Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №175/7311/26 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа №175/7311/26

Провадження №2/0203/3170/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12.10.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра у складі:

головуючого судді Католікяна М.О.,

при секретарі Мулярчик А.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,

у с т а н о в и в:

1. 31 березня 2026 року позивач через систему «Електронний суд» звернувся до Дніпровського районного суду Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, що 07.10.2024 між ТОВ «Селфі Кредит» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем було укладено кредитний договір, за умовами якого останній одержав грошові кошти, зобов`язавшись повернути їх у порядку та на умовах, визначених договором. Відповідач не виконує свої зобов`язання за укладеним договором, що стало причиною звернення позивача до суду з позовом про стягнення з нього заборгованості в сумі 119 484,26 грн (а.с.а.с. 1 – 6).

2. Ухвалою Дніпровського районного суду Дніпропетровської області від 06.05.2026 справу за підсудністю було передано до Центрального районного суду міста Дніпра (а.с. 13).

3. Представник позивача до суду не з`явився, звернувшись із заявою про розгляд справи за його відсутності (а.с. 6).

4. Відповідач до суду також повторно не з`явився, був повідомлений належним чином. У справі є достатньо доказів для її вирішення, що у сукупності з викладеними обставинами дає суду підстави для застосування положень частини 4 статті 223, статті 280 Цивільного процесуального кодексу України (далі – ЦПК).

5. 12 жовтня 2026 року у засіданні суд постановив ухвалу про розгляд справи у заочному порядку.

6. Справу розглянуто без фіксування звукозаписувальними технічними засобами на підставі частини 2 статті 247 ЦПК.

7. Вивчивши матеріали справи, суд дійшов висновку про те, що позов підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

8. Судом встановлено, що 07.10.2024 між товариством з обмеженою відповідальністю «Селфі Кредит» (правонаступником якого є позивач) та відповідачем було укладено договір про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» №1818354, за умовами якого ТОВ «Селфі Кредит» надало відповідачеві кредит у сумі 35 000,00 грн строком на 360 днів зі сплатою процентів за користування коштами (1,0% на день) (а.с.а.с. 20, 23, 28 – 33, 36-звор. – 46, 48, 50, 54).

9. Відповідач неналежно виконував свої зобов`язання з повернення кредитних коштів та процентів за ними, і у нього перед позивачем станом на 31.03.2026 утворилася заборгованість у сумі 101 984,26 грн (відповідно до доданого позивачем розрахунку), а саме (а.с.а.с. 23-звор. – 27):

- 31 969,96 грн – основна заборгованість;

- 70 014,30 грн – заборгованість за процентами.

10. Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України (далі – ЦК) підставою виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори й інші правочини.

11. Згідно з частиною 1 статті 1054 ЦК за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

12. За кредитним договором ТОВ «Селфі Кредит» передало відповідачеві грошові кошти, про що свідчать матеріали справи, отже вказаний правочин, у розумінні статті 1054 ЦК, було укладено.

13. За правилами, встановленими статтею 610 ЦК, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

14. Ураховуючи той факт, що відповідач дотепер неналежно виконує свої зобов`язання з повернення позичених коштів та процентів за ними, таке невиконання (неналежне виконання) є порушенням його зобов`язань у розумінні приведеної норми.

15. Частиною 1 статті 14 ЦК визначено, що цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

16. За приписами статті 526 ЦК зобов`язання повинні виконуватися потрібним чином згідно з умовами договору та вимогами цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а при відсутності таких умов та вимог – за звичаями ділового обороту або інших вимог, які звичайно пред`являються.

17. В силу статті 611 ЦК у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов`язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.

18. Таким чином, суд доходить висновку про те, що заявлений позов необхідно задовольнити.

19. У порядку статті 141 ЦПК суд вважає за необхідне також стягнути з відповідача компенсацію понесених позивачем судових витрат у сумі 2 662,40 грн (а.с. 47-звор.).

20. Розв`язуючи питання щодо відшкодування позивачеві витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з такого.

21. Відповідно до частини 8 статті 141 ЦПК розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

22. Судом встановлено, що позивач задекларував судові витрати у вигляді витрат на правничу допомогу у сумі 6 000,00 грн.

23. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34 – 36), від 23.01.2014 у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим.

24. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

25. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява №19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір – обґрунтованим (пункт 268).

26. Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката, а й за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 3, 5, 9 статті 141 ЦПК, не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

27. Аналогічна позиція відображена в пункті 119 Постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21.

28. З урахуванням наведеного вище, не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема, у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

29. Отже, виходячи з положень частини 3 статті 141 ЦПК, ураховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським бюро роботи, критерію необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, суд вважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу в суді у сумі 6 000,00 грн є завищеними.

30. Зокрема, суд звертає увагу на те, що справа стосується стягнення заборгованості за кредитним договором у сумі 119 484,26 грн, тобто у справі незначної складності, з огляду на ціну позову, отже підготовка документів для звернення до суду у рамках цієї справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

31. З огляду на викладене, суд доходить висновку про необхідність часткового задоволення вимог позивача про стягнення понесених ним під час подачі позову витрат на правову допомогу.

32. Ураховуючи характер виконаної адвокатом роботи, її доцільність, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність зменшення їх розміру та стягнення з відповідача на користь позивача 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

33. Розв`язуючи позов у частині стягнення з відповідача неустойки в сумі 17 500,00 грн, суд виходить з такого.

34. Згідно з частиною 1 статті 2 ЦПК завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

35. За правилами, встановленими частиною 1 статті 4 ЦПК, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

36. Частинами 1 – 4 статті 12 ЦПК визначено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

37. За приписами частин 1, 3 статті 13 ЦПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

38. Аналіз приведених норм дає підстави дійти висновку про те, що до суду за захистом порушеного права може звернутися будь-яка особа, яка вважає, що її права, свободи чи інтереси порушено.

39. При цьому процес такого захисту у суді обмежено законодавцем принципами змагальності та диспозитивності.

40. Принцип змагальності, закріплений у статті 12 ЦПК, визначає для сторін ризики настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій. Такий принцип, зокрема, полягає у покладанні на позивача (його представника) обов`язку з доведення обставин, які мають значення для справи і на які він посилається як на підставу своїх вимог. Невиконання такого обов`язку несе процесуально негативні наслідки у вигляді настання ризиків, визначених процесуальним законом (закриття провадження у справі, залишення позову без розгляду, повна або часткова відмова у позові тощо).

41. Принцип диспозитивності, натомість, має дещо інший юридичний зміст, згідно з яким суд зобов`язаний розглянути справу винятково в межах заявлених позивачем вимог. При цьому позивач розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

42. Принцип диспозитивності при розгляді справи та ухваленні у ній рішення процесуально обмежує суд доводами сторони та доказами, наданими на підтвердження таких доводів. При цьому межі самостійно визначених позивачем доводів суд порушувати не має права.

43. Судом встановлено, що позивач, звернувшись з позовом про стягнення з відповідача неустойки в сумі 17 500,00 грн, фактично не виклав у ньому жодного доводу, який стосується такої вимоги, як і не зазначив жодної правової підстави для цього.

44. Відтак, зважаючи на необґрунтованість позову в цій частині, а також абсолютну відсутність доводів на користь вимоги про стягнення з відповідача неустойки, суд не знаходить підстав для задоволення цієї вимоги.

45. Керуючись статтями 5, 7, 10 – 13, 19, 23, 76 – 81, 89, 133, 141, 209, 210, 213, 223, 228, 229, 258, 259, 263 – 265, 267, 274, 275, 279 – 282 Цивільного процесуального кодексу України, суд

у х в а л и в:

Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» (ідентифікаційний код – 39493634; 04052, Україна, місто Київ, вулиця Глибочицька, 17Б) до ОСОБА_1 (РНОКПП – НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Позика» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту за продуктом «NewShort» від 7 жовтня 2024 року №1818354 у сумі 101 984,26 гривень (31 969,96 гривень – основна заборгованість, 70 014,30 гривень – заборгованість за процентами), компенсацію судових витрат у сумі 4 162,40 гривень, разом – 106 146,66 гривень.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем, третьою особою в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на заочне рішення може бути подана до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини заочного рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється від дня складення повного судового рішення. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом вказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Суддя М.О. Католікян