Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №910/441/26 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/441/26

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 (суддя Бойко Р. В.)

і постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 (головуючий суддя Олексюк Г. Є., судді Гудак А. В., Петухов М. Г.)

у справі № 910/441/26

за позовом Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича

до Держави Україна в особі Північного апеляційного господарського суду та Державної казначейської служби України

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди,

(представники учасників судового процесу у судове засідання не з`явились)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Узагальнений зміст позовних вимог та підстав заявленого позову

1. Фермерське господарство Бурки Віталія Володимировича (далі - позивач, ФГ Бурки В. В.) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Держави Україна в особі Північного апеляційного господарського суду (далі - відповідач-1, ПАГС), Державної казначейської служби України (далі - відповідач-2, ДКСУ) про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 90,00 грн та моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн.

2. Позовні вимоги мотивовані тим, що ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 було протиправно закрите апеляційне провадження, чим порушено право позивача, гарантоване статтями 40, 55 Конституції України шляхом не виконання вимог статті 4 Закону України «Про фермерське господарство», статей 9, 10 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань», статей 56, 60, 174 Господарського процесуального кодексу України. Факт безпідставності та протиправності дій суду апеляційної інстанції щодо закриття провадження підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 910/16580/23, якою оскаржувану ухвалу було скасовано. Внаслідок ухвалення судом апеляційної інстанції незаконного судового рішення, ФГ Бурки В. В. було завдано матеріальної та моральної шкоди.

3. Щодо заподіяння матеріальної шкоди, то позивач поніс додаткові витрати у розмірі 90,00 грн для надсилання засобами поштового зв`язку касаційної скарги на адресу Верховного Суду та звернення до Державного бюро розслідувань.

4. Щодо заподіяння моральної (немайнової) шкоди, то позивач зазначає, що протиправні дії суду апеляційної інстанції призвели до тривалого порушення законних прав позивача, дезорганізації його господарської діяльності та руйнування сталих ділових зв`язків. Через неможливість своєчасного та ефективного судового захисту ФГ Бурки В. В. було позбавлене можливості повноцінно здійснювати активну підприємницьку діяльність. Окрім цього, незаконне закриття провадження завдало істотної шкоди діловій репутації юридичної особи. Створення штучних перешкод у правосудді породило у ділових партнерів та суспільства сумніви щодо законності діяльності ФГ Бурки В. В., що призвело до дискредитації суб`єкта господарювання та взаємовідносини з оточуючими. Позивач оцінює розмір компенсації за завдану моральну шкоду, необхідну для відновлення його попереднього стану, у 3 000 000,00 грн.

Узагальнений зміст і обґрунтування судових рішень, ухвалених у цій справі

5. Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у задоволенні позову відмовлено.

6. Ухвалюючи це рішення, місцевий господарський суд виходив із того, що ФГ Бурки В. В. не доведено наявності всіх елементів складу цивільного правопорушення, що стало підставою для відмови у задоволенні позову про стягнення матеріальної та моральної шкоди.

7. Постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 28.05.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 залишено без змін.

8. Щодо заявленої матеріальної шкоди, погоджуючись з висновком суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції додатково зазначив, що питання розподілу та відшкодування витрат позивача на відправку касаційної скарги на ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 має вирішуватися виключно в межах зазначеної справи (№ 910/16580/23) у порядку, передбаченому процесуальним законом. Такі витрати за своєю правовою природою не є матеріальними збитками в розумінні цивільного законодавства, а тому не підлягають стягненню як шкода та не можуть бути покладені на суд, який ухвалив оскаржуване в касаційному порядку судове рішення.

9. Суд апеляційної інстанції зазначив, що позивачем не доведено, а матеріалами справи не підтверджено наявності прямого причинно-наслідкового зв`язку між постановленням ухвали Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 та необхідністю направлення копії вказаної скарги на адресу зазначеного органу.

