Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/16152/24 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/16152/24

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк»

на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 у справі

за позовом Національної установи розвитку

до Акціонерного товариства «Мегабанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Міністерство фінансів України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача:

1) Фонд гарантування вкладів фізичних осіб,

2) Національний банк України,

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії.

У судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Качан В. В., відповідача - Герасимчук І. А., Міністерства фінансів України - Іщенко Р. А., Фонду гарантування вкладів фізичних осіб - Сидоренко Ю. А. та Шевченко Ю. А., Національного банку України - Донченко О. Г.

1. Короткий зміст позовних вимог і заперечень

1.1. Фонд розвитку підприємництва (назва змінена на Національну установу розвитку) (далі - позивач, Фонд та/або Установа) звернувся до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Акціонерного товариства «Мегабанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб (далі - АТ «Мегабанк», відповідач та/або Банк, уповноважений банк), в якій просив:

1) визнати протиправними дії відповідача щодо включення кредиторських вимог позивача на суму 12 208 084,04 грн за рахунком позивача - НОМЕР_1 , що відкритий відповідачем на підставі договору рахунку умовного зберігання (ескроу) від 05.06.2020 № 9715 (Програма фінансової державної підтримки суб`єктів підприємництва «Доступні кредити 5-7-9 %») - до сьомої черги затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Мегабанк»;

2) зобов`язати відповідача здійснити задоволення кредиторських вимог позивача в позачерговому порядку (тобто без включення до будь-якої черги) та повернути грошові кошти в розмірі 12 208 084,04 грн з ескроу рахунку позивача НОМЕР_1 на підставі вимоги позивача про задоволення вимог позивача в позачерговому порядку - шляхом перерахування коштів на рахунок позивача НОМЕР_2, відкритий в Державній казначейській службі України у місті Києві.

1.2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що для реалізації Програми фінансової державної підтримки суб`єктів підприємництва «Доступні кредити 5-7-9 %» позивачем відкрито ескроу рахунок у АТ «Мегабанк» на підставі договору рахунку умовного зберігання (ескроу) від 05.06.2020 № 9715. У зв`язку з тим, що 02.06.2022 Національний банк України (далі - НБУ) відніс АТ «Мегабанк» до категорії неплатоспроможних, що свідчить про недотримання відповідачем критеріїв прийнятності для участі у цій Програмі, застосуванням до нього заходів впливу з боку органів регулювання та нагляду (НБУ) та, відповідно, порушенням обов`язку, встановленого договором про співробітництво щодо дотримання критеріїв прийнятності для уповноваженого банку, позивач звернувся до відповідача з вимогою повернути бюджетні кошти державної підтримки, що перебувають на рахунку умовного зберігання (ескроу). Проте Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у поверненні коштів відмовив, а кредиторські вимоги позивача за рахунком НОМЕР_1 на суму 12 208 084,04 грн включив до сьомої черги затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Мегабанк».

2. Фактичні обставини справи, встановлені судами

2.1. Як свідчать матеріали справи та встановили суди попередніх інстанцій, постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 28 «Про надання фінансової державної підтримки» затверджено Порядок надання фінансової державної підтримки суб`єктам підприємництва (далі - Порядок), що визначає умови, критерії та механізм надання фінансової державної підтримки суб`єктам підприємництва шляхом здешевлення вартості кредитів.

Відповідно до пункту 3 цього Порядку надання державної підтримки суб`єктам підприємництва здійснюється Фондом. Для виконання вимог цього Порядку Фонд затверджує програму надання державної підтримки суб`єктам підприємництва, яка може містити додаткові умови для уповноважених банків у визначених цим Порядком межах.

На виконання вказаної постанови Фондом затвердив Програму фінансової державної підтримки суб`єктів підприємництва «Доступні кредити 5-7-9 %» (далі - Програма).

Відповідно до умов Порядку Програму реалізує Фонд розвитку підприємництва через уповноважені відповідно до умов Порядку банки.

Зокрема, для участі у Програмі банки-претенденти мають надіслати на адресу Фонду, лист у довільній формі про зацікавленість в участі у Програмі (пункт 2 Порядку).

З метою фактичної участі банку у Програмі в якості уповноваженого банку, такий банк має укласти з Фондом наступні договори: договір про співробітництво; договір про надання гарантії; договір рахунку умовного зберігання (ескроу) (пункт 10 Порядку).

03.06.2020 Фонд та уповноважений банк уклали договір № 15 про співробітництво за Програмою «Доступні кредити 5-7-9 %», відповідно до якого Фонд надає державну підтримку на користь позичальників за Програмою в порядку, передбаченому договором, а уповноважений банк зобов`язується вчиняти всі необхідні дії щодо виконання своїх зобов`язань за цим договором (пункт 2.1 цього договору).

Державна підтримка надається Фондом з метою розвитку підприємництва, зокрема, сприяння розвитку ММП, збільшення обсягів виробництва, експорту, імпортозаміщення, високотехнологічного виробництва, енергоефективності, впровадження інновацій, а також сприяння створенню нових робочих місць та підприємств, поверненню трудових мігрантів до України (пункт 2.3 договору від 03.06.2020 № 15).

За змістом пункту 3.4 договору від 03.06.2020 № 15 Фонд з метою сплати позичальникам суми компенсації процентів за кредитами, наданими уповноваженим банком, відкриває ескроу рахунок в уповноваженому банку, на який перераховує кошти, призначені для реалізації програми, у сумі, яка згідно з плановим (прогнозним) розрахунком уповноваженого банку необхідна для виплати компенсації процентів на користь відповідних позичальників протягом наступного (за звітним) півріччя кредитування.

Після отримання Фондом з державного бюджету грошових коштів для виплати компенсації процентів Фонд здійснює відповідне перерахування коштів на ескроу рахунок Фонду (підпункт 3.4.3 пункту 3.4 договору від 03.06.2020 № 15).

Компенсація процентів надається за кредитом ММП шляхом перерахування уповноваженим банком з ескроу рахунку Фонду визначеної уповноваженим банком відповідно до умов договору суми коштів в рахунок часткової компенсації (оплати) базової процентної ставки за кредитом ММП:

- на поточний рахунок ММП, з одночасним списанням уповноваженим банком таких коштів з поточного рахунку ММП в оплату процентів за кредитом, наданим ММП, та перерахування їх на відповідний рахунок для обліку процентів; або

- на рахунок для обліку процентів за відповідним кредитом, наданим ММП (пункт 3.5 договору від 03.06.2020 № 15).

Відповідно до пункту 4.1 договору від 03.06.2020 № 15 у разі суттєвого та сталого порушення уповноваженим банком критеріїв прийнятності для участі у Програмі та/або застосування до уповноваженого банку суттєвих заходів впливу з боку органів регулювання та нагляду та/або невиконання уповноваженим банком своїх зобов`язань за цим договором або іншими договорами, укладеними між Фондом та уповноваженим банком в рамках реалізації Програми, Фонд має право:

- призупинити (тимчасово припинити) участь уповноваженого банку у Програмі та призупинити виплати коштів державної підтримки через уповноважений банк для нових кредитів ММП до моменту усунення порушень; та

- вимагати негайного перерахування уповноваженим банком з ескроу рахунку на визначений Фондом рахунок грошових коштів державної підтримки, а саме частини суми авансування, що була перерахована Фондом відповідно до прогнозу на вибірку уповноваженого банку, але яка не передбачається до виплати на користь позичальників, з якими уповноважений банк вже уклав кредитні договори за Програмою станом на дату отримання відповідної вимоги Фонду.

