Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №926/1552/26 — Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

12 жовтня 2026 рокуСправа № 926/1552/26

За позовом Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд Сервіс"

за участі третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області

про стягнення пені в сумі 165330,18 грн

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Аниськова К.В.

Представники:

від позивача – Смотр Д.М.

від відповідача – не з`явився

від третьої особи – не з`явився

ВСТАНОВИВ:

Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд Сервіс" про стягнення пені в сумі 165330,18 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідачем було порушено умови договору підряду №41 від 01 лютого 2023 року у частині погодженого строку виконання робіт.

Позивач вказує, що під час перевірки Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області в результаті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради за період з 01 сісчня 2023 року по 31 березня 2025 року було встановлено, що довідки про вартість виконаних робіт та витрати ф. КБ-3 за грудень 2023 року та акти приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в за грудень 2023 року підписані 19 грудня 2023 року, тобто робоьти завершені на 18 календарних днів пізніше, ніж передбачено пунктом 5.1. Договору №41.

Так, позивачем відповідно до пункту 8.2 договору підряду №41 від 01 лютого 2023 року було нараховано відповідачу пеню в сумі 165330,18 грн. Заперечення відповідача від задоволення претензії щодо добровільної сплати пені стало підставою для звернення з позовом до суду.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20 квітня 2026 року, справу №926/1552/26 передано на розгляд судді Тинок О.С.

Ухвалою суду від 22 квітня 2026 року позовну заяву Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд Сервіс" про стягнення пені в сумі 165330,18 грн - залишено без руху.

24 квітня 2026 року представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про усунення недоліків (вх. №1626).

Ухвалою суду від 24 квітня 2026 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 18 травня 2026 року. Залучено до участі у справі третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача – Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області (58010, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Котляревського 1, код 40913650).

15 травня 2026 року представник відповідача направив до суду через підсистему “Електронний суд” відзив на позовну заяву та поновлення строку на подання відзиву (вх. №2009 від 18 травня 2026 року), який суд ухвалою від 18 травня 2026 року долучив до матеріалів справи.

Не погоджуючись із заявленим позовом відповідач вказує, що фактично всі роботи були завершені 30 листопада 2023 року, що підтверджується первинним документом - Загальним журналом виконання будівельних робіт, який ведеться відповідно до вимог чинного законодавства у сфері будівництва.

Відповідач вважає, що акти КБ-2в та КБ-3 на які посилається позивач в обґрунтування заявленого позову не є документами, що визначають момент завершення робіт, оскільки вони мають виключно розрахунково-обліковий характер та підтверджують обсяги виконаних робіт.

На думку відповідача проміжок часу між фактичним завершенням робіт та датою оформлення/підписання актів КБ-2в і КБ-3 не свідчить про прострочення виконання робіт підрядником, оскільки був зумовлений необхідністю належного оформлення виконавчої документації та проходження процедур її погодження.

Також відповідач вказував, що унаслідок виробничої необхідності та рішень, погоджених під час проведення технічних нарад за участю представників позивача відбувалась збільшення обсягів робіт за рахунок проведення додаткових та прихованих робіт. Зазначені обставини об`єктивно зумовили необхідність виконання додаткових робіт та, відповідно, потребували більшого часу для їх належного та повного виконання. Незважаючи на це, відповідачем своєчасно та належним чином були виконані як основні, так і додаткові роботи на об`єкті будівництва.

Висновок щодо нарахування штрафних санкцій (пені), що є предметом даного спору не формувався у вказаному акті ревізії від 07 липня 2025 року № 06-33/10, як вимога Департаменту про усунення такого порушення. Таким чином відповідач вважає, що позовні вимоги про стягнення пені є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підтверджені належними доказами.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року відкладено підготовче засідання на 15 червня 2026 року.

11 червня 2026 року представник позивача направила до суду через підсистему “Електронний суд” клопотання про відкладення розгляду справи (вх.№2427).

Ухвалою суду від 15 червня 2026 року продовжено строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів та відкладено підготовче засідання на 29 червня 2026 року.

29 червня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду письмові пояснення (вх. №3102).

Відповідач зазначив, що на підставі пункту 8.2. договору, яким передбачено, що за порушення погоджених строків виконання робіт підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості, позивачем на суму 918501,31 грн розраховано пеню за період з 02 грудня 2023 року по 19 грудня 2023 року включно (18 днів) у розмірі 165330,18 грн (з розрахунку 1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення). Однак, відповідач звернув увагу, що відповідно до статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. За статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

З огляду на викладене у поясненнях відповідач вказав, що здійснивши перерахунок пені за період який зазначений у позовній заяві, а саме з 02 грудня 2023 року по 19 грудня 2023 року включно (18 днів), можна прийти до висновку про незаконність заявлених позовних вимог, оскільки сума пені мала б становити 14243,06 грн замість заявлених до стягнення 165330,18 грн.

Фактично єдиною підставою звернення до суду стало не порушення прав позивача як замовника під час виконання договору, а результати контрольного заходу органу державного фінансового контролю.

У судовому засіданні 29 червня 2026 року оголошено перерву до 20 липня 2026 року.

20 липня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду додаткові пояснення (вх. №3102).

Відповідач вказав, що фактично всі роботи були завершені 30 листопада 2023 року, що підтверджується належним первинним документом – Загальним журналом виконання будівельних робіт, який ведеться відповідно до вимог чинного законодавства у сфері будівництва, а також протоколами випробувань № 141123 від 20 листопада 2023 року та № 201123 від 20 листопада 2023 року, які були долучені до матеріалів справи. Саме ці документи підтверджують, що станом на 20 листопада 2023 року основні роботи були фактично завершені, а їх результати передані замовнику для подальшого оформлення приймальної документації відповідно до вимог договору.

Оформлення окремих документів, необхідних для підписання актів КБ-2в та КБ-3, потребувало їх погодження у відповідних структурних підрозділах Чернівецької міської ради, що об`єктивно виходить за межі строків безпосереднього виконання робіт підрядником. Так, виконавча зйомка об`єкта «Капітальний ремонт вул. У. Кармелюка від вул. Буковинської до вул. Л. Кобилиці (відновлення елементів благоустрою) у м. Чернівці» була погоджена Департаментом урбаністики та архітектури Чернівецької міської ради лише 08 грудня 2023 року, що підтверджується відповідними документами, долученими до матеріалів справи. Зазначена процедура погодження перебувала поза межами організаційного впливу Відповідача та об`єктивно потребувала певного часу.

Позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що станом на 01 грудня 2023 року відповідач фактично не виконав роботи або продовжував їх виконання після закінчення встановленого договором строку.

Відповідач вважає, що фактичного прострочення терміну виконання робіт не було. Позивачем не наведено жодних належних та допустимих доказів неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань по договору, окрім посилання позивача на ту обставину, що Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області в результаті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради за період з 01 січня 2023 року по 31 березня 2025 року було встановлено, що довідки про вартість виконаних робіт та витрати ф. КБ-3 за грудень 2023 року та акти приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в за грудень 2023 року підписані 19 грудня 2023 року.

Окрім того відповідач вказав, що фактично встановлений сторонами розмір відповідальності еквівалентний 365 % річних, що у багато разів перевищує як розмір законодавчо встановлених компенсаційних механізмів відповідальності за порушення грошових зобов`язань, так і економічно обґрунтовані показники вартості користування грошовими коштами. Законодавець, встановлюючи максимальний розмір пені за прострочення виконання грошового зобов`язання, обмежив її подвійною обліковою ставкою Національного банку України, що свідчить про прагнення забезпечити баланс між інтересами кредитора та боржника і не допустити застосування явно надмірних штрафних санкцій. За таких обставин стягнення пені у розмірі 165 330,18 грн лише за декілька днів можливого прострочення суперечить принципам розумності, добросовісності та справедливості, а тому просив суд, у разі якщо суд дійде висновку про наявність підстав для застосування відповідальності за порушення строків виконання робіт, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України (в редакції, що діяла на момент існування спірних правовідносин) зменшити розмір пені до справедливого, розумного та співмірного наслідкам можливого порушення розміру (99% суми пені що стягується).

Ухвалою суду від 20 липня 2026 року закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті на 12 серпня 2026 року. Постановлено позивачу встановити строк на подання письмових заперечень на додаткові пояснення відповідача – до початку розгляду справи по суті.

Водночас судове засідання 12 серпня 2026 року не відбулося.

Ухвалою суду від 12 серпня 2026 року призначено розгляд справи по суті на 31 серпня 2026 року.

17 серпня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про призначення судового засідання на іншу дату (вх. №3330), у зв`язку із зайнятістю у раніше призначеному судовому засіданні з розгляду справи 926/1920/26.

31 серпня 2026 року, перед початком судового засідання, представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду додаткові пояснення (вх. №4179).

Позивач вказав, що відповідач погодився на умови укладеного договору, яким було передбачено що за порушення погоджених строків виконання робіт підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 1% вартості послуг, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а тому позивач вважає, що відсутні підстави для зменшення суми нарахування штрафних санкцій.

Ухвалою суду від 31 серпня 2026 року відкладено розгляд справи по суті на 23 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 23 вересня 2026 року оголошено перерву до 28 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 28 вересня 2026 року оголошено перерву до 01 жовтня 2026 року.

Представник позивача у судовому засіданні 01 жовтня 2026 року позов підтримала та просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 01 жовтня 2026 року заперечила проти задоволення позову.

У судовому засіданні 01 жовтня 2026 року відкладено ухвалення та проголошення рішення до 12 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 12 жовтня 2026 року судом було проголошено скорочене рішення.

Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області у жодне судове засідання явку належного представника не забезпечило, хоча було належним чином повідомлене про дату, час та місце проведення судових засідань з розгляду справи №926/1552/26. Письмові пояснення з викладеною правовою позицією третьої особи на стороні позивача щодо заявленого позову до суду не надходили, причини неявки суду не відомі.

Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов`язки. Практика Європейського суду з прав людини визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Як зазначено у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України" від 03 квітня 2008 року, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

Розглянувши подані матеріали до справи, заслухавши позиції сторін по справі, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

01 лютого 2023 року між Департаментом інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради (надалі – замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Техно-Буд Сервіс» (надалі – підрядник) було укладено Договір підряду № 41 (надалі – Договір №41) згідно з умовами якого підрядник, відповідно до проєктно- кошторисної документації, умов цього договору та в межах договірної ціни, зобов`язується виконати роботи з капітального ремонту вул. У. Кармелюка від вул. Буковинської до вул. Л. Кобилиці (відновлення елементів благоустрою) у м. Чернівці. Замовник зобов`язується прийняти та оплати виконані роботи на умовах, визначених цим договором (пункт 1.1. Договору №41).

Пунктами 3.1.,3.2. Договору №41 договірна ціна робіт визначається на підставі кошторису та не повинна відрізнятися від змісту пропозиції переможця закупівлі, є твердою в межах кошторисної вартості і становить 39799687,97 грн з ПДВ та є невід`ємною частиною договору (Додаток №1). Джерело фінансування - кошти бюджету Чернівецької міської територіальної громади. Ціна цього договору може бути зменшена за взаємною згодою сторін, зокрема урахуванням фактичного обсягу видатків замовника.

Прийняття та оплата виконаних робіт проводиться на підставі актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідок про їх вартість (форма КБ-3), підписаних уповноваженими представниками замовника та підрядника, в межах ліміту асигнувань на поточний рік (у разі його встановлення). За рішенням Замовника прийняття робіт може здійснюватися після попереднього випробування, якщо це випливає з характеру робіт. У цьому випадку прийняття робіт може здійснюватися лише у разі позитивного результату попереднього випробування (пункт 4.2. Договору №41).

Згідно з пунктом 4.5. Договору №41 акти приймання виконаних робіт з підтверджуючими документами щодо вартості використаних матеріальних ресурсів та механізмів, з належно оформленою виконавчою документацією (загальний журнал робіт, акти на закриття прихованих робіт, сертифікати на матеріали, виконавчі схеми, креслення, документи щодо випробувань та лабораторного контролю матеріалів, документи щодо випробування устаткування, інженерних систем, мереж та обладнання, інші документи згідно з нормативною документацією на виконання конкретного виду будівельних робіт) готує підрядник і нарочно та безпосередньо на будівельному майданчику передає їх для підписання уповноваженому представнику замовника, що здійснює технічний нагляд, не пізніше 20 числа звітного місяця. Уповноважені представники замовника негайно розпочинають прийняття робіт та зобов`язані у термін не більше 20 робочих днів з дня одержання актів перевірити виконану роботу та правильність застосування розцінок і підписати акти в частині фактично виконаних обсягів робіт, або повернути їх підряднику в разі виявлення невідповідності в частині фактично виконаних обсягів робіт.

Відповідно до пункту 5.1. Договору №41 строк виконання робіт підрядником - не пізніше 01 вересня 2023 року. Виконання робіт може бути закінчено достроково за згодою замовника.

Місце виконання робіт: м. Чернівці, вул. У. Кармелюка від вул. Буковинської до вул. Л.Кобилиці (пункт 5.3. Договору №41).

Положеннями пункту 5.5. Договору №41 сторони передбачили, що датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною.

Відповідно до пункту 6.4.1. Договору №41 підрядник зобов`язаний виконати у встановлені строки в межах договірної ціни, складеної згідно з кошторисними нормами України «Настанова з визначення вартості будівництва» затвердженими Наказом Міністерства розвитку громад та територій України від 01.11.2021 №281, згідно з проектно-кошторисною документацією на свій ризик власними і залученими силами та відповідними засобами всі передбачені замовленням роботи, здати в обумовлені строки об`єкт в експлуатацію замовнику, усувати протягом гарантійного терміну експлуатації об`єкту будівництва недоліки.

Згідно з пунктами 8.1.,8.2. Договору №41 порушення зобов`язань за договором підряду є підставою для застосування санкцій, передбачених Господарським кодексом України, іншими Законами та цим Договором. За порушення погоджених строків виконання робіт підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7 % вказаної вартості.

Цей Договір набирає чинності з дати його укладання та діє до 31 грудня 2023 року, але будь в якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за цим договором. Датою укладання договору є дата підписання його сторонами (пункт 11.1. Договору №41).

02 травня 2023 року між сторонами первинного правочину було укладено Додаткову угоду №1 до договору №41 від 01 лютого 2023 року у якій виклали нову редакцію договірної ціни.

Сторони первинного правочину укладали Додаткові угоди №2 від 27 червня 2023 року, №3 від 14 липня 2023 року, №5 від 29 вересня 2023 року, №6 від 02 листопада 2023 року, №7 від 24 листопада 2023 року, №8 від 19 грудня 2023 року до договору №41 від 01 лютого 2023 року у яких викладали пункт 3.3. щодо ліміту асигнувань на 2023 рік у нових редакціях.

11 вересня 2023 року між сторонами первинного правочину було укладено Додаткову угоду №4 до договору №41 від 01 лютого 2023 року у якій виклали пункт 5.1. у новій редакції: «строк виконання робіт підрядником - не пізніше 01 грудня 2023 року. Виконання робіт може бути закінчено достроково за згодою замовника».

Спірний договір та додаткові угоди підписані сторонами та скріплені печатками.

Доказів розірвання Договору №41 від 01 лютого 2023 року та додаткових угод або визнання їх недійсними внаслідок недодержання сторонами в момент їх вчинення вимог чинного законодавства України, сторонами у справі не надано. Не надано також і доказів того, що сторони відмовились від виконання договору в силу певних об`єктивних обставин.

19 грудня 2023 року сторони склали та підписали: форму № КБ-3 Довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за грудень 2023 року; форму №КБ-2в Акт №11 приймання виконаних будівельних робіт за грудень 2023 року.

Як встановлено судом, Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області в результаті ревізії окремих питань фінансово-господарської діяльності Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради за період з 01 січня 2023 року по 31 березня 2025 року було встановлено, що довідки про вартість виконаних робіт та витрати ф. КБ-3 за грудень 2023 року та акти приймання виконаних будівельних робіт ф. КБ-2в за грудень 2023 року підписані 19 грудня 2023 року, тобто роботи завершені на 18 календарних днів пізніше, ніж передбачено пунктом 5.1. Договору №41.

Попри виявлення порушення строків виконання робіт на 18 календарних днів Управлінням Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області у ревізії лише зазначено про несплату підрядником суми пені у відповідності до пункту 8.2. Договору №41 від 01 лютого 2023 року. Вимога про усунення вказаного порушення позивачу не пред`являлась.

На підставі отриманого Акту Управління Західного офісу Держаудитслужби в Чернівецькій області ревізії від 07 липня 2025 року №06/33/10, керуючись пунктом 8.2 Договору №41 від 01 лютого 2023 року позивач направив на адресу відповідача лист-претензію вих. №23/01-12/5765 від 13 листопада 2025 року про сплату нарахованої суми пені у розмірі 165330,18 грн. Позивач у листі попередив відповідача, що у разі несплати неустойки у визначений строк департаментом будуть вживатись заходи щодо стягнення коштів у судовому порядку.

Матеріали справи містять докази реагування відповідача на отриману від позивача претензію, а саме лист від 21 листопада 2025 року у якому відповідач відмовився від сплати нарахованої неустойки. Не погоджуючись із заявленою претензією відповідач вказав, що весь комплекс робіт завершено 30 листопада 2023 року, що підтверджується загальним журналом робіт. Посилання на акти форми КБ-3 та КБ-2в у даному випадку не може братися до уваги, оскільки відповідно до пункту 5 договору датою завершення надання послуг вважається дата їх прийняття замовником, а передання послуг оформляється актом, який повинен бути сформований замовником. У даному випадку це не акти КБ-2-в та КБ-3, а спеціальний акт про прийняття експлуатацію об`єкта після завершення робіт.

Відповідно до проведеного позивачем розрахунку розміру пені період нарахування почався з 02 грудня 2023 року по 19 грудня 2023 року, кількість днів прострочення - 18, сума несвоєчасно виконаних зобов`язань – 91851,31 грн, розмір пені склав 1% від суми несвоєчасно виконаних зобов`язань за кожен день прострочення (пункт 8.2. Договору №41 від 01 лютого 2023 року), відтак один день прострочення склав -9185,01 грн пені, отже за 18 днів позивач нарахував відповідачу – 165330,18 грн пені.

Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України визначено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до частини 1 статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Статтею 837 Цивільного кодексу України унормовано, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов`язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов`язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Згідно з статтею 846 Цивільного кодексу України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов`язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов`язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Частиною 1 статті 530 Цивільного кодексу визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Сторони дійшли взаємної згоди у додатковій угоді ;4 від 11 вересня 2023 року до Договору №41 від 01 лютого 2023 року, що строк виконання робіт – до 01 грудня 2023 року.

Отже останнім днем належного виконання відповідачем зобов`язання було 01 грудня 2023 року.

Відповідно до пункту 5.5. Договору №41 датою закінчення робіт вважається дата їх прийняття замовником. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Водночас сторони у пункті 4.2. Договору №41 передбачили, що прийняття та оплата виконаних робіт проводиться на підставі актів приймання виконаних робіт (форма КБ-2в) та довідок про їх вартість (форма КБ-3), підписаних уповноваженими представниками замовника та підрядника, в межах ліміту асигнувань на поточний рік (у разі його встановлення).

На підтвердження передання робіт підрядником і прийняття їх замовником, відповідно до пункту 5.5 Договору №41, сторонами укладено акт №11 приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в, в якому зазначено, що вказаний акт складено за договором №41 від 01 лютого 2023 року, замовником визначено Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради, а генеральним підрядником Товариство з обмеженою відповідальністю “Техно-Буд Сервіс”. В акті також ідентифіковано об`єкт будівництва: Капітальний ремонт вул. У. Кармелюка від вул. Буковинської до вул. Л. Кобилиці (відновлення елементів благоустрою) у м. Чернівці, тобто саме той об`єкт, виконання робіт на якому є предметом договору 41. Загальна вартість виконаних робіт за актом становить 918501,31 грн, що відповідає визначеній позивачем у розрахунки пені суми несвоєчасно виконаних зобов`язань.

Отже замовник (Департамент інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради) прийняв виконані підрядником (Товариство з обмеженою відповідальністю “Техно-Буд Сервіс”) роботи 19 грудня 2023 року.

Посилання відповідача на загальний журнал виконання робіт не спростовує наведеного, оскільки такий журнал може відображати хід та фактичне виконання окремих будівельних робіт, однак не замінює погодженого сторонами у пунктів 4.2 та 5.5 Договору №41 порядку прийняття робіт, що оформляється актом, підписаним обома сторонами.

Попри означене, судом встановлено, що відповідач у письмових поясненнях вказував, що основні робити були ним завершені 20 листопада 2023 року. Одночасно відповідач стверджує, що фактично всі роботи були завершені 30 листопада 2023 року, а позивач не надав жодного належного та допустимого доказу того, що станом на 01 грудня 2023 року відповідач фактично не виконав роботи або продовжував їх виконання після закінчення встановленого договором строку.

Поряд з тим навіть у загальному журналі виконання робіт на який посилається відповідач у переліку актів проміжного прийняття відповідальних конструкцій і актів на закриття прихованих робіт у розділі VII під пунктом 1 зазначено, що «влаштування бетонної основи при встановлення дорожніх знаків на одну стояку під час копання ям вручну» прийнято 06 грудня 2023 року, тобто після закінчення обумовленого строку виконання робіт за договором №41.

У акті №11 приймання виконаних будівельних робіт форми №КБ-2в від 19 грудня 2023 року у пункті 42 зазначено найменування роботи і витрат: «установлення дорожніх знаків на одному стояку під час копання ям вручну».

Отже з матеріалів справи вбачається, що відповідач продовжував виконувати роботи після узгодженого сторонами строку на завершення робіт – 01 грудня 2023 року.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Відповідно до частини 1 статті 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з статті 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (частина 1 статті 612 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання, зокрема може забезпечуватися неустойкою.

Статтею 549 Цивільного кодексу України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені (частина 3 статті 549 Цивільного кодексу України).

Таким чином, встановлення неустойки (штрафу, пені) віднесено до умов договору, які сторони, в межах встановлених законодавством, визначають на власний розсуд при укладенні договору.

Так, відповідно до пункту 8.2. Договору №41 встановлено, що за порушення погоджених строків виконання робіт підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 1% вартості робіт, з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі 7% вказаної вартості.

Отже відповідач як сторона правочину погодився та взяв на себе обов`язок сплатити пеню у разі порушення погоджених строків виконання робіт підрядником.

У пункті 71 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 216/3521/16-ц вказано, що: пеня є особливим видом відповідальності за неналежне виконання зобов`язання, яка має на меті, крім відшкодування збитків після вчиненого порушення щодо виконання зобов`язання, додаткову стимулюючу функцію для добросовісного виконання зобов`язання; до моменту вчинення порушення пеня відіграє забезпечувальну функцію і, навпаки, з моменту порушення є мірою відповідальності.

Таким чином, встановлена сторонами у договорі пеня мала безпосередню мету стимулювати підрядника до виконання зобов`язання; за її допомогою забезпечуються права Департаменту інфраструктури та благоустрою Чернівецької міської ради шляхом створення таких умов, що підвищують рівень вірогідності виконання зобов`язання; пеня стягується по факту невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, трансформуючись у міру цивільно-правової відповідальності.

Індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов`язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 21 січня 2025 року у справі № 916/901/24).

Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки над розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є цей випадок винятковим з огляду на інтереси сторін, які заслуговують на увагу, ступінь виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначне прострочення виконання зобов`язання, невідповідність розміру пені наслідкам порушення, негайне добровільне усунення винною стороною порушення та його наслідків. При цьому обов`язок доводити існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання. Зважаючи на викладене, зменшення розміру заявлених до стягнення штрафних санкцій є правом суду, а за відсутності у законі переліку таких виняткових обставин господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення пені та штрафу, а також розмір, до якого підлягає їх зменшення. При цьому відсутність чи невисокий розмір збитків може бути підставою для зменшення судом розміру неустойки, що стягується з боржника (аналогічний правовий висновок викладено в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 12 лютого 2020 року у справі №924/414/19; від 22 січня 2020 року у справі №912/684/19; від 13 січня 2020 року у справі №902/855/18; від 03 серпня 2023 року у справі №916/628/22).

Відповідно до частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Розглянувши матеріали справи судом встановлено відсутність будь яких належних, допустимих та достатніх доказів, які підтверджували неможливість відповідача сплатити нараховану пеню. При цьому обов`язок доводити існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається відповідача, який заявив відповідне клопотання.

Умовами пункту 8.2 Договору №41 сторони прямо погодили відповідальність підрядника за порушення строків виконання робіт у вигляді пені в розмірі 1 % вартості робіт, з яких допущено прострочення, за кожний день прострочення. Відповідач, укладаючи договір та додаткові угоди до нього, погодився з такими умовами, а доказів наявності виняткових обставин чи очевидної невідповідності нарахованої пені наслідкам допущеного порушення не навів , так як і доказів неспівмірності пені та необхідність її зменшення на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Посилання відповідача на абзац 2 частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України, статті 1 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» та статтею 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» яким передбачено, що пеня не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня не є коректним, оскільки означенні норми стосуються порушення виконання грошового зобов`язання.

Натомість, у спірних правовідносинах пеня нараховується не за прострочення грошового зобов`язання та не як плата за користування коштами, а як погоджена сторонами міра відповідальності за порушення строку виконання негрошового зобов`язання з виконання підрядних робіт.

Перевіривши правильність здійсненого позивачем розрахунку пені у відповідності до пункту 8.2. Договору №41, суд встановив, що останній арифметично вірний та обгрунтований, відтак, з відповідача на користь позивача належать до стягнення 165330,18 грн пені.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Отже, на підставі викладеного, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, беручи до уваги встановлені обставини, суд дійшов висновку, що позивачем належним чином доведено обставину позову, а відповідачем не спростовано належними, допустимим та достатніми доказами заявлену ціну позову, а тому вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Решта поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до норм статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справ.

Відшкодування витрат, пов`язаних зі сплатою судового збору, відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається у повному обсязі на відповідача, з вини якого виник спір.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Техно-Буд Сервіс" (60412, Україна, Чернівецька обл., с. Чагор, вул. Приміська, буд. 1, корпус А, код 34864234) на користь Чернівецької міської ради (58002, Україна, Чернівецька область, м. Чернівці, Центральна площа, буд. 1, код 36068147) пеню у сумі 165330,18 грн та витрати зі сплати судового збору у сумі 3328,00 грн.

У судовому засіданні 12 жовтня 2026 року було проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Повне судове рішення складено та підписано 13 жовтня 2026 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК