Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №211/6586/25 — Покровський районний суд міста Кривого Рогу

Справа № 211/6586/25

2/212/3241/26

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року м. Кривий Ріг

Покровський районний суд міста Кривого Рогу у складі головуючої судді Швець М. В.; за участі секретаря судового засідання Горб В. С., позивачки ОСОБА_1 , розглянувши в порядку загального позовного провадження позовну заяву ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди,

встановив таке.

Позивачка звернулася до суду із зазначеним позовом. Суд виніс ухвалу про розгляд справи в порядку загального позовного провадження.

30 вересня 2026 року суд закрив підготовче провадження у справі та призначив її до судового розгляду по суті.

У зв`язку з повномасштабним вторгненням російської федерації на територію України 24 лютого 2022 року Україна розірвала дипломатичні відносини з рф, що унеможливило направлення будь-яких запитів або листів до посольства рф в Україні, у зв`язку із припиненням його роботи на території України.

Відповідно до правових висновків Верховного Суду, що викладені у постановах від 14.04.2022 у справі № 308/9708/19 та від 18.05.2022 у справі № 428/11673/19, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2022 у справі № 635/6172/17, які в силу ч. 4 ст. 263 ЦПК України мають враховуватися судами, суд України має право ігнорувати імунітет держави російська федерація (з огляду на порушення російською федерацією державного суверенітету України) та розглядати справи про відшкодування шкоди, завданої фізичній особі в результаті збройної агресії російської федерації, за позовом, поданим саме до цієї іноземної країни.

Враховуючи це, суд розглядає справу в порядку статті 280 ЦПК України за наявними в ній доказами (заочний розгляд).

У судовому засіданні 30 вересня 2026 року на підставі ст. 244 ЦПК України суд перейшов до стадії ухвалення рішення, оголосивши дату і час його проголошення: 12 жовтня 2026 року о 16:55 год.

Позиції сторін.

Позивачка просить суд стягнути з держави рф моральну шкоду у розмірі 35 000,00 євро, що в еквіваленті до гривні становить 1 647 663,50 грн.

Позов обґрунтовано таким.

23 серпня 2014 року почалися масові вторгнення на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів збройних сил російської федерації.

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про оборону України" від 06 грудня 1991 року № 1932-ХII, збройна агресія – це застосування іншою державою або групою держав збройної сили проти України. Збройною агресією проти України вважається будь-яка з таких дій, зокрема: вторгнення або напад збройних сил іншої держави або групи держав на територію України, а також окупація або анексія частини території України; напад збройних сил іншої держави або групи держав на військові сухопутні, морські чи повітряні сили або цивільні морські чи повітряні флоти України.

Як підсумок, Україною, за наслідками збройної агресії російської федерації, прийнято постанову Верховної Ради України від 17 березня 2015 року № 254-VIII "Про визнання окремих районів, міст, селищ і сіл Донецької та Луганської областей тимчасово окупованими територіями", якою визнано тимчасово окупованими територіями окремі райони, міста, селища і села Донецької та Луганської областей, в яких відповідно до Закону України "Про особливий порядок місцевого самоврядування в окремих районах Донецької та Луганської областей" запроваджується особливий порядок місцевого самоврядування, до моменту виведення усіх незаконних збройних формувань, російських окупаційних військ, їх військової техніки, а також бойовиків та найманців з території України та відновлення повного контролю України за державним кордоном України.

В абзаці 2 постанови Верховної Ради України "Про Заяву Верховної Ради України "Про визнання Україною юрисдикції Міжнародного кримінального суду щодо скоєння злочинів проти людяності та воєнних злочинів вищими посадовими особами Російської Федерації та керівниками терористичних організацій "ДНР" та "ЛНР", які призвели до особливо тяжких наслідків та масового вбивства українських громадян" від 04 лютого 2015 року № 145-VIII зазначено, що з 20 лютого 2014 року проти України триває збройна агресія російської федерації та підтримуваних нею бойовиків-терористів, під час якої було анексовано Автономну Республіку Крим, та місто Севастополь, які є частиною території незалежної та суверенної держави Україна, окуповано частину Донецької та Луганської областей України, загинуло тисячі громадян України, серед яких діти, поранено тисячі осіб, зруйновано інфраструктуру цілого регіону, сотні тисяч громадян вимушені були покинути свої домівки.

Постановою Верховної Ради України від 27 січня 2015 року № 129-VIII законодавчий орган України затвердив Звернення до Організації Об`єднаних Націй, Європейського Парламенту, Парламентської Асамблеї Ради Європи, Парламентської Асамблеї НАТО, Парламентської Асамблеї ОБСЄ, Парламентської Асамблеї ГУАМ, національних парламентів держав світу про визнання російської федерації державою-агресором.

Військові дії російської федерації на території України були фактично визнані та засуджені рядом міжнародних інстанцій. Так, було затверджено 15 січня 205 року Європейським парламентом резолюцію щодо України, 25 червня 2015 року Резолюцію Парламентської Асамблеї Ради Європи.

Відповідно до Указу Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан.

Згідно з листом № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 Торгово-промислова палата України (далі - ТИП України) офіційно визнала та засвідчила військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану, визнання форс-мажорними обставинами.

Крім того, даним листом ТПП України підтвердила, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності га/або фізичних осіб.

16 березня 2022 року Міжнародний суд ООН встановив, що Російська Федерація має негайно зупинити військові дії, які вона розпочала на території України 24 лютого 2022 року

17 березня 2022 року Російська Федерація відмовилася виконувати рішення Міжнародного суду ООН.

Факт даної війни розв`язаний рф, яка щоденно, щосекундно вчиняється відносно громадян України, також підтверджується Законом України «Про основні засади примусового вилучення в Україні об`єктів права власності Російської Федерації та її резидентів», постановою Кабінету міністрів України від 09 квітня 2022 р. № 426, Постановою Кабінету міністрів України від 3 березня 2022 р. № 187 «Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації».

З 24 лютого 2022 року дотепер російська федерація знищує, пошкоджує населені пункти України, знищує, пошкоджує майно громадян України, вбиває та завдає шкоди здоров`ю громадян України. Внаслідок вказаного значна кількість населених пунктів України, громадян України, які блоковані, окуповані російською федерацією, позбавлені свободи, прав, та перебувають на межі гуманітарної катастрофи внаслідок відсутності їжі, медикаментів тощо. Аналогічно в тяжких умовах знаходяться мільйони вимушених переселенців, які врятувалися переїздом у населені пункти, де не відбуваються військові дії.

Крім цього, російська федерація, здійснивши збройну агресію щодо України, та окупувавши частину території України, порушила норми та принципи Статуту ООН, Загальної декларації прав людини, Будапештського меморандуму, Гельсінського заключного акту наради по Безпеці та Співробітництву в Європі від 01.08.1975 р. та Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і Російською Федерацією.

До 24 лютого 2022 року позивачка проживала в м. Бахмут. Проте, з початком збройної агресії ситуація у селищі загострювалась. Битва за місто Бахмут між українськими та російськими військами тривала із серпня 2022 до травня 2023 під час російського повномасштабного вторгнення 2022 року. Станом на 29.05.2025 місто повністю знищене внаслідок російського повномасштабного вторгнення.

Міністерство розвитку громад і територій України затвердило наказом № 376 від 28.02.2025 року перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією.

Відповідний наказ розроблено на підставі пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 06 грудня 2022 року № 1364 «Деякі питання формування переліку територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією», пункту 8 Положення про Міністерство розвитку громад та територій України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30 червня 2015 року № 460 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 17 грудня 2022 року № 1400).

Відповідно до підпункту 2.2 пункту 2 розділу І наказу X» 376 від 28.02.2025 року Міністерства розвитку громад і територій України, вся територія м. Бахмут Бахмутської міської територіальної громади була віднесена до території активних бойових дій, які тривали з 24.02.2022 року по 12.12.2023 року, а починаючи з 13.12.2023 року територія міста Бахмут знаходиться під окупацією відповідача (п. 2 розділ ІІ вищезазначеного наказу).

У зв`язку із збройною агресією російської федерації на території селища, позивачка прийняла рішення переїхати до міста Києва, де 25 квітня 2022 року оформила статус ВПО. Проте вона кожного дня зазнає душевних страждань і принижень, переносить стрес і побоювання за свою безпеку, були порушені її нормальні життєві зв`язки та погіршилися стосунки з людьми, які її оточують, вона кожного дня докладає додаткові зусилля для організації свого життя та захисту порушеного права. Відповідно до підпункту 2.11 пункту 2 розділу 1 зазначеного наказу вся територія міста Київ відноситься до території активних бойових дій, які тривали з 24.02.2022 року до 30.04.2022 року.

Окрім того, Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України затвердило наказом № 309 від 22.12.2022 року перелік територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, який діяв до 28.02.2025 року. Відповідно до пункту 1.14 розділу І зазначеного наказу вся територія міста Києва була віднесена до території можливих бойових дій.

Таким чином реєстрація мешкання на даній території є беззаперечним доказом її проживання у епіцентрі військових/бойових дій, під час якого останній стає живим свідком вбивств, тілесних ушкоджень, знищення майна мирного населення тощо та чує, бачить військові посірілі бомбардування, вибухи, пожежі, руйнування тощо.

Це лише маленька частина посилань, яка фіксує дії відповідача на території м. Києва, і з цими діями пов`язане її перебування в у бомбосховищах, неможливості вільного та спокійного проживання на рідній землі, спілкування з близькими та користування майном, оскільки вона постійно перебуває в небезпеці, як і рідні, та взагалі всі громадяни нашої держави.

Моральні страждання внаслідок стресу викликані через постійні повітряні тривоги та необхідність перебувати тривалий час в укритті, бомбардування об`єктів критичної інфраструктури, а також докладати додаткових зусиль для організації свого життя, забезпечення безпеки та захисту порушених прав. Результатом збройної агресії особисто для позивачки стала втрата нормального мирного життя без щоденних побоювань за своє життя та життя її рідних, за збереження майна, пересування населеним пунктом тощо. До війни позивачка була повноцінним членом суспільства, мала налагоджений побут, проте нині вона позбавлена таких можливостей, доводиться пристосовуватись до нових життєвих умов, жити у бомбосховищах, відновлювати прийнятний для себе рівень життя. Викладені обставини відобразились на матеріальному і моральному стані позивачки. Усе до чого раніше прогнула позивачка тепер є неможливим; через втрату можливості мирно проживати на рідній землі, спілкування з близькими людьми, позивачка відчуває розчарування, безсилля та безпорадність.

25 вересня 2026 року на адресу суду від позивачки надійшли додаткові пояснення щодо позову, де вона зазначила таке. ОСОБА_1 є власницею майна, яке розташоване на тимчасово окупованій території України, а саме 1/3 частки квартири, загальною площею 63,10 кв. м, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначила, що на момент повномасштабного вторгнення працювала бухгалтером у ТОВ «ЮТЕМ-Інжиніринг» у м. Буча, проте періодично їздила у м. Бахмут, оскільки там мала належне їй майно, а також, там проживали батьки позивачки. Крім того, зазначена квартира за адресою АДРЕСА_1 , належить також матері позивачки ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , отже внаслідок протиправних дій відповідача на території України, позивачка та її 75-ти річна матір позбавлені права користування належним їм майном, фактично залишені без житла, і тепер вимушені жити в орендованому житлі, без надії на повернення додому. Знищення у зв`язку з воєнними діями житла стало для позивачки справжнім психоемоційним шоком, оскільки було втрачено не лише матеріальні цінності, а й місце, яке було осередком їхнього життя, спогадів, безпеки та емоційного комфорту. Ця втрата спричинила глибокі психологічні переживання, постійне відчуття тривоги, страху за майбутнє матері, а також порушення звичного способу життя, оскільки довелось пристосовуватись до нових умов співжиття. Знищення домівки стало для позивачки глибоким потрясінням, вона переживаю постійний емоційний стрес, пов`язаний із страхом за свою безпеку, здоров`я та добробут. Втрата житла означає втрату стабільності, спокою та звичного способу життя для її матері, що безпосередньо впливає і на психоемоційний стан позивачки. Остання відчуває тривогу і безсилля, бо не може забезпечити собі та матері належні умови проживання, почуття провини, що не змогла запобігти цій трагедії, глибокий смуток, адже дім був місцем родинних спогадів, тепла і турботи, психологічне виснаження, яке проявляється у порушенні сну, втраті апетиту, зниженні працездатності.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин. Норми права, які застосував суд, та мотиви їх застосування. Оцінка аргументів сторін та висновки суду.

Позивачка ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , є громадянкою України, її місце проживання з 09.06.1998 року зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується копією паспорта громадянина України (а. с. 13-16).

У судовому засіданні позивачка підтвердила суду, що з грудня 2014 року вона працювала бухгалтером в ТОВ «ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ» в м. Буча Київської області, а проживала фактично в м. Києві, а не в м. Бахмут. Це підтверджується також копією наданої нею Трудової книжки. 15 травня 2026 року вона звільнилася з ТОВ «ЮТЕМ-ІНЖИНІРИНГ» за згодою сторін.

За відомостями з Єдиної інформаційної системи соціальної сфери, ОСОБА_1 з 25.04.2022 була зареєстрована як внутрішньо-переміщена особа за адресою АДРЕСА_2 . З 09 квітня 2026 року вона проживає як внутрішньо-переміщена особа за адресою: АДРЕСА_3 .

В матеріалах справи наявна копія свідоцтва про народження позивачки, де матір`ю записана ОСОБА_2 . Позивачка долучила також копію паспорту ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 , та довідку про взяття останньої з 23.09.2022 на облік як ВПО за адресою АДРЕСА_3 .

На підтвердження обставини права власності позивачка надала Витяг з Державного реєстру речових прав, згідно якого ОСОБА_1 на праві спільної часткової власності належить 1/3 частина квартири розташованої за адресою АДРЕСА_1 .

Отже, позивачка до грудня 2014 року проживала в м. Бахмут, мала там житло (1/3 частку у праві приватної власності); там також проживала її матір (до 2022 року). Як позивачка, так і її матір зараз мають статус внутрішньо переміщених осіб та фактично проживають в м. Києві.

З 2014 року російська федерація (далі - «рф») здійснює збройну агресію проти України, тобто вчиняє дії, визначені статтею 3 Резолюції 3314 (ХХІХ) Генеральної Асамблеї Організації Об`єднаних Націй від 14 грудня 1974 року, як акт збройної агресії.

Згідно із заявою Верховної Ради України «Про відсіч збройній агресії Російської Федерації та подолання її наслідків», текст якої схвалено постановою Верховної Ради України від 21 квітня 2015 року № 337-VІІІ, збройна агресія рф проти України розпочалася 20 лютого 2014 року з тимчасової окупації Кримського півострову, зокрема, Автономної Республіки Крим і міста Севастополя (перша фаза збройної агресії).

Друга фаза збройної агресії рф проти України розпочалася у квітні 2014 року, коли контрольовані, керовані і фінансовані спецслужбами рф озброєні бандитські формування проголосили створення «Донецької народної республіки» (07 квітня 2014 року) та «Луганської народної республіки» (27 квітня 2014 року).

Третя фаза збройної агресії рф розпочалася 27 серпня 2014 року масовим вторгненням на територію Донецької та Луганської областей регулярних підрозділів зс рф.

24 лютого 2022 року розпочалася та триває ще одна фаза збройної агресії рф проти України повномасштабне вторгнення збройних сил рф на суверенну територію України.

Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на всій території України введено воєнний стан із 5 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року.

02 березня 2022 року збройну агресію рф проти України у резолюції ES-11/1 «Агресія проти України» визнала Генеральна Асамблея ООН. Вона вимагає від рф негайного припинення застосування сили проти України, утримання від погроз чи застосування сили проти будь-якої держави ООН, повного та безумовного виведення збройних сил з території України у межах її міжнародно-визнаних кордонів, а також забезпечення повного захисту цивільних осіб, включаючи гуманітарний персонал, журналістів та осіб, які перебувають у вразливому становищі, у тому числі жінок і дітей.

27 квітня 2022 року Парламентська Асамблея Ради Європи ухвалила резолюцію «Наслідки продовження агресії російської федерації проти України: роль і відповідь Ради Європи» № 2433. Визнала, що агресія рф проти України є безпрецедентним актом як сама по собі, так і за її далекосяжними наслідками, бо провокує найважчу гуманітарну кризу в Європі з найбільшою кількістю жертв, наймасштабнішим внутрішнім і зовнішнім переміщенням населення з часів Другої світової війни.

14 квітня 2022 року Верховна Рада України визнала дії, вчинені збройними силами рф та її політичним і військовим керівництвом під час останньої фази збройної агресії проти України, яка розпочалася 24 лютого 2022 року, геноцидом Українського народу (пункт 1 Заяви Верховної Ради України «Про вчинення Російською Федерацією геноциду в Україні», схваленої постановою Верховної Ради України № 2188-IX).

Вчинення актів збройної агресії іноземною державою не є реалізацією її суверенних прав, а свідчить про порушення зобов`язання поважати суверенітет та територіальну цілісність іншої держави України, що закріплено у Статуті ООН.

Зазначені обставини є загальновідомими та ніким не оспорюються, а тому не підлягають доказуванню згідно з приписами ч. 3 ст. 82 ЦПК України.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих Російською Федерацією, затвердженим Наказом Міністерства розвитку громад та територій України 28.02.2025 № 376, м. Бахмут, в якому у позивачки є житло, з 24.02.2022 до 12.12.2023 було територією активних бойових дій; з 13.12.2023 воно є тимчасово окупованою російською федерацією територією України.

ОСОБА_1 в обґрунтування позову посилалась на те, що незаконною окупацією територій України та незаконною військовою повномасштабною збройною агресією проти України рф порушила її майнові права і основоположні свободи, визначені Конституцією України та закріплені в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод і Протоколів до неї; її позбавлено можливості користуватися належним їй житлом; вона вимушена пристосовуватися до нових життєвих умов, жити у бомбосховищах, відновлювати прийнятний для себе рівень життя; вона позбавлена звичного ритму життя, налагодженого побуту; переживає за своє життя та життя рідних; живе в ситуації постійного стресу та побоювань за свою безпеку; порушені її нормальні життєві зв`язки; вона вимушена вживати додаткових зусиль для організації свого життя.

Завдання моральної шкоди є підставою виникнення цивільних прав та обов`язків (пункт 3 частини другої статті 11 ЦК України).

Відшкодування моральної шкоди є способом захисту цивільних прав та інтересів (пункт 9 частини другої статті 16 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.

Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів (пункт 2 частини другої статті 23 ЦК України).

Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб (частина третя статті 23 ЦК України).

Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).

Тлумачення статті 23 ЦК України свідчить, що вона є нормою, яка має поширюватися на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі було завдано моральної шкоди. Це, зокрема, підтверджується тим, що законодавець вживає формулювання «особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав».

Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини (частина перша статті 1167 ЦК України).

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

За своєю суттю, зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов`язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації (коли розмір компенсації не визначений законом).

Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи яка завдала моральної шкоди та її результатом – моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

Позивач повинен довести наявність моральної шкоди та причинний зв`язок, а відповідач доводить відсутність протиправності та вини. Завдання моральної шкоди явище завжди негативне. Проте з цього не слідує, що будь-яка завдана моральна шкода породжує зобов`язання з її відшкодування. Покладення обов`язку відшкодувати завдану моральну шкоду може мати місце лише за умови, коли шкода була викликана протиправною поведінкою відповідальної за неї особи.

Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого.

При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості.

Наведені висновки щодо застосування норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, викладені у постановах Верховного Суду від 31.07.2024 у справі № 686/14579/23, від 22.05.2024 у справі № 638/3891/22 та відповідно до вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України мають враховуватися судами при виборі і застосуванні норми права до цих правовідносин.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини перша-четверта статті 12 ЦПК України).

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків (частина п`ята статті 12 ЦПК України).

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).

Суд вважає доведеним, що ОСОБА_1 завдано моральної шкоди з боку відповідача, яка полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої та її матері: у зв`язку зі збройною агресією Російської Федерації проти України ОСОБА_1 зазнала душевних страждань, були порушені її нормальні життєві зв`язки, оскільки вона вимушена докладати додаткових зусиль для організації свого життя й безпеки, а також були порушені її основоположні свободи, що визначені Конституцією України та Конвенцією про захист прав людини та основоположних свобод і Протоколів до неї.

У прохальній частині позову позивачка просить суд стягнути з відповідача моральну шкоду у розмірі 35 000,00 євро, що є еквівалентом 1 647 633,50 грн. Суд зазначає, що відповідно до статей 192 та 524 ЦК України, гривня є законним платіжним засобом на території України. Іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом. Отже, суд дійшов висновку, що валютою суми відшкодування моральної шкоди у цій справі є національна валюта України – гривня.

Такий висновок відповідає висновку, наведеному у Постанові Верховного Суду від 20.06.2024 у справі № 216/5657/22.

Визначаючи розмір моральної шкоди, суд зважає на характер допущеного державою російська федерація правопорушення, глибину душевних страждань ОСОБА_1 , позбавлення її можливості реалізації своїх прав, виходячи із засад співмірності, розумності та справедливості, вважає, що заявлена позивачкою сума відшкодування моральної шкоди буде необхідною та достатньою сатисфакцією для позивача. Отже суд дійшов висновку про те, що позовна заява підлягає задоволенню.

На підставі зазначеного, керуючись статтями 2, 4, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 263-265,268,273, 280, 354 ЦПК України, суд

ухвалив таке.

Позовну заяву ОСОБА_1 до держави російської федерації в особі міністерства юстиції російської федерації про відшкодування моральної шкоди – задовольнити.

Стягнути з російської федерації на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у загальному розмірі 1 647 663,50 (один мільйон шістсот сорок сім тисяч шістсот шістдесят три грн 50 коп) гривень.

Стягнути з російської федерації до спеціального фонду державного бюджету України судовий збір у розмірі 16 476,63 (шістнадцять тисяч чотириста сімдесят шість грн 63 коп) гривень.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано безпосередньо до Покровського районного суду міста Кривого Рогу протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд, якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене відповідачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів шляхом подачі апеляційної скарги до Дніпровського апеляційного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не буде подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ;

Відповідач: російська федерація в особі міністерства юстиції російської федерації; вул. Житня, буд. 14, м. Москва, російська федерація; ЄДРПОУ відсутній.

Повний текст рішення суду складено та підписано 12 жовтня 2026 року.

Суддя: М. В. Швець