Постанова від 11 жовтня 2026 р. у справі №200/6854/23 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 р.Справа № 200/6854/23

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: П`янової Я.В.,

Суддів: Бегунца А.О. , Русанової В.Б. ,

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026, головуючий суддя І інстанції: Рубан В.В., м. Харків, повний текст складено 01.07.26 у справі № 200/6854/23

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області

про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,

ВСТАНОВИВ:

Рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23 адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії задоволено.

Визнано протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо непроведення обчислення та перерахунку ОСОБА_1 пенсії з 01.04.2019 на підставі довідки № 3/2023 від 03.10.2023 року про розмір грошового забезпечення станом на 05.03.2019 року, яка була подана Головному управлінню Пенсійного фонду України в Донецькій області за посадою ОСОБА_1 .

Зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести обчислення, перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення № 3/2023 від 03.10.2023 року за посадою, з якої ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, з урахуванням зазначених у довідці № 3/2023 від 03.10.2023 складових грошового забезпечення.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 08.05.2024.

14.06.2026 до суду від представника позивача надійшла заява про зміну способу та порядку виконання рішення суду.

У поданій заяві представник зазначає, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23 відповідачем здійснено обчислення, перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення № 3/2023 від 03.10.2023 року за посадою, з якої ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, з урахуванням зазначених у довідці № 3/2023 від 03.10.2023 складових грошового забезпечення. Однак вказана сума позивачу не виплачена.

З огляду на викладене, представник позивача просить суд змінити спосіб і порядок виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 нарахованої суми доплати пенсії за період з квітня 2019 року по червень 2024 року в розмірі 135 801,01 грн.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду в Донецькій області надав письмові пояснення на вказану заяву, в яких просив відмовити в її задоволенні та зазначив, що на виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23 позивачу нараховано кошти за період з грудня 2019 року по червень 2024 (включно) у сумі 136 767,06 грн.

Позивачу в рахунок погашення нарахованої доплати було перераховано: у жовтні 2025 року – 187,35 грн.; у листопаді 2025 року – 187,35 грн; у грудні 2025 року – 187,35 грн; у лютому 2026 року – 103,00 грн; у березні 2026 року – 101,00 грн; у квітні 2026 року – 100,00 грн; у травні 2026 року – 100,00 грн; в червні 2026 року - в розмірі 132,00 грн.

Загальна сума цих перерахувань становить 1098,05 грн. Таким чином, невиплаченою залишається нарахована відкладена заборгованість у розмірі 135 669,01 грн.

Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року заяву про зміну способу або порядку виконання рішення - задоволено частково.

Змінено спосіб виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23 та встановлено спосіб виконання рішення, шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (пл. Соборна, буд.3, м. Слов`янськ, Донецька обл., 84122, код ЄДРПОУ13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , НОМЕР_1 ) нараховані та невиплачені кошти в розмірі в розмірі 135 669 (сто тридцять п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн 01 коп.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01 липня 2026 року та прийняти постанову, якою відмовити в задоволенні заяви про зміну способу і порядку виконання судового рішення.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначено, що судом першої інстанції не досліджено норми Закону № 2262, а саме виплата пенсій, […], особам, які мають право на пенсію за Законом № 2262, згідно статті 8 цього Закону забезпечується за рахунок коштів Державного бюджету України; не взято до уваги, що у Головному управлінні відсутні рахунки, відкриті в органах Державної казначейської служби України, що, в свою чергу, унеможливить виконання вказаного судового рішення.

Позивач правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з ч. 1 ст. 312 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Колегія суддів, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з таких підстав.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно зі ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Відповідно до ч. ч. 2, 3 ст. 14 Кодексу адміністративного судочинства України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об`єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.

Згідно з ч. 2 ст. 6 Закону України “Про виконавче провадження” рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Відповідно до частини 3 статті 33 Закону України “Про виконавче провадження” за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень”, мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.

Порядок виконання рішень судів про стягнення коштів з державних органів регулюється Законом України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” та Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 за № 845.

Відповідно до ч. 1 ст. 3 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Приписами статті 7 Закону України “Про гарантії держави щодо виконання судових рішень” встановлено, що виконання рішень суду про зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за якими є державний орган, державне підприємство, юридична особа, здійснюється в порядку, встановленому Законом України “Про виконавче провадження” з урахуванням особливостей, встановлених цим Законом.

У разі якщо рішення суду, зазначені в частині першій цієї статті, не виконано протягом двох місяців з дня винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, крім випадків, коли стягувач перешкоджає провадженню виконавчих дій, державний виконавець зобов`язаний звернутися до суду із заявою про зміну способу і порядку виконання рішення.

Отже, звернення до суду є обов`язком державного виконавця у зазначеній категорії справ та такий обов`язок виникає через два місяці з дня відкриття виконавчого провадження за умови, що рішення суду не виконане, а стягувач не чинить перешкоди провадженню виконавчих дій.

Під зміною способу і порядку виконання рішення слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у встановленими раніше порядку і способом. Змінюючи спосіб і порядок виконання судового рішення, суд не може змінювати останнє по суті.

Поняття спосіб і порядок виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке реалізується у виконавчому провадженні. Вони означають визначену рішенням суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним виконавцем. Під зміною способу виконання рішення суду необхідно розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення у разі неможливості його виконання у раніше встановлений спосіб.

Порядок та підстави зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення в адміністративному судочинстві врегульовані статтею 378 КАС України.

Разом з тим, Законом України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень” від 21.11.2024 за №4094-IX, який набрав чинності 19.12.2024, внесені суттєві зміни до положень статті 378 КАС України, зокрема й у частині зміни чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Так, відповідно до змісту частин 1-3 статті 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX, що діє з 19.12.2024) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту та пільг протягом двох місяців з дня набрання законної сили судовим рішенням є самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання такого судового рішення шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

Отже, з 19.12.2024 статтю 378 КАС України доповнено самостійною підставою для зміни способу і порядку виконання судового рішення, а саме: невиконання суб`єктом владних повноважень судового рішення, яке набрало законної сили, щодо, серед іншого, обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, протягом двох місяців з дня набрання таким рішенням законної сили; при чому зміна способу і порядку виконання такого судового рішення відбувається шляхом стягнення з такого суб`єкта владних повноважень відповідних виплат.

У цій категорії справ зміна способу і порядку виконання рішення можлива шляхом зміни "зобов`язання здійснити перерахунок та провести виплату за перерахованою пенсією" на "стягнення коштів із державного органу боржника".

Статтею 13 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 р. №3-рп/2003).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

З матеріалів справи слідує, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено, зокрема, зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області провести обчислення, перерахунок та виплату (з урахуванням виплачених сум) ОСОБА_1 з 01.04.2019 на підставі довідки про розмір грошового забезпечення № 3/2023 від 03.10.2023 року за посадою, з якої ОСОБА_1 було звільнено з військової служби, з урахуванням зазначених у довідці № 3/2023 від 03.10.2023 складових грошового забезпечення.

Зазначене рішення суду набрало законної сили 08.05.2024.

На виконання вказаного рішення суду ГУ ПФУ в Донецькій області здійснило позивачу перерахунок пенсії та нарахувало кошти за період з грудня 2019 року по червень 2024 року у сумі 136 767,06 грн. Позивачу в рахунок погашення нарахованої доплати було перераховано 1098,05 грн. Таким чином, невиплаченою залишається нарахована відкладена заборгованість у розмірі 135 669,01 грн.

Тобто рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23, що набрало законної сили, не виконується у повному обсязі більше двох місяців з дня набрання ним законної сили.

Ураховуючи приписи ч. 3 ст. 378 КАС України (у редакції Закону № 4094-IX, що діє з 19.12.2024), суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про наявність підстав для зміни способу і порядку виконання рішення Донецького окружного адміністративного суду від 12.03.2024 у справі № 200/6854/23 шляхом стягнення з Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 нараховані та невиплачені кошти в розмірі в розмірі 135 669 (сто тридцять п`ять тисяч шістсот шістдесят дев`ять) грн 01 коп.

Колегія суддів зазначає, що наведені приписи чинного законодавства свідчать, що судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов`язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов`язок.

Тобто особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Отже, в будь-якому разі судове рішення, ухвалене на користь позивача, має бути виконане.

Ураховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви представника позивача про зміну способу і порядку виконання судового рішення у справі № 200/6854/23.

Реалізація особою права, яке пов`язане з отриманням коштів і базується на спеціальних і чинних на час виникнення спірних правовідносин нормативно-правових актах національного законодавства, не залежить від бюджетних асигнувань, відсутність яких не може бути підставою для порушення прав громадян.

У зв`язку з цим, Європейський суд з прав людини не прийняв аргумент Уряду України щодо бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов`язань.

У рішеннях ЄСПЛ у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" (заява №70297/01) та у справі "Бакалов проти України" (заява №14201/02) також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Отже, відхиляючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на виплату грошового забезпечення.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Водночас суд ураховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Суд також ураховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain), серія A, 303-A, п. 29).

Апеляційна скарга не містить належних та обґрунтованих доводів, які б спростовували наведені висновки суду. У ній також не зазначено інших міркувань, які б не були предметом перевірки суду першої інстанції та щодо яких не наведено мотивів відхилення таких аргументів.

Судом апеляційної інстанції критично оцінюються доводи відповідача, що стосуються обставин справи та містять посилання на загальні норми законодавства, які жодним чином не спростовують обґрунтування суду першої інстанції.

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків, якими мотивоване рішення суду першої інстанції, та не дають підстав вважати висновки суду першої інстанції помилковими, а застосування судом норм матеріального права - неправильним.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Згідно зі статтею 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального і процесуального права.

Ураховуючи наведені положення процесуального законодавства та встановлені обставини, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувану ухвалу у справі слід залишити без змін.

Керуючись ст. 139, 242, 243, 250, 308, 312, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - залишити без задоволення.

Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 01.07.2026 у справі № 200/6854/23 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.

Головуючий суддя Я.В. П`янова

Судді А.О. Бегунц В.Б. Русанова