Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №520/21593/26 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 520/21593/26

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Перцової Т.С.,

Суддів: Макаренко Я.М. , Жигилія С.П. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026, головуючий суддя І інстанції: Спірідонов М.О., м. Харків, повний текст складено 03.08.26 по справі № 520/21593/26

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області

про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ

ОСОБА_1 (далі по тексту – ОСОБА_1 , позивач) звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовом Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (далі по тексту – ГУ ПФУ в Харківській області, відповідач, пенсійний орган), в якому просив суд:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області, щодо відмови у проведенні індексації пенсії ОСОБА_1 із застосуванням коефіцієнта збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії у розмірі 1,14, у розмірі 1,197, у розмірі 1,0796, у розмірі 1,115 та у розмірі 1,121;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01.03.2025 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 з 01.03.2026 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії;

- стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Харківській області на користь ОСОБА_1 понесенні ним судові витрати за сплату судового збору.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 27.07.2026 по справі № 520/21593/26 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл.,61022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - залишено без руху.

Надано позивачу термін для усунення недоліків позовної заяви - десять днів з моменту отримання ухвали, шляхом надання до суду оригіналу документу про сплату судового збору у розмірі 2928,64 грн за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, за наступними реквізитами: отримувач коштів ГУК Харків обл/мХар Основ"ян/22030101; код отримувача (код за ЄДРПОУ) 37874947; банк отримувача Казначейство України (ел. адм. подат.); код банку отримувача (МФО) 899998; рахунок отримувача UA678999980313141206084020661; код класифікації доходів бюджету 22030101, призначення платежу - "*;101; (код платника); судовий збір за позовом (ім`я/назва платника), Харківський окружний адміністративний суд"; заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду, в якій вказати поважні підстави для поновлення строку з наданням до суду відповідних доказів.

Роз`яснено позивачу, що у разі невиконання вимог ухвали позовна заява підлягає поверненню.

Залишаючи позовну заяву ОСОБА_1 без руху, суд першої інстанції виходив з того, що предметом позову у даній справі є чотири вимоги немайнового характеру, а отже, ставка судового збору, з урахуванням подання позову через Електронний кабінет, становить 4259,84 грн, у той час, як позивачем разом із позовною заявою до суду надано документ про сплату судового збору лише у розмірі 1331,20 грн.

Крім того, судом зазначено, що про порушення своїх прав на належний обрахунок пенсії позивач був обізнаний або повинен був дізнатися з 01.03.2022, з 01.03.2023, з 01.03.2024 та з 01.03.2025 відповідно, однак до суду з цим позовом звернувся 21.07.2026, тобто з порушенням шестимісячного строку звернення до суду, при цьому, поважних причин пропуску строку звернення до суду не навів.

На виконання вимог вказаної ухвали суду першої інстанції, позивачем 28.07.2026 надано заяву про усунення недоліків, в якій зазначено, що у позовній заяві викладено одну основну вимогу про визнання протиправними дій відповідача щодо відмови у проведенні індексації пенсії та одну похідну вимогу про зобов`язання провести належний перерахунок та виплату пенсії, яка стосуються порядку і способу, яким, на думку позивача, має бути обчислена його пенсія та здійснена її виплата.

Переконував, що зазначення у позовній заяві коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати за період з 2022 по 2026 роки, а також посилання на відповідні постанови Кабінету Міністрів України, не свідчить про наявність п`яти окремих предметів спору та не може утворювати п`ять самостійних позовних вимог немайнового характеру, оскільки зазначені у позовній заяві ОСОБА_1 коефіцієнти є складовими механізму проведення одного послідовного перерахунку пенсії та визначають лише спосіб виконання рішення суду у випадку задоволення позову.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/21593/26 позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, 3 під., 2 пов., м. Харків, Харківський р-н, Харківська обл., 61022) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - повернуто позивачу.

Роз`яснено позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.

Позивач, не погодившись із вказаною ухвалою суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просить суд апеляційної інстанції скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03 серпня 2026 року у справі № 520/21593/26 про повернення позовної заяви та направити матеріали адміністративної справи № 520/21593/26 до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що висновок суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 заявлено декілька вимог немайнового характеру є помилковим, оскільки вимога про визнання протиправними акта, дії чи бездіяльності, як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії або утриматися від їх вчинення тощо) як наслідків протиправності акта, дії чи бездіяльності є однією вимогою.

З огляду на те, що підставами, за якими у позивача у спірних правовідносинах виникло право на перерахунок пенсії є одні і ті ж положення частини 2 статті 42 Закону № 1058-IV, переконував, що у даній справі судовий збір підлягає сплаті як за одну вимогу немайнового характеру.

Крім того, зауважив, що відповідь ГУ ПФУ в Харківській області про відмову у перерахунку пенсії позивача була датована 13.05.2026, а до суду з цим позовом ОСОБА_1 звернувся 20.07.2026, тобто в межах тримісячного строку з дати коли йому стало відомо про порушення його прав.

Переконував, що до дати отримання вказаної відповіді належний захист прав позивача був неможливий, а тому, повернення позовної заяви за таких обставин є передчасним та необґрунтованим, що призвело до безпідставного обмеження права позивача на судовий захист.

Відповідач правом подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції, зазначені в пунктах 3, 6, 7, 11, 14, 26 частини першої статті 294 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження).

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Колегія суддів, вислухавши суддю-доповідача, перевіривши в межах апеляційної скарги ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що предметом позову у даній справі є чотири вимоги немайнового характеру, а саме, зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України у Харківській області провести перерахунок (індексацію) та виплату пенсії ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» № 1058-ІV від 09.07.2003 шляхом послідовного збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії, в розмірі 10846,37 грн на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,14 з 01.03.2022 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 118 «Про індексацію пенсій та заходи щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2022 році, на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,197 з 01.03.2023 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.02.2023 № 168 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2023 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,0796 з 01.03.2024 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №185 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2024 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,115 з 01.03.2025 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 23.02.2024 №209 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2025 році», на коефіцієнт збільшення у розмірі 1,121 з 01.03.2026 відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 25.02.2026 №236 «Про індексацію пенсійних і страхових виплат та додаткових заходів щодо підвищення рівня соціального захисту найбільш вразливих верств населення у 2026 році» та у зв`язку з цим провести виплату недоотриманих сум пенсії.

Застосовуючи до позовної заяви ОСОБА_1 правові наслідки, передбачені пунктом 1 частини 4 статті 169 КАС України, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем у наданий судом термін, недоліки позовної заяви позивачем не усунуто, а саме, не сплачено судовий збір, у сумі, визначеній в ухвалі суду про залишення позову без руху та не надано заяву про поновлення строку звернення до адміністративного суду, у зв`язку з чим наявні підстави для повернення позовної заяви заявнику.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та доводам апеляційної скарги, а також виходячи з меж апеляційного перегляду справи, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів зазначає наступне.

Завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (частина перша статті 2 КАС України).

Частиною першою статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Дане право підлягає реалізації з дотриманням вимог процесуального законодавства, що виражається в дотриманні форми та змісту позовної заяви, а також обов`язковому переліку матеріалів, що повинні бути додані до неї, зокрема і документу про сплату судового збору.

Відповідно до частини першої статті 171 КАС України суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи:

1) подана позовна заява особою, яка має адміністративну процесуальну дієздатність;

2) має представник належні повноваження (якщо позовну заяву подано представником);

3) відповідає позовна заява вимогам, встановленим статтями 160, 161, 172 цього Кодексу;

4) належить позовну заяву розглядати за правилами адміністративного судочинства і чи подано позовну заяву з дотриманням правил підсудності;

5) позов подано у строк, установлений законом (якщо позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними);

6) немає інших підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених цим Кодексом.

Частиною другою статті 171 КАС України визначено, що суддя відкриває провадження в адміністративній справі на підставі позовної заяви, якщо відсутні підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження у справі.

При цьому, як установлено частиною третьою статті 161 КАС України, до позовної заяви додається документ про сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі або документи, які підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.

Частинами першою та другою статті 169 КАС України передбачено, що суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

В ухвалі про залишення позовної заяви без руху зазначаються недоліки позовної заяви, спосіб і строк їх усунення, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.

Якщо ухвала про залишення позовної заяви без руху постановляється з підстави несплати судового збору у встановленому законом розмірі, суд в такій ухвалі повинен зазначити точну суму судового збору, яку необхідно сплатити (доплатити).

Згідно із пунктом 1 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що підставою для застосування пункту 1 частини четвертої статті 169 КАС України та постановлення судом першої інстанції ухвали про повернення позовної заяви ОСОБА_1 , зокрема, слугував висновок про не виконання позивачем вимог ухвали про залишення позовної заяви без руху від 27.07.2026, так як не доплачено належного до сплати судового збору у сумі 2928,26 грн за чотирма вимогами немайнового характеру (чотири окремі випадки незастосування різних коефіцієнтів індексації середньої заробітної плати (1) - 1,14; (2) - 1,197; (3) - 1,0796; (4) - 1,115; (6) та не надано до суду відповідного доказу.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до позову додано документ про сплату судового збору в розмірі 1331,20 грн, який, з урахуванням частини третьої статті 4 Закону №3674-VI (застосування понижуючого коефіцієнту 0,8 при поданні до суду процесуальних документів в електронній формі) та розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2026 року, відповідає сумі судового збору, яка підлягає сплаті фізичною особою за одну вимогу немайнового характеру.

У зв`язку із наведеним слід зазначити, що згідно з частиною другою статті 132 КАС України розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Правові засади справляння судового збору, платників, об`єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору визначено Законом України “Про судовий збір” від 8 липня 2011 року № 3674-VI (далі – Закон № 3674-VI).

Частиною першою статті 4 Закону № 3674-VI встановлено, що судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, – у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до підпункту 1 пункту 3 частини другої статті 4 Закону №3674-VI ставка судового збору за подання до адміністративного суду адміністративного позову немайнового характеру, який подано фізичною особою, становить 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Як установлено частиною третьою статті 6 Закону №3674-VI, у разі коли в позовній заяві об`єднано дві і більше вимог немайнового характеру, судовий збір сплачується за кожну вимогу немайнового характеру.

У той же час, за змістом пункту 23 частини першої статті 4 КАС України похідна позовна вимога – це вимога, задоволення якої залежить від задоволення іншої позовної вимоги (основної вимоги).

Колегія суддів зазначає, що, перевіряючи правильність сплати позивачем судового збору та визначаючи кількість вимог немайнового характеру, які були заявлені в позові, необхідно врахувати, що вимога про визнання протиправним акта, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, як передумова для застосування інших способів захисту порушеного права (скасувати або визнати нечинним рішення чи окремі його положення, зобов`язати прийняти рішення, вчинити дії чи утриматися їх вчинення тощо), які є наслідком протиправності акта, дій чи бездіяльності, є однією вимогою.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивач заявив одну позовну вимогу немайнового характеру, яка стосується оскарження дій відповідача щодо відмови у здійсненні перерахунку його пенсії для забезпечення її індексації із застосуванням коефіцієнтів збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, та який враховується для обчислення пенсії.

При цьому інша заявлена вимога (зобов`язання здійснити перерахунок пенсії) є похідною і стосуються порядку і способу, яким, на думку позивача, має бути обчислена його пенсія та здійснена її виплата.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2026 по справі № 420/5866/26.

У свою чергу, суд першої інстанції, неправильно вказавши кількість заявлених позовних вимог, припустився помилки при визначенні розміру судового збору, який необхідно було сплатити за подання позовної заяви, і, як наслідок, дійшов помилкового висновку про неусунення позивачем недоліку позовної заяви й наявність підстав для її повернення.

При цьому, констатуючи в оскаржуваному рішенні, що позов в сукупності містить чотири вимоги немайнового характеру, суд першої інстанції не навів відповідних обґрунтованих й прийнятних мотивів, з посиланням на відповідні норми права, за яких він дійшов до такого висновку.

Також суд не врахував, що індексація пенсій повинна проводитись щорічно відповідно до означених вище постанов Уряду України та з урахуванням приписів частини другої статті 42 Закону № 1058-IV шляхом збільшення показника середньої заробітної плати (доходу) в Україні, з якої сплачено страхові внески, який безпосередньо враховувався для обчислення пенсії із застосуванням відповідних коефіцієнтів збільшення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції діяв не у спосіб, визначений процесуальним законом.

Щодо строку звернення до суду колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Для реалізації конституційного права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності вказаних суб`єктів у сфері управлінської діяльності в Україні створено систему адміністративних судів.

Порядок здійснення судочинства в адміністративних судах визначає КАС України, частиною першою статті 5 якого визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

Згідно з пунктом 5 частини першої статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України), суддя після одержання позовної заяви з`ясовує, чи подано адміністративний позов у строк, установлений законом (якщо адміністративний позов подано з пропущенням встановленого законом строку звернення до суду, то чи достатньо підстав для визнання причин пропуску строку звернення до суду поважними).

Частиною першої статті 118 КАС України регламентовано, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

Процесуальні строки визначаються днями, місяцями і роками, а також можуть визначатися вказівкою на подію, яка повинна неминуче настати.

Відповідно до вимог статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

За визначенням, наведеним у частині 6 статті 161 КАС України, у разі пропуску строку звернення до адміністративного суду позивач зобов`язаний додати до позову заяву про поновлення цього строку та докази поважності причин його пропуску.

На виконання частини 1 статті 169 КАС України суддя, встановивши, що позовну заяву подано без додержання вимог, встановлених статтями 160, 161 цього Кодексу, протягом п`яти днів з дня подання позовної заяви постановляє ухвалу про залишення позовної заяви без руху.

За приписами пунктів 1, 9 частини 4 статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо: позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.

Відповідно до частин 1, 2 статті 123 КАС України у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.

Колегія суддів враховує, що право громадян на індексацію пенсії не є абсолютним і його захист може бути обмеженим строком звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів.

Це, насамперед, зумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними, оскільки реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 грудня 2020 року у справі № 510/1286/16-а дійшла висновку, що норми, зокрема статі 87 Закону України “Про пенсійне забезпечення” та статті 46 Закону України “Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування” (щодо необмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії), підлягають застосуванню у справах за позовами про оскарження бездіяльності, дій та/або рішень суб`єкта владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку пенсійних виплат виключно за наявності таких умов:

1) ці суми мають бути нараховані пенсійним органом;

2) ці суми мають бути не виплаченими саме з вини держави в особі пенсійного органу.

У справі, яка розглядається, фактичні обставини свідчать про те, що індексація протягом 2022-2026 років позивачу не нараховувалася, а тому відсутні підстави для не обмеження будь-яким строком невиплаченої пенсіонерові суми пенсії.

Разом з цим, враховуючи дату звернення ОСОБА_1 до суду з цим позовом шляхом формування позовної заяви в підсистемі «Електронний суд» - 20.07.2026 та встановлений частиною другою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України шестимісячний строк, колегія суддів дійшла висновку, що права позивача на належний обрахунок пенсії мають бути захищені (у разі їх порушення відповідачем) в межах шестимісячного періоду, який передував даті звернення до суду, що не було враховано судом першої інстанції при поверненні позовної заяви у повному обсязі.

Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією, висловленою Верховним Судом у постанові від 11 лютого 2025 року у справі № 280/3620/24 та від 24 березня 2025 року по справі № 200/4085/24.

Вищевикладене дозволяє дійти висновку, що у суду першої інстанції були відсутні передбачені частиною 2 статті 123 КАС України підстави для повернення позовної заяви ОСОБА_1 у повному обсязі у зв`язку з неповажністю причин пропуску строку звернення до суду.

При цьому, колегія суддів враховує, що судом першої інстанції взагалі не надано жодної оцінки доводам позивача, викладеним у позовній заяві, щодо відсутності у спірних правовідносинах обставин порушення ОСОБА_1 строку звернення до суду, що додатково підтверджує передчасність висновків суду.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 та скасування ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/21593/26 з направленням справи до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.

Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст.322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення Серявін та інші проти України) та Висновком № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.

Як зазначено в п.58 рішення Європейського суду з прав людини по справі Серявін та інші проти України, суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.

Пунктом 41 Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору по даній справі, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.

За приписами статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

Відповідно до частини 3 статті 312 КАС України, у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.

Підсумовуючи вищевикладене з урахуванням встановлених обставин у справі, колегія суддів вважає, що ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/21593/26 прийнята з порушенням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому відповідно до вимог частини 3 статті 312 КАС України підлягає скасуванню з направленням до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Керуючись ч. 4 ст.229, ч. 4 ст.241, ст. ст. 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 03.08.2026 по справі № 520/21593/26 - скасувати.

Справу № 520/21593/26 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.

Головуючий суддя Т.С. Перцова

Судді Я.М. Макаренко С.П. Жигилій