Рішення від 27 квітня 2026 р. у справі №205/3087/26 — Новокодацький районний суд міста Дніпра

Єдиний унікальний номер 205/3087/26

Єдиний унікальний номер 205/3087/26

Провадження № 2/205/3311/26

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 квітня 2026 року м. Дніпро

Новокодацький районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Приходченко О.С.

при секретарі Король Т.А.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпрі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, –

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 09 березня 2026 року звернулася до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 , третя особа Перший Правобережний ВДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України про стягнення інфляційних витрат та трьох відсотків річних.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 16 березня 2026 року позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачеві усунути недоліки з дотриманням вимог п. 4 ч. 3 ст. 175, абз. 1 ч. 1 ст. 177 ЦПК України, з метою усунення яких позивачем 25 березня 2026 року подано до суду уточнену позовну заяву.

Ухвалою судді Новокодацького районного суду міста Дніпра від 08 квітня 2026 року позовну заяву було прийнято до розгляду та відкрито провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Новокодацького районного суду міста Дніпра від 28 квітня 2026 року було постановлено ухвалу про розгляд справи в заочному порядку.

Позивач у своєму позові посилалася на те, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 35 000 грн. залишено без змін. 16 травня 2023 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська було видано виконавчий лист № 203/900/22. Постановою державного виконавця Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) відкрито виконавче провадження № 71941364 з виконання виконавчого листа № 203/900/22. Відповідач від виконання зобов`язання зі сплати моральної шкоди позивачеві ухиляється. З нього в примусовому порядку державним виконавцем було стягнуто 12 446 грн. 85 коп. Залишок несплаченої частини становить 22 553 грн. 15 коп. Відповідач ухиляється від виконання судового рішення понад три роки. Тривале невиконання судового рішення призвело до знецінення коштів та порушення прав позивача. Просила суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь інфляційні втрати за період з 09 травня 2023 року по 27 лютого 2026 року у розмірі 7 420 грн. та три відсотки річних за період з 09 травня 2023 року по 27 лютого 2026 року у розмірі 2 948 грн., а також судові витрати по справі у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1 331 грн. 20 коп., витрат на поштові пересилання у розмірі 312 грн. та правничої допомоги у розмірі 20 000 грн. Представник позивача у своїй заяві до суду просив справу розглянути за його відсутності та відсутності позивача, ухваливши заочне рішення, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Відповідач ОСОБА_2 у судове засідання не з`явився, про час та дату судового засідання повідомлявся в порядку, передбаченому ч. 11 ст. 128 ЦПК України, відзив на позов не надав. На підставі ч. 1 ст. 280 ЦПК України суд вважає можливим розглядати справу за відсутності відповідача. Будь-які заяви чи клопотання від відповідача до суду не надходили.

Третя особа Перший Правобережний ВДВС у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України свого представника у судове засідання не направив, про час та дату судового засідання повідомлена належним чином, про причини ненаправлення представника не повідомила, письмових пояснень на позовну заяву не направила.

Враховуючи, що учасники справи та їх представники у судове засідання не з`явилися, відповідно до вимог ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Перевіривши матеріали справи, оцінивши надані і добуті докази, суд вважає позовні вимоги такими, що підлягають задоволенню за наступних підстав.

Судом встановлено, що постановою Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року рішення Кіровського районного суду м. Дніпропетровська від 30 березня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача моральної шкоди у розмірі 35 000 грн. залишено без змін (а.с. 18-28).

З метою виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 26 жовтня 2023 року Кіровським районним судом м. Дніпропетровська 16 травня 2023 року було видано виконавчий лист № 203/900/22 (а.с. 29).

Постановою державного виконавця Першого Правобережного ВДВС у Шевченківському та Центральному районах м. Дніпра Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) від 06 червня 2023 року відкрито виконавче провадження № 71941364 з виконання виконавчого листа № 203/900/22 (а.с. 30).

Станом на 27 лютого 2026 року заборгованість ОСОБА_2 за виконавчим провадженням № 71941364 становить 22 553 грн. 15 коп. (а.с. 31).

Відповідач судове рішення не виконує, моральну шкоду позивачеві не сплачує.

Відповідно до частини першої статті 598 ЦК України, зобов`язання припиняються на підставах, встановлених договором або законом, зокрема виконанням, проведеним належним чином (ст. 599 ЦК України).

Відповідно до ст. 611 ЦК України, в разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. Зобов`язання виникають і із завдання шкоди.

Оскільки відшкодування шкоди можливе і в грошовій формі, то у даному випадку між сторонами виникло грошове зобов`язання, оскільки одна сторона зобов`язана сплатити певну, визначену грошову суму стягувачу.

У разі виникнення спору щодо відшкодування шкоди та вирішення його у судовому порядку, визначення конкретного розміру шкоди, тобто грошового зобов`язання здійснюється судом у порядку, передбаченому, у разі, якщо позивачем є фізична особа.

За змістом частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Інфляційні нарахування відображають суму збитків, викликаних знеціненням несвоєчасно повернутих йому грошових коштів.

Статтею 552, ч. 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що інфляційне нарахування на суму боргу за порушення боржником грошового зобов`язання, вираженого в національній валюті, та три відсотка річних від простроченої суми полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неправомірне користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тому ці кошти нараховуються незалежно від сплати ним неустойки (пені) за невиконання або неналежне виконання зобов`язання.

Законодавчо не визначена правова природа обов`язку боржника сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції, оскільки, по суті, це збитки, яких зазнає кредитор при простроченні грошового зобов`язання внаслідок знецінення грошових коштів, і обов`язок відшкодування збитків завданих порушенням зобов`язання, передбачений ст. 623 ЦК України при невиконанні якого спір вирішується лише в судовому порядку.

Судовою практикою та роз`ясненнями вищих національних судів визначено, у випадку якщо рішенням суду стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти і такий обов`язок є, по суті, грошовим, а рішення боржником не виконується, то строк прострочення виконання рішення суду обраховується з дати набрання цим рішенням суду законної сили.

Передбачена законом сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції здійснюється незалежно від того, чи міститься вказана міра відповідальності в договорі, так як вона передбачена законом - ЦК України.

Верховний Суд України у постанові № 10/557-26/155 вказав, що передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способом захисту його майнового права та інтересу, суть якого полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та в отриманні компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, належними сплаті кредитору.

Отже, інфляційні нарахування на суму боргу і відсотки річних входять до складу грошового зобов`язання.

Дана рекомендація Верховного Суду України є основою розрахунку інфляційних втрат, що стягуються судами.

Чинне законодавство і судова практика (Вищий господарський суд України в Постановах № 22/378-26/137 та № 18/44) виходять з того, що втрати внаслідок інфляційних процесів за своєю правовою природою не тотожні неустойці (штрафу, пені), їх потрібно розцінювати як суму знецінення грошових коштів за прострочення грошового зобов`язання за певний період, і вони є невід`ємною складовою основного боргу.

При цьому індекс інфляції враховується при простроченні виконання грошового зобов`язання у всіх випадках і кредитор має право на збереження реальної величини не отриманих своєчасно грошей.

Стягнення з боржника, який порушив грошове зобов`язання, сум індексації грошового боргу не перешкоджає стягненню неустойки (пені) за прострочення виконання грошового зобов`язання, оскільки індексація, не є способом відшкодування збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

За змістом цієї норми правовідношення, в якому одна сторона зобов`язана сплатити на користь другої сторони гроші, є грошовим зобов`язанням.

Таким чином, у ст. 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт).

Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Аналогічний висновок зробила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 травня 2018 року у справі № 686/21962/15-ц.

При цьому у вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, що правовідносини, які виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані ЗУ «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов`язання (стаття 625 ЦК України).

Також Велика Палата Верховного Суду відступила від висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 02 березня 2016 року у справі № 6-2491цс15, за яким дія ст. 625 ЦК України поширюється на порушення грошового зобов`язання, яке існувало між сторонами до ухвалення рішення суду, а ч. 1 ст. 11 ЦК України не дає підстав для застосування положень ст. 625 ЦК України у разі наявності між сторонами деліктних, а не зобов`язальних правовідносин.

