Постанова від 29 вересня 2026 р. у справі №440/10502/25 — Другий апеляційний адміністративний суд

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 вересня 2026 р.Справа № 440/10502/25

Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

Головуючого судді: Семененко М.О.,

Суддів: Чалого І.С. , Подобайло З.Г. ,

за участю секретаря судового засідання Григоренко І.Б.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Військової частини НОМЕР_1 на рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026, головуючий суддя І інстанції: Р.І. Молодецький, м. Полтава, повний текст складено 13.05.25 у справі № 440/10502/25

за позовом Військової частини НОМЕР_1

до ОСОБА_1

про стягнення коштів

та за зустрічним позовом ОСОБА_1

до Військової частини НОМЕР_1

про визнання протиправним та скасування наказу,

ВСТАНОВИВ:

Військова частина НОМЕР_1 (далі - позивач, Вч НОМЕР_1 ) звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ОСОБА_1 (далі відповідач, ОСОБА_1 ), в якій просив суд:

- стягнути з колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 завдану шкоду державі у розмірі 11 186 938,16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок).

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 11.01.2023 близько 00 годин 10 хвилин військовослужбовець роти логістики військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 , керуючи автофургоном броньованим EIFDS DT6 4.2L V6 на базі шасі TOYOTA Land Cruiser 79, заводський номер НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , який йому було доручено перевозити з міста Старокостянтинів до міста Полтава, рухаючись у колоні автомобілів у супроводі автомобіля військової служби правопорядку по вулиці Академіка Заболотного у місті Київ, не обрав у встановлених межах безпечну швидкість руху та здійснив зіткнення з автомобілем Сканія д.н.з. НОМЕР_4 з напівпричепом марки Шміц д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням цивільної особи, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, а молодший сержант ОСОБА_1 отримав травми і був госпіталізований у Київську міську клінічну лікарню №17. Розмір матеріальних збитків було визначено на підставі Звіту про оцінку №34/24 від 21.03.2024 автотоварознавчого дослідження транспортного засобу, згідно якого проведення відновлювального ремонту КТЗ EIFDS DT6 4.2V6 на базі шасі TOYOTA Land Cruiser 79 VIN EIFDS/DT6-37681/ НОМЕР_6 , недоцільно з фінансової точки зору; матеріальний збиток завданий власнику КТЗ EIFDS DT6 4.2V6 на базі шасі TOYOTA Land Cruiser 79 VIN EIFDS/DT6-37681/ НОМЕР_6 , складає: 11 186 938,16 грн.

Позивач стверджує, що вина в завданні пошкоджень автофургона броньованого, що в свою чергу нанесло матеріальних збитків державі, підтверджується постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2023 року по справі №531/1848/23, якою молодший сержант ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП.

Позивач звернув увагу, що в наведеній постанові зазначено, що ОСОБА_1 свою вину у вчиненні правопорушення визнав, а так, як завдання пошкоджень автофургону броньованому є наслідком вчинення вказаного правопорушення, то відповідно, визнаючи свою вину у вчиненні правопорушення, ОСОБА_1 одночасно визнав вину у заподіянні матеріальної шкоди державі пошкодженням військового майна. Посадовими особами Вч НОМЕР_1 в період з 20.05.2024 вживалися заходи, щодо добровільного відшкодування шкоди ОСОБА_1 . Враховуючи відмову останнього добровільно відшкодувати збитки, яка проявлялася в ігноруванні повідомлень Вч НОМЕР_1 , позивач звернувся з даною позовною заявою про відшкодування завданої шкоди в судовому порядку.

12.09.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача поданий відзив на позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні позовних вимог Вч НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів в повному обсязі. Зазначив, що вважає позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин. Посилання позивача на те, що постановою Карлівського районного суду Полтавської області по справі №531/1848/23 визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, не доводить наявність умислу. Дане правопорушення було вчинене з необережності, що виключає умисел. Необережність підтверджується як протоколом допиту ОСОБА_1 від 30.03.2023, так і постановою про закриття кримінального правопорушення, а також показами свідків в службовому розслідуванні Вч НОМЕР_1 . В цій ситуації враховуючи обставини справи, в т.ч. пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є дійсним факт відсутності в діях водія ОСОБА_1 умислу, а наявна необережність. Законодавство передбачає кілька видів матеріальної відповідальності для військовослужбовців: обмежену, повну та підвищену. В контексті розглядуваної справи спір стосується саме повної матеріальної відповідальності, яку позивач покладає на відповідача. Вимога щодо повного відшкодування шкоди можлива лише за умов, передбачених статтею 6 Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" від 3 жовтня 2019 року №160-IX (далі - Закон №160-IX). Проте, позивачем не надано доказів по жодному з пунктів вказаної статті вищезазначеного Закону. Крім того, відповідач ОСОБА_1 не надавав письмового зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності. Позивач, посилаючись на "визнання Відповідачем вини", не надає жодного доказу на підтвердження умислу. Таким чином, представник відповідача вважає, що позивач помилково ототожнює необережне правопорушення з умисним діянням, що є необхідною умовою для настання повної матеріальної відповідальності. А відтак, на переконання представника відповідача, дійсні обставини справи повністю виключають можливість повної матеріальної відповідальності з боку відповідача в спорі, що розглядається.

Також у поданому суду відзиві представник відповідача звертає увагу, що згідно з пунктом 13 розділу ІІІ Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженого Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 №608 (далі - Порядок №608) службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць. Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців. Разом з тим, лише через 8 місяців було видано Наказ №349 від 23.09.2023 про проведення службового розслідування з датою закінчення до 27.12.2023 (строк який не відповідає пункту 13 розділу ІІІ вищезазначеного Порядку). Проте, посилаючись на відсутність відповіді із Карлівського районного суду Полтавської області, дане розслідування продовжилось Наказом №265 від 21.04.2024 ще на місяць до 20.05.2024 року.

Таким чином, загальна тривалість службового розслідування склала з 23.09.2023 по 20.05.2024 – 8 (вісім) місяців, не враховуючи строку відкладення на 8 (місяців) з дати ДТП. Загалом від дати ДТП до дати Наказу про завершення службового розслідування минуло майже півтора роки. Крім того, представник відповідача звернув увагу, що відповідно до частини 7 статті 8 розділу ІІІ Закону №160-IX командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис. Як вбачається з долученого Наказу №106 від 20.05.2024 ОСОБА_1 не був ознайомлений з даним наказом. Завершення розслідування через вісім місяців від його початку, не ознайомлення відповідача під підпис є грубим порушенням встановленої процедури, що, на думку представника відповідача, робить його висновки недійсними.

17.09.2025 через систему «Електронний суд» представником позивача подано відповідь на відзив, якою він не погодився з твердженнями представника відповідача, викладеними у відзиві та просив задовольнити позов.

26.09.2025 відповідачем у справі через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 (далі - позивач за зустрічним позовом) пред`явлений до суду першої інстанції зустрічний позов до Вч НОМЕР_1 (далі - відповідач за зустрічним позовом), в якому він просив суд:

- визнати результати службового розслідування, яке було завершене наказом командира військової частини НОМЕР_1 №106 від 20.05.2024, за фактом ДТП не всебічними, не повними, не об`єктивними та такими, що має неправомірні висновки;

- визнати протиправними та скасувати п.2, п.3, п.5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 20.05.2024 №106 «Про результати службового розслідування» про притягнення ОСОБА_1 до повної матеріальної відповідальності.

Зустрічний позов обґрунтований тим, що завершення розслідування через вісім місяців від його початку, не ознайомлення військовослужбовця під підпис є грубим порушенням встановленої процедури, що робить його висновки недійсними. Посилання на те, що постановою Карлівського районного суду Полтавської області по справі №531/1848/23 визнано ОСОБА_1 винним у скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, не доводить наявність у нього умислу. Дане правопорушення було вчинене з необережності, що виключає умисел, що є необхідною умовою для настання повної матеріальної відповідальності.

Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 02 жовтня 2025 року прийнято зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу до спільного розгляду з первісним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів та відкрите провадження за зустрічним позовом. Об`єднано в одне провадження по справі №440/10502/25 вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними та скасування наказу з первісним позовом Військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів. Вирішено перейти до розгляду справи №440/10502/25 за правилами загального провадження. Призначено підготовче судове засідання.

16.10.2025 через систему «Електронний суд» представником відповідача за зустрічним позовом поданий відзив на зустрічну позовну заяву, в якому він просив відмовити в задоволенні зустрічної позовної заяви ОСОБА_1 повністю. Свої заперечення на зустрічну позовну заяву обґрунтовує наступним. Стосовно твердження позивача за зустрічним позовом щодо термінів проведення службового розслідування та не ознайомлення ОСОБА_1 під особистий підпис, зазначає, що норма стосовно проведення службового розслідування не більше 2-х місяців, була встановлена в 2017 році, тобто до повномасштабного вторгнення, оголошення воєнного стану та початку бойових (воєнних) дій в Україні, тобто не підлаштована і не унормована з часом під реалії воєнного часу та військові частини, які виконують бойові завдання в районах ведення бойових дій. Просив врахувати, що факт затримки у проведенні службового розслідування не впливає на суть порушення та його наслідки, у зв`язку з чим саме по собі процедурне порушення не може мати наслідком звільнення особи від відповідальності. Також представник відповідача за зустрічним позовом звернув увагу, що молодшого сержанта ОСОБА_1 , на підставі наказу начальника регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 28.11.2023 №97-РС виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №3 від 03.01.2024. З метою ознайомлення відповідача з наказом №106 від 20.05.2024 та з метою досудового врегулювання спору на адресу ОСОБА_1 28.01.2025 та повторно 08.06.2025 були надіслані вимоги про добровільне відшкодування завданих державі збитків до яких були долучені матеріали службового розслідування, що підтверджували суму збитків безпосередньо наказ №106 від 20.05.2024, що підтверджується описами вкладень до поштових відправлень №4003100015203 від 28.01.2025 та №400900182958 від 08.06.2025. А отже, вважає, що військовою частиною вжито всіх заходів для ознайомлення відповідача з наказом №106 від 20.05.2024.

Зазначив, що з січня 2023 року та по теперішній час Вч НОМЕР_1 в повному складі виконувала та виконує бойові завдання в районах ведення воєнних (бойових) дій в Донецькі та Сумській областях на найбільш активних напрямках (таких як, Авдіївський, Курахівський, Покровський та інші) та на території противника. Вказані обставини в сукупності створили перешкоди у вчасному завершенні службового розслідування відповідальними за його проведення посадовими особами, яких командир Вч НОМЕР_1 в першу чергу був змушений залучати для вирішення питань пов`язаних з забезпеченням національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації проти України, соціальним захистом військовослужбовців, які безпосередньо приймають участь у бойових діях, які поранені внаслідок бойових дій.

З приводу тверджень позивача за зустрічним позовом стосовно невірного застосування повного виду відповідальності при проведенні службового розслідування відповідно до Закону №160-IX вважає, що законодавець розмежовує поняття «умисного знищення» та «пошкодження» військового майна, застосовуючи їх як самостійні підстави для притягнення до повної матеріальної відповідальності. Службове розслідування, призначене наказом командира Вч НОМЕР_1 від 12.12.2023 №466, проводилось не за фактом умисного знищення, а саме за фактом пошкодження броньованого автофургона, а також з метою встановлення посадових осіб, дії або бездіяльність яких призвели до заподіяння шкоди державі, і визначення ступеня їх вини. Таким чином, на думку відповідача за зустрічним позовом, твердження позивача за зустрічним позовом про те, що застосування повної матеріальної відповідальності можливе виключно за наявності умислу, є юридично необґрунтованим та суперечить прямому змісту статті 6 Закону Закон №160-IX. Факт пошкодження військового майна, який мав місце внаслідок порушення Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 року №1306 (далі - ПДР) молодшим сержантом ОСОБА_1 під час експлуатації ввіреного транспортного засобу, є достатньою правовою підставою для покладення на нього повної матеріальної відповідальності відповідно до пункту 1 частини 1 статті 6 зазначеного Закону. Таким чином, вважає дії командування Вч НОМЕР_1 правомірними та здійсненими в межах законодавства України, а тому в задоволенні зустрічного позову просив відмовити в повному обсязі.

Рішенням Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у задоволенні позову Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , рнокпп НОМЕР_8 ) про стягнення коштів відмовлено.

Зустрічний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, задоволено частково.

Визнано протиправними та скасовано пункти 2, 3, 5 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2024 № 106 "Про результати службового розслідування".

У задоволенні решти позовних вимог зустрічного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 подано апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11 травня 2026 року у справі №440/10502/25 про стягнення коштів; ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні зустрічних позовних вимог про визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3, 5 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2024 № 106 «Про результати службового розслідування»; задовольнити позовні вимоги військової частини НОМЕР_1 у повному обсязі; стягнути з колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 , молодшого сержанта ОСОБА_1 , завдану державі шкоду у розмірі 11 186 938,16 грн (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень 16 копійок); стягнути з ОСОБА_1 судові витрати, понесені військовою частиною НОМЕР_1 , у тому числі судовий збір за подання апеляційної скарги.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та неповним з`ясуванням обставин справи, з обставин і обґрунтувань, викладених в апеляційній скарзі.

Зазначив, що наявність обставин, які свідчать про виникнення підстав для стягнення в судовому порядку шкоди, яка пов`язана з тим, що 11.01.2023 під час виконання обов`язків військової служби старший водій автомобільного відділення підвозу пального роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 , перебуваючи у службовому відрядженні, керуючи автомобілем EIFDS DT6 4.2V6 на базі шасі TOYOTA Land Cruiser 79, VIN НОМЕР_9 /DT6-37681/ НОМЕР_6 , вчинив правопорушення, внаслідок якого вищевказаний автомобіль отримав пошкодження. У результаті цього державі завдано матеріальних збитків у сумі 11 186 938,16 грн. Постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2023 року по справі №531/1848/23 ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого статтею 124 КУпАП. Згідно з вищевказаною постановою вина ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення підтверджується протоколом про адміністративне правопорушення ААД №347055 від 29.06.2023, протоколом огляду та схемою місця ДТП, письмовими поясненнями, висновками експерта, постановою про закриття кримінального провадження. Матеріали вищевказаної справи підтверджують факт керування автофургону броньованим EIFDS DT6 4.2L V6 на базі шасі TOYOTA Land Cruiser 79 заводський номер НОМЕР_2 / НОМЕР_3 ОСОБА_1 , який йому було доручено перевезти з міста Старокостянтинів до міста Полтава та вину ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, яке призвело до пошкодження військового майна.

Зазначає, що положення пункту 1 частини 1 статті 6 Закону №160-IX пов`язують настання повної матеріальної відповідальності з умисним знищенням або пошкодженням майна. При цьому закон не обмежує форму умислу лише прямим. Відповідно, під ознаку «умисного» підпадають як прямий, так і непрямий умисел, за умови доведення, що особа усвідомлювала протиправний характер своїх дій, передбачала настання шкоди та бажала або свідомо допускала її настання. Відсутність таких ознак свідчить про необережну форму вини, що виключає застосування пункту 1 частини 1 статті 6 Закону № 160-IX.

Зазначив, що психічне ставлення відповідача до вчиненого діяння та його наслідків характеризується ознаками непрямого умислу, оскільки він: усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій; передбачав можливість настання шкоди військовому майну; свідомо допускав настання таких наслідків.

Також вважає помилковим надання судом першої інстанції вирішального значення тому, що ОСОБА_1 нібито не було забезпечено можливості надати пояснення під час службового розслідування. Зазначає, що Закон №160-IX не встановлює наслідку у вигляді автоматичної недійсності результатів службового розслідування у разі ненадання або неотримання пояснень від військовослужбовця. Право особи надати пояснення є процесуальною гарантією участі у розслідуванні, однак воно не є обов`язковою умовою дійсності висновків службового розслідування і не визначає їх юридичну силу. Відсутність пояснень не виключає можливості встановлення обставин справи на підставі інших доказів, зібраних під час розслідування, та не впливає автоматично на висновки щодо наявності шкоди, причинного зв`язку і вини. Таким чином, сам факт ненадання пояснень не може розцінюватися як підстава для визнання результатів службового розслідування неправомірними або такими, що не мають юридичного значення.

Посилається на те, що продовження строку проведення службового розслідування було зумовлене не зволіканням чи бездіяльністю посадових осіб військової частини, а виключно наявністю об`єктивних, незалежних від волі командування причин, пов`язаних із виконанням бойових завдань в умовах воєнного стану, перебування ОСОБА_1 на лікуванні та невідповідності Положення №608 умовам діяльності військових частини в період дії військового стану, що свідчить про законність та обґрунтованість дій Вч НОМЕР_1 .

ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому він, наполягаючи на законності та обґрунтованості рішення суду першої інстанції, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін.

Відповідно до частини 2 статті 313 КАС України, справа розглядається за відсутності сторін.

Згідно з частиною 4 статті 229 КАС України, колегія суддів, враховуючи неявку у судове засідання всіх учасників справи, вважає за можливе фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювати.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 25.02.2022 №37 з 25 лютого 2022 року сержанта ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та на всі види забезпечення, вважати таким що з 25 лютого 2022 року посаду прийняв та приступив до виконання службових обов`язків за посадою старшого водія автомобільного відділення підвозу пального роти забезпечення військової частин НОМЕР_1 (а.с. 19; т.1).

30.10.2022 Командиром роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 затверджені Функціональні обов`язки Старшого водія-заправника відділення підвозу пального військової частини НОМЕР_1 , які доведені, зокрема, старшому водію молодшому сержанту ОСОБА_2 , про що міститься його підпис у Відомості доведення до особового складу роти забезпечення функціональних обов`язків затверджених командиром роти забезпечення 30.10.2022, статей Статутів Збройних Сил України, статей кодексів України та заходів безпеки при проведенні навчально-тренувальних стрільб (а.с. 202-204, 215; т.2).

Починаючи з 14.01.2023 по теперішній час військова частина НОМЕР_1 з підпорядкованими військовими частинами НОМЕР_10 , НОМЕР_11 , НОМЕР_12 , НОМЕР_13 , НОМЕР_14 виконує бойові завдання перебуваючи безпосередньо в районах ведення бойових дій, а саме: на території Донецької та Сумської областей, про що свідчить довідка від 13 липня 2025 року, що перебуває в матеріалах справи.

Згідно розпорядження начальника Генерального Штабу з логістичного забезпечення від 05.01.2023 №10225 передачі від вантажовідправника: військової частини НОМЕР_15 ( АДРЕСА_3 ) вантажоодержувачу: військовій частині НОМЕР_1 ( АДРЕСА_4 ) для укомплектування належав, серед іншого, автофургон легкоброньований EIFDS DT6 4.2L V6 заводський номер 37681/А001, 2022 року виготовлення, ціна за одиницю: 12259715, що підтверджується Нарядом №83/3 від 06.01.2023 (а.с. 46; т.1).

Відповідно до акту технічного стану військового майна №108/37, затвердженого 10.01.2023 командиром військової частини НОМЕР_15 , автофургон броньований, легкоброньований «EІFDS DT6 4.2.V6» заводський номер EІFDS DT/6-37681/А001, введений в експлуатацію в 2022 році, технічно справний, причин дострокового зносу немає, відноситься до І категорії, підлягає передачі (а.с. 17; т.1).

09.01.2023 молодший сержант ОСОБА_1 пройшов інструктаж, про що свідчить витяг з Книги інструктажу водіїв та старших машин військової частини НОМЕР_1 (а.с. 42; т.1).

За наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 09.01.2023 №11 молодший сержант ОСОБА_1 , старший водій автомобільного відділення підвозу пального роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 , вважається таким, що вибув до у відрядження військової частини НОМЕР_15 , АДРЕСА_3 на 2 доби з «09» по «10» січня 2023 року з метою отримання автомобілів (а.с. 38-39; т.1).

10.01.2023 військова частина НОМЕР_15 передала, а військова частина НОМЕР_1 прийняла у тому числі автофургон легкоброньований зав. № EІFDS DT/6-37681/А001 інв. 3/4248 згідно Акту приймання-передачі основних засобів №110/3, затвердженого командиром військової частини НОМЕР_15 (а.с. 15; т.1).

Водій, молодший сержант ОСОБА_1 , 10.01.2023 пройшов медичний огляд та вибув за нарядом №31 10.01.2023 о 10 год. 30 хв., що підтверджується відомостями дорожнього листа №51 від 09.01.2023 (дійсний до 15.01.2023), який містить відмітки про технічну справність машини марки EІFDS DT 37681/А001 від 09.01.2023, перевірку технічного стану машини від 09.01.2023, 10.01.2023 та підпис водія ОСОБА_1 (а.с. 26; т.1).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.01.2023 №12 молодшому сержанту ОСОБА_1 , старшому водію автомобільного відділення підвозу пального роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 продовжено відрядження до військової частини НОМЕР_15 , АДРЕСА_3 , з 11 січня 2023 року до окремого розпорядження (а.с. 195 (зворот); т.2).

Після отримання автомобільної техніки з військової частини НОМЕР_15 АДРЕСА_3 колона броньованих автофургонів EIFDS DT6 4.2L V6, в якій рухався й автофургон зав. № EІFDS DT/6-37681/А001 інв. 3/4248 під керуванням ОСОБА_1 , увечері 10.01.2023 рушила за визначеним маршрутом до м. Полтава, що не заперечується сторонами.

Як свідчать матеріали адміністративної справи, та не спростовується сторонами, вночі 11.01.2023 військовослужбовець роти логістики військової частини НОМЕР_1 молодший сержант ОСОБА_1 , керуючи автофургоном броньованим EIFDS DT6 4.2L V6 на базі шасі TOYOTA Land Cruiser 79, заводський номер НОМЕР_2 / НОМЕР_3 , який йому було доручено перевозити з міста Старокостянтинів до міста Полтава, рухаючись у колоні автомобілів по вулиці Академіка Заболотного у місті Київ, здійснив зіткнення з автомобілем Сканія д.н.з. НОМЕР_4 з напівпричепом марки Шміц д.н.з. НОМЕР_5 під керуванням цивільної особи, внаслідок чого автомобілі отримали механічні пошкодження, а молодший сержант ОСОБА_1 отримав травми і був госпіталізований у Київську міську клінічну лікарню №17.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_3 , ОСОБА_4 повідомили суду, що 11.01.2023 колона автомобілів, в складі якої перебував й ОСОБА_1 , який кермував ввіреним йому автомобілем, під супроводом автомобіля Військової Інспекції Безпеки Дорожнього Руху Військової Служби Правопорядку, переміщувалась за визначеним маршрутом до м. Полтава. Під час руху колони, ще в Житомирській області, погодні умови різко погіршилися, йшов сніг, видимість була обмеженою, а дорога була заметеною, на автомобілях були ввімкнуті проблискові маячки синього кольору. Рухаючись в темний час доби вже в м. Києві, вони побачили, як автомобіль яким кермував ОСОБА_1 різку змінив напрямок руху на зустрічну полосу, внаслідок чого відбулася дорожньо-транспортна пригода (ДТП). Вказані свідки пояснювали, що внаслідок цієї ДТП ОСОБА_1 отримав важкі травми та був госпіталізований. Автомобіль, яким він кермував, отримав механічні пошкодження.

Постановою старшого слідчого Голосіївського УП ГУ НП України від 30.03.2023 за наслідками розгляду матеріалів досудового розслідування, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №1202310001000130 від 11.01.2023, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 1202310001000130 від 11.01.2023 року закрите за п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення (а.с. 181-182; т. 1).

Постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 05.09.2023 (єдиний унікальний номер справи 531/1848/23, номер провадження 3/531/559/23) ухваленою за наслідками розгляду справи про адміністративне правопорушення, яка надійшла від ВП №3 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області, про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за ст. 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення, ОСОБА_1 визнано винним у скоєнні адміністративного правопорушення передбаченого ст. 124 КУпАП. Закрите провадження у справі про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 за ст. 124 КУпАП, у зв`язку з закінченням строку накладення адміністративного стягнення. Вказана постанова суду набрала законної сили 18.09.2023 (а.с. 48; т.1) / https://reyestr.court.gov.ua/Review/113439252/.

21.09.2023 начальником автомобільної служби Командиру військової частини НОМЕР_1 поданий рапорт про призначення службового розслідування по факту дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 13 січня 2023 року в м. Київ з автомобілем EІFDS DT-6 під керуванням молодшого сержанта ОСОБА_1 , який рухався в складі колони з м. Старокостянтинів до м. Полтава (а.с. 201; т.2).

23.09.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №349 призначено службове розслідування, яким доручено встановити розмір завданих збитків, причин та обставин, що призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди з автомобілем EІFDS DT-6 під керуванням молодшого сержанта ОСОБА_1 , для проведення службового розслідування призначена комісія, голові комісії наказано провести службове розслідування та подати акт службового розслідування встановленим порядком для прийняття рішення у термін до 17:00 28.09.2023 (а.с. 148-149; т.2).

12.12.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку №608 (зі змінами), рапорту помічника командира частини з правової роботи – начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 №6357 від 12.12.2023 у зв`язку з тим, що комісією, не проведено вчасно службове розслідування призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 «Про призначення службового розслідування» виданий наказ №466, яким: пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 «Про призначення службового розслідування» скасований, як нереалізований. Встановлений новий термін для проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 до 27 грудня 2023 року. Доручено голові комісії акт службового розслідування надати встановленим порядком для прийняття рішення до 15:00 27 грудня 2023 року (а.с. 36; т.1).

За наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 11.01.2023 №13 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що вибув до Київської міської клінічної лікарні 11 січня 2023 року (а.с. 181; т.2).

Згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №43 від 08.02.2023 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з Київської міської клінічної лікарні 08.02.2023 та відповідно цього ж наказу молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що вибув у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою на 30 діб, з 09 лютого по 10 березня 2023 року /а.с. 143; т.2/.

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 22.02.2023 №58 сержанта ОСОБА_1 зараховано у розпорядження начальника регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » Сил територіальної оборони Збройних Сил України та залишено на всіх видах забезпечення та у списках військової частини НОМЕР_1 (а.с. 144; т.2)

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №75 від 11.03.2023 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з відпустки для лікування у зв`язку з хворобою 11 березня 2023 року (а.с. 144 (зворот); т.2).

Згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №78 від 14.03.2023 молодший сержант ОСОБА_1 , який знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , вибув у відпустку для лікування у зв`язку з хворобою на 30 діб, з 16 березня по 14 квітня 2023 року (а.с. 145; т.2).

За наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) №111 від 14.04.2023 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що прибув і приступив до виконання службових обов`язків з відпустки для лікування у зв`язку з хворобою 14 квітня 2023 року (а.с. 222; т.2).

07.05.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) виданий наказ №134 про вибуття молодшого сержанта ОСОБА_1 , який знаходиться в розпорядженні командира військової частини НОМЕР_1 , до військової частини НОМЕР_16 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 ) (а.с. 145 (зворот); т.2).

За Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.01.2024 молодший сержант ОСОБА_1 , який перебуває у розпорядженні командира військової частини НОМЕР_17 та залишений у списках військової частини НОМЕР_1 , звільненого наказом начальника регіонального управління Сил територіальної оборони « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (по особовому складу) від 28 листопада 2023 року № 97-РС з військової служби у запас за підпунктом «б» (за станом здоров`я – на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», вважається таким, що 03 січня 2024 року справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 , 03 січня 2024 року виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення (а.с. 142; т.2).

20.04.2024 начальником логістики-заступником командира військової частини НОМЕР_1 Командиру військової частини НОМЕР_1 поданий рапорт, яким він просить перенести строки проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2023 №466 в термін до 20.05.2024. Рапорт вмотивований відсутністю відповіді з Карлівського районного суду Полтавської області на запит військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2024 та тим, що відсутність копії рішення Карлівського районного суду Полтавської області не надає змоги визначити наявність чи відсутність вини молодшого сержанта ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої нанесено державі збитки (а.с. 49; т.1).

Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 21.04.2024 №265, у зв`язку з неотриманням відповіді з Карлівського районного суду Полтавської області на запит командира військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2024 №198 перенесено строк проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини від 12.12.2023 №466 до 20.05.2024, та встановлений строк проведення службового розслідування та подання акту службового розслідування для прийняття рішення до 17:00 год. 20.05.2024 (а.с. 37; т.1).

Згідно Звіту про оцінку №34/24 авто товарознавчого дослідження транспортного засобу, складеного 21 березня 2024 року за замовленням військової частини НОМЕР_1 , об`єкт оцінки: КТЗ EIFDS DT6 4.2L V6, дата оцінки: 29 лютого 2024 року, проведення відновлювального ремонту КТЗ EIFDS DT6 4.2V6, VIN EIFDS/DT6-37681/A001, недоцільно з фінансової точки зору. Матеріальний збиток завданий власнику КТЗ EIFDS DT6 4.2V6, VIN EIFDS/DT6-37681/A001, складає: 11 186 938,16 грн. (один мільйон сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім грн. 16 коп.) (а.с. 12 (зворот)-13; т.1).

Відповідно до вимог статті 85 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, Порядку №608 (зі змінами), наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2023 №466 «Про призначення службового розслідування» та наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.04.2024 №265 «Про перенесення строку проведення службового розслідування» комісією було проведено службове розслідування за фактом пошкодження автофургона броньованого EІFDS DТ6 4.2L V6 заводський номер 37681/А001, а також з метою встановлення посадових осіб чиї дії або бездіяльність стали причиною нанесення державі збитків, визначення їх ступеню вини та складений Акт службового розслідування від 20.05.2024 №308 (далі – Акт службового розслідування) (а.с. 27-32; т.1).

Згідно вказаного Акту службового розслідування: "..Комісія вважає що вина молодшого сержанта ОСОБА_1 у пошкодженні автофургона броньованого EIFDS DT64.2L V6 заводський номер 37681/ НОМЕР_18 підтверджується Постановою Карлівського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2023 року, якою він був визнаний винним у скоєнні дорожньо-транспортної пригоди внаслідок якої було пошкоджено військове майно та виражена у формі непрямого умислу та самовпевненості.

Своїми діями молодший сержант ОСОБА_5 старший водій автомобільного відділення підвозу пального роти забезпечення військової частини НОМЕР_1 порушив вимоги наступних нормативно-правових актів ст.124 КУп АП, ст. 11,16 статуту Внутрішньої служби Збройних Сил України, ст.14 п. Закону України "Про дорожній рух", п. 1.1, 2.3 Правил дорожнього руху, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10 жовтня 2001 р. № 1306.

Причинами та умовами, що сприяли правопорушенню є: Порушення молодшим сержантом ОСОБА_1 п.12.1 Правил дорожнього руху України, що спричинило пошкодження транспортних засобів..."

Запропоновано: "...Службове розслідування вважати завершеним.

5.2 На підставі статті 5 пункту l підпункту 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» винним у нанесенні прямої дійсної шкоди у розмірі 11186938,16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень 16 копійок), визнати колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 в повному обсязі...

... 5.5 Відповідно до вимог п. 3.1.9. Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України затвердженого наказом Міністра Оборони України від 16.07.1997 №300, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2023 року № 498 «Про організацію претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів військової частини НОМЕР_1 у судах та інших державних органах, виконання судових рішень» начальнику автомобільної служби логістики військової частини НОМЕР_1 із безпосередньою участю помічника командира військової частини з правової роботи – начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 організувати стягнення у судовому з колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 завдану державі шкоду у розмірі 11186938, 16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок)".

Командиром військової частини НОМЕР_1 прийняте рішення командира «Про підсумки службового розслідування за фактом пошкодження автофургона броньованого EIFDS DT6 4.2L V6 заводський номер НОМЕР_2 /А001», (далі – Рішення командира) розпочатого: 12.12.2023 та закінченого 20.05.2024, згідно з яким: "1. Службове розслідування вважати завершеним.

2. На підставі Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» винним у нанесенні прямої дійсної шкоди у розмірі 11186938, 16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок) визнати колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 в повному обсязі...

... 5. Відповідно до вимог п. 3.1.9 наказу Міністра Оборони України від 16.07.1997 №300 «Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України», наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2023 року № 498 «Про організацію претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів військової частини НОМЕР_1 у судах та інших державних органах, виконання судових рішень» начальнику автомобільної служби логістики військової частини НОМЕР_1 із безпосередньою участю помічника командира військової частини з правової роботи-начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 організувати стягнення у судовому порядку з колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 громадянина ОСОБА_1 завдану державі шкоду у розмірі 11186938,16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень 16 копійок" (а.с. 51; т.1).

20.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) виданий Наказ №106 «Про результати службового розслідування» (далі - Наказ про результати службового розслідування) (а.с. 44-45; т.1).

Згідно із Наказом про результати службового розслідування: "...1. Службове розслідування вважати завершеним.

2. На підставі статті 5 пункту 1 підпункту 1 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» винним у нанесенні прямої дійсної шкоди у розмірі 11186938, 16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок) визнати колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 в повному обсязі.

3. Начальнику фінансово-економічної служби - головному бухгалтеру військової частини НОМЕР_1 занести в книгу обліку грошових стягнень і нарахувань військової частини НОМЕР_1 суму завданих державі збитків молодшим сержантом ОСОБА_1 в розмірі 11186938, 16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок)...

...5. Відповідно до вимог п. 3.1.9. наказу Міністра Оборони України від 16.07.1997 № 300 «Положення про військове (корабельне) господарство Збройних Сил України, наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 21.12.2023 року № 498 «Про організацію претензійної та позовної роботи, самопредставництва, представництва інтересів військової частини НОМЕР_1 у судах та інших державних органах, виконання судових рішень» начальнику автомобільної служби логістики військової частини НОМЕР_1 із безпосередньою участю помічника командира військової частини з правової роботи – начальника юридичної служби військової частини НОМЕР_1 організувати стягнення у судовому з колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 завдану державі шкоду у розмірі 11186938, 16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок).

28.01.2025 ОСОБА_6 . Військовою частиною НОМЕР_1 направлена вимога про добровільне відшкодування завданих збитків від 27.01.2025 №220, якою йому запропоновано добровільно відшкодувати 11 186 938,16 (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок), до якої доданий у тому числі витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №106 від 20 травня 2024 «Про результати службового розслідування», на підтвердження чого позивачем за первісним позовом наданий опис поштових вкладень та накладна оператора поштового зв`язку Укрпошта від 28.01.2025 (а.с. 26-27; т.2).

08.06.2025 ОСОБА_1 . Військовою частиною НОМЕР_1 направлена повторна вимога про добровільне відшкодування завданих збитків від 07.06.2025 №1131, якою йому запропоновано добровільно відшкодувати 11 186 938,16 (один мільйон сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок), до якої доданий у тому числі витяг з наказу командира Військової частини НОМЕР_1 №106 від 20 травня 2024 року «Про результати службового розслідування», на підтвердження чого позивачем за первісним позовом наданий опис поштових вкладень та накладна оператора поштового зв`язку Укрпошта від 08.06.2025 (а.с. 55-57; т.1).

Покликаючись на те, що відповідачем були проігноровані вимоги Вч НОМЕР_1 про добровільне відшкодування матеріальної шкоди, що надсилалися ОСОБА_1 листами №220 від 27.01.2025 та №1131 від 07.06.2025 з вимогою відшкодувати завдану в наслідок ДТП, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Суд першої інстанції, відмовляючи у задоволення первісного позову та частково задовольняючи зустрічний позов, виходив з того, що службове розслідування тривало більше семи місяців, тобто з порушенням строку, встановленого статтею 8 Закон №160-IX. Скасування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2023 №466 пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 «Про призначення службового розслідування», як нереалізованого та встановлення нового терміну для проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 не можна вважати новим призначенням вже призначеного службового розслідування, оскільки закон такого наслідку не передбачає. Доказів перенесення строків проведення службового розслідування за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування у зв`язку із перебуванням військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування – ОСОБА_1 , у відпустці, на лікуванні, суду не надано.

Суд зауважив, що подія пов`язана із фактом завдання шкоди і стосовно якої призначене службове розслідування, мала місце 11.01.2023, а розслідування призначено лише 23.09.2023, тобто через вісім місяців, що є порушенням строків призначення службового розслідування, встановлених частиною другою статті 8 Закону №160-IX.

Суд вказав, що як на час видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №349 від 23.09.2023 про призначення службового розслідування, так і на час видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №466 від 12.12.2023, яким встановлений новий термін для проведення службового розслідування, молодший сержант ОСОБА_1 був військовослужбовцем, стосовно якого проводиться службове розслідування, і який згідно пункту 3 розділу IV Порядку №608 мав, серед іншого, право давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення. Разом із тим, військова частина НОМЕР_1 не надала доказів того, ОСОБА_1 до його звільнення 03.01.2024 з військової служби надана можливість реалізувати його права, передбачені зокрема пунктом 3 розділу IV Порядку №608, надати усні або письмові пояснення, які стосуються службового розслідування, як і акту про відмову військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування.

Також суд першої інстанції дійшов висновку, що покладення на особу матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі знищення, пошкодження військового та іншого майна вимагає доведення наявності в її діях умислу. Суд вказав, що умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, є складом кримінального правопорушення передбаченого статтею 411 Кримінального кодексу України (далі КК України), а не предметом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КУпАП). Таким чином, позивач за первісним позовом помилково ототожнює необережне правопорушення з умисним діянням, що є необхідною умовою для настання повної матеріальної відповідальності відповідно до пункту першого частини першої статті 6 Закону №160-IX. Доказів надання ОСОБА_1 письмового зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, позивач за первісним позовом суду не надав. За викладених обставин та правового регулювання суд дійшов висновку про відсутність у позивача за первісним позовом правових підстав для покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої шкоди (повної матеріальної відповідальності) за фактом пошкодження броньованого автофургона.

Відтак, за висновком суду першої інстанції, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №106 від 20.05.2024 «Про результати службового розслідування» на ОСОБА_1 протиправно, з порушенням пункту першого частини першої статті 6 Закону №160-IX, покладено матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої шкоди: 11186938,16 грн.

Зважаючи на те, що спірне рішення є правовим актом індивідуальної дії, суд першої інстанції дійшов висновку, що зустрічний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3, 5 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2024 № 106 "Про результати службового розслідування".

Щодо заявленої у зустрічному позові вимоги про визнання результатів службового розслідування, яке було завершене наказом командира військової частини НОМЕР_1 №106 від 20.05.2024 року, за фактом ДТП не всебічними, не повними, не об`єктивними та такими, що має неправомірні висновки, суд першої інстанції зауважив, що висновок службового розслідування, в якому відображено узагальнений опис виявлених порушень норм законодавства, не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яке безпосередньо породжує правові наслідків для суб`єктів відповідних правовідносин і має обов`язковий характер. За своєю правовою природою висновок службового розслідування є службовим документом, який фіксує факт проведення службового розслідування і є носієм доказової інформації про обставини, що стали підставами для його призначення. Висновки службового розслідування не породжують обов`язкових юридичних наслідків. Зафіксовані в результатах службового розслідування обставини можуть бути підтверджені або спростовані судом у разі спору про законність рішень суб`єкта владних повноважень, в основу яких покладені зазначені в ньому висновки. Отже, висновок за результатами службового розслідування є лише носієм певної інформації.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку, що у задоволенні зустрічного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 в частині вимог про визнання результатів службового розслідування, яке було завершене наказом командира військової частини НОМЕР_1 №106 від 20.05.2024 року, за фактом ДТП не всебічними, не повними, не об`єктивними та такими, що має неправомірні висновки, слід відмовити.

Перевіривши за наявними у справі матеріалами доводи, викладені в апеляційній скарзі, правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права і правової оцінки обставин у справі у межах, визначених статтею 308 КАС України, колегія суддів встановила таке.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов`язків, визначає Закон №160-IX.

Пункти 4, 5 частини першої статті 1 Закону №160-IX установлюють, що матеріальна відповідальність - це вид юридичної відповідальності, що полягає в обов`язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Пряма дійсна шкода (далі - шкода) - це збитки, завдані військовій частині, установі, організації, закладу шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна, погіршення або зниження його цінності, а також витрати на відновлення чи придбання військового та іншого державного майна замість пошкодженого або втраченого, надлишкові виплати під час виконання обов`язків військової служби або службових обов`язків. До шкоди не включаються доходи, які могли бути одержані за звичайних обставин, якщо таких збитків не було б завдано.

Частини перша - друга статті 3 Закону №160-IX встановлює, що підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов`язків військової служби або службових обов`язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності є: 1) наявність шкоди; 2) протиправна поведінка особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; 3) причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; 4) вина особи в завданні шкоди.

Частина четверта статті 3 Закону №160-IX встановлює, що переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Стаття 4 Закону №160-IX передбачає, що особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Згідно частин першої, третьої статті 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Розмір прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, визначається на день видання наказу про притягнення особи до обмеженої матеріальної відповідальності.

Частина перша статті 6 Закону №160-IX встановлює, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп`яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

Абзац 1 частини другої статті 8 Закону №160-IX встановлює, що у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

Частина третя статті 8 Закону №160-IX передбачає, що розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Частини шоста - восьма статті 8 Закону №160-IX встановлюють, що за результатами проведення розслідування складається акт (висновок), який подається командиру (начальнику), що призначив розслідування, на розгляд. До акта (висновку), складеного за результатами розслідування, додаються довідка про вартісну оцінку завданої шкоди за підписом начальника відповідної служби забезпечення і фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини, установи, організації, закладу та/або акт оцінки збитків, що складається суб`єктами оціночної діяльності.

Якщо вину особи доведено, командир (начальник) не пізніше ніж у п`ятнадцятиденний строк із дня закінчення розслідування видає наказ про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності із зазначенням суми, що підлягає стягненню. Наказ доводиться до винної особи під підпис.

У разі якщо шкоду завдано кількома особами, у наказі командира (начальника) визначаються суми, що підлягають стягненню окремо з кожної особи, з урахуванням ступеня вини і конкретних обставин завдання ними шкоди.

Приписи статті 9 Закону №160-IX передбачають, що завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації.

Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Абзац 1 частини першої статті 10 Закону №160-IX визначає, що відшкодування шкоди, завданої особою, здійснюється на підставі наказу командира (начальника) шляхом стягнення сум завданої шкоди з місячного грошового забезпечення винної особи, крім випадків, передбачених частинами третьою, четвертою та п`ятою цієї статті та частиною першою статті 12 цього Закону.

Частина перша статті 12 Закону №160-IX встановлює, що у разі звільнення особи, притягнутої до матеріальної відповідальності, зі служби або у разі, якщо рішення про притягнення до матеріальної відповідальності особи не прийнято до її звільнення зі служби, відшкодування завданої шкоди здійснюється в судовому порядку в разі відмови особи від її добровільного відшкодування або в іншому встановленому законом порядку.

Частина перша статті 14 Закону №160-IX передбачає, що наказ командира (начальника) про притягнення винної особи до матеріальної відповідальності може бути оскаржено старшому за службовим становищем командиру (начальнику) та/або до суду в порядку, передбаченому законодавством.

Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов`язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов`язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів), а також дії (бездіяльність) яких призвели до завдання шкоди державі визначає Порядок №608.

Згідно абзацу четвертого пункту 2 розділу I Порядку №608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.

Службове розслідування за фактами завданої шкоди державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, проводиться з дотриманням вимог даного Порядку та положень Закону України "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" (пункт 7 розділу I Порядку № 608).

Відповідно до абзацу другого пункту 1 розділу ІІ Порядку № 608, службове розслідування може призначатися, зокрема, у разі: невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов`язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров`ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду.

За змістом пункту 3 розділу ІІ Порядку № 608 службове розслідування проводиться, зокрема, для встановлення: неправомірних дій військовослужбовця, яким вчинено правопорушення; причинного зв`язку між правопорушенням, з приводу якого було призначено службове розслідування, та виконанням військовослужбовцем обов`язків військової служби; ступеня вини військовослужбовця; порушень нормативно-правових актів, інших актів законодавства; причин та умов, що сприяли вчиненню правопорушення; причин виникнення матеріальної шкоди, її розміру та винних осіб (у разі виявлення факту її заподіяння).

Рішення про призначення службового розслідування приймається командиром (начальником), який має право видавати письмові накази та накладати на підлеглого дисциплінарне стягнення. Інші посадові (службові) особи у разі необхідності звертаються за підпорядкованістю з клопотанням про призначення службового розслідування (пункт 1 розділу ІІІ Порядку №608).

Службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), у якому зазначаються підстава, обґрунтування або мета призначення службового розслідування, особа, стосовно якої воно проводиться, строк проведення службового розслідування, а також визначаються посадова (службова) особа, якій доручено його проведення, або голова та члени комісії з проведення службового розслідування (далі - особи, які проводять службове розслідування).

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування (пункт 3 розділу ІІІ Порядку №608).

Службове розслідування може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено комісії або військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу (пункт 5 розділу ІІІ Порядку №608).

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування (пункт 8 розділу ІІІ Порядку №608).

Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (пункт 13 розділу ІІІ Порядку №608).

До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування (пункт 14 розділу ІІІ Порядку № 608).

Відповідно до пункту 3 розділу IV Порядку №608 військовослужбовець, стосовно якого проводиться службове розслідування, має, серед іншого, право: знати підстави проведення службового розслідування; бути ознайомленим про свої права та обов`язки під час проведення службового розслідування; давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення; ознайомлюватися з актом службового розслідування (у частині, що його стосується) після розгляду командиром (начальником); оскаржувати рішення, прийняте за результатами службового розслідування, у строки та у порядку, визначені законодавством України.

Пунктом 1 розділу V Порядку №608 передбачено, що за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.

За пунктом 5 розділу V Порядку №608 акт службового розслідування підписується особами, які його проводили. У разі виявлення суперечностей та незгоди з результатами службового розслідування кожна така особа має право висловити свою окрему думку, яка викладається на окремому аркуші (від руки або у друкованому вигляді) та долучається до акта службового розслідування.

Після підписання акт службового розслідування подається на розгляд командиру (начальнику), який призначив розслідування. До акта службового розслідування додаються всі матеріали службового розслідування (пункт 6 розділу V Порядку №608).

За результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.

Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності (пункт 1 розділу VI Порядку №608).

Розділом VIII Порядку №608 визначені особливості проведення службового розслідування за фактами завданої державі матеріальної шкоди.

У разі виявлення факту завдання шкоди державі командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає службове розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб (пункт 1 розділу VIІІ Порядку №608).

Пунктом 2 розділу VIІІ Порядку №608 передбачено, що під час проведення такого службового розслідування додатково необхідно з`ясувати: наявність шкоди; протиправну поведінку особи у зв`язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов`язків військової служби або службових обов`язків; причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою; ступінь нанесення матеріальної шкоди (пошкодження, псування або втрата військового майна); умисність чи необережність дій (бездіяльність) винної особи та обставини, за яких заподіяно шкоду.

До матеріалів службового розслідування долучається довідка про вартісну оцінку заподіяної шкоди за підписом начальника відповідної служби та фінансового органу (головного бухгалтера) військової частини (пунктом 3 розділу VIІІ Порядку №608).

Позивач за зустрічним позовом стверджує про порушення військовою частиною НОМЕР_1 строків проведення службового розслідування.

Надаючи оцінку вказаним обставинам, суд першої інстанції обґрунтовано зазначив про наступне.

23.09.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №349 призначено службове розслідування, яким доручено встановити розмір завданих збитків, причин та обставин, що призвели до скоєння дорожньо-транспортної пригоди з автомобілем EІFDS DT-6 під керуванням молодшого сержанта ОСОБА_1 , для проведення службового розслідування призначена комісія, голові комісії наказано провести службове розслідування та подати акт службового розслідування встановленим порядком для прийняття рішення у термін до 17:00 28.09.2023 року (а.с. 148-149; т.2).

12.12.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) у зв`язку з тим, що комісією, не проведено вчасно службове розслідування призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 «Про призначення службового розслідування», виданий наказ №466, яким: пункт 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 «Про призначення службового розслідування» скасований, як нереалізований. Встановлений новий термін для проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 до 27 грудня 2023 року. Доручено голові комісії акт службового розслідування надати встановленим порядком для прийняття рішення до 15:00 27 грудня 2023 року (а.с. 36; т.1).

20.05.2024 складений Акт службового розслідування №308 (а.с. 27-32; т.1).

Відповідно до частини другої статті 8 Закону №160-IX у разі виявлення факту завдання шкоди командир (начальник) протягом трьох діб після отримання відповідної письмової доповіді посадових (службових) осіб письмовим наказом призначає розслідування для встановлення причин завдання шкоди, її розміру та винних осіб.

За приписами частини третьої статті 8 Закону №160-IX розслідування повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення. В окремих випадках зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць.

Днем початку службового розслідування вважається день видання наказу про його призначення. Днем закінчення службового розслідування вважається день надання командиру (начальнику), який призначив службове розслідування, акта службового розслідування та матеріалів на розгляд, визначений в наказі про призначення службового розслідування (абзац другий пункту 3 розділу ІІІ Порядку №608).

Службове розслідування має бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). В окремих випадках цей строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більше ніж на один місяць.

Загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців (пункт 13 розділу ІІІ Порядку №608).

До строку службового розслідування не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин. Перенесення строків проведення службового розслідування здійснюється за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування (пункт 14 розділу ІІІ Порядку №608).

Аналіз наведених вище актів законодавства надає підстави для висновку, що службове розслідування за загальним правилом повинно бути завершено протягом одного місяця з дня його призначення, зазначений строк може бути продовжено командиром (начальником), який призначив розслідування, але не більше ніж на один місяць, при цьому загальний строк службового розслідування не може перевищувати двох місяців, і до такого строку не зараховується час перебування військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування, у відпустці, на лікуванні або час відсутності з інших документально підтверджених поважних причин.

Суд першої інстанції слушно зауважив, що за наслідками службового розслідування, призначеного 23.09.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №349, акт службового розслідування складений 20.05.2024. Отже службове розслідування тривало більше семи місяців, тобто з порушенням строку, встановленого статтею 8 Закону №160-IX.

Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що скасування наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 12.12.2023 №466 пункту 4 наказу командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 «Про призначення службового розслідування», як нереалізованого та встановлення нового терміну для проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 не можна вважати новим призначенням вже призначеного службового розслідування, оскільки закон такого наслідку не передбачає.

Доказів перенесення строків проведення службового розслідування за відповідним наказом посадової особи, яка призначила службове розслідування у зв`язку із перебуванням військовослужбовця, стосовно якого проводиться розслідування – ОСОБА_1 , у відпустці, на лікуванні, суду не надано.

При цьому, поданий 20.04.2024 начальником логістики-заступником командира військової частини НОМЕР_1 Командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт, яким він просив перенести строки проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2023 №466 в термін до 20.05.2024, вмотивований відсутністю відповіді з Карлівського районного суду Полтавської області на запит військової частини НОМЕР_1 від 23.01.2024 та тим, що відсутність копії рішення Карлівського районного суду Полтавської області не надає змоги визначити наявність чи відсутність вини молодшого сержанта ОСОБА_1 в дорожньо-транспортній пригоді, внаслідок якої нанесено державі збитки (а.с. 49; т.1).

Інших причин продовження строків проведення службового розслідування понад встановлений Законом №160-IX термін, та доказів на їх підтвердження позивачем за первісним позовом не надано.

Колегія суддів також звертає увагу, що подія пов`язана із фактом завдання шкоди і стосовно якої призначене службове розслідування, мала місце 11.01.2023, а розслідування призначено лише 23.09.2023, тобто через вісім місяців, що є порушенням строків призначення службового розслідування, встановлених частиною другою статті 8 Закону №160-IX.

Так, згідно обставин цієї справи, 23.09.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №349 призначено службове розслідування; 12.12.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) виданий наказ №466, яким встановлений новий термін для проведення службового розслідування, призначеного наказом командира військової частини НОМЕР_1 №349 від 23.09.2023 до 27 грудня 2023 року; наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 21.04.2024 №265, перенесено строк проведення службового розслідування до 17:00 год. 20.05.2024; комісією проведено службове розслідування та 20.05.2024 складений Акт службового розслідування №308; 20.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) виданий наказ №106 «Про результати службового розслідування»; згідно з наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 03.01.2024 молодший сержант ОСОБА_1 вважається таким, що 03 січня 2024 року справи та посаду здав і направлений для зарахування на військовий облік до ІНФОРМАЦІЯ_3 , 03 січня 2024 року виключений зі списків особового складу частини та знятий з усіх видів забезпечення.

Отже з 03.01.2024 ОСОБА_1 , звільнений з військової служби, про що також зазначив позивач за первісним позовом у поясненнях датованих 02.03.2026 і поданих через систему «Електронний суд» 03.03.2026 (а.с. 136 зворот; т. 2).

Відтак, як на час видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №349 від 23.09.2023 про призначення службового розслідування, так і на час видання наказу командиром військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) №466 від 12.12.2023, яким встановлений новий термін для проведення службового розслідування, молодший сержант ОСОБА_1 був військовослужбовцем, стосовно якого проводиться службове розслідування, і який згідно пункту 3 розділу IV Порядку №608 мав, серед іншого, право давати усні, письмові або за допомогою технічних засобів пояснення, подавати документи, які стосуються службового розслідування, вимагати опитування (додаткового опитування) осіб, які були присутні під час вчинення правопорушення або яким відомі обставини, що стосуються правопорушення.

Особи, які проводять службове розслідування, відповідають за всебічність, повноту, своєчасність та об`єктивність його проведення, додержання законодавства України, а також за нерозголошення інформації, яка стосується службового розслідування (пункт 8 розділу III Порядку №608).

Посадові (службові) особи Збройних Сил зобов`язані надавати письмові пояснення по суті предмета службового розслідування та поставлених їм питань, а за попередньою згодою керівника - документи чи матеріали відповідно до своїх службових обов`язків (пункт 9 розділу ІІІ Порядку №608).

Відповідно до абзацу другого, п`ятого пункту 1 Розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, зобов`язані: дотримуватися вимог законодавства України, вживати всіх передбачених законодавством заходів для всебічного, повного, своєчасного і об`єктивного розслідування обставин вчиненого правопорушення. У разі відмови військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування особа, яка проводить службове розслідування, складає акт про відмову, який засвідчується підписами не менше двох присутніх осіб. А згідно абзацу третього пункту 2 Розділу ІV Порядку №608 особи, які проводять службове розслідування, мають право отримувати письмові пояснення (заповнені від руки або надруковані).

Позивачем за первісним позовом доказів того, що військовослужбовцю ОСОБА_1 до його звільнення 03.01.2024 з військової служби надана можливість реалізувати його права, передбачені зокрема пунктом 3 розділу IV Порядку №608, надати усні або письмові пояснення, які стосуються службового розслідування, як і акту про відмову військовослужбовця надати письмові пояснення по суті службового розслідування, суду не надано.

Водночас, згідно матеріалів цієї справи, 14.12.2023 особами, які проводять службове розслідування, отримані письмові пояснення інших військовослужбовців ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 (а.с. 33-35; т.1).

Про те, що молодшим сержантом ОСОБА_1 , з урахуванням його стану здоров`я, під час проведення службового розслідування могли бути надані пояснення щодо обставин, які стосуються призначеного службового розслідування і до його звільнення з військової служби, свідчать зміст постанови про закриття кримінального провадження від 30.03.2023, яка містить посилання на покази свідка ОСОБА_9 та протокол допиту свідка ОСОБА_1 від 30.03.2023, копії яких перебувають в матеріалах цієї справи (а.с. 181, 196; т.1 ).

У контексті наведеного суд першої інстанції принагідно зауважив, що ЄСПЛ в своїх рішеннях неодноразово підкреслював особливу важливість принципу «належного урядування». Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб. Зокрема, на державні органи покладено обов`язок запровадити внутрішні процедури, які посилять прозорість і ясність їхніх дій, мінімізують ризик помилок і сприятимуть юридичній визначеності у цивільних правовідносинах, які зачіпають майнові інтереси.

Державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов`язків.

Згідно Акту службового розслідування від 20.05.2024 №308 на підставі статті 5 пункту l підпункту 1 Закону №160-IX винним дійсної прямої шкоди у розмірі 11 186 938,16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім грн. 16 копійок) визнано колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 27-31; т.1).

Командиром військової частини НОМЕР_1 прийняте рішення командира «Про підсумки службового розслідування за фактом пошкодження автофургона броньованого EIFDS DT6 4.2L V6 заводський номер 37681/А001», розпочатого: 12.12.2023 та закінченого 20.05.2024, яким службове розслідування вважати завершеним. Цим же рішенням командира на підставі Закону №160-IX винним у нанесенні прямої дійсної шкоди у розмірі 11186938, 16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок) визнано колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 51; т.1).

20.05.2024 командиром військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) виданий Наказ №106 «Про результати службового розслідування» згідно із пунктом 2 якого на підставі статті 5 пункту 1 підпункту 1 Закону №160-IX винним у нанесенні прямої дійсної шкоди у розмірі 11186938,16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок) визнано колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 в повному обсязі (а.с. 44, 45; т.1).

Зміст вказаних Акту службового розслідування від 20.05.2024 №308 та наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2024 №106 «Про результати службового розслідування», слідує, що в обґрунтування наявності правових підстав для визнання колишнього військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 молодшого сержанта ОСОБА_1 винним у нанесенні прямої дійсної шкоди у розмірі 11186938,16 грн в повному обсязі, позивач за первісним позовом посилається на статтю 5 пункт 1 підпункту 1 Закону №160-IX.

Водночас, як слушно звернув увагу суд першої інстанції, статтею 5 Закону №160-IX врегульовано питання обмеженої матеріальної відповідальності особи за завдану з необережності шкоду, а вказана стаття у своєму складі не містить пункту 1 підпункту 1, як про те зазначено відповідачем в Акті службового розслідування та в наказі «Про результати службового розслідування».

У письмових поясненнях, наданих 15.04.2026 через систему «Електронний суд» позивач за первісним позовом зазначає, що при проведенні службового розслідування у пункті 5.2 акту було допущено технічну описку, а саме помилково зазначено статтю 5 Закону №160-IX, хоча зі змісту матеріалів службового розслідування, встановлених обставин та висновків вбачається, що молодший сержант ОСОБА_1 підлягає притягненню саме до повної матеріальної відповідальності відповідно до статті 6 зазначеного Закону. Зазначена помилка була механічно перенесена і до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №106 від 20.05.2024 «Про результати службового розслідування» (а.с. 189 зворот-190; т.2).

Водночас, як правильно, зауважив суд першої інстанції, вказане не сприяло юридичній визначеності у правовідносинах, які склалися між військовою частиною НОМЕР_1 та відповідачем за первісним позовом і зачіпають його майновий інтерес, що могло виплинути на суб`єктивне сприйняття особою, яка притягується до матеріальної відповідальності, обсягу обов`язків покладених на неї оскаржуваним за зустрічним позовом рішенням.

Позивач за первісним позовом в обґрунтування заявлених вимог та вимог апеляційної скарги посилається на те, що згідно постанови Карлівського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2023 року по справі №531/1848/23 молодший сержант ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статті 124 КУпАП, відповідно, визнаючи свою вину у вчиненні правопорушення, ОСОБА_1 одночасно визнав вину у заподіянні матеріальної шкоди державі шляхом пошкодження автофургону броньованого EIFDS DT6 4.2V6 на базі шасі TOYOTA Land Cruiser НОМЕР_19 VIN EIFDS/DT6-37681/A001. У відзиві на зустрічний позов, позивач за первісним позовом, зазначає, що службове розслідування, призначене наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 12.12.2023 №466 проводилось не за фактом умисного знищення, а саме за фактом пошкодження броньованого автофургона EIFDS DT6 4.2V6, заводський номер НОМЕР_2 / НОМЕР_6 , а також з метою встановлення посадових осіб, дії або бездіяльність яких призвели до заподіяння шкоди державі, і визначення ступеня їх вини.

Надаючи правову оцінку цим твердженням позивача за первісним позовом, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до пункту першого частини першої статті 6 Закону №160-IX особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій.

А згідно частини першої статті 5 Закону №160-IX особа за завдану з необережності шкоду несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Отже, вказана норма статті 5 Закону №160-IX передбачає обмежену матеріальну відповідальність та її розмір у випадку завдання шкоди з необережності.

Разом з тим, аналіз змісту статті 6 Закону №160-IX свідчить про те, що однією з ознак правової норми є системність яка передбачає певну внутрішню організацію. Гіпотеза правової норми, викладеної в пункті першому частини першої статті 6 Закону №160-IX вказує на умови, за яких ця правова норма вступає в дію: виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна. Аналіз буквального тексту вказаної норми надає підстав для висновку, що особа несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди, зокрема, у разі знищення, пошкодження військового та іншого майна та передбачає вид поведінки особи за наявності цього факту та відношення до такого факту у форми умислу.

Водночас, з урахуванням статті 5 Закону №160-IX, у випадку завдання шкоди з необережності, у тому числі шляхом знищення, пошкодження майна, її наслідком є обмежена матеріальна відповідальність: у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осіб, крім випадків, коли цим Законом передбачено повну чи підвищену матеріальну відповідальність.

Отже, покладення на особу матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі знищення, пошкодження військового та іншого майна вимагає доведення наявності в її діях умислу.

Повертаючись до аргументів позивача за первісним позовом, які покладені ним як в обґрунтування позову і рішення, що оскаржується за зустрічним позовом так і вимог апеляційної скарги про те, що згідно постанови Карлівського районного суду Полтавської області від 05 вересня 2023 року у справі №531/1848/23 молодший сержант ОСОБА_1 визнаний винним у вчиненні адміністративного правопорушення передбаченого статті 124 КУпАП, відповідно, визнаючи свою вину у вчиненні правопорушення, ОСОБА_1 одночасно визнав вину у заподіянні матеріальної шкоди державі шляхом пошкодження автофургону броньованого, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наступне.

Відповідно до частини першої статті 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Із врахуванням загального визначення поняття адміністративного правопорушення обов`язковою ознакою будь-якого адміністративного правопорушення є вина особи у його вчиненні (у формі умислу або необережності), тобто певне психічне відношення особи до свого протиправного діяння і його суспільно небезпечним або шкідливим наслідкам (результату).

Суб`єктивна сторона адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, може існувати у вигляді необережної форми вини. Це може бути або адміністративно протиправна самовпевненість або адміністративно протиправна недбалість.

Протиправна самовпевненість має місце тоді, коли водій передбачає можливі суспільно-шкідливі наслідки свого діяння (наприклад, наслідки значного перевищення швидкості руху), але легковажно розраховує на їх ненастання (переоцінює власні можливості, наприклад, здатність швидко та безпечно загальмувати та уникнути зіткнення з іншими учасниками дорожнього руху). Протиправна недбалість має місце, коли учасник дорожнього руху не передбачає суспільно-шкідливих наслідків свого діяння, хоча міг і повинен був їх передбачити.

Колегія суддів зауважує, що умисне знищення або пошкодження зброї, бойових припасів, засобів пересування, військової та спеціальної техніки чи іншого військового майна, є вже складом кримінального правопорушення передбаченого статтею 411 КК України, а не предметом відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП.

Отже, позивач за первісним позовом помилково ототожнює правопорушення, вчинене з необережності, з умисним діянням, що є необхідною умовою для настання повної матеріальної відповідальності відповідно до пункту першого частини першої статті 6 Закону №160-IX.

Доказів надання ОСОБА_1 письмового зобов`язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або для інших цілей, позивач за первісним позовом суду не надав.

За викладених обставин та правового регулювання, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції про відсутність у позивача за первісним позовом правових підстав для покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої шкоди (повної матеріальної відповідальності) за фактом пошкодження броньованого автофургона EIFDS DT6 4.2V6, заводський номер 37681/A001.

Ухвалення відповідного рішення за наслідками проведеного службового розслідування є дискреційними повноваженнями командира військової частини, а адміністративний суд, у свою чергу, в порядку судового контролю надає цьому рішенню оцінку, в тому числі в аспекті законності та обґрунтованості.

Відтак, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) №106 від 20.05.2024 «Про результати службового розслідування» на ОСОБА_1 протиправно, з порушенням пункту першого частини першої статті 6 Закону №160-IX, покладено матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої шкоди: 11186938,16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок).

Частинами першою, другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до частини 2 статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності (частина 3 статті 9 КАС України).

Відповідно до частини першої, пункту 2 частини другої статті 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.

Зважаючи на те, що спірне рішення є правовим актом індивідуальної дії, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що зустрічний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, підлягає задоволенню шляхом визнання протиправними та скасування пунктів 2, 3, 5 Наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 20.05.2024 №106 "Про результати службового розслідування".

Відповідно до частини другої статті 177 КАС України зустрічний позов приймається до спільного розгляду з первісним позовом, якщо обидва позови взаємопов`язані і спільний їх розгляд є доцільним, зокрема, коли вони виникають з одних правовідносин або коли задоволення зустрічного позову може виключити повністю або частково задоволення первісного позову.

Згідно із частиною 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

Водночас, встановлені у цій справі обставини свідчать, що позивачем за первісним позовом – військовою частиною НОМЕР_1 , не доведено з посиланням на належні та допустимі докази наявність встановлених пунктом першим частини першої статті 6 Закону №160-IX правових підстав для покладення на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності у повному розмірі завданої з його вини шкоди в сумі 11186938,16 грн. (одинадцять мільйонів сто вісімдесят шість тисяч дев`ятсот тридцять вісім гривень, 16 копійок), а отже суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у задоволенні позову військової частини НОМЕР_1 до ОСОБА_1 про стягнення коштів слід.

Отже, колегія суддів переглянувши рішення суду першої інстанції, вважає, що при його прийнятті суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги жодним чином не спростовують висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права, тому не є підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити, що згідно з пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Згідно з частиною 2 статті 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Відповідно до статті 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з частиною 1 статті 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на наведене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для його скасування колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду – без змін.

З урахуванням того, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, колегія суддів вважає, що відсутні в розумінні статті 139 КАС України правові підстави для розподілу судових витрат по даній справі.

Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення.

Рішення Полтавського окружного адміністративного суду від 11.05.2026 у справі № 440/10502/25 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.О. Семененко

Судді І.С. Чалий З.Г. Подобайло

Повний текст постанови складено 12.10.2026 року