Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №914/2185/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 914/2185/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.,

за участю: секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,

позивача - Кравця В.Ю.,

відповідача - ОСОБА_35, Ропецького В.А., Вереса В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2026 (головуючий суддя - Ржепецький В.О., судді: Іванчук С.В., Панова І.Ю.)

у справі №914/2185/24

за позовом ОСОБА_1

до Львівської крайової організації Української республіканської партії

про визнання недійсним рішення та скасування реєстраційної дії,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та заперечень

1. ОСОБА_1 (далі за текстом також - ОСОБА_1 ) звернувся до Господарського суду Львівської області з позовом до Львівської крайової організації Української республіканської партії (далі за змістом також - ЛКО УРП) про визнання недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформленого протоколом від 13.04.2024, та скасування реєстраційної дії №1004151070010017215 від 30.04.2024 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, позивач зазначає, що:

(1) є членом Української республіканської партії, а до 12.04.2024 був головою ЛКО УРП, проте 30.04.2024 до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань було внесено зміни на підставі протоколу чергової конференції ЛКО УРП від 13.04.2024, відповідно до якого з 13.04.2024 ОСОБА_1 як голову змінено на ОСОБА_2 ;

(2) рішення, яке оформлено протоколом від 13.04.2024, є недійсним з огляду на порушення процедури скликання чергової конференції, що призвело до відсутності належним чином визначеної кількості уповноважених делегатів, рішення прийнято за відсутності кворуму та з перевищенням повноважень чергової конференції.

Стислий виклад обставин справи, встановлених судами першої та апеляційної інстанцій

3. Згідно з відомостями з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, що підтверджується витягом від 16.07.2024 за кодом 294156011446, станом на 12.04.2024 ОСОБА_1 був керівником ЛКО УРП.

4. Відповідно до статті 1 Статуту УРП, затвердженого установчим з`їздом Української республіканської партії Лук`яненка (протокол від 28.05.2006 №1) з наступними змінами, Українська республіканська партія є політичною партією, створеною колишніми дисидентами - правозахисниками, засновниками та учасниками Української Гельсінської Спілки (УГС), засновниками перших партій і рухів незалежної України - Української республіканської партії (УРП), Народного Руху України за перебудову, борцями за свободу України - вояками Української повстанської армії (УПА), інших національно-визвольних рухів - прихильниками Програми партії, які єднаються навколо української національної ідеї, вважають себе українськими націоналістами та прагнуть продовжувати славні традиції боротьби за свободу й демократію у вільній Українській державі, закладені УПА, УГС, УРП, для реалізації своєї мети та завдань, передбачених цим Статутом і Програмою партії.

5. Діяльність партії поширюється на всю територію України. Партія діє відповідно до Конституції України, законодавства України, цього Статуту та Програми (статті 2, 3 Статуту).

6. Відповідно до пункту 6 статті 40 Статуту Центральний секретаріат веде облік організацій партії та їхнього персонального складу.

7. Згідно з пунктом 7 статті 68 Статуту член партії має право висувати та обирати кандидатів, бути обраним до будь-якого виборного органу партії, а також брати участь у керівництві партії в інших формах, передбачених цим Статутом.

8. Зупинення чи припинення членства в партії відбувається шляхом ухвалення керівним органом партії (організації) відповідного рішення з підстав, визначених статтею 72 Статуту (стаття 66 Статуту).

9. Відповідно до статті 72 Статуту членство в партії припиняється, зокрема, внаслідок невиконання рішень керівних органів партії та її організацій; членство припиняється внаслідок грубого порушення, невизнання та невиконання норм Статуту та Програми; членство припиняється внаслідок втрати організаційного зв`язку з партією.

10. Стаття 78 Статуту визначає, що крайовими організаціями партії є її організації в Автономній Республіці Крим, в областях України, у містах Київ та Севастополь. Крайова організація в області складається з районних та міських (міст обласного значення) організацій.

11. Відповідно до статті 81 Статуту керівними органами крайової організації є збори (конференція), рада та провід. Найвищим керівним органом крайової організації є збори (конференція). Збори (конференції) бувають чергові та позачергові. Чергові збори (конференція) скликаються радою крайової організації не рідше одного разу на рік. Чергові та позачергові збори (конференція) скликаються за рішенням ради чи проводу крайової організації або на вимогу не менше 1/3 організацій, які безпосередньо входять до її складу, що підтверджується відповідними рішеннями зборів (конференцій) цих організацій. Збори (конференція) можуть також бути скликані за рішенням керівних органів партії.

12. Делегати чергових зборів (конференцій) крайової організації обираються черговими зборами (конференціями) місцевих організацій. Норми представництва делегатів зборів (конференцій) місцевих організацій встановлюються радою крайової організації. Делегатами зборів (конференцій) крайової організації обов`язково повинні бути: голова крайової організації, голови місцевих організацій, що входять до складу цієї крайової організації, секретар крайової організації, голова контрольно-ревізійної комісії крайової організації. Делегатами позачергових зборів (конференцій) є делегати попередніх чергових зборів (конференцій) (стаття 82 Статуту).

13. Відповідно до статті 83 Статуту збори (конференція) крайової організації є чинними (правоспроможними) за умови реєстрації для участі в них не менше 2/3 обраних делегатів.

14. Чергові збори (конференція) крайової організації визначають кількісний склад ради, обирають її членів (крім тих членів ради, які входять до її складу за посадою) терміном до 3 років та відкликають їх у разі необхідності; приймають інші рішення, спрямовані на реалізацію положень Статуту та Програми, в порядку й у спосіб, передбачені цим Статутом (пункти 2, 18 статті 84 Статуту).

15. Згідно зі статтею 87 Статуту рішення ради ухвалюються більшістю голосів членів ради, присутніх на засіданні.

16. Відповідно до пункту 3 статті 88 Статуту рада крайової організації обирає зі свого складу, на термін повноважень ради, голову крайової організації, його заступників та секретаря крайової організації та може відкликати їх у разі необхідності.

17. Рада крайової організації скликає збори (конференції) відповідної крайової організації, встановлює норми представництва на них місцевих організацій, які входять до складу даної крайової організації (пункт 8 статті 88 Статуту).

18. Згідно зі статтею 91 Статуту голова крайової організації обирається радою більшістю голосів від загального складу ради на термін повноважень ради. Якщо жодна з висунутих кандидатур - членів партії - не набрала більше половини голосів, то проводиться повторне голосування по двох претендентах, які набрали найбільше голосів. Головою крайової організації стає претендент, який набрав за результатами повторного голосування більшу кількість голосів.

19. Відповідно до пункту 1 статті 92 Статуту голова крайової організації організовує та здійснює керівництво діяльністю крайової організації, звітує перед нею, представляє її в центральних керівних органах та за посадою входить у центральну раду. Голова крайової організації скликає збори (конференції), засідання ради та проводу крайової організації, організує підготовку та головує на них (пункт 5 статті 92 Статуту).

20. 13.04.2024 відбулась чергова конференція ЛКО УРП, на якій було прийнято рішення, які оформлені протоколом від 13.04.2024.

21. 30.04.2024 про вищевказане рішення за №1004151070010017215 було внесено запис до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

22. Згідно з протоколом від 13.04.2024, який подано реєстратору для державної реєстрації, кількість обраних делегатів - 33 особи, присутні - 22 особи.

23. Відповідно до списку для участі у конференції зареєстровано ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 (підпис про реєстрацію відсутній), ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_2 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 , ОСОБА_22 , ОСОБА_23 , ОСОБА_24 .

24. У вказаному списку також зазначено, що станом на 15.04.2024 до складу ЛКО УРП відповідно до Статуту партії безпосередньо входять 19 місцевих організацій, 14 - районних та 5 міських міст обласного значення - за попереднім адміністративно-територіальним поділом Львівської області. Конференція скликана на попередню вимогу семи організацій, що становить більш як третину загальної кількості.

25. На порядок денний конференції було винесено такі питання:

1. Звіт ради ЛКО УРП.

2. Звіт контрольно-ревізійної комісії ЛКО УРП.

3. Про приведення структури ЛКО УРП у відповідність до нового адміністративно-територіального устрою Львівщини.

4. Вибори ради ЛКО УРП.

5. Вибори проводу ЛКО УРП.

6. Вибори голови, заступника голови та секретаря ЛКО УРП.

7. Вибори голови і членів контрольно-ревізійної комісії ЛКО УРП.

8. Різне.

26. За результатами голосування по 6-му питанню порядку денного головою ЛКО УРП обрано ОСОБА_2. Підсумки голосування: "за" - 16, "проти" - 1, "утримався" - 1.

27. Згідно з листом Центрального секретаріату Української республіканської партії від 14.01.2025 за вих. №16-13 ОСОБА_13 звільнено зі складу партії 18.05.2019, ОСОБА_4 та ОСОБА_25 виключено зі складу партії 26.03.2021, інформація про перебування ОСОБА_17 в складі партії відсутня.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції

28. Господарський суд Львівської області рішенням від 30.01.2025 у справі №914/2185/24 позов задовольнив; визнав недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформлене протоколом від 13.04.2024; скасував реєстраційну дію за №1004151070010017215 від 30.04.2024 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Стягнув з ЛКО УРП на користь ОСОБА_1 6 056 грн судового збору.

29. Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що:

(1) у Статуті партії відсутні положення, які дозволяють зборам (конференції) крайової організації ухвалювати рішення щодо обрання голови, заступника голови та секретаря крайової організації, а також ухвалювати рішення щодо інших питань, які належать до компетенції ради крайової організації.

Відтак, обрання на черговій конференції, результати проведення якої були оформлені протоколом від 13.04.2024, голови, заступника голови та секретаря крайової організації суперечить положенням Статуту, відповідні рішення прийняті з перевищенням повноважень;

(2) визнання недійсним оскаржуваного рішення чергової конференції ЛКО УРП в судовому порядку має наслідком подальше скасування запису про відповідну реєстраційну дію в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, оскільки таке призведе до відображення в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань недостовірних даних.

30. Західний апеляційний господарський суд постановою від 21.10.2025 рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2025 у справі №914/2185/24 скасував. Провадження у справі №914/2185/24 закрив.

31. Верховний Суд постановою від 25.02.2026 касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнив частково, постанову Західного апеляційного господарського суду від 21.10.2025 скасував, справу передав для продовження розгляду до Західного апеляційного господарського суду.

32. Західний апеляційний господарський суд постановою від 14.05.2026 рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2025 у справі №914/2185/24 - скасував та прийняв нове рішення, яким у задоволенні позову відмовив повністю; судовий збір, сплачений за подання позову, поклав на позивача; стягнув з ОСОБА_1 на користь ЛКО УРП 9 084 грн судового збору за розгляд апеляційної скарги.

33. Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи нове про відмову в задоволенні позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що:

(1) предмету захисту відповідають лише рішення за пунктами 4 та 6 протоколу від 13.04.2024 (вибори ради та вибори голови), оскільки саме порушенням права позивача бути обраним на ці посади обґрунтовано позов, а вимоги про визнання недійсним рішення конференції в цілому цьому не відповідають;

(2) черговий термін повноважень ради, а відтак і позивача як її голови, станом на момент постановлення оспорюваного рішення сплив, що сторони не заперечують;

(3) саме від позивача, відповідно до статті 92 Статуту, залежало здійснення права на управління шляхом призначення та проведення виборів голови, а доказів вчинення ним у встановлені строки відповідних дій матеріали справи не містять, і ця обставина визнається позивачем, у зв`язку з чим суд не може дійти висновку про протиправний вплив на право позивача з боку відповідача;

(4) Статут не визначає строку та способу повідомлення учасника про скликання конференції, тому саме посилання на факт неповідомлення, за відсутності врегульованого Статутом порядку, не є підставою для висновку про незаконність зборів;

(5) наданий позивачем лист Центрального секретаріату Української республіканської партії не містить відомостей щодо членства зазначених у ньому осіб саме станом на момент проведення зборів, а тому не може беззаперечно свідчити про відсутність кворуму, при цьому належним доказом припинення членства за статтею 66 Статуту є відповідне рішення керівного органу партії, якого позивачем не подано;

(6) конференція як найвищий керівний орган має повноваження приймати рішення в умовах спірності або невизначеності повноважень інших органів управління, з урахуванням необхідності усунення наслідків бездіяльності голови щодо скликання виборів;

(7) з огляду на спеціальний публічно-правовий статус політичної партії (з посиланням на постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №924/971/23) та заборону втручання органів державної влади у внутрішню діяльність партій, встановлену частиною третьою статті 4 Закону України "Про політичні партії в Україні" (з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.03.2021 у справі № 761/3540/20), питання скликання і проведення конференції, включно з розподілом компетенції між її керівними органами, належать до внутрішньо-організаційної діяльності партії, контроль за якою судами не здійснюється, крім випадків, прямо передбачених законом.

Короткий зміст вимог касаційної скарги та її обґрунтування. Доводи інших учасників справи

34. ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2026 та залишити в силі рішення Господарського суду Львівської області від 30.01.2025 у справі №914/2185/24.

35. Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішення суду апеляційної інстанції у цій справі, скаржник посилається на пункти 1 та 4 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі за змістом також - ГПК), зазначаючи, що апеляційний суд:

(1) не врахував правових висновків, які викладені в постановах Верховного Суду:

від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, від 24.04.2019 у справі №914/921/18, від 08.12.2020 у справі №922/1633/18, від 19.10.2023 у справі №914/1370/22, від 02.11.2023 у справі №918/919/22 (підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах);

від 12.01.2021 у справі №127/21764/17 (щодо врахування рішення Конституційного Суду України від 23.05.2001 у справі №6-рп/2001, а саме пункту 4.3);

від 08.02.2022 у справі №918/964/20, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 22.10.2019 у справі №923/876/16, від 05.11.2020 у справі №910/12792/19 (щодо порушення порядку скликання та проведення зборів, зокрема з підстав неповідомлення про скликання зборів);

від 20.02.2018 у справі №925/706/17, від 17.07.2018 у справі №910/19401/17, від 11.09.2018 у справі №911/3872/17, від 12.07.2023 у справі №924/641/20 (щодо меж компетенції органів юридичної особи);

(2) не дослідив зібрані у справі докази, необґрунтовано відхилив клопотання про огляд доказів (пункти 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК, що корелюється з пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК).

36. Доводи скаржника зводяться до того, що:

(1) апеляційний суд:

- не виконав викладені у постанові Верховного Суду від 25.02.2026 у цій справі вказівки, який визнав за позивачем право на участь в управлінні юридичною особою та право оскаржувати рішення її органів, тоді як апеляційний суд фактично звів спір до питання перебування позивача на посаді голови організації, чим порушив статтю 316 ГПК;

- неправильно визначив зміст порушеного права. Предметом спору є законність рішення конференції та дотримання Статуту УРП, а позивач навіть після завершення строку повноважень не втрачає права вимагати дотримання Статуту та оскаржувати незаконні рішення органів партії.

Захист передбачає не лише право бути обраним головою, а й право бути обраним до складу ради ЛКО УРП, право брати участь у зборах, конференції, в управлінні, прийнятті рішень, що передбачено функціональними обов`язками голови;

Позивач звернувся до суду також з метою захисту внутрішнього локального нормативного порядку - Статуту, дотримання його положень, що стосуються прав усіх членів партії;

- безпідставно звузив предмет захисту до окремих пунктів протоколу, чим порушив принцип диспозитивності, адже позивач заявив позов щодо рішення конференції в цілому та реєстраційної дії. Позивач як голова ради ЛКО УРП мав право і обов`язок заперечувати й оскаржувати будь-яке рішення конференції в цілому, якщо вважає його протизаконним;

- неправильно застосував положення Статуту УРП щодо компетенції обрання голови. Суд першої інстанції встановив, що голову крайової організації обирає рада крайової організації, тоді як апеляційний суд не навів жодної норми Статуту, яка б надавала конференції право обирати голову організації; до компетенції зборів (конференції) не належить обрання голови крайової організації, це повноваження ради;

- не встановив правової підстави для здійснення конференцією повноважень ради. Статут УРП не передбачає автоматичного переходу повноважень ради до конференції після завершення строку її повноважень, а відповідний висновок апеляційного суду є результатом довільного тлумачення Статуту;

- поклав вину за незабезпечення процедури скликання чергової конференції виключно на позивача (голову), при цьому суд замовчує визначений Статутом порядок скликання, за яким уповноваженими на скликання є п`ять суб`єктів: рада крайової організації, провід, не менше 1/3 організацій, керівні органи партії та голова крайової організації, жоден з яких не ініціював проведення чергової конференції, яку натомість організувала невідома група осіб;

- не спростував висновків суду першої інстанції щодо порушення Статуту УРП та відсутності у конференції відповідних повноважень, не навів належних мотивів відхилення цих висновків;

- необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів, зокрема не дав оцінки наданому ОСОБА_1 доказу - листу Голови партії ОСОБА_31 щодо фальсифікації підписів у протоколі за осіб, відсутніх на зборах;

(2) спірні рішення конференції є незаконними, а відтак недійсними з огляду на порушення процедури скликання, порядку проведення чергової конференції та відсутність компетенції, а саме з огляду на те, що: порядок скликання конференції не відповідає вимогам Статуту ЛКО УРП; рішення прийняті за відсутності кворуму, а саме за відсутності належним чином визначеної кількості уповноважених делегатів; рішення ухвалені за відсутності повноважень (компетенції) чергової конференції, що в сукупності призвело до нелегітимності рішення конференції;

(3) позивач не був повідомлений про збори, які проводилися таємно у приміщенні, яке не належить осередку партії. Невідомі організатори цих зборів не повідомили і не запросили голову ЛКО УРП, голову контрольно-ревізійної комісії та секретаря організації, участь яких є обов`язковою згідно з пунктом 82 Статуту, не повідомили їх про дату, час і місце проведення зборів; звіти ради та контрольно-ревізійної комісії (питання 1 і 2 порядку денного) заслухано без участі керівників цих органів.

При вирішенні питання повідомлення суд не врахував висновків, викладених у наведених скаржником постановах у цій частині, обмежившись лише констатацією того, що положення Статуту не містять порядку повідомлення членів партії та голови ЛКО УРП про проведення зборів.

37. ЛКО УРП подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції без змін.

38. Заперечення відповідача зводяться до того, що:

(1) доводи касаційної скарги фактично спрямовані на переоцінку доказів і встановлених судами обставин, що не належить до повноважень суду касаційної інстанції за статтею 300 ГПК, а частина доводів (неповідомлення окремих осіб, проведення конференції в іншому приміщенні тощо) не була предметом первісних позовних вимог;

(2) позивач не довів порушення спірними рішеннями конкретного суб`єктивного права, він не був виключений з партії й не позбавлений членства, а право брати участь у виборах не тотожне праву бути обраним чи переобраним;

(3) завершення строку повноважень голови та проведення чергових виборів відповідно до Статуту є звичайною реалізацією статутної процедури, а не незаконним усуненням з посади;

(4) апеляційний суд не звужував предмет позову, а лише встановив дійсний зміст заявлених вимог, тоді як спроба позивача розширити його новими твердженнями в касаційній скарзі суперечить принципу диспозитивності;

(5) обрання голови належить до виключної статутної компетенції конференції як найвищого органу партії, а завдання суду обмежується перевіркою дотримання закону і статуту, без оцінки політичної доцільності рішення делегатів;

(6) емоційно-оціночні характеристики (таємні збори, невідомі організатори) не є доказом порушення Статуту, а позивач не довів, що заявлені процедурні недоліки вплинули на результати волевиявлення конференції;

(7) листи Голови партії та Центрального секретаріату УРП не є статутними рішеннями місцевої організації і не можуть підміняти її власний первинний членський облік, суд обґрунтовано оцінив їх у сукупності з іншими доказами;

(8) наведена скаржником практика Верховного Суду стосується інших категорій спорів (товариств, громадських і релігійних організацій) і не є подібною до правовідносин у цій справі з огляду на особливий статус політичної партії.

39. У подальшому, 21.09.2026 до Верховного Суду надійшла заява ЛКО УРП за підписом представника ОСОБА_26 про визнання позову, в якій останній зазначив, що:

- вважає позовну заяву ОСОБА_1 обґрунтованою та такою, що відповідає Статуту УРП;

- визнає позовні вимоги про визнання недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформленого протоколом від 13.04.2024, та скасування реєстраційної дії №1004151070010017215 від 30.04.2024 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

40. 29.09.2026 до Верховного Суду надійшло клопотання ЛКО УРП за підписом представника - виконуючого обов`язки секретаря ЛКО УРП ОСОБА_32 (із зазначенням в кінці такого клопотання між датою та переліком додатків - Голова ЛКО УРП ОСОБА_33), в якому зазначено, що:

(1) всі без виключення питання позову стосувалися ОСОБА_27 як Голови ЛКО УРП, а не ОСОБА_28 . Доручення від ОСОБА_27 на його представництво в суді у ОСОБА_28 не було;

(2) на день проведення Конференції ЛКО УРП ОСОБА_34 перебував у ЗСУ на території військової частини в Одеській області (довідка додається), а отже клятва що в заяві про визнання позову правда і тільки правда є нічим як злочином, щодо статті 383 Кримінального кодексу України (введення суду в оману);

(3) бланк визнання позову є підробкою і не відповідає прийнятому та затвердженому Проводом бланку. Електронна адреса, номери телефонів не відповідають даним з ЄДР. Тобто є намагання підробити офіційний бланк ЛКО УРП і це правопорушення за статтею 358 Кримінального кодексу України;

(4) подана касаційна скарга, як вбачається ЛКО УРП, нібито подана ОСОБА_29 , подана особою, що є відповідачем по справі ОСОБА_30 , про що свідчить неідентичний підпис ОСОБА_1 на касаційній скарзі, поштовому повідомленні та клопотанні до Львівського господарського апеляційного суду, а також квитанція про сплату судового збору за подання касаційної скарги відповідачем ОСОБА_30 . Касація відправлена з поштового відділення 79043 вул. Симоненка, що співпадає з адресою проживання ОСОБА_28, АДРЕСА_1 . Тоді як поштове відділення позивача 79070 знаходиться в іншому районі міста.

За наведеного касаційна скарга не підлягає розгляду, а подана заява про визнання позову не підлягає розгляду та задоволенню як така, що суперечить позиції ЛКО УРП та не може братись до уваги.

41. У вказаному клопотанні ЛКО УРП за підписом представника - виконуючого обов`язки секретаря ЛКО УРП ОСОБА_32 просить:

1. Прийняти заперечення до розгляду.

2. Повернути касаційну скаргу без розгляду.

3. Винести постанову та направити матеріали касаційного провадження до Львівської обласної прокуратури для відкриття кримінального провадження за статтями 358, 383 Кримінального кодексу України, подача завідомо неправдивих даних до суду та підробка офіційних бланків ЛКО УРП.

4. Надіслати до Асоціації адвокатів постанову щодо неналежної поведінки адвоката Кравця В та втручання в статутну діяльність ЛКО УРП, що суперечить етиці адвоката.

42. Суд відмовив у задоволенні вказаного клопотання ЛКО УРП за підписом представника - виконуючого обов`язки секретаря ЛКО УРП ОСОБА_32 в частині повернення касаційної скарги без розгляду, оскільки після відкриття касаційного провадження ГПК не передбачає повернення касаційної скарги. Підписання касаційної скарги особою, яка не має права її підписувати, виявлене після відкриття касаційного провадження, є підставою для його закриття (пункт 2 частини першої статті 296 ГПК), до чого фактично зводиться прохання заявника.

43. Водночас Суд встановив, що касаційна скарга підписана від імені ОСОБА_1 , а посилання заявника на неідентичність його підпису не підтверджене жодними доказами. Сплата судового збору за подання касаційної скарги іншою особою, як і направлення скарги з поштового відділення, яке, за твердженням заявника, збігається з адресою проживання такої особи, не свідчать про підписання касаційної скарги особою, яка не має права її підписувати. Відтак підстав для закриття касаційного провадження немає.

44. В іншій частині Суд залишив таке клопотання без розгляду, оскільки ГПК не передбачає ухвалення постанови та направлення матеріалів касаційного провадження до органів прокуратури для відкриття кримінального провадження, як не передбачає й надіслання до органів адвокатського самоврядування ухваленої за результатами касаційного перегляду справи постанови.

Позиція Верховного Суду

45. За змістом норм статті 300 ГПК, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

46. Суд, забезпечуючи реалізацію основних засад господарського судочинства, закріплених у частині третій статті 2 ГПК, зокрема, ураховуючи принцип рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальності сторін, та дотримуючись принципу верховенства права, на підставі встановлених фактичних обставин здійснює перевірку застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

47. Тобто, касаційне провадження у справі залежить виключно від доводів та вимог касаційної скарги, які навів скаржник і які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Щодо доводів скаржника в частині звуження апеляційним судом предмета захисту

48. Відповідно до статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

49. Частина перша статті 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

50. Згідно із положеннями частин першої та другої статті 16 цього ж Кодексу кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

51. За змістом частини другої статті 4 ГПК юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

52. Відповідно до частини першої статті 14 ГПК суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

53. Аналіз наведених норм свідчить, що підставою для звернення особи до суду є наявність у неї, зокрема, порушеного права. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту.

54. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке. Порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

55. Суд враховує, що такий підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, зокрема, є усталеним при вирішенні спорів, що виникають з корпоративних відносин між юридичною особою та її учасниками (засновниками, акціонерами, членами), в тому числі спорів щодо визнання недійсними рішень органів такої юридичної особи.

56. Вирішуючи переданий на розгляд господарського суду спір, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, не абстрактного, а конкретного порушеного права чи охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов.

57. При цьому саме позивач, звертаючись до суду з позовом, реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України та статтею 4 ГПК право на судовий захист, вказує у позові власне суб`єктивне уявлення про своє, зокрема, порушене право і спосіб його захисту, самостійно визначає у позовній заяві, яке саме його право порушила особа, до якої пред`явлено позов.

58. Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту, зокрема, порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, суд здійснює крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, тобто крізь призму того, як саме сам позивач сформулював і обґрунтував предмет захисту в позовній заяві.

59. Наведене свідчить, що межі судового розгляду спору про визнання недійсним рішення органу юридичної особи визначаються не абстрактним обсягом прав, які особа має в силу свого статусу, а визначеним самим позивачем правом, порушення якого останній поклав в основу своїх позовних вимог.

60. Як вбачається зі змісту оскаржуваної постанови, дослідивши зміст оспорюваного позивачем в цілому рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформленого протоколом від 13.04.2024, апеляційний суд зауважив, що:

є очевидним, що не всі рішення можуть бути визнані такими, що тим чи іншим чином порушують права позивача, на захист яких він звернувся до суду, а саме права бути обраним головою ЛКО УРП, членом ради;

предмету захисту в цій справі відповідають тільки рішення за пунктами 4, 6 вказаного протоколу, оскільки саме порушенням спірними рішеннями права позивача бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу ради позивач обґрунтував позов.

