Рішення від 06 жовтня 2026 р. у справі №201/2600/25 — Центральний районний суд міста Дніпра

Справа № 201/2600/25

Провадження № 2/0203/191/2026

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07.10.2026 року Центральний районний суд міста Дніпра в складі:

головуючого судді - Казака С.Ю.

при секретарі - Биченковій Г.С.

за участю представника позивача - Ліпкевича І.В.

відповідача - ОСОБА_1

розглянув у відкритому судовому засіданні в м.Дніпро цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з вищезазначеним позовом, в обґрунтування якого посилався на те, що 06.09.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем було укладено договір №77525255, відповідно до умов якого останньому було надано у позику 12000 грн. 27.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАППІТАЛ» було укладено договір факторингу №27/01/2022, за яким на користь останнього було відступлено право вимоги за укладеним із відповідачем договором позики. В свою чергу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за договором відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року відступило право вимоги за договором позики на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР». Посилаючись на вказані обставини, а також невиконання відповідачем умов договору, внаслідок чого утворилась заборгованість в сумі 26477 грн. 20 коп., у т.ч.: заборгованість за основним зобов`язанням в сумі 12000 грн., заборгованість по процентам в сумі 14257 грн. 59 коп., інфляційні збитки в сумі 192 грн., 3% річних в сумі 27 грн. 61 коп., позивач просив стягнути з відповідача вказану вище заборгованість, а також понесені по справі судові витрати.

В наданому відзиві відповідач посилався на те, що не пам`ятає щоб він укладав договір із фінансовою установою, на яку посилається позивач, або з іншими установами. Від ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» він ніколи не отримував повідомлення про переуступку прав вимоги та без такого повідомлення в силу ст.516 ЦК України не може вважати позивача належним кредитором. Також відповідач посилався на те, що позивачем не надано договору з його підписом, документів про надання коштів, офіційного розрахунку суми боргу, доказів переходу права вимоги; пропуск строку позовної давності.

У відповіді на відзив представник позивача зазначив, що договір із відповідачем укладався в електронному вигляді з використанням інформаційно-телекомунікаційної системи товариства, був підписаний відповідачем одноразовим ідентифікатором, що підтверджується договором, графіком платежів, паспортом споживчого кредиту, анкетою-заявкою, довідкою про ідентифікацію. На виконання умов договору відповідачу було видано кошти в сумі 12000 грн. шляхом перерахування на картку із номером НОМЕР_1 . Доводи відповідача щодо неповідомлення його про відступлення прав вимоги не тягне за собою визнання договору факторингу недійсним та не звільняє останнього від виконання зобов`язань за договором. Також представник позивача посилався на безпідставність доводів відповідача щодо пропуску строку позовної давності, оскільки з 12.03.2020 року по 01.07.2023 року перебіг такого строку було продовжено, а з 24.02.2022 року по 04.09.2025 року зупинено на період дії карантину та на період дії воєнного стану.

Ухвалою Жовтневого районного суду м.Дніпропетровська від 04.03.2025 року цивільну справу було передано за підсудністю до Кіровського районного суду м.Дніпропетровська (після зміни найменування – Центральний районний суд міста Дніпра).

Ухвалою Центрального районного суду міста Дніпра від 30.04.2025 року було відкрито провадження по справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позов та посилаючись на викладені в ньому підстави, просив задовольнити останній.

Відповідач в судовому засіданні просив відмовити в задоволенні позову з підстав, наведених у поданому відзиві.

за неодноразовими викликами до суду повторно не з`явився, про причини своєї неявки не повідомив.

Враховуючи неодноразову неявку відповідача, надання ним відзиву на позову заяву, в якому останнім висловлено свою позицію щодо пред`явленого позову, а також призначення справи до розгляду в спрощеному Заслухавши пояснення представника позивача та відповідача, перевіривши доводи, викладені сторонами в заявах по суті справи та дослідивши матеріали останньої, суд приходить до наступного висновку.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.

За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.1 ст.633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.

За змістом ст.634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Згідно ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Із прийняттям Закону України Про електронну комерцію» №675-VIII від 03.09.2015 року, який набрав чинності 30 вересня 2015 року, на законодавчому рівні встановлено порядок укладення договорів в мережі, спрощено процедуру підписання договору та надання згоди на обробку персональних даних.

В ст.3 вказаного Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч.3 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.

Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч.4 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (ч.6 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі (ч.12 ст.11 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року).

Статтею 12 Закону №675-VIII від 03.09.2015 року визначено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України Про електронний цифровий підпис, за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст.11 цього Кодексу. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків ст.11 ЦК України визначає договори та інші правочини.

