Постанова від 15 вересня 2026 р. у справі №912/3066/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 912/3066/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою відповідальністю

«Станція Придніпровська» - Ульянова Р.А.,

Онуфріївської селищної ради Олександрійського району

Кіровоградської області - не з`явився,

Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Станція Придніпровська»

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2026 (у складі колегії суддів: Висоцький А.М. (головуючий), Андрейчук Л.В., Левшина Г.В.)

та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.03.2026 (суддя Глушков М.С.)

у справі № 912/3066/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Станція Придніпровська»

до Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях,

про визнання незаконним та скасування рішення,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Станція Придніпровська» (далі - ТОВ «Станція Придніпровська») звернулося до суду з позовом до Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області (далі - Онуфріївська селищна рада), у якому просило визнати незаконним та скасувати рішення Онуфріївської селищної ради від 23.09.2025 № 5503, яким оголошено про проведення електронних торгів з набуття права оренди на земельну ділянку комунальної власності кадастровий номер 3624687700:02:000:7529, цільове призначення - для рибогосподарських потреб, загальною площею 903,4068 га, з них земельна ділянка під ставками - 812.2068 га, під деревною та чагарниковою рослинністю (прибережна захисна смуга) - 15,1 га, під гідротехнічними спорудами - 76,1 га, розташовану на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що позивач є орендарем гідротехнічної споруди лиману товарно-рибницького господарства (с. Успенка), яка розташована на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 3624687700:02:000:7529.

Рішенням Онуфріївської селищної ради від 23.09.2025 № 5503 оголошено про проведення електронних торгів з набуття права оренди на земельну ділянку комунальної власності кадастровий номер 3624687700:02:000:7529 цільове призначення - для рибогосподарських потреб, загальною площею 903,4068 га, з них земельна ділянка під ставками - 812.2068 га, під деревною та чагарниковою рослинністю (прибережна захисна смуга) - 15,1 га, під гідротехнічними спорудами - 76,1 га, розташованої на території Онуфріївської селищної ради Олександрійського району Кіровоградської області.

Позивач вважає, що зазначене рішення відповідача порушує його права як володільця речового права на нерухоме майно, що є підставою для визнання такого рішення недійсним і скасування.

Ухвалою Господарського суду Кіровоградської області від 16.12.2025 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Регіональне відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях (далі - РВ ФДМУ).

Рішенням Господарського суду Кіровоградської області від 26.03.2026, залишеним без змін постановою Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2026, у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2026 року ТОВ «Станція Придніпровська» подало касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постановлені у справі судові рішення, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 912/3066/25 за касаційною скаргою ТОВ «Станція Придніпровська» з підстави, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 16.09.2026.

РВ ФДМУ у відзиві підтримує доводи касаційної скарги та просить про її задоволення.

Учасники справи окрім, ТОВ «Станція Придніпровська», у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

У судовому засіданні 16.09.2026 представник РВ ФДМУ, якому було задоволено клопотання про проведення судового засідання у справі № 912/3066/25 у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, у зв`язку з технічною неможливістю не зміг приєднатися до участі в судовому засіданні.

Відповідно до частини 5 статті 197 ГПК ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, його представник, який подав відповідну заяву, крім випадку коли суд після призначення судового засідання чи під час такого засідання втратив технічну можливість забезпечити проведення відеоконференції.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв зазначених учасників справи щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції (окрім РВ ФДМУ), також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників зазначених учасників справи.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника ТОВ «Станція Придніпровська», дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні справи судами першої та апеляційної інстанцій установлено, що рішенням Онуфріївської селищної ради від 23.09.2025 № 5503 оголошено про проведення електронних торгів з набуття права оренди на земельну ділянку комунальної власності кадастровий номер 3624687700:02:000:7529 цільове призначення - для рибогосподарських потреб, загальною площею 903,4068 га, з них земельна ділянка під ставками - 812.2068 га, під деревною та чагарниковою рослинністю (прибережна захисна смуга) - 15,1 га, під гідротехнічними спорудами - 76,1 га, розташованої на території Онуфріївської селищної ради.