10. Щодо заявленої до відшкодування моральної шкоди, апеляційний господарський суд ФГ Бурки В.В. не надано суду доказів завдання йому моральної шкоди діями вказаного суду (судді), зокрема не мотивовано та не доведено, як саме спірні дії суду негативно вплинули на ділову репутацію та діяльність фермерського господарства, а також відсутні докази причинно-наслідкового зв`язку між такими неправомірними діями та завданою позивачу моральною шкодою. Абстрактні посилання позивача на те, що сам факт скасування судового рішення за касаційною скаргою ФГ Бурки В.В. свідчить про завдання останньому моральної шкоди, не є обґрунтованими. В аспекті тверджень самого позивача про постійні відмови державних органів у задоволенні вимог ФГ Бурки В.В., позивач жодним чином не пояснив, чому саме постановлення ухвали від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 завдало шкоди його діловій репутації.

Касаційна скарга

11. ФГ Бурки В. В. звернулося до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026, ухвалити нове рішення, яким закрити провадження у справі у зв`язку з тим, що даний спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, стягнути з Держави Україна в особі Державної казначейської служби України в користь фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича кошти в сумі 3 000 090,00 грн.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарги

12. У поданій касаційній скарзі скаржник як на підставу касаційного оскарження посилається на пункти 1, 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу (далі - ГПК України).

13. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) скаржник зазначає, що судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосовано норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19 щодо застосування норм 1166 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та не поклав на відповідача обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди; постанові Великої палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 щодо підсудності справ господарським судам та виконання норм статті 20 ГПК України.

14. В обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник зазначає, що відсутній висновок щодо застосування норм статей 8, 22, 40, 56, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236, 237, 238, 278, 282 ГПК України у даних правовідносинах.

15. Скаржник зазначає, що у зв`язку порушенням прав, гарантованих статтями 40, 56 Конституції України необхідне формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування норм статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236, 237, 238, 278, 282 ГПК України у даних правовідносинах для правильного вирішення справи.

16. Крім того, у касаційній скарзі викладене клопотання про звернення до Конституційного Суду України.

Позиція інших учасників справи

17. Відповідач-1 - Північний апеляційний господарський суд, подав відзив на касаційну скаргу ФГ Бурки В. В., у якому просить відмовити в її задоволенні, наполягаючи, що оскаржувані рішення є законними, обґрунтованими та ухваленими із повним і всебічним з`ясуванням усіх обставин справи, та з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

18. Відповідач-2 своїм правом подати відзив на касаційну скаргу не скористався, відповідний відзив до Верховного Суду не подав.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

19. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, у жовтні 2023 ФГ Бурки В. В. звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до Держави України в особі Державної казначейської служби України про відшкодування моральної шкоди у розмірі 1 000 000, 00 грн.

20. Позовні вимоги були мотивовані тим, що з боку суддів Апеляційного суду Львівської області були допущені грубі порушення статей 40, 55, 56, 60 Конституції України та норми Цивільного процесуального кодексу України, оскільки ці судді присудили до стягнення з ФГ Бурки В. В. судовий збір у розмірі 1 378,00 грн, чим було спричинено моральну шкоду, яка полягала у приниженні ділової репутації, порушено нормальні ділові зв`язки через неможливість продовження активної підприємницької діяльності ФГ Бурки В. В.

21. Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16580/23 у задоволенні даного позову відмовлено, оскільки позивач не довів наявності загальних підстав цивільно-правової відповідальності за спричинення моральної шкоди та не обґрунтував розрахунку і критеріїв, з яких виходив при визначенні заявленої до стягнення суми.

22. Не погодившись із зазначеним рішенням суду першої інстанції, ФГ Бурки В. В. оскаржило його до суду апеляційної інстанції.

23. Ухвалою від 31.01.2024 Північний апеляційний господарський суд відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Бурки В. В. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16580/23.

24. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.03.2024 розгляд апеляційної скарги ФГ Бурки В. В. відкладено на 25.03.2024 та зобов`язано Бурку Валерія Володимировича, який підписав апеляційну скаргу від імені ФГ, надати до суду апеляційної інстанції статут ФГ або положення чи трудовий договір, які б підтверджували його участь у справі за правилами самопредставництва юридичної особи ФГ.

25. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 25.03.2024 розгляд апеляційної скарги ФГ Бурки В. В. відкладено на 22.04.2024 та повторно зобов`язано Бурку Валерія Володимировича надати до Північного апеляційного господарського суду статут ФГ Бурки В. В. або положення чи трудовий договір, які б підтверджували його участь у справі за правилами самопредставництва юридичної особи ФГ.

26. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 закрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ФГ Бурки В. В. на рішення Господарського суду міста Києва від 18.01.2024 у справі №910/16580/23.

27. Вказана ухвала про закриття апеляційного провадження мотивована тим, що апеляційну скаргу від імені ФГ Бурки В. В. підписав Бурка Валерій Володимирович, на підтвердження повноважень якого було надано копію довіреності від 18.08.2021 № 300 (виконання самопредставництва юридичної особи), що не є достатнім доказом наявності у нього повноважень на представництво ФГ Бурки В. В. Апеляційний господарський суд зазначив, що на вимоги його ухвал від 04.03.2024 та від 25.03.2024 статут ФГ Бурки В. В., положення чи трудовий договір, які б підтверджували участь Бурки Валерія Володимировича у справі за правилами самопредставництва, надані не були.

28. У квітні 2024 року ФГ Бурки В. В. звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просило скасувати ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 та направити справу для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.

29. Постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі №910/16580/23 касаційну ФГ Бурки В. В. задоволено; скасовано ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024 у справі №910/16580/23; постановлено справу направити до Північного апеляційного господарського суду для продовження розгляду.

30. Предметом позову у цій справі є вимоги ФГ Бурки В. В. до Держави Україна в особі Північного апеляційного господарського суду та Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди у розмірі 90,00 грн та моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн.

31. Спір у справі виник у зв`язку з тим, що позивач вважає понесені ним поштові витрати на надсилання касаційної скарги у справі № 910/16580/23 своїми матеріальними збитками, які підлягають відшкодуванню. Крім того, на думку позивача, незаконне закриття апеляційного провадження ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 22.04.2024, яку в подальшому скасувала Велика Палата Верховного Суду, завдало йому моральної шкоди, оціненої у 3 000 000,00 грн.

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

32. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

33. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги ФГ Бурки В. В. наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши з огляду на встановлені судами попередніх інстанцій фактичні обставини справи правильність застосування ними норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку, що подана у цій справі касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України

34. Згідно з пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

35. За змістом цієї норми, касаційний перегляд з вказаних підстав може відбутися за наявності таких складових:

- суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду;

- спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

36. У постанові від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що для цілей застосування приписів процесуального закону, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема і пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України, таку подібність слід оцінювати за змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями.

37. З-поміж цих критеріїв змістовий (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників) є основним, а два інші - додатковими.

38. Подібність правовідносин суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

39. Крім того, слід ураховувати, що підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції на обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

40. Як вже зазначалось, у поданій у цій справі касаційній скарзі суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норму статті 1166 ЦК України без урахування висновків щодо її застосування у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19.

41. Однак, на відміну від справи № 910/441/26, у наведеній скаржником справі № 761/12945/19 розглядався цивільний спір однієї фізичної особи до іншої фізичної особи про відшкодування матеріальної та моральної шкоди внаслідок залиття квартири. Верховний Суд, залишаючи без змін постанову суду апеляційної інстанції про часткове задоволення позову, послався на статтею 1166 Цивільного кодексу України і виснував про те, що: «цивільне законодавство в деліктних зобов`язаннях передбачає презумпцію вини завдавача шкоди. Якщо у процесі розгляду справи зазначена презумпція не спростована, то вона є юридичною підставою для висновку про наявність вини заподіювача шкоди. З огляду на наведене та з урахуванням визначених цивільним процесуальним законом принципів змагальності і диспозитивності цивільного процесу, положень ЦК України щодо відшкодування шкоди, саме на відповідача покладено обов`язок доведення відсутності вини у завданні шкоди». При цьому суд касаційної інстанції погодився з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позивач довела факт залиття її квартири внаслідок неправомірних дій відповідача, розмір завданих збитків, тоді як відповідач не спростувала своєї вини у залитті квартири позивача.

42. Водночас у справі, яка розглядається (910/441/26) і судові рішення у якій є предметом касаційного перегляду, суди попередніх інстанцій, відмовляючи у задоволенні позову, виходили з того, що позивач не довів факт завдання йому матеріальної та моральної шкоди, а питання розподілу та відшкодування понесених позивачем поштових витрат має вирішуватися виключно в межах зазначеної справи (№ 910/16580/23) у порядку, передбаченому процесуальним законом. Такі витрати за своєю правовою природою не є матеріальними збитками в розумінні цивільного законодавства, а тому не підлягають стягненню як шкода та не можуть бути покладені на суд, який ухвалив оскаржуване в касаційному порядку судове рішення.

43. Разом з тим, ФГ Бурки В. В. залишило поза увагою те, що правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, за змістом приписів статті 1173 ЦК України є правопорушення, що включає такі складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв`язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала. Обов`язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв`язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.

44. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій установлюють наявність факту заподіяння позивачу шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом.

45. Суди попередніх інстанції у справі, що переглядається (910/441/26), виснували, що ФГ Бурки В.В. не надано суду доказів завдання йому моральної шкоди діями вказаного суду (судді), зокрема не мотивовано та не доведено, як саме спірні дії суду негативно вплинули на ділову репутацію та діяльність фермерського господарства, а також відсутні докази причинно-наслідкового зв`язку між такими неправомірними діями та завданою позивачу моральною шкодою. В аспекті тверджень самого позивача про постійні відмови державних органів у задоволенні вимог ФГ Бурки В. В., позивач жодним чином не пояснив, чому саме постановлення ухвали від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 завдало шкоди його діловій репутації.

46. Тому правовідносини у справі, яка переглядається, і в зазначеній скаржником у касаційній скарзі справі (№ 761/12945/19) відмінні за матеріально-правовим регулюванням (з огляду на специфіку суб`єктного складу у справі № 910/441/26), за фактично-доказовою базою - встановленими судами обставинами справи і зібраними та дослідженими у них доказами, що вказує на неподібність правовідносин у наведеній до порівняння постанові Верховного Суду з правовідносинами у справі, яка розглядається, насамперед за змістовим критерієм.

47. Тому відсутні підстави вважати, що висновки Верховного Суду у справі № 761/12945/19 зроблені з урахуванням однакових фактичних обставин, установлених судами попередніх інстанцій у справі, що розглядається, і з різним застосуванням одних і тих же норм права.

48. Подібний правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду від 02.09.2025 у справі № 914/69/25, від 15.01.2026 у справі № 910/4380/25, від 28.01.2026 у справі № 914/2002/25, від 29.07.2026 у справі № 910/13002/25.

49. Отже, аргумент скаржника стосовно неврахування судами висновків Верховного Суду щодо застосування статті 1166 ЦК України, викладених у постанові від 27.05.2021 у справі № 761/12945/19, не знайшов підтвердження як підстава касаційного оскарження.

50. У касаційній скарзі скаржник також посилається на те, що суди не врахували висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного суду від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18 щодо підсудності справ господарським судам та виконання норм статті 20 ГПК України.

51. Так, скаржник вказує про те, що, враховуючи абзац 5 частини першої статті 4, статтю 8, пункт 1 частини першої статті 20 Господарського кодексу України, і те, що позовна заява не стосується обставин, які виникли при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності між Північним апеляційним господарським судом та фермерським господарством, суди зобов`язані були закрити провадження у цій справі. З цих підстав скаржник просить, окрім як стягнути заявлену ним шкоду, також закрити провадження у цій справі.

52. Однак колегія суддів ураховує, що у цій справі (910/441/26) сторонами є юридичні особи, а заявлена вимога стосується цивільного права (інтересу) позивача щодо відшкодування шкоди. За таких обставин, з огляду на суб`єктний склад і характер заявлених вимог, спір відповідає критеріям, визначеним главою 2 ГПК України, а тому підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства.

53. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від 02.09.2025 у справі № 914/69/25, від 28.01.2026 у справі № 914/2002/25, від 29.07.2026 у справі № 910/13002/25 за подібними позовними вимогами Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича.

54. Тому відсутні підстави для закриття провадження у цій справі з наведених скаржником міркувань і доводів його касаційної скарги.

55. Крім того, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини, Верховний Суд не вбачає суперечності їх висновків із викладеним у рішеннях Конституційного Суду України від 14.12.2011 № 19-рп 2011 (щодо офіційного тлумачення частини другої статті 55 Конституції України), від 03.10.2001 № 12-рп (що Конституція України гарантує громадянам у таких випадках право на відшкодування шкоди за рахунок держави, а не за рахунок коштів на утримання державних органів (статті 56, 62)).

56. Також не заслуговують на увагу зазначений скаржником у тексті касаційної скарги перелік ухвал господарського суду Львівської області від 08.11.2011 у справі № 5015/6903/11, від 23.01.2012 у справі № 5015/253/12, від 18.03.2016 у справі № 914/706/16; господарського суду м. Києва від 10.11.2011 у справі № 05-6-61/415, від 08.04.2016 у справі № 910/6350/16, від 15.07.2016 у справі № 910/12764/16; Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 28.03.2012 у справі № 6-1177св12, від 27.09.2017 у справі №454/815/16; апеляційного суду Львівської області від 23.10.2014 у справі № 454/1872/14, від 25.07.2016 у справі № 454/1102/16, від 25.07.2016 у справі № 461/3467/16 як підставності звільнення від доказування, оскільки скаржник не наводить обґрунтування у контексті предмету і підстав спору, встановлених фактичних обставин у зазначених справах, і не конкретизує преюдиційності обставин, установлених зазначеними судовими рішеннями, що свідчить про суто декларативний характер аргументів касаційної скарги в зазначеній частині.

57. Отже, з огляду на все викладене, передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України підстава касаційного оскарження у цьому разі не підтвердилась, з огляду на неспроможність викладених у касаційній скарзі доводі на її обґрунтування.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України

58. Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

59. Зміст наведеної норми свідчить про те, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

60. При касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.

61. У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору, з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

62. У такому випадку з`ясуванню підлягає як відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах, так і наявність/відсутність неправильного застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

63. Верховний суд вбачає, що у даному випадку наведені у касаційній скарзі Департаменту доводи на обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження вищевикладеному не відповідають.

64. У касаційній скарзі ФГ Бурки В. В. хоч і зазначає про відсутність висновку Верховного Суду, проте не зазначає, який саме висновок має бути сформований Верховним Судом з урахуванням зазначених ним норм матеріального та/або процесуального права за результатами розгляду касаційної скарги.

65. Тож фактично у касаційній скарзі відповідача відсутнє обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження.

66. ФГ Бурки В. В. в касаційній скарзі посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми статей 8, 22, 40, 56, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236-238, 278, 282 ГПК України і просить сформулювати висновок щодо їх застосування.

67. У статті 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

68. Завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

69. Відшкодування моральної (немайнової) шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 цього ж Кодексу).

70. Відповідно до статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у приниженні ділової репутації юридичної особи.

71. У справі № 910/441/26, яка переглядається, судам належало з`ясувати питання наявності чи відсутності підстав для відшкодування моральної шкоди, завданої юридичній особі приниженням її ділової репутації протиправними, на думку позивача, діями суду.

72. За загальним правилом, згідно з частиною першою статті 1167 ЦК України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

73. У частині другій статті 1167 цього ж Кодексу визначено, що моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала: 1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки; 2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт; 3) в інших випадках, встановлених законом.

74. Згідно з частиною першою статті 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.

75. Відповідно до статті 1174 цього ж Кодексу шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

76. За висновком Великої Палати Верховного Суду у постанові від 27.11.2019 у справі № 242/4741/16-ц належним відповідачем у справах про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовою або службовою особою, є держава як учасник цивільних відносин, як правило, в особі органу, якого відповідач зазначає порушником своїх прав. Держава бере участь у справі як відповідач через відповідні органи державної влади, зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду. Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган.

77. Застосовуючи положення статей 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого нормативного акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 03.09.2019 у справі № 916/1423/17).

78. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.04.2020 у справі № 925/1196/18 сформульований висновок про те, що статті 1173, 1174 ЦК України є спеціальними й передбачають певні особливості, характерні для розгляду справ про деліктну відповідальність органів державної влади та посадових осіб, які відмінні від загальних правил деліктної відповідальності. Так, зокрема, цими правовими нормами передбачено, що для застосування відповідальності посадових осіб та органів державної влади наявність їх вини не є обов`язковою. Утім, цими нормами не заперечується обов`язковість наявності інших елементів складу цивільного правопорушення, які є обов`язковими для доказування у спорах про стягнення збитків. Необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв`язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України (пункти 6.11-6.13).

79. При цьому природа такого зв`язку має бути пряма, тобто дії відповідача мають завдавати шкоду позивачеві як conditio sine qua non («умова, без якої не може бути») (постанова Верховного Суду від 30.11.2022 у справі №910/10501/19).

80. Вирішуючи виключну правову проблему стосовно самостійного встановлення господарськими судами незаконності дій органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування під час розгляду справ про відшкодування шкоди, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що питання наявності між сторонами деліктних зобов`язань та цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду перебуває у площині цивільних правовідносин потерпілого та держави, а господарський суд самостійно встановлює наявність чи відсутність складу цивільного правопорушення, який став підставою для стягнення шкоди, оцінюючи надані сторонами докази (постанова від 12.03.2019 у справі № 920/715/17).

81. Отже, для настання цивільно-правової відповідальності відповідача за заподіяння позивачеві моральної шкоди у цій справі необхідно встановити наявність усієї сукупності зазначених ознак складу цивільного правопорушення (наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою), тоді як відсутність хоча б однієї з цих ознак виключає настання відповідальності.

82. Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ФГ Бурки В. В. послалося на неправомірність постановлення Північним апеляційним господарським судом ухвали від 22.04.2024 по справі № 910/16580/23 про закриття апеляційного провадження. Позивач стверджує, що в результаті таких незаконних дій Північного апеляційного господарського суду фермерське господарство незаконно було позбавлене доступу до правосуддя (розгляду апеляційної скарги), що підтверджується постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 по справі № 910/16580/23. Позивач зазначає, що протиправні дії суду апеляційної інстанції призвели до тривалого порушення законних прав позивача, дезорганізації його господарської діяльності та руйнування сталих ділових зв`язків. Через неможливість своєчасного та ефективного судового захисту ФГ Бурки В. В. було позбавлене можливості повноцінно здійснювати активну підприємницьку діяльність. Окрім цього, незаконне закриття провадження завдало істотної шкоди діловій репутації юридичної особи. Створення штучних перешкод у правосудді породило у ділових партнерів та суспільства сумніви щодо законності діяльності ФГ Бурки В. В., що призвело до дискредитації суб`єкта господарювання та взаємовідносини з оточуючими.

83. Відмовляючи у задоволенні позову, суди виходили з того, що ФГ Бурки В. В. не доведено наявності всіх обов`язкових елементів складу цивільного правопорушення. ФГ Бурки В. В. жодним чином не пояснило, чому саме постановлення ухвали від 22.04.2024 у справі № 910/16580/23 завдало шкоди його діловій репутації, в аспекті посилань представника на постійні відмови державних органів у задоволенні вимог ФГ Бурки В. В.

84. Більш того суди відзначили, що посилання позивача на те, що закриття апеляційного провадження призвело до неможливості у короткі строки захистити свої права, є необґрунтованими та безпідставними, оскільки за результатами розгляду справи № 910/16580/23 судами не встановлено обставин, які б свідчили про наявність у позивача самого порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, що потребували б судового захисту.

85. Щодо доводів скаржника про неврахування судами попередніх інстанцій конституційних гарантій відшкодування шкоди колегія суддів наголошує, що такі приписи з урахуванням наведеного вище не звільняють позивача від обов`язку доведення усієї сукупності обов`язкових елементів деліктного зобов`язання при вирішенні спору у порядку статей 1174, 1174 ЦК України, зокрема, з урахуванням загальних засад диспозитивності і змагальності господарського процесу. Адже саме за змістом позовних вимог та доведених сторонами належними і допустимими доказами обставин справи господарський суд здійснює правову кваліфікацію спірних правовідносин та визначає, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони»).

86. Тому суди попередніх інстанцій правильно виснували про те, що позивач не обґрунтував із посиланням на відповідні докази, яким чином дії/рішення відповідача-1 завдали моральної шкоди, принизили ділову репутацію позивача.

87. За обставин цієї справи колегія суддів вважає, що реалізація особою її права на касаційне оскарження судових рішень у справі № 910/16580/23 становить достатньо справедливу сатисфакцію для позивача, позаяк іншого він не довів.

88. Положення статей 8, 22, 40, 56, 129-1 Конституції України, статей 22, 23, 1167, 1176 ЦК України, статей 4, 8 ГК України, статей 2, 11, 13, 20, 74, 75, 77, 231, 236-238, 278, 282 ГПК України є загальними, тому формування висновку Верховного Суду щодо застосування наведених норм має бути зумовлене правовою проблемою у практиці їх застосування та необхідністю формування єдиної правозастосовчої практики щодо спірного питання. Таких обставин скаржник у касаційній скарзі не навів.

89. У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

90. З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

91. Подібна правова позиція, викладена Верховним Судом в постанові від 02.09.2025 у справі № 914/69/25, від 15.01.2026 у справі № 910/4380/25.

Щодо клопотання скаржника про звернення до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення статті 56 Конституції України

92. ФГ Бурки В. В. просить Верховний Суд звернутись до Конституційного Суду України з поданням щодо тлумачення положень статті 56 Конституції України, а саме: «Чи ФГ Бурки В. В. має право на відшкодування за рахунок держави матеріальної і моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю Північного апеляційного господарського суду при розгляді апеляційної скарги. Чи може дане право бути обмежене, коли, на підставі яких норм Конституції України».

93. Відповідно до статті 151-1 Конституції України Конституційний Суд України вирішує питання про відповідність Конституції України (конституційність) закону України за конституційною скаргою особи, яка вважає, що застосований в остаточному судовому рішенні в її справі закон України суперечить Конституції України. Конституційна скарга може бути подана в разі, якщо всі інші національні засоби юридичного захисту вичерпано.

94. Згідно з приписами частини шостої статті 11 ГПК України, якщо суд доходить висновку, що закон чи інший правовий акт суперечить Конституції України, суд не застосовує такий закон чи інший правовий акт, а застосовує норми Конституції України як норми прямої дії.

95. У такому випадку суд після ухвалення рішення у справі звертається до Верховного Суду для вирішення питання стосовно внесення до Конституційного Суду України подання щодо конституційності закону чи іншого правового акта, вирішення питання про конституційність якого належить до юрисдикції Конституційного Суду України.

96. Верховний Суд зазначає, що заявлене Господарством клопотання за своїм змістом не стосується тлумачення статті 56 Конституції України та роз`яснення змісту і мети правових норм, які є загальнообов`язковими для всіх суб`єктів, їх застосування і реалізації, а спрямоване на встановлення факту порушення суб`єктивного права заявника на відшкодування за рахунок Держави матеріальної та моральної шкоди, а також захисту цього права, тобто на вирішення спору по суті.

97. Отже, немає підстав для ініціювання процедури звернення до Конституційного Суду України щодо тлумачення статті 56 Конституції України, а відповідне клопотання скаржника задоволенню не підлягає.

98. Водночас, Верховний Суд в контексті спірних правовідносин враховує власні висновки, викладені у постанові від 03.09.2026 у справі № 910/438/26, однак з огляду, що ухвалення у цій справі (910/441/26) судами рішення по суті позовних вимог (повна відмова у них) не призвело до ухвалення незаконного рішення - підстави для скасування оскаржуваних судових рішень відсутні (частина друга статті 309, частина друга статті 311 ГПК України).

99. Інші доводи касаційної скарги позивача підставами касаційного оскарження не обґрунтовані, підставою відкриття касаційного провадження не слугували, вирішального значення для правильного розгляду цієї справи не мають, а тому судом касаційної інстанції і не розглядаються.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

100. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішенні судів першої та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

101. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення ? без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

102. У цій справі скаржник не довів неправильного застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, як необхідної передумови для скасування ухвалених ними судових рішень, у зв`язку з чим касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення залишенню без змін.

Розподіл судових витрат

103. Відповідно до частини першої статті 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

104. Судовий збір, від сплати якого позивач у встановленому порядку звільнений, стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог, якщо відповідач не звільнений від сплати судового збору (частина друга цієї ж статті).

105. Оскільки при вирішенні спору по суті позивачу відмовлено у позові, а його касаційна скарга залишена без задоволення із залишенням без змін оскаржуваних рішень, то витрати по сплаті судового збору не підлягають розподілу у силу звільнення позивача від сплати судового збору, що передбачено пунктом 11 частини другої статті 3 Закону України «Про судовий збір».

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Фермерського господарства Бурки Віталія Володимировича залишити без задоволення.

2. Постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 15.07.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 15.04.2026 у справі № 910/441/26 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил