Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №904/5764/19 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 904/5764/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І.С. - головуючого, Зуєва В.А., Міщенка І.С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О.В.,

за участю представників:

Дніпровської міської ради - Риженко М.С.,

Чумаківської сільської ради Дніпропетровської області - не з`явився,

Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «БУДСІТІ» - Трушева О.П.,

Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» Дніпровської міської ради - не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 (у складі колегії суддів: Дармін М.О. (головуючий), Кощеєв І.М., Соп`яненко О.Ю.)

у справі № 904/5764/19

за позовом Дніпровської міської ради

до Чумаківської сільської ради Дніпропетровської області, Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «БУДСІТІ»,

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Комунального підприємства «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» Дніпровської міської ради,

про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень,

ВСТАНОВИВ:

У грудні 2019 року Дніпровська міська рада звернулася до суду з позовом до Чумаківської сільської ради Дніпропетровської області (далі - Чумаківська сільська рада), Товариства з обмеженою відповідальністю «БК «БУДСІТІ» (далі - ТОВ «БК «БУДСІТІ»; залучено як співвідповідача ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 16.11.2022), в якому, з урахуванням заяви про зміну предмета позову від 16.11.2022, просила суд:

- визнати протиправним та скасувати рішення державного реєстратора Чумаківської сільської ради Третяк Т.В. № 44227650 від 24.11.2018 про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на культурно-розважальний комплекс, що розташований у м. Дніпро, вул. Хмельницького Богдана, 27-П, загальною площею 966,5 кв. м, за ТОВ «БК «БУДСІТІ», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1702829012101;

- скасувати державну реєстрацію та припинити право власності ТОВ «БК «БУДСІТІ» на культурно-розважальний комплекс, номер запису про право власності 29087905, що розташований в м. Дніпро, вул. Хмельницького Богдана, 27-П, загальною площею 966,5 кв. м, з закриттям розділу, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1702829012101.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у державного реєстратора Чумаківської сільської ради Третяк Т.В. були відсутні підстави для прийняття оспорюваного рішення, оскільки ТОВ «БК «БУДСІТІ» не надано документів, які б встановлювали факт набуття ним речових прав на нерухоме майно.

Позивач вважає, що Інвестиційний договір від 20.07.2009 № 20/07-09, який у тому числі був підставою для прийняття відповідного рішення про державну реєстрацію прав, не передбачав переходу до ТОВ «БК «БУДСІТІ» як інвестора права власності на спірне майно, а лише - право користування.

Ухвалою Господарського суду Дніпропетровської області від 04.12.2019 залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача Комунальне підприємство «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» Дніпровської міської ради (далі - КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького»).

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення державного реєстратора Чумаківської сільської ради Третяк Т.В. № 44227650 від 24.11.2018 про державну реєстрацію прав (з відкриттям розділу) на культурно-розважальний комплекс, що розташований у м. Дніпро, вул. Хмельницького Богдана, 27-П, загальною площею 966,5 кв. м, за ТОВ «БК «БУДСІТІ», реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1702829012101. Скасовано державну реєстрацію та припинено право власності на культурно-розважальний комплекс, номер запису про право власності 29087905, що розташований в м. Дніпро, вул. Хмельницького Богдана, 27-П, загальною площею 966,5 кв. м, за ТОВ «БК «БУДСІТІ», з закриттям розділу, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1702829012101. Стягнуто з ТОВ «БК «БУДСІТІ» на користь Дніпровської міської ради 4 402,00 грн судового збору. У задоволенні позову до Чумаківської сільської ради відмовлено.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 скасовано, ухвалено нове рішення, яким у задоволенні позову відмовлено в повному обсязі. Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ТОВ «БК «БУДСІТІ» витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги в сумі 6 603,50 грн.

Не погоджуючись із висновками суду апеляційної інстанції, у червні 2026 року Дніпровська міська рада подала касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК), просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 18.05.2023 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду від 23.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 904/5764/19 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК, та призначено касаційну скаргу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.09.2026.

ТОВ «БК «БУДСІТІ» у відзиві на касаційну скаргу зазначає про правильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права при вирішенні спору, тому просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Чумаківська сільська рада через систему «Електронний суд» подала заяву, у якій просила Суд розглядати справу № 904/5764/19 без участі її представника.

Чумаківська сільська рада, КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» у судове засідання своїх представників не направили.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК.

Так, за змістом частини 1, пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК, наявність відомостей про направлення учасникам справи ухвал з повідомленням про дату, час і місце судового засідання, що підтверджено матеріалами справи, відсутність заяв учасників справи, окрім Чумаківської сільської ради, щодо розгляду справи, у тому числі, клопотань про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, також те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є їхнім правом, а не обов`язком, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги по суті за відсутності представників Чумаківської сільської ради та КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького».

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників учасників справи, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

При вирішенні спору судами попередніх інстанцій установлено, що сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень надано ряд доказів.

Рішення Дніпропетровської міської ради від 27.05.2009 № 37/46 «Про надання дозволу Комунальному підприємству «Парк культури та відпочинку ім. Ю. Хмельницького» на реконструкцію та будівництво з благоустроєм частини парку ім. Богдана Хмельницького.

За змістом цього рішення надано дозвіл КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» на проведення реконструкції танцювального майданчика під культурно-розважальний комплекс та будівництво туалету із благоустроєм прилеглої території у Парку ім. Б. Хмельницького за адресою: вул. Героїв Сталінграду, 27-П, м. Дніпропетровськ (пункт 1). Вирішено залучити на договірних засадах для проведення реконструкції та будівництва з благоустроєм інвестора - ТОВ «БК «БУДСІТІ». Затвердити проект інвестиційного договору на участь у реконструкції та будівництві з благоустроєм (пункт 1 цього рішення) (додається) (пункти 2, 3). Доручено КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» укласти з ТОВ «БК «БУДСІТІ» інвестиційний договір про участь у реконструкції та будівництві з благоустроєм (пункт 4). Тимчасово надано ТОВ «БК «БУДСІТІ» функції замовника щодо проектування і проведення робіт з реконструкції та будівництва з благоустроєм та надано дозвіл на проектування та проведення робіт з реконструкції та будівництва (пункти 5, 6).

Додатком до цього рішення Дніпровської міської ради є проєкт інвестиційного договору, як то передбачено пунктом 3 рішення.

20.07.2009 між КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» та ТОВ «БК «БУДСІТІ» (Інвестор) укладено інвестиційний договір № 20/07-09, який погоджено заступником міського голови Дніпровської міської ради І.Г. Зайцевим.

За цим договором Інвестор взяв на себе зобов`язання прийняти участь у реконструкції частини Парку ім. Богдана Хмельницького та будівництво туалету, реконструкції танцювального майданчика під культурно-розважальний комплекс із благоустроєм прилеглої території (пункт 1.1 договору).

Пунктом 2.1.5 договору встановлено, що Інвестор зобов`язується ввести культурно-розважальний комплекс та туалет в експлуатацію в передбаченому чинним законодавством України порядку у строк не пізніше 31.12.2011.

Даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами та діє до 11.11.2035 (пункт 8.1 договору).

До матеріалів справи позивачем надано копію інвестиційного договору (том 1 а.с. 26). Оригінал договору у позивача відсутній.

Натомість ТОВ «БК «БУДСІТІ» надано до матеріалів справи оригінал інвестиційного договору (том 1 а.с. 78).

Аналіз тексту копії інвестиційного договору, який був наданий позивачем, та оригіналу інвестиційного договору, наданого ТОВ «БК «БУДСІТІ», дозволили суду зробити висновок про те, що пункти 3.1, 3.2, 4.1 та 4.2 цих договорів викладені у різних редакціях.

За редакцією інвестиційного договору, копію якого надав позивач:

Пунктом 3.1 визначено, що у результаті проведення робіт з благоустрою та реконструкції частини Парку ім. Богдана Хмельницького інвестор отримує право користування культурно розважальним комплексом впродовж усього строку дії даного договору.

Пунктом 3.2 визначено, що в результаті проведення робіт з благоустрою та реконструкції частини Парку ім. Богдана Хмельницького усі відновлені (створені) об`єкти благоустрою як невід`ємна частина парку є власністю територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради та використовується парком за призначенням.

Пунктом 4.1 встановлено, що набуття Інвестором права користування об`єктами виникає одночасно з підписанням акта приймання-передачі об`єктів.

Пунктом 4.2 встановлено, що передача об`єкта в користування не означає передачу інвестору права власності. Власником об`єкта, що переданий у користування, залишається Дніпропетровська міська рада, а інвестор безоплатно користується ним протягом дії цього договору.

За редакцією договору, наданого ТОВ «БК «БУДСІТІ»:

Пунктом 3.1 визначено, що у результаті проведення робіт з благоустрою та реконструкції частини Парку ім. Богдана Хмельницького Інвестор отримує право власності на створені ним об`єкти нерухомого майна (культурно-розважальний комплекс), а також право користування іншими реконструйованими згідно з цим договором об`єктами та інфраструктурою Парку.

Пунктом 3.2 визначено, що в результаті проведення робіт з благоустрою частини Парку ім. Богдана Хмельницького усі відновлені об`єкти благоустрою (туалет, алеї, місця для відпочинку, зовнішнє освітлення) як невід`ємна частина Парку є власністю територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради та використовується Парком та Інвестором за призначенням.

Відповідно до пункту 4.1 передача об`єкта в користування за договором для проведення благоустрою не означає передачу Інвестору права власності, за виключенням культурно-розважального комплексу. Інвестор отримує право власності на створені ним об`єкти нерухомого майна (культурно-розважальний комплекс) лише після створення цих об`єктів.

Пунктом 4.2 цього договору визначено обов`язки Інвестора щодо здійснення інвестиційної діяльності, а саме:

- здійснювати цільове використання об`єкта інвестиційної діяльності та утримувати його в належному стані;

- вести відокремлений аналітичний бухгалтерський облік майна, що передане у користування, який згідно з чинним законодавством не впливає на додаткові зобов`язання Інвестора. Щорічно подавати до Парку звіт про його цільове використання та належне утримання;

- нести повну відповідальність за збереження, експлуатацію об`єктів, що передані у користування, вчасно здійснювати поточний ремонт основних фондів, що передані у користування;

- не передавати без дозволу Парку об`єкт, що переданий у користування, третім особам;

- безперешкодно допускати представників Дніпропетровської міської ради та Парку до перевірки використання майна;

- забезпечити пожежну безпеку об`єкта, що переданий y користування.

Пункти 4.3 та 4.4. у договорі, який надано ТОВ «БК «БУДСІТІ», відсутні.

27.12.2011 Інспекцією державного архітектурно-будівельного контролю у Дніпропетровській області зареєстровано Декларацію про готовність до експлуатації культурно-розважального комплексу в Парку культури та відпочинку ім. Богдана Хмельницького по вул. Героїв Сталінграду, 27-П в м. Дніпропетровську № ДП 14311114867.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (том 1, а.с. 84) 24.11.2018 Державним реєстратором Чумаківської сільської ради Третяк Т.В. прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу) № 44227650 про проведення державної реєстрації права власності на культурно-розважальний комплекс, що розташований у м. Дніпро, вул. Богдана Хмельницького, буд. 27-П за ТОВ «БК «БУДСІТІ».

Вказані обставини і стали підставою для звернення позивачем до суду з позовом про визнання протиправним та скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та припинення права власності відповідача 2 на спірне майно, оскільки на думку позивача Інвестиційний договір не передбачав перехід до інвестора відповідача-2 права власності на спірне майно.

Дніпровська міська рада звернулася до суду із зазначеним позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що у державного реєстратора Чумаківської сільської ради Третяк Т.В. були відсутні підстави для прийняття оспорюваного рішення від 24.11.2018 про державну реєстрацію прав, оскільки ТОВ «БК «БУДСІТІ» не надало документів, які б встановлювали факт набуття ним речових прав на нерухоме майно, оскільки Інвестиційний договір від 20.07.2009 № 20/07-09, який у тому числі був підставою для прийняття відповідного рішення про державну реєстрацію прав, не передбачав переходу до ТОВ «БК «БУДСІТІ» як інвестора права власності на спірне майно, а лише - право користування.

