Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №926/1013/25 — Господарський суд Чернівецької області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Р І Ш Е Н Н Я

05 жовтня 2026 рокуСправа № 926/1013/25

За позовом Чернівецької міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Трейдінг ЛТД”

про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою

Суддя Тинок О.С.

Секретар судових засідань Аниськова К.В.

Представники:

від позивача – Смотр Д.М.

від відповідача (в режимі ВКЗ) – Решетов В.В.

ВСТАНОВИВ:

Чернівецька міська рада звернулася до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Трейдінг ЛТД”, у якому просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, на незавершене будівництво, яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрадріха 2-А, реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 1918889973101, із закриттям розділу.

Позовні вимоги мотивовані тим, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: вулиця Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А в м. Чернівці (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918889973101, тип об`єкта: незавершене будівництво, опис: незавершена будівництвом нежитлова будівля магазину-кафе, що становить 5% готовності (фундамент), власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД». Однак для реєстрації права власності були наданні документи, які визнанні такими, що втратили чинність на дату реєстрації права власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) та відсутні документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, реєстрація здійснена із порушеннями чинного законодавства. У зв`язку із цим, позивач не може розпоряджатись власним майном, а саме земельною ділянкою, оскільки статтею 134 Земельного кодексу України регламентовано, обов`язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах). Враховуючи факт наявної незаконної реєстрації об`єкта самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності порушуються права Чернівецької міської територіальної громади, оскільки орган місцевого самоврядування, як власник, не може вільно розпоряджатися своєю власністю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 28 березня 2025 року позовну заяву передано до провадження судді Байталюку В. Д.

Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №926/1013/25 відмовлено у задоволенні позову Чернівецької міської ради до товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Трейдінг ЛТД” про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою. Ухвалено: вжити заходів процесуального примусу шляхом накладення на товариство з обмеженою відповідальністю “Буковина Трейдінг ЛТД” штрафу за невиконання ухвали Господарського суду Чернівецької області від 02.04.2025 по справі №926/1013/25; стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Трейдінг ЛТД” в дохід державного бюджету в особі Державної судової адміністрації України (адреса: 01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5, код ЄДРПОУ 26255795; Отримувач коштів: УК у Печер. р-ні/Печер. р-н/21081100, код отримувача (код за ЄДРПОУ): 38004897, банк отримувача: Казначейство України (ЕАП), рахунок отримувача: UA118999980313090106000026007, код класифікації доходів бюджету 21081100) 30280,00 грн штрафу.

Постановою Західного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2025 року рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №926/1013/25 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду від 17 березня 2026 року у справі №926/1013/25 постанову Західного апеляційного господарського суду від 03 грудня 2025 року та рішення Господарського суду Чернівецької області від 11 червня 2025 року у справі №926/1013/25 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.

У постанові від 17 березня 2026 року Верховний Суд направляючи справу на новий розгляд, серед іншого, зазначив:

- прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами при їх постановленні були порушені вимоги господарського процесуального законодавства щодо всебічного, повного і об`єктивного розгляду справи;

- суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки;

- під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об`єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з`ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.

22 квітня 2026 року матеріали справи №926/1013/25 надійшли до Господарського суду Чернівецької області.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22 квітня 2026 року, справу №926/1013/25 передано на розгляд судді Тинок О.С.

Ухвалою суду від 23 квітня 2026 року прийнято справу №926/1013/25 до розгляду. Підготовче засідання призначено на 18 травня 2026 року.

22 квітня 2026 року представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду заяву про вступ у справу як представника (вх. №1828), яку суд задовольнив 23 квітня 2026 року та надав доступ представнику до матеріалів електронної справи.

Ухвалою суду від 18 травня 2026 року відкладено підготовче засідання на 03 червня 2026 року.

Ухвалою суду від 03 червня 2026 року відкладено підготовче засідання на 22 червня 2026 року.

04 червня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді (вх. №2635), яку суд задовольнив 04 червня 2026 року та надав доступ представнику до матеріалів електронної справи.

Одночасно представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду заяву про ознайомлення з матеріалами справи (вх. №2666 від 04 червня 2026 року), яку суд задовольнив та надав представнику можливість ознайомитись з матеріалами справи у паперовому вигляді.

08 червня 2026 року представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про поновлення пропущеного строку та долучення доказів до матеріалів справи (вх. №2338).

11 червня 2026 року представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про відкладення розгляду справи (вх. №2431).

22 червня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду заперечення на клопотання позивача про поновлення пропущеного строку та долучення доказів до матеріалів справи (вх. №2975).

Ухвалою суду від 22 червня 2026 року постановлено: продовжити строк проведення підготовчого провадження на тридцять днів; відкласти підготовче засідання на 13 липня 2026 року; роз`яснити позивачу, що з урахуванням наявних відомостей про те, що його представник не має можливості взяти участь в судовому засіданні, керівник не обмежений у праві взяти участь у судовому засіданні особисто або уповноважити на це іншу особу; розгляд клопотання Чернівецької міської ради про поновлення пропущеного строку та долучення доказів до матеріалів справи (вх. №2338 від 08 червня 2026 року) - відкласти до наступного судового засідання.

13 липня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про поновлення процесуального строку та долучення доказів до матеріалів справи (вх. №3331).

Одночасно представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про витребування доказів (вх. №2854 від 13 липня 2026 року).

Ухвалою суду від 13 липня 2026 року постановлено: клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Трейдінг ЛТД” про витребування доказів (вх. №2854 від 13 липня 2026 року) – задовольнити; витребувати у Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстрації юридичного департаменту Чернівецької міської ради (58000, Україна, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, 7) засвідчені копії довідок від 18 вересня 2019 року та технічний паспорт від 18 вересня 2019 року (видавник - Сопіт В.В.), які знаходяться в матеріалах реєстраційної справи щодо об`єкта нерухомого майна з реєстраційним номером 1918889973101 (м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А); відкласти підготовче засідання на 22 липня 2026 року; роз`яснити Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстрації юридичного департаменту Чернівецької міської ради, що у разі неможливості подати витребувані судом докази, останнім слід повідомити про це суд із зазначенням причин - протягом п`яти днів з дня отримання ухвали.

Також вищевказаною ухвалою задля дотримання основних принципів господарського судочинства та дотримання прав сторін на захист, зважаючи на необхідність встановлення всіх обставин справи, з метою ухвалення справедливого та неупередженого рішення з дотриманням балансу інтересів усіх сторін по справі, а також враховуючи значення справи для сторін по справі, предмету позову, кількість доказів у матеріалах справи, задля дотримання прав сторін на захист та бути почутими, враховуючи зазначені представниками позивача та відповідача причини неподання доказів у визначений законом строк, суд дійшов висновку поновити пропущений сторонами процесуальний строк та долучити подані докази до матеріалів справи, за винятком Висновку Департаменту містобудівельного комплексу та земельних відносин, адже останній не містить ідентифікуючих даних щодо дати та номеру документу.

21 липня 2026 року до суду надійшли витребувані ухвалою суду від 13 липня 2026 року документи від Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстрації юридичного департаменту Чернівецької міської ради (вх. №3490).

22 липня 2026 року представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про призначення земельно-технічної експертизи (вх. №2995).

Одночасно представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про долучення доказів та визнання поважними причини їх подання після встановленого строку (вх. №3514 від 22 липня 2026 року).

У судовому засіданні 22 липня 2026 року, за наслідком заявленого представником позивача усного клопотання про уточнення запитань для проведення експертизи, судом оголошено перерву на 03 серпня 2026 року в межах розумного строку. Протокольною ухвалою: долучено до матеріалів справи витребувані документи у Відділу державної реєстрації речових прав на нерухоме майно управління реєстрації юридичного департаменту Чернівецької міської ради та наданий відповідачем Висновок експерта за результатами проведення судової будівельно-технічної експертизи від 20 липня 2026 року №145/26-29; відкладено розгляд клопотання позивача про призначення земельно-технічної експертизи (вх. №2995 від 22 липня 2026 року) - до наступного судового засідання; вказано позивачу оформити у письмовій формі уточнені питання, які останній просить поставити на дослідження експерту; запропоновано відповідачу подати до суду письмове погодження чи заперечення щодо доцільності проведення судової експертизи у цій справі, а у разі погодження - викласти свої запитання для дослідження їх під час проведення експертизи.

29 липня 2026 року представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про призначення земельно-технічної експертизи (вх. №3121).

03 серпня 2026 року представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду заперечення на клопотання позивача про призначення земельно-технічної експертизи (вх. №3718).

Одночасно представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про долучення доказів та визнання поважними причини їх подання після встановленого строку (вх. №3734 від 03 серпня 2026 року).

Ухвалою суду від 03 серпня 2026 року постановлено: у задоволені клопотань представника Чернівецької міської ради про призначення земельно-технічної експертизи (вх. №2995 від 22 липня 2026 року та вх. №3121 від 29 липня 2026 року) – відмовити; у задоволені клопотання представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Буковина Трейдінг ЛТД” про долучення доказів та визнання поважними причини їх подання після встановленого строку (вх. №3734 від 03 серпня 2026 року) – відмовити; закрити підготовче провадження; призначити справу до судового розгляду по суті на 24 серпня 2026 року.

11 серпня 2026 року новий представник відповідача через підсистему “Електронний суд” направив до суду заяву про вступ у справу як представника (вх. №3861), яку суд задовольнив 11 серпня 2026 року та надав доступ представнику до матеріалів електронної справи.

Одночасно представник відповідача через підсистему “Електронний суд” подав до суду заяву (вх. №3284 від 11 серпня 2026 року) про участь у судових засіданнях по справі №926/1013/25 у режимі відеоконференції з використанням власних технічних засобів поза межами приміщення суду. Заяву суд задовольнив частково ухвалою від 11 серпня 2026 року.

24 серпня 2026 року представник позивача через підсистему “Електронний суд” направила до суду клопотання про виклик експерта (вх. №3439) у задоволені якого відмовлено протокольною ухвалою суду від 24 серпня 2026 року.

У судовому засіданні 24 серпня 2026 року оголошено перерву до 14 вересня 2026 року.

У судовому засіданні 14 вересня 2026 року оголошено перерву до 23 вересня 2026 року.

Представник позивача у судовому засіданні 23 вересня 2026 року позов підтримала та просила суд позовні вимоги задовольнити у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні 23 вересня 2026 року заперечив проти задоволення позову.

У судовому засіданні 23 вересня 2026 року відкладено ухвалення та проголошення рішення до 05 жовтня 2026 року.

У судовому засіданні 05 жовтня 2026 року судом було проголошено скорочене рішення.

Так, розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, заслухавши пояснення їх представників, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, дослідивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 05 жовтня 1994 року №164/5 «Про надання дозволу на проектування, складання проектів відведення земельних ділянок та надання дозволу на будівництво підприємствам та організаціям міста» погоджено проектування та надано дозвіл на складання проектів відведення земельних ділянок та надано дозвіл на будівництво Спільному торгово-виробничому підприємству «Буковина - Трейдінг» продовольчого магазину-кафе по вул. Челюскінців, 2А на земельній ділянці площею 0,02 га за рахунок земель резервного фонду міста.

Доказів скасування чи визнання вказаного рішення протиправним матеріали справи не містять.

Рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22 вересня 1998 року № 426/12 «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» продовжено термін тимчасового користування Спільному українсько-швейцарсько-німецькому підприємству «Буковина - Трейдінг», яке знаходиться по вул. Челюскінців, 2-А, на земельну ділянку по вул. Челюскінців, 2-А, площею 0,021 га для будівництва та обслуговування продовольчого магазину – кафе терміном на 5 років.

До вищевказаного рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради були внесені зміни 11 травня 1999 року № 333/10, в частині продовження терміну тимчасового користування земельною ділянкою по вул. Челюскінців, 2-А, площею 0,021 га змість Спільне українсько - швейцарське підприємство «Буковина - Трейдінг», вважати Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина - Трейдінг».

На підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 426/12 від 22 вересня 1998 року та № 333/10 від 11 травня 1999 року було укладено договір між виконавчим комітетом Чернівецької міської Ради народних депутатів та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковина - Трейдінг» про тимчасове користування земельною ділянкою, площею 0,021 га, за адресою вул. Челюскінців, 2-А.

Додатковими угодами до договору про тимчасове користування землею від 16 липня 2001 року та від 13 серпня 2002 року були внесені зміни в частині суми оплати оренди.

Рішенням Чернівецької міської ради IV скликання від 02 квітня 2004 року № 416 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну раніше прийнятих рішень та внесення змін в раніше прийняті рішення» втратив чинність пункт 6.2 рішення виконкому міської ради від 22 вересня 1998 року № 426/12 «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання Спільному українсько-швейцарсько-німецькому підприємству «Буковина - Трейдінг» земельної ділянки по вул. Челюскінців, 2-А площею 0,021 га в тимчасове користування для будівництва та обслуговування продовольчого магазину - кафе терміном на 5 років у зв`язку із зміною умов користування землею та закінченням терміну користування земельною ділянкою (підстава: лист ТОВ «Буковина - Трейдінг» від 21 листопада 2003 року № 7-4321). Також, втратив чинність договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 03 листопада 1999 року № 1342, укладений між виконкомом міської ради та ТОВ «Буковина - Трейдінг». Вирішено земельну ділянку по вул. Челюскінців, 2-А площею 0,021 га підготувати для продажу через аукціон.

В Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: вулиця Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А (вул. Челюскінців, 2-А) в м. Чернівці (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1918889973101, тип об`єкта: незавершене будівництво, опис: незавершена будівництвом нежитлова будівля магазину-кафе, що становить 5% готовності (фундамент), власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД».

У відомостях щодо документів, які подані для державної реєстрації, міститься: довідка, серія та номер: 18.09./2019-ті, видана 18 вересня 2019 року, видавник: Сопіт В.В., п.п.; технічний паспорт, серія та номер: б/н, виданий 18 вересня 2019 року, видавник Сопіт В.В., п.п.; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 426/12, виданий 22 вересня 1998 року, видавник: Чернівецька міська рада; договір про тимчасове користування землею (в тому числі на умовах оренди), серія та номер: 1342, виданий 06 квітня 1999 року, видавник: Чернівецька міська рада; додаткова угода до договору, серія та номер: 1342, виданий 13 вересня 2002 року, видавник: Чернівецька міська рада.

Згідно з долученого позивачем протоколу №36 засідання постійної комісії міської ради з питань земельних відносин, архітектури та будівництва від 27 вересня 2020 року вирішено надати Товариству з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД» дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2А, орієнтовною площею 0,0210 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) (підстава: заява ТзОВ «Буковина Трейдінг ЛТД», зареєстрована 11 жовтня 2019 року за №04/01-08/1-3497/0 (ЦНАП), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 вересня 2019 року №181790366).

Рішенням Чернівецької міської ради VII скликання від 30 вересня 2020 року № 2403 надано Товариству з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД» дозвіл на складання проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2А, орієнтовною площею 0,0210 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07) (підстава: заява ТзОВ «Буковина Трейдінг ЛТД», зареєстрована 11 жовтня 2019 року за №04/01-08/1-3497/0 (ЦНАП), витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 20 вересня 2019 року №181790366).

Направляючи на новий розгляд справу №926/113/25 Верховний Суд вказав, що попередніми судами не було повноціно встановлено фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки.

Задля виконання вимог постанови Верховного Суду від 17 березня 2026 року у справі №926/1013/25, судом встановлено наступне.

Позивач подав до суду Акт обстеження земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2А від 02 червня 2026 року у якому спеціалістами департаменту урбаністики та архітектури та юридичного департаменту міської ради було здійснено обстеження на місцевості спірної земельної ділянки. В ході обстеження не було виявлено розміщення на земельній ділянці якихось об`єктів нерухомого майна чи об`єктів незавершеного будівництва, в тому числі 5 % (фундаменту). До акту було долучено фотоматеріали.

Клопотання позивача (вх. №2338 від 08 червня 2026 року) було направлено до суду через підсистему «Електронний суд» до якого було приєднано окремі документи: «акт обстеження.pdf» який містив сам акт, викопіювання з генерального плану м. Чернівці та викопіювання з аерофотознімання м. Чернівці; «кайндля_2а_02.06.2026.pdf» який містив здійснені на телефон фото із зображенням земельної ділянки на якій розташовані транспортні засоби.

Одночасно у матеріалах справи міститься поданий до суду відповідачем Висновок експерта №145/26-29 від 20 липня 2026 року. До висновку експерта №145/26-29 від 20 липня 2026 року також, крім іншого, був долучений акт обстеження земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2А від 02 червня 2026 року здійснений спеціалістами департаменту урбаністики та архітектури та юридичного департаменту міської ради з додатками: викопіювання з генерального плану м. Чернівці та викопіювання з аерофотознімання м. Чернівці.

У висновку експерта №145/26-29 від 20 липня 2026 року остання вказала, що обізнана про кримінальну відповідальність за статтею 384 Кримінального кодексу України за завідомо неправдивий висновок експерта.

Згідно із проведеним дослідженням експерт вказала, що у межах земельної ділянки площею 0,0210 га за адресою м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрідріх (колишня назва Челюскінців), буд. 2А наявні фрагменти фундаменту об`єкту будівництва. Означені фрагменти фундаменту є об`єктом нерухомості.

Сторінка 4/6 висновку експерта №145/26-29 від 20 липня 2026 року містить фототаблицю із повноцінними зображеннями земельної ділянки та її покриву у більших масштабах, аніж здійсненими працівниками департаментів міської ради. З ракурсу здійснених експертом фото фікасацій вбачається наявність фрагментів фундаменту. Обраний експертом ракурс та масштаб фото захоплює саме земельну ділянку і фіксують наявність спірних фрагментів фундаменту. Натомість з долучених позивачем фото не вбачається за можливим встановити дійсність наявності розміщення фрагментів фундаменту відповідача, у зв`язку із обрізаним масштабом та ракурсом здійсненої фіксації земельної ділянки. У фото позивача більшу частину фото займають транспортні засоби та суміжні будівлі, а не сам покрив земельної ділянки.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Отже з огляду на вірогідність доказів, з урахуванням наявних фото таблиць і станом зношення фундаменту, можна припустити, що на спірній земельній ділянці дійсно розміщені фрагменти фунтаменту, тобто об`єкт незавершеного будівництва, який відповідач розпочав зводити (закладення фундаменту) у період з моменту винесення рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради народних депутатів від 05 жовтня 1994 року №164/5 «Про надання дозволу на проектування, складання проектів відведення земельних ділянок та надання дозволу на будівництво підприємствам та організаціям міста», доказів скасування якого матеріали справи не містять та/або рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22 вересня 1998 року № 426/12 «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення». Таким чином спірна земельна ділянка, яка належить позивачу зайнята нерухомим об`єктом відповідача.

На підставі спірної державної реєстрації та заяви відповідача останньому у 2020 році рішенням Чернівецької міської ради VII скликання № 2403 надано право на розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2А, орієнтовною площею 0,0210 га в оренду терміном на 5 років для будівництва та обслуговування будівель торгівлі (код 03.07).

Означене свідчить про те, що позивачу як розпоряднику спірної земельної ділянки було відомо, що на ній відповідач планував будівництво (з 1994 року), а у подальшому зареєстрував розміщений об`єкт незавершеного будівництва, однією з підстав надання відповідачу права на розроблення проєкту землеустрою у 2020 році був витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності. Водночас позов пред`явлено у 2025 році з посиланням про протиправність вчинених відповідачем підготовчих та будівельних робіт і здійснення самочинного будівництва.

Матеріали справи не містять доказів скасування та визнання у судовому порядку протиправним ухвалене Чернівецькою міською радою рішення від 30 вересня 2020 року № 2403.

Рішенням Чернівецької міської ради IV скликання від 02 квітня 2004 року № 416 вирішено земельну ділянку по вул. Кайндля Раймунда-Фрідріха (колишня назва Челюскінців), 2-А площею 0,021 га підготувати для продажу через аукціон. Поряд з цим понад 20 років міська рада не проводила жодних дій задля виставлення спірної земельної ділянки на аукціон, натомість у 2020 році надала право відповідачу на розроблення проєкту землеустрою чим створила законні очікування останнього на можливе отримання права оренди на земельну ділянку з метою будівництва та обслуговування будівель торгівлі.

Тобто, як і у 1994 році, 1998 році, так і у 2020 році орган місцевого самоврядування створював підстави для вчинення відповідачем дій по будівництву об`єкту торгівлі.

Верховний Суд у складі Об`єднаної Палати КЦС у постанові від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 сформулював правовий висновок, згідно з яким «Добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Доктрина venire contra factum proprium (заборони суперечливої поведінки), базується ще на римській максимі - «non concedit venire contra factum proprium» (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці). В основі доктрини venire contra factum proprium знаходиться принцип добросовісності. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.». Означене також узгоджується із висновками Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 04 листопада 2024 року в справі № 532/1550/23, провадження № 61-4145сво24).

Судом вбачається із матеріалів справи, що на спірній земельній ділянці позивача розміщений об`єкт незавершеного будівництва відповідача.

Як вбачається із змісту позовної заяви, позивач кваліфікує незавершений об`єкт відповідача як об`єкт самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної форми власності, яка порушує права позивача на вільне розпорядження.

За правилом частини 3 статті 376 Цивільного кодексу України право власності на самочинно збудоване нерухоме майно може бути за рішенням суду визнане за особою, яка здійснила самочинне будівництво на земельній ділянці, що не була їй відведена для цієї мети, за умови надання земельної ділянки у встановленому порядку особі під уже збудоване нерухоме майно.

Таким чином, законом передбачено, що дефект у підставі речового права на земельну ділянку може бути нівельований зацікавленою особою шляхом одержання правовстановлюючих документів на земельну ділянку.

Означене відповідає діям сторін по справі шляхом подання заяви на отримання дозволу з розроблення проекту землеустрою, ухваленим рішенням Чернівецької міської ради від 30 вересня 2020 року № 2403 та подання проекту землеустрою на погодження міській раді, а також відсутність у понад 20 років у вчиненні активних дій міською радою щодо виставлення земельної ділянки на аукціон з одночасним урахуванням погодження відповідачу права на розроблення пректу землеустрою.

Поряд з цим судом враховано, що хоча рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою є стадією процесу отримання права власності чи користування на земельну ділянку, однак наявність такого дозволу не гарантує особі набуття такого права, оскільки сам по собі дозвіл не є правовстановлюючим актом. Означене узгоджується із правовими висновками викладеними у постановах Великої Палати Верховного Суду від 17.10.2018 у справі № 380/624/16 та Верховного Суду від 22 квітня 2025 року у справі №914/2435/19.

Відповідно до частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону (частини 1 та 2 статті 319 Цивільного кодексу України).

Згідно з частиною 1 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави (частина 1 статті 373 Цивільного кодексу України).

Елементом особливої правової охорони землі є норма частина 2 статті 14 Конституції України про те, що право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону; право власності на землю гарантується Конституцією України.

Власник земельної ділянки має право використовувати її на свій розсуд відповідно до її цільового призначення (частина 4 статті 373 Цивільного кодексу України).

Належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно.

Формулювання положень статті 376 Цивільного кодексу України виключають можливість існування інших способів легітимізації самочинного будівництва та набуття права власності на таке нерухоме майно, ніж ті, що встановлені цією статтею.

Водночас згідно з частиною 1 статті 376 Цивільного кодексу України житловий будинок, будівля, споруда, інше нерухоме майно вважаються самочинним будівництвом, якщо вони збудовані або будуються на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети, або без відповідного документа, який дає право виконувати будівельні роботи чи належно затвердженого проекту, або з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Отже, правовий режим самочинного будівництва врегульовано статтею 376 Цивільного кодексу України. Норми зазначеної статті є правовим регулятором відносин, які виникають у зв`язку із здійсненням самочинного будівництва.

Стаття 376 Цивільного кодексу України розміщена у главі 27 "Право власності на землю (земельну ділянку)", тобто правовий режим самочинного будівництва пов`язаний з питаннями права власності на землю.

Відповідно до частини другої статті 376 Цивільного кодексу України особа, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво нерухомого майна, не набуває права власності на нього.

Неодноразово зазначала Велика Палата Верховного Суду, що реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила таке будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини 2 статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правового режиму такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини 4 цієї статті.

Знаходження на земельній ділянці одного власника об`єкта нерухомості (будівлі, споруди) іншого власника істотно обмежує права власника землі, при цьому таке обмеження є безстроковим. Так, власник землі в цьому разі не може використовувати її ані для власної забудови, ані іншим чином і не може здати цю землю в оренду будь-кому, окрім власника будівлі чи споруди. Тому державна реєстрація будівлі, споруди на чужій земельній ділянці є фактично і реєстрацією обмеження права власника землі.

З огляду на викладене, самочинне будівництво нерухомого майна особою, яка не є власником земельної ділянки, слід розглядати як порушення прав власника відповідної земельної ділянки.

Державна реєстрація права власності на самочинно побудовану будівлю, споруду поза встановленим статтею 376 Цивільного кодексу України порядком за особою, яка таке будівництво здійснила, лише додає до вже існуючих фактичних обмежень (які з`явились безпосередньо з факту самочинного будівництва) власника земельної ділянки в реалізації свого права власності додаткові юридичні обмеження.

Якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці, або якщо це порушує права інших осіб, майно підлягає знесенню особою, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, або за її рахунок (частина 4 статті 376 Цивільного кодексу України).

Правовий аналіз статті 376 Цивільного кодексу України дозволяє виділити наступні ознаки самочинного будівництва:

- об`єкт нерухомого майна збудований або будується на земельній ділянці, що не була відведена для цієї мети у встановленому порядку;

- відсутність належного дозволу чи належно затвердженого проекту для будівництва;

- створення об`єкта з істотними порушеннями будівельних норм і правил.

Кожна із зазначених ознак є самостійною і достатньою для того, щоб визнати об`єкт нерухомого майна самочинним будівництвом. Тому, при вирішенні спору, що виникає у зв`язку з будівництвом на земельній ділянці об`єкта нерухомості, повинно досліджуватися питання наявності дозвільної документації на будівництво спірних об`єктів і документів про виділення земельної ділянки.

Статтею 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Крім того Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.

Можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 листопада 2023 року у справі №916/1174/22 виснувала, що можливі способи захисту прав особи - власника земельної ділянки, на якій здійснено самочинне будівництво, прямо визначені статтею 376 Цивільного кодексу України, яка регулює правовий режим самочинно побудованого майна. Тобто, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно. У випадку задоволення однієї із зазначених вище вимог юридична доля самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості) буде вирішена у встановленому законом порядку. Разом із цим буде відновлено стан єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

При цьому, якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Якщо суд дійде висновку про незаконність державної реєстрації права власності на об`єкт самочинного будівництва, таке судове рішення є підставою для закриття розділу Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та реєстраційної справи з огляду на положення пункту 5 частини першої статті 14 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (розділ Державного реєстру прав та реєстраційна справа закриваються в разі набрання законної сили судовим рішенням, яким скасовується рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, на підставі якого відкрито відповідний розділ).

Коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстровано за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна та не призведе до відновлення стану єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованого на ній нерухомого майна.

Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 04 вересня 2024 року у справі № 910/8317/23.

Залежно від ознак самочинного будівництва особи, зокрема, органи місцевого самоврядування, можуть вимагати від особи, яка здійснила або здійснює самочинне будівництво, знесення самочинно збудованого об`єкта або проведення перебудови власними силами або за її рахунок; приведення земельної ділянки в попередній стан або відшкодування витрат. При цьому знесення самочинного будівництва можливе добровільно особою, яка його здійснила (здійснює), а також, за наявності для цього підстав, примусово, однак лише за рішенням суду, зокрема, ухваленим за позовом відповідного органу місцевого самоврядування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності.

Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності.

Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту.

Реєстрація права власності на самочинне будівництво за особою, що здійснила самочинне будівництво, у силу наведених вище положень законодавства та приписів частини другої статті 376 Цивільного кодексу України не змінює правовий режим такого будівництва як самочинного з метою застосування, зокрема, положень частини четвертої цієї статті.

Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Отже, належними вимогами, які може заявити особа - власник земельної ділянки, на якій здійснено (здійснюється) самочинне будівництво, для захисту прав користування та розпорядження такою земельною ділянкою, є вимога про знесення самочинно побудованого нерухомого майна або вимога про визнання права власності на самочинно побудоване майно (пункт 152 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

У свою чергу, 17 грудня 2025 року Велика Палата Верховного Суду прийняла постанову у справі № 908/2388/21 в якій, зокрема, зазначено, що за обставин, коли право власності на самочинно побудоване нерухоме майно зареєстроване за певною особою без дотримання визначеного статтею 376 Цивільного кодексу України порядку, задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності на таке майно, або вимоги про скасування державної реєстрації прав, або вимоги про припинення права власності тощо у встановленому законом порядку не вирішить юридичну долю самочинно побудованого майна (п. 139 постанови).

У категорії справ, за обставинами яких певна особа неправомірно зареєструвала право власності на самочинно побудоване майно, неналежною є як вимога про скасування рішення (запису) про реєстрацію права власності, так і вимога про припинення права власності (пункт 154 постанови Великої Палати Верховного Суду від 15 листопада 2023 року у справі № 916/1174/22).

Судовим рішенням про знесення спірного об`єкта нерухомості суд вирішує подальшу юридичну долю самочинно побудованого майна (спірного об`єкта нерухомості). Якщо право власності на об`єкт самочинного будівництва зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, у разі задоволення позовної вимоги про знесення об`єкта самочинного будівництва суд у мотивувальній частині рішення повинен надати належну оцінку законності такої державної реєстрації.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі «Дорани проти Ірландії» Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. Причому, як наголошується у вказаному рішенні Європейського суду з прав людини, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Ураховуючи наведені вище висновки Великої Палати Верховного Суду, а також встановлені обставини справи, належним способом захисту порушеного права у цьому спорі є саме негаторний позов, який у даному випадку належить задовольнити шляхом усунення перешкод Чернівецької міській раді у користуванні земельною ділянкою шляхом знесення об`єкту самочинного будівництва про яке вказує позивач у справі, а скасування державної реєстрації права відповідача на спірний об`єкт буде розглядатись як похідна вимоги в межах дослідження законності здійснення будівництва та реєстрації права на нього.

Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об`єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб`єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можна витлумачити відповідно до належного способу захисту прав. Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 19 квітня 2023 року у справі № 904/7803/21, від 20 вересня 2023 року у справі № 910/3453/22, від 01 листопада 2023 року у справі № 910/7987/22.

У свою чергу, якщо невідповідність способу захисту критеріям належності та ефективності призводить до відмови в задоволенні позовних вимог, то в разі посилання позивача на неправильні (невідповідні предмету позову) законодавчі положення суд має застосувати відповідну законодавчу норму самостійно. Така помилка позивача не може слугувати підставою для відмови в позові.

У такому разі спосіб захисту опосередковується позовною вимогою, яка втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.

Оцінку предмета заявленого позову, а відтак наявності підстав для захисту порушеного права позивача, про яке він зазначає в позовній заяві, здійснює суд, на розгляд якого передано спір, крізь призму оцінки спірних правовідносин та обставин (юридичних фактів), якими позивач обґрунтовує заявлені вимоги (див. постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19 вересня 2019 року у справі № 924/831/17, від 26 травня 2022 року у справі № 910/17717/20, постанову Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23).

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13 лютого 2024 року у справі №910/2592/19 зокрема вказала, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес; якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв`язку із судовим рішенням тощо.

Поряд з цим судом вище встановлено, що міською радою було прийнято рішення про надання відповідачу дозволу на розроблення землеустрою щодо відведення земельної ділянки у 2020 року, тобто після здійснення державної реєстрації права власності на нерухоме майно відповідачем, з урахуванням того, що незавершене будівництво було розпочато орієнтовно у 1994-2002 роках.

За наслідками встановленого в сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для самостійного перекваліфікування способу захисту без попередньої згоди позивача, оскільки означене призведе до втручання судом до його права на розпорядження земельною ділянкою.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що судді при здійсненні правосуддя незалежні і підкоряються лише закону. Змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості - є однією із основних засад судочинства.

Згідно з статтею 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Як визначено статтею 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами у справі є будь - які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Частиною 1 статті 75 Господарського процесуального Кодексу України встановлено, що обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованих підстав вважати їх недостовірними або визнаними у зв`язку з примусом. Обставини, які визнаються учасниками справи, можуть бути зазначені в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їх представників.

Відповідно до статті 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Як слідує з положень статей 77, 78 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою.

Відповідно до пунктів 1, 2 статті 86 Господарського процесуального Кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд також зазначає, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17, від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/1307/18, від 18 листопада 2019 року у справі № 902/761/18, від 04 грудня 2019 року у справі № 917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).

Згідно з частиною 1 статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Суд зазначає, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з урахуванням юридичної сили правового акта в ієрархії національного законодавства та з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини при дотриманні норм процесуального права.

Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі Руїз Торіха проти Іспанії Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод (рішення Європейського суду з прав людини у справі Трофимчук проти України).

Стандарт доказування вірогідність доказів, на відміну від достатності доказів, підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати саме ту їх кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Отже, приймаючи до уваги наведене вище у сукупності, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, що позивачем обрано неналежний та неефективний спосіб захисту, у зв`язку з чим позов не підлягає до задоволення.

Решта доводів сторін по справі, їх пояснень, поданих до матеріалів справи документів та наданих усних пояснень представників сторін були ретельно досліджені судом, і наведених вище висновків суду не спростовують.

Відповідно до приписів статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи відмову в задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.

Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. У задоволені позову відмовити.

У судовому засіданні 05 жовтня 2026 року було проголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).

Повне судове рішення складено та підписано 13 жовтня 2026 року.

Строк і порядок набрання рішенням законної сили та його оскарження.

Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).

Суддя Олександр ТИНОК