Також на виконання Програми та договору від 03.06.2020 № 15 про співробітництво Фонд і Банк уклали договір рахунку умовного зберігання (ескроу) від 05.06.2020 № 9715 (далі - договір ескроу-рахунку), відповідно до якого банк зобов`язався відкрити Фонду рахунок, приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, отримані від Фонду для виплат компенсацій, та перераховувати такі кошти (в тому числі з використанням відповідних транзитних рахунків банку) з рахунку на користь бенефіціарів для часткового погашення процентів (банку як третій особі за реквізитами бенефіціарів, які надані ним в кредитних договорах) або повернути такі кошти Фонду на умовах та за настання підстав, передбачених договором рахунку умовного зберігання (ескроу).

Відповідно до умов цього договору АТ «Мегабанк» отримав статус уповноваженого банку, через який Фонд згідно з вимогами «Порядку надання державної підтримки суб`єктам підприємництва», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 24.01.2020 № 28 (зі змінами), має право надавати фінансову державну підтримку.

За умовами пункту 3.5 договору ескроу-рахунку банк не здійснює користування коштами на рахунку. Проценти за залишками коштів на рахунку не нараховуються та не сплачуються банком Фонду.

Відповідно до підпункту 7.1.4 пункту 7.1 договору ескроу-рахунку при настанні підстав, визначених у цьому договорі, банк зобов`язаний перерахувати кошти з рахунку на користь бенефіціара (-ів) (банку як третьої особи за вказівкою (-ами) бенефіціара (-ів), відповідно до умов розділу 4 цього договору; повернути кошти з рахунку на інший (інші) рахунок (-ки) Фонду відповідно до наданої Фондом вимоги, у випадку наявності у Фонду права вимагати повернення таких коштів відповідно до умов цього договору та/або договору про співробітництво та/або умов чинного законодавства України.

Цей договір набуває чинності з дати укладення та діє протягом десяти років. Дія договору автоматично продовжується на кожний наступний рік на тих самих умовах, якщо жодна із сторін не попередить в письмовій формі інші сторони про припинення його дії не менш ніж за один місяць до закінчення строку дії цього договору (пункт 11.1 договору ескроу-рахунку).

02.06.2022 рішенням № 261-рш/БТ Правління НБУ АТ «Мегабанк» віднесено до категорії неплатоспроможних.

02.06.2022 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 383 «Про запровадження тимчасової адміністрації в АТ «Мегабанк» та делегування повноважень тимчасового адміністратора банку», яким вирішено розпочати процедуру виведення АТ «Мегабанк» з ринку і запровадити в ньому тимчасову адміністрацію строком на один місяць із 03.06.2022 до 02.07.2022 (включно).

03.06.2022 Фонд звернувся до тимчасового адміністратора АТ «Мегабанк» з листом за вих. № 006/89-ОС, у якому з метою збереження бюджетних коштів державної підтримки Фонд вимагав від АТ «Мегабанк» перерахувати грошові кошти в розмірі 10 000 000,00 грн з рахунку Фонду НОМЕР_1 за наведеними у листі реквізитами.

У відповідь на вказаний лист Фонд гарантування вкладів фізичних осіб листом від 29.06.2022 повідомив позивача, що під час тимчасової адміністрації задоволення вимог вкладників та інших кредиторів банку не здійснюється.

Також 19.07.2022 Фонд повторно звернувся до тимчасового адміністратора АТ «Мегабанк» із заявою про повернення бюджетних коштів державної підтримки, в якій просив з метою збереження бюджетних коштів державної підтримки перерахувати грошові кошти з рахунку Фонду НОМЕР_1 за наведеними у листі реквізитами.

21.07.2022 Правління НБУ прийняло рішення № 362-рш «Про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію АТ «Мегабанк»». У цей же день 21.07.2022 виконавча дирекція Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийняла рішення № 506 «Про початок процедури ліквідації АТ «Мегабанк» та делегування повноважень ліквідатора банку", яким розпочато процедуру ліквідації АТ «Мегабанк» строком на 3 (три) роки з 22.07.2022 по 21.07.2025.

23.08.2022 у відповідь на лист позивача від 19.07.2022, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб надіслав лист № 49-8145/22 про те, що кошти, які обліковуються на рахунку умовного зберігання (ескроу) на дату початку ліквідації банку, відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» підлягають включенню до сьомої черги акцептованих вимог кредиторів.

Звертаючись із цим позовом, позивач вважає, що бюджетні грошові кошти державної підтримки, що обліковуються на рахунку умовного зберігання (ескроу), не підлягають включенню до ліквідаційної маси АТ «Мегабанк», оскільки за своєю правовою природою є зобов`язаннями банку, а не його активами. Таким чином, відповідач зобов`язаний на підставі пункту 4.1 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15 повернути бюджетні грошові кошти за вимогою позивача на рахунок, вказаний Фондом.

3. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

3.1. Господарський суд міста Києва рішенням від 27.01.2026 (суддя Котков О. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 (Майданевич А. Г. - головуючий, судді: Гаврилюк О. М., Сулім В. В.) позовні вимоги задовольнив повністю. Визнав протиправними дії АТ «Мегабанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо включення кредиторських вимог позивача на суму 12 208 084,04 грн за рахунком Фонду розвитку підприємництва - НОМЕР_1 , що відкритий АТ «Мегабанк» на підставі договору рахунку умовного зберігання (ескроу) від 05.06.2020 № 9715 (Програма фінансової державної підтримки суб`єктів підприємництва «Доступні кредити 5-7-9 %») - до сьомої черги затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Мегабанк»; зобов`язав АТ «Мегабанк» в особі Уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб здійснити задоволення кредиторських вимог Фонду розвитку підприємництва в позачерговому порядку (тобто без включення до будь-якої черги) та повернути грошові кошти в розмірі 12 208 084,04 грн з ескроу рахунку Фонду розвитку підприємництва НОМЕР_1 на підставі вимоги Фонду розвитку підприємництва про задоволення вимог Фонду розвитку підприємництва в позачерговому порядку - шляхом перерахування коштів на рахунок позивача НОМЕР_2, відкритий в Державній казначейській службі України у місті Києві; стягнув з АТ «Мегабанк» в особі уповноваженої особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на користь Фонду розвитку підприємництва судовий збір в сумі 148 919,41 грн.

3.2. Судові рішення із посиланнями на правові висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22, арґументовані тим, що в силу положень статті 1076-6 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) та статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» кошти, які розміщені на рахунку умовного зберігання (ескроу), не включаються до ліквідаційної маси банку. Обов`язок Банку повернути кошти, що перебувають на рахунку умовного зберігання (ескроу), передбачено положеннями спеціального закону (статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), параграфом 2 глави 72 ЦК України та умовами договору (пункт 4.1 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15), укладеного між сторонами.

4. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

4.1. Не погоджуючись із рішенням Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 у цій справі, АТ «Мегабанк» звернувся із касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову та рішення, ухвалити нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю. Стягнути з позивача на користь АТ «Мегабанк» судовий збір за розгляд справи в судах усіх інстанцій.

4.2. АТ «Мегабанк» наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 2 та 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

4.3. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16, від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц, від 18.02.2021 у справі № 757/63349/19-ц, від 10.05.2018 у справі № 910/10822/17, від 13.07.2021 у справі № 910/19272/20.

4.4. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник вказує на необхідність відступлення від загального висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22, шляхом його конкретизації: «висновок про позачергове повернення коштів з ескроу-рахунку не застосовується, якщо умовами договору встановлено пряму заборону або обмеження на повернення авансових сум, що зарезервовані під виконання банком зобов`язань перед третіми особами за вже укладеними правочинами».

4.5. На обґрунтування підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржник наголошує, що судове рішення оскаржується з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо їх застосування у специфічних правовідносинах сторін.

4.6. Крім того, скаржник у тексті касаційної скарги зауважує, що суди неправильно витлумачили пункт 4.1 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15. Зазначений пункт надає позивачу право вимагати повернення лише тієї частини коштів, яка не передбачається до виплати на користь ММП, з якими уповноважений банк вже уклав кредитні договори за Програмою станом на дату отримання відповідної вимоги Фонду. Аналогічне обмеження міститься у підпункті 6.2.3 пункту 6.2 цього ж договору.

Матеріали справи містять детальний розрахунок та банківські виписки, які підтверджують, що наявні на рахунку ескроу кошти у сумі понад 58 млн грн було фактично виплачено на користь ММП у вигляді компенсації відсотків, а залишок коштів на рахунку станом на дату початку ліквідації (12 208 084,04 грн) є сумою, що передбачалася до виплати за укладеними кредитними договорами. Суди в порушення статей 86, 236 ГПК України взагалі не дослідили зазначених доказів та не надали їм жодної оцінки, що є самостійною підставою для скасування судових рішень.

4.7. Підсумовуючи наведе, скаржник наголошує, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано та порушено положення:

- частини першої статті 52, частини другої статті 46, частини другої та абзацу п`ятого частини другої статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»;

- статті 1076-6 ЦК України (застосовано до відносин, які не охоплюються гіпотезою зазначеної норми);

- пункту 4.1, підпункту 6.2.3 пункту 6.2 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15 (неправильно витлумачено зміст договірних умов щодо підстав повернення коштів);

- статей 86, 236 ГПК України (ненадання оцінки наявним у справі доказам);

- частини четвертої статті 236 ГПК України (неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.03.2018 у справі № 910/23398/16; від 25.01.2022 у справі № 761/16124/15-ц; від 18.02.2021 у справі № 757/63349/19-ц; від 10.05.2018 у справі № 910/10822/17);

- застосовано висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22, без урахування матеріально-правових особливостей спірних договірних правовідносин сторін та обмежень щодо повернення коштів цільового авансу.

4.8. НБУ у додаткових поясненнях просить розглянути касаційну скаргу АТ «Мегабанк» відповідно до норм матеріального та процесуального права. За результатами розгляду касаційної скарги ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.

4.9. Міністерство фінансів України у відзиві просить цю касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 - без змін.

4.10. Національна установа розвитку у відзиві просить згадані рішення та постанову залишити без змін, а касаційну скаргу АТ «Мегабанк» - без задоволення.

4.11. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у відзиві просить касаційну скаргу АТ «Мегабанк» задовольнити. Скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 та рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 у справі № 910/16152/24 й ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

4.12. Фонд гарантування вкладів фізичних осіб у додаткових поясненнях звертає увагу на те, що 02.09.2026 Верховна Рада України прийняла у другому читанні та в цілому Закон України № 4962-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо врегулювання окремих питань діяльності Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Національного банку України та інститутів спільного інвестування» (далі - Закон № 4962-IX). Цим Законом передбачено внесення комплексних змін до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». Зокрема, Законом № 4962-IX доповнено статтю 49 Заходи з підготовки задоволення вимог кредиторів Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» частиною 9 наступного змісту: «…Вимоги за коштами, розміщеними на рахунках умовного зберігання (ескроу) в банку, пред`являються відповідно до статті 45 цього Закону та задовольняються в порядку черговості, встановленої частиною першою статті 52 цього Закону…». Таким чином, законодавець нормативно закріпив віднесення вимог щодо коштів, розміщених на рахунках умовного зберігання (ескроу), до кредиторських вимог неплатоспроможного банку, що погашаються в порядку черговості, передбаченої статтею 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». З огляду на викладене та прийнятий Закон № 4962-IX, Фонд гарантування вкладів фізичних осіб просить врахувати письмові пояснення при розгляді касаційної скарги у справі № 910/16152/24.

5. Позиція Верховного Суду

5.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

5.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

5.3. Як зазначалося вище спір у цій справі стосується дії відповідача щодо включення грошових коштів позивача, які перебувають на рахунку умовного зберігання (ескроу), до сьомої черги затвердженого реєстру акцептованих вимог кредиторів АТ «Мегабанк».

У контексті предмета спору варто звернути увагу на те, що відповідно до частини другої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право здійснювати банківську діяльність на підставі банківської ліцензії шляхом надання банківських послуг. Банк здійснює професійну діяльність на ринках капіталу на підставі ліцензії, що видається Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

До банківських послуг належать відкриття та ведення поточних (розрахункових, кореспондентських) рахунків клієнтів, у тому числі у банківських металах, та рахунків умовного зберігання (ескроу) (пункт 2 частини третьої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

За змістом частини одинадцятої статті 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність» банк має право надавати платіжні послуги відповідно до Закону України «Про платіжні послуги» з урахуванням вимог цього Закону та нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють діяльність банків.

Банки мають право надавати платіжні послуги на підставі банківської ліцензії без отримання окремої ліцензії відповідно до цього Закону. Банки надають платіжні послуги в порядку, передбаченому цим Законом та Законом України «Про банки і банківську діяльність» (частина четверта статті 10 Закону України «Про платіжні послуги»).

Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відносини, що виникають у зв`язку із створенням і функціонуванням системи гарантування вкладів фізичних осіб, виведенням неплатоспроможних банків з ринку та ліквідації банків, регулюються цим Законом, іншими законами України, нормативно-правовими актами Фонду та Національного банку України.

Згідно із статтею 46 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» з дня початку процедури ліквідації банку: 1) припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту). Якщо в банку, що ліквідується, здійснювалася тимчасова адміністрація, з дня прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку тимчасова адміністрація банку припиняється. Керівники банку звільняються з роботи у зв`язку з ліквідацією банку; 2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 3) строк виконання всіх грошових зобов`язань банку та зобов`язання щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів) вважається таким, що настав; 4--1) нарахування відсотків, комісійних, штрафів, інших очікуваних доходів за активними операціями банку може припинятися у терміни, визначені договорами з клієнтами банку у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси; 5) відомості про фінансовий стан банку, боржників, які прострочили виконання зобов`язань (за основною сумою та процентами) перед таким банком, а також про вимоги банку до таких боржників перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю; 6) Фонд здійснює заходи із виконання плану врегулювання, що передбачає виведення банку з ринку у спосіб, передбачений пунктом 2 частини другої статті 39 цього Закону, та відчужує майно (активи) та зобов`язання відповідно до статті 40 цього Закону на користь приймаючого банку протягом 30 днів з дня опублікування відомостей відповідно до частини 2 статті 45 цього Закону. Вчинення правочинів, пов`язаних з відчуженням майна (активів) банку чи передачею його майна третім особам (крім приймаючого банку), допускається в порядку, передбаченому статтею 51 цього Закону; 7) втрачають чинність публічні обтяження чи обмеження на розпорядження (у тому числі арешти, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) будь-яким майном (активами), у тому числі коштами банку. Накладення нових обтяжень чи обмежень (у тому числі арештів, заборони прийняття рішень про продаж або про вчинення інших дій з продажу) на майно (активи), у тому числі кошти банку, не допускається; 8) забороняється зарахування зустрічних вимог, у тому числі зустрічних однорідних вимог, припинення зобов`язань за домовленістю (згодою) сторін (у тому числі шляхом договірного списання), прощення боргу, поєднання боржника і кредитора в одній особі внаслідок укладення будь-яких правочинів з іншими особами, крім банку, зарахування на вимогу однієї із сторін. Обмеження, встановлені цим пунктом, не поширюються на правочини, зобов`язання за якими припиняються у процедурі ліквідаційного неттінгу, що здійснюється в порядку, встановленому статтею 54-1 цього Закону, та припинення зобов`язань шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується. Зарахування зустрічних однорідних вимог боржника, який одночасно є кредитором банку, що ліквідується, здійснюється під час задоволення Фондом відповідної черги акцептованих вимог кредиторів, до якої віднесені вимоги такого кредитора, за заявою кредитора банку і в сумі, що не перевищує суму акцептованих вимог за заявою банку; 9) заміна кредитора у зобов`язанні банку не змінює черговості задоволення акцептованих вимог кредиторів, визначених статтею 52 цього Закону. Під час здійснення ліквідації у банку не виникає жодних додаткових зобов`язань (у тому числі зі сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), крім витрат, безпосередньо пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури. Вимоги за зобов`язаннями банку із сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), що виникли під час проведення ліквідації, пред`являються тільки в межах ліквідаційної процедури та погашаються у сьому чергу відповідно до статті 52 цього Закону. Протягом 15 днів, але не пізніше строків, установлених Фондом, керівники банку (якщо в банку не здійснювалася тимчасова адміністрація) забезпечують передачу бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку Фонду/уповноваженій особі Фонду. У разі ухилення від виконання зазначених обов`язків винні особи несуть відповідальність відповідно до закону. Особа, яка навмисно перешкоджає доступу Фонду/уповноваженої особи Фонду до банку, його приміщень, засобів зв`язку, операційних систем, активів, книг, записів, документів, несе відповідальність згідно із законодавством України.

Кошти, одержані в результаті ліквідації та продажу майна (активів) банку, інвестування тимчасово вільних коштів банку в державні цінні папери, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів за умови достатності коштів для забезпечення процедури ліквідації в такій черговості: 1) зобов`язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров`ю громадян; 2) грошові вимоги щодо заробітної плати, що виникли із зобов`язань банку перед працівниками до прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; 3) вимоги Фонду, що виникли у випадках, визначених цим Законом; 4) вимоги вкладників - фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, у частині, що перевищує суму, виплачену Фондом; 5) вимоги Національного банку України, що виникли в результаті зниження вартості застави, наданої для забезпечення кредитів рефінансування, а також для забезпечення повернення банкнот і монет, переданих Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними; 6) вимоги фізичних осіб (у тому числі фізичних осіб - підприємців), які не є пов`язаними особами банку, платежі яких або платежі на ім`я яких заблоковано; 7) вимоги інших вкладників, які не є пов`язаними з банком особами, юридичних осіб - клієнтів банку, які не є пов`язаними з банком особами; 8) інші вимоги, крім вимог за субординованим боргом; 9) вимоги кредиторів банку (фізичних осіб, у тому числі фізичних осіб - підприємців, а також юридичних осіб), які є пов`язаними особами банку; 10) вимоги за субординованим боргом; 11) вимоги за інструментами з умовами списання/конверсії. Вимоги до банку, не задоволені в результаті ліквідаційної процедури та продажу майна (активів) банку на дату складення ліквідаційного балансу, вважаються погашеними. Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану банку, зазначених у частинах п`ятій та десятій цієї статті, з вимогами та позовами про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності вимог кредиторів, зазначених у пунктах 1-8 цієї частини, крім вимог за субординованим боргом та вимог кредиторів, які є пов`язаними з банком особами. Фонд має право звертатися до осіб, які відповідно до законодавства несуть відповідальність за шкоду (збитки), завдану кредиторам, вимоги яких залишилися незадоволеними після завершення процедури ліквідації, - у випадку припинення неплатоспроможного банку або банку, щодо якого було прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», як юридичної особи (частина перша статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Оплата витрат банку, пов`язаних із здійсненням процедури ліквідації, у тому числі витрат Фонду, пов`язаних із здійсненням ліквідаційної процедури банку (управлінням майном (активами), продажем майна (активів) та іншими витратами), проводиться позачергово протягом усієї процедури ліквідації банку в межах кошторису витрат банку, затвердженого Фондом. До таких витрат, зокрема, належать: 1) витрати на опублікування оголошення про ліквідацію банку, відкликання банківської ліцензії та інформації про продаж майна (активів) банку; 2) витрати, пов`язані з утриманням і збереженням майна (активів) банку; 3) витрати на проведення оцінки та продажу майна (активів) банку; 4) витрати на проведення аудиту; 5) витрати на оплату послуг осіб, залучених Фондом для забезпечення здійснення покладених на Фонд повноважень; 6) витрати на виплату вихідної допомоги звільненим працівникам банку; 7) витрати Фонду, пов`язані з здійсненням тимчасової адміністрації та/або ліквідації банку (частина друга статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Майно банку, що є предметом застави, включається до складу ліквідаційної маси, але використовується виключно для позачергового задоволення вимог заставодержателя. Заставодержатель має право звернути стягнення на заставлене майно у порядку, встановленому законодавством або договором застави, та отримати задоволення своїх вимог за рахунок заставленого майна за ціною, визначеною суб`єктом оціночної діяльності з переліку, який визначений Фондом у порядку, передбаченому нормативно-правовими актами Фонду. Ціна майна, на яке звертається стягнення як на предмет забезпечення, переданий сторонами угоди щодо ліквідаційного неттінгу на виконання їхніх зобов`язань за такою угодою, під час виконання нетто-зобов`язання, визначеного відповідно до статті 54-1 цього Закону, а також порядок звернення стягнення на такий предмет забезпечення визначаються угодою щодо ліквідаційного неттінгу, відповідно до якої здійснюється такий ліквідаційний неттінг. У разі продажу Фондом заставленого майна (активів) кошти, отримані Фондом, спрямовуються на позачергове погашення вимог заставодержателя, але не більше суми акцептованих вимог, визначених відповідно до пункту 1 частини другої статті 49 цього Закону, що забезпечені таким майном (активами). Сума до перерахування заставодержателю зменшується на суму витрат Фонду, розрахованих відповідно до нормативно-правових актів Фонду. У разі якщо обсяг коштів від продажу Фондом заставленого майна недостатній для задоволення вимог заставодержателя, незадоволені вимоги підлягають задоволенню в порядку черговості, встановленої цим Законом (частина третя статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Вимоги кожної наступної черги задовольняються в міру надходження коштів від продажу майна (активів) банку після повного задоволення вимог попередньої черги. У разі якщо обсяг коштів, одержаних від продажу майна (активів), недостатній для повного задоволення всіх вимог однієї черги, вимоги задовольняються пропорційно до суми вимог, що належать кожному кредитору однієї черги. У разі відмови кредитора від задоволення визнаної в установленому порядку вимоги Фонд не враховує суму грошових вимог цього кредитора (частина четверта статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

У разі виявлення шкоди (збитків), завданої банку, Фонд звертається з вимогою про відшкодування на користь Фонду шкоди (збитків), завданої банку, до: пов`язаної з банком особи та/або іншої особи, рішеннями, діями (в тому числі вчиненими правочинами, операціями, укладеними договорами) та/або бездіяльністю якої завдано шкоди (збитків) банку; та/або пов`язаної з банком особи, та/або іншої особи, яка внаслідок таких рішень, дій (в тому числі правочинів, операцій, договорів) або бездіяльності прямо чи опосередковано отримала майнову вигоду (частина п`ята статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Керівники, власники істотної участі та кінцеві бенефіціарні власники неплатоспроможного банку або банку, щодо якого прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку з підстав, визначених частиною другою статті 77 Закону України «Про банки і банківську діяльність», визначені відповідно до закону, під час тимчасової адміністрації або ліквідації зобов`язані надати Фонду у порядку, встановленому Фондом, інформацію про все належне їм майно (активи) та зобов`язання. У разі ненадання інформації особами, визначеними в абзаці першому цієї частини, Фонд звертається з такими вимогами до суду. Вимоги Фонду про надання інформації про все майно (активи) та зобов`язання забезпечуються накладенням арешту на все рухоме та нерухоме майно осіб, до яких вони заявлені, та/або забороною вчиняти певні дії у порядку забезпечення позову. Заходи забезпечення позову діють до моменту добровільного виконання вимог Фонду або виконання рішення суду про надання інформації про все майно (активи) та зобов`язання у встановленому законодавством порядку. Фонд має право звернутися до суду з вимогами зобов`язати інших осіб, визначених частиною п`ятою цієї статті, крім тих, що визначені абзацом першим цієї частини, розкрити інформацію про все майно (активи) та зобов`язання. Особи, зазначені у частині п`ятій цієї статті, у разі, якщо шкоду (збитки) було завдано внаслідок спільного прийняття рішення, вчинення спільної дії чи бездіяльності, несуть солідарну відповідальність. У разі невиконання вимог про відшкодування шкоди (збитків) особами, визначеними у частині п`ятій цієї статті, Фонд звертається до суду про відшкодування шкоди (збитків). Вимоги Фонду про відшкодування шкоди (збитків) можуть забезпечуватися накладенням арешту на рухоме та нерухоме майно осіб, до яких вони заявлені, та/або шляхом застосування інших заходів забезпечення у порядку забезпечення позову. Якщо підставами для пред`явлення Фондом вимог про відшкодування шкоди (збитків), зокрема, стали дії пов`язаних з банком осіб, направлені на приховування реального фінансового стану банку, у тому числі систематичне подання та/або оприлюднення недостовірної інформації або звітності щодо операцій з пов`язаними з банком особами, які були вчинені протягом трьох місяців до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, вчинені пов`язаними з банком особами правочини, визнані нікчемними, та/або правочини, визнані недійсними у встановленому порядку, або якщо шкода (збитки) виникла внаслідок вчинення пов`язаними з банком особами дій, передбачених пунктами 1-10 частини восьмої цієї статті, ці підстави є достатніми для суду для прийняття рішення про накладення арешту на рухоме та нерухоме майно осіб та/або заборону вчиняти певні дії особам, до яких Фондом заявлені вимоги, у межах суми пред`явлених вимог, якщо інші обставини не встановлені в судовому порядку. У разі подання заяви про забезпечення позову до подання позовної заяви Фонд повинен пред`явити позов протягом 30 робочих днів з дня постановлення ухвали про забезпечення позову (частина шоста статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Право на звернення до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) з позовом про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної банку, у разі наявності умов, визначених частиною першою цієї статті, виникає у Фонду з моменту виявлення рішень, дій чи бездіяльності, якими завдано шкоди (збитків) банку та/або його кредиторам, виявлення осіб, які брали участь у прийнятті таких рішень, вчиненні дій чи бездіяльності та/або отримали від них майнову вигоду, а також встановлення розміру заподіяної шкоди (збитків). Фонд має право звертатися з такими позовами до судів належної юрисдикції (в тому числі іноземних судів) протягом процедури ліквідації банку та протягом трьох років після внесення запису про припинення банку як юридичної особи (спеціальна позовна давність) (частина сьома статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Шкода (збитки), завдана рішеннями, діями чи бездіяльністю осіб, зазначених у частині п`ятій цієї статті, відшкодовується у разі, якщо такі рішення, дії (враховуючи дії, що відповідають ознакам ризикової діяльності) або бездіяльність прийняті або вчинені з порушенням законодавства, у тому числі нормативно-правових актів Національного банку України, та якщо шкода (збитки) виникла внаслідок: 1) вчинення правочинів (у тому числі договорів), які є нікчемними на підставі частини третьої статті 38 цього Закону; 2) недотримання особами, зазначеними у частині п`ятій цієї статті, обов`язку діяти в інтересах банку та його кредиторів, добросовісно і розумно та/або не перевищувати своїх повноважень; 3) порушення заборон та/або вимог, встановлених законодавством, у тому числі Законом України "Про банки і банківську діяльність", щодо угод із пов`язаними з банком особами або в інтересах пов`язаних з банком сторін, або на користь таких осіб; 4) купівлі недержавних цінних паперів та/або інших фінансових інструментів з порушенням вимог, встановлених Національним банком України; 5) надання банком власних активів (майна) в забезпечення (застава, порука, гарантія, притримання, право довірчої власності тощо) виконання зобов`язань третіх осіб перед їх кредитором у порядку, іншому, ніж здійснення операцій відповідно до Закону України "Про банки і банківську діяльність", крім майна (активів), переданого (переданих) як забезпечення виконання зобов`язань перед Національним банком України або для забезпечення здійснення платежів та розрахунків за угодами, укладеними з платіжними системами або операторами таких систем; 6) незабезпечення банком контролю за цільовим використанням позичальниками кредитних коштів; 7) зміни графіка погашення боргу (строків і сум погашення основного боргу, сплати процентів/комісійних винагород, черговості платежів) за кредитним договором та договором забезпечення, які були здійснені з порушенням вимог законодавства; 8) необґрунтованого зменшення та/або звільнення боржника від сплати нарахованих за активними операціями процентів та інших винагород; 9) безпідставного припинення прийнятного забезпечення перед банком за правочином або його заміни на менш ліквідне забезпечення; 10) операцій, вчинених банком всупереч обмежень, встановлених Національним банком України, в тому числі з пов`язаними з банком особами (частина восьма статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Фонд набуває прав потерпілого в кримінальних провадженнях, порушених стосовно зазначених у цій статті осіб, після завершення ліквідації банку. Кошти, стягнуті та/або одержані Фондом з осіб, зазначених у частині п`ятій цієї статті, спрямовуються Фондом на задоволення вимог кредиторів банку, зазначених у пунктах 1-8 частини першої цієї статті, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у порядку, визначеному частиною четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду, понесених у зв`язку із стягненням шкоди (збитків). Припинення банку як юридичної особи не є підставою та не призводить до закінчення чи припинення процесів, позовів чи проваджень, що були ініційовані відповідно до цієї частини Фондом, та не є підставою для звільнення від відповідальності та/або припинення відповідальності осіб, проти яких такі процеси, позови чи провадження були ініційовані. Усі вимоги Фонду у зв`язку із такими процесами, позовами або провадженнями, у тому числі всі вимоги про відшкодування шкоди (збитків), заподіяної кредиторам (колишнім кредиторам) банку, не припиняються з припиненням банку (частина дев`ята статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Фонд або уповноважена особа Фонду, діючи від імені та в інтересах банку як інвестора, має право ініціювати процеси, позови чи провадження (цивільні, адміністративні, кримінальні чи арбітражні) у будь-яких судах та/або арбітражах належної юрисдикції (в тому числі в іноземних та міжнародних судах), у тому числі арбітражні чи інші процеси проти держав відповідно до міжнародних договорів України, у тому числі міжнародних договорів про заохочення та взаємний захист інвестицій, щодо шкоди (збитків), що була заподіяна банку фізичними чи юридичними особами (приватного чи публічного права) та державами, внаслідок: прямої чи непрямої націоналізації або експропріації майна (інвестицій) банку, здійснення щодо таких інвестицій заходів, що за наслідками дорівнюють експропріації; реквізиції, руйнування, заподіяння шкоди або знецінення майна (інвестицій) банку внаслідок воєнних дій, збройних конфліктів, громадських заворушень або інших подібних дій. Кошти, одержані в результаті зазначених у цій частині процесів, позовів та проваджень, включаються до ліквідаційної маси банку, а в разі надходження таких коштів після затвердження ліквідаційного балансу спрямовуються на задоволення вимог кредиторів банку, які виникли у зв`язку із завданням їм шкоди (збитків) внаслідок незадоволення їхніх вимог, у черговості та порядку, визначених частинами першою та четвертою цієї статті, після відшкодування витрат Фонду на ведення таких процесів, позовів та проваджень, а також усіх пов`язаних з ними виконавчих процесів (частина десята статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

У разі якщо за випуском облігацій призначено адміністратора, виплати, отримані у ході процедури ліквідації банку, який має зобов`язання за такими облігаціями, розподіляються між власниками цих облігацій у порядку, встановленому Законом України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» (частина одинадцята статті 52 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»).

Визначаючи характер спірних правовідносин та норми матеріального права, які підлягають застосуванню, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу (частина друга статті 509 ЦК України).

Частиною другою статті 11 ЦК України передбачено, що однією з підстав виникнення цивільних прав та обов`язків є договори та інші правочини.

У частині першій статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною першою статті 628 ЦК України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

За змістом частини першої статті 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Суди попередніх інстанцій встановили, що 03.06.2020 Фонд та АТ «Мегабанк» уклали договір № 15 про співробітництво за Програмою «Доступні кредити 5-7-9 %» відповідно до якого Фонд надає державну підтримку на користь позичальників за Програмою в порядку передбаченому договором, а уповноважений банк зобов`язується вчиняти всі необхідні дії щодо виконання своїх зобов`язань за цим договором.

Відповідно до пункту 3.4 цього договору Фонд розвитку підприємництва, з метою сплати позичальникам суми компенсації процентів за кредитами, наданими уповноваженим банком, відкриває ескроу рахунок в уповноваженому банку, на який перераховує кошти, призначені для реалізації програми, у сумі, яка згідно з плановим (прогнозним) розрахунком уповноваженого банку необхідна для виплати компенсації процентів на користь відповідних ММП протягом наступного (за звітним) півріччям кредитування.

На виконання Програми фінансової державної підтримки суб`єктів підприємництва «Доступні кредити 5-7-9 %» та договору від 03.06.2020 № 15 про співробітництво між Фондом та Банком укладено договір рахунку умовного зберігання (ескроу) від 05.06.2020 № 9715 (далі - договір ескроу-рахунку), відповідно до якого банк зобов`язався відкрити Фонду розвитку підприємництва рахунок, приймати та зараховувати на рахунок грошові кошти, отримані від Фонду розвитку підприємництва для виплат компенсацій, та перераховувати такі кошти (в тому числі з використанням відповідних транзитних рахунків банку) з рахунку на користь бенефіціарів для часткового погашення процентів (банку як третій особі за реквізитами бенефіціарів, які надані ним в кредитних договорах) або повернути такі кошти Фонду розвитку підприємництва на умовах та за настання підстав, передбачених договором рахунку умовного зберігання (ескроу).

Згідно з пунктом 3.5 договору ескроу-рахунку банк не здійснює користування коштами на рахунку. Проценти за залишками коштів на рахунку не нараховуються та не сплачуються банком Фонду.

Відповідно до пункту 4.1 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15 у разі суттєвого та сталого порушення уповноваженим банком критеріїв прийнятності для участі у Програмі та/або застосування до уповноваженого банку суттєвих заходів впливу з боку органів регулювання та нагляду та/або невиконання уповноваженим банком своїх зобов`язань за цим договором або іншими договорами, укладеними між Фондом розвитку підприємництва та уповноваженим банком в рамках реалізації Програми, Фонд розвитку підприємництва має право вимагати негайного перерахування уповноваженим банком з ескроу рахунку на визначений Фондом розвитку підприємництва рахунок грошових коштів державної підтримки, а саме частини суми авансування, що була перерахована Фондом розвитку підприємництва відповідно до прогнозу на вибірку уповноваженого банку, але яка не передбачається до виплати на користь позичальників, з якими уповноважений банк вже уклав кредитні договори за Програмою станом на дату отримання відповідної вимоги Фонду розвитку підприємництва.

Згідно із підпунктом 7.1.4 пункту 7.1 договору ескроу-рахунку при настанні підстав, визначених у цьому договорі, банк зобов`язаний перерахувати кошти з рахунку на користь бенефіціара (-ів) (банку як третьої особи за вказівкою (-ами) бенефіціара (-ів), відповідно до умов розділу 4 цього договору; повернути кошти з рахунку на інший (інші) рахунок (-ки) Фонду розвитку підприємництва відповідно до наданої Фондом розвитку підприємництва вимоги, у випадку наявності у Фонду розвитку підприємництва права вимагати повернення таких коштів відповідно до умов цього договору та/або договору про співробітництво та/або умов діючого законодавства України.

Розглядаючи спір у подібних правовідносинах, Верховний Суду у постанові від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22 вказав, що «… поняття договору рахунка умовного зберігання визначено параграфом 2 глави 72 Цивільного кодексу України.

Так, частиною 1 статті 1076-1 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором рахунка умовного зберігання (ескроу) банк зобов`язується приймати та зараховувати на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий клієнту (володільцю рахунка), грошові кошти, отримані від володільця рахунка та/або від третіх осіб, та перераховувати такі кошти особі (особам), вказаній володільцем рахунка (бенефіціару або бенефіціарам), а в разі надання бенефіціаром письмової вказівки банку - особі (особам), вказаній бенефіціаром, якщо це передбачено відповідним договором, або повернути такі кошти володільцю рахунка за настання підстав, передбачених договором рахунка умовного зберігання (ескроу).

Аналіз частини 1 статті 1076-1 Цивільного кодексу України дозволяє дійти висновку, що договір рахунка умовного зберігання (ескроу) є змішаним та містить ознаки як договору комісії, так і договору зберігання.

До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору (частина 2 статті 628 Цивільного кодексу України).

Згідно із частиною 2 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" до ліквідаційної маси банку включаються будь-яке нерухоме та рухоме майно, кошти, майнові права та інші активи банку. До ліквідаційної маси банку не включається майно, що є об`єктом довірчої власності, інше майно у випадках, прямо передбачених законом, а також банкноти і монети, передані Національним банком України на зберігання та для проведення операцій з ними, ліцензія, гудвіл.

Аналіз змісту Глави 13 Цивільного кодексу України, яка визначає зміст і поняття речей та майна, дає підстави дійти висновку, що гроші (грошові кошти) є майном, як особливим об`єктом цивільних прав (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 10.05.2018 у справі № 910/28502/14, від 25.11.2020 у справі № 905/1834/18 (905/132/20)).

Згідно із частиною 1 статті 1076-6 Цивільного кодексу України звернення стягнення та (або) накладення арешту на грошові кошти, що знаходяться на рахунку умовного зберігання (ескроу), за зобов`язаннями банку, в якому відкрито рахунок (в тому числі у разі його ліквідації), не допускається, крім суми грошових коштів на рахунку, яку банк має право утримати як винагороду станом на дату звернення стягнення або накладення арешту згідно з договором рахунка умовного зберігання (ескроу).

Таким чином, враховуючи положення частини 2 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" та частини 1 статті 1076-6 Цивільного кодексу України, колегія суддів погоджується із висновком судів попередніх інстанцій про те, що кошти, які розміщені на рахунку умовного зберігання (ескроу), не включаються до ліквідаційної маси банку.

Натомість, відповідно до абзацу 5 частини 2 статті 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб" майно, щодо якого банк є користувачем або зберігачем, повертається його власнику відповідно до закону або договору.

При цьому, частиною 4 статті 1076-2 Цивільного кодексу України передбачено, що договір рахунка умовного зберігання (ескроу) може передбачати підстави, за настання яких вся сума, що знаходиться на рахунку умовного зберігання (ескроу), або її частина підлягає поверненню володільцю рахунка.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що відповідно до пункту 4.1 договору про співробітництво у разі суттєвого та сталого порушення уповноваженим банком критеріїв прийнятності для участі у Програмі та/або застосування до уповноваженого банку суттєвих заходів впливу з боку органів регулювання та нагляду та/або невиконання уповноваженим банком своїх зобов`язань за цим договором або іншими договорами, укладеними між Фондом розвитку підприємництва та уповноваженим банком в рамках реалізації Програми, Фонд розвитку підприємництва має право вимагати негайного перерахування уповноваженим банком з Ескроу рахунку на визначений Фондом розвитку підприємництва рахунок грошових коштів державної підтримки, а саме частини суми авансування, що була перерахована Фондом розвитку підприємництва відповідно до Прогнозу на вибірку уповноваженого банку, але, яка не передбачається до виплати на користь позичальників, з якими уповноважений банк вже уклав кредитні договори за Програмою станом на дату отримання відповідної вимоги Фонду розвитку підприємництва.

Згідно із пунктом 6.1.4 договору ескроу-рахунку при настанні підстав, визначених у цьому договорі, банк зобов`язаний перерахувати кошти з рахунку на користь бенефіціара (-ів) (банку як третьої особи за вказівкою (-ами) бенефіціара (-ів), відповідно до умов розділу 4 цього договору; повернути кошти з рахунку на інший (інші) рахунок (-ки) Фонду розвитку підприємництва відповідно до наданої Фондом розвитку підприємництва вимоги, у випадку наявності у Фонду розвитку підприємництва права вимагати повернення таких коштів відповідно до умов цього договору та/або договору про співробітництво та/або умов діючого законодавства України.

Суд також враховує, що статтею 1076-8 Цивільного кодексу України передбачено повернення володільцеві рахунка грошових коштів, що знаходяться на рахунку умовного зберігання (ескроу) навіть у разі ліквідації банку.

Отже, обов`язок банку повернути кошти, що знаходяться на рахунку умовного зберігання (ескроу), передбачено положеннями спеціального закону (статтею 50 Закону України "Про систему гарантування вкладів фізичних осіб"), параграфом 2 глави 72 Цивільного кодексу України та умовами договору (пункт 4.1 договору про співробітництво), укладеного між сторонами.

З огляду на викладене, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про те, що у відповідача виник обов`язок повернути позивачу кошти, що знаходилися на рахунку умовного зберігання (ескроу)».

Зі змісту постанови Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22 вбачається правовий висновок про те, що грошові кошти, розміщені на рахунку умовного зберігання (ескроу), не включаються до ліквідаційної маси банку. При цьому обов`язок банку щодо повернення таких коштів володільцю прямо передбачений положеннями спеціального законодавства (зокрема, статтею 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб»), нормами параграфа 2 глави 72 ЦК України, а також безпосередніми умовами укладеного між сторонами договору (пунктом 4.1 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15).

Розглядаючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій правомірно застосували до спірних правовідносин зазначений правовий висновок Верховного Суду та, як наслідок, обґрунтовано задовольнили позовні вимоги.

Посилаючись на пункт 2 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник у касаційній скарзі зазначає про необхідність відступлення від згаданого загального висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22 шляхом його конкретизації: «висновок про позачергове повернення коштів з ескроу-рахунку не застосовується, якщо умовами договору встановлено пряму заборону або обмеження на повернення авансових сум, що зарезервовані під виконання банком зобов`язань перед третіми особами за вже укладеними правочинами».

На обґрунтування наведеної підстави скаржник посилається, зокрема, на те, що у справі № 910/16152/24 спірна сума (12 208 084,04 грн) є авансом, який відповідно до пункту 4.1 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15 не підлягає поверненню позивачу. Вказані кошти чітко передбачалися до виплати на користь ММП, з якими відповідач уклав кредитні договори за відповідною Програмою станом на дату початку ліквідації. Банк наголошує: укладення та виконання кредитних договорів з третіми особами (ММП) в межах Програми має суттєве та визначальне значення для вирішення питання про наявність самого права вимоги позивача на повернення коштів. Автоматичне застосування висновку у справі № 910/12464/22 призводить до грубого ігнорування принципу свободи договору (стаття 627 ЦК України) та умов неможливості повернення цільових авансових сум. Крім того, суди взагалі не застосували положень статті 1076-4 ЦК України.

Стосовно наведеного Верховний Суд зазначає таке.

Відповідно до пункту 2 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні.

Згідно з абзацом третім пункту 5 частини другої статті 290 ГПК України у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої статті 287 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Верховний Суд звертає увагу, що підставою касаційного оскарження судових рішень є обґрунтована необхідність відступлення від висновку саме щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.

З огляду на зміст наведених вимог процесуального закону при касаційному оскарженні судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 2 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити належне обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні, з чіткою вказівкою на норму права (абзац, пункт, частину статті), а також зазначенням такого правового висновку, описом правовідносин та змістовного обґрунтування мотивів такого відступлення.

Принцип правової визначеності вимагає чіткості, зрозумілості й однозначності правових норм, зокрема їх передбачуваності (прогнозованості) і стабільності. Єдність однакового застосування закону забезпечує правову визначеність та втілюється шляхом однакового застосування судом того самого закону в подібних справах.

У пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі «Чепмен проти Сполученого Королівства» (Chapman v.United Kingdom) Європейський суд з прав людини наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави.

Відступ від правової позиції повинен мати тільки вагомі підстави, реальне підґрунтя, суд не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності вагомої для цього причини, а метою відступу може слугувати виправлення лише тих неузгодженостей (помилок), що мають фундаментальне значення для судової системи. Обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема: зміна законодавства; ухвалення рішення Конституційним Судом України або ж винесення рішення Європейського суду з прав людини, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань, тощо.

Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміна суспільного контексту.

З метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Отже, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Проте скаржник у касаційній скарзі, у контексті положень пункту 2 частини другої статті 287 ГПК, не навів вагомих і достатніх аргументів, які би дійсно свідчили про обґрунтованість необхідності відступу від висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22, а саме не довів наявності причин для такого відступу (неефективність, помилковість, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість судового рішення; зміна суспільного контексту). Аргументи скаржника у відповідній частині фактично ґрунтуються на власному тлумаченні норм права, що регулюють спірні правовідносини та на незгоді з правовою позицією, викладеною у вказаній постанові; у свою чергу, вони не містять фундаментальних обґрунтувань щодо підстав для відступу від правової позиції, вміщеної такій постанові.

Крім того, колегія суддів враховує, що скаржник обґрунтовує необхідність відступу від висновків Верховного Суд, викладених у постанові у від 09.04.2024 у справі № 910/12464/22, посилаючись на неврахування і неправильне тлумачення судами змісту умов укладеного між сторонами у справі № 910/16152/24 договору про співробітництво від 03.06.2020 № 15. Проте такі доводи не можуть бути підставою для відступу від висновків Верховного Суду, сформованих в іншій справі, адже вони зводяться до незгоди з наданою судом оцінкою фактичних обставин справи № 910/16152/24.

При цьому посилання скаржника на відмінність умов договорів про співробітництво як на підставу для відступу від правового висновку Верховного Суду є абсолютно безпідставними. Так, Верховний Суд, викладаючи висновок у справі № 910/12464/22, аналізував положення договору про співробітництво, у тому числі пункту 4.1, які є повністю ідентичними умовам договору у справі, що розглядається. Тому, наведені скаржником доводи не є тією належним чином обґрунтованою підставою для відступу від сформованої правової позиції Верховного Суду.

Водночас колегія суддів вважає, що сформований Верховним Судом узагальнений висновок щодо застосування, зокрема, статті 1076-6 ЦК України та статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» про те, що кошти, які розмішені на рахунку умовного зберігання (екскроу), не включаються до ліквідаційної маси банку та повертаються їх власнику, відповідає змісту положень Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», ЦК України, договору, а також загальним засадам цивільного законодавства, таким як справедливість, добросовісність і розумність, та не вбачає підстав відступу від вказаної правової позиції за наведених скаржником підстав.

Посилання скаржника на правові висновки Верховного Суду, викладені у справах № 910/23398/16, № 761/124/15-ц, № 910/10822/17, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки, по-перше, у наведених скаржником постановах не міститься протилежних висновків щодо застосування, зокрема, положень статті 1076-6 ЦК України та статті 50 Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб». По-друге, правовідносини у справах № 910/23398/16, № 761/124/15-ц, № 910/10822/17 не є подібними до правовідносин у справі, що розглядається. Ключова відмінність полягає в предметі та правовій природі спорів. Так, судове рішення у справі № 910/23398/16 стосується повернення строкового вкладу (депозиту) в національній валюті, у справі № 761/16124/15-ц правовідносини сторін виникли з договору банківського вкладу, у справі № 910/10822/17 правовідносини виникли із договору банківського рахунку в банківських металах, тоді як предмет позову у цій справі охоплює вимоги щодо повернення коштів, розміщених на рахунку умовного зберігання (ескроу) Тобто порівнювані скаржником справи не є подібними за критеріями, визначеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19.

При цьому колегія суддів відхиляє твердження скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції висновку, викладеного, зокрема, у постановах Верховного Суду від 18.02.2021 у справі № 757/63349/19-ц (розглядався спір про солідарне стягнення моральної шкоди) та від 13.07.2021 у справі № 910/19272/20 (розглядався спір про визнання протиправними дії відповідача щодо нарахування позивачу тарифу у п`ятикратному розмірі за послуги водовідведення), оскільки предмет позову, підстави позову, нормативно правове регулювання правовідносин та сама суть вказаних справ та справи № 910/16152/24 неподібні.

Посилання Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на те, що 02.09.2026 Верховною Радою України прийнято у другому читанні та в цілому Закон № 4962-IX, колегією суддів також відхиляються, адже Основним Законом закріплено принцип незворотності дії закону у часі.

Згідно з висновками щодо тлумачення змісту статті 58 Конституції України, викладеними у рішеннях Конституційного Суду України від 13.05.1997 № 1-зп, від 09.02.1999 № 1-рп/99, від 06.04.2001 № 3-рп/2001, від 13.03.2012 № 6-рп/2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.

За змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Аналогічні правові висновки викладено Верховним Судом, зокрема, у постанові від 17.04.2024 у справі № 5015/2913/12.

Отже, підстава касаційного оскарження, обґрунтована скаржником із посиланням на пункти 1, 2 частини другої статті 287 ГПК України, не знайшла свого підтвердження.

5.4. Щодо підстави касаційного оскарження, визначеної пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України та доводів скаржника про те, що судове рішення оскаржується з підстав неправильного застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо їх застосування у специфічних правовідносинах сторін, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 у справі № 908/2287/17 вказав, що при касаційному оскарженні судових рішень з підстав, передбачених пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, окрім посилання на неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, касаційна скарга має містити, зокрема, зазначення норми права, щодо якої відсутній висновок про її застосування, із конкретизацією змісту правовідносин, в яких цей висновок відсутній, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи (див. також постанову Верховного Суду від 12.11.2020 у справі № 904/3807/19).

Крім того, у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи.

Верховний Суд вбачає, що у цьому випадку наведені у касаційній скарзі доводи на обґрунтування передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підстави касаційного оскарження викладеному не відповідають, зважаючи на те, що у касаційній скарзі скаржник не вказує конкретної норми процесуального або матеріального права, щодо якої відсутній висновок Верховного Суду, не обґрунтовує, в чому саме полягає неправильне застосування судами норм права, не зазначає, яке значення для вирішення спору у цій справі матиме такий висновок, зважаючи на встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи; не аргументує необхідності формування єдиної правозастосовчої практики у наведеному випадку для правильного вирішення справи.

Верховний Суд також зауважує, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.01.2021 у справі № 522/1528/15-ц звернула увагу, що правові висновки суду, у тому числі касаційної інстанції, формулюються виходячи з конкретних обставин справи. Тобто на відміну від повноважень законодавчої гілки влади, до повноважень суду не належить формулювання абстрактних правил поведінки для всіх життєвих ситуацій, які підпадають під дію певних норм права.

Для спростування будь-якого висновку, наведеного в оскаржуваних судових рішеннях скаржник має навести не особисті міркування щодо законності та обґрунтованості цих судових рішень, а довести, який саме висновок Верховного Суду щодо застосування якої саме норми права у подібних відносинах не був врахований судами попередніх інстанцій з урахуванням встановлених ними обставин справи, від якого висновку необхідно відступити, з наведенням обґрунтування такої необхідності та/або який висновок сформувати (пункт 183 постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі № 918/686/21).

Стаття 2 ГПК України визначає завдання та основні засади господарського судочинства. Положення статті 19 Конституції України передбачають, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У контексті обраної скаржником підстави касаційного оскарження Верховний Суд констатує, що скаржник в касаційній скарзі лише окреслює свою позицію щодо правовідносин, що склалися між учасниками спору, в яких, на його думку, відсутній висновок суду касаційної інстанції. Касаційна скарга у цій частині за своїм змістом фактично зводиться до незгоди з наданою судами першої і апеляційної інстанцій оцінкою встановлених фактичних обставин справи, до необхідності надання судом касаційної інстанції переоцінки наявних в матеріалах справи доказів, що не є можливим з огляду на визначені в статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Відтак посилання скаржника на відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах визнаються декларативними, необґрунтованими та відхиляються.

З огляду на наведене, зазначена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, не підтвердилася під час касаційного провадження, що виключає скасування оскаржуваних рішення і постанови з цієї підстави.

6. Висновки Верховного Суду

6.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

6.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

6.3. Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

7. Розподіл судових витрат

7.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Акціонерного товариства «Мегабанк» на рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 у справі № 910/16152/24 залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду міста Києва від 27.01.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 01.06.2026 2026 у справі № 910/16152/24 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