Постанова від 28 вересня 2026 р. у справі №910/10455/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 вересня 2026 року

м. Київ

cправа № 910/10455/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,

секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури

на додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанови Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі

за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Лайт Груп"

про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

У судовому засіданні взяв участь прокурор - Пальона О. О.

1. Обставини, що передували прийняттю оскаржуваного додаткового рішення

1.1. У провадженні Господарського суду міста Києва перебувала справа за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури (далі - Прокурор) в інтересах держави в особі Київської міської ради (далі - позивач та/або Міськрада) до Товариства з обмеженою відповідальністю "Омега Лайт Груп" (далі - відповідач та/або ТОВ "Омега Лайт Груп") про визнання права власності на самочинно збудоване майно.

1.2. Господарський суд міста Києва рішенням від 13.01.2026 у справі № 910/10455/25 у позові відмовив повністю.

1.3. Після ухвалення зазначеного рішення до місцевого господарського суду надійшла заява відповідача про ухвалення додаткового рішення про стягнення з Київської міської прокуратури на користь ТОВ "Омега Лайт Груп" 36 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

2.1. Господарський суд міста Києва додатковим рішенням від 03.02.2026 (суддя Сівакова В. В.), залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 (Коробенко Г. П. - головуючий, судді: Спаських Н. М., Кравчук Г. А.) стягнув з Київської міської прокуратури на користь ТОВ "Омега Лайт Груп" 36 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.

2.2. Ухвалюючи додаткове рішення, місцевий господарський суд, з яким погодився апеляційний господарський суд, визнав заявлені відповідачем витрати на професійну правничу допомогу в сумі 36 000,00 грн обґрунтованими та співмірними (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України)). Оскільки статус адвоката та обсяг наданих послуг підтверджено, ці витрати на підставі статті 129 ГПК України поклав на прокуратуру в повному обсязі.

3. Короткий зміст касаційної скарги і заперечення на неї

3.1. Не погоджуючись із додатковим рішенням Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 910/10455/25, Прокурор звернувся із касаційною скаргою, в якій просить ці додаткове рішення та постанову скасувати, ухвалити нове рішення, яким у задоволенні заяви ТОВ "Омега Лайт Груп" про стягнення з Київської міської прокуратури 36 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу відмовити.

3.2. Прокурор наголошує, що касаційна скарга подається на підставі пунктів 1, 3, 4 частини другої статті 287, пункту 1 частини третьої статті 310, частини першої статті 311 ГПК України, адже оскаржувані судові рішення прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального права (статей 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") та з порушенням норм процесуального права (статей 86, 126, 129, 236 ГПК України), внаслідок чого з Київської міської прокуратури безпідставно стягнуто витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 36 000,00 грн.

Прокурор наголошує на відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини дев`ятої статті 129 ГПК України саме у подібних правовідносинах (суди при ухваленні рішення про відмову у позові мають право покласти на іншу сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору), оскільки спір виник внаслідок неправильних дій відповідача, а Прокурору відмовлено у позові в інтересах держави в особі Міськради через зміну позивачем своєї позиції щодо способу захисту порушеного права.

Прокурор також зауважую, що на порушення вимог частини четвертої статті 236 ГПК України, частини шостої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судами першої та апеляційної інстанцій не враховано висновки Верховного Суду щодо застосування статей 126, 129 ГПК України, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.05.2026 у справі № 911/969/24 (пункт 7.11), від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21 та постановах Верховного Суду від 09.03.2026 у справі № 922/4606/24, 19.03.2026 у справі № 924/998/25, від 22.06.2022 у справі № 904/7334/21, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19 від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі № 909/371/18, від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.08.2019 у справі № 911/739/15, від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, від 01.12.2021 у справі № 910/20852/20, від 16.03.2023 у справі № 927/153/22, від 21.02.2024 у справі № 911/593/22, від 28.05.2024 у справі № 910/2812/23, від 26.02.2025 у справі № 910/13078/23, від 26.06.2025 у справі № 918/822/23 (918/583/24), від 03.02.2026 у справі № 910/14080/24 та інших, що відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України є підставою для касаційного оскарження додаткового рішення та постанови.

