Рішення від 12 липня 2026 р. у справі №205/8572/24 — Заводський районний суд міста Кам’янського

справа № 205/8572/24

провадження № 2/208/234/26

РІШЕННЯ

Іменем України

13 липня 2026 р. м. Кам`янське

Заводський районний суд міста Кам`янського Дніпропетровської області у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Золотоноші А.Р.,

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку загального позовного провадження за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики, та зустрічної позовної заяви відповідача ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІР-ПРО», Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О.В. про визнання договору позики удаваним, -

в с т а н о в и в:

Позивач обґрунтовував позовні вимоги тим, що 11.08.2023р. уклав з відповідачем ОСОБА_2 за згоди його дружини ОСОБА_3 договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В.

Відповідно до умов цього договору, позивач як позикодавець передав у власність позичальнику ОСОБА_2 за згоди його дружини ОСОБА_3 грошові кошти в сумі 15 000 доларів США, а позичальник зобов`язався повернути йому таку ж суму грошових коштів без сплати винагороди за їх використання.

Порядок повернення грошових коштів визначений п.22 вказаного договору, шляхом сплати частинами, по 1 000 доларів США кожного першого числа місяця, починаючи з 01.01.2024р. по 01.03.2025р. включно.

Відповідач ОСОБА_2 свого обов`язку з повернення грошей не виконував, через що позивач направив йому вимогу про дострокове – до 10.06.2024р. - повернення позики, яка залишилась без виконання.

На підставі викладеного просить стягнути з відповідачів солідарно суму позики в розмірі 15 000 доларів США, та 40 623,55 грн штрафних санкцій, що складається з 10 553 грн 28 коп - 3 % річних за період з 01.01.2024 по 06.06.2024р.р., та 30 070 грн. 27 коп. процентів у виді подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.01.2024 по 06.06.2024р., вирішити питання судових витрат.

Представник відповідача ОСОБА_2 – адвокат Топчийов Є.В., подав зустрічний позов про визнання договору позики грошових коштів від 11.08.2023р. удаваним, мотивуючи тим, що грошових коштів від позивача відповідач ОСОБА_2 не отримував, а цей договір був направлений на приховання інших існуючих договорів купівлі-продажу частки в статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Технолоджи 23» (після перейменування Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІР ПРО»).

ОСОБА_2 стверджує, що виникнення правових відносин в сфері укладання договору позики від 11.08.2023р. є приховання дійсності укладення інших договорів купівлі-продажу часток в статутному капіталі підприємства., договору купівлі-продажу, яких було зроблено в цей же день і у того ж самого нотаріуса. Ця вимога при укладанні договору позики була озвучена самим позивачем по справі. В дійсності ОСОБА_2 , як і інші особи, мали також частку в статутному капіталі підприємства. Позивач через погіршення фінансової діяльності підприємства захотів вийти зі складу учасників, забравши свою частку, але грошей у підприємства не було. Тому ОСОБА_1 і запропонував зробити договори купівлі-продажу його часток між іншими учасниками товариства, одним з яких був ОСОБА_2 , при цьому змінивши розмір вартості його часток у формальну суму (1000 грн.), в подальшому укладені договору позики. Від купівлі-продажу часток частина суми, яка не передбачена Договором купівлі-продажи, була передана, як до їх укладення, так і на протязі 3 місяців. Інші співвласники Товариства, у тому числі і ОСОБА_2 , після укладення договору купівлі-продажу були впевнені, що розрахувалися в повному обсязі з ОСОБА_1 , а тому вважали, що договір позики - це формальний документ, який приховав справжню мету цього документа, який був запропонований ОСОБА_1 - приховання сплати податків при укладенні договорів купівлі-продажу часток.

Враховуючи, що при укладенні договору позики від 11.08.2023р., як удаваного правочину волевиявлення учасників правочину (як зовнішній прояв волі) не відповідає їх внутрішній волі, тому наступають юридичні факти, з яким закон пов?язує певні правові наслідки, а саме: укладення між позивачем за первісним позовом та відповідачем за первісним позовом договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі, оформленого актом приймання-передачі частки у статутному капіталі ТОВ «Нью Технолоджі 23» від 11.08.2023р., тобто засвідченого нотаріусом в той же день, що і в день укладення договору позики між тими ж сторонами.

На підставі викладеного просить визнати договір позики від 11.08.2023р., укладеним між позивачем та відповідачем ОСОБА_2 удаваним, та стягнути судові витрати.

У судове засідання представник позивача за первісним позовом та відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 – ОСОБА_4 не з`явилася, надала до суду заяву про розгляд справи за її відсутності. Позовні вимоги за первісним позовом просила задовольнити. Позовні вимоги за зустрічним позовом просила суд залишити без задоволення.

У судове засідання представник відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 – ОСОБА_5 не з`явився, надав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності. Просив відмовити у задоволенні позовних вимог за первісним позовом. Позовні вимоги за зустрічним позовом просив задовольнити.

У судове засідання представник відповідача за первісним позовом та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом, ОСОБА_3 , не з`явилася, надала до суду заяву, в якій зазначила, що позовні вимоги ОСОБА_1 не визнає у повному обсязі, а позовні вимоги ОСОБА_2 підтримує у повному обсязі та просить їх задовольнити.

У судове засідання представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом, Товариства з обмеженою відповідальністю «ГІР-ПРО» не з`явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.

У судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору за зустрічним позовом, приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О.В., не з`явилася, про час та місце розгляду справи повідомлена належним чином.

Відповідно до ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

03 січня 2025 року ухвалою суду відкрито провадження по справі.

16 червня 2025 року ухвалою суду прийнято зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Технолоджі 23», Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О.В. про визнання договору позики удаваним, та об`єднати його в одне провадження із первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики.

20 жовтня 2025 року ухвалою суду замінено третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, Товариство з обмеженою відповідальністю «Нью Технолоджі 23» на правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІР-ПРО».

19 березня 2026 року ухвалою суду закрито підготовче засідання та призначено справу до розгляду по суті.

Вивчивши матеріали цивільної справи та дослідивши надані суду докази, суд дійшов висновку, що первісний позов підлягає задоволенню, а у задоволенні зустрічного позову необхідно відмовити з таких підстав.

Судом встановлено, що 11.08.2023р. приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В. за № 1027 був посвідчений договір позики грошових коштів, укладений між позивачем ОСОБА_1 як позикодавцем та відповідачем ОСОБА_2 , як позичальником.

Позикодавець передає позичальнику в борг 15 000 доларів США, а позичальник одержує у позикодавця 15 000 доларів США. Підписання обома сторонами вказаного договору свідчить про фактичну передачу грошових коштів від позикодавця позичальнику. Позичальник підписом під цим договором підтверджує факт отримання від позикодавця в борг грошових коштів в розмірі 15 000 доларів США (п.19 договору).

Позичальник зобов`язується повернути таку ж суму грошових коштів, а саме 15 000 доларів США. Сплата винагород за користування грошовими коштами не передбачена (п.20 договору).

Строк повернення позики – 01.03.2025р. (п.21 договору).

Порядок повернення позики встановлено графіком (п.22 договору).

Повернення позиченої суми грошей повинно відбуватися згідно встановленого графіку платежів. Виконання зобов`язання за договором має здійснюватися готівкою у тій самій валюті, що й отримувалась у позику, шляхом вручення грошей особисто позикодавцеві якщо інше не буде додатково визначено (погоджено) письмовим розпорядженням позикодавця (п.23 договору).

Відповідно до ч.2 ст.1050 ЦК України, якщо договором встановлено обов`язок позичальника повернути позику частинами з розстроченням то в разі повернення прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики що залишилася та сплати процентів належних йому відповідно до ст. 1048 цього Кодексу (п.26 договору).

Позикодавець перебуває у шлюбі. Грошові кошти, які передаються в борг, є спільною сумісною власністю подружжя дружиною позикодавця ОСОБА_6 надано згоду на передачу коштів в борг та на укладення цього договору (п.29 договору).

Позичальник перебуває у шлюбі. Дружиною позичальника ОСОБА_3 надано згоду на отримання коштів в борг та на укладення цього договору (п.30 договору).

Цей договір є укладеним з моменту передання грошей та діє до повного виконання позичальником його обов`язку по поверненню боргу. Підписом під цим договором сторони підтверджують реальність цього договору, позичальник підтверджує факт отримання коштів у борг (п.32 договору).

03.06.2024р. позивач направив відповідачу ОСОБА_2 письмову вимогу про дострокове повернення позики в строк до 10.06.2024р.

11.08.2023р. між позивачем та відповідачем ОСОБА_3 складено акт приймання -передачі частки у статутному капіталі Товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Технолоджі 23» (далі – товариство) ЄДРПОУ 43849871.

У зв`язку з підписанням договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю «Нью Технолоджі 23» від 11.08.2023р., продавець передав у власність покупцю належну продавцю частку статутному капіталі товариства, а покупець прийняв зазначено частку (п.1.1 договору).

Розмір частки, яка передається за цим актом приймання передачі, становить 1 000грн, що складає 10% відсотків статутного капіталу товариства (п.1.2).

Вартість частки в статутному капіталі товариства, яка передається за цим актом приймання-передачі, становить 1 000грн (п.1.3).

Сторони повідомляють, що оплата вартості частки, зазначеної в пункті 1.3 цього акту, здійснюється відповідно до умов договору купівлі-продажу частки у статутному капіталі товариства від 11.08.2023р. (п.1.4).

Мотиви, з яких виходить суд при розгляді цієї справи та застосовані ним норми права.

Стосовно визнання договору позики грошових коштів удаваним.

За загальним правилом ст.ст. 15, 16 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених ч. 1 ст. 16 ЦК України, або іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частиною другою статті 509 ЦК України визначено, що зобов`язання виникають із підстав, встановлених ст. 11 ЦК України.

Відповідно до ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини, завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі, інші юридичні факти.

Згідно з ст. 526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Статтею 598 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.

Згідно з вимогами ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

При цьому, суд бере до уваги, що відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18), ст. 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі не спростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов`язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.

З урахуванням принципу тлумачення favor contractus (тлумачення договору на користь дійсності) сумніви щодо дійсності, чинності та виконуваності договору (правочину) повинні тлумачитися судом на користь його дійсності, чинності та виконуваності (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 10.03.2021 у справі № 607/11746/17 (провадження № 61-18730св20).

У ст. 629 ЦК України закріплено один із принципів, на якому базується цивільне право, - обов`язковість договору.

Як вказано у постанові об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23.01.2019 у справі № 355/385/17 (провадження № 61-30435сво18) тлумачення статті 629 ЦК України свідчить, що в ній закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов`язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов`язання його сторони набувають обов`язки (а не лише суб`єктивні права), які вони мають виконувати. Не виконання обов`язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов`язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду).

Разом з тим, зміст правочину, в першу чергу, має відповідати вимогам актів цивільного законодавства, перелічених в ст. 4 ЦК України. Під вимогами, яким не повинен суперечити правочин, мають розумітися ті правила, що містяться в імперативних приватно-правових нормах (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.05.2022 у справі № 613/1436/17, провадження № 61-17583св20).

Згідно з ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 1047 ЦК України, договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.

На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Якщо договір позики укладений у письмовій формі, то факт передання грошових коштів може бути спростований у разі оспорення договору позики (див. постанову Верховного Суду від 05.10.2022 у справі № 463/9914/20).

Відповідно до положень статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Якщо договір позики має бути укладений у письмовій формі, рішення суду не може ґрунтуватися на свідченнях свідків для підтвердження того, що гроші або речі насправді не були одержані позичальником від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором. Це положення не застосовується до випадків, коли договір був укладений під впливом обману, насильства, зловмисної домовленості представника позичальника з позикодавцем або під впливом тяжкої обставини (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 07.08.2024 у справі № 369/15888/21, провадження № 61-15027св23).

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, визначені в ст. 203 ЦК України, зокрема, відповідно до частини п`ятої цієї статті правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Кожна сторона при укладенні правочину має поводити себе добросовісно, обачливо і розумно, об`єктивно оцінювати ситуацію. Суд має враховувати стандарт поведінки розумного учасника обороту, який наділений схожими характеристиками зі стороною, яку ввели в оману (див. постанову Верховного Суду від 21.08.2024 у справі № 910/10905/21).

Якщо сторонами вчинено правочин для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, він є удаваним (ст. 235 ЦК України).

У разі встановлення, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

За удаваним правочином сторони умисно оформляють один правочин, але між ними насправді встановлюються інші правовідносини. На відміну від фіктивного правочину, за удаваним правочином права та обов`язки сторін виникають, але не ті, що випливають зі змісту правочину.

Установивши під час розгляду справи, що правочин вчинено для приховання іншого правочину, суд на підставі ст. 235 ЦК України має визнати, що сторони вчинили саме цей правочин, та вирішити спір із застосуванням норм, що регулюють цей правочин.

Відповідно до ч. 1 ст. 202, ч. 3 ст. 203 ЦК України головною умовою правомірності правочину є вільне волевиявлення та його відповідність внутрішній волі сторін, які спрямовані на настання певних наслідків, тому основним юридичним фактом, який суд повинен установити, є дійсна спрямованість волі сторін при укладенні договору, а також з`ясувати питання про те, чи не укладено цей правочин з метою приховати інший та який саме.

Заявляючи вимогу про визнання правочину удаваним, позивач має довести: а) факт укладання правочину, що на його думку є удаваним; б) спрямованість волі сторін в удаваному правочині на встановлення інших цивільно-правових відносин, ніж ті, які передбачені правочином, тобто відсутність у сторін іншої мети, ніж приховати інший правочин; в) настання між сторонами інших прав та обов`язків, ніж ті, що передбачені удаваним правочином.

Такі висновки застосування норм матеріального права викладено у постановах Верховного Суду України від 14.11.2012 у справі № 6-133цс12, від 07.09.2016 у справі № 6-1026цс16, які у подальшому підтримані у постановах Верховного Суду від 07.11.2018 у справі № 742/1913/15-ц (провадження № 61-13992св18), від 21.08.2019 у справі № 303/292/17 (провадження № 61-12404св18), від 30.03.2020 у справі № 524/3188/17 (провадження № 61-822св20) та Об`єднаною палатою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у постанові від 14.02.2022 у справі № 346/2238/15-ц (провадження № 61-14680сво20).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 25.01.2023 у справі № 378/962/19, провадження № 61-5893св21).

В контексті зазначеного, у справі, що є предметом розгляду, відповідачем ОСОБА_2 не надано належних та допустимих доказів того, що договір позики є удаваним правочином.

Слід врахувати, що фактично його доводи стосовно удаваності правочину зводяться до того, що за договором позики грошових коштів відповідач ОСОБА_2 не отримував, але доказів цього суду не подано.

Суд також враховує висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.09.2020р. у справі № 916/667/18 (провадження № 12-145гс19). Досліджуючи питання змісту умов договору про передачу грошових коштів та правової природи подібного за змістом пункту договору, Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що пункт спірного договору в тій його частині, у якій він містить відомості про отримання покупцями грошей до підписання договору, суму цих грошових коштів та пропорції, у якій вони отримані кожним з продавців, є розпискою (пункт 7.28). Під розпискою на практиці, як правило, розуміється письмовий документ, який містить відомості про певні обставини, наприклад про отримання однією особою від іншої грошей, іншого майна тощо. Розписка у такому значенні є письмовим доказом (пункт 7.26). У пункті 7.36 постанови Велика Палата Верховного Суду зазначила, що включення в договір положення про одержання однією стороною від іншої грошових коштів, у тому числі до підписання договору, є звичайною діловою практикою, зокрема, при укладенні договорів фізичними особами, і така практика не суперечила закону в правовідносинах, щодо яких виник спір. Відповідно до ч.3 ст. 631 ЦК України сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення. З урахуванням установлених у справі обставин та змісту умов договору про отримання позичальником суми позики, Верховний Суд дійшов висновку, що сторони договору на власний розсуд визначили його умови, у яких підтвердили факт передачі суми позики від позикодавця позичальнику. Підписуючи договір позики, позичальник погодився з умовами договору, у тому числі щодо суми позики та факту передачі грошових коштів за цим договором до його підписання.

Згідно п.32 договору позики грошових коштів, підписом під цим договором сторони підтверджують реальність цього договору, позичальник підтверджує факт отримання коштів у борг.

Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (п.п. 4 та 5 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

За змістом ч.ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

У цивільному судочинстві діє принцип диспозитивності, який покладає на суд обов`язок вирішувати лише ті питання, про вирішення яких його просять сторони у справі (учасники спірних правовідносин), та позбавляє можливості ініціювати судове провадження. Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Формування змісту та обсягу позовних вимог є диспозитивним правом позивача. Отже, кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, а також предмет та підстави позову, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів (див. постанову Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 13.03.2024 у справі № 725/3821/23, провадження № 61-15366св23).

Стосовно стягнення суми позики.

Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно з ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як встановлено судом, 11.08.2023р. між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 укладено договір позики грошових коштів, посвідчений приватним нотаріусом Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіною О.В. за № 1027.

Пунктом 19 договору сторони підтвердили передачу позикодавцем та отримання позичальником у власність 15 000 доларів США, а підписання договору визначено підтвердженням фактичної передачі грошових коштів. Пунктом 20 договору передбачено обов`язок позичальника повернути таку ж суму грошових коштів, а саме 15 000 доларів США. Пунктом 21 договору визначено строк повернення позики до 01.03.2025р., а пунктом 22 договору встановлено графік повернення позики частинами по 1 000 доларів США.

При цьому пунктом 32 договору сторони підтвердили реальність договору, а позичальник підтвердив факт отримання коштів у борг.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 належним чином взяті на себе зобов`язання не виконав, грошові кошти за встановленим графіком не повернув. У зв`язку з невиконанням графіку повернення позики позивач направив відповідачу письмову вимогу про дострокове повернення позики в строк до 10.06.2024р., яка залишилася без виконання.

Таким чином, наявними у справі доказами підтверджено факт укладення договору позики, передачі позичальнику грошових коштів у розмірі 15 000 доларів США, наявність у нього обов`язку щодо їх повернення та факт невиконання такого обов`язку.

Доказів повернення ОСОБА_2 позивачу отриманих за договором позики грошових коштів у розмірі 15 000 доларів США, як і доказів належного виконання зобов`язання в інший спосіб, суду не надано.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення основної суми заборгованості за договором позики від 11.08.2023р. є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі, а саме в сумі 15 000 доларів США.

Щодо валюти стягнення.

Відповідно до ст. 524 ЦК України зобов`язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні. Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов`язання в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 533 ЦК України грошове зобов`язання має бути виконане у гривнях. Якщо у зобов`язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом.

Разом з тим, у даному випадку договором позики визначено саме грошове зобов`язання в іноземній валюті - доларах США, а не гривневе зобов`язання з визначенням його еквівалента в іноземній валюті.

З огляду на положення статей 1046, 1049 ЦК України належним виконанням зобов`язання за договором позики є повернення позикодавцю тієї ж суми грошових коштів у тій валюті, у якій вони були передані в позику, якщо інше не встановлено договором або законом.

Суд бере до уваги правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.07.2018р. у справі № 14-134цс18, відповідно до якої у разі визначення зобов`язання в іноземній валюті суд у резолютивній частині рішення має зазначити розмір і вид іноземної валюти, що підлягає стягненню, а гривневий еквівалент такої суми визначається за офіційним курсом НБУ на момент виконання грошового зобов`язання.

Таким чином, з відповідачів підлягає стягненню саме 15 000 доларів США без визначення у резолютивній частині рішення їх гривневого еквівалента.

Щодо стягнення 3 % річних та суми у вигляді подвійної облікової ставки НБУ.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

З огляду на встановлений судом факт прострочення виконання грошового зобов`язання, позивач має право на стягнення передбачених законом 3 % річних за період прострочення.

Позивачем наведено розрахунок 3 % річних за період з 01.01.2024р. по 06.06.2024р., відповідно до якого загальний розмір 3 % річних складає 10 553,28 грн.

Суд, перевіривши наведений позивачем розрахунок у межах заявлених позовних вимог, вважає його обґрунтованим, а тому сума 10 553,28 грн. підлягає стягненню з відповідачів.

Крім того, відповідно до п.26 договору позики грошових коштів від 11.08.2023р. та ч.2 ст.1050 ЦК України, у разі прострочення повернення чергової частини позики позикодавець має право вимагати до строкового повернення частини позики, що залишилася, та сплати передбачених законом та договором платежів.

Позивачем здійснено розрахунок суми у вигляді подвійної облікової ставки НБУ за період з 01.01.2024р. по 06.06.2024р. на суму боргу 240 720,00 грн., за результатами якого визначено: за період з 01.01.2024р. по 14.03.2024р. - 14 601,05 грн.; за період з 15.03.2024р. по 25.04.2024р. - 8 010,85 грн.; за період з 26.04.2024р. по 06.06.2024р. - 7 458,37 грн.

Загальний розмір зазначених нарахувань складає 30 070,27 грн.

Враховуючи встановлений факт порушення відповідачем умов договору позики, заявлений позивачем розрахунок та межі заявлених позовних вимог, суд приходить до висновку про наявність підстав для стягнення з відповідачів також 30 070,27 грн.

Отже, загальний розмір грошових вимог, заявлених позивачем до стягнення, становить 15 000 доларів США та 40 623,55 грн., з яких 10 553,28 грн. - 3 % річних та 30 070,27 грн - сума у вигляді подвійної облікової ставки НБУ.

Щодо солідарного стягнення заборгованості.

Відповідно до ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Частиною 4 ст. 65 СК України передбачено, що договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 на момент укладення договору позики перебував у шлюбі з ОСОБА_3 , що також зазначено безпосередньо у договорі позики. Пунктом 30 договору передбачено, що дружиною позичальника ОСОБА_3 надано згоду на отримання коштів у борг та на укладення договору.

При цьому, як зазначено позивачем, під час укладення договору позики позичальник повідомляв, що грошові кошти йому необхідні для його родини, а тому отримання коштів було пов`язане із задоволенням потреб сім`ї.

Відповідно до ч. 2 ст. 73 СК України стягнення може бути накладено на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, якщо судом встановлено, що договір був укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї і те, що було одержане за договором, використано на її потреби.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2021 у справі № 295/8319/18 викладено правову позицію щодо солідарної відповідальності подружжя за зобов`язаннями, відповідно до якої за спільними зобов`язаннями подружжя відповідає усім своїм майном.

Таким чином, з огляду на характер спірного зобов`язання, згоду ОСОБА_3 на укладення договору позики та отримання коштів, а також обставини, за яких кошти були отримані для задоволення потреб сім`ї, суд приходить до висновку, що зобов`язання за договором позики є спільним зобов`язанням подружжя.

З урахуванням наведеного суд вважає обґрунтованою вимогу позивача про солідарне стягнення з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 заборгованості за договором позики від 11.08.2023р. у розмірі 15 000 доларів США та 40 623,55 грн.

Щодо судових витрат.

Відповідно до ч. 1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Оскільки первісний позов підлягає задоволенню у повному обсязі, понесені позивачем витрати зі сплати судового збору підлягають відшкодуванню за рахунок відповідачів.

Позивачем за подання позовної заяви сплачено судовий збір у розмірі 6 487,23 грн., що підтверджується відповідним платіжним документом.

Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню понесені ним витрати зі сплати судового збору у загальному розмірі 6 487,23 грн., по 3 243,62 грн. з ОСОБА_2 та 3 243,61 грн. з ОСОБА_3 .

Щодо судових витрат за зустрічним позовом суд враховує, що у задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_2 відмовлено, а тому понесені ним витрати, пов`язані з поданням зустрічного позову, покладаються на нього.

З огляду на викладене, оцінюючи докази в їх сукупності, суд приходить до висновку, що первісні позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики є обґрунтованими та доведеними, у зв`язку з чим підлягають задоволенню у повному обсязі.

В свою чергу, зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІР-ПРО», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна Олена Валентинівна про визнання договору позики удаваним задоволенню не підлягають.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст. 2, 4, 5, 12, 13, 76-81, 89, 133, 141, 263-265 ЦПК України, ст.ст. 11, 15, 16, 202, 203, 204, 235, 509, 524, 526, 530, 533, 598, 599, 610, 611, 612, 625, 629, 1046, 1047, 1049, 1050 ЦК України, суд -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_7 , ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за договором позики – задовольнити повністю.

Стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 , заборгованість за договором позики грошових коштів від 11.08.2023р. у розмірі 15 000 (п`ятнадцять тисяч) доларів США та 40 623 (сорок тисяч шістсот двадцять три) грн. 55 коп., з яких 10 553 (десять тисяч п`ятсот п`ятдесят три) грн. 28 коп. - 3 % річних та 30 070 (тридцять тисяч сімдесят) грн. 27 коп. - сума у вигляді подвійної облікової ставки НБУ.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 , судовий збір у розмірі 3 243 (три тисячі двісті сорок три) грн. 62 коп.

Стягнути з ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 , судовий збір у розмірі 3 243 (три тисячі двісті сорок три) грн. 61 коп.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІР-ПРО», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна Олена Валентинівна про визнання договору позики грошових коштів від 11.08.2023р. удаваним - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості сторін:

Позивач за первісним позовом та відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса: АДРЕСА_3 ;

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса: АДРЕСА_1 ;

Відповідач за первісним позовом та позивач за зустрічним позовом ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за зустрічним позовом ОСОБА_3 , Товариство з обмеженою відповідальністю «ГІР-ПРО», ЄДРПОУ 43849871, адреса: м.Дніпро, проспект Слобожанського, буд. 20;

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, за зустрічним позовом Приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Бунякіна О.В. адреса: Дніпропетровська область, м.Дніпро, вул.Князя Володимира Великого, буд.22, прим.23,24.

Суддя Похваліта С. М.