Отже, положення ст. 625 ЦК України передбачають, що зобов`язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов`язки можуть виникати з деліктного зобов`язання та рішення суду.

У рішенні суду визнано грошові зобов`язання відповідача, визначено їх розмір; ці зобов`язання належним чином не виконані, тому в цьому випадку ч. 2 ст. 625 ЦК України підлягають застосуванню.

Відповідно до розрахунків позивача інфляційні втрати за період з 09 травня 2023 року по 27 лютого 2026 року становлять 7 420 грн. та три відсотки річних за період з 09 травня 2023 року по 27 лютого 2026 року складають 2 948 грн., які підлягають стягненню з відповідачів на користь позивача.

Стосовно вимог позивача про стягнення з відповідача правничої допомоги у розмірі 20 000 грн., суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 1, 4 ст. 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правової допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Частиною 8 статі 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц та в постанові Верховного Суду в складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19 міститься правовий висновок про те, що розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги у разі надання відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (§ 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (§ 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (§ 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 199/3939/18-ц.

У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі № 206/6537/19 зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України.

Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади цивільного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 26 червня 2024 року № 686/5757/23 виснувала, що в ч. 3 ст. 141 ЦПК України визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від загального правила під час вирішення питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення. У такому випадку суд повинен конкретно визначити, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести обґрунтування такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи.

Вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв`язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин може обмежити такий розмір з огляду на розумну потребу судових витрат для конкретної справи. Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого в самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Близькі за змістом висновки сформульовані в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21.

У додатковій постанові від 19 лютого 2020 року № 755/9215/15-ц та постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21 Велика Палата Верховного Суду виснувала, що під час визначення суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та потрібності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правничої допомоги клієнту.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 ЗУ «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18). Такі ж висновки викладені в постанові Верховного Суду від 15 січня 2026 року у справі № 681/947/24.

На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу заявником було надано договір ВА № 10/26 про надання правничої допомоги від 13 лютого 2026 року, розписки про отримання грошових коштів від 16 березня 2026 року та від 27 квітня 2026 року на загальну суму 20 000 грн., копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Чабана А.Ю., ордер на надання правничої допомоги від 13 лютого 2026 року, а також копії квитанцій поштових відправлень на загальну суму 296 грн.

З огляду на викладене, визначаючи розмір витрат на правничу допомогу, суд бере до уваги норми ч. 4 ст. 137 ЦПК України, характер спірних правовідносин, складність справи, обсяг виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), час, витрачений адвокатом на виконання робіт, значення справи для сторін, з урахуванням вимог розумності та справедливості приходить до висновку, що суму гонорару слід зменшити до 4 000 грн., яка буде співмірною зі складністю справи та наданими адвокатом послугами, відповідатиме критеріям реальності адвокатських витрат, їх дійсності та необхідності.

На підставі ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивачем при поданні позову було сплачено судовий збір у розмірі 1 331 грн. 20 коп. (а.с. 1), який з урахуванням задоволення позовних вимог підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 509, 598, ч. 2 ст. 625 ЦК України, ст.ст. 133, 137, ч. 1 ст. 141, ч. 1 ст. 223, ст. ст. 263-265, ч. 1 ст. 280, ст.ст. 281, 282 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити.

Стягнути із ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ) інфляційні втрати за період з 09 травня 2023 року по 27 лютого 2026 року у розмірі 7 420 (сім тисяч чотириста двадцять) гривень та три відсотки річних за період з 09 травня 2023 року по 27 лютого 2026 року у розмірі 2 948 (дві тисячі дев`ятсот сорок вісім) гривень, а також судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1 331 (одна тисяча триста тридцять одна) гривні 20 коп., витрат на правничу допомогу у розмірі 4 000 (чотири тисячі) гривень та витрати на поштові відправлення у розмірі 296 (двісті дев`яносто шість) гривень, а всього 15 995 (п`ятнадцять тисяч дев`ятсот дев`яносто п`ять) гривень 20 коп.

Відповідачем може бути подано заяву про перегляд заочного рішення протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Заочне рішення позивачем та третьою особою може бути оскаржено в Дніпровський апеляційний суд шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його складення.

Суддя: