Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №176/1918/26 — Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області

справа №176/1918/26

провадження №2/176/1778/26

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року Жовтоводський міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Волчек Н.Ю.,

з участю секретаря с/з Владімірової А.Ю.,

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Жовті Води в порядку загального позовного провадження цивільну справу за первісним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя

та зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, -

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, в інтересах якої діє представник ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою до відповідача про поділ майна подружжя.

Аргументуючи заявлені вимоги, зазначає, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі з 10.11.2018 року. Від шлюбу мають малолітню дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 03.05.2023 року рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області шлюб між подружжям було розірвано.

Під час перебування сторін у зареєстрованому шлюбі, 03.09.019 року відповідач ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу набув у власність квартиру АДРЕСА_1 . Згідно договору, загальна площа квартири становить 42,9 кв.м., житлова площа – 29,3 кв. Продаж вчинено за 49000 грн, а оціночна вартість квартири на дату договору становить 102 540,00 грн. Зазначає про те, що квартира придбана зі згоди дружини покупця – ОСОБА_3 , підпис якої посвідчено приватним нотаріусом Жовтоводського міського нотаріального округу 03.09.2019 року.

Отже, спірна квартира була придбана відповідачем у період шлюбу, за відплатним договором, а не на підставі спадкування чи дарування, а тому є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Після розірвання шлюбу, сторони добровільно питання поділу квартири не врегулювали. Нотаріально посвідчений договір про поділ майна подружжя між сторонами не укладався, шлюбний договір відсутній, відмова позивачки від права на частку у спільному майні не оформлювалася.

Просить задовольнити позовні вимоги, визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м, житловою площею 29,3 кв. м, об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 . Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

Ухвалою судді від 22 травня 2026 року по справі відкрите спрощене позовне провадження, постановлено здійснювати розгляд справи без виклику учасників справи, у відповідності до ч. 5 ст. 279 ЦПК України.

Представником відповідача ОСОБА_4 – адвокатом Черниш Т.І. до суду подано зустрічну позовну заяву, в обґрунтування якої зазначив, що 01 серпня 2019 року ОСОБА_4 за 72 240 гривень продав квартиру, належну йому на підставі Договору купівлі-продажу квартири від 01.02.2011 року, розташовану за адресою: АДРЕСА_2 .

Таким чином, 01.08.2019 року ОСОБА_4 продав належну йому направі особистої приватної власності квартиру, яку купував до знайомства з ОСОБА_3 та, відповідно, до реєстрації шлюбу із нею.

Отримані від продажу вказаної вище квартири кошти, ОСОБА_4 витратив на придбання іншої (спірної) квартири. Зокрема, 03 вересня 2019 року на підставі Договору купівлі-продажу квартири, посвідченого приватним нотаріусом Жовтоводського міського нотаріального округу Дніпропетровської області Кубай Л.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 921, ОСОБА_4 придбав у приватну власність квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3 .

Оскільки на момент придбання квартири ОСОБА_4 вже перебував у зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , купівля вчинялась за згодою останньої відповідно до ст. 65СК України.

Згідно п. 4 Договору купівлі-продажу квартири від 03.09.2019 року № 921 продаж квартири за домовленістю сторін вчиняється за 49 000,00 гривень, які, за свідченням Продавця, сплачені йому до підписання цього договору.

Таким чином, часовий проміжок між правочинами, а також повна відповідність сум (продав за 72240,00 грн., а купив за 49000,00 грн.) чітко доводять, що джерелом походження коштів були виключно особисті заощадження Позивача за зустрічним позовом.

Окрім того, на період придбання спірної квартири, сторони перебували у шлюбі менше року та за цей час не мали спільно накопичених заощаджень.

Отже, нерухоме майно а саме, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 , хоч і набуте Позивачем за зустрічним позовом у період перебування у шлюбі із ОСОБА_3 , проте, не в результаті їхньої спільної праці та не за спільні грошові кошти.

Джерелом походження коштів, за які ОСОБА_4 купив 03 вересня 2019 року квартиру, є його власні кошти, які він отримав в результаті продажу 01 серпня 2019 року належної йому квартири, придбаної до знайомства і реєстрації шлюбу із ОСОБА_3 .

Отже, квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_3 придбано ОСОБА_4 , хоч і у період шлюбу із ОСОБА_3 , але за особисті кошти, тому це нерухоме майно не може вважатися об`єктом спільної сумісної власності подружжя, а є його особистою приватною власністю.

Ухвалою судді від 16 червня 2026 року зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю об`єднаю в одне провадження із первісним позовом. Постановлено здійснити перехід до розгляду справи у порядку загального позовного провадження та призначено справу до підготовчого судового засідання.

02 липня 2026 року від представника позивача за первісним позовом ОСОБА_3 – адвоката Маслій В.М. надійшов відзив на зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю.

Відповідачка за зустрічним позовом заперечує проти такого висновку, оскільки зустрічний позов ґрунтується не на належних і допустимих доказах джерела походження коштів, а на припущенні: якщо одна квартира була продана до купівлі іншої, то саме кошти від першої угоди були використані для другої угоди. Такий висновок не випливає автоматично з договорів і не підтверджений жодним доказом руху коштів.

Шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано 10 листопада 2018 року Жовтоводським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану, актовий запис № 203.

Рішенням Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області від 03 травня 2023 року у справі № 537/1102/23 шлюб між сторонами розірвано. У цій справі питання поділу спірної квартири не вирішувалося, право ОСОБА_3 на частку у квартирі не припинялося, договір про поділ спільного майна подружжя судом не досліджувався.

03 вересня 2019 року, тобто під час зареєстрованого шлюбу, ОСОБА_4 набув квартиру АДРЕСА_1 . Згідно з договором купівлі-продажу, загальна площа квартири становить 42,9 кв. м, житлова площа - 29,3 кв. м, ціна продажу - 49 000 грн, а оціночна вартість квартири станом на час укладення договору становила 102 540 грн.

У пункті 9 договору купівлі-продажу спірної квартири прямо зазначено, що придбання квартири вчинено за згодою дружини покупця - ОСОБА_3 , підпис якої було нотаріально засвідчено приватним нотаріусом Жовтоводського міського нотаріального округу 03.09.2019 року.

Факт продажу ОСОБА_4 01 серпня 2019 року квартири за адресою: АДРЕСА_2 , за 72 240 грн відповідачка за зустрічним позовом не заперечує. Водночас сам по собі цей факт не доводить, що саме ці кошти були використані для придбання спірної квартири 03 вересня 2019 року. Договір продажу квартири по АДРЕСА_4 підтверджує лише факт продажу іншого майна та отримання грошових коштів від покупця, але не містить доказів подальшого використання цих коштів саме для придбання квартири АДРЕСА_1 .

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України особистою приватною власністю дружини або чоловіка є майно, набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали їй або йому особисто.

Отже, саме ОСОБА_4 як особа, яка заявляє про особистий характер майна, повинен довести не лише факт наявності у нього особистих коштів, а й те, що спірна квартира була придбана саме за ці особисті кошти.

Крім того, частина сьома статті 57 Сімейного кодексу України прямо передбачає, що якщо у придбання майна вкладені, крім спільних коштів, кошти, що належали одному з подружжя, то частка у цьому майні відповідно до розміру внеску є його особистою приватною власністю. Тобто навіть у випадку доведення часткового використання особистих коштів це саме по собі не є підставою для визнання всієї квартири особистою приватною власністю ОСОБА_4 .

Згідно з частиною третьою статті 65 Сімейного кодексу України для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення та/або державної реєстрації, згода другого з подружжя має бути подана письмово та нотаріально посвідчена. Наявність такої згоди у договорі від 03.09.2019 року підтверджує, що ОСОБА_3 була залучена до правочину саме як дружина покупця у правовідносинах придбання майна під час шлюбу.

Відповідно до частини першої статті 69 Сімейного кодексу України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. За частиною першою статті 70 Сімейного кодексу України частки дружини та чоловіка при поділі такого майна є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Жодного шлюбного договору, нотаріально посвідченого договору про поділ спірної квартири чи письмової відмови ОСОБА_3 від права на частку у квартирі позивач за зустрічним позовом не надав.

Головний довід зустрічного позову зводиться до того, що між продажем квартири по АДРЕСА_4 та купівлею квартири по бульвару Свободи минув короткий проміжок часу, а сума продажу першої квартири була більшою за суму купівлі другої.

Однак короткий проміжок часу між двома договорами не є доказом тотожності коштів.

Для спростування презумпції спільної сумісної власності необхідно довести саме джерело коштів, використаних при придбанні спірного майна, а не лише факт існування у минулому іншої угоди.

Позивач за зустрічним позовом не надав: банківських документів про рух коштів від продажу квартири по АДРЕСА_4 до продавця спірної квартири; розписок, актів приймання-передачі коштів або інших документів, які підтверджують, що саме кошти від продажу квартири по АДРЕСА_4 були передані продавцю квартири по бульвару Свободи; доказів, що отримані 72 240 грн не були витрачені на інші потреби сім`ї або особисті потреби ОСОБА_4 у період з 01.08.2019 до 03.09.2019; доказів, що при придбанні спірної квартири не використовувалися спільні кошти подружжя або інші сімейні ресурси.

Отже, твердження про те, що спірна квартира була придбана виключно за особисті кошти ОСОБА_4 , є недоведеним.

У зустрічному позові ОСОБА_4 посилається на те, що саме він укладав договори щодо комунального обслуговування квартири, оплачував відповідні послуги, проживає у квартирі разом із сином, а ОСОБА_3 за цією адресою не проживає.

Водночас такі обставини не мають визначального значення для вирішення спору про правовий режим майна, оскільки режим спільної сумісної власності визначається моментом і джерелом набуття майна, а не тим, хто після придбання фактично проживав у квартирі, укладав договори з комунальними службами або оплачував поточні платежі.

ОСОБА_4 зазначає, що на момент придбання спірної квартири сторони перебували у шлюбі менше року та нібито не мали спільних накопичень.

Однак Сімейний кодекс України не пов`язує виникнення режиму спільної сумісної власності з мінімальною тривалістю шлюбу.

Частина перша статті 60 Сімейного кодексу України встановлює презумпцію спільності майна, набутого за час шлюбу, незалежно від того, як довго подружжя перебувало у шлюбі на момент придбання майна. Частина друга цієї ж статті прямо передбачає, що кожна річ, набута за час шлюбу, вважається спільним майном подружжя.

Більше того, закон прямо захищає того з подружжя, хто з поважних причин не мав самостійного заробітку, зокрема у зв`язку з доглядом за дитиною, веденням домашнього господарства чи іншими сімейними обставинами. Тому посилання на відсутність «спільно накопичених заощаджень» саме по собі не є юридично значимим доказом особистої приватної власності ОСОБА_4 .

У зустрічному позові ОСОБА_4 визнає, що оскільки на момент придбання квартири він перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , купівля вчинялась за її згодою відповідно до статті 65 Сімейного кодексу України.

Цей факт не підтримує, а навпаки послаблює позицію зустрічного позову. Якби спірна квартира купувалася виключно як особиста приватна власність ОСОБА_4 за його особисті кошти, позивач за зустрічним позовом мав би надати належні докази того, що ОСОБА_3 була повідомлена саме про такий правовий режим придбання, погодилася з ним і не набувала прав співвласника. Таких доказів не подано.

Навпаки, у договорі купівлі-продажу від 03.09.2019 року відображено участь ОСОБА_3 саме як дружини покупця, чия нотаріальна згода була необхідною для укладення договору щодо нерухомого майна під час шлюбу.

З огляду на викладене, зустрічний позов ОСОБА_4 не доводить наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини першої статті 57 Сімейного кодексу України, для визнання всієї спірної квартири його особистою приватною власністю.

Просить суд відмовити у задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, а первісний позов задовольнити у повному обсязі.

Ухвалою Жовтоводського міського суду від 16 вересня 2026 року закрито підготовче судове засідання та призначено справу до судового розгляду по суті.

В судове засідання позивач та відповідач не з`явилися.

Представник позивача за первісним позовом/ відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 позовні вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити. У зустрічному позові просив відмовити, оскільки ОСОБА_4 не дововів наявності підстав, передбачених пунктом 3 частини 1 статті 57 Сімейного кодексу України, для визнання всієї спірної квартири його особистою приватною власністю. Хоча ОСОБА_4 і надав суду докази продажу іншої квартири, але не надав доказів, що саме ці кошти були використані для придбання спірної квартири.

У цій справі зустрічний позов фактично ґрунтується саме на припущенні про використання коштів від продажу попередньої квартири, без документального підтвердження руху цих коштів до продавця спірної квартири.

Зі змісту договору купівлі-продажу, а саме пункт 9 договору купівлі-продажу спірної квартири прямо фіксує згоду ОСОБА_3 як дружини покупця на придбання квартири, що додатково підтверджує сімейний, а не виключно особистий характер набуття спірного майна.

Представник відповідача за первісним позовом/ позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 у судовому засіданні просила задовольниту зустрічний позов. У задоволенні первісного позову просила відмовити. В судовому засіданні пояснила, що Договорами купівлі-продажу квартири підтверджується факт того, що квартири ОСОБА_4 продавались-купувались у короткий проміжок часу.

Факт того, що ОСОБА_3 ніколи фактично не сприймала спірну квартиру як об`єкт своєї власності та не несла тягаря її утримання, підтверджується наданими суду доказами, а саме Інформацією про укладений договір № 100769742 від 11.09.2019, наданою ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги», згідно якої для постачання електричної енергії об`єкту «квартира», розташованому за адресою: АДРЕСА_3 , між ТОВ «ДНІПРОВСЬКІ ЕНЕРГЕТИЧНІ ПОСЛУГИ» та ОСОБА_4 укладений договір про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг шляхом приєднання до умов публічного Договору, розміщеного на офіційному сайті, за заявою – приєднання до Договору; Договором № 4970900 з індивідуальним споживачем про надання послуг з централізованого водопостачання та централізованого водовідведення (без обслуговування внутрішньобудинкових систем) від 08.02.2022, укладеним між КП «ЖВК» «ДОР» та ОСОБА_4 ; платіжними квитанціями про оплату ОСОБА_4 житлово-комунальних послугу спірній Квартирі.

Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні під присягою надав покази, що з ОСОБА_4 він був знайомий раніше ще до одруження, з 1996 року. Зазначив про те, що йому треба було продати свою квартиру за адерсою АДРЕСА_3 . ОСОБА_7 також хотів змінити/розширити квартиру, оскільки він одружився та у нього народилася дитина. ОСОБА_7 діяв в інтересах сім`ї. Про угоду домовилися на літо, оскільки ОСОБА_8 потрібно було продати свою однокімнатну квартиру, та купити у нього (свідка) двухкімнатну квартиру. За квартиру розраховувався ОСОБА_9 готівкою у доларах США. Точної вартості квартири свідок не пам`ятає, но зазначив що продав свою квартиру ОСОБА_8 приблизно за 2000 доларів США, а в договорі зазначена була вартість квартири в еквіваленті у валюті гривня. При цьому зазначив, що в договорі купівлі-продажу вартість квартири вказана реальна. Разом із ОСОБА_10 у нотаріуса була його дружина ОСОБА_11 . ОСОБА_11 у нотаріуса підписувала згоду на купівлю квартири. На питання суду, чи відомо свідку за які кошти його друг ОСОБА_9 придбав у нього квартиру, свідок зазначив що йому не відомо чи то особисті кошти ОСОБА_12 чи сім`ї.

Суд, вислухавши пояснення представників сторін, свідка ОСОБА_6 , дослідивши матеріали справи приходить до наступного.

Судом встановлено, що сторони перебували у зареєстрованому шлюб з 10.11.2018 року, який розірвано 03.05.2023 року на підставі рішення Крюківського районного суду міста Кременчука Полтавської області (справі № 537/1102/23). (а.с.12-13,14-17)

Від шлюбу, подружжя мають малолітню дитину, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серія НОМЕР_1 . (а.с.11)

03.09.2019 року, тобто під час перебування сторін у шлюбі, ОСОБА_4 придбана спірна квартира. Між ОСОБА_6 (Продавець) та ОСОБА_4 (Покупець) було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 . Загальна площа квартири становить 42,9 кв.м, житлова площа - 29,3 кв.м. Згідно з п. 4 договору, продаж вчинено за 49 000 гривень (а.с.18-19).

У п. 9 вказаного договору купівлі-продажу зазанчено, що придбання квартири за цим договором вчиняється за згодою дружини Покупця - ОСОБА_3 , підпис якої на відповідній заяві засвідчений нотаріально 03.09.2019 року за реєстровим № 920.

На виконання ухвали суду від 27.07.2026 року приватним нотаріусом Кам`янського районного нотаріального округу Кубай Л.В. листом № 81/02-14 від 30.07.2026 року (вх. № 12193/26 від 30.07.2026) було надано засвідчену копію заяви ОСОБА_3 , справжність підпису якої посвідчено 03.09.2019 року за реєстровим № 920.

Так, зі змісту вказаної заяви вбачається, що ОСОБА_3 надала згоду своєму чоловікові ОСОБА_4 купити за ціну та на умовах за своїм розсудом квартиру АДРЕСА_1 . При цьому в тексті заяви, підписаної позивачкою в присутності нотаріуса безпосередньо в день укладення договору купівлі-продажу нерухомості, чітко зазначено: «Вказану квартиру ми купуємо за грошові кошти, які є об`єктом нашої спільної сумісної власності. На даний час проживаємо однією сім`єю, ведемо спільне господарство та перебуваємо у зареєстрованому шлюбі. Шлюбний договір нами не укладався. При цьому я стверджую, що правочин складається моїм чоловіком в інтересах сім`ї.».

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єктів нерухомого майна № 474298429 від 24.04.2026 року право власності на вищевказану квартиру (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 1905849512107, загальною площею 42,9 кв. м, житловою площею 29,3 кв.м зареєстроване 03.09.2019 року о 13:18:54 приватним нотаріусом Кубай Л.В. за ОСОБА_4 на підставі договору купівлі-продажу, серія та номер: 921, виданого 03.09.2019 року. Розмір частки вказано: 1. Відомості про реєстрацію інших речових прав, іпотек чи обтяжень щодо зазначеного майна у реєстрах відсутні. (а.с.20)

На підтвердження вимог зустрічного позову та спростування презумпції спільності майна, представником відповідача-адвокатом Черниш Т.І. надано копію договору купівлі-продажу квартири від 01.08.2019 року, посвідченого приватним нотаріусом Жовтоводського міського нотаріального округу Дудник Т. В. за реєстровим № 1658 (а.с.49-50).

Зі змісту вказаного договору вбачаєтсья, що 01.08.2019 року ОСОБА_4 продав ОСОБА_13 квартиру АДРЕСА_5 .

Відповідно до п. 1.3 договору, ця нерухомість належала Продавцю на праві особистої приватної власності на підставі правочину від 01.02.2011 року, а в п. 3.3 договору зазначено заяву Продавця про те, що на момент придбання цієї відчужуваної однокімнатної квартири він у шлюбі не перебував.

Згідно з п. 2.1 договору, продаж вчинено за 72 240 гривень 00 копійок, які отримані ОСОБА_4 від покупця під час оформлення договору.

Стороною позивача за зустрічним позовом надано договори з ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» та КП «ЖВК» «ДОР», які підтверджують, що особові рахунки на комунальні послуги оформлені на ОСОБА_4 , і він самостійно здійснював оплату квитанцій.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.

Положеннями статті 60 СК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі N 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17-ц (провадження N 14-325цс18).

Згідно зістаттею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до частини першої статті 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

З урахуванням того, що на майно, яке придбане за час шлюбу, поширюється презумпція спільності права власності подружжя на майно, то тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на ту особу, яка її спростовує.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі N 372/504/17 (провадження N 14-325цс18) зроблено висновок, що: "у статті 60 СК Українизакріплено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Таке ж положення містить істаття 368 ЦК України.

Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує".

Згідно із ч. 1 ст. 71 Сімейного кодексу України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Згідно з ст. 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.

Об`єднана палата Касаційного цивільного суду звертала увага на те, що тлумачення приватно-правових норм має бути розумним та вказала, що «загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (п. 6 ст. 3 ЦК України).

Тлумачення як ст. 3 ЦК України загалом, так і п. 6 ст. 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства» (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, провадження № 61-28728 сво 18).

Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанова Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).

Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України).

Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість (постанова Верховного Суду від 15.02.2024 у справі № 910/5282/23).

Коли виникає судовий спір, то учасники цивільного обороту мають розуміти, що їх дії (бездіяльність) чи правочини можуть бути піддані оцінці крізь призму справедливості, розумності, добросовісності (постанова Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14.08.2024 у справі № 504/112/22, провадження № 61-1582св23).

Обґрунтовуючи зустрічний позов, ОСОБА_4 посилається на те, що 01.08.2019 року він продав дошлюбну квартиру за 72 240 грн, а вже 03.09.2019 року придбав спірну квартиру за 49 000 грн. На думку сторони відповідача, часовий проміжок (один місяць) та наявність суми, достатньої для купівлі, беззаперечно свідчать про те, що джерелом походження коштів були його особисті заощадження.

Проте суд критично оцінює доводи позивача за зустрічним позовом ОСОБА_4 , оскільки матеріали справи не містять будь – яких підтверджень щодо руху грошових коштів. Відповідачем за первісним позовом не надано банківських виписок, відомостей про відкриття цільових рахунків, транзиту безготівкових коштів або фактів перебування вказаної суми на збереженні, які б доводили, що гроші від продажу першої квартири не були витрачені на інші поточні потреби сім`ї, особисті зобов`язання чи то бізнесу ОСОБА_4 у період з 01 серпня по 03 вересня 2019 року.

Суд також критично оцінює показання свідка ОСОБА_6 (продавця квартири). Свідок зазначив, що розрахунок здійснювався готівкою в доларах США, і йому було відомо, що ОСОБА_4 очікував кошти від продажу власного майна. Проте свідок підтвердив, що продаж його особистої квартири та покупка нової здійснювалась в інтерасах сім`ї та під час підписання договору у нотаріуса була присутня дружина покупця - ОСОБА_3 , яка оформлювала письмову згоду.

Також, представник ОСОБА_4 - адвокат Черниш Т.І. в судовому засіданні зазначила, що квартира її клієнтом була продана з метою збільшення площі проживання, оскільки він одружився, і щоб бути блище до центру міста.

Крім того, суд звертає увагу, що свідок ОСОБА_6 не є і не може бути обізнаним про внутрішній розподіл бюджету в сім`ї ОСОБА_14 , а тому його свідчення щодо джерела походження грошей мають характер суб`єктивних припущень і не є допустимими доказами в розумінні статті 78 ЦПК України.

Більше того, свідок ОСОБА_6 зазанчив, що ОСОБА_4 бажав змінити квартиру, оскільки у нього народилася дитина, тобто діяв в інтересах сім`ї.

Крім того, аналізуючи зміст самого договору купівлі-продажу спірної квартири від 03.09.2019 року, вбачається, що придбання нерухомості вчинялося за згодою дружини покупця - ОСОБА_3 , підпис якої нотаріально засвідчено приватним нотаріусом Кубай Л.В. за реєстровим № 920 (п.9 Договору).

Як викладено у висновках про правильне застосування норм права у Постанові від 03 червня 2024 року у справі № 712/3590/22 (провадження № 61-14297сво23) Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду, вчинення згоди іншим з подружжя на розпорядження спільним майном є одностороннім правочином, розрахованим на його сприйняття іншими особами, а саме - подружжям, який є стороною договору, та третьою особою (інша сторона договору). Волевиявлення іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном, яке виражено у згоді, адресоване та сприймається як подружжям, який виступає стороною договору, так і контрагентом за таким договором.

Згода іншого з подружжя (співвласника) на розпорядження спільним майном має значення на стадії укладення договору та є необхідним юридичним фактом для укладення відповідного договору іншим з подружжя, який є стороною договору, з його контрагентом. Сторона договору (інший з подружжя) представляє у відносинах з своїм контрагентом права та інтереси того з подружжя, який надав згоду.

Сприйняття волевиявлення іншого з подружжя на розпорядження спільним майном відбувається шляхом відображення такої згоди у відповідному договорі. У такому випадку регулюючий ефект договору поширюється як на сторони договору, так і на іншого з подружжя (співвласника), який надав згоду на розпорядження спільним майном.

Надання згоди іншим з подружжя на набуття майна подружжям (стороною договору) свідчить про набуття майна подружжям у право спільної сумісної власності, оскільки у такому випадку відбувається розпорядження коштами, які належать подружжю на праві спільної сумісної власності.

Наявність письмової згоди одного з подружжя на укладення іншим із подружжя договору купівлі-продажу майна, зафіксованої у такому договорі, свідчить про придбання майна за спільні кошти у спільну сумісну власність, оскільки згода іншого подружжя на набуття майна підтверджує придбання такого майна за спільні кошти подружжя.

У разі, якщо інший з подружжя надав згоду на розпорядження майном (коштами) для набуття майна в спільну сумісну власність і така згода зафіксована безпосередньо у договорі купівлі-продажу майна, який вчинено іншим з подружжя, то суд не може своїм рішенням підміняти домовленість подружжя про набуття майна в спільну сумісну власність.

Касаційний суд неодноразово звертав увагу на те, що по своїй сутності згода є одностороннім правочином (див., наприклад, постанови Верховного Суду від: 23 червня 2021 року у справі № 537/3100/17; 10 листопада 2021 року в справі № 756/2312/18; 24 листопада 2021 року в справі № 357/15284/18; 26 січня 2022 року в справі № 754/5554/16-ц; 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19).

Згода - одностороннє волевиявлення суб`єкта права. Вчинення згоди - односторонній правочин, оскільки особа тим самим реалізує своє право та робить це можливим для інших осіб здійснити своє право.Згода може бути: (а) передумовою для встановлення правовідносин між особою, яка надала цю згоду, та адресатом згоди або між останнім та іншими особами;(б) юридичним фактом у вже існуючих правовідносинах, що дозволяє або обумовлює ті чи інші етапи їх існування; (в) дією, спрямованою на припинення правовідносин.

Устатті 65 СК України передбачено, зокрема, що дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, завзаємноюзгодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового.Для укладення одним із подружжя договорів, які потребують нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, а також договорів стосовно цінного майна, згода другого з подружжя має бути подана письмово. Згода на укладення договору, який потребує нотаріального посвідчення і (або) державної реєстрації, має бути нотаріально засвідчена.Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Договір як універсальний регулятор приватних відносин, покликаний забезпечити їх регулювання та має бути направлений на встановлення, зміну або припинення приватних прав та обов`язків. За допомогою такого універсального регулятора приватних відносин як договір його сторони можуть регулювати, зокрема, вчинення між сторонами односторонніх правочинів, підстави для односторонньої відмови і коли ці правочини породжують відповідні правові наслідки щодо розірвання договору (подібний висновок в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 22 лютого 2023 року в справі № 465/5980/17 (провадження № 61-1178св20)).

Для приватного права апріорі притаманна диспозитивність, яка проявляється, зокрема, в тому, що особа, з урахуванням принципу свободи правочину, сама вирішує вчиняти чи не вчиняти певний правочин ( постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 липня 2022 року в справі № 303/2983/19 (провадження № 61-4745св21)).

Заява дружини ОСОБА_3 щодо посвідчення договору купівлі-продажу квартири № 921 від 03.09.2019 року, підтверджує узгоджену волю подружжя на момент набуття майна та фіксує спільну мету.

Так, зі змісту заяви вбачається, що квартира купується за грошові кошти, які є об`єктом їхньої спільної сумісної власності. Сторони на той момент вели спільне господарство та діяли як одна сім`я. Також зазначено про те, що правочин вчиняється чоловіком в інтересах сім`ї.

Також в нотаріально посвідченій заяві, позивач за зустрічним позовом визнав, що при її посвідчені нотаріусом було роз`ясненено вимоги ст.ст. 60,65, 97 СК України.

Отже, нотаріальна заява ОСОБА_3 повністю спростовує доводи адвоката Черниш Т.І. про те, що джерелом походження коштів були виключно особисті дошлюбні заощадження чоловіка від продажу майна по АДРЕСА_4 .

При цьому, суд звертає увагу, що письмова заява за № 920 від 03.09.2019 року є актом добровільного волевиявлення подружжя, правові наслідки якого (виникнення права спільної сумісної власності) наступили в момент державної реєстрації права власності на квартиру

Посилання відповідача на невелику тривалість шлюбу (менше року) суд відхиляє, оскільки закон не пов`язує режим спільності з часовими рамками перебування подружжя у шлюбу.

Оформлення особових рахунків та оплата комунальних послуг ОСОБА_4 також не змінюють правовий режим майна, бо статус об`єкта визначається виключно на момент його набуття, а поточне утримання є обов`язком фактичного користувача (ст. 322 ЦК України).

Оскільки відповідач повністю не спростував презумпцію спільності майна подружжя, а позивачка надала беззаперечний доказ у вигляді нотаріальної заяви в якій зафіксовано спільну волю сторін на купівлю квартири за кошти які є об`єктом спільної сумісної власності, в інтересах сім`ї, суд ухвалює рішення про задоволення первісного позову та відмову в зустрічному.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України з відповідача (за первісним позовом) підлягає стягненню на користь позивача (за первісним позовом ) сплачений судовий збір за подання позову в розмірі 1331,20 грн.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 259, 265, 268, 354-355 ЦПК України,-

УХВАЛИВ:

Первісний позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, задовольнити.

Визнати квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 42,9 кв. м, житловою площею 29,3 кв.м, об`єктом права спільної сумісної власності колишнього подружжя - ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .

Визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку квартири АДРЕСА_1 .

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про визнання нерухомого майна особистою приватною власністю, відмовити.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , витрати по сплаті судового збору в сумі 1331,20 грн.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про учасників справи:

Позивач за первісним позовом/відповідач за зустрічним позовом: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ; зареєстрована за адресою: АДРЕСА_6 .

Представник позивачки за первісним позовом: адвокат Маслій Віктор Миколайович, РНОКПП - НОМЕР_3 ; місце знаходження: 39600, Полтавська область, місто Кременчук, абонентська скринька 9.

Відповідач за первісним позовом/позивач за зустрічним позовом: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; РНОКПП - НОМЕР_4 ; зареєстрований за адресою: АДРЕСА_7 .

Представник відповідача за первісним позовом: ОСОБА_2 ., РНОКПП НОМЕР_5 місце знаходження: АДРЕСА_8 .

Суддя Жовтоводського міського суду

Дніпропетровської області Н.Ю. ВОЛЧЕК