Частиною першою ст.1046 ЦК України передбачено, що за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

Статтею 1047 ЦК України встановлено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 року у справі №227/3760/19-ц (провадження №14-79цс21), зроблено висновок, що «стаття 207 ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини першої цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Тобто слід відрізняти правочин як вольову дію суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів, від письмового тексту правочину як форми вчинення правочину та способу зовнішнього прояву та фіксації волевиявлення особи. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами), або уповноваженими на те особами (частини друга та четверта статті 207 ЦК України. Підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми правочину, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію».

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20.02.2019 року у справі №629/5364/13-ц (провадження №61-22477св18), зазначено, що «договір позики вважається укладеним з моменту передання грошей або речей, у разі відсутності цієї істотної умови, договір вважається неукладеним. Сам по собі факт підписання сторонами тексту договору, без передачі грошей або речей, не породжує у майбутнього позичальника обов`язку повернути обумовлену угодою суму грошей або кількість визначених родовими ознаками речей. Таким чином, факт отримання позичальником грошових коштів, момент їх отримання (як певний проміжок часу) є обов`язковою та істотною умовою договору позики, яку повинен встановити суд в справах цієї категорії. При встановленні факту неотримання позичальником грошей або речей від позикодавця договір позики вважається неукладеним. У разі встановлення отримання позичальником меншої кількості грошей або речей, ніж вказано в договорі, вважається, що договір був укладений на фактично одержану ним кількість грошей або речей. Законодавством визначено, що момент переходу права власності на предмет позики залежить від того, що саме передається позичальникові за договором. Право власності на готівкові грошові кошти виникає у позичальника в момент фактичної передачі йому таких коштів позикодавцем».

У ст.526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до змісту ст.ст.610,612 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Правові наслідки порушення зобов`язання передбачені ст.611 ЦК України, згідно якої у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором.

Згідно ст.625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

За правилами ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.516 ЦК України заміна кредитора в зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 1077 ЦК України передбачено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Зі змісту ст.1078 ЦК України випливає, що предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).

Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.

Судом встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 06.09.2021 року мі ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 в електронній формі було укладено договір позики №77525255, умовами п.п.2.1-2.3 якого було передбачено надання позичальнику позики в сумі 12000 грн. строком на 64 дні, зі сплатою процентів за користування позикою в розмірі 1,60% на день.

Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання листа на адресу електронної пошти та/або смс-повідомлення з одноразовим ідентифікатором (кодом, що відповідно до домовленості є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу відповідачем на веб-сайт за допомогою логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між відповідачем та первісними кредиторами не було б укладено.

Аналогічний правовий висновок викладений у постановах Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №127/33824/19, від 23.03.2020 у справі №404/502/18, від 09.09.2020 у справі №732/670/19, від 10.06.2021 у справі №234/7159/20, від 12.01.2021 у справі №524/5556/19, від 14.06.2022 у справі №757/40395/20-ц, від 12.08.2022 у справі №234/7297/20, від 09.02.2023 у справі №640/7029/19 та від 18.07.2023 у справі №640/15944/19 та від 08.04.2026 у справі №705/1938/25.

Слід зазначити, що якщо відповідач заперечує факт власного волевиявлення на укладення договору в електронній формі або стверджує, що електронний підпис був вчинений не ним, а іншою особою, тягар доведення цих обставин покладається саме на відповідача відповідно до ст.ст.12,81 ЦПК України.

Таким чином, просте заперечення факту авторизації та підписання договору без надання належних та допустимих доказів, які б підтверджували наявність вад волевиявлення або вчинення електронного підпису іншою особою, не є достатньою підставою для спростування презумпції дійсності правочину та вчинення електронного підпису саме відповідачем.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 року у справі №2-383/2010 зроблено висновок, що ст.204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Заперечуючи проти факту укладання договору позики та отримання коштів, відповідач будь-яких доказів на підтвердження своїх доводів не надав.

При цьому, суд враховує, що договір позики №77525255 від 06.09.2021 року підписаний сторонами електронним підписом одноразовим ідентифікатором, у т.ч. відповідачем одноразовим ідентифікатором GivIMJY2vo. В реквізитах договору зазначено П.І.Б. відповідача, дату його народження, РНОКПП, серію та номер паспорту, адресу проживання, адресу електронної пошти та номер карткового рахунку із маскою картки НОМЕР_1 .

Водночас, у матеріалах справи відсутні докази несанкціонованого доступу до особистого кабінету відповідача, використання його персональних даних третіми особами чи будь-яких інших обставин, які б свідчили про відсутність його вільної волі на укладення договору або фальсифікацію електронного підпису та відсутні докази про те, що договір укладено іншою особою.