Суд першої інстанції позов задовольнив частково та мотивував таке рішення тим, що матеріали справи містять дві різні редакції Інвестиційного договору від 20.07.2009 № 20/07-09: копію, надану позивачем, та оригінал, наданий ТОВ «БК «БУДСІТІ». Основна відмінність цих редакцій полягає в тому, що за редакцією позивача інвестор отримує лише право користування спірним майном, тоді як за редакцією відповідача-2 - право власності.

Суд першої інстанції, оглянувши оригінал рішення Дніпровської міської ради від 27.05.2009 № 37/46 з додатком у вигляді проєкту Інвестиційного договору, встановив, що проєкт договору, затверджений міською радою, повністю відповідає копії договору, наданій позивачем, і не передбачає можливості переходу права власності на комунальне майно до Інвестора.

Суд дійшов висновку, що позивач як орган місцевого самоврядування не давав згоди на укладення Інвестиційного договору в редакції ТОВ «БК «БУДСІТІ», а КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» не є власником спірного майна та не мало права самостійно розпоряджатися ним.

Суд першої інстанції, застосувавши стандарт доказування «переваги більш вагомих доказів» відповідно до статті 79 ГПК, визнав більш вірогідними докази позивача.

Оскільки Інвестиційний договір у редакції, наданій для державної реєстрації, не укладався, суд визнав, що у державного реєстратора були відсутні законні підстави для прийняття рішення про реєстрацію права власності за ТОВ «БК «БУДСІТІ».

Чумаківську сільську раду суд визнав неналежним відповідачем, оскільки вона є іншою юридичною особою, ніж Виконавчий комітет Чумаківської сільської ради, в якому працювала державний реєстратор Третяк Т.В.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та відмовив у задоволенні позову, при цьому, вирішуючи питання про редакцію Інвестиційного договору від 20.07.2009 № 20/07-09, яка відповідає фактичним обставинам справи і яка, відповідно, має братися до уваги при прийнятті рішення, суд виходив із такого:

- для потреб практичної діяльності, позивачу досить усвідомлювати, що на підтвердження своїх вимог потрібно подати фактичні дані (відомості про факти), тобто те, що можна назвати матеріально-правовою складовою підстави позову. Але при цьому такі дані мають встановлюватись передбаченими та дозволеними процесуальним законом засобами, вичерпний перелік яких вміщено в Главі 5 ГПК;

- за наявності двох різних редакцій пункту 3.1 Інвестиційного договору від 20.07.2009 №20/07-09 позивач не надав оригіналу зазначеного договору з редакцією пункту 3.1 «У результаті проведення робіт з благоустрою та реконструкції частини Парку ім. Богдана Хмельницького Інвестор отримує право користування культурно-розважальним комплексом, впродовж усього строку дії даного Договору» ані суду першої інстанції, ані при перегляді справи в суді апеляційної інстанції, а надані позивачем копії такого договору є неналежним та недопустимим доказом в силу статей 76, 77 ГПК, оскільки подані копії не відповідають пункту 5.27 Уніфікованої системи організаційно-розпорядчої документації «Вимоги до оформлення документів» ДСТУ 4163-2003, затвердженої Наказом Держспоживстандарту України 07.04.2003 № 55, пунктам 7-10 розділу XI «Засвідчення та видавання копій судових рішень і документів» Інструкції з діловодства в місцевих та апеляційних судах України, затвердженої Наказом Державної судової адміністрації України 20.08.2019 № 814 (у редакції наказу, чинній на час подання позивачем відповідних доказів);

- звертаючись до суду першої інстанції з клопотанням про призначення у справі судової- технічної експертизи, Дніпровська міська рада не заперечувала належність підписів її посадовим особам - заступнику міського голови Дніпровської міської ради І.Г. Зайцевій та начальнику управління Культури та мистецтв Дніпровської міської ради Г.Г. Сіверцевій, які, відповідно, містяться в розділі 9 «Реквізити та підписи сторін» останньої сторінки оригіналу Інвестиційний договорів від 20.07.2009 № 20/07-09, наданому ТОВ «БК «БУДСІТІ», належність начальнику управління Культури та мистецтв Дніпровської міської ради Г.Г. Сіверцевій підписів на кожній із сторінок примірнику договору, а також автентичність відтиску печатки Дніпровської міської ради на останній сторінці договору, та, відповідно, відтиску печатки управління Культури та мистецтв Дніпровської міської ради на кожній із сторінок договору;

- з огляду на подання позивачем копій Інвестиційного договору від 20.07.2009 № 20/07-09, які як доказ не відповідають вимогам закону, за висновками суду більш вірогідним доказом є саме оригінал Інвестиційного договору від 20.07.2009 № 20/07-09 (т.1 а.с. 78-83), наданий ТОВ «БК «БУДСІТІ», тому констатував, що такими, які відповідають фактичним обставинам справи є саме редакції пункту 3.1 наступного змісту: «У результаті проведення робіт з благоустрою та реконструкції частини Парку ім. Богдана Хмельницького Інвестор отримує право власності на створені ним об`єкти нерухомого майна (культурно-розважальний комплекс), а також право користування іншими реконструйованими згідно з цим договором об`єктами та інфраструктурою Парку» та, відповідно, пункту 3.2 «В результаті проведення робіт з благоустрою та реконструкції частини Парку ім. Богдана Хмельницького усі відновлені об`єкти благоустрою (туалет, алеї, місця відпочинку, зовнішнє освітлення) як невід`ємна частина Парку є власністю територіальної громади м. Дніпропетровська в особі Дніпропетровської міської ради та використовується парком за призначенням»;

- Інвестиційний договір від 20.07.2009 № 20/07-09 у редакції, поданій ТОВ «БК «БУДСІТІ», як на час прийняття рішення судом першої інстанції, так і на час його перегляду судом апеляційної інстанції, є чинним; з урахуванням принципів цивільного права, зокрема, добросовісності, справедливості та розумності, сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності;

- позивачем належними і допустимими доказами в розумінні статей 76, 77 ГПК не доведено обставин не подання ТОВ «БК «БУДСІТІ» для державної реєстрації документів, які б встановлювали факт набуття ним речових прав на нерухоме майно;

- з огляду на такі встановлені фактичні обставини справи, суд дійшов висновку про обрання позивачем неефективного способу захисту права власності територіальної громади в особі Дніпровської міської ради на спірні об`єкти.

У поданій касаційній скарзі Дніпровська міська рада в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції послалася на те, зокрема, що судом апеляційної інстанції не враховано висновки Верховного Суду, викладені в постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, щодо стандарту доказування та вірогідності доказів; від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо добросовісності та заборони суперечливої поведінки; від 30.11.2022 у справі № 759/14068/19 стосовно того, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки; від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21, де сформульована правова позиція про те, що, ініціювавши судовий розгляд справи, сторона у справі, насамперед повинна активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано.

Суд апеляційної інстанції при вирішенні спору не врахував, що позивач як орган місцевого самоврядування не давав своєї згоди на укладення Інвестиційного договору в редакції, яку надав відповідач-2, оскільки своїм рішенням затвердив інший проєкт Інвестиційного договору, який не передбачав можливість переходу права власності на комунальне майно до інвестора. При цьому КП «Парк культури та відпочинку ім. Б. Хмельницького» хоча й підписувало Інвестиційний договір за дорученням органу місцевого самоврядування, не є власником спірного майна та не має права самостійно, без відповідних повноважень розпоряджатися майном комунальної форми власності.

За доводами скаржника, суд апеляційної інстанції неналежно оцінив докази, подані позивачем, у тому числі рішення ради № 37/46 від 27.05.2009, тому дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову. Такий підхід є порушенням статей 76, 86 ГПК, суд зобов`язаний оцінювати всі належні та допустимі докази у їх сукупності, а не обмежуватися лише окремими з них.

Скаржник зазначив, що сама по собі державна реєстрація права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації (правову позицію висловив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18); державна реєстрація речових прав на нерухоме майно є юридичним фактом, який полягає в офіційному визнанні та підтвердженні державою набутого особою речового права на нерухомість та є елементом в юридичному складі (сукупності юридичних фактів), який призводить до виникнення речових прав (правову позицію висловив Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду, викладений у постанові від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19). Зважаючи на те, що Інвестиційний договір, який було надано для проведення державної реєстрації права власності на спірне нерухоме майно за відповідачем-2 не укладався, у державного реєстратора були відсутні законні підстави для прийняття відповідного рішення.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, переглянувши судові рішення в межах, передбачених статтею 300 ГПК, виходить із такого.

Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з пунктом 8 частини 2 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.

Питання права касаційного оскарження урегульовано статтею 287 ГПК, частиною 2 якої встановлено підстави касаційного оскарження судових рішень виключно у випадках, визначених цією процесуальною нормою.

Такі процесуальні обмеження щодо касаційного оскарження судових рішень не суперечать положенням Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України застосовується судами України як частина національного законодавства, і відповідають практиці Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовується судами як джерело права.

Відповідно до практики ЄСПЛ право на суд, одним з аспектів якого є право доступу до суду, не є абсолютним і може підлягати обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою. Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити безладного перебігу судового процесу (рішення ЄСПЛ від 20.05.2010 у справі «Пелевін проти України»).

Умови прийнятності касаційної скарги за змістом норм законодавства можуть бути більш суворими, ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: «Levages Prestations Services v. France» від 23.10.1996; «Brualla Gomes de la Torre v. Spain» від 19.12.1997).

У рішенні ЄСПЛ у справі «Гарсія Манібардо проти Іспанії» від 15.02.2000 зазначалося, що спосіб, у який стаття 6 Конвенції застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них (рішення від 02.03.1987 у справі «Monnel and Morris v. the United Kingdom», серія A, № 115, с. 22, п.56, а також рішення від 29.10.1996 у справі «Helmers v. Sweden», серія A, № 212-A, с.15, п.31).

Отже, право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому, необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими. Відсутність такої подібності зумовлює закриття касаційного провадження.

Проаналізувавши висновки, викладені у наведених вище постановах Верховного Суду, на які послався скаржник у касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження судових рішень у справі № 904/5764/19, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, суд касаційної інстанції виходить із такого.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Дніпровська міська рада послалася на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц, від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 25.06.2020 у справі № 924/233/18, щодо стандарту доказування та вірогідності доказів; від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо добросовісності та заборони суперечливої поведінки; від 30.11.2022 у справі № 759/14068/19 стосовно того, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки; від 12.01.2023 у справі № 9901/278/21, де сформульована правова позиція про те, що, ініціювавши судовий розгляд справи, сторона у справі, насамперед повинна активно використовувати визначені законом процесуальні права, здійснювати їх з метою, з якою такі права надано.

Як установив суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, Дніпровська міська рада фактично оспорює право власності ТОВ «БК «БУДСІТІ» на об`єкт нерухомого майна - культурно-розважальний комплекс, що розташований у м. Дніпро, вул. Хмельницького Богдана, 27-П, загальною площею 966,5 кв. м, а за обставин не доведення позивачем належними і допустимими доказами факту протиправності рішення державного реєстратора про державну реєстрацію відповідного права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову в задоволенні позову, водночас зазначивши про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права на спірний об`єкт нерухомого майна.

При цьому суд апеляційної інстанції при вирішенні спору застосував такий стандарт доказування як вірогідність доказів і на підставі дослідження поданих сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказів, дійшов висновку, що докази, надані відповідачем ТОВ «БК «БУДСІТІ» в обґрунтування його заперечень проти позову та доведеності відповідних обставин є більш переконливими й вагомими за докази, подані позивачем.

Такі висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, наведеним у зазначених скаржником постановах Верховного Суду.

Крім того, зацитовані скаржником в касаційній скарзі правові висновки Верховного Суду у наведених справах щодо стандарту доказування та вірогідності доказів, а також реалізації стороною процесуальних прав та виконання певних обов`язків, є загальними вимогами процесуального законодавства, певним алгоритмом дій суду та мають бути дотримані судами при розгляді будь-якого судового спору. Однак у кожній з наведених справ, які переглядались Верховним Судом, ці норми та принципи застосовані з урахуванням конкретних обставин справи та поданих сторонами доказів в межах конкретного предмету доказування.

Водночас скаржник, навівши висновки Верховного Суду у постановах від 24.01.2020 у справі № 910/10987/18, від 20.05.2020 у справі № 911/1902/19 стосовно того, що сама по собі державна реєстрація права власності на нерухоме майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно не є підставою набуття права власності, а є лише засвідченням державою вже набутого особою права власності, що унеможливлює ототожнення факту набуття права власності з фактом його державної реєстрації, фактично підтвердив висновки суду апеляційної інстанції про обрання позивачем неефективного способу захисту порушеного права щодо спірного об`єкта нерухомого майна.

При цьому суд апеляційної інстанції у справі, що розглядається, зауважив про чинність Інвестиційного договору від 20.07.2009 № 20/07-09, оригінал якого надало ТОВ «БК «БУДСІТІ», на підставі якого, у тому числі проведено реєстрацію відповідного права за товариством, а протилежного сторонами не доведено.

З огляду на встановлені судом апеляційної інстанції обставини, а також враховуючи надання ним оцінки як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу, який міститься у справі, окремо, з мотивуванням відхилення або врахування кожного доказу, суд касаційної інстанції не вбачає підстав порушення цим судом зазначених скаржником норм процесуального права.

При цьому у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції ці норми права застосовувалися з урахуванням встановлених обставин справи в кожному конкретному випадку. До того ж, необхідно зазначити, що вирішуючи спір навіть у подібних правовідносинах, суд може дійти різних висновків за результатами вирішення спору в залежності від встановлених ним обставин справи, поданих сторонами та оцінених судом доказів, залежно від яких (обставин і доказів) і прийнято судове рішення.

Отже, аналіз висновків, зроблених в оскаржуваному судовому рішенні у справі № 904/5764/19, у якій подано касаційну скаргу, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, оскільки зазначені висновки не є різними за своїм змістом, а зроблені судами з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення, що не дає підстави вважати правовідносини у цих справах подібними.

Відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 ГПК суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З урахуванням наведеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Дніпровської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, з підстави, передбаченої пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК.

Разом із тим відповідно до пункту 4 частини 2 статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у випадку, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Так, у частині 1 статті 310 ГПК наведено підстави, які є обов`язковими для скасування судових рішень та направлення справи на новий розгляд.

Такими підставами касаційна скарга не обґрунтована.

За змістом частини 3 статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: 1) суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу; або 2) суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, яка підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження; або 3) суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи; або 4) суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Проте касаційна скарга не обґрунтована і підставами для скасування судового рішення, передбаченими у пунктах 2, 3, 4 частини 3 статті 310 ГПК.

Узагальнене посилання скаржника в касаційній скарзі стосовно того, що суд апеляційної інстанції всупереч вимогам норм процесуального права не проаналізували аргументи обох сторін, не дослідив належним чином усіх наданих учасниками справи доказів та не надав їм належну правову оцінку, Верховний Суд вважає виключно намаганням спрямувати касаційний суд втрутитися у фактичну складову оскаржуваного судового рішення та надати власну оцінку доказам, наявним у матеріалах справи, однак в силу положень частини 2 статті 300 ГПК суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Отже, доводи, наведені в касаційній скарзі, що стосуються процесу доказування, оцінки доказів судом, фактично спрямовані на спонукання Суду до необхідності переоцінки поданих сторонами доказів і встановлення нових обставин справи, проте відповідно до норм статті 300 ГПК зазначене виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Водночас суд касаційної інстанції вважає за необхідне зауважити, що умовою застосування пункту 1 частини 3 статті 310 ГПК є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини 2 статті 287 ГПК. Проте у цій справі заявлена скаржником підстава оскарження судових рішень з посиланням на пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК є необґрунтованою, про що зазначено вище.

Інші доводи касаційної скарги не обґрунтовані підставами касаційного оскарження, визначеними частиною 2 статті 287 ГПК, не спростовують наведених висновків та не впливають на них.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 309 ГПК передбачено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК покладається на скаржника.

Керуючись статтями 296, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Закрити касаційне провадження у справі № 904/5764/19 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

2. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради у частині підстави, передбаченої пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, залишити без задоволення.

3. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 23.04.2026 у справі № 904/5764/19 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І.С. Берднік

Судді: В.А. Зуєв

І.С. Міщенко