Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/1364/23 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/1364/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Случ О. В. - головуючий, Волковицька Н. О., Могил С. К.,

за участю секретаря судового засідання - Мазуренко М. В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 (суддя Мудрий С. М.)

і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 (головуючий суддя Бестаченко О. Л., судді Колесник Р. М., Шаратов Ю. А.)

у справі № 910/1364/23

за позовом керівника Немирівської окружної прокуратури в інтересах держави в особі 1) Немирівської міської ради і 2) Державної екологічної інспекції у Вінницькій області

до 1) Вінницької обласної ради, 2) Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства, 3) Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України» в особі філії «Іллінецьке лісове господарство» і 4) Немирівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Вінницька обласна військова адміністрація,

про визнання незаконним рішення обласної ради, визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, визнання недійсним договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства та зобов`язання звільнити мисливські угіддя,

(у судовому засіданні взяли участь: прокурор - Набок Ю. В., представник відповідача-1 - Сенів А. М., представник відповідача-2 - Мельник О. С., Максюта Н. В., представник відповідача-3 - Бугрим Є. Д., представник третьої особи - Хомеренчук Ю. О.)

ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог, підстав заявленого позову

1. Керівник Немирівської окружної прокуратури (далі - прокурор) в інтересах держави в особі Немирівської міської ради та Державної екологічної інспекції у Вінницькій області звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Вінницької обласної ради (далі - відповідач-1), Вінницького обласного управління лісового та мисливського господарства (далі - відповідач-2), Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство» (далі - відповідач-3), Немирівської районної організації Українського товариства мисливців і рибалок (далі - відповідач-4, Немирівська РО УТМР), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів - Вінницька обласна військова адміністрація (далі - Вінницька ОВА), з урахуванням заяви про зміну позовних вимог, з такими позовними вимогами:

- визнання незаконним абзац 4 пункту 14 додатку № 10 рішення 13 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» зі змінами та доповненнями внесеними рішеннями № 670 від 15.10.2008 та № 622 від 25.08.2023, в частині надання у користування Немирівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок - ур. «Лучанське» площею 82 га (об`єкту природо-заповідного фонду Ландшафтний заказник «Лучанське» площею 82 га кадастровий номер земельної ділянки 0523088600:01:001:0678), розташованого в кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство»;

- визнання недійсним договору про умови ведення мисливського господарства, укладений 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Немирівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, в частині мисливських угідь площею 82 га, які розташовані в кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство»;

- визнання недійсним договору № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладений 05.01.2022 між Державним підприємством «Іллінецьке лісове господарство» та Немирівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, в частині мисливських угідь площею 82 га, які розташовані в кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство»;

- зобов`язання Немирівську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок звільнити мисливські угіддя площею 82 га, які розташовані в кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство».

2. Позовні вимоги обґрунтовані тим, що здійснивши відведення мисливських угідь у користування Немирівській РО УТМР на землях, які розташовані в межах Ландшафтного заказнику «Лучанське», Вінницькою обласною радою, Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства, ДП «Іллінецьке лісове господарство» та безпосередньо Немирівська РО УТМР порушено режим використання вказаної території природно-заповідного фонду, встановленого Законом України «Про природно-заповідний фонд України».

3. Короткий зміст судових рішень судів попередніх інстанцій

4. Рішенням Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 відмовлено в задоволенні позовних вимог.

5. Місцевий господарський суд ухвалюючи рішення виходив з того, що чинне станом на 2007 - 2008 роки охоронне зобов`язання на ландшафтний заказник «Лучанське» від 25.12.2003 № 24/555 не передбачало жодних заборон та обмежень на проведення полювання/мисливства/ведення мисливського господарства на території заказника «Лучанське». Тому суд першої інстанції дійшов висновку, що законодавство, яке було чинним на момент прийняття оспорюваного прокурором рішення органу місцевого самоврядування, не містило імперативних приписів про заборону полювання/мисливства/ведення мисливського господарства у межах заказників; охоронне зобов`язання на заказник від 25.12.2003 також не містило жодних заборон на ведення мисливського господарства в межах заказника.

6. Суд першої інстанції, посилаючись на положення статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (в редакції станом на 16.02.2010), а також на зміст охоронного зобов`язання на ландшафтний заказник «Лучанське», виснував, що на території заказника забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню території заказника або призводить до деградації чи зміни її первісного стану. Відтак суд першої інстанції зазначив, що інших обмежень у використанні території природно-заповідного фонду, в тому числі на обмеження/заборону полювання та мисливства чи ведення мисливського господарства у межах згаданого заказника законодавство не встановлює.

7. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 скасовано рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024. Позов прокурора задоволено:

- визнано незаконним рішення Вінницької обласної ради від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» у частині надання в користування Немирівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок об`єкта природно-заповідного фонду - ландшафтного заказника «Лучанське» площею 82 га;

- визнано недійсним договір про умови ведення мисливського господарства, укладений 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства (правонаступником якого є Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства) та Немирівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, у частині мисливських угідь площею 82 га, які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство»;

- визнано недійсним договір № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, укладений 05.01.2022 між Державним підприємством «Іллінецьке лісове господарство» та Немирівською районною організацією Українського товариства мисливців і рибалок, у частині мисливських угідь площею 82 га, які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство»;

- зобов`язано Немирівську районну організацію Українського товариства мисливців і рибалок звільнити мисливські угіддя площею 82 га, які розташовані у кварталах 131, 132 Немирівського лісництва Державного підприємства «Іллінецьке лісове господарство».

8. Постановою Верховного Суду від 27.01.2026 постанову Північного апеляційного господарського суду від 03.02.2025 скасовано, справу направлено на новий розгляд до Північного апеляційного господарського суду.

9. Постановою Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2023 залишено без змін.

10. Суд апеляційної інстанції виснував, що оскільки на підставі рішення 13 сесії Вінницької обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» зі змінами та доповненнями, внесеними рішеннями № 670 від 15.10.2008 та № 622 від 25.08.2023, укладено договір про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011, а в подальшому і договір від 05.01.2020 № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, то зазначене рішення в частині передачі у користування Немирівській РО УТМР ур. «Лучанське» площею 82,0 га, вичерпало свою дію виконанням. Визнання незаконним такого рішення не може забезпечити ефективного захисту прав територіальної громади, оскільки вимагає спростування в судовому порядку законності укладення таких договорів та повернення набутого за договорами (за наявності підстав).

11. Суд апеляційної інстанції погодившись з висновком суду першої інстанції про відмову у визнанні недійсним договору про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011, додатково зазначив, що заборона на полювання в межах заказника «Лучанське» встановлена Положенням про ландшафтний заказник місцевого значення «Лучанське», яке затверджено наказом управління розвитку територій та інфраструктури обласної військової адміністрації № 223 від 19.07.2022. Матеріали справи не містять доказів встановлення заборони на полювання в межах заказника «Лучанське» у більш ранні періоди.

12. Апеляційний господарський суд зазначив, що жодний нормативно-правовий акт не містить заборони щодо ведення мисливського господарства на території об`єктів природно-заповідного фонду України та/або обов`язку уповноваженого органу щодо виключення меж територій об`єктів природно-заповідного фонду зі складу мисливських угідь. Тому апеляційний господарський суд дійшов висновку, що прокурором не доведено існування підстав для визнання недійсними договорів про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 та від 05.01.2022 № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства.

Касаційна скарга

13. Не погодившись із зазначеними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій, прокурор звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою, у якій просить скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026, ухвалити у справі нове рішення про задоволення позовних вимог.

АРГУМЕНТИ УЧАСНИКІВ СПРАВИ

Узагальнені доводи касаційної скарг

14. Як на підставу касаційного оскарження судових рішень місцевого та апеляційного господарських судів, прокурор у поданій касаційній скарзі посилається на пункт 3 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).

15. Обґрунтовуючи підставу касаційного оскарження, передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, скаржник зазначає, що відсутні висновки Верховного Суду саме в подібних правовідносинах щодо відповідності рішення органу місцевого самоврядування, яким передано об`єкт природно-заповідного фонду - ландшафтний заказник місцевого значення, у складі мисливських угідь для ведення мисливського господарства; договору про умови ведення мисливського господарства на території об`єкту природно-заповідного фонду - заказника місцевого значення; ведення мисливського господарства на території заповідних урочищ вимогам статей 7, 8, 9, 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».

16. Прокурор зазначає, що необхідність формування Верховним Судом практики та надання висновків щодо спірних правовідносин у зв`язку з важливістю цих відносин для держави, оскільки вони безпосередньо стосуються використання земель, які мають особливе та надзвичайне значення для держави - земель природно-заповідного фонду, які є обмеженими в обороті в силу вимог статті 178 Цивільного кодексу України, статей 7, 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», статей 3, 4, 5 Закону України «Про екологічну мережу».

17. Крім того, в касаційній скарзі прокурор зазначає, що судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права, зокрема, неправильно витлумачено статті 3, 7, 8, 9, 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України», статі 3-5 Закону України «Про екологічну мережу України», та всупереч статтям 76, 79, 86 ГПК України не надано належної оцінки обставинам справи, зокрема, підставам звернення прокурора з даним позовом та наявним порушенням вимог природоохоронного законодавства (не враховано віднесення спірних угідь до Смарагдової мережі (постанова Верховного Суду від 29.01.2026 у справі № 320/25649/24), не досліджено обставин щодо фактичної та правової можливості виконання умов оспорюваного договору в межах об`єкта природно заповідного фонду (постанова Верховного Суду від 26.05.2026 у справі № 910/1140/25) тощо).

Позиція інших учасників справи

18. Вінницька обласна рада та Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства подали до Верховного Суд відзиви на касаційну скаргу прокурора, у яких заперечили проти її задоволення та просили оскаржувані судові рішення залишити без змін.

19. В обґрунтування своєї позиції Вінницька обласна рада, зокрема, зазначила, що формування єдиного універсального висновку Верховного Суду щодо правомірності ведення мисливського господарства «одночасно в заказниках та заповідних урочищах» є неможливим. Вказані правовідносини не є і не можуть бути подібними за критерієм однакового матеріально-правового регулювання спірних відносин. На думку відповідача-1 твердження прокурора про «відсутність висновку» є ігноруванням матеріалів справи і прямо спростовується постановою Верховного Суду від 27.01.2026 в цій справі.

20. Центрально-Західне міжрегіональне управління лісового та мисливського господарства на обґрунтування своєї позиції зазначило, що ні Закон України «Про мисливське господарство та полювання», ні Закон України «Про природно-заповідний фонд України», ні інші нормативно-правові акти не встановлюють «абсолютної заборони» ведення мисливського господарства на території заказника, а передбачають його здійснення із дотриманням особливого режиму. Спеціальними нормами передбачено, що на території заказників допускається «мисливське господарство» як комплекс заходів з охорони, захисту цілісної екосистеми, обліку та моніторингу чисельності популяцій диких тварин, запобігання браконьєрству та здійснення консерваційних заходів. Жодна законодавча норма не забороняє включати території заказників до складу мисливських угідь. На думку відповідача-2, сам факт прийняття органом місцевого самоврядування законного рішення та укладання договору про умови ведення мисливського господарства не підтверджує порушення вимог природоохоронного законодавства та вказує на необґрунтованість позовних вимог.

21. Інші учасники судового процесу своїм правом подати відзиви на касаційну скаргу прокурора не скористались, відповідні відзиви до суду касаційної інстанції не подали.

Обставини справи, установлені судами попередніх інстанцій

22. Як з`ясували суди попередніх інстанцій, рішенням 13 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради «Про перерозподіл мисливських угідь» від 25.10.2007 №440 вирішено:

- провести перерозподіл мисливських угідь, наданих у користування рішенням 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21.07.2005 № 901 «Про надання у користування мисливських угідь» та 23 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 12.10.2005 № 954 «Про зміни та доповнення до рішення 22 сесії Вінницької обласної ради 4 скликання від 21.07.2005 «Про надання у користування мисливських угідь»;

- надати їх у користування згідно з додатками 1- 10 визначеним у додатках підприємствам, організаціям та господарствам.

23. Відповідно до абзацу 4 пункту 14 додатку № 10 до рішення 13 сесії Вінницької обласної ради 5 скликання від 25.10.2007 № 440 (Перелік земель лісового фонду, сільськогосподарського призначення, водного фонду, які є мисливськими угіддями і надаються у користування Вінницькій обласній та районним організаціям Українського товариства мисливців і рибалок) надано в користування ур. «Лучанське» площею 82,0 га.

24. Рішенням 20 сесії 5 скликання Вінницької обласної ради від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішення 13 сесії обласної Ради 4 скликання від 25.10.2007 «Про перерозподіл мисливських угідь» надано Немирівській РО УТМР строком на 30 років у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 78883,1 га, зокрема, ур. «Лучанське» площею 82,0 га.

25. 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Немирівською РО УТМР на підставі рішення Вінницької обласної ради 13 сесії 5 скликання від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» та рішення Вінницької обласної ради 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії обласної Ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» укладено договір про умови ведення мисливського господарства.

26. У пункті 1.1. договору про умови ведення мисливського господарства вказано, що рішенням Вінницької обласної ради 13 сесії 5 скликання від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» та 20 сесії 5 скликання від 15.10.2008 № 670 «Про внесення змін та доповнень до рішень 13 сесії обласної ради 5 скликання від 25 жовтня 2007 року № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь» надано Немирівській районній організації УТМР терміном до 15 жовтня 2038 року мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 78883,1 га, у тому числі: лісові угіддя 7403,0 га, польові 68823,0 га, водно-болотні 2657,1 га.

27. Розділом 2 договору про умови ведення мисливського господарства визначено права та обов`язки сторін, зокрема, Немирівська районна організація УТМР зобов`язується використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний світ», Положення про мисливське господарство та порядок здійснення полювання, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 року № 780, інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства; забезпечити мисливське впорядкування угідь в термін до 8 травня 2009 року, визначити в натурі межі цих угідь та відтворюваних ділянок, єгерських обходів тощо; раціонально використовувати державний мисливський фонд, не допускати погіршення екологічного стану середовища перебування мисливських тварин внаслідок власної діяльності; проводити первинний облік чисельності і використання мисливських тварин, вивчати їх стан та характеристики угідь, де перебувають дані тварини, і в установленому порядку подавати цю інформацію органам, що здійснюють державний облік мисливських тварин та облік їх використання; забезпечувати проведення комплексних заходів, спрямованих на охорону і відтворення мисливських тварин, збереження і поліпшення середовища їх перебування, щорічно вкладати кошти на дані цілі з розрахунку на 1 тис. га лісових угідь не менше 30, польових - 25, водно-болотних - 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; здійснювати охорону державного мисливського фонду, сформувати єгерську службу з розрахунку не менше одного єгеря на 5 тис. га лісових і 10 тис. га польових чи водно-болотних мисливських угідь, в термін до 01.11.2011 згідно з штатним розписом, який додається користувачем; дотримуватись режиму охорони видів тварин, занесених до Червоної книги України і до переліку видів тварин, які підлягають особливій охороні в межах наданих в користування мисливських угідь; негайно інформувати природоохоронні органи, органи мисливського та лісового господарства, органи ветеринарної медицини, санітарно-епідеміологічної служби про виявлення захворювань тварин, погіршення стану середовища їх перебування, виникнення загрози знищення та випадки загибелі тварин, здійснювати комплексні заходи щодо профілактики і боротьби із захворюваннями; самостійно припиняти використання мисливських тварин у разі погіршення їх стану та умов існування, зниження відтворюючої здатності та чисельності, виникнення загрози їх знищення, негайно вживати заходів до усунення негативних факторів впливу на тварин і середовище їх перебування; виконувати інші обов`язки щодо охорони і використання об`єктів тваринного світу та користування мисливськими угіддями відповідно до чинного законодавства. Вінницьке обласне управління лісового та мисливського господарства має право в міру необхідності, але не менше ніж один раз в три роки проводити перевірку виконання Немирівською районною організацією УТМР умов договору, його виробничої та фінансово-господарської діяльності в частині організації та ведення мисливського господарства, охорони та відтворення державного мисливського фонду; у разі невиконання або порушення Немирівською районною організацією УТМР умов договору, попередити його про необхідність усунення порушень у визначений термін або заборонити використання державного мисливського фонду терміном до 3 (трьох) років; у разі систематичного невиконання Немирівською районною організацією УТМР умов договору подавати до Вінницької обласної ради матеріали про припинення права Немирівської районної організації УТМР користування мисливськими угіддями.

28. Договір про умови ведення мисливського господарства від 01.10.2011 відповідає Типовому договору про умови ведення мисливського господарства, який затверджено наказом Міністерства лісового господарства України № 153 від 12.12.1996.

29. 05.01.2022 між ДП «Іллінецьке лісове господарство» (підприємство) та Немирівською РО УТМР (товариство) укладено договір № 3 про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства, відповідно до якого товариству надано в користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства, які знаходяться на території державного лісового фонду підприємства загальною площею 1310 га.

30. Розділом 2 вказаного договору визначено права і обов`язки сторін, зокрема, товариство має право: у встановленому порядку, за згодою підприємства будувати на мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи, пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок; користуватися державним мисливським фондом у межах мисливських угідь; використовувати мисливських тварин та користуватися мисливськими угіддями в установленому порядку; розпоряджатися мисливськими тваринами, добутими або набутими в інший спосіб у законному порядку, і доходами від їх реалізації; організовувати полювання для мисливців. Товариство зобов`язується: використовувати мисливські угіддя відповідно до умов їх надання у користування та за призначенням без права будь якої передачі іншим юридичним та фізичним особам; вести мисливське господарство на закріплених за ним мисливських угіддях з дотриманням вимог Закону України «Про тваринний світ», Закону України «Про мисливське господарство та полювання», мисливського впорядкування угідь інших нормативно-правових актів у галузі охорони та використання тваринного світу, ведення мисливського господарства; виконувати біотехнічні заходи, виділяти земельні ділянки для охорони і відтворення мисливських тварин не менше 20 відсотків площі угідь, на яких полювання забороняється, визначати пропускну спроможність мисливських угідь; на територіях природно-заповідного фонду проводити повний комплекс біотехнічних заходів та охорони мисливської фауни; сторони погодились, що відповідно до статті 24 Закону України «Про мисливське господарство та полювання», користувачем буде вноситись плата за користування мисливськими угіддями поточного року, які розташовані на території держлісфонду підприємства, розмір якої встановлюється щорічно додатками до договору, підписаними підприємством та користувачем по закінченню мисливського сезону полювання, тощо.

31. Згідно з додатком до договору про умови користування земельними ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства від 05.01.2022 № 3, загальна площа мисливських угідь, наданих у користування товариству, які розташовані на території підприємства, становить 1310 га.

32. Плата за користування мисливськими угіддями в межах територій та об`єктів природно-заповідного фонду, де полювання заборонено, не стягується. Площа відповідних мисливських угідь становить 82 га.

33. До складу мисливських угідь передано об`єкт природно-заповідного фонду - ландшафтний заказник «Лучанське» площею 82 га (кадастровий номер 0523088600:01:001:0678).

34. Рішенням 43 сесії 8 скликання Вінницької обласної ради від 25.08.2023 № 622 «Про внесення змін та доповнень до рішення Вінницької обласної ради щодо надання мисливських угідь у користування» вирішено внести зміни в додаток 1 до рішення 13 сесії Вінницької обласної ради від 25.10.2007 № 440 «Про перерозподіл мисливських угідь».

ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів попередніх інстанцій

35. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

36. Дослідивши в межах вимог касаційної скарги наведені в ній доводи, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій чинних правових норм, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

37. Частиною першою статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

38. Правові, економічні та організаційні засади діяльності юридичних і фізичних осіб у галузі мисливського господарства та полювання, забезпечення рівних прав усім користувачам мисливських угідь у взаємовідносинах з органами державної влади щодо ведення мисливського господарства, організації охорони, регулювання чисельності, використання та відтворення тваринного світу визначає Закон України «Про мисливське господарство та полювання».

39. Відповідно до статті 1 України «Про мисливське господарство та полювання» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) мисливські угіддя - це ділянки суші та водного простору, на яких перебувають мисливські тварини і які можуть бути використані для ведення мисливського господарства. Мисливство - це вид спеціального використання тваринного світу шляхом добування мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах мисливських угідь. Мисливське господарство як галузь - це сфера суспільного виробництва, основними завданнями якого є охорона, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва. Користувачі мисливських угідь - це спеціалізовані мисливські господарства, інші підприємства, установи та організації, в яких створені спеціалізовані підрозділи для ведення мисливського господарства з наданням в їх користування мисливських угідь.

40. Відповідно до пункту 2 частини першої статті 20 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» з метою раціонального використання мисливських тварин, охорони диких тварин, а також середовища їх перебування забороняється полювання в заборонених для цього місцях, зокрема: на територіях та об`єктах природно-заповідного фонду, де це заборонено відповідно до положень про них.

41. Колегія суддів зазначає, що Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17 виснував, що ведення мисливського господарства передбачає здійснення діяльності з охорони, регулювання чисельності диких тварин, використання та відтворення мисливських тварин, що перебувають у стані природної волі або утримуються в напіввільних умовах у межах території мисливських угідь, надання послуг мисливцям щодо здійснення полювання, розвиток мисливського собаківництва на території мисливських угідь.

42. Водночас відповідно до статті 79 Земельного кодексу України (тут і далі - в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) земельна ділянка це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

43. Право власності на земельну ділянку поширюється в її межах на поверхневий (ґрунтовий) шар, а також на водні об`єкти, ліси і багаторічні насадження, які на ній знаходяться.

44. Право власності на земельну ділянку розповсюджується на простір, що знаходиться над та під поверхнею ділянки на висоту і на глибину, необхідні для зведення житлових, виробничих та інших будівель і споруд.

45. Згідно з висновком об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду, викладеним у постанові від 08.11.2019 у справі № 910/21762/17, мисливські угіддя і земельна ділянка є різними об`єктами користування, проте, мисливське угіддя як ділянка суші має свою чітко окреслену територію на земельній ділянці, у зв`язку з чим права та інтереси землекористувачів, власників земельних ділянок та користувачів мисливських угідь перетинаються та тісно пов`язані. Мисливські угіддя фактично є частиною земної (або водної) поверхні, з певним місцем розташування, а також з визначеними щодо нього правами, порядком їх надання і користування, отже мисливські угіддя не можуть існувати окремо від земельної ділянки та/або водного простору, в межах яких провадиться діяльність із ведення мисливського господарства. Враховуючи викладене, порядок і підстави надання у користування мисливських угідь мають визначатися з урахуванням положень законодавства України, що регулює земельні відносини.

46. Згідно з частиною третьою статті 21 Закону України «Про мисливське господарство та полювання» умови ведення мисливського господарства визначаються у договорі, який укладається між центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового та мисливського господарства, і користувачами мисливських угідь.

47. Отже, користування мисливським угіддям здійснюється з фактичним використанням території відповідної земельної ділянки, що, відповідно до наведеного положення законодавства, потребує укладення договору для врегулювання відносин між користувачем (власником) земельної ділянки та користувачем мисливського угіддя.

48. У справі, яка розглядається, суди встановили, що Немирівській РО УТМР (Державне підприємство «Іллінецьке лісове господарство») надано у користування мисливські угіддя для ведення мисливського господарства загальною площею 78883,1 га, зокрема, Ур. Лучанське площею 82,0 га.

49. Відповідно до статті 43 Земельного кодексу України (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) землі природно-заповідного фонду - це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду.

50. Згідно з частиною другою статті 45 Земельного кодексу України порядок використання земель природно-заповідного фонду визначається законом.

51. Відповідно до преамбули Закону України «Про природно-заповідний фонд України» (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) правові основи організації, охорони, ефективного використання природно-заповідного фонду України, відтворення його природних комплексів та об`єктів визначаються Законом України «Про природно-заповідний фонд України». Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об`єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього природного середовища. У зв`язку із цим законодавством України природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною.

52. За змістом частини першої статті 3 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» до природно-заповідного фонду України належать, зокрема, природні території та об`єкти - природні заповідники, біосферні заповідники, національні природні парки, регіональні ландшафтні парки, заказники, пам`ятки природи, заповідні урочища.

53. Згідно із частинами другою, третьою, п`ятою статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» землі природно-заповідного фонду України, а також землі територій та об`єктів, що мають особливу екологічну, наукову, естетичну, господарську цінність і є відповідно до статті 6 цього Закону об`єктами комплексної охорони, належать до земель природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення.

54. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням.

55. На використання земельної ділянки або її частини в межах природно-заповідного фонду може бути встановлено обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором. Обмеження (обтяження) підлягає державній реєстрації і діє протягом строку, встановленого законом або договором.

56. За змістом положень статті 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища.

57. Встановлені частиною першою цієї статті основні види використання, а також заготівля деревини, лікарських та інших цінних рослин, їх плодів, сіна, випасання худоби, мисливство, рибальство та інші види використання можуть здійснюватися лише за умови, що така діяльність не суперечить цільовому призначенню територій та об`єктів природно-заповідного фонду, встановленим вимогам щодо охорони, відтворення та використання їх природних комплексів та окремих об`єктів.

58. Відповідно до статті 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Оголошення заказників провадиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об`єктів у їх власників або користувачів.

59. Статтею 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

60. У справі, яка розглядається суд апеляційної інстанції зазначив, що 01.10.2011 між Вінницьким обласним управлінням лісового та мисливського господарства та Немирівською РО УТМР було укладено договір про умови ведення мисливського господарства (далі - договір від 01.10.2011).

61. За змістом пункту 2.1 договору від 01.10.2011 Немирівське РО УТМР має право у встановленому порядку, за згодою власників або користувачів земельних ділянок зводити у мисливських угіддях необхідні будівлі і біотехнічні споруди, вирощувати кормові культури, створювати захисні насадження, проводити штучне обводнення, здійснювати інші заходи пов`язані з веденням мисливського господарства, які не суперечать законодавству та інтересам власників або користувачів земельних ділянок.

62. Водночас, як вже згадувалося, відповідно до статті 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» передбачено, що на території заказника обмежується або забороняється мисливство та діяльність, що суперечить цілям і завданням, передбаченим положенням про заказник.

63. Як установив суд першої інстанції, в охоронному зобов`язанні щодо забезпечення режиму охорони та збереження ландшафтного заказнику місцевого значення «Лучанське», яке зареєстроване в Державному управлінні охорони навколишнього середовища природного середовища у Вінницькій області за № ЛдЗМ 24/555-509 від 22.12.2010, зазначено, що на території заказника забороняється будь-яка діяльність, що загрожує збереженню або призводить до деградації чи зміни її первісного стану, Положенням про ландшафтний заказник місцевого значення «Лучанське», яке затверджено наказом управління розвитку територій та інфраструктури обласної військової адміністрації № 223 від 19.07.2022, встановлена заборона на полювання в межах заказника «Лучанське».

64. У пунктах 1-3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема, питання, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

65. Відповідно ж до статті 236 ГПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

66. Усебічність та повнота розгляду передбачає з`ясування всіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв`язками, відносинами і залежностями. Таке з`ясування запобігає однобічності та забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.

67. Водночас судами попередніх інстанцій не було належним чином досліджено обставини щодо фактичної та правової можливості виконання умов оспорюваних договорів в межах об`єкта заповідного урочища і поза увагою судів залишилося питання про те, чи є предмет договору в частині заповідного урочища юридично можливим до виконання, оскільки суди не дослідили фактичний вплив біотехнічних заходів на природний стан урочища і не встановили, чи можливо виконувати обов`язки за договором, не порушуючи при цьому імперативну законодавчу заборону на втручання в природні процеси урочища, чи відповідає така діяльність статусу урочища, меті його створення і завданню.

68. Подібного правового висновку дійшов Верховний Суд у постановах від у справі № 910/1140/25, від 22.09.2026 у справі № 910/7920/25 (частина четверта статті 300 ГПК України). Крім того, зазначені висновки концептуально узгоджуються із висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 07.07.2026 у справі № 910/8674/24.

69. Крім цього, висновуючи про те, що Закон України «Про мисливське господарство та полювання» та Закон України «Про природно-заповідний фонд України» розрізняють поняття мисливське господарство, мисливство та полювання, суди не вказали, як користувач може вести мисливське господарство, якщо основний інструмент цієї галузі - мисливство, а Положення про урочище прямо встановлює заборону саме на полювання.

70. Суди попередніх інстанцій не з`ясували обставини щодо можливості використання заповідної території для облаштування відтворювальної ділянки мисливських угідь із цілями та завданнями створення заказника, метою якого є охорона цінної ділянки мальовничого ландшафту на схилах берега річки Південний Буг з виходами на поверхню гірських порід та високопродуктивними лісовими насадженнями природного та штучного походження віком близько 80 років.

71. Верховний Суд зазначає, що суди попередніх інстанцій не дотримались вимог статей 73- 79, 86, 236 ГПК України щодо прийняття судового рішення на підставі всебічного, повного і об`єктивного розгляду в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, що унеможливило встановлення усіх фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.

72. З урахуванням порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, суд касаційної інстанції вважає, що надання правового висновку у цій справі щодо застосування статей 7, 8, 9, 25, 26 Закону України «Про природно-заповідний фонд України» є передчасним, оскільки суди попередніх інстанцій не з`ясували як зміст договору про умови ведення мисливського господарства, так і зміст договору про умови користування ділянками лісового фонду для ведення мисливського господарства.

73. Крім того, частиною сьомою статті 122 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачалося, що Кабінет Міністрів України надає земельні ділянки із земель державної власності у постійне користування юридичним особам у випадках, визначених статтями 149, 150 цього Кодексу.

74. Частиною першою статті 150 Земельного кодексу України визначалося, що до особливо цінних земель відносяться, зокрема, землі природно-заповідного фонду. Вилучення особливо цінних земель для несільськогосподарських потреб не допускається, за винятком випадків, визначених частиною другою цієї статті.

75. Водночас суди попередніх інстанцій не з`ясували і не перевірили повноваження Вінницької обласної ради під час вирішення питання щодо надання в користування Немирівській районній організації Українського товариства мисливців і рибалок у складі мисливських угідь об`єкту природо-заповідного фонду Ландшафтний заказник «Лучанське» площею 82 га з урахуванням зазначених положень ЗК України.

76. Подібні правові висновки, викладені у постанові Верховного Суд від 22.09.2026 у справі № 910/7920/25.

77. Наведене має значення для правильного вирішення спору у справі № 910/1364/23, з огляду на предмет та підстави заявленого прокурором позову, та також свідчить про часткове підтвердження аргументів скаржника, якими обґрунтовано передбачену пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України підставу касаційного оскарження.

78. В свою чергу, частиною другою статті 300 ГПК України суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

79. Тому Верховний Суд позбавлений можливості дослідити наявні матеріали справи № 910/1364/23 та встановити вищевказані обставини, що одночасно унеможливлює і перевірку доведеності та підставності заявленого у цій справі прокурором позову.

80. З урахуванням наведеного, наявні підстави для часткового задоволення касаційної скарги прокурора, скасування постанови Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 із направлення справи № 910/1364/23 на новий розгляд до місцевого господарського суду задля встановлення вищевказаних обставин.

81. Під час нового розгляду суду слід повно та всебічно перевірити фактичні обставини справи, дати належну оцінку наявним у справі доказам, доводам та запереченням учасників судового процесу і залежно від встановленого прийняти законне та обґрунтоване рішення.

82. За умов неповного з`ясування всіх фактичних обставин справи № 910/1364/23 судами попередніх інстанцій Верховний Суд не вбачає можливості надати відповідь на кожен аргумент касаційної скарги прокурора та відзивів відповідачів - Вінницької обласної ради та Центрально-Західного міжрегіонального управління лісового та мисливського господарства.

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

83. Згідно з пунктом 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.

84. У частині четвертій статті 310 ГПК України унормовано, що справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.

85. Таким чином, касаційна скарга прокурора підлягає частковому задоволенню, постанова Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 підлягають скасуванню з направленням цієї справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.

Розподіл судових витрат

86. Оскільки Верховний Суд направляє справу на новий розгляд, розподіл судових витрат судом касаційної інстанції не здійснюється.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури задовольнити частково.

2. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 21.04.2026 і рішення Господарського суду міста Києва від 23.01.2024 у справі №910/1364/23 скасувати.

3. Справу № 910/1364/23 передати на новий розгляд до Господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя О. В. Случ

Судді Н. О. Волковицька

С. К. Могил