Як свідчить зміст рішення Онуфріївської селищної ради від 23.09.2025 № 5503, на земельній ділянці, яка передається в оренду, розташована гідротехнічна споруда.

Відповідно до інформації про об`єкт оренди договору оренди нерухомого або іншого окремого індивідуально визначеного майна, що належить до державної власності від 18.08.2021 № 23-34/21, гідротехнічна споруда лиману товарно-рибницького господарства (с. Успенка) є предметом зазначеного договору оренди державного майна та передана в оренду ТОВ «Станція Придніпровська».

Позивач зазначає, що згідно з висновком судового експерта Шлапак С.Л. від 19.10.2022 № 10/3-22 зазначена гідротехнічна споруда є об`єктом нерухомого майна. При цьому земельна ділянка з кадастровим номером 3624687700:02:000:7529, на якій розташований об`єкт нерухомого майна, що перебуває в державній власності, не може передаватись в оренду на конкурентних засадах. Відповідачу було достовірно відомо про те, що на земельній ділянці є нерухоме майно, яке йому не належить, і що це майно перебуває в оренді у ТОВ «Станція Придніпровська». Ця гідротехнічна споруда перебуває у державній власності.

Позивач вважає, що відповідне рішення відповідача порушує як права РВ ФДМУ так і права ТОВ «Станція Придніпровська», а тому просить визнати незаконним та скасувати рішення Онуфріївської селищної ради від 23.09.2025 № 5503.

Суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, у задоволенні позову відмовив та мотивував таке рішення тим, що гідротехнічна споруда є складовою частиною штучного поверхневого водного об`єкта (ставка). Позивачем не надано доказів на підтвердження перебування у власності об`єкта нерухомого майна (гідротехнічної споруди), розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 3624687700:02:000:7529, разом із тим позивач є орендарем зазначеного майна, а власником є держава в особі ФДМУ. Право оренди майна, яке належить позивачу, є самостійним видом речового права, проте воно не входить до переліку підстав, що дають привілей на отримання землі поза конкурентними засадами. ТОВ «Станція Придніпровська» не могло мати відповідних законних очікувань щодо оренди спірної земельної ділянки без проведення конкурсу, а прийняте рішення про проведення торгів є реалізацією повноважень власника землі щодо ефективного розпорядження комунальною власністю.

ТОВ «Станція Придніпровська» у поданій касаційній скарзі в обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень послалося на те, зокрема, що є необхідність у відступі від висновку, наведеного у пункті 36 постанови Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, на який послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, шляхом його уточнення. Так суд касаційної інстанції зазначив: «…Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання…».

Скаржник вважає, що оскільки оренда є речовим правом, то орендар також нарівні з власником відповідно до положень глави 29 ЦК має право на захист свого права від будь-яких рішень органу місцевого самоврядування, які порушують його речове право, тому, на думку скаржника, зазначений висновок має бути викладено в такій редакції: «…Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності, або іншому речовому праві, зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання…».

Відповідно до статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази. У суді касаційної інстанції не приймаються і не розглядаються вимоги, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Зміна предмета та підстав позову у суді касаційної інстанції не допускається. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 310, частиною другою статті 313 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Відповідно до пункту 10 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК) одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Згідно з частиною 1 статті 21 ЦК суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

З аналізу наведених положень ЦК вбачається, що у разі звернення з вимогами про визнання незаконним та скасування правового акта індивідуальної дії, виданого, зокрема, органом місцевого самоврядування, встановленню та доведенню підлягають як обставини того, що оскаржуваний акт суперечить актам цивільного законодавства (не відповідає законові), так і обставини, що цей акт порушує цивільні права або інтереси особи, яка звернулась із відповідними позовними вимогами, а метою захисту порушеного або оспорюваного права є відповідні наслідки у вигляді відновлення порушеного права або охоронюваного інтересу саме особи, яка звернулась за їх захистом (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 21.03.2023 у справі № 920/456/19, від 14.06.2022 у справі № 903/1173/15, від 09.11.2021 у справі № 906/1388/20, від 26.08.2021 у справі № 924/949/20, від 23.10.2018 у справі № 903/857/18, від 20.08.2019 у справі № 911/714/18, від 13.10.2020 у справі № 911/1413/19).

Відповідно до статті 393 ЦК правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, який не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується.

У справі, що розглядається, позивач як орендар гідротехнічної споруди лиману товарно-рибницького господарства (с. Успенка), яка розташована на земельній ділянці комунальної власності кадастровий номер 3624687700:02:000:7529, з посиланням, зокрема на частину 2 статті 134 Земельного кодексу України (далі - ЗК) доводить незаконність рішення Онуфріївської селищної ради від 23.09.2025 № 5503, яким оголошено про проведення електронних торгів з набуття права оренди на земельну ділянку комунальної власності кадастровий номер 3624687700:02:000:7529, цільове призначення - для рибогосподарських потреб, загальною площею 903,4068 га, оскільки таке рішення порушує його права як володільця речового права на нерухоме майно, що є підставою для визнання такого рішення недійсним і скасування.

Судами попередніх інстанцій установлено, що Онуфріївська селищна рада є уповноваженим органом місцевого самоврядування на розпорядження спірною земельною ділянкою з розташованим на ній водним об`єктом, а також уповноваженим суб`єктом владних повноважень на виконання завдань із захисту інтересів Онуфріївської територіальної громади, у тому числі щодо раціонального використання земель і водних об`єктів комунальної власності.

Відповідно до частини 1 статті 122 ЗК сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.

За змістом частини 1 статті 124 ЗК передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу земельної ділянки.

Частиною 1 статті 134 ЗК передбачено, що земельні ділянки державної чи комунальної власності продаються або передаються в користування (оренду, суперфіцій, емфітевзис) окремими лотами на конкурентних засадах (на земельних торгах), крім випадків, встановлених частиною 2 цієї статті.

У частині 2 статті 134 ЗК визначені випадки, коли не підлягають продажу, передачі в користування на конкурентних засадах (на земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності, зокрема у разі розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.

Відповідно до частини 3 статті 134 ЗК земельні торги не проводяться при наданні (передачі) земельних ділянок громадянам у випадках, передбачених статтями 34, 36 та 121 цього Кодексу, а також передачі земель загального користування садівницькому товариству та дачному кооперативу. Земельні торги не проводяться при безоплатній передачі земельних ділянок особам, статус учасника бойових дій яким надано відповідно до пунктів 19-21 частини першої статті 6 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».

Отже, частин 2 статті 134 ЗК встановлює винятки із загального правила, встановленого частиною 1 статі 134 ЗК, визначаючи, коли продаж або надання земельної ділянки в користування повинні проводитися не на аукціоні, зокрема розташування на земельних ділянках об`єктів нерухомого майна, що перебувають у власності громадян, юридичних осіб. Об`єктами нерухомого майна відповідно до статті 181 ЦК є такі об`єкти, розташовані на земельній ділянці (будівля, споруда тощо), переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни призначення. При цьому право власності на такі об`єкти має бути зареєстрованим на підставі статті 181 ЦК.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій не встановлено обставин перебування у власності позивача об`єкта нерухомого майна (гідротехнічної споруди), розташованого на земельній ділянці кадастровий номер 3624687700:02:000:7529, натомість встановлено обставини, за якими позивач є орендарем зазначеного майна, тоді як власником останнього є держава в особі ФДМУ.

Право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства (частина 1 статті 93 ЗК, статті 1, 13 Закону України «Про оренду землі».

Право оренди майна, яке належить позивачу, є самостійним видом речового права, проте воно не входить до переліку підстав, що дають привілей на отримання землі поза конкурентними засадами. Таким чином, посилання позивача на наявність речового права є недостатнім для визнання рішення селищної ради незаконним у розумінні норм ЗК, про що обґрунтовано зазначено судами першої та апеляційної інстанцій.

Будь-яких обставин наявності у позивача повноважень представляти інтереси власника майна (держави) у спорах щодо визначення правового режиму відповідних споруд, або порядку розпорядження земельною ділянкою під ними судами попередніх інстанцій не встановлено.

Водночас необхідно зазначити, що відсутність порушеного права є самостійною підставою для відмови в позові (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 03.11.2020 у справі № 916/3146/17).

З огляду на предмет і підстави заявленого позову, встановлені фактичні обставини справи та норми права, що регулюють спірні правовідносини, а також те, що право на оскарження рішення селищної ради має бути безпосередньо пов`язане з порушенням власних прав позивача, а не прав третьої особи (держави), яка не звертається до суду за їх захистом, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Щодо підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, необхідно зазначити таке.

У пункті 4 частини 4 статті 17 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» передбачено, що єдність системи судоустрою забезпечується єдністю судової практики.

В Україні завдання забезпечення єдності судової практики відповідно до вказаного закону та ГПК, інших процесуальних кодексів покладається на Верховний Суд.

Згідно з положеннями статті 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики, однакове застосування норм права судами різних спеціалізацій у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом.

З огляду на зміст статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

ЄСПЛ у своїх рішеннях зазначав, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів (рішення ЄСПЛ від 28.11.1999 у справі «Брумареску проти Румунії» № 28342/95, § 61).

Якщо конфліктна практика розвивається в межах одного з найвищих судових органів країни, цей суд сам стає джерелом правової невизначеності, тим самим підриває принцип правової визначеності та послаблює довіру громадськості до судової системи (рішення ЄСПЛ від 29.11.2016 «Парафія греко-католицької церкви міста Люпені та інші проти Румунії» № 76943/11, § 123).

Судові рішення повинні бути розумно передбачуваними (рішення ЄСПЛ від 22.11.1995 «С. В. проти Сполученого Королівства» № 20166/92, § 36). ЄСПЛ також розглядав ситуації, коли суди в різних справах відходили від своїх же висновків без належного обґрунтування. Це кваліфікувалося як порушення статті 6 Конвенції (право на справедливий судовий розгляд).

Стаття 6 Конвенції (право на справедливий суд) порушується, якщо суди діють непослідовно. Стабільність судової практики є важливим аспектом верховенства права (справа Unedic v. France, № 20153/04), відхід від попередньої судової практики має бути обґрунтований суттєвими правовими чи фактичними змінами (справа Atanasovski v. North Macedonia, № 36815/03), непослідовність у судовій практиці, особливо за короткий проміжок часу, суперечить принципу юридичної визначеності (справа Beian v. Romania, № 30658/05).

Згідно з частиною 1 статті 302 ГПК суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, передає справу на розгляд палати, до якої входить колегія, якщо ця колегія вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з цієї ж палати.

За сформованим та усталеним підходом, задля гарантування юридичної визначеності Верховний Суд має відступати від попередніх своїх висновків лише за наявності для цього належної підстави. Так, Суд може повністю відмовитися від певного висновку на користь іншого або конкретизувати попередній висновок, застосувавши відповідні способи тлумачення юридичних норм. З метою забезпечення єдності та сталості судової практики причинами для відступу від висловленого раніше висновку можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту, через які застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання. Подібні правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі № 823/2042/16, від 15.05.2019 у справі № 227/1506/18, від 26.05.2020 у справі № 638/13683/15, від 09.02.2021 у справі № 381/622/17, від 08.06.2022 у справі № 362/643/21, від 04.07.2023 у справі № 373/626/17, від 02.08.2023 у справі № 925/1741/21, від 03.10.2023 у справі № 686/7081/21, від 22.11.2023 у справі № 712/4126/22, від 12.03.2024 у справі № 927/1206/21, від 10.04.2024 у справі № 760/20948/16, від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, від 10.07.2024 у справі № 573/1020/22, від 28.08.2024 у справі № 761/38813/21.

Відступаючи від висновку щодо застосування юридичної норми, Верховний Суд може шляхом буквального, звужувального чи розширювального тлумачення відповідної норми або повністю відмовитися від свого висновку на користь іншого, або конкретизувати попередній висновок, застосувавши належні способи тлумачення юридичних норм.

Суд касаційної інстанції зазначає, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо.

Отже, зміст частини 4 статті 302 ГПК вказує на те, що має існувати необхідність відступу, яка виникає з певних об`єктивних причин, які повинні бути чітко визначені та аргументовані, до того ж відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих суперечностей (помилок), що мають фундаментальне значення для правозастосування. Відступ від правових позицій Верховного Суду, які були сформовані нещодавно, з одного і того ж питання є небажаним та юридично необґрунтованим, якщо відсутні вагомі зміни у правовому регулюванні чи суспільних відносинах, якщо такий відступ не пов`язаний із суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (нечіткістю чи неясністю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод та інтересів.

Необхідність відступу від висновку Верховного Суду, яку обґрунтовує позивач у касаційній скарзі, зазначивши власні міркування стосовно вирішення цієї справи по суті, не пов`язана з відсутністю, суперечливістю, неповнотою, невизначеністю (неясністю, нечіткістю) та неефективністю правового регулювання охоронюваних прав, свобод й інтересів, а фактично зводиться до незгоди з правовими висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20, на які послався суд апеляційної інстанції в оскаржуваному рішенні, а саме «…Виходячи із системного аналізу положень частини 2 статті124 та абзацу 2 частини 2 статті 134 ЗК України незастосування конкурентної процедури у виді земельних торгів допускається виключно у випадку, коли земельна ділянка державної чи комунальної власності надається фізичним або юридичним особам у користування з метою обслуговування та експлуатації вже існуючих об`єктів нерухомого майна (будівель, споруд), розташованих на такій земельній ділянці та належать на праві власності зазначеним особам для їх подальшого використання відповідно до того цільового та функціонального призначення, яке існувало на момент їх придбання…».

У справі, що розглядається, позивач фактично не згоден з нормою статті 134 ЗК, яка передбачає чітко визначені умови для передачі земельної ділянки без проведення торгів, однією з яких є наявність права власності на об`єкт нерухомості, і просить відійти від буквального тлумачення закону та викласти його норми саме у тому формулюванні, як це необхідно позивачу в межах конкретної справи, проте такі обставини не є підставою для перегляду судового рішення відповідно до пункту 2 частини 2 статті 287 ГПК.

Зазначаючи про необхідність відступу від висновку Верховного Суду, скаржник не вказує конкретних причин необхідності відступу від цього висновку, зокрема у чому полягає його практична неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість, застарілість унаслідок зміни суспільного контексту чи розвитку суспільних відносин у певній сфері або їх правового регулювання тощо.

З огляду на викладене, враховуючи зміст і обставини справи, ознак необхідності розгляду питання відступу від висновку про застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду від 30.03.2021 у справі № 922/1323/20 з мотивів, наведених у касаційній скарзі, суд касаційної інстанції не вбачає.

Отже, наведена підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 2 частини 2 статті 287 ГПК, не отримала підтвердження під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних судових рішень з цієї підстави.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права при прийнятті оскаржуваних судових рішень не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та рішення суду першої інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Станція Придніпровська» залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 26.05.2026 та рішення Господарського суду Кіровоградської області від 26.03.2026 у справі № 912/3066/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко