Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №908/2921/25 — Касаційний господарський суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

cправа № 908/2921/25

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.

за участю секретаря судового засідання Кравчук О.І.

та представників

позивача: не з`явилися,

відповідача: Корсіка Я. І.,

третьої особи: не з`явилися,

третьої особи: не з`явилися,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 і на рішення Господарського суду Запорізької області від 16.03.2026

на додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026

у справі № 908/2921/25

за позовом Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області

до Селянського (фермерського) господарства "Агро Трейд"

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

на стороні відповідача: Товариство з обмеженою відповідальністю "ІНТЕР"

на стороні позивача: Запорізька районна державна адміністрація Запорізької області,

про стягнення, розірвання договору оренди землі та зобов`язання вчинити дії,

В С Т А Н О В И В:

У вересні 2025 року Степненська сільська рада Запорізького району Запорізької області (далі - Степненська сільська рада) звернулась до Господарського суду Запорізької області з позовом до Селянського (фермерського) господарства "Агро Трейд" (далі - СФГ "Агро Трейд") про стягнення орендної плати за договором оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:02:002:1143 площею 12,2262 га, в розмірі 30 748,34 грн; розірвання договору оренди від 26.12.2018 земельної ділянки (невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) - пасовища), укладеного між Запорізькою районною державною адміністрацією Запорізької області та СФГ "Агро Трейд" (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 28.12.2018); зобов`язання СФГ "Агро Трейд" повернути вказану земельну ділянку Степненській сільській раді.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, Степненська сільська рада зазначала, що 26.12.2018 між Запорізькою РДА та СФГ "Агро Трейд" укладено договір оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 площею 12,2262 га, із земель колишнього КСП "Колос" (невитребувані земельні частки (паї), пасовища) на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту, строком на 28 років, а 28.12.2018 додатковою угодою строк дії договору збільшено до 49 років. При цьому позивач повідомив, що з 11.11.2020 Степненська сільська рада є правонаступником Наталівської сільської ради.

Як зазначала Степненська сільська рада, умовами договору сторони визначили річну орендну плату в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, однак відповідач протягом 2019-2025 років сплачував орендну плату не в повному обсязі. Після введення в дію з 01.01.2019 загальнонаціональної нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення відповідач не сформував Витяг із технічної документації та не нараховував і не сплачував орендну плату відповідно до нової нормативної грошової оцінки, тому станом на 01.09.2025 заборгованість відповідача становить 30 748,34 грн. При цьому позивач, посилаючись на систематичність несплати орендної плати та ч. 2 ст. 651 ЦК України, просив розірвати договір оренди землі та зобов`язати відповідача повернути орендовану земельну ділянку Степненській сільській раді.

Рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.03.2026 (суддя Федько О. А.) у справі № 908/2921/25 позовні вимоги Степненської сільської ради задоволено частково. Стягнуто з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради 30 748,34 грн несплаченої орендної плати за договором оренди земельної ділянки від 26.12.2018, кадастровий номер 2322186800:02:002:1146, площею 12,2262 га. В іншій частині позову відмовлено.

Господарський суд Запорізької області ухвалив додаткове рішення від 19.03.2026 (суддя Федько О. А.) у справі № 908/2921/25, яким заяву Степненської сільської ради про ухвалення додаткового рішення у справі № 908/2921/25 задовольнив частково. Стягнув з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10 000,00 грн. В іншій частині заяви відмовив.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 (колегія суддів: Демчина Т. Ю. - головуюча, Кошля А. О., Стефанів Т. В.) залишено без змін рішення Господарського суду Запорізької області від 16.03.2026 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 19.03.2026 у справі № 908/2921/25.

Центральний апеляційний господарський суд ухвалив додаткову постанову від 01.07.2026 (колегія суддів: Демчина Т. Ю. - головуюча, Кошля А. О., Стефанів Т. В.) у справі № 908/2921/25, якою відмовив у задоволенні заяви Степненської сільської ради про включення до складу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, витрат на професійну правничу допомогу адвоката та поштових витрат та ухвалення додаткового рішення у справі № 908/2921/25.

Розглядаючи позовні вимоги Степненської сільської ради, господарські суди попередніх інстанцій установили, що 26.12.2018 між Запорізькою РДА (орендодавець) та СФГ "Агро Трейд" (орендар) укладено договір оренди землі з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 площею 12,2262 га із земель колишнього КСП "Колос" (невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) - пасовища), розташованої на території Наталівської сільської ради Запорізького району Запорізької області за межами населеного пункту.

Договір оренди землі укладено на строк до моменту отримання власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай), державних актів на право власності на земельну ділянку, але не довше ніж на 28 років (п. 3.1 договору).

У розділі 4 договору оренди землі сторони погодили, що за користування земельною ділянкою орендар сплачує орендодавцю орендну плату в грошовій безготівковій формі. Річний розмір орендної плати становить 12 % від нормативної грошової оцінки земельної ділянки площею 12,2262 га з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 та складає 5629,14 грн. Обчислення розміру орендної плати за земельну ділянку здійснюється з урахуванням її цільового призначення та коефіцієнтів індексації, визначених законодавством (п. п. 4.1, 4.3 договору).

Згідно з п. 7.1 договору оренди землі у разі припинення дії договору орендар повертає орендодавцю земельну ділянку у стані, не гіршому порівняно з тим, в якому він одержав її в оренду.

Пунктом 12.3 договору оренди землі передбачено, що дія договору припиняється шляхом його розірвання за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін унаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення чи пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

26.12.2018 між Запорізькою РДА та СФГ "Агро Трейд" підписано Акт прийому-передачі об`єкта (земельної ділянки) з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146.

28.12.2018 між Запорізькою РДА та СФГ "Агро Трейд" укладено додаткову угоду до договору оренди землі від 26.12.2018, згідно з якою п. 3.1 цього договору викладено в новій редакції: "Договір укладено на строк до моменту отримання власниками сертифікатів на право на земельну частку (пай), державних актів на право власності на земельну ділянку, але не довше ніж на 49 років".

Право оренди земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 строком дії 49 років зареєстровано за СФГ "Агро Трейд" у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (номер запису про інше речове право: 29720916), що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна (інформаційна довідка № 443397642 від 12.09.2025). У Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно також зареєстровано право суборенди "ІНТЕР" на вказану земельну ділянку (номер запису про інше речове право: 58607442).

Згідно з витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, місцем розташування земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 є: Запорізька область, Запорізький район, Наталівська сільська рада (за межами населених пунктів); категорія земель - землі сільськогосподарського призначення; вид цільового призначення - 01.01 Для ведення товарного сільськогосподарського виробництва; дата державної реєстрації земельної ділянки - 22.12.2018; угіддя - пасовища.

Відповідно до розпорядження Кабінету Міністрів України № 713-р від 12.06.2020 Наталівська сільська рада після проведення адміністративно-територіальної реформи увійшла до складу Степненської сільської територіальної громади.

Земельна ділянка з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 площею 12,2262 га (невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) - пасовища) розташована на території Степненської територіальної громади (UA23060270000087706).

27.01.2023 Запорізька РДА за Актом прийому-передачі передала Степненській сільській раді договір оренди землі, укладений 26.12.2018 між Запорізькою РДА та СФГ "Агро Трейд" (загальна площа 12,2262 га, кадастровий номер 2322186800:02:002:1146), та додаткову угоду до договору оренди землі від 26.12.2018, укладену між Запорізькою РДА та СФГ "Агро Трейд" 28.12.2018.

Як зазначили суди, після проведення адміністративно-територіальної реформи та передачі земель із державної в комунальну власність територіальних громад права та обов`язки орендодавця щодо спірної земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 перейшли до її правонаступника - Степненської сільської територіальної громади Запорізького району Запорізької області.

Відповідно до Витягу № НВ-9977854582025 з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12.09.2025, нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 становить 106 293,30 грн.

Згідно з Витягом № НВ-9941852752024 від 19.06.2024 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 становить 94 914,41 грн.

Відповідно до інформації, наданої Головним управлінням ДПС у Запорізькій області (лист від 06.08.2025 № 7509/5/08-01-04-07-07), у відповідача станом на 01.08.2025 відсутній податковий борг з орендної плати з юридичних осіб. Згідно з податковими деклараціями, поданими СФГ "Агро Трейд", останній нараховував та сплачував орендну плату за земельну ділянку з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 у таких розмірах: у 2025 році - 6626,18 грн; у 2024 році - 5916,23 грн; у 2023 році -5629,14 грн; у 2022 році - 938,19 грн; у 2021 році - 5629,14 грн; у 2020 році - 5629,14 грн; у 2019 році - 5629,14 грн.

За розрахунком Степненської сільської ради, проведеним за нормативною грошовою оцінкою земельної ділянки зазначеною у витязі № НВ-9977854582025 з технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок від 12.09.2025, заборгованість СФГ "Агро Трейд" із орендної плати за користування земельною ділянкою з кадастровим номером 2322186800:02:002:1146 площею 12,2262 га за договором оренди землі від 26.12.2018 становить 30 748,34 грн, зокрема: у 2025 році (з 01.01.2025 по 31.07.2025) - 3575,26 грн, у 2024 році - 5473,50 грн, у 2023 році - 5207,90 грн, у 2022 році - 867,98 грн, у 2021 році - 5207,90 грн, у 2020 році - 5207,90 грн, у 2019 році - 5207,90 грн.

Посилаючись на несплачену заборгованість з орендної плати та порушення прав територіальної громади, Степненська сільська рада звернулася з позовом про стягнення грошових коштів, розірвання договору оренди землі та зобов`язання вчинити дії.

Суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги про стягнення 30 748,34 грн заборгованості з орендної плати, зазначив про їх обґрунтованість. При цьому суд виходив із того, що з 01.01.2019 введено загальнонаціональну нормативну грошову оцінку земель сільськогосподарського призначення, якою автоматично змінено розмір орендної плати - 12 % від нормативної грошової оцінки, натомість відповідач сплачував орендну плату в меншому розмірі. При цьому суд урахував, що відповідач не заперечив проти позову в цій частині та не надав контррозрахунку. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди та повернення земельної ділянки, суд першої інстанції зазначив про недоведення позивачем істотності порушення договору за ч.2 ст.651 ЦК України, оскільки на час укладення договору сторони не могли розраховувати на орендну плату від нової нормативної грошової оцінки. При цьому суд констатував, що відповідач декларував та сплачував орендну плату згідно з договором, у нього відсутній податковий борг, а спір фактично зводиться до різниці в розрахунках, який може бути вирішено шляхом стягнення заборгованості без розірвання договору як крайнього заходу.

Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції. При цьому суд також зазначив, що встановлена судом першої інстанції заборгованість виникла саме внаслідок різного тлумачення сторонами порядку визначення розміру орендної плати після зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідач не відмовлявся від виконання договору, не припиняв користування земельною ділянкою всупереч її цільовому призначенню та не допускав повної несплати орендних платежів. За висновком суду, поняття "систематична несплата" в контексті пункту "д" ч.1 ст. 141 ЗК України необхідно розуміти як несплату орендної плати у визначені договором строки без поважних причин. Проте, як зазначив суд, в цьому випадку відповідач сплачував орендну плату щороку, проте в меншому розмірі, ніж вимагає позивач на підставі нової нормативної грошової оцінки. Враховуючи правову позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, апеляційний суд дійшов висновку про те, що до правовідносин сторін не підлягає застосуванню норма пункту "д" ч.1 ст.141 ЗК України. Апеляційний господарський суд також виснував про те, що враховуючи обставини справи, поведінку сторін та умови договору, порушення відповідачем умов договору не було істотним. Суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції про відмову в задоволенні позовної вимоги про повернення земельної ділянки, оскільки зазначив, що позовна вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, а підстав для розірвання договору судом не встановлено.

Залишаючи без змін додаткове рішення, суд апеляційної інстанції зазначив, що оскільки позов задоволено частково, а саме задоволено одну з трьох позовних вимог - про стягнення заборгованості, то суд першої інстанції правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 10 000,00 грн витрат на правничу допомогу, що становить одну третину від визнаної обґрунтованою суми 30 000,00 грн. Суд апеляційної інстанції також зазначив, що суд першої інстанції, зменшуючи загальну суму витрат на правничу допомогу з 45 000,00 грн до 30000,00 грн та розподіливши їх пропорційно до задоволеної частини позовних вимог, діяв у межах наданих йому законом повноважень та з дотриманням норм процесуального права.

Апеляційний господарський суд, розглядаючи заяву Степненської сільської ради про включення до складу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, витрат на професійну правничу допомогу адвоката та поштових витрат та ухвалення додаткового рішення у справі № 908/2921/25, зазначив, що 09.06.2026 від Степненської сільської ради надійшла ця заява, відповідно до якої позивач просив ухвалити додаткову постанову та стягнути з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради витрати на професійну правничу допомогу адвоката та поштові витрати в суді апеляційної інстанції в розмірі 13 584,00 грн.

Суд апеляційної інстанції встановив, що в апеляційній скарзі та під час судових дебатів представник Степненської сільської ради заявив про намір подати докази понесених витрат на професійну правничу допомогу та поштових витрат. Після ухвалення постанови суду апеляційної інстанції, заявник подав заяву про ухвалення додаткової постанови та докази на підтвердження понесених витрат.

Посилаючись на положення ст. ст. 2, 244, 129 ГПК України, суд апеляційної інстанції виснував, що понесені Степненською сільською радою витрати на професійну правничу допомогу та поштові витрати не підлягають покладенню на іншу сторону спору, оскільки за результатами апеляційного перегляду вимоги Степненської сільської ради не були задоволені. Відтак суд апеляційної інстанції зазначив, що правові підстави для стягнення з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради витрат на професійну правничу допомогу та поштових витрат, понесених під час апеляційного перегляду справи, відсутні, тому не підлягає задоволенню заява про включення до складу судових витрат, пов`язаних з розглядом справи, витрат на професійну правничу допомогу адвоката та поштових витрат та ухвалення додаткового рішення.

Не погоджуючись із постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 та рішенням Господарського суду Запорізької області від 16.03.2026 в частині відмови в задоволенні позовних вимог, а також із додатковою постановою Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026, Степненська сільська рада звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить:

- постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 16.03.2026 у справі № 908/2921/25 в частині відмови у задоволенні позовних вимог скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі, а саме: розірвати договір оренди від 26.12.2018 земельної ділянки (невитребувані (нерозподілені) земельні частки (паї) - пасовища), укладений між Запорізькою РДА та СФГ "Агро Трейд" (зі змінами, внесеними додатковою угодою від 28.12.2018); зобов`язати СФГ "Агро Трейд" повернути вказану земельну ділянку Степненській сільській раді. В іншій частині рішення Господарського суду Запорізької області від 16.03.2026 у справі № 908/2921/25 залишити без змін.

- додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 908/2921/25 скасувати; змінити розподіл судових витрат в суді першої та апеляційної інстанцій, а саме: стягнути з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради витрати зі сплати судового збору при зверненні до суду першої інстанції за дві вимоги немайнового характеру в розмірі 6056,00 грн; стягнути з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції у розмірі 9 084,00 грн; стягнути з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 45 000 грн в суді першої інстанції; стягнути з СФГ "Агро Трейд" на користь Степненської сільської ради витрати на правничу допомогу адвоката та поштові витрати у розмірі 13 584 грн в суді апеляційної інстанції;

Степненська сільська рада посилається на обґрунтування підстави для касаційного оскарження, передбаченого п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, на неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 914/72/23, від 16.04.2024 у справі № 924/617/22, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, щодо застосування п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України, а також викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21 та від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19, щодо застосування ст. 75 ГПК України.

На обґрунтування підстави для касаційного оскарження, передбаченого п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування у подібних правовідносинах ч. 2 ст. 651 ЦК України в системному зв`язку зі статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 105, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.11.2018 № 552, статтями 271, 286 Податкового кодексу України.

На обґрунтування підстави для касаційного оскарження, передбаченого п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник зазначає про те, що висновки судів першої та апеляційної інстанцій є наслідками неповного з`ясування обставин справи, зокрема, договору оренди землі від 26.12.2018, додаткової угоди від 26.12.2018. На думку скаржника, суди не взяли до уваги хронологічний порядок їх укладання з урахуванням прийняття постанови Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 105, наказу Міністерства аграрної політики і продовольства України від 16.11.2018 № 552 "Про затвердження технічної документації із загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення". Тому скаржник зазначає про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про те, що Наталівська сільська рада та позивач не мали підстав очікувати отримання орендної плати у розмірі 12% від нової нормативної грошової оцінки. Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували відсоток сплаченої (несплаченої) відповідачем суми орендної плати, та не взяли до уваги тривалий період систематичної часткової сплати орендної плати (сплати не у повному обсязі).

Степненська сільська рада в касаційній скарзі заявила клопотання про передачу цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду. Обґрунтовуючи це клопотання, скаржник наголошує на необхідності конкретизації висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного в постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, щодо застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України. На думку заявника, потребують уточнення критерії оцінки виконання договору орендарем (зокрема, обсяг/відсоток сплаченої орендної плати) для кваліфікації порушення як істотного та застосування підстав для розірвання договору.

Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.08.2026 у справі № 908/2921/25 відкрито касаційне провадження за касаційною скаргою Степненської сільської ради з підстав, передбачених п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено її до розгляду на 06.10.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 28.08.2026.

До Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду 21.08.2026 надійшов відзив від СФГ "Агро Трейд", у якому відповідач просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, посилаючись на правильність викладених у ній висновків та помилковість доводів скаржника.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наявність зазначених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження судових рішень (п. п. 1, 3, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України), дослідивши наведені в касаційній скарзі та відзиві доводи, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла таких висновків.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

З огляду на зазначений припис Верховний Суд переглядає в касаційному порядку судові рішення у межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, тобто в частині відмови у задоволенні позовних вимог про розірвання договору оренди землі та зобов`язання повернути земельну ділянку позивачеві.

Щодо клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду

Скаржник вказує, що наявні підстави для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 шляхом уточнення (конкретизації) - визначення чинників (показників) при виконанні орендарем договору оренди землі, а також відсотку сплати орендарем орендної плати за землю, для встановленні істотності порушення умов договору оренди та наявності підстав для застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України для розірвання договору оренди землі.

Відповідно до ч. 4 ст. 302 ГПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об`єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об`єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати.

Відповідно до правових висновків, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16 та у постановах Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №910/8091/20, від 24.06.2021 у справі №914/2614/13: "з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання".

Основним завданням Верховного Суду є забезпечення сталості та єдності судової практики. Відтак, для відступу від правової позиції, раніше сформованої Верховним Судом, необхідно встановити, що існує об`єктивна необхідність такого відступу саме у конкретній справі.

Верховний Суд звертає увагу, що обґрунтованими підставами для відступу від уже сформованої правової позиції Верховного Суду є, зокрема:

1) зміна законодавства (існують випадки, за яких зміна законодавства не дозволяє суду однозначно дійти висновку, що зміна судової практики можлива без відступу від раніше сформованої правової позиції);

2) ухвалення рішення Конституційним Судом України;

3) нечіткість закону (невідповідності критерію "якість закону"), що призвело до різного тлумаченням судами (палатами, колегіями) норм права;

4) винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами;

5) зміни у праворозумінні, зумовлені: розширенням сфери застосування певного принципу права; зміною доктринальних підходів до вирішення складних питань у певних сферах суспільно-управлінських відносин; наявністю загрози національній безпеці; змінами у фінансових можливостях держави.

Також, слід зазначити, що Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пункті 70 рішення від 18.01.2001 у справі "Чепмен проти Сполученого Королівства" (Chapman v. the United Kingdom) наголосив на тому, що в інтересах правової визначеності, передбачуваності та рівності перед законом він не повинен відступати від попередніх рішень за відсутності належної для цього підстави. Причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту.

Отже, причинами для відступу можуть бути вади попереднього рішення чи групи рішень (їх неефективність, неясність, неузгодженість, необґрунтованість, незбалансованість, помилковість); зміни суспільного контексту. Водночас, з метою забезпечення єдності та сталості судової практики для відступу від висловлених раніше правових позицій Верховного Суду суд повинен мати ґрунтовні підстави: попередні рішення мають бути помилковими, неефективними чи застосований у цих рішеннях підхід повинен очевидно застаріти внаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Водночас скаржником не доведено, що відповідні висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 є помилковими, неефективними чи застосований у рішеннях підхід очевидно застарів унаслідок розвитку в певній сфері суспільних відносин або їх правового регулювання.

Відтак, колегія суддів зазначає, що підстав для передачі справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду з визначених скаржником підстав немає.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1. ч. 2 ст. 287 ГПК України

Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.

Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).

Зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 року у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)

При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену в постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.

Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження, передбачені п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України, скаржник посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду, від 20.11.2024 у справі № 918/391/23, Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 22.01.2025 у справі № 914/72/23, від 16.04.2024 у справі № 924/617/22, від 23.03.2021 у справі № 922/2754/19, об`єднаної палати Касаційного цивільного суду Верховного Суду від 06.03.2019 у справі № 183/262/17, Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.10.2020 у справі № 313/780/19, від 31.07.2020 у справі № 479/1073/18, щодо застосування п. "д" ч. 1 ст. 141 ЗК України, ч. 2 ст. 651 ЦК України, а також викладених у постановах Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 209/3103/21 та від 25.05.2022 у справі № 675/2136/19, щодо застосування ст. 75 ГПК України.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 вирішувалися такі правові питання: - як співвідносяться загальні та спеціальні норми у вирішенні питання про розірвання договору оренди землі; - у яких випадках договір оренди землі може бути розірваний судом на підставі пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, а коли - на підставі ч. 2 ст. 651 ЦК України; - яке правове значення має сплата заборгованості з орендної плати після пред`явлення позову про розірвання договору оренди землі з підстави систематичної несплати такої орендної плати.

Велика Палата Верховного Суду в цій постанові у справі № 918/391/23 сформулювала такі висновки:

"Відповідно до частини другої статті 651 ЦК України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї зі сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала під час укладення договору.

86. Порушення договору на предмет істотності суд оцінює винятково за обставинами, що склалися у сторони, яка вимагає зміни чи розірвання договору.

У кожному конкретному випадку істотність порушення договору потрібно оцінювати з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення. Поняття такої істотності закон визначає за допомогою іншої оціночної категорії - "значної міри позбавлення сторони того, на що вона розраховувала під час укладення договору". Тобто критерієм істотного порушення договору закон визначив розмір завданих цим порушенням втрат, який не дозволяє потерпілій стороні отримати те, на що вона очікувала, укладаючи договір. Йдеться не лише про грошовий вираз зазначених втрат, зокрема й збитків, але й про випадки, коли потерпіла сторона не зможе використати результати договору. Співвідношення завданих порушенням договору втрат із тим, що могла очікувати від його виконання ця сторона, має вирішальне значення для оцінки істотності такого порушення.

87. Подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2021 року у справі № 910/2861/18 та від 13 липня 2022 року у справі № 363/1834/17, у яких зазначено, що для застосування частини другої статті 651 ЦК України суд має встановити не лише факт порушення договору, але й завдання цим порушенням шкоди (яка може бути виражена у вигляді реальних збитків та (або) упущеної вигоди), її розмір, а також те, чи дійсно істотною є різниця між тим, на що мала право розраховувати потерпіла сторона, укладаючи договір, і тим, що насправді вона змогла отримати.

88. Головна ідея, на якій ґрунтується правило частини другої статті 651 ЦК України, полягає у тому, що не будь-яке, а лише істотне порушення умов договору може бути підставою для вимоги про його розірвання або зміну. Неістотні (незначні) порушення умов договору є недостатніми для обґрунтованого та правомірного застосування такого крайнього заходу, як розірвання договору або його зміна в судовому порядку.

89.Ця ідея спирається на принцип, який називається принципом збереження договору (preservation of contract). Договірні відносини мають підтримуватися, допоки це можливо й економічно доцільно для сторін. Розірвання договору має бути крайнім заходом задля мінімізації витрат, пов`язаних з укладенням та виконанням договору.

90. Ураховувати істотність порушення важливо, оскільки протилежне тлумачення норм права може призвести до того, що управнена сторона договору, яка має відповідно до закону або договору право на відмову від нього або розірвання, може ним скористатися за найменший відступ від умов договору. Таке становище є неприпустимим, оскільки може порушити стабільність цивільного обороту і є надзвичайно несправедливим нехтуванням правовим принципом пропорційності між тяжкістю порушення договірних умов і відповідальністю, яка застосовується за таке порушення. Незастосування критерію істотності порушення позбавляє зобов`язану сторону договору можливості заперечувати проти розірвання договору і провокує управнену сторону відмовлятися від договору (розривати його) за найменшого порушення.

91. Одним із факторів, що може братися до уваги під час оцінки істотності порушення умов договору як підстави для його розірвання, є те, наскільки зобов`язана сторона, яка порушила договір, реально заінтересована у збереженні договору, а також те, чи не спричинить розірвання договору для неї значної шкоди.

92. Розірвання договору як санкція має бути максимально збалансованим і відповідати тяжкості допущеного порушення. Вирішальне значення для застосування зазначеного припису закону має співвідношення шкоди з тим, що могла очікувати від виконання договору сторона. У кожному конкретному випадку питання про істотність порушення має вирішуватися з урахуванням усіх обставин справи, що мають значення (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 09 грудня 2020 року у справі № 199/3846/19).

93. Отже, законодавство в питанні розірвання договору дбає не лише про інтереси управненої сторони, а й про інтереси зобов`язаної сторони, оскільки розірвання договору може завдати значних збитків стороні, яка допустила незначне порушення, тобто законодавець прагне досягти справедливого балансу між інтересами сторін договору.

94. Також потрібно враховувати, що у відносинах оренди землі основним їх регулятором, крім спеціального законодавства, є договір оренди землі. Враховуючи, що договір є регулятором відносин з використання земельної ділянки, на ці відносини поширюються правила статті 3 ЦК України, яка визначає, що загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Тож і приписи чинного законодавства, і умови договору потрібно застосовувати крізь призму загальних засад статті 3 ЦК України. Відповідно істотність за абзацом другим частини другої статті 651 ЦК України має оцінюватися так само з точки зору справедливості, добросовісності та розумності, які сукупно утворюють цільний засадничий принцип регулювання приватноправових відносин.

95. Велика Палата Верховного Суду дійшла переконання, що у разі якщо має місце сплата орендної плати у меншому розмірі, аніж визначеного умовами договору оренди землі, тобто орендар допустив часткову несплату (недоплату) орендної плати, застосуванню підлягає не спеціальна норма пункту "д" частини першої статті 141 ЗК України, а загальне правило частини другої статті 651 ЦК України - у разі істотності порушення договору іншою стороною.

96. Якщо суд дійде висновку, що орендар істотно порушив умови договору та внаслідок часткової недоплати орендної плати орендодавець значною мірою був позбавлений того, на що розраховував, то договір має бути розірваний на підставі частини другої статті 651 ЦК України.

97. Натомість у разі неістотної часткової несплати орендної плати, а так само у разі виникнення спору щодо її розміру, порядку здійснення платежів тощо,у власника завжди є право на звернення до суду з позовом про стягнення таких орендних платежів, 3 % річних, інфляційних втрат, неустойки тощо. Такий спосіб захисту буде ефективним та пропорційним, відновлюватиме порушене право орендодавця та зберігатиме договір оренди землі виходячи з балансу інтересів обох сторін.".

За змістом судових рішень, суди попередніх інстанцій врахували позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену в постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23, і вказали, що для застосування такого виняткового способу захисту як розірвання договору суд повинен встановити не лише факт порушення зобов`язання, а й його істотність, виходячи з наслідків такого порушення для потерпілої сторони, із урахуванням принципів справедливості, добросовісності, розумності та принципу збереження договору.

Суди попередніх інстанцій встановили, що відповідач протягом усього спірного періоду не припиняв виконання договору, декларував податкові зобов`язання та здійснював сплату орендної плати. Спір між сторонами виник не щодо самого обов`язку зі сплати орендної плати, а щодо порядку визначення її розміру після введення з 01.01.2019 загальнонаціональної нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення. При цьому суди встановили, що договір оренди землі було укладено 26.12.2028, тобто до набрання чинності новою нормативною грошовою оцінкою. На момент його укладення сторони виходили із нормативної грошової оцінки, яка існувала станом на дату укладення договору, а річний розмір орендної плати становив 5629,14 грн. Тому за висновками судів ані первісний орендодавець, ані його правонаступники не могли розраховувати під час укладення договору на отримання орендної плати, визначеної виходячи із нормативної грошової оцінки, яка на той момент ще не діяла.

При цьому встановлена судом заборгованість виникла саме внаслідок різного тлумачення сторонами порядку визначення розміру орендної плати після зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки. Відповідач не відмовлявся від виконання договору, не припиняв користування земельною ділянкою всупереч її цільовому призначенню та не допускав повної несплати орендних платежів.

За таких обставин, Верховний Суд погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що сам по собі факт наявності заборгованості та її подальше стягнення в судовому порядку не свідчить про істотне порушення договору у розумінні ч. 2 ст. 651 ЦК України.

При цьому розмір недоплати автоматично не свідчить про істотність порушення. Вирішальне значення має не лише сума заборгованості, а насамперед наслідки такого порушення для орендодавця та співвідношення між тим, на що він обґрунтовано розраховував при укладенні договору, і тим, що фактично отримав.

Верховний Суд відхиляє посилання скаржника не неврахування висновків, викладених у інших постановах Верховного Суду, оскільки, по-перше, господарським процесуальним законом визначені процесуальні механізми забезпечення єдності судової практики, що полягають у використанні спеціальної процедури відступу від висновків щодо застосування норм права, викладених у раніше постановлених рішеннях Верховного Суду. Логіка побудови й мета існування цих процесуальних механізмів указує на те, що з метою застосування норм права в подібних правовідносинах за наявності протилежних правових висновків суду касаційної інстанції слід виходити з того, що висновки, які містяться в судових рішеннях судової палати Касаційного господарського суду, мають перевагу над висновками колегії суддів, висновки об`єднаної палати Касаційного господарського суду - над висновками палати чи колегії суддів цього суду, а висновки Великої Палати Верховного Суду - над висновками об`єднаної палати, судової палати й колегії суддів Касаційного господарського суду. Подібна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2021 у справі № 908/2609/20, від 15.09.2021 у справі № 10/Б-5022/1383/2012, від 14.09.2021 у справі № 908/1671/16, 908/2922/25.

По-друге, питання істотності порушення вирішується судом у кожній конкретній справі з урахуванням її фактичних обставин.

Відтак, встановивши наявність підстав для стягнення недоплаченої орендної плати, суди забезпечили належний та ефективний захист порушеного права позивача без застосування крайнього заходу у вигляді розірвання договору, і такий спосіб захисту відповідає принципу пропорційності та забезпечує справедливий баланс інтересів сторін з урахуванням позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 20.11.2024 у справі №918/391/23.

Відтак, оскільки вимога про повернення земельної ділянки є похідною від вимоги про розірвання договору оренди, а підстав для розірвання договору судами не встановлено, суди обґрунтовано відмовили і в задоволенні вимоги про повернення земельної ділянки.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 3. ч. 2 ст. 287 ГПК України

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.

Зі змісту вказаної норми вбачається, що вона спрямована на формування єдиної правозастосовчої практики шляхом висловлення Верховним Судом висновків щодо питань застосування тих чи інших норм права, які регулюють певну категорію відносин та підлягають застосуванню господарськими судами під час вирішення спору.

Таким чином, у разі подання касаційної скарги на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України, крім встановлення відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, обов`язковому дослідженню підлягає також питання щодо необхідності застосування таких правових норм для вирішення спору з огляду на встановлені фактичні обставини справи. При цьому формування правового висновку не може ставитись у пряму залежність від обставин конкретної справи та зібраних у ній доказів і здійснюватися поза визначеними ст. 300 ГПК України межами розгляду справи судом касаційної інстанції.

Так скаржник вказує на відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування норм права у подібних правовідносинах - ч.2 ст. 651 ЦК України в системному зв`язку зі ст. 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", постановою Кабінету Міністрів України від 07.02.2018 № 105, наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 16.11.2018 № 552, ст. ст. 271, 286 ПК України про таке:

- які чинники (показники) при виконанні договору оренди землі є основними для висновку щодо істотності порушення договору оренди землі та наявності підстав для його розірвання;

- які інші чинники (показники) при виконанні договору оренди, що свідчать про істотність порушення договору оренди землі та наявність підстав для його розірвання;

- чи є відсоток сплати / відсоток несплати орендної плати основним чинником (показником) для висновку щодо істотності порушення договору оренди землі та наявності підстав для його розірвання;

- чи є тривалість періоду неповної сплати орендної плати основним чинником (показником) для висновку щодо істотності порушення договору оренди землі та наявності підстав для його розірвання;

- чи є систематичність неповної сплати орендної плати основним чинником (показником) для висновку щодо істотності порушення договору оренди землі та наявності підстав для його розірвання;

- чи є сплата орендної плати у розмірі 51,94%, тобто трохи більше половини або майже у 2 рази менше, від належного (дійсного) розміру орендної плати з урахуванням загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення протягом 2019-2025 років істотним порушенням договору оренди землі протягом тривалого строку;

- чи є несплата орендної плати у розмірі 48,06% від належного (дійсного) розміру орендної плати протягом 2019-2025 років підставою для розірвання договору оренди невитребуваних (нерозподілених) земельних часток (паїв) на підставі частини другої статті 651 ЦК України;

- чи впливає відсутність пропозиції орендодавця/орендаря укласти додаткову угоду у зв`язку зі зміною нормативної грошової оцінки землі на обов`язки орендаря сплачувати орендну плату з урахуванням зміненої нормативної грошової оцінки у належному розмірі та строки;

- чи зобов`язані органи місцевого самоврядування (орендодавці земельної ділянки) повідомляти орендарів про зміну нормативної грошової оцінки внаслідок проведення державою на підставі рішення Уряду та затвердження наказом центрального органу виконавчої влади в галузі аграрної політики загальнонаціональної (всеукраїнської) нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення, проведеної у 2018 році, яка набула чинності з 01.01.2019 та є обов`язковою для застосування;

- чи потрібно після зміни правової позиції Верховного Суду щодо ефективного способу захисту прав орендодавця враховувати попередню (змінену) правову позицію Верховного Суду під час оцінки судом правовідносин між сторонами за договором оренди землі на предмет істотності, систематичності, тривалості порушення орендарем умов договору оренди.

Разом з тим, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 вже викладено загальний правовий висновок щодо застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України у співвідношенні зі спеціальними нормами ЗК України при частковій несплаті орендної плати. За цим висновком, часткова недоплата підлягає оцінці на предмет істотності за загальним правилом ч. 2 ст. 651 ЦК України з урахуванням засад справедливості, добросовісності, розумності та принципу збереження договору (preservation of contract).

Питання про те, чи є порушення договору істотним (зокрема, оцінка відсотка недоплати, тривалості, добросовісності поведінки орендаря), не є питанням суто права, яке потребує уніфікованого висновку. Істотність є оціночною категорією, яка досліджується та оцінюється судом у кожній конкретній справі виключно на підставі сукупності встановлених фактичних обставин (наприклад факт здійснення платежів, наявність спору щодо методики нарахування, намір зберегти договір, виконання інших обов`язків за договором тощо). Формування універсального висновку щодо конкретного відсотка несплати (наприклад, 51,94%,) чи автоматичного прирівняння його до істотного порушення суперечить самому змісту ч. 2 ст. 651 ЦК України.

При цьому сформульовані скаржником питання стосовно обов`язку органів місцевого самоврядування повідомляти про зміну нормативної грошової оцінки та впливу пропозицій про укладення додаткових угод зводяться до переоцінки доказів і встановлених судами обставин конкретної справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції (стаття 300 ГПК України). Належний та ефективний захист порушеного права орендодавця у разі виникнення заборгованості через різне тлумачення механізму застосування нової нормативної грошової оцінки забезпечено шляхом стягнення недоплачених сум, що забезпечує справедливий баланс інтересів сторін у цьому конкретному випадку.

Відтак, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.11.2024 у справі № 918/391/23 вже сформувала правову позицію щодо застосування ч. 2 ст. 651 ЦК України при частковій недоплаті орендної плати, а інші поставлені скаржником питання зводяться до оцінки конкретних обставин справи та встановлених судами фактів, підстави для формування нового правового висновку Верховного Суду на підставі п. 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України відсутні.

Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 4. ч. 2 ст. 287 ГПК України

Доводи позивача про недослідження судами доказів (п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України у зв`язку з п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України) є безпідставними, оскільки зводяться до переоцінки вже належно досліджених судами доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені ст. 300 ГПК України.

Відповідно до п. 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження є порушення судами норм процесуального права, передбачені частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу. Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 310 ГПК України підставою для скасування судових рішень є недослідження судами зібраних у справі доказів, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Оскільки підстави касаційного оскарження за пунктами 1 та 3 ч. 2 ст. 287 ГПК України не підтвердилися, то самі по собі посилання на недослідження доказів не можуть слугувати самостійною підставою для скасування законних судових рішень.

Сама лише обставина, що висновки судів за результатами оцінки цих доказів не відповідають суб`єктивним очікуванням та процесуальній позиції позивача, не свідчить про їх не дослідження.

Відтак, за результатами касаційного перегляду Судом не встановлено неправильного застосування судами норм матеріального права чи порушення норм процесуального права під час ухвалення оскаржуваних рішень по суті спору в частині оскаржених позовних вимог, а відтак підстави для їх у відповідній частині відсутні.

Щодо додаткової постанови апеляційного господарського суду

У касаційній скарзі скаржник лише формально зазначає про оскарження додаткової постанови апеляційного господарського суду, однак не наводить жодних аргументів, мотивів чи конкретизованих підстав, передбачених ч. 2 ст. 287 ГПК України, які би свідчили про її незаконність (наприклад, неправильність розрахунку судових витрат, порушення процедури розгляду заяви про їх розподіл тощо).

Сама по собі вимога скаржника про скасування додаткової постанови ґрунтується виключно на його розрахунку на автоматичне скасування цього акта як похідного від скасування основного судового рішення по суті спору (за принципом "акцесорності" додаткового рішення). Оскільки судом касаційної інстанції встановлено відсутність підстав для скасування постанови суду апеляційної інстанції по суті спору, автоматичне скасування додаткової постанови є неможливим.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частини перша та друга статті 300 ГПК України). Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі № 373/2054/16-ц вказала, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд касаційної інстанції ґрунтується на висновках, які зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

У цій справі Верховний Суд дійшов висновку, що скаржнику було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і процесуальному сенсах, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують висновків судів попередніх інстанцій.

За змістом п. 1 ч. 1 ст. 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до положень ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених ст. 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Оскільки суд відмовляє у задоволенні касаційної скарги та залишає без змін оскаржені судові рішення (постанову та додаткову постанову апеляційного господарського суду, а також рішення місцевого господарського суду в оскарженій частині), судові витрати, відповідно до ст. 129 ГПК України, покладаються на заявника касаційної скарги.

Керуючись ст. ст. 300, 301, 309, 314, 315, 317 ГПК України, Верховний Суд -

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу Степненської сільської ради Запорізького району Запорізької області залишити без задоволення.

Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.06.2026 та рішення Господарського суду Запорізької області від 16.03.2026 в оскарженій частині у справі № 908/2921/25, додаткову постанову Центрального апеляційного господарського суду від 01.07.2026 у справі № 908/2921/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя Могил С. К.

Судді: Волковицька Н. О.

Случ О. В.