Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №127/19803/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/19803/26

Провадження № 2/127/5539/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 рокум. Вінниця

Вінницький міський суд Вінницької області у складі судді Воробйова В.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, мотивуючи позовну заяву тим, що 15.03.2025 року між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 було укладено в електронному вигляді кредитний договір № 278830 про надання коштів на умовах фінансового кредиту, за умовами якого товариство надало фінансовий кредит в розмірі 4000,00 грн. строком на 90 днів зі сплатою 0,72% на добу, а клієнт зобов`язалася повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором.

19.12.2025 року між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» укладено договір факторингу №19122025/1, відповідно до умов якого первісний кредитор відступив позивачу за плату належні йому права вимоги до боржників вказаних в реєстрі боржників, зокрема і до ОСОБА_1 .

Згідно з випискою з особового рахунку за кредитним договором, станом на 20.02.2026 року загальний розмір заборгованості за кредитним договором становить 6728,00 грн., яка складається з: прострочена заборгованість за сумою кредиту - 4000,00 грн; прострочена заборгованість за відсотками - 1728,00 грн.; послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту в порядку п. 1.4 Договору - 1000,00 грн. В зв`язку з цим, позивач надіслав відповідачу вимогу про дострокове погашення заборгованості за кредитним договором, проте станом на дату подачі позову зазначена вимога була залишена ним без виконання. Таким чином, оскільки має місце порушення зобов`язання, визначеного в кредитному договорі, позивач звернувся до суду з позовом та просив стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в розмірі 6728,00 грн., а також судовий збір в розмірі 2662,40 грн. та витрати на понесену правову допомогу в сумі 15 500,00 грн.

Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 08.07.2026 року відкрито спрощене позовне провадження у справі без повідомлення (виклику) сторін з роз`ясненням процесуальних прав учасників справи, зокрема, щодо надання у визначені строки відповідачем відзиву на позов, а позивачем письмової відповіді на такий відзив.

Справа розглядається (сформована та зберігається) в змішаній формі.

У визначені судом строки, відзиву на позовну заяву відповідачем подано не було, судову кореспонденцію надіслано судом на зареєстроване місце проживання відповідача: АДРЕСА_1 . Судова кореспонденція повернулась на адресу суду з відміткою «одержувач відсутній за вказаною адресою».

Враховуючи викладене вище та положення ст. 178, 279 ЦПК України, суд розглядає справу за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи, яким відповідають правовідносини, врегульовані нормами ст. 526, 527, 530, 536, 546, 549, 550, 610-611, 625, 629, 638, 1048, 1049, 1054, 1055 ЦК України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року № 63566/00 «Проніна проти України» § 23).

Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз. десятий п. 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп2003).

Статтею 627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства (ч.1 ст.628 ЦК України).

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Згідно з ч. 1 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку.

Статтею 628 ЦК України передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Відповідно до ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.

Закон України «Про електронну комерцію» визначає організаційно-правові засади діяльності у сфері електронної комерції в Україні, встановлює порядок вчинення електронних правочинів із застосуванням інформаційно-телекомунікаційних систем та визначає права і обов`язки учасників відносин у сфері електронної комерції.

Статтею 3 цього Закону визначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Відповідно до ч. 7, 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.

Статтею 12 зазначеного Закону встановлено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис» є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Електронний підпис призначений для ідентифікації особи, яка підписує електронний документ.

Норми статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», передбачають використання як електронного підпису або електронного цифрового підпису, так і електронного підпису визначеним цим Законом одноразовим ідентифікатором. Електронний цифровий підпис як вид електронного підпису накладається за допомогою особистого ключа та перевіряється за допомогою відкритого ключа і не може визнаватися недійсним лише через його електронну форму.

Відповідно до ст. 1054-1055 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Кредитний договір укладається у письмовій формі.

Згідно зі ст. 526, 530 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу. Якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.

Відповідно до ст. 536 ЦК України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов`язаний сплачувати проценти. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Такими обставинами (предметом доказування) у даній справі є наявність між сторонами договірних правовідносин, що випливають з кредитних договорів, та належне (неналежне) виконання сторонами своїх зобов`язань відповідно до їх умов та вимог ЦК України.

Судом встановлено, що 15.03.2025 року між ТОВ «Клай Інвест» та ОСОБА_1 був укладений договір про надання фінансового кредиту № 278830 у формі електронного документу з використанням електронного підпису, за умовами якого відповідачу було надано кредит в розмір 4000,00 грн., на умовах строковості, зворотності, платності, а клієнт зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається строком на 90 днів, тобто до 12.06.2025 року.

Згідно з п. 1.3. кредитного договору, за користування кредитом Клієнт сплачує Товариству 262,8 % (процентів) річних від суми кредиту в розрахунку 0,72 % (процентів) на добу. Тип процентної ставки – фіксована. Без письмової згоди Клієнта Товариство не має права збільшувати фіксовану процентну ставку за Договором. Періодичність платежів зі сплати процентів - кожні 14 днів.

Відповідно до п. 1.4. кредитного договору, за послуги з надання, обслуговування і повернення кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, надання інформації, довідок, що пов`язані з наданням та обслуговуванням кредиту, юридичне оформлення клієнт сплачує товариству 25% від суми фінансового кредиту. Послуги надаються протягом дії цього договору та вважаються виконаними у день повного виконання клієнтом свої зобов`язань за цим договором. Протягом строку дії договору, комісія зазначена в цьому пункті, залишається незмінною.

Як вбачається з умов цього договору, він підписаний електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання відповідачем одноразового індикатора, який був надісланий на номер мобільного телефону відповідача, що підтверджується довідкою про ідентифікації ТОВ «Клай Інвест».

За умовами п.1.5. кредитного договору, кредит надається клієнту в безготівковій формі у національній валюті на реквізити платіжної банківської картки, вказаної клієнтом.

ТОВ «Клай Інвест» свої зобов`язання за вказаним кредитним договором виконало належним чином про що свідчить підтвердження платіжного провайдера ТОВ «ПРОФІТГІД» на суму 4000,00 грн.

Також з матеріалів справи вбачається, що 19.12.2025 року між ТОВ «Клай Інвест» та ТОВ «ФК «Венера Фінанс» було укладено договір факторингу №19122025/1, відповідно до умов якого ТОВ «Клай Інвест» зобов`язалося відступити позивачу права вимоги, зазначені в реєстрі прав вимоги, а ТОВ «ФК «Венера Фінанс» зобов`язалося їх прийняти та сплатити ТОВ «Клай Інвест» суму фінансування за таке відступлення на умовах, визначених цим договором.

Згідно з п. 4.1. договору факторингу, право вимоги переходить від клієнта до фактора з моменту підписання ними відповідного реєстру прав вимоги у формі наведеної в Додатку №1 до цього договору.

Відповідно до витягу з реєстру боржників до договору факторингу №19122025/1, ТОВ «ФК «Венера Фінанс» набуло права вимоги до відповідача за кредитним договором № 278830 на суму 6728,00 грн., з яких: 4000,00 грн. – сума заборгованості за тілом кредиту; 1728,00 грн. – борг за відсотками; 1000,00 грн. – сума боргу за комісією.

Отже, свої зобов`язання за кредитним договором №278830 від 15.03.2025 року відповідач виконував не належним чином, внаслідок цього має непогашену заборгованість.

Договір факторингу є правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов`язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.

Доказів про неправомірність цього договору матеріали справи не містять.

Відповідно до ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Згідно з ч. 1 ст. 1082 ЦК України, боржник зобов`язаний здійснити платіж факторові за умови, що він одержав від клієнта або фактора письмове повідомлення про відступлення права грошової вимоги факторові і в цьому повідомленні визначена грошова вимога, яка підлягає виконанню, а також названий фактор, якому має бути здійснений платіж.

17.03.2026 року ТОВ «ФК «Венера Фінанс» надіслало відповідачу вимогу про виконання зобов`язань за кредитним договором, в якій повідомило про заміну кредитора.

Отже, до ТОВ «ФК «Венера Фінанс» перейшло право кредитора за вказаним вище кредитним договором, що підтверджується дослідженими доказами.

Згідно зі ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.

Таким чином, даючи юридичну оцінку доказам, суд вважає, що знайшов підтвердження той факт, що відповідач отримав кредитні кошти, але свої зобов`язання за кредитним договором щодо його повернення та сплати відсотків належним чином не виконував, а отже зобов`язаний повернути позивачу борг в загальному розмірі 6728,00 грн., у зв`язку з чим позов слід задовольнити в повному обсязі.

При подачі позову до суду позивачем було сплачено судовий збір в розмірі 2662,40 грн., тому відповідно до ст. 141 ЦПК України, сума сплаченого судового збору підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Вирішуючи питання щодо обґрунтованості стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 15500,00 грн., слід приймати до уваги викладене нижче.

За ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать в тому числі витрати на професійну правничу допомогу.

Положенням п. 1 ч. 2 ст. 141 ЦПК України визначено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову – на відповідача.

Слід відзначити, що витрати на професійну правничу допомогу є видом судових витрат і всі норми процесуального кодексу, які стосуються судових витрат відносяться також до витрат на професійну правничу допомогу.

Статтею 137 ЦПК України визначено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правничої допомоги, входить до предмету доказування у справі. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Витрати повинні бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволені таких вимог.

До суду на підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано: довіреність, договір про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09.04.2026 року та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю.

Згідно з п.3.1, п. 3.3 договору, вартість правової допомоги (гонорар) обчислюється, виходячи із фактично затрачених годин роботи адвоката (погодинна оплата) та розраховується, виходячи з вартості години роботи адвоката, яка встановлюється сторонами у розмірі 3000,00 грн за одну годину фактично витраченого часу на надання правової допомоги. Факт надання адвокатом правової допомоги клієнту підтверджується актом приймання-передачі виконаних робіт (наданих послуг), який містить детальний опис виконаних адвокатом робіт (наданих послуг) та здійснених ним витрат.

Позивачем також надано копію акту про отримання правової допомоги від 22.07.2026 року, з якого слідує, що адвокатом надано такі послуги: зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання кредитної заборгованості (1 год - 3000,00 грн) витрачено 0,5 год - 1500,00 грн; складання та подання до суду позовної заяви (підготовка доказів/додатків до позовної заяви), моніторинг аналіз судової практики (1 год - 3000,00 грн) витрачено 3 год - 9000,00 грн; інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів, моніторинг «Єдиного державного реєстру судових рішень» щодо процесуального статусу судової справи (1 год - 3000, 00 грн) витрачено 1,5 год - 4500,00 грн; канцелярські витрати на виготовлення копій документів, відправка поштової кореспонденції - 500,00 грн. Разом - 15500,00 грн.

Факт оплати отриманої правової допомоги згідно договору про надання правової допомоги №09/04/2026 від 09.04.2026 року у розмірі 15500,00 підтверджується платіжною інструкцією №4714 від 22.02026 року.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19) зауважила, що суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність.

Отже, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.

Оцінюючи подані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат суд зважає, що зазначені позивачем витрати на правничу допомогу адвоката, які включають послуги: складання та подання до суду позовної заяви (3 год - 9000,00 грн) та інші клопотання, заяви до суду, складання процесуальних документів зводяться до єдиної дії - підготовка та подання позовної заяви і за своєю суттю не можуть бути віднесені до правової допомоги як окремі послуги. При цьому суд зауважує, що позивачем подана лише заява про розподіл судових витрат, яку суд розглядає як складову правничої допомоги.

Така послуга, як зустріч та консультація щодо перспективи судового врегулювання спору (0,5 год - 1500,00 грн) за своєю суттю є послугою організаційного характеру. Немає також підтвердження, що клієнту разом з тим здійснювалося надання консультацій правового характеру, а тому такі витрати не підлягають компенсації.

Отже, розподіляючи витрати, понесені позивачем на професійну правничу допомогу, дійшов висновку про те, що наявні в матеріалах справи докази не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу у вказаному розмірі з відповідача, адже цей розмір має бути не тільки доведений, а й документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат. Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у додатковій постанові від 14 листопада 2018 року у справі №753/15687/15.

При цьому, суд зважає, що предметом позову є стягнення заборгованості за кредитним договором в сумі 6728,00 грн, справа є малозначною в силу вимог закону та не є складною, розглядалася в порядку спрощеного позовного провадження без виклику осіб, в даній категорії спірних правовідносин наявна усталена судова практика, а тому суд вважає, що витрати на професійну правничу допомогу у загальному розмірі 15500,00 грн є завищеними, належним чином не обґрунтованими та становлять надмірний тягар для відповідача, що суперечить принципу розподілу судових витрат.

Враховуючи складність справи та виконані роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, результат розгляду справи, суд дійшов висновку про стягнення із відповідача на корить ТОВ «Фінансова компанія «Венера Фінанс» понесених у даній справі витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 4000,00 грн.

На підставі викладеного та керуючись Законом України «Про захист прав споживачів», ст.ст. 3, 11, 12 Закон України «Про електронну комерцію», ст.ст. 204, 207, 526, 530, 536, 611, 625, 627-629, 639, 1048, 1054, 1055, 1077, 1082 ЦК України, ст.ст. 3-5, 7-13, 17, 43, 49, 76-81, 133, 141, 258, 259, 263-265, 352, 354, 355 ЦПК України, суд, -

В И Р І Ш И В:

Задовольнити позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» заборгованість за кредитним договором №278830 від 15 березня 2025 року в розмірі 6728,00 грн. (шість тисяч сімсот двадцять вісім гривень 00 коп.).

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс» витрати на оплату судового збору у розмірі 2662,40 грн. (дві тисячі шістсот шістдесят дві гривні 40 коп.) та витрати на понесену правову допомогу в сумі 4000,00 грн. (чотири тисячі гривень 00 коп.).

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Венера Фінанс», місцезнаходження: 03115, м. Київ, вул. Львівська, буд. 23, оф. 703, код ЄДРПОУ 43561872.

Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Повний текст рішення суду складений 12.10.2026 року.

Суддя: