Рішення від 12 жовтня 2026 р. у справі №211/7762/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 211/7762/26

Провадження № 2/211/5865/26

РІШЕННЯ

іменем України

13 жовтня 2026 року Довгинцівський районний суд міста Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючої судді - Ніколенко Д.М.,

за участю секретаря судового засідання - Медведєвої А.Д.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -

встановив:

позивач Товариство з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» (далі - ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР») звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 та просив стягнути заборгованість за укладеним кредитним договором № 03.01.2024-100003066 від 03.01.2024 у сумі 8 910,00 грн., посилаючись на неналежне виконання відповідачем взятих на себе зобов`язань за договором.

Ухвалою суду від 03 червня 2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі, розгляд якої ухвалено проводити в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

07 серпня 2026 року відповідачем ОСОБА_1 скеровано через систему «Електронний суд» відзив на позовну заяву, в якому останій просить відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. У відзиві відповідач посилається на те, що 03.01.2024 щодо нього було вчинено кримінальне правопорушення, яке згідно Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань від 05.01.2024, зареєстроване під номером 12024041710000014. Як вбачається з Витягу, 03.01.2024 приблизно о 18:30 год. за адресом: АДРЕСА_1 , невстановлена особа, під час воєнного стану здійснила в крадіжку рюкзаку, у якому знаходилися: ноутбук марки «НР» у корпусі сріблястого кольору, моделі і3-8130U, 8 Гб/256 Гб/SSD 14, мобільний телефон марки «MOTOROLA» моделі «g32» 6/128 Гб у корпусі сірого кольору, гаманець, банківську (кредитну) карту АТ ПУМБ, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 та приписне, чим йому було спричинено матеріальний збиток. З приводу наведеного злочину відповідач неодноразово звертався до Металургійного відділення поліції міста Кривий Ріг (усно та письмово), проте відповіді не отримав. Таким чином, кредит оформлювала невстановлена особа, скориставшись викраденими в неї документами, кредитною карткою та телефоном. Також ОСОБА_1 просить суд визнати причини пропуску строку встановленого судом для подачі відзиву на позов поважними; поновити пропущений процесуальний строк на подання відзиву на позовну заяву ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР»; відмовити ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» в задоволенні позову в повному обсязі.

10 серпня 2026 року представником позивача скеровано через систему «Електронний суд» відповідь на відзив, в якій вказує, що посилання сторони відповідача на те, що позивач не надав жодних технічних доказів, які б дозволяли ідентифікувати відповідача, як особу, що фактично вчинив дії з укладення договору, є необґрунтованими, оскільки наведений вище договір містить інформацію, яка ідентифікує позичальника, зокрема, щодо його особистих персональних даних, а саме: дані паспорту та ідентифікаційний код, тобто в розумінні Закону України «Про електронну комерцію» договір підписаний відповідачем, і є належним та допустимим доказом на підтвердження кредитних зобов`язань. Позивачем було подано належні, допустимі та достатні докази на підтвердження обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги, що відповідає вимогам статей 76-79, 81 Цивільного процесуального кодексу України. Відповідачем подано витяг з єдиного реєстру досудових розслідувань, копію протоколу прийняття заяви про вчинене кримінальне правопорушення, копію протоколу огляду місця події, копіяю фототаблиці до протоколу огляду місця події, копію протоколу допиту потерпілого, копію додатків до протоколу допиту потерпілого. Дані обставини підтверджують лише звернення до правоохоронного органу та не підтверджують те, що повідомлені відповідачем обставини знайшли своє підтвердження у ході досудового розслідування. Ураховуючи викладене просить задовольнити позовні вимоги.

13 серпня 2026 року відповідачем ОСОБА_1 скеровано через систему «Електронний суд» заперечення на відповідь на відзив, в яких вказав, що доводи позивача, викладені у відповіді на відзив, не спростовують заперечень відповідача. Позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що саме відповідач особисто здійснив дії, які позивач вважає укладенням спірного кредитного договору. Наведені відповідачем обставини викрадення телефону, платіжних карток та інших речей, а також наявність кримінального провадження мають істотне значення для оцінки доказів позивача, оскільки ставлять під обґрунтований сумнів можливість ототожнення використання відповідних технічних засобів із особистим волевиявленням відповідача. Тому просить відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ухвалою суду від 20 серпня 2026 року за клопотання відповідача витребувано докази.

28 серпня 2026 року від АТ «ПУМБ» до суду надійшли витребувані докази.

У судове засідання сторони не з`явилися.

Відповідно до наданої заяви, представник позивача просив проводити розгляд справи за її відсутності, на вимогах наполягала.

Відповідач звернулася до суду з заявою про розгляд справи за його відсутності, проти задоволення позовних вимог заперечував в повному обсязі, просив відмовити у задоволенні позовних вимог.

Ураховуючи вимоги частин першої та третьої статті 223 ЦПК України, суд вважає можливим розглянути справу у відсутність сторін на підставі наявних у справі доказів, оскільки сторони були належним чином повідомлені про дату, час і місце цього засідання, однак їх неявка не перешкоджає розгляду справи по суті.

Суд, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.

Відповідно до ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України - кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

З урахуванням цієї норми на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Згідно з приписами ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

За положеннями ст. 3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність. Вимога справедливості, добросовісності та розумності цивільного законодавства практично виражається у встановлені його нормами рівних умов для участі всіх осіб у цивільних відносинах, закріплені можливості адекватного захисту порушеного цивільного права або інтересу.

Згідно зі ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; 6) як розподілити між сторонами судові витрати; 7) чи є підстави допустити негайне виконання судового рішення; 8) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Так, в матеріалах справах міститься кредитний договір (оферти) № 03.01.2024-100003066 від 03.01.2024 року, укладений з однієї сторони від імені ОСОБА_1 та з другої сторони -ТОВ "СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР", відповідно до умов якого відповідачу було надано кредит в сумі 4500,00 грн., що підтверджується квитанцією про видачу коштів, шляхом перерахування на рахунок споживача № НОМЕР_1 , строком на 42 дні. Процентна ставка "Економ" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2% за 1 (один) день користування Кредитом. Процентна ставка "Стандарт" - фіксована незмінна процентна ставка у розмірі 2.5% за 1 (один) день користування Кредитом (а.с.16-18-копія договору, а.с. 13 - копія квитанції).

Відповідно до пропозиції про укладення кредитного договору (оферти), Заявки від 03.01.2024, яка сформована о 19:30 год., Відповіді позичальника про прийняття пропозиції (акцепт) підтверджено укладення електронного кредитного договору між ТОВ «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» та ОСОБА_1 . Договір оформлений сторонами в електронній формі, з використанням електронного цифрового підпису одноразовим ідентифікатором Е795.

З копії квитанції вбачається, що 03.01.2024 року платник «Швидкий кредит» перерахувало на картковий рахунок отримувача за № НОМЕР_2 грошові кошти в розмірі 4 500 грн.

Під час розгляду судом вказаної справи також встановлено, що 03.01.2024 року приблизно о 18:30 год. за адресою: АДРЕСА_1, у відповідача по справі - ОСОБА_1 невстановлена особа викрала рюкзак, у якому знаходилися: ноутбук марки «НР» у корпусі сріблястого кольору, моделі із-81300, 8 6/256 гб/ SSD 14, мобільний телефон марки «MOTOROLA» моделі «g32» 6/128 Гб у корпусі сірого кольору, гаманець, банківську (кредитну) карту АТ ПУМБ, паспорт громадянина України на ім`я ОСОБА_1 , та приписне (тимчасове посвідчення військовообліковий документ).

За даним фактом 04.01.2024 року відповідач звернувся до Відділення поліції № 2 КРУП ГУНП в Дніпропетровській області із заявою про вчинення відносно нього кримінального правопорушення та 05.01.2024 до ЄРДР внесено відомості за №12024041710000014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

Відповідача ОСОБА_1 визнано потерпілим у вказаному кримінальному провадженні.

Також як вбачається з виписки по рахунку ОСОБА_1 та звіту по транзакціях, витребуваних від АТ «ПУМБ» за клопотання представника позивача, після викрадення банківської картки в короткий проміжок часу невстановленими особами здійснювалися операції з неодноразового зняття готівкових коштів у банкоматах та операції зарахування від інших кредитних установ грошових коштів

Також відповідно до витребуваної судом інформації від АТ «ПУМБ», ОСОБА_1 повідомляв Банк 09.01.2024 про факт крадіжки банківської картки, шляхом подання заяви про оскарження транзакцій, у якій зазначив, що банківське картку було викрадено.

Зазначені обставини свідчать про те, що на момент укладення спірного кредитного договору (оферти) № 03.01.2024-100003066 від 03.01.2024 року о 19:30 годин - мобільний номер телефону відповідача та банківські реквізити, які використовувалися для ідентифікації особи та оформлення кредитних зобов`язань, перебували поза фактичним володінням та контролем відповідача.

На підтвердження зазначених обставин, відповідачем самостійно надано докази та витребувано судом, а саме: копії витягу з ЄРДР від 05.01.2024, протоколу прийняття заяви про кримінальне правопорушення, протоколу огляду місця події, протоколу допиту потерпілого, додатків до протоколу допиту потерпілого, звіт по транзакціях та виписка по банківському рахунку відповідача.

За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України - договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками (стаття 1046 ЦК).

Згідно із ч. 1 ст. 1054 ЦК України - за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Відповідно до ст. 1055 ЦК України, кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.

Враховуючи положення ч.1 ст. 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», правочин вважається вчиненим у електронній формі у випадку, якщо в ньому наявні всі обов`язкові реквізити документа.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Також, відповідно до ч. 1, 2 ст. 6 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», електронний підпис є обов`язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб`єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.

Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» - електронний підпис одноразовим ідентифікатором - це дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.

За своїм змістом такий підпис є пін-кодом - алфавітно-цифровою послідовністю, яку отримує особа, що авторизувалася в інформаційно- телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. Після отримання ця комбінація має бути введена особою в спеціальне поле на веб-сторінці, і фактично її введення прирівнюється до підписання договору з боку авторизованої особи.

Відповідно до п. 1.4 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» - держатель електронного платіжного засобу - фізична особа, яка на законних підставах використовує електронний платіжний засіб для ініціювання переказу коштів з відповідного рахунку в банку або здійснює інші операції із застосуванням зазначеного електронного платіжного засобу.

Неналежний переказ - рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини ініціатора переказу, який не є платником, відбувається її списання з рахунка неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому суми переказу в готівковій чи майновій формі (абз. 3 п. 1.24 ст. 1 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні»).

Відповідно до п. 14.2 ст. 14 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» - користувач спеціального платіжного засобу зобов`язаний використовувати його відповідно до вимог законодавства України і умов договору, укладеного з емітентом, та не допускати використання спеціального платіжного засобу особами, які не мають на це права або повноважень.

Згідно п.п. 146, 150 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затвердженого постановою Правлінням НБУ за №164 від 29.07.2022 року, власник рахунку не несе відповідальності за платіжні операції, здійснені без автентифікації платіжного інструменту і його держателя, крім випадків, якщо доведено, що дії чи бездіяльність власника рахунку/держателя призвели до втрати, незаконного використання ПІНу або іншої інформації, яка дає змогу ініціювати платіжні операції.

Емітент має право прийняти рішення про зупинення здійснення операцій з використанням певного платіжного інструменту, а також про вилучення платіжного інструменту за наявності обставин, що можуть свідчити про незаконне його використання та/або його реквізитів, значно збільшеного ризику неспроможності користувача виконати своє зобов`язання щодо сплати кредиту та процентів за ним, в інших випадках, установлених договором.

У постанові ВП ВС від 27.11.2024 року у справі за №204/8017/17 зроблено правовий висновок про те, що відсутність підпису (чи його підроблення) сторони правочину, щодо якого передбачена обов?язкова письмова форма, за загальним правилом не свідчить про недійсність цього правочину, а вказує на дефект його форми та за відсутності підтвердження волевиявлення сторони на його укладення свідчить про неукладеність такого правочину. Тобто йдеться не про дефект волевиявлення сторони, а про його цілковиту відсутність. Отже, неукладеність договору у зв?язку з недотриманням встановленої для нього законом обов?язкової письмової форми, зокрема і щодо його підписання, повинна насамперед корелюватися з відсутністю у сторони правочину будь-якого волевиявлення на його укладення, тобто якщо особа фактично не є учасником договірних правовідносин, про що, зокрема, може свідчити факт непідписання договору цією особою чи підписання його від імені сторони іншою неповноваженою особою (підроблення підпису).

Відсутність або підроблення підпису сторони (яка у зв?язку із цим фактично не є учасником договірних правовідносин) на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього.

Натомість неспростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях абз. 1 ч. 1 ст. 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.

Неукладений правочин не може бути визнаний недійсним чи вважатися нікчемним (недійсним в силу вимог закону), оскільки недійсність правочину як приватноправова категорія покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів (щодо яких було виражено волевиявлення сторін правочину) або ж їх відновлювати.

Оцінюючи наведені докази у їх сукупності, суд виходить з того, що за обставин справи встановлено відсутність волевиявлення відповідача на укладення кредитного договору (оферти) № 03.01.2024-100003066 від 03.01.2024, який фактично не є позичальником і кредитних коштів не отримував.

Встановлені судом обставини свідчать, що на момент оформлення спірного кредитного договору - мобільний телефон відповідача, його фінансовий номер телефону НОМЕР_3 , банківська картка № НОМЕР_4 та документи, необхідні для проходження ідентифікації особи, перебували у фактичному володінні невстановлених осіб, які у відповідача викрадено, про що він повідомив правоохоронні органи та банк. Зазначені обставини підтверджуються відомостями з кримінального провадження за №12024041710000014 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК України.

За таких обставин, сам по собі факт направлення одноразового ідентифікатора на номер телефону, зареєстрований за відповідачем, отримання такого ідентифікатора саме відповідачем не підтверджує та про вчинення ним дій, спрямованих на укладення кредитного договору не свідчить.

Так само перерахування кредитних коштів на платіжну картку за № НОМЕР_4 не може бути безумовним доказом отримання кредиту саме відповідачем, оскільки встановлено, що після викрадення зазначена картка використовувалася невстановленими особами для здійснення фінансових операцій без відома та участі її власника, зняття кредитних коштів з банківської карти.

Згідно з ч. 1-4 ст. 12, ч. 5 та ч. 6 ст. 81 ЦПК України - цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України - суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Суд вважає доведеним той факт, що відповідач 03.01.2024 року авторизацію в інформаційній системі кредитодавця не здійснював, процедуру ідентифікації та верифікації не проходив, одноразовий ідентифікатор не отримував і дії щодо підписання кредитного договору не вчиняв, що здійснено від його імені невстановленими особами.

Враховуючи викладене, а також те, що платіжна картка, на яку перераховано кредитні кошти із володіння ОСОБА_1 вибула внаслідок її викрадення, про що ним своєчасно повідомлено правоохоронні органи та банк, суд дійшов висновку про те, що кредитного договору (оферти) № 03.01.2024-100003066 від 03.01.2024 є неукладеним, а відтак, відповідач не повинен нести цивільно-правову відповідальність за невиконаним грошових зобов`язанням за вказаним договором.

За таких обставин, позов є безпідставним, в задоволенні якого слід відмовити за необґрунтованістю.

Згідно із частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.

Враховуючи, що судом відмовлено позивачу в задоволенні позову, то його вимоги щодо стягнення з відповідача на свою користь судових витрат теж є такими, що не підлягають задоволенню.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 263, 265 ЦПК України суд, -

ухвалив:

в задоволенні позовної заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СПОЖИВЧИЙ ЦЕНТР» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складене 13 жовтня 2026 року.

Суддя Д.М.Ніколенко