В контексті електронного правочину, вчинення дій з використанням особистого кабінету, логіну, паролю та/або одноразового ідентифікатора, наданого особі при реєстрації, створює презумпцію того, що ці дії вчинені саме цією особою, а надання копії електронного договору, підписаного таким ідентифікатором, є достатнім доказом прийняття оферти відповідачем.

Також суд враховує, що згідно інформації АТ «ТАСКОМБАНК» підтверджено, що на ім`я відповідача у вказаній банківській установі було оформлено віртуальну банківську платіжну картку із номером НОМЕР_1 , який зазначений в договорі, на яку 06.09.2021 року, тобто в день укладання договору позики, було зараховано кошти в сумі 12000 грн., що відповідає умовам п.2.1 договору позики.

Щодо доводів відповідача про розбіжності у довідках АТ «ТАСКОМБАНК» щодо наявності відкритого рахунку та зарахування на нього коштів, які було надано відповідачем та витребувано за ухвалою суду під час розгляду справи, суд враховує, що відповідні довідки таких розбіжностей не мають. Так, надані відповідачем довідки стосуються відкриття на його ім`я у АТ «ТАСКОМБАНК» рахунків із номером НОМЕР_2 , НОМЕР_3 та руху коштів по цим рахункам.

В той час, як згідно надано АТ «ТАСКОМБАНК» інформації на виконання ухвали суду про витребування доказів вбачається, що на ім`я відповідача було емітовано віртуальну платіжну картку № НОМЕР_1 із рахунком для здійснення операцій за карткою НОМЕР_4 .

З урахуванням вище наведеного, суд вважає доведеним належними та допустимими доказами факт укладання та підписання відповідачем договору позики в електронній формі та виконання позикодавцем своїх зобов`язань щодо видачі позичальнику обумовленої договором суми позики в розмірі 120000 грн., а відповідні заперечення відповідача вважає безпідставними та такими, що спростовуються матеріалами справи.

Також судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що 27.01.2022 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ВЕРДИКТ КАППІТАЛ» було укладено договір факторингу №27/01/2022, за яким на користь останнього було відступлено право вимоги за укладеним із відповідачем договором позики.

В свою чергу ТОВ «ВЕРДИКТ КАПІТАЛ» за договором відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023 року відступило право вимоги за договором позики на користь ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР».

Вказане підтверджується долученими до позову копіями договорів факторингу та відступлення прав вимоги, витягами з реєстру боржників.

Доводи відповідача про те, що його не було повідомлено про відступлення прав вимоги за договором позики, суд вважає безпідставними, оскільки ця обставина не свідчить про недійсність цих договорів та не звільняє відповідача від виконання своїх зобов`язань за договором позики.

Також суд вважає безпідставними доводи останнього щодо пропуску строків позовної давності, оскільки з 12.03.2020 року по 01.07.2023 року перебіг такого строку було продовжено, а з 24.02.2022 року по 04.09.2025 року зупинено на період дії карантину та на період дії воєнного стану, згідно п.п.12,19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України.

Окрім цього, суд звертає увагу на суперечливу поведінку відповідача у даній справі, в контексті доктрини venire contra factum proprium та зловживання процесуальними правами. Оскільки заперечуючи сам факт укладення договору позики та отримання коштів, відповідач водночас посилався на невиконання позивачем вимог щодо його повідомлення про відступлення прав вимоги, застосування строків позовної давності до заявлених вимог про стягнення заборгованості за договором позики. Така позиція є внутрішньо несумісною, оскільки заперечення факту укладання договору можливе виключно в межах визнання існування самого договору та факту отримання коштів. В той час, як інші заперечення сформовані виходячи з презумпції укладеного договору позики та надання коштів.

Відповідно до правових позицій Верховного Суду, сформульованих, зокрема, у постановах від 05.06.2018 у справі № 910/2418/17 та від 21.11.2018 у справі № 910/8123/17, сторона, яка своєю поведінкою або процесуальними заявами створює у іншої сторони обґрунтоване уявлення про певний стан правовідносин, не вправі згодом займати протилежну позицію.

Таким чином, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, які оцінено на предмет належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємного зв`язку, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для задоволення позову.

Поряд з цим, суд враховує, що позивачем заявлено до стягнення проценти за користування позикою в сумі 14257 грн. 59 коп. В той час, як умовами договору позики було передбачено надання позики в сумі 12000 грн. терміном на 64 днів, зі сплатою процентів в розмірі 1,60% на день від суми позики, що дорівнює 192 грн. на день та 12288 грн. за 64 дні.

З урахуванням наведеного, суд вважає обгрунтованими та такими, що підлягають задоволенню позовній вимоги в частині стягнення з відповідача заборгованості за позикою в сумі 12000 грн. та процентами в сумі 12288 грн.

Також у відповідності до ч.2 ст.625 ЦК України з відповідача підлягають стягненню, інфляційні втрати в сумі 192 грн., 3% річних в сумі 27 грн. 61 коп., розраховані за період з 27.01.2022 року по 23.02.2022 року

Всього таким чином з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість в сумі 24507 грн. 61 коп.

Відповідно до ст.141 ЦПК України та пропорційно до задоволених позовних вимог 92,56% від ціни позову, з відповідача на користь позивача слід стягнути витрати по сплаті судового збору в сумі 2242 грн. 17 коп.

В частині стягнення з відповідача понесених позивачем по справі витрат на правову допомогу суд враховує наступне.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов`язані із вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Порядок відшкодування витрат на професійну правничу допомогу здійснюється відповідно до ст.ст.134,137,141 ЦПК України.

Частина 2 ст.141 ЦПК України передбачає, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі №904/1907/15).

При визначенні суми відшкодування слід виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10.12.2009 року усправі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Суд під час вирішення питання про розподіл судових витрат може не тільки за наявності заперечення сторони проти розподілу витратна адвоката, а і за власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені ч.ч.3,5,9 ст.141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

Аналогічна позиція відображена в п.119 постанови Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 року №922/1964/21.

Також, у постанові Верховного Суду від 13.05.2021 року у справі №903/277/20 зазначено, що оцінка обґрунтованості, пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, беручи до уваги, зокрема критерії реальності понесення адвокатських витрат, розумності їхнього розміру, співмірності, а також підтвердженість таких витрат належними та допустимими доказами вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

В своєму позові позивач просив стягнути з відповідача понесені витрати на правову допомогу в сумі 9000 грн., на підтвердження чого надав договір про надання правової допомоги №01-07/2024 від 01.07.2024 року між ТОВ «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АССІСТАНС», заявку на надання юридичної допомоги №235 від 01.01.2025 року, витяг з акту №14 від 31.01.2025 року про надання юридичної допомоги.

Відповідно до заявки та акту адвокатським об`єднанням позивачу було надано послуги по супроводу примусового стягнення заборгованості з ОСОБА_1 на суму 9000 грн., що включає в себе надання усної консультації (2 години, вартість за годину 1500 грн., ціна 3000 грн.); складання позовної заяви про стягнення боргу для подачі до суду (2 години, вартість за годину 3000 грн., ціна 6000 грн.).

Суд враховує, що стосовно справ про стягнення заборгованості за договорами позики існує стала судова практика. Вказана справа з огляду на ціну позову, в силу ст.19 ЦПК України віднесена до категорії малозначних та розглядається в спрощеному позовному провадженні. До позовної заяви додавались документи, що були у розпорядженні позивача, а тому, підготовка документів для звернення до суду в рамках даної справи в суді першої інстанції не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.

За вказаних обставин, виходячи із положень ч.3 ст.141 ЦПК України, враховуючи співмірність складності справи та обсягу і складності виконаної адвокатським об`єднанням роботи, критерії необхідності та значимості таких дій у справі, виходячи з її конкретних обставин, співмірність ціні позову, суд вважає, що заявлені позивачем витрати на правничу допомогу в розмірі 9000 грн. є завищеними.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про часткове задоволення вимог позивача про стягнення з відповідача понесених витрат на правову допомогу, зменшивши їх розмір та стягнувши вказані витрати в сумі 2000 грн.

Керуючись ст.ст.3,6,11,207,512,514,525,549,612,616,625,627,629,638,1046-1048 ЦК України, ст.ст.3,11,12 Закону України Про електронну комерцію», ст.ст.4,5,10-13,76-81,141,211,223,258,259,263-268 ЦПК України, суд –

ВИРІШИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики - задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «КОЛЛЕКТ ЦЕНТР» (01133, м.Київ, вул.Мечнікова, буд.3, офіс 306, код ЄДРПОУ 44276926) заборгованість за договором позики №77525255 від 06 вересня 2021 року, яка виникла станом на 01 березня 2025 року, в сумі 24507 грн. 61 коп., з яких: заборгованість за позикою в сумі 12000 грн., заборгованість по процентам в сумі 12288 грн., інфляційні втрати в сумі 192 грн., 3% річних в сумі 27 грн. 61 коп., а також стягнути судові витрати в сумі 4242 грн. 17 коп., у т.ч. витрати по сплаті судового збору в сумі 2242 грн. 17 коп., витрати на правову допомогу в сумі 2000 грн.

В іншій частині в задоволенні позову відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана учасниками справи до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено 12 жовтня 2026 року.

Суддя С.Ю.Казак