За твердженням Прокурора суди першої та апеляційної інстанцій не дослідили наявні в матеріалах справи докази, які підтверджують відсутність необхідності та неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 36 000,00 грн, а саме: пояснення від 03.11.2025 та клопотання про застосування позовної давності від 03.11.2025, подані адвокатом Безносик А. О., які фактично дублюють правову позицію попереднього представника відповідача (повноваження якого припинено 03.12.2025), викладену в процесуальних документах по суті спору та містять однакове обґрунтування, посилання на норми законодавства тощо; процесуальні документи по суті спору - відзив на позовну заяву від 12.10.2025 та заперечення на відповідь на відзив 03.11.2025 (які у тому числі містять клопотання про застосування позовної давності), подані попереднім представником, повноваження якого припинені 03.12.2025, що свідчить про те, що заявлені до стягнення витрати на професійну правничу допомогу не мають характеру необхідних і не співмірні із виконаною адвокатом Безносик А. О. роботою у суді першої інстанції; протоколи 2-х з 4-х судових засідань, у яких забезпечено участь адвокатом Безносик А. О., а саме: 04.11.2026 (засідання тривало не більше 20 хв) та 13.01.2026 (лише оголошено вступну та резолютивну частину судового рішення), що свідчить про завищення витрат на правову допомогу в розмірі 18 000,00 грн за участь адвоката в чотирьох судових засіданнях; лист Департамента земельних ресурсів виконавчого органу Київської міської ради (КМДА) 17.06.2025, у якому Департамент вважає за можливе звернення Прокурора до суду з позовом про визнання за територіальною громадою міста Києва в особі Міськради права власності на спірне у даній справі самочинно збудоване нерухоме майно.

Крім цього Прокурор вказує, що:

суди попередніх інстанцій безпідставно не застосували до спірних правовідносин частину дев`яту статті 129 ГПК України та не врахували, що спір у справі № 910/10455/25 виник внаслідок неправомірних дій відповідача, а саме: здійснення самочинного будівництва на комунальній земельній ділянці без її відведення в установленому законом порядку для цієї мети. З урахуванням того, що спір у справі № 910/10455/25 виник внаслідок неправильних дій відповідача, а Міськрада змінила свою позицію щодо способу захисту після пред`явлення Прокурором позову до суду, відповідно до частини дев`ятої статті 129 ГПК України підстави для стягнення витрат на правничу допомогу саме з Київської міської прокуратури відсутні. Тобто, у даному випадку, вирішуючи питання про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суди першої та апеляційної інстанції мали пересвідчитись, що заявлені витрати є співмірними зі складністю справи, а наданий адвокатом обсяг послуг і витрачений час на надання таких послуг відповідають критерію реальності таких витрат. Також суди мали врахувати необхідність та розумність розміру витрат на професійну правничу допомогу та чи не буде їх стягнення становити надмірний тягар для іншої сторони;

судові витрати на професійну правничу допомогу, стягнуті з Київської міської прокуратури на користь ТОВ "Омега Лайт Груп", не відповідають критерію необхідності, розумності та співмірності;

судами першої та апеляційної інстанцій неправильно застосовано норми матеріального права (статей 1, 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність") і норми процесуального права (статей 126, 129 ГПК України) до спірних правовідносин та не враховано, що у даному випадку судові витрати на професійну правничу допомогу, стягнуті з Київської міської прокуратури на користь ТОВ "Омега Лайт Груп", не відповідають критерію необхідності та розумності, оскільки є занадто завищеними через фактичне дублювання адвокатом Безносик А. О. нормативного обґрунтування позиції відповідача, викладеної в процесуальних документах по суті спору іншим представником товариства, повноваження якого були припинені.

3.3. На адресу Верховного Суду надійшла заява ТОВ "Омега Лайт Груп" в якій відповідач просить розглянути справу без участі його представника, а касаційну скаргу залишити без задоволення, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 910/10455/25 - залишити без змін.

4. Позиція Верховного Суду

4.1. Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі та запереченнях на неї, перевіривши матеріали справи щодо правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального і процесуального права, колегія суддів вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

4.2. Відповідно до частини першої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи викладене, касаційний господарський суд переглядає оскаржувані додаткове рішення та постанову в межах доводів та вимог касаційної скарги.

4.3. Доводи касаційної скарги Прокурора зводяться до того, що стягнуті з Київської міської прокуратури на користь ТОВ "Омега Лайт Груп" судові витрати є завищеними та неспівмірними. Крім того, суди безпідставно не застосували частину дев`яту статті 129 ГПК України, не врахувавши, що спір у справі № 910/10455/25 виник через неправомірні дії відповідача.

У контексті наведеного варто звернути увагу на те, що питання про стягнення судових витрат вирішується судом при ухваленні судового рішення у порядку, спосіб та строки, встановлені ГПК України.

Відповідно до статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.

У частинах першій, другій статті 126 ГПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 244 ГПК України якщо судом не вирішено питання про судові витрати, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення.

За змістом статті 244 ГПК України додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, залишилося невирішеним питання про судові витрати.

Відповідно до частини восьмої статті 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Відповідно до частини першої статті 221 ГПК України, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог.

Відтак відшкодування судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, здійснюється у разі наявності відповідної заяви сторони, яку вона зробила до закінчення судових дебатів, якщо справа розглядається з повідомленням учасників справи з проведенням дебатів, а відповідні докази надані цією стороною або до закінчення судових дебатів, або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено (див. постанови Верховного Суду у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18).

Щодо обґрунтованості заявленої до стягнення суми витрат на професійну правничу допомогу, колегія суддів зазначає про таке.

Відповідно до статті 19 "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно із статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Системний аналіз наведених вище норм законодавства дозволяє зробити такі висновки:

1) договір про надання правової допомоги є підставою для надання адвокатських послуг та, зазвичай, укладається в письмовій формі (виключення щодо останнього наведені у частині другій статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність");

2) за своєю правовою природою договір про надання правової допомоги є договором про надання послуг, крім цього, на такий договір поширюються загальні норми та принципи договірного права, включаючи, але не обмежуючись главою 52 Цивільного кодексу України;

3) як будь-який договір про надання послуг, договір про надання правової допомоги може бути оплатним або безоплатним. Ціна в договорі про надання правової допомоги встановлюється сторонами шляхом зазначення розміру та порядку обчислення адвокатського гонорару;

4) адвокатський гонорар може існувати в двох формах фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв;

5) адвокатський гонорар (ціна договору про надання правової допомоги) зазначається сторонами як одна із умов договору при його укладенні. Вказане передбачено як положеннями цивільного права, так і Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність";

6) відсутність в договорі про надання правової допомоги розміру та/або порядку обчислення адвокатського гонорару (як погодинної оплати або фіксованого розміру) не дає як суду, так і іншій стороні спору, можливості пересвідчитись у дійсній домовленості сторін щодо розміру адвокатського гонорару.

Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки - підставою для виплати гонорару, який визначений у формі погодинної оплати, є кількість витрачених на надання послуги годин помножена на вартість такої (однієї) години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у пунктах 130-131 постанови від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21).

Разом з тим Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 зауважила, що не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Водночас розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина четверта статті 126 ГПК України).

У застосуванні критерію співмірності витрат на оплату послуг адвоката суд користується досить широким розсудом, який водночас повинен ґрунтуватися на критеріях, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України.

Відповідно до частини п`ятої статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку / дії / бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Такі критерії як обґрунтованість, пропорційність, співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката суд має враховувати як відповідно до частини четвертої статті 126 ГПК України, так і відповідно до частини п`ятої статті 129 цього Кодексу.

Отже, під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правничу допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами п`ятою-сьомою, дев`ятою статті 129 ГПК України, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правничу допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19, у постановах Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19.

Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц).

Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі № 916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі № 922/928/18, від 30.07.2019 у справі № 911/739/15 та від 01.08.2019 у справі № 915/237/18).

Підсумовуючи вищенаведене, колегія суддів відзначає, що у розгляді питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу суд повинен враховувати, що:

- не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18 та від 16.11.2022 у справі № 922/1964/21);

- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- суд зобов`язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 та додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 775/9215/15ц);

- витрати на надану професійну правничу допомогу в разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачена стороною / третьою особою, чи тільки має бути сплачена (пункти 138, 139 постанови Верховного Суду у складі судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 23.09.2021 року у справі № 904/1907/15).

Так, ухвалюючи додаткове рішення у цій справі, суд першої інстанції, з яким погодився і суд апеляційної інстанції, відзначив, що на підтвердження факту понесення витрат на правничу допомогу адвоката в розмірі 36 000,00 грн ТОВ "Омега Лайт Груп" до суду надано копії таких документів: договір про надання правової допомоги від 31.10.2025 № АБ/81-25 з додатком № 1, детальний опис робіт (надання послуг) виконаних адвокатом Адвокатського бюро "Алли Безносик", необхідних для надання правової допомоги у справі № 910/10455/25, Акт від 16.01.2026 № 1 про виконання робіт (надання послуг) до договору про надання правової допомоги від 31.10.2025 № АБ/81-25 та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю серії КС № 9145/10 від 31.07.2020.

Судом установлено, що 31.10.2025 між Адвокатським бюро "Алли Безносик" (Адвокатське бюро) та ТОВ "Омега Лайт Груп" (Клієнт) укладено договір про надання правової допомоги № АБ/81-25 (далі - договір), відповідно до умов пункту 1.1 якого Адвокатське бюро зобов`язується здійснювати захист, представництво та надавати інші види правової допомоги Клієнту на умовах і в порядку, що визначені цим договором (далі - послуга або правова допомога або захист та/або представництво), а Клієнт зобов`язується оплатити надані Адвокатським бюро послуги та фактичні витрати, необхідні для виконання цього договору.

Відповідно до пункту 4.3 договору розмір винагороди Адвокатського бюро встановлюється виходячи з обсягу наданих послуг. Вартість послуг за даним договором визначається згідно з розцінками на послуги, вказані у додатку, що є невід`ємною частиною цього договору, та встановлюється сторонами в акті приймання-передачі наданих послуг.

Згідно додатку № 1 до договору визначено наступні розцінки за послуги з надання правової допомоги, зокрема:

- Складання і подання документів правового і процесуального характеру (пояснень, відзивів) - 15 000,00 грн;

- Складання і подання процесуальних документів (клопотань, заяв) - 3 000,00 грн;

- Представництво інтересів Клієнта в судах, одне засідання - 4 500,00 грн.

16.01.2026 між Клієнтом та Адвокатським бюро складено акт про виконання робіт (надання послуг), відповідно до якого Адвокатським бюро надано наступну правову допомогу Клієнту в суді першої інстанції у справі № 910/10455/25:

1. Складання і подання до суду пояснення по справі (вартість послуги 15 000,00 грн);

2. Складання і подання до суду клопотання про застосування позовної давності (вартість послуги 3 000,00 грн);

3. Участь адвоката в 4-х судових засіданнях (вартість послуги 18 000,00 грн), загальною вартістю 36 000,00 грн.

Підписанням цього акта сторони підтвердили факт надання даних послуг відповідно до положень договору, що є підставою для перерахунку Клієнтом винагороди Адвокатському бюро.

Таким чином, суди виснували, що наявними в матеріалах справи документами підтверджується факт надання відповідачу правової допомоги на погоджену між Клієнтом та Адвокатським бюро суму у розмірі 36 000,00 грн.

При цьому судами попередніх інстанцій враховано, що Прокурором клопотання про зменшення розміру витрат відповідача на професійну правничу допомогу адвоката не подано, а не співмірність витрат не доведено.

Проаналізувавши вищенаведене правове регулювання спірних правовідносин щодо розподілу витрат на професійну правничу допомогу, зміст оскаржуваних судових рішень, а також доводи Прокурора, викладені у касаційній скарзі, колегія суддів відзначає, що господарські суди попередніх інстанцій під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, надавши оцінку доказам та доводам сторін щодо розподілу таких витрат, встановивши дійсність надання таких послуг, виходячи з конкретних обставин справи, зокрема щодо складності справи, необхідності наданих послуг тощо, керуючись такими критеріями, як обґрунтованість, пропорційнійсть, співмірність та розумність їхнього розміру, дійшли заснованого на правильному застосуванні статей 126, 129 ГПК України висновку про задоволення заяви відповідача про розподіл витрат на професійну правову допомогу.

Зі змісту оскаржуваних судових рішень убачається, що судами попередніх інстанцій досліджені надані докази, здійснена їх оцінка з огляду на предмет і підставу заяви, необхідності, складності, доцільності таких дій, співмірності, обґрунтованості та розумності з дотриманням статей 2, 86, 123, 126, 129, 210 ГПК України.

Верховний Суд зазначає, що критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема, наданих на підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо. Сама лише незгода скаржника з наданою судом оцінкою відповідним доказам, які підтверджують факт надання професійної правничої допомоги, а також оцінкою обставин критерію реальності адвокатських витрат, критерію розумності їх розміру тощо, не свідчить про незаконність оскаржуваних судових рішень.

З доводів касаційної скарги не вбачається того, у зв`язку з чим Суд міг би замінити висновки судів першої та апеляційної інстанцій власною оцінкою, визначити інший розмір судових витрат, ніж той, що був доведений стороною в судах попередніх інстанцій.

Доводи касаційної скарги про неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, перелік яких наведено у тексті касаційної скарги, відхиляються Судом, адже оскаржувані судові рішення їм не суперечать.

Арґументи Прокурора щодо незастосування частини дев`ятої статті 129 ГПК України є безпідставними, адже відповідно до усталеної практики Верховного Суду наведеною нормою встановлено дискреційне повноваження суду, тобто його право, а не обов`язок здійснити розподіл судових витрат у вищезазначений спосіб.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 31.05.2022 у справі № 927/515/21, від 25.11.2021 у справі № 904/5929/19 та додаткових постановах Верховного Суду від 12.07.2022 у справі № 910/18790/19, від 04.03.2021 у справі № 916/376/19, що виключає необхідність формування висновку щодо застосування частини дев`ятої статті 129 ГПК України у подібних правовідносинах, порушеного в касаційній скарзі.

Верховний Суд також зазначає, що доводи касаційної скарги Прокурора про наявність підстав для покладення судових витрат на відповідача відповідно до положень частини дев`ятої статті 129 ГПК України є необґрунтованими, оскільки у цій справі обставин того, що спір виник внаслідок неправильних дій відповідача не встановлено, у задоволенні позову відмовлено з підстав обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав.

Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками суду апеляційної інстанції стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки доказів і встановленні інших обставин, у тому контексті, який, на думку скаржника, свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваних додаткового рішення та постанови.

Суд акцентує, що, переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію "суду права", а не "факту", отже, відповідно до статті 300 ГПК України перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених судами попередніх інстанцій фактичних обставин справи.

Незгода скаржника з рішеннями судів попередніх інстанцій або з правовою оцінкою та правовими висновками, які містяться в рішеннях, не свідчить про їх незаконність.

За таких обставин, перевіривши застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених судами фактичних обставин справи та в межах наведених у касаційній скарзі доводів, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, Верховний Суд дійшов висновку про необґрунтованість скарги та про відсутність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень.

5. Висновки Верховного Суду

5.1. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

5.2. Згідно з положеннями статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

5.3. Враховуючи викладене, касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а додаткове рішення місцевого господарського суду та постанову суду апеляційної інстанції - без змін.

6. Розподіл судових витрат

6.1. З огляду на висновок Верховного Суду про залишення касаційної скарги без задоволення судові витрати, понесені у зв`язку з розглядом справи в суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.

Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу заступника керівника Київської міської прокуратури залишити без задоволення.

Додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 03.02.2026 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2026 у справі № 910/10455/25 залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною й оскарженню не підлягає.

Головуючий Н. О. Волковицька

Судді С. К. Могил

О. В. Случ