Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №202/6642/26 — Індустріальний районний суд міста Дніпра

Справа № 202/6642/26

Провадження № 2/202/5339/2026

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року Індустріальний районний суд міста Дніпра

у складі: головуючого судді - Слюсар Л.П.

за участю секретаря - Коваленко К.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

05 липня 2026 року ОСОБА_1 , в особі представника, адвоката Кучеренко Наталії Вікторівни, через систему «Електронний суд» звернулася до Індустріального районного суду міста Дніпра із позовною заявою до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області про визнання права власності.

В обґрунтування своїх позовних вимог позивач вказала, що вона ОСОБА_1 , як працівник Авдіївського коксохімзаводу, згідно розпорядження органу приватизації, отримала ордер на житлове приміщення на право зайняття житлового приміщення (квартирою) площею АДРЕСА_1 .

На час приватизації, зазначеного вище житла, членами сім`ї позивача були: чоловік ОСОБА_2 та син ОСОБА_3 .

19 січня 1994 року, позивач ОСОБА_1 , отримала свідоцтво про право власності на житло - квартиру площею АДРЕСА_1 , згідно якого зазначена нерухомість передана їй та членам її сім`ї у спільну власність. Донецьким БТІ квартиру площею 46, 2 кв. м. за адресою: АДРЕСА_2 було зареєстровано на праві власності за позивачем ОСОБА_1 , ОСОБА_2 та ОСОБА_3 і записано в реєстрову книгу за №5062.

24 лютого 2022 року почалося повномасштабне вторгнення росії на територію України. Практично вся Донецька область окупована російськими загарбниками.

У квітні 2024 року позивач змушена була залишити своє помешкання і переїхала на проживання в м. Городище Черкаського району Черкаської області, де проживає по даний час за адресою: АДРЕСА_3 та взята на облік як внутрішньо переміщена особа.

23 вересня 2024 року позивач звернулася до Державного реєстратора прав на нерухоме майно Городищенської міської ради щодо державної реєстрації права власності на свою частку квартири за адресою: АДРЕСА_2 . Проте рішенням державного реєстратора від 06.11.2024 року, її відмовлено у здійсненні реєстраційних дій з посиланням на строки визначені ст. 23 Законом України «Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень» № 1952-IV від 01 липня 2004 року (далі – Закон № 1952-IV).

Чоловік позивача, ОСОБА_2 , співвласник квартири - помер, проте за життя склав заповіт на випадок своєї смерті, яким свою частку у даному нерухомому майні заповів своїй онуці ОСОБА_4 . 18.11.2013 року, спадкоємиця ОСОБА_4 отримала свідоцтво про право на спадщину за заповітом, згідно якого вона стала власником 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Просила суд визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, Вища рада правосуддя рішенням від 11.06.2024 року № 1802/0/15-24 «Про зміну територіальної підсудності судових справ Авдіївського міського суду Донецької області» змінила з 01 липня 2024 року територіальну підсудність судових справ Авдіївського міського суду Донецької області шляхом її передачі до Індустріального районного суду міста Дніпропетровська.

Законом України «Про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів щодо зміни найменування місцевих загальних судів» № 4273-IX від 26.02.2025, який набрав чинності 25 квітня 2025 року, змінено найменування Індустріального районного суду м. Дніпропетровська на Індустріальний районний суд міста Дніпра.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 06 липня 2026 року, головуючим суддею у розгляді вказаної позовної заяви визначено суддю Слюсар Л.П., ухвалою якої від 10 липня 2026 року позовну заяву було залишено без руху у зв`язку із наявністю її недоліків та позивачу було надано строк для їх усунення.

14 липня 2026 року на виконання ухвали судді від 10 липня 2026 року представником позивача через систему «Електронний суд» були усунуті недоліки позовної заяви.

Ухвалою судді від 05 серпня 2026 року прийнято позовну заяву до провадження, відкрито провадження та призначено до розгляду у порядку загального позовного провадження.

Ухвалою Індустріального районного суду міста Дніпра від 07 вересня 2026 року закрито підготовче провадження у справі.

Позивач в судове засідання не з`явилася. Відповідно до заяви представника позивача – адвоката Кучеренко Н.В., документ сформований в системі «Електронний суд» 06.10.2026 року, просили суд здійснювати розгляд прави без участі позивача та представника позивача та задовольнити позов.

Представник відповідача Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області в судове засідання не з`явився. Про час і місце слухання справи повідомлялись належним чином через підсистему «Електронний суд». Відповідно до заяви, представника відповідача - Малярчик Е.Е., повноваження якого підтверджуються випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, документ сформований в системі «Електронний суд», 02.09.2026 року просила суд розглядати справу без їх участі. Проти задоволення позовних вимог не заперечують.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх учасників справи фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч.5 ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.

Суд вважає за можливе розглянути справу за наявними доказами.

Суд, з`ясувавши всі обставини справи та перевіривши їх доказами, доходить висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню за наступних підстав:

Судом встановлено, що згідно з копією свідоцтва про право власності на житло від 19 січня 1994 року виданого Житлово-комунальним відділом Авдіївського коксохімзаводу квартира АДРЕСА_4 , належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Право власності зареєстровано в Донецьким БТІ записано в реєстрову книгу 17.01.1994 року за номером 5062.Складовою свідоцтва про право власності є технічний паспорт.

Відповідно до технічного паспорту на квартиру, квартира АДРЕСА_4 загальною площею 46,2 кв.м., житловою площею 29,9 кв., розташована на другому поверсі чотириповерхового будинку та складається з трьох кімнат (кімната № 1- 14,9 кв.м., кімната №2 - 6,4 кв.м., кімната № 3 - 8,6 кв.м.), кухні, вбиральні, коридору, вбудованої шафи.

Згідно з копією свідоцтва про смерть Серія НОМЕР_2 , ОСОБА_2 помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Відповідно до Свідоцтва про право на спадщину за заповітом, посвідченого 18 листопада 2013 року приватним нотаріусом Авдіївського міського нотаріального округу Донецької області Лук`янець Л.В. зареєстровано в реєстрі за №2456, спадкоємцем зазначеного у заповіті майна ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є його онука ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Спадщина на яку видано це свідоцтво складається з однієї третьої (1/3) частини квартири за номером АДРЕСА_5 . Реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 215428414102.

Місто Авдіївка є центром Авдіївської міської територіальної громади Покровського району Донецької області та відповідно до «Переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих: Російською Федерацією», затвердженим наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України 22 грудня 2022 року № 309 - є окупованим Російською Федерацією містом з 29.02.2024 року.

06.11.2024 року державним реєстратором прав на нерухоме майно Поліщук Сергієм Володимировичем, Виконавчого комітету Городищенської міської ради Черкаської області прийнято рішення №75929029 про відмову в проведенні реєстраційних дій.

Згідно з ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспорюваного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частини 1 статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Статтею 328 ЦК України визначено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

З аналізу вказаної статті вбачається, що особа має право звернутися до суду з позовом про визнання права власності: 1) якщо це право оспорюється або не визнається іншими особами (за умови, що позивач не перебуває з цими особами у зобов`язальних відносинах, оскільки права осіб, які перебувають у зобов`язальних відносинах, повинні захищатися за допомогою відповідних норм інституту зобов`язального права). Відповідачем у позові про визнання права власності виступає будь-яка особа, яка сумнівається у належності майна позивачеві, або не визнає за ним права здійснювати правомочності володіння, користування і розпоряджання таким майном, або має власний інтерес у межах існуючих правовідносин; 2) у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності. Передумовою для застосування ст. 392 ЦК України є відсутність іншого, окрім судового, шляху для відновлення порушеного права. Наприклад, позов про визнання права власності у разі втрати документа, що засвідчує право власності особи на річ, подається за відсутності можливості одержати у відповідних органах дублікат правовстановлюючого документа, позивачем у позові про визнання права власності - особа, яка вже є власником.

Аналогічна позиція викладена у постанові Вищого господарського суду України від 10 травня 2017 року у справі № 910/13348/15.

Відповідно до п. 37 Постанови № 5 Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» з урахуванням положень частини першої статті 15 та статті 392 ЦК власник майна має право пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до статті 355 ЦК України майно, що є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (спільне майно).

Майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Право спільної власності виникає з підстав, не заборонених законом.

Спільна власність вважається частковою, якщо договором або законом не встановлена спільна сумісна власність на майно.

Відповідно до ст.356 ЦК України, власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Згідно зі ст.357 ЦК України, частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Згідно з ч.1 статті 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Статтею 370 ЦК України передбачено, що співвласники мають право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній сумісній власності.

У разі виділу частки із майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки кожного із співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними, законом або рішенням суду.

Відповідно до статті 372 ЦК України майно, що є у спільній сумісній власності, може бути поділене між співвласниками за домовленістю між ними, крім випадків, установлених законом.

У разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом.

У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.

Суд вважає доведеним факт належності позивачу на праві спільної часткової власності квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , оскільки це підтверджується копією свідоцтва про право власності на житло, копією реєстраційного напису, зробленого Бюро технічної інвентаризації та технічним паспортом на квартиру.

Підстав не довіряти твердженням позивача про належність йому вищевказаного нерухомого майна у суду немає.

Крім того, відповідач, який представляє інтереси Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області, який є органом приватизації, не заперечує право власності позивача на це майно, яке набуто в порядку приватизації січні 1994 року.

Отже, позивач є учасником спільної сумісної власності в рівних частках та відповідно до закону має право на визначення своєї частки у праві спільної сумісної власності на квартиру.

Отже, кожному із співвласників, фактично належить по 1/3 частина вищевказаної квартири.

Суд також звертає увагу, що загальновідомим і таким, що не підлягає доказуванню, є факт окупації російською федерацією частини Донецької області, в тому числі м. Донецька, м. Ясинувата, м. Авдіївки, де зберігалися документи, які підтверджують реєстрацію в установленому до 01.01.2013 року порядку права власності позивача на нерухоме майно.

Враховуючи, що в судовому засіданні підтверджено право власності позивача, а саме відповідно до рівності часток 3 співвласників за кожним, - на 1/3 частину квартири, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , але позивач позбавлена можливості реалізовувати свої правомочності власника майна через відсутність відповідних відомостей про право власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та неможливість їх отримання у відповідному бюро технічної інвентаризації через окупацію частини Донецької області, де зберігалися реєстраційні документи, що підтверджують право власності на нерухоме майно, суд вважає можливим позов задовольнити, визнавши за позивачем право власності на 1/3 частину квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Відносно розподілу судових витрат відповідно до ст.141 ЦПК України, то суд вважає, що витрати по сплаті судового збору по даній справі покладаються на позивача, оскільки вказаний вище позов виник не через винні дії Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області і підстав для покладення витрат на Авдіївську міську військову адміністрацію Покровського району Донецької області немає.

Керуючись: ст.ст. 4, 13, 141, 259, 263-265, 268 ЦПК України, суд,-

УХВАЛИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 ( АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Авдіївської міської військової адміністрації Покровського району Донецької області (86065, Донецька область, м. Авдіївка, вул. Молодіжна, 5, код ЄДРПОУ 44000591) про визнання права власності - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 НОМЕР_1 право власності на 1/3 частини квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду шляхом подачі протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення апеляційної скарги.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення складено 12.10.2026 року.

Суддя Л.П. Слюсар