Рішення від 28 вересня 2026 р. у справі №127/16924/26 — Вінницький міський суд Вінницької області

Справа № 127/16924/26

Провадження № 2/127/4800/26

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 вересня 2026 рокуВінницький міський суд Вінницької області

в складі: головуючого - судді Воробйова В.В.,

за участю: секретаря Бральчук Р.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Вінниці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку, -

В С Т А Н О В И В:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування.

Позов мотивований тим, що ОСОБА_3 був власником 3/4 частки житлового будинку з прибудовами, господарськими будівлями та спорудами під АДРЕСА_1 . Нерухомість знаходиться на земельній ділянці площею 0,066 га, кадастровий номер 0510100000:01:012:0129, що перебувала у спільній сумісній власності з його дочкою ОСОБА_2 без визначення часток.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер та після його смерті із заявами про прийняття спадщини звернулися його дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 . Інші спадкоємці відмовились на користь матері. Так, нотаріусом Другої вінницької нотаріальної контори було видано спадкоємцям свідоцтва про право власності на спадщину за законом на частину житлового будинку. Проте щодо земельної ділянки, то було відмовлено у видачі свідоцтв через не визначення часток співвласників. В зв`язку з цим, спадкоємці позбавлені можливості отримати документи про підтвердження набуття ними у спадщину майна після смерті спадкодавця, тому ОСОБА_1 змушений був звернутися до суду з цим позовом.

Разом з тим, до початку розгляду справи по суті ОСОБА_2 подала до суду зустрічну позовну заяву до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку. Зустрічний позов мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 після смерті якого відкрилася спадщина. Спадкоємцями є його дружина ОСОБА_1 та дочка ОСОБА_2 , а решта – відмовились на користь матері. На підставі виданих нотаріусом свідоцтв про право на спадщину за законом ОСОБА_1 успадкувала 9/16 частки житлового будинку, а ОСОБА_2 – 3/16 частки. На земельній ділянці площею 0,0616 га кадастровий номер 0510100000:01:012:0129, розташований успадкований житловий будинок, право власності на яким було зареєстровано без визначення часток співвласників. Через це, нотаріусом було відмовлено у видачі свідоцтва на земельну ділянку. Таким чином, оформити спадкові права у нотаріальному порядку неможливо, тому ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом.

Ухвалою суду від 05.06.2026 року прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, вирішено справу розглядати в загальному позовному провадженні, надано строк відповідачам на подання до суду відзиву на позовну заяву.

Ухвалою суду від 23.07.2026 року клопотання відповідача було задоволено та об`єднано вимоги за зустрічним позовом в одне провадження з первісним позовом.

На виконання вимог ухвали суду представник позивача/відповідача ОСОБА_1 надав суду відзив на зустрічну позовну заяву, згідно з яким заявлені вимоги є обґрунтованими та такими, що відповідають фактичним обставинам справи та вимогам чинного законодавства, у зв`язку з чим не заперечує проти їх задоволення. Підставою як первісного, так і зустрічного позову є одні й ті самі спадкові правовідносини, що виникли після смерті спадкодавця, а також не можливість оформлення спадкових прав на земельну ділянку у нотаріальному порядку. Первісний позивач не заперечує проти обставин, викладени у зустрічній позовній заяві, оскільки вони узгоджуються з матеріалами справи, не суперечать доказам, які вже подані до суду, та фактично підтверджують існування у позивача за зустрічним позовом права на відповідну частку спірної земельної ділянки. З огляду на викладене просив зустрічний позов задовольнити у повному обсязі, а судові витрати за результатом розгляду зустрічного позову вирішити відповідно до вимог ЦПК України та хаяв сторін.

Позивач в судове засідання не з`явилася, проте її представник подав до суду заяву, в якій зазначив, що позивач за первісним позовом ОСОБА_1 підтримує свої позовні вимоги в повному обсязі та не заперечує щодо задоволення позовних вимог за зустрічним позовом ОСОБА_2 . Судові засідання по справі просив здійснювати за їх відсутності.

Відповідач в судове засідання не з`явилася, проте її представник подав до суду заяву, в якій просив здійснювати судовий розгляд справи у їх відсутносість, не заперечують щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та підтримують позовні вимоги що заявлені в зустрічній позовній заяві.

Згідно із ч. 3 ст. 211 ЦПК України, учасник справи має право заявляти клопотання про розгляд справи за його відсутності.

Відповідно до ст. 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд, за наявності для того законних підстав, ухвалює рішення про задоволення позову.

Відповідно до вимог ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийняті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

Відповідно до п. 24 постанови Пленуму Верховного суду України від 12.06.2009 року №2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи чи інтересів інших осіб (не відповідачів), суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з`ясування і дослідження інших обставин справи.

Дослідивши матеріали цивільної справи, враховуючи зміст заяв учасників судового розгляду, суд дійшов висновку, що визнання відповідачами позовів не суперечить закону і не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, підстав для постановлення ухвали про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовження судового розгляду немає, позов первісний та зустрічний підлягають задоволенню з таких підстав.

Судом встановлено наступні фактичні обставини справи та правовідносини, врегульовані нормами глави 26 книги ІІІ ЦК України стосовно права спільної власності на майно.

Матеріалами справи встановлено, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 є батьками ОСОБА_4 (а.с. 25).

Відповідно до договору дарування частки будинку, посвідченого 03.07.2012 року приватним нотаріусом Вінницького міського нотаріального округу Демчуковою К.М., ОСОБА_5 передала безоплатно – подарувала ОСОБА_2 , яка прийняла у власність 1/4 частку житлового будинку з прибудовою, господарськими будівлями та спорудами, що розташований в АДРЕСА_1 (а.с. 20).

Згідно свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії НОМЕР_1 від 09.09.2013 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_2 є власниками спільної сумісної власності земельної ділянки площею, 0,0616 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0510100000:01:012:0129 (а.с. 9, 10, 14, 41, 42). Частки співвласників не визначені.

Згідно зі свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , ОСОБА_3 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 11).

Як вбачається з Витягу про реєстрацію в Спадковому реєстрі, 22.07.2024 року державним нотаріусом Другої вінницької державної нотаріальної контори Малою Н.С. була заведена спадкова справа №314/2024 року до майна померлого ОСОБА_3 (а.с. 12).

Судом встановлено, що відповідно до свідоцтв про право на спадщину за законом, виданих державним нотаріусом Другої вінницького державної нотаріальної контори Малою Н.С., спадкоємцями майна ОСОБА_3 є:

-його дружина ОСОБА_1 в розмірі 3/4 частки, у тому числі з урахуванням 1/2 частки від якої відмовилися: дочка померлого ОСОБА_6 та син померлого ОСОБА_7 . Спадщина складається з 3/4 часток житлового будинку з прибудованими, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 ;

-його дочка ОСОБА_2 в 1/4 частці житлового будинку з прибудованими, господарськими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 7, 39).

На підставі вказаного свідоцтва 17.07.2025 року було зареєстровано право власності за ОСОБА_2 на 3/16 частки вказаного вище житлового будинку (а.с. 8, 40).

Проте, щодо решти спадкового майна, то постановою державного нотаріуса Другої вінницького державної нотаріальної контори Малої Н.С. від 17.07.2025 року ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку земельні ділянки площею 0,0616 га, кадастровий номер 0510100000:01:012:0129, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її чоловіка ОСОБА_3 , через неможливість визначення складу спадкового майна, а саме на яку частку земельної ділянки необхідно видати свідоцтво (а.с. 13).

У зв`язку з тим, що частки співвласників у спільній сумісній власності на земельні ділянки не визначені, співвласником земельної ділянки була особа, яка померла – ОСОБА_3 , позивачі за первісним та зустрічними позовами ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не мають можливості в позасудовий спосіб визначити розмір своєї частки, та не мають змоги належним чином розпоряджатись належним їм майном, тому виникла необхідність звернутись до суду для визначення розміру їх часток, відповідно до розміру частки в праві власності на житловий будинок.

Як встановлено судом із зазначеного свідоцтва про право власності на нерухоме майно, спірна земельна ділянка, належить на праві спільної сумісної власності ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , однак розмір частки співвласників у спільній сумісній власності не визначений.

Згідно зі ст. 16 ЦК України, суд може захистити цивільне право або інтерес у спосіб, що встановлений договором або законом, а тому у даному випадку існують підстави та необхідність для захисту прав позивачів (за первісним та зустрічними позовами) шляхом визначення часток спадкодавців, які належали їм на день смерті (тобто на момент, коли їх правоздатність не припинилась) у праві спільної сумісної власності на спірні земельні ділянки з метою реалізації прав позивачів на спадкування.

Встановленим судом фактичним обставинам у справі відповідають правовідносини, врегульовані нормами спадкового права, а також нормами ЦК України щодо власності.

Відповідно до ч. 1 ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до ч.1 ст. 355 ЦК України, майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності.

Зі змісту ст. 357 ЦК вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Згідно з ч. 1 ст. 368 ЦК України, спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю.

Відповідно ч. 2 ст. 372 ЦК України, у разі поділу майна, що є у спільній сумісній власності, вважається, що частки співвласників у праві спільної сумісної власності є рівними, якщо інше не встановлено домовленістю між ними або законом. За рішенням суду частка співвласника може бути збільшена або зменшена з урахуванням обставин, які мають істотне значення.

Згідно з ст. 1216 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

За ст. 1217 ЦК України, спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Статтею 1218 ЦК визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини (ч. 5 ст. 1268 ЦК України).

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 1223 ЦК України, право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі не охоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у ст.ст. 1261-1265 цього Кодексу.

Право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення (ч.1 ст. 1225 ЦК України).

Відповідно до ст. 1226 ЦК України, частка у праві спільної сумісної власності спадкується на загальних підставах. Суб`єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку у праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі.

Статтею 1261 ЦК передбачено, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Відповідно до п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», частка учасника спільної сумісної власності визначається при поділі майна, виділі частки з спільного майна, зверненні стягнення на майно учасника спільної власності за його боргами, відкритті після нього спадщини. При відсутності доказів про те, що участь когось з учасників спільної сумісної власності (крім сумісної власності подружжя) у надбанні майна була більшою або меншою - частки визначаються рівними.

Відповідно до роз`яснень постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року №7 «Про судову практику у справах про спадкування», у разі смерті співвласника частки кожного із співвласників у праві спільної власності є рівними, якщо інше не було встановлено договором між ними. Частка померлого співвласника не може бути змінена за рішенням суду.

Також законом встановлено, що при переході права власності на будівлю та споруду до кількох осіб право на земельну ділянку визначається пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди, якщо інше не передбачено у договорі відчуження будівлі і споруди (ч. 4 ст. 120 ЗК України в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин).

Таким чином, зазначена норма закріплює загальний принцип цілісності об`єкту нерухомості із земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розташований. За цією нормою визначення правового режиму земельної ділянки перебуває у прямій залежності від права власності на будівлю і споруду та передбачається механізм роздільного правового регулювання нормами цивільного законодавства майнових відносин, що виникають при укладенні правочинів щодо набуття права власності на нерухомість, і правового регулювання нормами земельного і цивільного законодавства відносин при переході прав на земельну ділянку у разі набуття права власності на нерухомість, про що також звернув увагу Верховний Суд у своїй постанові від 12.09.2018 року у справі №127/50/16-ц (провадження №61-5958зпв18).

Судом в ході розгляду справи встановлено, що частки співвласників у спільній сумісній власності на земельні ділянки не визначені, співвласником земельних ділянок є померла особа – ОСОБА_3 та відповідач ОСОБА_2 , а позивачі як спадкоємці не можуть у позасудовий спосіб за погодженням із іншими співвласниками визначити розмір своєї частки, та не має змоги належним чином розпоряджатись належним їм майном, оскільки їх розмір частки не визначенний, відповідно до розміру частки в праві власності на житловий будинок.

Суд зазначає, що будь-яких домовленостей між співвласниками житлової будівлі щодо іншого розміру часток (крім як право на земельну ділянку пропорційно часткам осіб у вартості будівлі та споруди) у праві спільної сумісної власності судом не встановлено (суду з цього приводу не надано жодних доказів).

Крім того, згідно з роз`ясненнями викладеними у постанові Верховного Суду від 14.08.2024 року у справі №522/3974/20 визначення частки померлого у праві спільної сумісної власності є неналежним способом захисту своїх прав з огляду на те, що вирішення судом питання про права померлої особи, яка не має цивільної процесуальної правоздатності та дієздатності, суперечить законодавству; обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови у позові. За обставин цієї справи належним способом захисту порушеного права позивача є позов про визнання права власності (права на частку у праві спільної власності на спірне майно) в порядку спадкування.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, встановивши правовий характер спірних правовідносин, шляхом дослідження всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини по справі, які складають правову підставу позову, суд дійшов висновку про те, що наявні правові підстави для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .

Відповідно до ст.ст. 13, 141 ЦПК України, судові витрати залишити за позивачем.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст. 120 ЗК України, ст.ст. 16, 317, 355, 357, 368, 372, 1216, 1217, 1218, 1225, 1226, 1261, 1268 ЦК України, п. 5 постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», ст.ст. 12-13, 81, 206, 211, 263-265, 352, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Первісний позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на земельну ділянку в порядку спадкування – задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 9/16 частки в праві власності на земельну ділянку, площею 0,0616 га, кадастровий номер 0510100000:01:012:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Зустрічний позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання права власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати за ОСОБА_2 право власності на 3/16 частки земельної ділянки площею 0,0616 га, кадастровий номер 0510100000:01:012:0129, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом після смерті ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Судові витрати - залишити за сторонами.

Рішення може бути оскаржене шляхом подачі апеляційної скарги до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Позивач - відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .

Відповідач - позивач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП: НОМЕР_4 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_2 .

Повний текст рішення суду складений 09.10.2026 року.

Суддя: