Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №211/7751/26 — Довгинцівський районний суд м. Кривого Рогу

ЄУН 211/7751/26

Номер провадження 2/211/5859/26

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року суддя Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області А.Л.Гонтар ,

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про стягнення належних сум заробітної плати, -

ВСТАНОВИВ:

позивач 22 липня 2026 звернулась до Довгинцівського районного суду міста Кривого Рогу із вищезазначеним позовом, про те, що з 05 липня 1984 року вона працювала в на різних посадах в АТ «Українська залізниця» та 30.06.2026 року була звільнена у зв`язку з виходом на пенсію вперше за ст. 38 КЗпП України відповідно до Наказу від 22.06.2026 року № НОК-1192/ОС . Однак, в день звільнення відповідач не повідомив її про розмір нарахованих та виплачених сум. 17.07.2026 року відповідач своїм листом-довідкою № 7/349 повідомив позивача, що нарахована одноразова матеріальна/грошова допомога при звільнені вперше на пенсію відповідно до ч. 1 п. 3.1.33 Колективного договору Криворізької дистанції колії в розмірі 3 середньомісячних заробітків (посадових окладів) становить 79277,97 грн., додаткова матеріальна/грошова допомога за сумлінну працю на залізничному транспорті відповідно до ч. 2 п. 3.1.33 Колективного договору Криворізької дистанції колії в розмірі 5 середньомісячних заробітків (посадового окладу) – 132129,95 грн. Отже, належна сума заробітної плати за умовами Колективного договору при звільнені становить всього 8 середніх заробітків в сумі 211407,92 грн. Але ця сума позивачу не виплачувалась, так як начебто в односторонньому порядку відповідач призупинив виплати до окремого рішення керівництва. Так, начебто, рішенням правління АТ «Українська залізниця» від 14.03.2022 №ЦТ-54/31 призупинено інші додаткові виплати, що передбачені Галузевою угодою, колективними договорами підрозділів, зокрема, матеріальних допомог. Позивач просить суд стягнути з відповідача на її користь 211407,92 грн. вісім середньомісячних заробітків матеріальних допомог при звільненні на пенсію вперше та компенсацію втрати частини доходів, у зв`язку з

порушенням строків виплати заробітної плати станом по день винесення рішення, а також судові витрати по справі.

На підставі ухвали суду від 24 липня 2026 року відкрито провадження у справі та розгляд справи призначено проводити у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

14 серпня 2026 року до суду надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого представник відповідача заперечувала проти позовних вимог, просила застосувати строк позовної давності. Також у додаткових поясненнях відповідача зазначено, що правильним є таке нарахування одноразова матеріальна допомога 50605,86 грн, додаткова матеріальна допомога - 85343,75 грн.

Згідно зі ст. 279 ЦПК України суд проводить розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи та вирішення спору по суті, суд дійшов такого висновку.

Суд встановив, що позивач ОСОБА_2 по 30 червня 2026 року працювала інженером 2 категорії Криворізького регіону відділу регіональної статистики служби статистики регіональної філії "Придніпровська залізниця" акціонерного товариства "Українська залізниця" .

На підставі наказу № НОК-1192/ОС від 22.06.2026 року позивача звільнено із займаної посади за ст. 38 КЗпП України у зв`язку з виходом на пенсію.

Відповідно до п. 3.2.21 Галузевої угоди між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та профспілками на 2002-2006 роки (надалі – Угода), яка згідно з п. 2.2 діє до укладання нової Угоди, при звільненні працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію закріплено обов`язок виплачувати їм одноразову матеріальну допомогу та додаткову матеріальну допомогу за сумлінну працю на залізничному транспорті в залежності від стажу роботи в галузі.

Згідно п. 3.1.33 Колективного договору Криворізької дистанції колії, позивачу призначена виплата одноразової матеріальної допомоги при звільненні вперше в розмірі 3 середньомісячних заробітків (посадових окладів ), що становить 50605,86 грн.; та додаткову грошову допомогу відповідно до ч. 2 у розмірі 5 середньомісячних заробітків (посадового окладу), що становить 84343,75 грн.

Відповідно до протоколу засідання штабу AT «Укрзалізниця» з ефективності від 28.03.2025 № Ц-1-1.5-25/47-25 щодо розроблення плану дій з операційної ефективності АТ «Укрзалізниця» та у зв`язку з проведення заходів щодо оптимізації витрат для забезпечення фінансової стабільності товариства, починаючи з 01.04.2025 та до окремого рішення керівництва, виплати одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті призупинено.

Станом на дату розгляду справи одноразова грошова матеріальна допомога, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті позивачу виплачена не була.

Згідно з ч. 1 ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди» умови колективних договорів і угод, укладених відповідно до чинного законодавства, є обов`язковими для підприємств, на які вони поширюються, та сторін, які їх уклали.

За змістом ч. 1 ст. 9 Закону України «Про колективні договори і угоди» положення колективного договору поширюються на всіх працівників підприємства незалежно від того, чи є вони членами профспілки, і є обов`язковими як для роботодавця, так і для працівників підприємства.

Відповідно до п. 2.4 Угоди за спільною домовленістю сторін Угоди можуть вноситись зміни і доповнення до Угоди, при цьому вони не повинні погіршувати умови праці, трудові і соціальні гарантії, передбачені законодавством України та цією Угодою.

Положення п. 2.3 Угоди передбачає, що жодна зі сторін у період дії Угоди не може припинити виконання взятих на себе зобов`язань.

Доказів внесення змін до Угоди стосовно призупинення на період дії військового стану в Україні нарахування та виплати належних працівникам додаткових виплат, зокрема, одноразової матеріальної допомоги у зв`язку з виходом на пенсію за віком та додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, відповідачем суду не надано.

Рішення правління, як і протоколи засідання штабу не можна вважати належними документами, які підтверджують внесення змін або зупинення окремих положень Угоди.

Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Відповідно до статті 47 КЗпП України роботодавець зобов`язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

Згідно зі статтею 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

Що узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеній у постанові від 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17.

За таких обставин, суд дійшов висновку про те, що правових підстав для призупинення виплати позивачу одноразової матеріальної допомоги залежно від стажу роботи в галузі при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті не було.

Отже, судом встановлено порушення прав позивача щодо невиплати йому одноразової матеріальної допомоги та додаткової матеріальної допомоги, право на які він набув у зв`язку із виходом на пенсію.

Вирішуючи питання про стягнення з позивача компенсації втраченої частини доходів у зв`язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати або її частини суд приходить до такого висновку.

Пунктами 2, 3 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 «Про затвердження Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати» передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, в тому числі і заробітна плата.

Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

Згідно із Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року №159 (пункт 4) сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.

За змістом статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.

Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.

01 січня 2016 року набули чинності зміни до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», якими у частину 1 статті 4 внесено зміни згідно із Законом №911-VIII від 24 грудня 2015 року та її редакція викладена таким чином: Індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

У статтях 1-3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» зазначено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Відповідно до постанови КМУ №159 від 21 лютого 2001 року сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.

У Рішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року №9-рп/2013 у справі №118/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України викладено наступний правовий висновок: в аспекті конституційного звернення положення ч. 2 ст. 233 КЗпП України слід розуміти так, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв`язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмежень будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем (п. 1 резолютивної частини рішення).

Крім того, є також наступна судова практика з цього питання.

Так, ВСУ роз`яснив, що Закон України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» та Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2001 року № 159, не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати. ВСУ зауважив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв`язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.

Використане у статті 3 Закону та пункті 4 Порядку формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов`язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення (постанова ВСУ від 11 липня 2017 року у справі № 21-2003а16).

Суд вважає, що невиплата розрахункових коштів при звільненні позивача мала місце з вини роботодавця, оскільки останнім не доведено протилежного ( контр розрахунку суду не надано). Тому суд вважає за необхідне позовні вимоги позивача в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків виплати заробітної плати станом на день розгляду справи в розмірі 59886,72 грн. слід задовольнити.

Отже, суд встановив порушення відповідачем права позивача на отримання належних йому при звільненні сум одноразової матеріальної допомоги при звільнені працівників вперше з роботи у зв`язку з виходом на пенсію, а також додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті, середнього заробітку за час затримки належних сум при звільненні, у строки, зазначені в ст. 117 КЗпП України. Вказані порушення тягнуть за собою передбачену ст. 117 КЗпП України відповідальність у вигляді необхідності виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, сум одноразової матеріальної допомоги при виході на пенсію, додаткової матеріальної допомоги за сумлінну працю на залізничному транспорті.

Підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника не вбачається. У цій частині суд відкидає доводи відповідача, оскільки вони не знайшли свого підтвердження при дослідженні доказів у справі та не можуть слугувати достатньою правовою підставою для невиконання обов`язку щодо виплат, належних позивачу. Щодо строків позовної давності, слід зазначити наступне.

За змістом ст.2 Закону України «Про оплату праці», до складу заробітної плати, крім основної та додаткової, входять інші заохочувальні та компенсаційні виплати.

Аналіз наведених положень законодавства дає суду підстави дійти висновку про те, що матеріальна допомога входить до структури заробітної плати, а отже до позовних вимог щодо спірних правовідносин застосовуються скорочені строки позовної давності, встановлені нормами ст.233 КЗпПУкраїни.

Так, відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України, в редакції, яка була чинною до 19 липня 2022 року, у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.

Згідно з ч.1 ст.233 КЗпП України (із змінами, внесеними Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, який набрав чинності 19 липня 2022 року), працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.

Разом з тим, частину першу статті 233 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 1-р/2025 від 11.12.2025