, підстав неявки не повідомив, про дату, час та місце судового розгляду справи повідомлений належним чином, У позовній заяві позивач просиву разі неявки у судове засідання належним чином повідомленого відповідача провести заочний розгляд справи без участі представника позивача та ухвалити заочне рішення.

Відповідач, його представник у судове засідання не з`явилися, підстав неявки не повідомили, клопотань не подавали. Про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Неявка представника позивача, представника відповідача, якими реалізоване право на подання позову та відзиву, отримано відзив та не подано відповідь на відзив, у заявах по суті справи не викладено позицію щодо особистої чи шляхом відеоконференцзв`язку участі у справі, реалізоване право на подання доказів, не повідомлено про причини неявки та не подано заяв про відкладення розгляду справи не перешкоджає суду ухвалити рішення на підставі фактично поданих матеріалів виходячи з позиції у справі, викладеної у документах по суті справи.

Враховуючи, що у судове засідання не з`явились усі учасники справи, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали цивільної справи, встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.

Судом установлено, що 17 лютого 2025 року об 11:18:58 відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором Y47412 підписано Паспорт споживчого кредиту, що пропонується ТОВ «Кредитсервіс» ОСОБА_2 на умовах кредитного продукту «рекредит» /а.с.39-40/.

Довідкою директора ТОВ «Кредитсервіс» вих. № 29/01-10 від 29 січня 2026 року підтверджується надсилання на номер телефону позичальника НОМЕР_1 17 лютого 2025 року одноразового ідентифікатора – U91465 та його введення для погодження Договору №250217-003 /а.с.50/.

17 лютого 2025 року сформовано індивідуальну частину договору про надання кредиту на умовах кредитної лінії № 250217-003 /а.с.33-37/, у якій зазначено дані кредитодавця і відповідача, номер платіжної картки та рахунку для перерахування кредиту ( НОМЕР_2 , НОМЕР_3 ), суму кредиту 17 045,45 грн та суму, що зараховується на картку, — 15 000,00 грн. Строк, на який надається кредит — 5 років. Пунктом 3.4 договору встановлено одноразову комісію за видачу кредиту 12 %, яка утримується кредитодавцем із суми кредиту в момент видачі. У документі наведено денну процентну ставку 0,99 %, а за дотримання акційних умов — 0,33 %. Цільове призначення кредиту — перекредитування. Орієнтовна загальна вартість кредиту за 4 місяці користування при дотриманні акційних умов — 23 427,59 грн (п.3.14). Договір містить реквізит про підписання позичальником одноразовим ідентифікатором U91465 17 лютого 2025 року о 11 год 19 хв 22 с.

Згідно з п. 5 Договору № 250217-003: 5.1 Кредитодавець надає Позичальнику кредит у формі кредитної лінії, в розмірі вказаному У Договорі, на умовах строковості, зворотності, платності (надалі - Кредит), а Позичальник зобов`язується повернути Кредит Кредитодавцю та оплатити за користування Кредитом на умовах, що передбачені Договором; 5.3. Кредит надається Позичальнику (шляхом перерахування на банківський (картковий) рахунок Позичальника; 5.4. Позичальнику надається кредит в розмірі, передбаченому п. 3.1. Договору; 5.5. Позичальнику (перераховується на йoго картковий рахунок сума зазначена в пункті 3.2. Договору в день укладення Договору; 5.6. Різниця між сумою зазначеною в п. 3.1. Договору та сумою зазначеною в п. 3.2 є комісією за видачу кредиту, входить до тіла Кредиту i утримується з Позичальника за рахунок Кредиту в день видачі Кредиту.

За п. 6.1 Договору № 250217-003 проценти за користування Кредитом нараховуються на залишок суми кредиту, виходячи зі строку фактичного користування Кредитом з дати зарахування коштів на платіжну картку Позичальника за процентними ставками, зазначеними в Договорі.

За п. 7.1.5 Договору № 250217-003 Позичальнику доступні акційні умови щодо нарахування плати за користування кредитом при достроковому погашенні Кредиту, а саме: при погашенні Кредиту на умовах Акційного графіку, Позичальник набуває право на сплату процентів за зниженою процентною ставкою на пільгових умовах наведених в Акційному графіку платежів. Зазначене право припиняється у випадку виникнення у Позичальника простроченої заборгованості та (або) у випадку недотримання умов оплати згідно Акційного графіку. У випадку погашення Позичальником простроченої заборгованості та оплати всіх сум, які мають бути виплачені згідно Акційного графіку до поточної дати, Позичальник має право повернутися до погашення кредиту на пільгових умовах, починаючи з наступного дня, за днем в якому була погашена прострочена заборгованість і здійснені у повному обсязі визначені Акційним графіком оплати, які мають бути виплачені згідно Акційного графіку до поточної дати. У всіх інших випадках плата за користування Кредитом нараховується і сплачується на визначених Договором умовах.

Також відповідачем електронним підписом одноразовим ідентифікатором U91465 17 лютого 2025 року підписано додаток до Договору у виді Акційного графіку платежів за договором № 250217-003, який містить графік ідентичний вказаному в договорі, як акційний /а.с.38/.

Надані позивачем копія паспорту позивача, фото з зображенням дівчини з паспортом ОСОБА_2 , фотозображення витягу з реєстру територіальної громади /а.с.66, 67, 68/ підтверджують, з огляду на порядок укладання договору, укладення договору відповідачем.

Платіжною інструкцією № 1515 від 17 лютого 2025 року, наданою позивачем у копії, підтверджується ініціювання ТОВ «Кредитсервіс» та виконання АТ «Державний ощадний банк України» переказу на рахунок ОСОБА_2 , вказаний у договорі на суму 15 000,00 грн. У призначенні платежу міститься посилання на договір № 250217-003 та вирахування комісії за оформлення 2 045,45 грн /а.с.56/.

Надані позивачем виписка з особового рахунку /а.с.24/ та розрахунок заборгованості /а.с.57/ відтворюють переважно підсумкові величини за окремими періодами та вказують на нарахування у період з 17 лютого 2025 року по 29 січня 2026 року за графіком суми кредиту у розмірі 17 045,45 грн, процентів у сумі 4 336,69 грн, нарахування процентів на суму 55 237,50 грн.

20 березня 2026 року позивачем на адресу відповідача складена досудова вимога про погашення заборгованості в розмірі 72 282,95 грн /а.с.55/.

Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 народила дитину – ОСОБА_4 /а.с.155/.

Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_5 ОСОБА_2 19 грудня 2025 року змінила прізвище на « ОСОБА_3 » /а.с.151/.

З обмінної карти пологового будинку ОСОБА_1 убачається вагітність відповідача у 2025 – початку 2026 року /а.с.147-148/.

Відомостей про здійснення відповідачем платежів у рахунок погашення кредиту чи процентів розрахунок не містить.

Вирішуючи позов суд ураховує таке.

За приписами ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори).

За змістом ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).

В силу ч. 1 ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Із положень ч. 1 ст. 634 ЦК України вбачається, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Загальні правила щодо форми договору визначено ст. 639 ЦК України, згідно з якою договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлено законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для такого виду договорів не вимагалася; якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі; якщо сторони домовились укласти у письмовій формі договір, щодо якого законом не встановлено письмової форми, такий договір є укладеним з моменту його підписання сторонами; якщо сторони домовилися про нотаріальне посвідчення договору, щодо якого законом не вимагається нотаріального посвідчення, такий договір є укладеним з моменту його нотаріального посвідчення.

Отже, будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного або Господарського кодексу України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (ст. 205, 207 ЦК України).

Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року у справі № 127/33824/19.

Відповідно до ч. 1, 3, 4, 7 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» пропозиції укласти електронний договір (оферта) має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору, і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі прийняття. Електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або іншому порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами Законодавства.

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст.12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовий формі (ч. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 вказаного Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

Отже, електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ, який накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа.

За приписами статті 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2-383/2010 зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Матеріали справи не містять та відповідачем не надано доказів щодо спростування презумпції правомірності договору про надання кредиту. Зазначений договір недійсним не визнано.

При цьому встановлення обставин, за яких цей правочин може бути визнаний недійсним (оспорюваний) за відсутності оспорення або визнання його недійсним у встановленому законом порядку, не входить у межі дослідження під час розгляду справи про стягнення заборгованості за кредитним договором, а тому відповідні обставини не можуть бути підставою для відмови у задоволенні позову, оскільки це суперечитиме презумпції правомірності правочину, визначеному статтею 204 ЦК України.

Згідно зі ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином (ч. 1 ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Матеріали справи не містять належних та допустимих доказів повернення ОСОБА_1 отриманих у кредит коштів зі сплатою відсотків за користування кредитом, у межах визначеного сторонами строку кредитування. Доказів на підтвердження не отримання відповідачем кредитних коштів, звернення відповідача до правоохоронних органів щодо шахрайських дій щодо неї, викрадення її персональних даних, використання її технічних засобів для накладення цифрового підпису, введення одноразового пароля матеріалів справи не містять.

З огляду на викладене, суд висновує, що ОСОБА_1 не виконала зобов`язання за кредитним договором, а тому з неї на користь позивача слід стягнути заборгованість.

Доводи та аргументи представника відповідача про відсутність будь-якого доказу надання кредиту суд відхиляє в частині фактичного перерахування 15 000,00 грн, оскільки такий переказ підтверджений платіжною інструкцією, а сама відповідач у відзиві посилається на отримання зазначеної суми.

Вирішуючи питання про складові заборгованості суд ураховує таке.

Щодо тіла кредиту.

Згідно з ч. 2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів.

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ч. 1 ст. 1055 Цивільного кодексу України кредитний договір укладається у письмовій формі.

Відповідно до ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» №2664-III договір про надання фінансових послуг, якщо інше не передбачено законом, повинен містити підписи сторін.

Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.

Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов`язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.

Отже, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.

На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини першої статті 1 та частини другої статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року №49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року №168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».

Відповідно до пункту 5 Правил про споживчий кредит банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.

Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).

Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов`язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.

Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України «Про споживче кредитування» та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.

Закон України «Про споживче кредитування» розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.

Відповідно до частин першої та другої статті 11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.

Згідно з частиною п`ятою статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.

З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» (10 червня 2017 року), щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такий правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 липня 2022 року у справі №496/3134/19.

У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі №202/5330/19 зазначено, що «у кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту. При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частинами першою та другою статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладення оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов`язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Індивідуальною частиною кредитного договору № 250217-003 від 17 лютого 2025 року передбачена, зокрема, одноразова комісія за видачу кредиту від початкової суми кредиту (утримується при перерахуванні суми кредиту) на рівні 12 %, що становить 2 045,45 грн.

Суд звертає увагу, що в кредитному договорі № 250217-003 від 17 лютого 2025 року не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов`язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються позивачу та за які банком встановлена комісія за видачу кредиту.

Ураховуючи, що позивач не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення індивідуальної частини кредитного договору № 250217-003 від 17 лютого 2025 року щодо обов`язку позичальника сплатити одноразову комісію за видачу кредиту є нікчемними відповідно до частин першої та другої статті 11, частини п`ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».

Такі висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду, яка викладена також у постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 06 листопада 2023 року у справі № 204/224/21.

Більше того, як вказано вище, згідно з платіжною інструкцією № 1515 від 17 лютого 2025 року ТОВ «Кредитсервіс» перерахувало на рахунок відповідача саме суму кредитних коштів (тіла кредиту) – 15 000,00 грн.

Тобто позичальник фактично не отримував кредитних коштів понад 15 000,00 грн.

Визнання судом нікчемного правочину недійсним за вимогою сторони не є належним способом захисту прав, оскільки не призведе до реального відновлення порушених прав позивача, оскільки нікчемний правочин є недійсним в силу закону з моменту його укладення.

Схожі правові висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 вересня 2022 року у справі №755/11636/21 (провадження № 61-7098св22), від 08 лютого 2023 року у справі № 168/349/20 (провадження № 61-2223св21), та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 листопада 2022 року у справі № 755/9486/21 (провадження № 61-5581св22).

Таким чином, надані докази у їх сукупності, обставини укладення між сторонами кредитного договору № 250217-003 від 17 лютого 2025 року та отримання за його умовами позичальником кредитних коштів у розмірі 15 000,00 грн, суд висновує про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь ТОВ «Кредитсервіс» за вказаним кредитним договором простроченої заборгованості за тілом кредиту в сумі 15 000,00 грн й доводи відповідача в цій частині у відзиву є правомірними, а позов у частині стягнення тіла кредиту підлягає частковому задоволенню.

Щодо процентів.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

Відповідна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10 цс 18) від 28 березня 2018 року.

За змістом пункту 3.9 кредитного договору № 250217-003 від 17 лютого 2025 року, процентна ставка за договором є фіксованою та становить 0,99 % у день (2 104,93 % річних).

За п. 9.1.2 Кредитодавець має право вимагати від позичальника повернення Кредиту, строк виплати якого ще не настав… у разі затримання Позичальником сплати Кредиту… щонайменше на один календарний місяць. Кредитодавець у письмовій формі повідомляє Позичальника про таку затримку із зазначенням дій, необхідних для усунення порушень…

Строк, на який надається кредит – 5 років. З досудовою вимогою позивач звернувся 20 березня 2026 року та просив повернути заборгованість в повному обсязі станом на 29 січня 2026 року.

Таким чином, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню прострочена заборгованість за процентами за період з 17 лютого 2025 року по 29 січня 2025 року (347 днів), виходячи з щоденного розміру процентів 148,50 грн на день (15000,00 * 0,99 / 100) у розмірі 51 529,50 грн (148,50 * 347) в межах строку кредитування, що нарахована на фактично отримані позичальником кредитні кошти в розмірі 15 000,00 грн.

Саме така сума, з використанням правил арифметики та логіки відповідає умовам договору та розраховується простим арифметичним розрахунком. За цих обставин заперечення представника відповідача щодо відсутності доказів та підстав нарахування, неможливості перевірки нарахування суд відхиляє та зазначає, що сам розрахунок не є доказом, а підлягає перевірці враховуючи умови договору та докази оплати чи перерахування сум. Водночас відповідачем жодних доказів сплати заборгованості не надано.

Тобто позов у цій частині підлягає частковому задоволенню.

Заперечення представника відповідача на непропорційно велику суму неустойки у цій справі є необґрунтованим, адже позивач просить стягнути не свою користь тіло кредиту (суму, яка фактично була надана позичальнику), а також проценти за користування кредитними коштами, які погоджені договором. При цьому, позовних вимог щодо стягнення неустойки (пені, штрафів) за неналежне виконання умов договору ТОВ «Кредитсервіс» у цій справі не заявлено та судом не розглядалось.

Документи щодо народження та місця проживання малолітньої дитини, реєстрації шлюбу та вагітності відповідача підтверджують наведені у відзиві особисті обставини в межах змісту поданих документів. Проте самі собою ці обставини не припиняють обов`язку повернути фактично отримані кредитні кошти і не є самостійною підставою, передбаченою законом для звільнення від такого зобов`язання, або його зменшення.

Досліджуючи питання щодо акційної процентної ставки суд враховує, що вказана у п. 3.7 Договору процентна ставка при дотриманні акційних умов (0,33% у день) передбачена при погашенні Кредиту на умовах Акційного графіку. Зазначене право припиняється у випадку виникнення у Позичальника простроченої заборгованості та (або) у випадку недотримання умов оплати згідно Акційного графіку (п.7.1.5). Відтак, дна процентна ставка в силу відсутності доказів сплати відповідачем будь-яких сум позивачеві не є застосовна.

Враховуючи викладені обставини суд відхиляє посилання представника відповідача на відсутність доказів на підтвердження заявлених позовних вимог, економічну необґрунтованість процентів, очевидну несправедливість умов та вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню на суму 66 529,50 гривень (15 000,00 + 51 529,50).

Інші доводи та аргументи сторін, як самі по собі так і в їх сукупності не є суттєвими підставами для задоволення позову чи відмови у ньому, а тому не приймаються судом до уваги та не аналізуються при ухваленні рішення.

Також представник позивача просив стягнути з відповідача витрати на правову допомогу в розмірі 7 000,00 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 141 ЦПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.

Вирішуючи питання про відшкодування позивачеві судових витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду цієї справи, суд враховує вимоги статті 137 ЦПК України, котрими передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов`язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов`язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов`язана зі справою.

Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 зауважила на тому, які докази, є необхідними для компенсації витрат на правничу допомогу: «…На підтвердження цих обставин (складу та розміру витрат) суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.».

Верховним Судом у постанові від 06 березня 2019 року у справі № 922/1163/18 зроблено такий правовий висновок: «Згідно ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару, підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначається в договорі про надання правової допомоги.

Відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару не дає, як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру таабо порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність.».

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

На підтвердження понесених витрат, пов`язаних з правничою допомогою, позивачем додано: копію Договору № 25-01/2023 про надання правової допомоги 25 січня 2023 року /а.с.58-60, 61, 62/, Додаткову угоду № 1 до Договору від 04 січня 2024 року /а.с.63/, акт приймання передачі наданої правової допомоги від 19 лютого 2026 року /а.с.64/, акт № 3 приймання передачі наданої правової допомоги від 02 квітня 2026 року (суть послуг – підготовка та направлення однієї позовної заяви сума 7 000,00 грн) /а.с.60/.

Суду не надано доказів оплати позивачем витрат у виді квитанції, платіжного доручення, тощо. Водночас, враховуючи умови Договору про надання правничої допомоги, дана обставина не є підставою для відмови у стягненні таких витрат, оскільки факт відсутності окремої квитанції чи чека про оплату (або відкладена/попечатна оплата) не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні витрат на правничу допомогу, якщо договір та акт виконаних робіт підтверджують їх надання.

Згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Відповідно до правової позиції викладеної у Додатковій Постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зважаючи на вищевикладене, суд вважає заявлені позивачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 7 000,00 грн неспівмірними, оскільки позов стосується договору кредиту, справа є малозначною, не потребує вивчення великої кількості судової практики, крім того приймає до уваги суд і заперечення відповідача щодо нерозумності. Внаслідок чого суд висновує, що зміст виконаної правової допомоги є завищеним, у тому числі і щодо часу підготовки усної консультації, складання позовної заяви, внаслідок чого витрати на правничу допомогу підлягають відшкодуванню з відповідача у розмірі 3 000,00 грн.

Згідно з частиною першою, пункту третього частини другої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі часткового задоволення позову покладаються на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Так, позовні вимоги задоволені на 92,04 % (66 529,50 грн із заявлених 72 282,95 грн), тому з відповідача на користь позивача слід стягнути 2 450,47 грн судового збору (2 662,40 грн * 92,04 / 100) та 2 761,20 грн витрат на правову допомогу (3 000,00 * 92,04 / 100).

На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 13, 76-82, 89, 141, 223, 263-265 ЦПК України, суд

В И Р І Ш И В:

позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» — задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» заборгованість за кредитним договором № 250217-003 від 17 лютого 2025 року, що утворилася станом на 29 січня 2026 року у розмірі 66 529 (шістдесят шість тисяч п`ятсот двадцять дев`ять) гривень 50 копійок, що складається з 15 000,00 грн заборгованості за тілом кредиту та 51 529,50 грн процентів.

У задоволенні решти позовних вимог — відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс» судові витрати у сумі 5 211 (п`ять тисяч двісті одинадцять) гривень 67 кпійок, що складаються з 2 450,47 грн судового збору та 2 761,20 грн витрат на правову допомогу.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду складене та підписане 12 жовтня 2026 року.

Учасники справи:

позивач – Товариство з обмеженою відповідальністю «Кредитсервіс», код в ЄДРПОУ 41125531; місцезнаходження за адресою: м. Київ, вул. Євгена Коновальця, буд. 36-Д, приміщення 65-з;

відповідач – ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_6 ; зареєстрована, як ВПО за адресою: АДРЕСА_1 .

Суддя Д. О. Парфьонов