Постанова від 22 вересня 2026 р. у справі №909/869/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 909/869/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Міщенка І. С.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Товариства з обмеженою

відповідальністю «СУ-531» - Ящук Д. В.,

Фізичної особи-підприємця

Скоробогатої Галини Богданівни - Заяць О. І.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ-531»

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 (у складі колегії суддів: Бойко С. М. (головуючий), Бонк Т. Б., Якімець Г. Г.)

у справі № 909/869/25

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ-531»

до Фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни

про стягнення безпідставно набутих коштів,

ВСТАНОВИВ:

У липні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю «СУ-531» (далі - ТОВ «СУ-531») звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Скоробогатої Галини Богданівни (далі - ФОП Скоробогата Г. Б.) про стягнення 3 646 000,00 грн безпідставно набутих коштів, 753 044,00 грн інфляційних втрат та 188 492,00 грн 3% річних.

Позовні вимоги з посиланням на статті 15, 16, 530, 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статтю 20 Господарського кодексу України позивач обґрунтував тим, що між ним та відповідачкою існувала співпраця щодо постачання будівельних матеріалів та комплектуючих. У листопаді 2022 року позивач перерахував ФОП Скоробогатій Г. Б. грошові кошти в сумі 3 646 000,00 грн, що підтверджується платіжними дорученнями з призначенням платежу «За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ». Однак договір поставки сторони не уклали, товар відповідачка не поставив, отримані кошти не повернув, що свідчить про безпідставне їх збереження.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 позов задоволено. Стягнуто з ФОП Скоробогатої Г. Б. на користь ТОВ «СУ-531» 3 646 000,00 грн безпідставно набутих коштів, 753 044,00 грн інфляційних втрат та 188 492,00 грн 3% річних. Здійснено розподіл судового збору.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 скасовано. Прийнято нове рішення, яким відмовлено в задоволенні позову. Судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції залишено за позивачем. Здійснено розподіл судового збору за розгляд справи в суді апеляційної інстанції.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у липні 2026 року ТОВ «СУ-531» подало до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадків, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), просить постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 скасувати, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 29.12.2025 - залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 30.07.2026 відкрито касаційне провадження у справі № 909/869/25 за касаційною скаргою ТОВ «СУ-531» на постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 23.09.2026.

ФОП Скоробогата Г. Б. у відзиві на касаційну скаргу зазначає про законність та обґрунтованість постанови суду апеляційної інстанції, просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Судом апеляційної інстанції установлено, що у матеріалах справи містяться нотаріально засвідчені копії договору від 01.02.2022 № 01/02-22, Специфікації № 1 до цього договору та видаткової накладної від 21.11.2022 № 15, надані відповідачкою на виконання вимог ухвали Господарського суду Івано-Франківської області від 20.10.2025, оригінали яких оглянуто в судовому засіданні апеляційної інстанції та встановлено, що вони є ідентичними їх копіям.

Долучені до матеріалів справи нотаріально посвідчені копії договору від 01.02.2022 № 01/02-22, Специфікації № 1 до цього договору та видаткової накладної від 21.11.2022 № 15, як і надані для огляду суду апеляційної інстанції оригінали зазначених документів, містять підписи та відбитки печаток сторін. При цьому, судом апеляційної інстанції встановлено, що оригінали документів є пошкодженими (зім`ятими та частково надірваними), що узгоджується з поясненнями відповідачки щодо неможливості їх подання до суду першої інстанції.

Так, судом апеляційної інстанції установлено, що згідно з наявними у матеріалах справи доказами, 01.02.2022 між ФОП Скоробогатою Г. Б. (продавцем) та ТОВ «СУ-531» (покупцем) укладено договір № 01/02-22, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю визначені у Специфікації товари (ТМЦ), а покупець зобов`язався прийняти такі товари та оплатити їх вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Згідно з пунктом 2.2 договору покупець оплачує вартість товарів (ТМЦ) упродовж 10 календарних днів від дати отримання ТМЦ покупцем.

У пункті 2.3 договору сторонами погоджено, що ціна договору дорівнює загальній вартості товарів та визначена у специфікації до договору.

Відповідно до пункту 3.2 договору приймання-передача товарів здійснюється на підставі видаткової накладної.

Після підписання видаткової накладної право власності на товари, а також всі ризики, пов`язані із його використанням, переходять від продавця до покупця (пункт 3.3 договору).

Специфікацією № 1 до договору визначено перелік товарів (електрод зварювальний ОК 53.70 4,0х350 mm; бруківка гантель промислова сіра h-8; арматура 18 мм кл. А400/500С, 12 м; арматура 12 мм А500 Міра L=12000 мм; щебінь фр. 5-20; щебінь фр. 5-10) загальною вартістю 3 646 000,00 грн без ПДВ. Зазначена специфікація підписана сторонами, від імені позивача- директором ТОВ «СУ-531» М. В. Гояном.

Відповідно до видаткової накладної від 21.11.2022 № 15 покупцем - ТОВ «СУ-531» отримано від постачальника - ФОП Скоробогатої Г. Б. товар (ТМЦ) згідно з договором від 01.02.2022 № 01/02-22 на загальну суму 3 646 000,00 грн.

Зазначена видаткова накладна від 21.11.2022 № 15 також підписана сторонами, від імені позивача директором ТОВ «СУ-531» М. В. Гояном.

Згідно з платіжними дорученнями від 22.11.2022 № 335, від 25.11.2022 № 339, від 28.11.2022 № 344 ТОВ «СУ-531» перерахувало ФОП Скоробогатій Г. Б. грошові кошти в сумі 3 646 000,00 грн з призначенням платежу «За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ».

Звертаючись до суду з позовом про стягнення 3 646 000,00 грн безпідставно набутих коштів, 753 044,00 грн інфляційних втрат та 188 492,00 грн 3% річних, позивач послався на те, що він перерахував ФОП Скоробогатій Г. Б. грошові кошти в сумі 3 646 000,00 грн, що підтверджується відповідними платіжними дорученнями, однак договір поставки сторони не уклали, товар відповідачка не поставила.

17.08.2023 ТОВ «СУ-531» звернулось до ФОП Скоробогатої Г. Б. з вимогою про повернення попередньої оплати за товарно-матеріальні цінності, посилаючись на те, що в рамках існуючої співпраці ТОВ «СУ-531» перерахувало відповідачці попередню оплату за ТМЦ в сумі 3 646 000,00 грн згідно з платіжними дорученнями від 22.11.2022 № 335, від 25.11.2022 № 339, від 28.11.2022 № 344. Проте всупереч домовленостям, поставку ТМЦ не проведено. Зазначена вимога була залишена відповідачкою без відповіді та задоволення.

17.10.2023 ТОВ «СУ-531» повторно звернулось до ФОП Скоробогатої Г. Б. з вимогою про повернення протягом семи днів з часу отримання вимоги безпідставно набутих відповідачкою та збережених грошових коштів в сумі 3 646 000,00 грн, перерахованих згідно з платіжними дорученнями від 22.11.2022 № 335, від 25.11.2022 № 339, від 28.11.2022 № 344 в сумі 3 646 000,00 грн з призначенням платежу «За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ», оскільки через недосягненням згоди з усіх істотних умов та через відсутність у відповідачки в наявності необхідних позивачу будівельних матеріалів та комплектуючих договір поставки № 01/02-22 укладено (підписано) не було, відтак відсутня і правова підстава для перерахування зазначених грошових коштів. Зазначена вимога також була залишена відповідачкою без відповіді та задоволення.

Станом на 21.07.2025 ФОП Скоробогата Г. Б. отримані від ТОВ «СУ-531» кошти не повернула, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду за захистом порушеного права.

Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що факт перерахування ТОВ «СУ-531» на користь ФОП Скоробогатої Г. Б. грошових коштів у розмірі 3 646 000,00 гр підтверджується платіжними дорученнями від 22.11.2022 № 335, від 25.11.2022 № 339, від 28.11.2022 № 344, тоді як відповідачкою не доведено наявності договірних відносин між сторонами та факту поставки товару, оскільки не надано оригіналу договору чи інших документів, які б підтвердили факт поставки товару, а подані відповідачкою нотаріально засвідчені примірники договору, специфікації та видаткової накладної суд оцінює критично через наявність нотаріально завіреної заяви свідка від 26.09.2025, який, будучи директором ТОВ «СУ-531», заперечив факт підписання таких документів.

При цьому суд першої інстанції зазначив, що видаткові накладні від 12.11.2020 №1 2 та від 03.10.2022 №64, подані відповідачкою на підтвердження придбання нею товару у ФОП Якимчука М. Т., не підтверджують факту поставки такого товару позивачу та не є належними доказами виконання зобов`язань за спірними правовідносинами.

Отже, з огляду на відсутність в матеріалах справи належних доказів існування між сторонами договірних зобов`язань, суд першої інстанції дійшов висновку, що кошти в сумі 3 646 000,00 грн отримані ФОП Скоробогатою Г. Б. від позивача за відсутності правової підстави, а тому підлягають поверненню відповідно до положень статті 1212 ЦК України як безпідставно набуте майно.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок інфляційних втрат та 3% річних, суд першої інстанції виснував про їх правильність і обґрунтованість, та відповідно про наявність підстав для їх стягнення у заявленому позивачем розмірі.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції про задоволення позову, суд апеляційної інстанції виходив із того, що сам лише факт неподання оригіналів документів до суду першої інстанції не міг бути безумовною підставою для висновку про відсутність між сторонами договірних правовідносин, особливо з урахуванням того, що нотаріально посвідчені копії зазначених документів містилися у матеріалах справи.

Ураховуючи характер спірних правовідносин, підстави заявленого позову, а також положення статті 79, 91 ГПК України, суд апеляційної інстанції, оглянувши у судовому засіданні оригінали договору від 01.02.2022 № 01/02-22, Специфікації № 1 до цього договору та видаткової накладної від 21.11.2022 № 15, дослідивши наявні у матеріалах справи докази, беручи до уваги принцип презумпції правомірності правочину, дійшов висновку, що за наявності чинного на час виникнення спірних правовідносин та звернення до суду договору від 01.02.2022 № 01/02-22 підстави для стягнення з відповідачки заявлених позивачем коштів як безпідставно збережених відсутні.

З огляду на відсутність підстав для задоволення основної вимоги, суд апеляційної інстанції також виснував про відсутні правових підстав для стягнення з відповідачки 3 % річних та інфляційних втрат, нарахованих позивачем відповідно до статті 625 ЦК України, оскільки такі вимоги є похідними від вимоги про стягнення безпідставно набутих коштів.

У поданій касаційній скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, ТОВ «СУ-531» послалось на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 495/2442/16-ц, від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21, від 10.07.2025 у справі № 925/1287/24, від 01.07.2025 у cправі № 922/2635/24, від 17.06.2025 у справі № 916/2457/24, від 08.04.2025 у cправі № 915/615/24, від 06.05.2025 у справі № 927/224/24, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21(905/496/22) щодо оцінки поданих сторонами доказів; у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 520/4210/18, від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18 щодо застосування 1212 ЦК України; у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц, від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц щодо кваліфікація договору як неукладеного; у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24), від 29.05.2024 у справі № 334/5347/22, від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц, відповідно до яких підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі; у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки.

Крім того, ТОВ «СУ-531» підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до частин 1, 2 статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Верховний Суд, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «СУ-531», виходить із такого.

Загальні підстави для виникнення зобов`язань у зв`язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Відповідно до частини 1, 2 статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Аналогічні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, від 13.02.2019 у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, у постановах Верховного Суду від 26.10.2019 у справі № 520/4210/18, від 20.03.2019 у справі № 753/20633/15-ц.

Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частинами 1, 4 статті 202 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків ( частина й статті 626 ЦК України).

Системний аналіз наведених вище норм дає підстави для висновку, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Набуття однією зі сторін зобов`язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов`язання не є безпідставним.

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень частини 1 статті 1212 ЦК України.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 20.03.2019 у справі № 753/20633/15-ц.

Відповідно до частини 1 статті 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-комунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства (частини 1, 2 статті 207 ЦК України).

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.11.2018 у справі № 2-1383/2010 виснувала, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

Господарський суд, відповідно до статті 86 ГПК України, оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Наведена норма зобов`язує суд у кожному конкретному випадку оцінювати наявні докази в їх сукупності, з урахуванням повноти встановлення всіх обставин справи, які необхідні для правильного вирішення спору.

Отже, вимогами процесуального права визначено обов`язковість встановлення судом під час вирішення спору обставин, що мають значення для справи, надання їм юридичної оцінки, а також оцінки всіх доказів, з яких суд виходив при вирішенні позову. Без виконання цих процесуальних дій ухвалити законне й обґрунтоване рішення у справі неможливо.

За приписами статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Як встановлено судом апеляційної інстанції, між сторонами 01.02.2022 було укладено договір № 01/02-22, відповідно до умов якого продавець зобов`язався передати у власність покупцю визначені у Специфікації товари (ТМЦ), а покупець зобов`язався прийняти такі товари та оплатити їх вартість в порядку та на умовах, визначених цим договором.

Відповідно до видаткової накладної від 21.11.2022 № 15 ТОВ «СУ-531» отримано від ФОП Скоробогатої Г. Б. ТМЦ згідно з договором від 01.02.2022 № 01/02-22 на загальну суму 3 646 000,00 грн.

Згідно з платіжними дорученнями від 22.11.2022 № 335, від 25.11.2022 № 339, від 28.11.2022 № 344 ТОВ «СУ-531» перерахувало ФОП Скоробогатій Г. Б. грошові кошти в сумі 3 646 000,00 грн.

У зазначених платіжних дорученнях, що підтверджують перерахування відповідачці спірних кошти на загальну суму 3 646 000,00 грн зазначено однакове призначення платежу: «За ТМЦ зг. Договору 01/02-22. Без ПДВ». Вказане призначення платежу було сформульоване самим платником (позивачем) та містить посилання на конкретний договір та підставу здійснення платежу.

Судом апеляційної інстанції також установлено, що укладений між сторонами договір 01.02.2022 № 01/02-22 у встановленому законом порядку недійсним не визнавався, не розривався та не припинявся з інших підстав.

Отже, встановивши наявність між сторонами договірних відносин, а також те, що спірні кошти були перераховані позивачем відповідачці на виконання умов дійсного правочину - договору від 01.02.2022 № 01/02-22, тобто набуті відповідачем за наявності правової підстави, суд апеляційної інстанції обґрунтовано виснував про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача заявленої суми коштів на підставі статті 1212 ЦК України, що відповідно виключає і задоволення позовних вимог про стягнення інфляційних втрат та 3 % річних.

Ураховуючи зазначене, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.

Однією з підстав касаційного оскарження судових рішень, відповідно до пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Зі змісту зазначеної норми права випливає, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, може мати місце за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, у якій подано касаційну скаргу, і у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі недостатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховний Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. Тобто застосування правового висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду, залежить від тих фактичних обставин, які будуть встановлені судом у кожній конкретній справі за результатом оцінки поданих сторонами доказів. При цьому встановлені судом фактичні обставини у кожній справі можуть бути різними.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

ТОВ «СУ-531» у касаційній скарзі підставу касаційного оскарження судового рішення, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2021 у справі № 906/1336/19, у постановах Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 495/2442/16-ц, від 03.08.2023 у справі № 910/17281/21, від 10.07.2025 у справі № 925/1287/24, від 01.07.2025. у cправі № 922/2635/24, від 17.06.2025 у справі № 916/2457/24, від 08.04.2025 у cправі № 915/615/24, від 06.05.2025 у справі № 927/224/24, від 30.03.2023 у справі № 905/2307/21(905/496/22) щодо оцінки поданих сторонами доказів.

Разом з тим, висновки суду апеляційної інстанції не суперечать висновкам, викладеним у наведених скаржником у касаційній скарзі постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду, щодо оцінки доказів з урахуванням стандартів доказування, на які послався скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, оскільки суд апеляційної інстанції при вирушенні спору надав оцінку поданим сторонами в обґрунтування своїх вимог і заперечень доказам, наявним у матеріалах справи, з урахуванням принципів належності, допустимості, достовірності та вірогідності.

Посилання скаржника у касаційній скарзі на загальні висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постановах від 26.10.2022 у справі № 227/3760/19-ц (позов про визнання недійсним договору оренди (майнового найму) нежитлового приміщення), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (позов про визнання договорів оренди земельних ділянок недійсними), щодо кваліфікація договору як неукладеного, без обґрунтування подібності правовідносин у цих справах зі справою, в якій подано касаційну скаргу, не дає підстав для висновку про неправильне застосування судом апеляційної інстанції у справі, що розглядається, норм права у контексті підстави касаційного оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК.

Доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19, у постановах Верховного Суду від 26.09.2019 у справі № 520/4210/18, від 14.01.2021 у справі № 922/2216/18, від 23.01.2020 у справі № 910/3395/19, від 23.04.2019 у справі № 918/47/18, від 01.04.2019 у справі № 904/2444/18 щодо застосування статті 1212 ЦК України, суд касаційної інстанції не бере до уваги, оскільки аналіз висновків, зроблених судом апеляційної інстанції у справі № 909/869/25, що розглядається, не свідчить про їх невідповідність висновкам, викладеним у наведених скаржником постановах постанові Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду через те, що такі висновки носять загальний характер та підлягають застосуванню з урахуванням фактичних обставин кожної конкретної справи.

Крім того, безпідставними є посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 14.01.2025 у справі № 922/3921/21 (922/1371/22) (922/1044/24), від 29.05.2024 у справі № 334/5347/22, від 22.01.2020 у справі № 674/461/16-ц, відповідно до яких підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого у письмовій формі з огляду на те, що судом апеляційної інстанції у справі № 909/86915, у якій подано касаційну скаргу, встановлено, що долучені до матеріалів справи нотаріально посвідчені копії договору від 01.02.2022 № 01/02-22, Специфікації № 1 до цього договору та видаткової накладної від 21.11.2022 № 15, як і надані для огляду суду апеляційної інстанції оригінали зазначених документів, містять підписи та відбитки печаток сторін.

Також, не приймаються до уваги судом касаційної інстанції і доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновків, викладених у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 щодо принципу добросовісності та заборони суперечливої поведінки, оскільки у справі, що розглядається, судом апеляційної інстанції при перегляді рішення суду першої інстанції не встановлено обставин суперечливої поведінки відповідачки. Зазначене свідчить про неподібність правовідносин у справі, що розглядається, та у зазначеній вище справі, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, з огляду на відміні фактичні обставини, що зумовлюють зміст спірних правовідносин.

Зважаючи на викладене, наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Крім того, ТОВ «СУ-531» підставою касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у справі, що розглядається, також зазначає пункт 4 частини 2 статті 287 ГПК України з огляду на наявність підстави, передбаченої пунктом 4 частини 3 статті 310 цього Кодексу, а саме: суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Відповідно до пункту 4 частини 2статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначеними у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 ГПК України.

Також, згідно з пунктом 4 частини 3 статті 310 ГПК України, підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд встановив обставини, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів.

Частинами 1 та 2 статті 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.

Недопустимі докази - це докази, які отримані внаслідок порушення закону. Відповідно, тягар доведення недопустимості доказу лежить на особі, яка наполягає на тому, що судом використано недопустимий доказ. Подібна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 16.02.2021 у справі № 913/502/19, від 27.12.2022 у справі № 910/21725/21.

Матеріалами справи та змістом оскаржуваного судового рішення підтверджується належне дослідження судом апеляційної інстанції доказів у справі, надання їм оцінки, а доводи касаційної скарги про встановлення судом апеляційної інстанції обставин, що мають суттєве значення, на підставі недопустимих доказів - договору від 01.02.2022 № 01/02-22, Специфікації № 1 до цього договору та видаткової накладної від 21.11.2022 № 15, Суд вважає безпідставними, оскільки такі доводи скаржника ґрунтуються на його власних непідкріплених достовірними доказами сумнівах щодо оригінальності таких доказів. При цьому, позивач не був позбавлений можливості у порядку, передбаченому статтею 99 ГПК України заявити клопотання про призначення експертизи для з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Наведені у касаційних скаргах доводи в цій частині фактично зводяться до незгоди скаржників з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, а також до переоцінки наявних у матеріалах справи доказів, що виходить за межі повноважень касаційного суду, визначених статтею 300 ГПК України .

Зважаючи на викладене, наведена скаржниками підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 4 частини 2 статті 287 ГПК України, не отримала підтвердження під час касаційного провадження.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи наведене, суд касаційної інстанції, розглянувши касаційну скаргу ТОВ «СУ-531» в межах її доводів та вимог, дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «СУ-531» залишити без задоволення.

2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 09.06.2026 у справі № 909/869/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

І. С. Міщенко