61. За таких обставин суд вважав, що як позовні вимоги в частині тверджень про скасування рішень в цілому, так і відповідні висновки суду першої інстанції є такими, що не відповідають змісту права, за захистом якого позивач звернувся з цим позовом до суду, з огляду на що зауважив, що в подальшому здійснюватиме оцінку доводів сторін крізь призму того, що зв`язок між правом позивача та відповідним рішенням існує тільки в частині пунктів 4, 6 протоколу від 13.04.2024.

62. Заперечуючи такі висновки, скаржник, серед іншого, стверджує про неправильне визначення судом змісту порушеного права, зазначаючи, що:

предметом спору є законність рішення конференції та дотримання Статуту УРП в цілому, право оскаржувати яке (рішення) та вимагати дотримання якого (Статуту) позивач не втрачає навіть після завершення строку його повноважень;

захист передбачає не лише право бути обраним головою, а й право бути обраним до складу ради ЛКО УРП, право брати участь у зборах, конференції, в управлінні, прийнятті рішень, що передбачено функціональними обов`язками голови;

позивач звернувся до суду також з метою захисту внутрішнього локального нормативного порядку - Статуту, дотримання його положень, що стосуються прав усіх членів партії.

63. Проте право оскаржити незаконні рішення органів партії, на яке вказує скаржник, не є абстрактним правом контролю за законністю діяльності юридичної особи в цілому чи за дотриманням нею власного Статуту як такого. Таке право позивача безпосередньо обумовлене наявністю у нього права, яке він визначив як порушене спірними рішеннями право (у цьому випадку, як встановив апеляційний суд, право бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу ради) та на захист якого подав позов у цій справі.

64. Саме наведені позивачем у позові власне суб`єктивне уявлення про своє порушене право, тобто визначене ним самим належне йому право як порушене, обґрунтування, чим саме спірні рішення порушують таке його право, та обставини (юридичні факти), якими він обґрунтовує заявлені вимоги, і визначають зміст порушеного права.

65. У свою чергу, суд крізь призму визначеного самим позивачем змісту порушеного права оцінює предмет судового захисту (предмет спору), зокрема, чи відповідає такому змісту оскаржуване позивачем рішення в цілому чи лише в частині, що й зробив апеляційний суд у цій справі, виснуючи про те, що предмету захисту в цій справі відповідають тільки рішення за пунктами 4, 6 спірного протоколу, оскільки саме порушенням права бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу Ради позивач обґрунтував позов, що скаржник у межах визначених ним підстав касаційного оскарження жодним чином не спростовує.

66. Відповідне (обґрунтування позову порушенням права бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу ради) скаржник не спростовує й в аспекті доводів про те, що захист передбачає не лише право бути обраним головою, а й право бути обраним до складу ради ЛКО УРП, право брати участь у зборах, конференції, в управлінні, прийнятті рішень, що передбачено функціональними обов`язками голови.

67. Скаржник не доводить, що в обґрунтування позову він вказував про порушення будь-якого іншого, відмінного від зазначеного апеляційним судом права (права бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу ради), як і не доводить, що право брати участь у зборах, конференції, в управлінні, прийнятті рішень, що передбачено функціональними обов`язками голови, не охоплюється правом бути обраним на посаду голови ЛКО УРП.

68. Встановлення апеляційним судом того, що предмету захисту в цій справі відповідають тільки рішення за пунктами 4, 6 вказаного протоколу крізь призму визначеного самим позивачем порушеного права (права бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу ради), на захист якого він подав позов у цій справі, не можна розцінювати як звуження судом предмета захисту та порушення ним принципу диспозитивності, як стверджує скаржник.

69. Здійснення судом оцінки предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві (як встановив апеляційний суд, права бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу ради), є реалізацією судом свого обов`язку оцінити спірні правовідносини та обставини (юридичні факти), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги, тобто оцінити, як саме сам позивач сформулював і обґрунтував предмет захисту в позовній заяві.

70. Тобто, встановлення обсягу порушеного права на підставі змісту позовної заяви є прямим застосуванням наведеного вище стандарту, включно з принципом диспозитивності, а не порушенням цього принципу, як стверджує скаржник.

71. При цьому Суд враховує, що відмовляючи в задоволенні заявлених позивачем вимог щодо визнання недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформленого протоколом від 13.04.2024, у тому числі щодо решти пунктів такого рішення, апеляційний суд не обмежився лише тим, що предмету захисту в цій справі відповідають тільки рішення за пунктами 4, 6 вказаного протоколу, а надав оцінку кожному з наведених позивачем порушень (неповідомленню про скликання конференції, відсутності кворуму, відсутності в конференції компетенції ухвалювати оспорювані рішення) крізь призму визначеного самим позивачем змісту порушеного права (права бути обраним на посаду голови ЛКО УРП та до складу ради) та встановленого судом на підставі такого змісту порушеного права предмета захисту.

72. У цьому ж контексті Суд відхиляє доводи скаржника про те, що апеляційний суд не виконав вказівки постанови Верховного Суду від 25.02.2026 у цій справі, якою останній визнав за позивачем право на участь в управлінні юридичною особою та право оскаржувати рішення її органів, тоді як апеляційний суд, як стверджує скаржник, фактично звів спір до питання перебування позивача на посаді голови організації, чим порушив статтю 316 ГПК.

73. У постанові від 25.02.2026, вирішуючи питання юрисдикції спору у цій справі, Верховний Суд виснував, що в апеляційного суду були відсутні підстави для скасування рішення суду першої інстанції та закриття провадження у цій справі на підставі пункту 1 частини першої статті 231 ГПК (спір не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства), зокрема з огляду на викладені у постанові від 12.07.2022 у справі №916/1748/21 висновки Верховного Суду про те, що такий спір (у тому числі спір про законність рішення щодо звільнення позивача від виконання обов`язків голови обласної організації політичної партії), як і всі спори з іншими громадськими об`єднаннями, підлягають розгляду в господарських судах, як спори, що пов`язані з управлінням і є наближеними до корпоративних.

74. Тобто в постанові від 25.02.2026 Верховний Суд вирішував питання щодо юрисдикції цього спору, а саме його належність до юрисдикції господарського суду через віднесення його до категорії спорів, пов`язаних з управлінням юридичною особою, а не щодо обсягу належних позивачу прав, а саме обсягу визначеного самим позивачем як порушеного права на підставі змісту позовної заяви, крізь призму якого суд здійснює оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, розглядаючи такий спір по суті.

Щодо доводів скаржника в частині визначених ним підстав визнання недійсним рішення конференції

75. Предметом спору в цій справі є вимоги позивача, зокрема, про визнання недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформленого протоколом від 13.04.2024, з підстав:

(1) порушення порядку скликання конференції та повідомлення про її проведення;

(2) відсутності у конференції компетенції ухвалювати оспорювані рішення;

(3) відсутності кворуму.

76. За усталеною практикою Верховного Суду, яку, серед іншого, застосовував апеляційний суд до заявлених позивачем у цій частині позовних вимог:

- рішення загальних зборів учасників (акціонерів, членів, засновників) та інших органів юридичної особи є актами ненормативного характеру (індивідуальними актами), тобто офіційними письмовими документами, що породжують певні правові наслідки, які спрямовані на регулювання господарських відносин і мають обов`язковий характер для суб`єктів цих відносин (постанови від 20.03.2018 у справі №916/375/17, від 16.10.2019 у справі №909/556/18, від 01.09.2022 у справі №922/2402/21, від 19.04.2023 у справі №916/4097/21, від 06.09.2023 у справі №910/1942/22);

- рішення органів юридичної особи може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства (постанови від 20.02.2018 у справі №925/706/17, від 17.07.2018 у справі №910/19401/17, від 11.09.2018 у справі №911/3872/17, від 12.07.2023 у справі №924/641/20, від 19.10.2023 у справі №914/1370/22, від 02.11.2023 у справі №918/919/22);

- підставами для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів, членів) юридичної особи можуть бути: невідповідність рішень загальних зборів нормам законодавства; порушення вимог закону та/або установчих документів під час скликання та проведення загальних зборів; позбавлення учасника (акціонера, члена) юридичної особи можливості взяти участь у загальних зборах (постанови від 27.03.2018 у справі №904/9431/15, від 19.10.2023 у справі №914/1370/22, від 02.11.2023 у справі №918/919/22).

77. Крім цього суд врахував, що Верховний Суд неодноразово виснував, що:

- не всі порушення законодавства, допущені під час скликання та проведення загальних зборів юридичної особи, є підставами для визнання недійсними прийнятих ними рішень (постанови від 31.01.2018 у справі №927/265/17, від 01.03.2018 у справі №916/4139/15, від 12.02.2020 у справі №916/1253/19, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, від 19.09.2023 у справі №908/3383/21, від 15.11.2023 у справі №911/2269/20, від 23.01.2024 у справі №908/174/20, від 31.01.2024 у справі №914/2148/22);

- для визнання недійсними рішень загальних зборів учасників (акціонерів) товариства необхідно встановити факт порушення цим рішенням прав та законних інтересів учасника (акціонера) товариства.

Якщо за результатами розгляду справи факт такого порушення не встановлено, господарський суд не має підстав для задоволення позову.

Визнаватися недійсними мають лише ті рішення оспорюваних загальних зборів, якими порушено корпоративні права позивача, як це визначено самим позивачем (постанови від 17.04.2018 у справі №922/1671/16, від 12.03.2019 у справі №904/9495/16; від 07.12.2021 та від 02.11.2023 у справі №902/45/20);

- якщо ж за результатами розгляду справи факту такого порушення не встановлено, а позивач посилається на формальне порушення закону, то у суду немає правових підстав для задоволення позову (постанова від 06.02.2025 у справі №917/2138/23).

78. Визначаючи обсяг порушених прав позивача, на захист яких він подав позов у цій справі, апеляційний суд констатував, що в позовній заяві не йдеться про порушення оскаржуваним рішенням прав позивача в частині звільнення з посади голови крайової організації, усунення від виконання обов`язків тощо з огляду на що вважав, що оцінку тверджень позивача необхідно здійснювати, виходячи з того, що прийнятим рішенням конференції позивач вважав порушеним виключно своє право бути обраним головою ЛКО УРП та до ради ЛКО УРП.

79. Дослідивши зміст статті 92 Статуту, за якою голова крайової організації організовує та здійснює керівництво діяльністю крайової організації та, зокрема, скликає засідання ради крайової організації, організовує підготовку до них та головує на них, апеляційний суд встановив, що саме від позивача залежало здійснення права на управління юридичною особою шляхом призначення та проведення зборів повноважного органу, керівництво яким він здійснював станом на момент прийняття спірних рішень, а отже і дотримання його у встановленому Статутом порядку.

80. При цьому суд зауважив, що:

- допустивши неспростовану в процесі розгляду цієї справи бездіяльність в організації зборів, позивач не може посилатися на обставини порушення його права, допущеного іншим органом партії, який забезпечив вибори голови крайової організації;

- позивач безумовно мав право бути обраним, водночас реалізація цього права залежала від того, чи здійснить сам позивач дії з організації відповідних зборів керівного органу крайової організації.

81. За таких обставин, оскільки саме від позивача повною мірою залежало те, чи буде у встановленому Статутом порядку переобрано голову крайової організації, апеляційний суд зазначив про неможливість дійти висновку про те, що суб`єктивне право позивача в цій частині зазнало протиправного впливу з боку відповідача, адже позивач самостійно мав можливість та був зобов`язаний здійснити, реалізувати своє право або відмовитись від його реалізації, проте не зробив цього (матеріали справи не містять доказів на підтвердження вчинення позивачем у визначений строк передбачених Статутом дій щодо забезпечення виборів голови крайової організації та на підтвердження того, що реалізація цих повноважень була ускладнена або унеможливлена обставинами, які від позивача не залежали), що скаржник у межах визначених ним підстав касаційного оскарження жодним чином не спростовує.

82. Наведене не означає, що внаслідок невиконання статутних обов`язків позивач втратив право бути обраним головою крайової організації чи до складу ради. Правовим наслідком встановленої бездіяльності позивача апеляційний суд вважав те, що позивач не може посилатися на порушення цього права відповідачем, оскільки сплив строку повноважень ради, а відтак і власних повноважень позивача як голови, без проведення виборів у встановленому Статутом порядку є наслідком невиконання саме позивачем покладеного на нього пунктом 5 статті 92 Статуту обов`язку скликати збори (конференції) та засідання ради крайової організації.

83. Не спростовує скаржник і висновку апеляційного суду про суперечливість дій позивача, який, не забезпечивши реалізації свого права відповідно до власної компетенції, водночас стверджує про його порушення.

84. Щодо порушення порядку скликання конференції та повідомлення про її проведення як визначеної позивачем підстави визнання недійсними спірних рішень конференції, суд апеляційної інстанції у межах оцінки висновків суду першої інстанції в цій частині зауважив, що:

- встановленню факту порушення того чи іншого порядку (у цьому випадку порядку повідомлення учасника юридичної особи про скликання керівного органу) має передувати встановлення факту врегулювання такого порядку відповідною нормою, який (порядок) вочевидь складається, принаймні, зі строку, протягом якого відповідний учасник має бути повідомлений, та способу такого повідомлення;

- водночас положення Статуту, які врегульовують порядок скликання Конференції крайової організації, такого порядку не визначають. Отже, саме лише посилання позивача на відсутність факту його повідомлення, за відсутності врегульованого Статутом порядку такого повідомлення, недотримання якого мало б наслідком наявність або відсутність належних доказів на підтвердження цих обставин (докази надсилання повідомлення поштою, особисте вручення тощо) не може бути підставою для висновку про незаконність зборів (конференції).

Відсутність у матеріалах справи доказів повідомлення позивача про скликання конференції, на чому, серед іншого, ґрунтується рішення суду першої інстанції в цій частині, не підтверджує факт свавільного порушення положень Статуту партії, зокрема в частині повідомлення позивача в силу відсутності врегулювання Статутом такого порядку.

85. Заперечуючи такі висновки суду апеляційної інстанції, скаржник у межах визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) посилається на неврахування судом апеляційної інстанції правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №918/964/20, від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, без розкриття змісту висновків Верховного Суду, яких не врахував апеляційний суд.

86. Крім цього за текстом касаційної скарги як цитату (в лапках) скаржник наводить вочевидь частину тексту окремої думки судді Верховного Суду, про що зазначено у вказаному фрагменті, яка, як і викладені у ній висновки, в розумінні норм чинного ГПК не є висновками Верховного Суду, які підлягають врахуванню судами відповідно до частини четвертої статті 236 цього кодексу.

87. При цьому Суд враховує, що така цитата містить посилання на постанову Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №910/12792/19 та викладені у ній висновки стосовно того, що:

"Отже, права учасника (акціонера, члена) юридичної особи можуть бути визнані порушеними внаслідок недотримання вимог закону про скликання і проведення загальних зборів, якщо він не зміг взяти участь у загальних зборах, належним чином підготуватися до розгляду питань порядку денного, зареєструватися для участі у загальних зборах тощо. Неповідомлення учасника товариства про проведення загальних зборів в установленому законом та статутом порядку також порушує його права, зокрема право на участь у загальних зборах товариства та, відповідно, на участь в управлінні товариством, що може бути підставою для визнання рішень загальних зборів господарського товариства недійсними.

Отже, у справах з позовною вимогою про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників товариства, заявленою з підстав неповідомлення позивача як учасника товариства про проведення зборів, на яких прийняті спірні рішення, судам при вирішенні питання щодо порушення прав учасника товариства спірним рішенням слід з`ясувати дотримання порядку скликання загальних зборів, зокрема щодо належного повідомлення позивача про такі збори, яке є складовою скликання зборів, а також щодо відповідності змісту повідомлення вимогам закону та статуту товариства, оскільки своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів, що містить вичерпну інформацію щодо проведення зборів, є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні. Якщо учасник (або його представник) узяв участь у загальних зборах і голосував на них, то ця обставина сама собою не обов`язково свідчить про те, що учасник був належним чином повідомлений про збори і мав змогу підготуватися до розгляду питань порядку денного.

Аналогічні висновки Верховного Суду містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду у постанові від 22.10.2019 у справі №923/876/16.".

88. Дослідивши зміст вказаних постанов у контексті питань, які стосуються порядку повідомлення учасника юридичної особи про скликання керівного органу, Суд встановив, що, крім наведеного, Верховний Суд виснував також про те, що:

- особа, яка скликає загальні збори учасників товариства, повинна вжити всіх розумних заходів для належного повідомлення учасників товариства про проведення цих зборів. При цьому повідомлення про їх проведення не може бути формальним (постанова Верховного Суду від 05.11.2020 у справі №910/12792/19);

- своєчасне і належне повідомлення учасника товариства про скликання загальних зборів є важливим для формування волі при прийнятті рішень загальними зборами, аби кожен з учасників міг належним чином підготуватися і сформувати своє бачення щодо питань, які розглядаються на зборах, та повноцінно взяти участь у їх обговоренні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.10.2019 у справі №923/876/16).

89. Водночас у жодній з цих постанов Верховний Суд не виснував у контексті обставин відсутності врегульованого Статутом порядку повідомлення, недотримання якого мало б наслідком наявність або відсутність належних доказів на підтвердження цих обставин, з чого виходив апеляційний суд у цій справі.

90. Такі висновки Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду були обумовлені, серед іншого, обставинами, за яких положення установчих документів юридичної особи або нормами закону визначали порядок та строки такого повідомлення:

у справі №910/12792/19 сповіщення учасників про проведення зборів письмово (рекомендованим листом, факсом, телеграмою або шляхом вручення повідомлення під розпис) не пізніше як за 30 днів до початку зборів було регламентовано положеннями Статуту товариства (пункт 5.13);

у справі №923/876/16 обов`язок повідомити позивача персонально не менш як за 30 днів до скликання зборів був встановлений статтею 61 Закону України "Про господарські товариства".

91. Крім цього Суд враховує, що у постановах від 08.02.2022 у справі №918/964/20 та від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, на неврахування правових висновків в яких в цій частині також покликається скаржник без розкриття їх змісту, Верховний Суд зауважив, що:

- встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичних осіб не призводить до обов`язкового визнання недійсним рішення таких зборів (постанова від 08.02.2022 у справі №918/964/20);

- порушення порядку повідомлення позивача під час скликання та проведення загальних зборів учасників відповідача не призводить до обов`язкового визнання недійсним рішення таких зборів (від 22.09.2022 у справі №924/1146/21);

- безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів.

92. Тоді як скаржник в аспекті таких висновків Верховного Суду, які узагальнено зводяться до того, що встановлення окремих порушень під час скликання та проведення загальних зборів учасників юридичної особи (у тому числі порушення порядку повідомлення) не призводить до обов`язкового визнання недійсним рішення таких зборів, жодним чином не спростовує вищенаведені висновки суду апеляційної інстанції, як і не доводить, що неповідомлення про проведення конференції, за відсутності врегульованого Статутом порядку такого повідомлення, є безумовною підставою для визнання спірних рішень недійсними.

93. Водночас наведені висновки апеляційного суду не можна розцінювати як заперечення обов`язку повідомити про скликання конференції особу, яка має право брати в ній участь, адже апеляційний суд виходив з того, що саме лише посилання позивача на відсутність факту його повідомлення, за відсутності врегульованих Статутом строку і способу такого повідомлення, не може бути підставою для висновку про незаконність конференції. Тобто суд оцінював не наявність обов`язку повідомлення, а те, чи є сам факт неповідомлення достатнім для визнання оспорюваних рішень недійсними.

94. Такий підхід узгоджується з висновками Верховного Суду, зокрема у постанові від 22.09.2022 у справі №924/1146/21, на неврахування якої посилається сам скаржник, стосовно того, що "порушення порядку повідомлення позивача під час скликання та проведення загальних зборів учасників відповідача не призводить до обов`язкового визнання недійсним рішення таких зборів. Так як, безумовною підставою для визнання недійсними рішень загальних зборів є: прийняття загальними зборами рішення за відсутності кворуму для проведення загальних зборів чи прийняття рішення; прийняття загальними зборами рішень з питань, не включених до порядку денного загальних зборів.

Розглядаючи спір про визнання недійсними рішень загальних зборів з підстав порушень, допущених під час скликання та проведення загальних зборів, суд повинен встановити порушення прав позивача оспорюваним рішенням загальних зборів.".

95. Проте, стверджуючи про неповідомлення, скаржник обмежується лише посиланням на сам факт неповідомлення, не пояснюючи, яким чином саме неповідомлення позбавило його можливості реалізувати право, на захист якого подано позов, - право бути обраним до складу ради та головою ЛКО УРП. Не доводить скаржник і того, що суд апеляційної інстанції залишив поза увагою обставини, які б такий зв`язок підтверджували.

96. Також скаржник не пояснює, у який спосіб і в який строк його мало бути повідомлено про скликання конференції, якщо Статут такого порядку та строку не визначає; у який спосіб та строк повідомлялися інші делегати, зокрема ті, які були присутні на конференції, і чим порядок щодо нього відрізнявся від порядку повідомлення інших делегатів, як і не доводить того, що організатори конференції, повідомивши інших делегатів, вибірково не повідомили саме його з метою усунення від участі в конференції та у виборах до керівних органів ЛКО УРП, а суди попередніх інстанцій такі обставини встановили, проте не надали їм належної оцінки.

97. Відтак, сам лише факт неповідомлення позивача, за відсутності визначених Статутом порядку та строку такого повідомлення, не свідчить ні про свавільне порушення положень Статуту, ні про порушення оспорюваними рішеннями права позивача, на захист якого подано позов.

98. Те, що позивач за статтею 82 Статуту є обов`язковим делегатом конференції, наведеного також не змінює, адже положення цієї статті Статуту визначають склад делегатів, а не встановлюють строк і спосіб їх повідомлення.

99. Оцінюючи доводи скаржника в цій частині, Суд враховує також встановлені апеляційним судом і не спростовані скаржником обставини, зокрема, що необхідність проведення виборів ради та голови крайової організації виникла внаслідок того, що позивач як голова, на якого пунктом 5 статті 92 Статуту покладено обов`язок скликати збори (конференції) та засідання ради, цього обов`язку не виконав.

100. За таких обставин посилання позивача на неповідомлення його про конференцію, скликану для усунення наслідків такої бездіяльності, без доведення того, що неповідомлення позбавило його можливості реалізувати право бути обраним, не свідчить про порушення оспорюваними рішеннями його права.

101. Крім цього Суд враховує, що доводи про замовчування судом порядку скликання конференції, визначеного положеннями Статуту, а саме статтею 81, за якою конференція скликається радою крайової організації, проводом, не менше 1/3 організацій, керівними органами партії, головою крайової організації, з посиланням на те, що таку конференцію було скликано за відсутності ініціативи будь-кого з цих суб`єктів (її організувала невідома група осіб), скаржник наводить:

- поза межами доведених ним та, відповідно, встановлених судами обставин як стосовно того, що жоден із п`яти уповноважених суб`єктів не ініціював скликання такої конференції, так і стосовно того, що її організувала невідома група осіб;

- безвідносно до визначених ним підстав касаційного оскарження (пункти 1, 4 частини другої статті 287 ГПК).

102. Вказуючи про замовчування апеляційним судом такого порядку скликання конференції, скаржник також не доводить, що його доводи в цій частині взагалі були предметом розгляду в судах попередніх інстанцій, зокрема, що порушення цього порядку він визначав як підставу визнання недійсними спірних рішень за текстом позовної заяви, як не доводить й того, що суд першої інстанції у межах такої підстави встановив обставини, на які покликається скаржник, а суд апеляційної інстанції залишив такі поза увагою.

103. Такого скаржник не доводить й у контексті доводів стосовно того, що (1) збори проводилися таємно у приміщенні, яке не належить осередку партії, (2) про ці збори не були повідомлені та на них не були запрошені голова контрольно-ревізійної комісії та секретар організації, участь яких є обов`язковою згідно з пунктом 82 Статуту, внаслідок чого звіти ради та контрольно-ревізійної комісії (питання 1 і 2 порядку денного) заслухано без участі керівників цих органів.

104. Щодо відсутності у конференції компетенції на прийняття спірних рішень як визначеної позивачем підстави для визнання їх недійсними суд апеляційної інстанції виснував, що прийняття конференцією як органом правління рішень, які складали порядок денний такої, відповідає положенням Статуту партії з урахуванням необхідності розв`язання невизначеності дій (бездіяльності) іншого органу управління, а саме голови в частині віднесених до його компетенції повноважень.

105. Такі висновки суду апеляційної інстанції обумовлені тим, що:

- визначивши в Статуті збори (конференцію) крайової організації як найвищий керівний орган, партія очевидно виходила з того, що в його повноваження входить прийняття рішень з усіх питань діяльності крайової організації.

У тому числі, до відання найвищого органу має бути віднесено повноваження прийняття рішень в умовах спірності або невизначеності повноважень (компетенції) інших органів управління, а також для усунення такої невизначеності або усунення негативних наслідків неможливості прийняття рішень нижчими органами;

- протилежний висновок, а саме звуження компетенції вищого органу виключно до повноважень, перелічених в статті 84 Статуту, призводив би до неможливості функціонування крайової організації внаслідок тих чи інших перешкод у прийнятті рішень органами, до компетенції яких їх прийняття віднесено безпосередньо.

106. Не погоджуючись з такими висновками апеляційного суду, скаржник вказує на те, що суд не врахував правових позицій щодо недійсності прийнятого поза межами компетенції рішення органу юридичної особи, викладених у постановах Верховного Суду у справах №925/706/17, №910/19401/17, №911/3872/17 та №924/641/20, на які сам же посилався за текстом оскаржуваної постанови.

107. Дослідивши зміст постанов у зазначених скаржником справах, Суд встановив, що у жодній з цих справ Верховний Суд не виснував стосовно того, що рішення органу юридичної особи, прийняте поза межами наданих йому повноважень, є недійсним.

108. У справі №925/706/17, а саме у пункті 35 розділу "Висновки про правильне застосування норм права" постанови від 20.02.2018, Верховний Суд виснував, що "Учасники товариства (акціонери), а також інші особи, права та законні інтереси яких порушено рішенням наглядової ради чи виконавчого органу товариства, вправі оскаржити до суду відповідні рішення як акти, оскільки наглядова рада та виконавчий орган товариства є його органами управління, що приймають обов`язкові для виконання рішення.

Рішення наглядової ради товариства може бути оскаржено в судовому порядку акціонером (учасником) товариства шляхом пред`явлення позову про визнання його недійсним, якщо таке рішення не відповідає вимогам законодавства та порушує права чи законні інтереси учасника (акціонера) товариства", проте такі висновки жодним чином не стосуються питання меж компетенції органів юридичної особи, зокрема різного рівня в ієрархії управління.

Тоді як про недійсність рішення наглядової ради через його прийняття поза межами компетенції Верховний Суд зазначив у пункті 31 зазаначеної постанови у контексті аргументів відповідача про те, що суд апеляційної інстанції фактично захистив права не позивача, а втрутився у діяльність відповідача, спрямовану на набуття корпоративних прав на участь у іншій юридичній особі, відхиляючи які, Суд зауважив, що:

- як встановив суд апеляційної інстанції, спірне рішення наглядова рада прийняла поза межами своїх повноважень, оскільки ні чинним законодавством, ні Статутом товариства не було наділено наглядову раду повноваженнями щодо прийняття (затвердження) пропозицій в.о. голови правління, який одноосібно не наділений Статутом товариства відповідними повноваженнями щодо виступу засновником третьої особи (іншого господарського товариства) та внесення до її статутного капіталу рухомого та нерухомого майна товариства;

- з боку суду апеляційної інстанції у цьому випадку не було втручання у діяльність товариства щодо набуття корпоративних прав у іншій юридичній особі, оскільки наглядова рада товариства у спірному випадку діяла за відсутності відповідних повноважень. У той же час діяльність товариства щодо набуття корпоративних прав у іншій юридичній особі повинна відповідати як нормам законодавства, так і установчим документам товариства, та здійснюватися уповноваженими органами.

Тобто, у наведеній постанові Верховний Суд лише констатував встановлення судом апеляційної інстанції обставин прийняття наглядовою радою спірного рішення поза межами своїх повноважень, а не виснував про таке у межах застосування норм права у розумінні норм чинного ГПК.

109. У справі №924/641/20 предметом розгляду були вимоги про визнання недійсним рішення наглядової ради про припинення повноважень генерального директора та обрання нового генерального директора, з підстав, зокрема, неправомочності складу наглядової ради (відсутності кворуму) внаслідок оспорюваної заміни представників одного з акціонерів.

Питання компетенції наглядової ради ухвалювати рішення про звільнення та призначення керівника товариства (яка прямо віднесена до її відання Статутом) по суті не оспорювалося.

У постанові від 12.07.2023 у справі №924/641/20, на яку за текстом касаційної скарги очевидно вказує скаржник, зазначаючи про неврахування судом апеляційної інстанції висновків у наведених ним же постановах (оскаржувана постанова апеляційного суду містить посилання саме на постанову від 12.07.2023), Верховний Суд вирішував питання про те, чи є рішення наглядової ради правочином, про відмінність визнання недійсним рішення від його скасування, а також про відсутність підстав для закриття касаційного провадження через відсутність предмета спору.

Висновку про право найвищого органу управління юридичної особи приймати рішення, віднесені Статутом до компетенції іншого, нижчого органу, в умовах невизначеності чи бездіяльності цього нижчого органу, ця постанова не містить.

У попередній постанові в цій же справі, а саме від 22.12.2021, Верховний Суд також не виснував про таке право.

110. У справах №910/19401/17 (постанова від 17.07.2018) та №911/3872/17 (постанова від 11.09.2018) питання компетенції органів управління юридичної особи взагалі не розглядалося. Предметом обох спорів було визнання недійсними рішень загальних зборів учасників товариств (про виключення учасника та про звільнення й призначення директора відповідно) з підстав неповідомлення позивачів про скликання зборів.

111. Отже, жодна з чотирьох наведених скаржником постанов не містить висновку про недійсність рішення, ухваленого органом поза межами своєї компетенції, зокрема задля усунення невизначеності або усунення негативних наслідків неможливості прийняття рішень нижчими органами, чим, серед іншого, обумовлені висновки суду апеляційної інстанції у цій справі.

112. Тоді як для спростування висновків суду апеляційної інстанції, наведених в оскаржуваній постанові, а саме висновків про те, що прийняття конференцією як найвищим керівним органом рішень, які складали порядок денний конференції, зокрема щодо обрання голови, заступника голови та секретаря ЛКО УРП, відповідає положенням Статуту з урахуванням необхідності розв`язання невизначеності, спричиненої бездіяльністю іншого органу управління, скаржнику в межах визначеної ним підстави касаційного оскарження (пункт 1 частини другої статті 287 ГПК) недостатньо лише послатися на постанови Верховного Суду, які він вважає ухваленими у подібних правовідносинах. Він повинен довести, що наведений ним висновок Верховного Суду щодо застосування конкретних норм права у подібних правовідносинах свідчить про неправильне застосування апеляційним судом норм матеріального права, яке полягає в їх неправильному тлумаченні, застосуванні норм, які не підлягали застосуванню, або незастосуванні норм, які підлягали застосуванню, у цьому випадку під час оцінки відповідності спірного рішення конференції положенням Статуту, які визначають компетенцію конференції та ради крайової організації, чого скаржник у контексті посилання на відповідні постанови Верховного Суду не зробив.

113. Не спростовує скаржник таких висновків і в аспекті меж судового контролю щодо питань, які апеляційний суд за обставин цієї справи вважав такими, що належать до внутрішньоорганізаційної діяльності політичної партії, пов`язаної з розподілом компетенції між її керівними органами.

114. Посилаючись у контексті такого контролю на постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, скаржник фактично намагається довести, що питання компетенції органу, який ухвалив оскаржуване рішення (розподіл повноважень між радою і конференцією), становить реалізацію позивачем права на участь в управлінні юридичною особою, а відтак повністю підпадає під судовий контроль, і апеляційний суд, віднісши це питання до сфери внутрішньоорганізаційної автономії партії, безпідставно вивів його з-під такого контролю всупереч висновку зазначеної постанови.

115. Водночас скаржник у межах посилання на цю постанову не спростовує того, що апеляційний суд визнав спір таким, що належить до юрисдикції господарського суду, саме тому, що він пов`язаний з реалізацією позивачем права на участь в управлінні юридичною особою (обрання до керівних органів), що узгоджується з правовою позицією про те, що реалізація такого права (на відміну від суто внутрішньої статутної діяльності, як-от набуття чи втрата членства) підлягає судовому контролю.

116. Посилаючись на внутрішньоорганізаційну автономію політичної партії, апеляційний суд не відмовився від оцінки процедури прийняття спірного рішення з мотивів непідсудності цього питання суду, а виходив із права найвищого органу партії самостійно обирати найбільш ефективний спосіб усунення недоліків у діяльності виконавчого органу за умов правової невизначеності. Апеляційний суд лише визначив межі судового контролю щодо внутрішніх питань партії, тому суперечності між визнанням спору таким, що належить до юрисдикції господарського суду, і посиланням на внутрішньоорганізаційну автономію партії, про яку стверджує скаржник, немає.

117. При цьому Суд враховує, що такі висновки апеляційного суду не стали самостійною підставою для відмови в позові, адже, як зазначав Суд, апеляційний суд оцінив по суті кожну з визначених позивачем підстав недійсності (неповідомлення, відсутність кворуму, відсутність компетенції) у сукупності з тим, що позивач не довів порушення права, на захист якого він звернувся з цим позовом до суду.

118. Доводи скаржника про відсутність у конференції компетенції стосуються лише рішення про обрання голови, заступника голови та секретаря ЛКО УРП (питання 6 порядку денного). Натомість обрання членів ради крайової організації (питання 4 порядку денного) пункт 2 статті 84 Статуту прямо відносить до компетенції чергових зборів (конференції), а доводи скаржника щодо цього рішення зводяться лише до неповідомлення та відсутності кворуму, які є самостійними підставами оскарження і оцінюються Судом окремо.

119. Водночас Суд враховує, що за пунктом 3 статті 88 Статуту голова крайової організації обирається радою зі свого складу. Тобто право бути обраним головою ЛКО УРП, на захист якого позивач подав позов у цій справі, реалізується через членство в раді. Проте скаржник не стверджує і не доводить, що увійшов до складу ради, обраної конференцією за питанням 4 порядку денного.

120. За таких обставин визнання недійсним рішення конференції в частині обрання голови з підстав відсутності в неї (конференції) відповідної компетенції не відновило б визначене самим позивачем право бути обраним головою ЛКО УРП. Відтак доводи скаржника щодо компетенції конференції зводяться до посилання на порушення порядку обрання голови як такого. Без встановлення порушення прав позивача таке порушення не є підставою для визнання рішення недійсним.

121. Отже, доводи скаржника щодо компетенції конференції не спростовують висновку апеляційного суду про відсутність порушення оспорюваними рішеннями права позивача, на захист якого подано позов. Цей висновок є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові.

122. Щодо прийняття спірних рішень за відсутності кворуму як визначеної позивачем підстави визнання недійсними спірних рішень конференції суд апеляційної інстанції виходив з того, що лист Центрального секретаріату Української республіканської партії від 14.01.2025 №16-13, на якому ґрунтується висновок суду першої інстанції в цій частині, не може беззаперечно свідчити про існування обставин, на які посилається позивач, оскільки відомості щодо членства в партії зазначених у листі осіб не містять інформації щодо такого членства саме станом на момент проведення оспорюваних зборів. При цьому апеляційний суд зазначив, що належним доказом припинення членства в партії за статтею 66 Статуту є відповідне рішення керівного органу партії (організації), якого позивач суду не подав.

123. Не погоджуючись з такими висновками, скаржник стверджує, що наданий суду лист Центрального секретаріату Української республіканської партії від 14.01.2025 №16-13 підписаний станом саме на момент проведення конференції, зазначена дата, стоїть підпис, чого суд апеляційної інстанції не побачив.

124. При цьому скаржник жодним чином не пояснює, як наявність дати (14.01.2025) на вказаному листі може свідчити про його підписання саме на момент проведення конференції, яка відбулась 13.04.2024, а тим більше підтверджувати відомості щодо членства в партії зазначених в листі осіб саме станом на момент проведення оспорюваних зборів (13.04.2024), з відсутності яких саме станом на цю дату (13.04.2024) виходив апеляційний суд, виснуючи про те, що такий лист не може беззаперечно свідчити про існування обставин, на які посилається позивач в цій частині.

125. Незгода скаржника зі здійсненою апеляційним судом оцінкою вказаного листа від 14.01.2025 №16-13 зводиться до переоцінки доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 300 ГПК), тоді як висновки апеляційного суду про те, що належним доказом припинення членства в партії є рішення її керівного органу, скаржник жодним чином не спростовує.

126. З огляду на наведене скаржник не спростовує висновків суду апеляційної інстанції про відсутність правових підстав для визнання недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформленого протоколом від 13.04.2024, які (висновки) обумовлені тим, що суд не встановив ні порушення прийнятими на конференції рішеннями прав позивача, на захист яких він звернувся з цим позовом, ні порушень під час організації конференції, які тягнуть за собою наслідки у вигляді визнання таких рішень недійсними.

Щодо доводів скаржника про порушення судом апеляційної інстанції норм процесуального права

127. Відповідно до пункту 4 частини другої статті 287 ГПК підставами касаційного оскарження судового рішення, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 ГПК України.

128. Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо, зокрема:

суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу;

суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

129. Відповідно до наведеної норми процесуального права підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є таке порушення норм процесуального права (недослідження зібраних у справі доказів, необґрунтоване відхилення клопотання), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

130. Процитувавши за змістом касаційної скарги пункт 1 частини третьої статті 310 ГПК, скаржник за текстом касаційної скарги не зазначає, які саме докази не дослідив апеляційний суд та, відповідно, яких саме фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, не встановив внаслідок такого порушення норм процесуального права.

131. При цьому Суд вважає за необхідне зауважити, що якщо таким доказом скаржник вважає лист Центрального секретаріату Української республіканської партії від 14.01.2025 №16-13, на який він покликається у межах своїх доводів щодо прийняття спірних рішень за відсутності кворуму, то суд апеляційної інстанції такий лист дослідив та надав оцінку його змісту, про що Суд зазначав раніше в цій постанові.

132. Тоді як незгода скаржника з наданою судом оцінкою наявних у справі доказів не свідчить про порушення ним норм процесуального права (недослідження зібраних у справі доказів), що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, визначене пунктом 1 частини третьої статті 310 ГПК.

133. У межах передбаченого пунктом 3 вказаної норми порушення, скаржник стверджує, що суд апеляційної інстанції необґрунтовано відхилив клопотання про огляд доказу - наданого позивачем листа Голови партії ОСОБА_31 щодо фальсифікації підписів у протоколі за осіб, відсутніх на зборах.

134. Як вбачається зі змісту постанови апеляційного суду, останній розглянув та відхилив два клопотання позивача про долучення додаткових доказів (від 13.04.2026 - щодо доручення Голови УРП та витягів з переписки в месенджері; від 15.04.2026 - щодо листа Галицької окружної прокуратури, листа військової частини та заяви голови Секретаріату ЛКО УРП), зазначивши конкретні мотиви відхилення кожного з цих доказів.

135. Відомостей про відхилення клопотання про огляд листа Голови партії ОСОБА_31 така постанова апеляційного суду не містить.

136. При цьому Суд враховує, що скаржник не зазначає ні реквізитів листа Голови партії ОСОБА_31 (дати, номера), ні дати (дат), коли він подав такий лист до суду, коли заявив клопотання про його огляд та коли суд відхилив це клопотання, що дозволило б ідентифікувати такий доказ, зокрема, за відповідними реквізитами зіставити його з відхиленими судом апеляційної інстанції доказами.

137. У контексті наведеного Суд звертає увагу на те, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а його повноваження обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).

138. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційний суд не встановив, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанції, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).

139. Переглядаючи справу в касаційному порядку, Суд виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Щодо заяви ЛКО УРП про визнання позову

140. Відповідно до пункту 1 частини другої статті 46 ГПК крім прав та обов`язків, визначених у статті 42 цього Кодексу, відповідач має право визнати позов (всі або частину позовних вимог) - на будь-якій стадії судового процесу.

141. Згідно з частиною першою статті 191 ГПК відповідач може визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.

142. У разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд (частина четверта статті 191 ГПК).

143. У постанові від 15.06.2020 у справі №588/1311/17 у контексті застосування частини четвертої статті 206 Цивільного процесуального кодексу України, яка за своїм змістом аналогічна частині четвертій статті 191 ГПК, Касаційний цивільний суд у складі Верховного Суду виснував, що "суди не вправі покласти в основу свого рішення лише факт визнання позову відповідачем, не дослідивши при цьому обставини справи. Тобто повинно мати місце не лише визнання позову, а й законні підстави для задоволення позову".

144. У подальшому цей стандарт застосував Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду в постанові від 14.12.2022 у справі №924/173/22, у якій, з посиланням на наведений висновок, визнав правомірним рішення судів попередніх інстанцій не прийняти заяву відповідача про визнання позову з огляду на відсутність законних підстав для задоволення позовних вимог.

145. У поданій Верховному Суду заяві про визнання позову, а саме позовних вимог про визнання недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, оформленого протоколом від 13.04.2024, та скасування реєстраційної дії №1004151070010017215 від 30.04.2024 в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, ЛКО УРП вказує, що вважає позовні вимоги ОСОБА_1 обґрунтованими та такими, що відповідають Статуту УРП.

146. Перевіривши повноваження представника відповідача на вчинення цієї процесуальної дії (частина друга статті 191 ГПК), Суд встановив, що ОСОБА_35 є представником ЛКО УРП, про якого внесено відомості до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Посилання ЛКО УРП у клопотанні від 29.09.2026 за підписом представника - виконуючого обов`язки секретаря ЛКО УРП ОСОБА_32 на відсутність у ОСОБА_35 повноважень таких відомостей не спростовують.

147. Здійснивши перевірку наявності законних підстав для задоволення позову в межах наведених скаржником доводів та визначених ним підстав касаційного оскарження, Суд дійшов висновку, що скаржник не довів жодної з визначених ним підстав визнання недійсним рішення чергової конференції ЛКО УРП, а відтак і порушення оскаржуваним рішенням конкретного суб`єктивного права, на захист якого подано позов.

148. За наведеного, подана відповідачем заява про визнання позову, яка відображає лише власну оцінку відповідачем позовних вимог як обґрунтованих, не може бути підставою для задоволення позовних вимог, а відтак і підставою для скасування постанови суду апеляційної інстанції та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

149. Крім цього Суд враховує, що прийняття визнання позову мало б наслідком визнання недійсними рішень конференції, якими, зокрема, обрано членів ради, голову, заступника голови та секретаря ЛКО УРП, тобто припинення повноважень цих осіб без наявності законних підстав, що порушувало б їхні права та інтереси (частина четверта статті 191 ГПК).

150. Відтак, з огляду на відсутність законних підстав для задоволення позову, а також на те, що визнання позову порушувало б права та інтереси інших осіб (частина четверта статті 191 ГПК), Суд відмовляє у прийнятті визнання відповідачем позову, здійсненого шляхом подання до Верховного Суду відповідної заяви.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

151. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

152. Згідно із статтею 309 ГПК суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

153. За результатами касаційного перегляду в межах доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд не встановив неправильного застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Скаржник не спростував висновку апеляційного суду про відсутність порушення оспорюваними рішеннями визначеного ним самим права, що є самостійною і достатньою підставою для відмови в позові, відтак підстав для зміни чи скасування оскаржуваної постанови з мотивів, наведених у касаційній скарзі, немає.

Розподіл судових витрат

154. За загальним правилом статті 129 ГПК у зв`язку з відмовою у задоволенні касаційної скарги, судовий збір за її подання покладається на скаржника.

Керуючись статтями 191, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

П О С Т А Н О В И В :

1. Відмовити у прийнятті визнання Львівською крайовою організацією Української республіканської партії позову у цій справі №914/2185/24.

2. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

3. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 14.05.2026 у справі №914/2185/24 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий С.В. Бакуліна

Судді О.Р. Кібенко

В.І. Студенець