Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №149/2230/26 — Калинівський районний суд Вінницької області

Справа № 149/2230/26

Провадження № 2/132/1644/26

РІШЕННЯ

Іменем України

"09" жовтня 2026 р. місто КАЛИНІВКА

Калинівський районний суд Вінницької області у складі: головуючого судді – СЄЛІНА Є.В., при секретарі судового засідання – РИБАК І.Ю., за участі: представника відповідача ОСОБА_1 – адвоката ЗАГОРУЙ В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду міста Калинівка Хмільницького району Вінницької області, цивільну справу № 149/2230/26 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2035368112 від 11 січня 2021 року,

ВСТАНОВИВ:

20.07.2026 року ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» звернулося до суду із цивільним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року, в якому зазначило, що 11.01.2021 року між АТ «ОТП Банк» та ОСОБА_2 укладений Кредитний договір № 2035368112, на підставі якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 29945грн.00коп., які зобов`язався повернути у строки, визначені Договором, сплативши за їх користування відсотки. ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідач ОСОБА_2 помер, не виконавши в повному обсязі своїх зобов`язань за кредитним договором, у зв`язку із чим, позивач вимушений звернутися до суду із вказаним позовом до його спадкоємця ОСОБА_1 , з якої стягнути борг у сумі 51637грн.26коп., з яких: заборгованість за тілом кредита – 19543грн.38коп.; заборгованість за відсотками – 4613грн.25коп.; заборгованість за комісією 27480грн.63коп.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.07.2026 року, визначено склад суду з розгляду цивільного позову.

Ухвалою судді Калинівського районного суду Вінницької області Сєліна Є.В. від 24.07.2026 року, відкрито провадження за позовом, визначено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження з повідомленням (викликом) сторін.

Позивач в судове засідання не з`явився, згідно матеріалів цивільної справи, просив її розглянути за його відсутності, позовні вимоги задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.

Представник відповідача ОСОБА_1 – адвокат Загоруй В.О. в судовому засіданні просила суд відмовити у задоволенні позову або у разі, якщо суд дійде висновку про доведеність факту набуття позивачем права вимоги за кредитним договором, задовольнити позовні вимоги лише в частині стягнення 19543грн.38коп., з підстав, зазначених у відзиві на позов.

Суд, заслухавши вступне слово представника відповідача, з`ясувавши обставини, на які учасники справи посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та дослідивши в порядку, визначеному законом у справі, докази, якими вони обґрунтовуються, прийшов до наступного висновку.

Судом встановлено і підтверджується матеріалами справи, що 11.01.2021 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та ОСОБА_2 був укладений Кредитний договір № 2035368112, на підставі якого останній отримав кредитні кошти у розмірі 29945грн.00коп., які зобов`язався повернути у строки, визначені Договором, сплативши за їх користування відсотки та інші платежі.

21.04.2024 року між Акціонерним товариством «ОТП Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» був укладений Договір факторингу № 21/06/24, відповідно до якого право грошової вимоги за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року, перейшло до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс».

За реєстром боржників за Договором факторингу № 21/06/24 від 21.04.2024 року, заборгованість ОСОБА_2 за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року становить 51637грн.26коп., з яких: заборгованість за тілом кредита – 19543грн.38коп.; заборгованість за відсотками – 4613грн.25коп.; заборгованість за комісією 27480грн.63коп.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 01.04.2025 року у справі № 127/3470/25 (номер провадження 2/127/553/25), позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_2 був задоволений. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року у розмірі 51637грн.26коп.

Постановою Вінницького апеляційного суду від 02.02.2026 року у справі № 127/3470/25, рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 01.04.2025 року у справі № 127/3470/25 (номер провадження 2/127/553/25) скасоване, провадження у справі закрито на підставі п.1 ч.1 ст.255 ЦПК України.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до суду із вказаним позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року у розмірі 51637грн.26коп., з яких: заборгованість за тілом кредита – 19543грн.38коп.; заборгованість за відсотками – 4613грн.25коп.; заборгованість за комісією 27480грн.63коп.

З долучених до позовної заяви позивачем матеріалів слідує:

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, про що свідчить свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 , видане 15.03.2022 року Калинівським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Хмільницькому районі Вінницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький).

Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» звернулося до Другої Вінницької державної нотаріальної контори із претензією до спадкоємців померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 , яка була долучена до матеріалів спадкової справи останнього за № 111/2022, що підтверджується листом державного нотаріуса/завідувача Другої Вінницької державної нотаріальної контори Сікорської Лілії Анатоліївни від 26.09.2025 року за вих.№ 1390/02-14, яка повідомила, свідоцтво про право на спадщину після померлого ОСОБА_2 було видане 24.03.2025 року спадкоємцю, якого повідомлено про претензію.

Відповідно до свідоцтва про право на спадщину за законом серії НТР № 805677, посвідченого 24.03.2025 року державним нотаріусом Другої Вінницької державної нотаріальної контори Малая Н.С., та зареєстрованого в реєстрі за № 2-410, спадкоємцем зазначеного у цьому свідоцтві майна ОСОБА_2 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 , є його дочка ОСОБА_1 .

Факт родинного зв`язку між спадкодавцем та спадкоємцем підтверджується наявним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим 30.01.2008 року Відділом реєстрації актів цивільного стану Калинівського районного управління юстиції Вінницької області, згідно якого ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_2 .

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Це правило є універсальним і підлягає застосуванню як до виконання договірних, так і не договірних зобов`язань.

Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).

Статтею 525 ЦК України передбачена недопустимість односторонньої відмови від зобов`язання.

Статтями 1216, 1218 ЦК України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до частин першої, другої статті 1221 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).

Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).

Відповідно до частини першої, третьої-п`ятої статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.

Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї.

Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.

Згідно із положеннями статті 1281 ЦК України спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб..

Кредиторові спадкодавця належить пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги.

Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред`явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину.

Кредитор спадкодавця, який не пред`явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги.

Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

Вимоги кредитора спадкоємці зобов`язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено.

У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора звертає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.

За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов`язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов`язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи.

У разі смерті позичальника за кредитним договором за наявності спадкоємців відбувається заміна боржника в основному зобов`язанні, який несе відповідальність у межах вартості майна, одержаного у спадщину (постанова Верховного Суду України від 17 квітня 2013 року у справі № 6-18цс13, постанова Верховного Суду від 11 липня 2018 року у справі № 2-2519/11).

У постанові Верховного Суду у від 18 вересня 2019 року у справі № 640/6274/16-ц зазначено, що при вирішенні спорів про стягнення заборгованості за вимогами кредитора до спадкоємців боржника, судам для правильного вирішення справи необхідно встановлювати такі обставини: - чи пред`явлено вимогу кредитором спадкодавця до спадкоємців боржника у строки, визначені частинами другою та третьою статті 1282 ЦК України, оскільки у разі пропуску таких строків, на підставі частини четвертої статті 1281 ЦК України кредитор позбавляється права вимоги; - коло спадкоємців, які прийняли спадщину; - при дотриманні кредитором строків, визначених статтею 1282 ЦК України, та правильному визначенні кола спадкоємців, які залучені до участі у справі як відповідачі, суд встановлює дійсний розмір вимог кредитора (перевіряє розрахунок заборгованості станом на день смерті боржника, який є днем відкриття спадщини); - при доведеності та обґрунтованості вимог кредитора боржника, суду належить встановити обсяг спадкового майна та його вартість, визначивши тим самим межі відповідальності спадкоємця (спадкоємців) за боргами спадкодавця відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України.

До обов`язку позивача як кредитора спадкодавця належить доказування обставин щодо розміру заборгованості боржника на день відкриття спадщини, наявність спадкоємців боржника, дотримання кредитором строку, визначеного статтею 1282 ЦК України, звернення з вимогою до спадкоємців боржника, а до обов`язку спадкоємця позичальника, у разі заперечення проти заявлених вимог, належить обов`язок доведення розміру та вартості успадкованого ним майна. Таким чином, обсяг спадкового майна та його вартість повинен доводити спадкоємець, який заперечує проти вимог кредитора спадкодавця, оскільки відповідальність спадкоємця за зобов`язаннями спадкодавця обмежена вартістю успадкованого майна (постанови Верховного Суду від 29 січня 2020 року у справі № 496/4363/15-ц, від 26 жовтня 2022 року у справі № 336/437/21, від 20 березня 2024 року у справі № 128/839/19).

Оскільки матеріалами справи підтверджено, що відповідач ОСОБА_1 прийняла спадщину після смерті батька ОСОБА_2 , а Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» у встановленому статтею 1281 ЦК України порядку та строки пред`явило вимоги кредитора як до нотаріуса, у провадженні якого перебувала спадкова справа, так і безпосередньо до спадкоємця після встановлення його особи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для покладення на відповідача обов`язку задовольнити вимоги кредитора в межах вартості успадкованого нею майна відповідно до статті 1282 ЦК України.

При встановлені дійсного розміру вимог кредитора та обсягу спадкового майна та його вартості, суд виходить з наступного.

Як вбачається з розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року, заборгованість ОСОБА_2 на момент його смерті, яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , складалась виключно з непогашеного залишку кредиту у розмірі 19543грн.38коп.

Заборгованість за відсотками – 4613грн.25коп., та заборгованість за комісією 27480грн.63коп., були нараховані вже після смерті ОСОБА_2 .

Слід зазначити, що до складу спадщини входять лише ті майнові обов`язки спадкодавця, які існували на момент відкриття спадщини та не припинилися внаслідок його смерті. Відтак до спадкоємця переходить лише заборгованість, яка існувала станом на день смерті боржника, тоді як платежі, нараховані після відкриття спадщини, не входять до її складу (постанова Львівського апеляційного суду від 10 липня 2026 року у справі № 461/9554/24).

Спадкоємці несуть зобов`язання погасити нараховані відсотки і неустойку тільки в тому випадку, якщо вони вчинені позичальникові за життя (постанова Київського апеляційного суду від 16 вересня 2019 року у справі № 755/18237/17).

З урахуванням вищенаведеного, з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» підлягає стягненню лише заборгованість за Кредитним договором № 2035368112 від 11 січня 2021 року, у розмірі 19543грн.38коп., з яких: заборгованість за тілом – 19543грн.38коп., яка була нарахована та не сплачена за життя боржника ОСОБА_2 .

У задоволенні іншої частини позовних вимог щодо стягнення заборгованості за відсотками – 4613грн.25коп., та заборгованості за комісією 27480грн.63коп., позивачу необхідно відмовити, оскільки ці суми були нараховані після смерті ОСОБА_2 та відкриття спадщини, а тому не входять до її складу.

Оцінюючи доводи про недоведеність набуття ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» права вимоги за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року, а також щодо неналежності та недопустимості поданих позивачем доказів на підтвердження розміру заборгованості, суд виходить із такого.

Відповідно до статей 512, 514 ЦК України, кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 1077 ЦК України, за договором факторингу фактор передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження клієнта за плату, а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи.

Як установлено судом, 21.04.2024 року між АТ «ОТП Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено Договір факторингу № 21/06/24, на підставі якого позивач набув право грошової вимоги за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року.

На підтвердження переходу права вимоги позивачем подано Договір факторингу № 21/06/24 від 21.04.2024 року та витяг із реєстру боржників за цим договором, у якому зазначено відомості щодо боржника ОСОБА_2 , кредитного договору та структури заборгованості.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги та заперечення учасників справи. Належність, допустимість, достовірність і достатність доказів визначаються з урахуванням положень статей 77–80 цього Кодексу, а обов`язок доведення обставин, на які сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, покладається на відповідну сторону згідно зі статтею 81 ЦПК України.

За змістом статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює кожний доказ окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, надаючи мотивовану оцінку доводам учасників справи.

Отже, сам по собі факт подання позивачем витягу з реєстру боржників, а не повного реєстру, не є безумовною підставою для висновку про відсутність переходу права вимоги. Вирішальне значення має можливість ідентифікувати відповідного боржника, кредитний договір та грошову вимогу, яка була передана новому кредиторові, а також установити зв`язок поданого витягу з договором факторингу.

Як убачається з матеріалів справи, відповідно до Акта приймання-передачі Реєстру боржників № 1 по Договору факторингу № 21/06/24 від 21.04.2024 року, реєстр боржників містить 12199 записів про боржників на загальну суму 216096409грн.58коп. Наданий позивачем витяг містить індивідуальні відомості щодо ОСОБА_2 та Кредитного договору № 2035368112 від 11.01.2021 року.

Відсутність у витягу всіх записів щодо інших боржників не спростовує факту включення вимоги до реєстру, оскільки решта записів стосується інших зобов`язань, які не є предметом цього спору.

При цьому суд враховує, що достовірність витягу має оцінюватися не ізольовано, а у взаємозв`язку з договором факторингу, актом приймання-передачі та іншими доказами, які підтверджують передання права вимоги. Відсутність на окремому аркуші номера сторінки, заголовка таблиці або самостійного підпису не може автоматично свідчити про недостовірність його змісту, якщо належність цього документа до відповідного реєстру підтверджується іншими доказами.

Суд бере до уваги, що представником відповідача не наведено конкретних обставин, які б свідчили про недійсність Кредитного договору № 2035368112 від 11.01.2021 року або Договору факторингу № 21/06/24 від 21.04.2024 року, а також не подано доказів їх визнання недійсними у встановленому законом порядку.

За відсутності конкретних доказів недійсності відповідних правочинів, за умови встановлення їх укладення та підтвердження включення спірної вимоги до реєстру боржників, самі лише припущення щодо можливого неналежного оформлення витягу не є достатніми для спростування переходу права вимоги.

Щодо доводів представника відповідача про неналежність виписки по особових рахунках АТ «ОТП Банк» суд зазначає таке.

Відповідно до статей 76–80 ЦПК України виписка з рахунку може бути письмовим доказом, якщо вона містить відомості щодо обставин, які мають значення для справи, та відповідає вимогам належності, допустимості, достовірності й достатності. Саме по собі використання банком внутрішньої облікової системи для формування документа не позбавляє його доказового значення.

Водночас відсутність підпису уповноваженої особи банку, відбитка печатки чи дати формування документа може враховуватися під час перевірки його походження та достовірності, проте не дає підстав для автоматичного висновку про недопустимість такого документа без оцінки інших матеріалів справи.

При цьому слід розмежовувати первинні документи бухгалтерського обліку, банківські виписки та розрахунок заборгованості, складений новим кредитором. Розрахунок заборгованості, підписаний директором ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», сам по собі не є безумовним підтвердженням правильності кожної зазначеної в ньому суми. Його достовірність має перевірятися шляхом зіставлення з умовами кредитного договору, відомостями про отримання та погашення кредиту, даними банківського обліку та датами нарахування відповідних платежів.

Отже, доводи представника відповідача про те, що розрахунок заборгованості складено позивачем на підставі виписки, не засвідченої належним чином, підлягають оцінці в контексті всіх наявних у справі доказів. Вирішальним є не найменування документа або факт його складання новим кредитором, а можливість перевірити наведені в ньому відомості та встановити дійсний розмір зобов`язання спадкодавця.

Водночас у цій справі з поданого позивачем розрахунку заборгованості за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року вбачається, що станом на день смерті ОСОБА_2 , яка настала ІНФОРМАЦІЯ_1 , непогашений залишок кредиту становив 19543грн.38коп.

Заборгованість за відсотками в розмірі 4613грн.25коп. та за комісією в розмірі 27480грн.63коп., включена позивачем до загальної суми позову, була нарахована після смерті позичальника.

Даний розрахунок складений за підписом директора ТОВ «ФК «Еліт Фінанс», засвідчений печаткою товариства, та ґрунтується на відомостях з виписок по особовим рахункам Сологуба Валерія Петровича, які в автоматичному режимі видані АТ «ОТП Банк», містять деталізовану інформацію щодо нарахувань за Кредитним договором № 2035368112 від 11.01.2021 року., яка узгоджуються з іншими доказами у справі.

Більш того, сам відповідач не спростовує факту наявності заборгованості за тілом кредиту у розмірі 19543грн.38коп., який просить стягнути в судовому порядку.

З урахуванням наведеного суд доходить висновку, що заперечення представника відповідача щодо недоведеності переходу права вимоги та неналежності поданих документів не можуть бути підставою для відмови в позові в повному обсязі, оскільки досліджені судом договір факторингу, витяг із реєстру боржників, акт приймання-передачі та інші матеріали справи у своїй сукупності підтверджують набуття позивачем права вимоги за спірним кредитним договором.

Відповідно до статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Як вбачається з матеріалів цивільної справи, позивач при зверненні до суду сплатив судовий збір у розмірі 3328грн.00коп., що підтверджується платіжним документом.

Згідно частини першої статті 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи зі змісту вказаних положень закону, з відповідача на користь позивача повинні бути стягненні судові витрати пропорційно розміру задоволених позовних вимог у розмірі 1260грн.60коп. (51637грн.26коп./19543грн.38коп. = 2,64; 3328грн.00коп./2,64 = 1260грн.60коп.).

За частинами першою, другою статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Пунктом 8 частини другої статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно частини третьої статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

На підтвердження розміру витрат на професійну правничу допомогу суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), розрахунок наданих послуг, документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Наявність документального підтвердження витрат на правничу допомогу та їх розрахунок є підставою для задоволення вимог про відшкодування таких витрат (див.: постанову Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 751/3840/15, (провадження № 14-280цс18)).

У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі № 379/1418/18, провадження № 61-9124св20, вказано, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги/додатковій угоді до договору.

Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. У разі виникнення особливих за складністю доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю (див.: додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 15 червня 2022 року у справі № 910/12876/19 (провадження № 12-94гс20)).

Домовленості про сплату гонорару за надання правничої допомоги є такими, що склалися між адвокатом та клієнтом, у межах правовідносин яких слід розглядати питання щодо дійсності такого зобов`язання (див.: пункт 5.39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19)).

Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18).

У рішенні Європейського суду з прав людини від 28 листопада 2002 року «Лавентс проти Латвії» за заявою № 58442/00, щодо судових витрат зазначено, що за статтею 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04, пункт 268) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:

- має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 137 ЦПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони (подібні висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21);

- з власної ініціативи або за наявності заперечення сторони може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею витрат на правову допомогу повністю або частково, керуючись критеріями, що визначені у частинах третій-п`ятій, дев`ятій статті 141 ЦПК України (а саме: пов`язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно з попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами тощо) (близькі за змістом висновки сформульовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року № 922/1964/21).

У разі недотримання вимог частини четвертої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони. Натомість під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу, або ж присудити такі витрати частково (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23).

Отже, Велика Палата Верховного Суду послідовно сформувала та дотримується підходу, за якого клопотання іншої сторони є обов`язковою передумовою для зменшення судом витрат на правничу допомогу лише в контексті критеріїв, наведених у частині четвертій статті 137 ЦПК України. Натомість критерії, окреслені в частині третій статті 141 ЦПК України, суд може застосувати і з власної ініціативи, незалежно від наявності клопотань іншої сторони.

Таким чином, керуючись критеріями, що визначені частиною третьою статті 141 ЦПК України, суд може з власної ініціативи зменшити витрати на правничу допомогу.

Критерії оцінки реальності адвокатських витрат (установлення їхньої дійсності та неодмінності), а також розумності їхнього розміру застосовують з огляду на конкретні обставини справи, тобто є оціночним поняттям. Вирішення питання оцінки суми витрат, заявлених до відшкодування, на предмет відповідності зазначеним критеріям є завданням того суду, який розглядав конкретну справу і мав визначати суму відшкодування з належним урахуванням особливостей кожної справи та всіх обставин, що мають значення.

Враховуючи характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих адвокатом послуг, виходячи із засад цивільного законодавства щодо розумності та справедливості, суд вважає, що з відповідача на користь позивача підлягають відшкодуванню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000грн.00коп.

Зазначений розмір витрат на професійну правничу допомогу відповідатиме критерію реальності наданих адвокатських послуг, обґрунтованості, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони.

При визначенні розміру витрат на правничу допомогу судом забезпечено справедливий баланс.

За приписами частин першої-третьої, п`ятої статті 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Керуючись ст.ст.223, 258-259, 263-265, 268, 273, 354 ЦПК України, на підставі ст.ст. 526-527, 530, 1050 та 1054 ЦК України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за Кредитним договором № 2035368112 від 11 січня 2021 року – задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» заборгованість за Кредитним договором № 2035368112 від 11 січня 2021 року, у розмірі 19543грн.38коп., з яких: заборгованість за тілом – 19543грн.38коп.

У задоволенні іншої частини позовних вимог позивачу відмовити.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» судовий збір у розмірі 1260грн.60коп.; витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000грн.00коп.

Рішення може бути оскаржене до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя