Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №130/3632/25 — Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області

2/130/802/2026

130/3632/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"09" жовтня 2026 р. м. Жмеринка

Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області в складі:

головуючої судді Грушковської Л.Ю.,

за участі секретаря Карої А.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Жмеринка в порядку загального провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Жмеринської міської ради Вінницької області про зобов`язання вчинити дії,

в с т а н о в и в:

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Путілін Є.В. звернувся до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області з даною позовною заявою, в якій просив зобов`язати Жмеринську міську раду Вінницької області виділити ОСОБА_1 з резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 3,9878 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Жмеринської міської ради (територія Курилівецької сільської ради) в натурі /(на місцевості); стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ОСОБА_1 являється спадкоємцем двох земельних часток паїв смерті ОСОБА_2 (сертифікат №0429402) та сертифікат № НОМЕР_1 після смерті ОСОБА_3 було направлено адвокатський запит до головного управління Держгеокадастру з приводу надання інформації. Відповіддю головного управління Держгеокадстру мені було надано копію книги реєстрації сертифікатів з якої вбачається, що по сертифікату №0429529 ПІБ ОСОБА_3 було закреслено та зазначене свідоцтво про право на спадщину за законом і зазначене прізвище ОСОБА_4 . ОСОБА_4 25.08.2002р. видається державний акт на право власності на земельну ділянку за №483 серії І-ВН №058789 площею 3,9879 га, саме на земельну ділянку, яка колись рахувалась за №460 на підставі викопіювання наданого Куриливецькою сільською радою. Однак після смерті ОСОБА_2 . ОСОБА_1 було видано свідоцтво про право на спадщину за законом на земельну частку пай на підставі сертифікату №0429402. Так згідно відповіді головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.04.2025р. y головному управлінні Держгеокадастру у Вінницькій області інформація щодо номера земельної частки паю, що надавалась згідно сертифікату ОСОБА_3 . Інформації чи була виділена вказана земельна частка пай в натурі і присвоєно їй кадастровий номер також не виявлено. ОСОБА_1 25.08.2002р. був виданий державний акт на право власності на земельну ділянку за №483 серії 1-ВН №058789 площею 3,9879га, лише після смерті ОСОБА_2 а після смерті ОСОБА_3 не видавався хоча і було видане свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_1 . Враховуючи надану інформацію Головним управлінням Держгеокадастру у Вінницькій області (від 05.03.2025р.) що за ОСОБА_5 закріплена земельна ділянка № НОМЕР_2 згідно сертифікату № НОМЕР_3 площею 3,99га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. 22.10.2025 року на підставі Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» №899-IV від 05.06.2003 року та Закону України № 1423-ІХ від 28.04.2021 року. ОСОБА_1 звернулася із заявою до Жмеринської міської ради Вінницької області про виділення їй земельної частки (паю) у натурі (на місцевості) та надання відповідного дозволу на виготовлення документації із землеустрою щодо виділу земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, у розмірі середньої земельної частки (паю) орієнтовною площею 3,9879 га, за рахунок земель запасу (резерву) Жмеринської міської ради Вінницької області, які за межами с. Курилівці, Вінницької області. До вказаної заяви було додано копія відповіді Держеокадастру №0-2-0.3.14-136/14-25 від 05.03.2025, копія розпорядження Жмеринської районної державної адміністрації №207 від 25.06.2002 року, копія виписка із книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай), копія свідоцтва про право на спадщину за законом від 09.01.2018 року, копія сертифікату на право на земельну частку (пай) від 25.03.2000 р., копія свідоцтва про спадщину за законом від 29.11.2001 р., копія державного акту на право приватної власності на землю від 25.08.2002 р., копія відповіді Головного управління Держгеокадастру у Вінницькій області від 30.04.2025 року. 24.11.2025 року Жмеринська міська рада надала відповідь в якому зазначено, що дане питання було розглянуто на черговій 69-й сесії Жмеринської міської ради скликання, яка відбулася 20.11.2025 року, за результатами чого було ухвалено рішення «Про відмову в наданні дозволу на складання документації із землеустрою за рахунок земель запасу (резерву)» Так рішенням № 1598 Жмеринської міської ради Вінницької області 69 сесії в скликання від 20.11.2025 року було відмовлено у задоволенні заяви представнику адвоката Путіліна Євгена Вікторовича №01-2025-6465 ОСОБА_1 від 22.10.2025 року щодо надання дозволу на складання документації із землеустрою за рахунок земель запасу (резерву), яка знаходиться на території Куриловецького старостинського округу орієнтовною площею 3,9879 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (01.01), згідно з абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», із загальної площі земель, що підлягають розподілу між власниками паів, виключаються землі, які передаються до комунальної власності територіальної громади села, селища або міста, на території яких вони розташовані, а саме землі запасу та резервного фонду. У зв`язку з порушенням прав ОСОБА_1 , a саме не наданням відповідачем дозволу на складання документації із землеустрою за рахунок земель запасу (резерву), яка знаходиться на території Куриловецького старостинського округу орієнтовною площею 3,9879 га та для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (01.01), порушуються права позивача.

Ухвалою від 21.01.2026 відкрито провадження у даній справі. Призначено підготовче засідання.

Ухвалою від 24.03.2026 закрито підготовче провадження по справі та призначено справу до судового розгляду по суті.

Представник позивача ОСОБА_1 – адвокат Путілін Є.В. в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив їх задовольнити з підстав, наведених у позовній заяві.

Представник відповідача Жмеринської міської ради Вінницької області Шепель Д.К. просив відмовити у задоволенні позову. Зазначив, що сесія міської ради, приймаючи 20.11.2025 рішення «Про відмову в наданні дозволу на складання документації із землеустрою за рахунок земель запасу (резерву)», порушила права позивача щодо реалізації права на земельну частку (пай) в порядку спадкування. Вимоги позовної заяви вважає безпідставними і необгрунтованими, відтак такими, що не підлягають до задоволення виходячи з наступних підстав. У своїй позовній заяві Позивач просить не просто скасувати відмову міської ради у наданні дозволу на складання документації із землеустрою за рахунок земель запасу, а прямо змусити раду надати землю. На підставі ч.1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Відповідно до п. 34 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» земельні питання вирішуються виключно на пленарних засіданнях ради. Рішення приймається шляхом голосування депутатів (ст. 59 Закону). Рішення, яким позивачеві відмовлено у наданні дозволу на складання документації із землеустрою за рахунок земель запасу (резерву), прийняте відповідно до Вимог чинного законодавства, із дотриманням певної процедури. Отже, сесія міської ради вже розглянула заяву позивача, винесла своє рішення, яким обгрунтувала цю відмову згідно з абзацом четвертим статті 7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» - із загальної площі земель, що підлягають розподілу між власниками паїв, виключаються землі, які передаються до комунальної власності територіальної громади села, селища або міста, на території яких вони розташовані, а саме землі запасу та резервного фонду. Таким чином, Позивач не оскаржує рішення органу місцевого самоврядування, що виключає можливість судового втручання шляхом. зобов`язання прийняти інше рішення, а фактично просить суд прийняти нове рішення замість відповідача. Але ж суд не має повноважень: втручатися у процес голосування; підміняти собою колегіальний орган; визначати, як повинні голосувати депутати. Тому, на нашу думку, обраний позивачем спосіб захисту є неналежним, оскільки суд не уповноважений підміняти собою орган місцевого самоврядування та приймати рішення щодо розпорядження земельними ресурсами. Позовна вимога сформульована невизначено, що унеможливлює її примусове виконання, а відтак не відповідає критерію ефективного способу захисту. На думку Відповідача, у позові містяться протиріччя. Так, Позивач сам пише, що землі запасу виключаються із розподілу, і одночасно хоче отримати землю саме з них. Позовні вимоги суперечать наведеним самим позивачем нормам права. Він навів приклад того, що ми йому відповіли, і в додатках є відмова органу місцевого самоврядування. Тобто, Позивач у позовній заяві сам наводить положення законодавства, відповідно до яких землі запасу та резервного фонду не підлягають розподілу між власниками земельних часток (паїв), однак без належного правового обґрунтування просить суд зобов`язати відповідача передати йому земельну ділянку саме із зазначених земель, що свідчить про неправильне застосування норм матеріального права. Не вважає, що позов суперечить самому собі, однак Позивач неправильно тлумачить норму і свідомо ігнорує її обмеження. Так, Позивач, посилаючись на абзац 4 статті 7 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)», фактично ігнорує його зміст, оскільки зазначена норма прямо виключає можливість використання земель запасу та резервного фонду для цілей, на які претендує позивач. Позивач не довів наявності вільних земель запасу, які можуть бути передані. Позивач обгрунтовує вимоги наявністю права на земельну частку (пай). Однак: право на пай реалізується шляхом виділення земельної ділянки з земель, що підлягали паюванню; така процедура є окремою і не тотожна процедурі, передбаченій у ст. 118 ЗК України, на яку посилається Позивач. Позивач пише: "за рахунок земель запасу (за наявності". Але, ним не доведено що такі землі є, не доведено їх площу, не доведено можливість передачі.

Заслухавши думку учасників процесу, дослідивши надані письмові докази, судом встановлено таке.

Відповідно до листа Держгеокадастру №0-2-0.3.14-136/14-25 від 05.03.2025 присутній запис на ОСОБА_2 про реєстрацію сертифіката серія ВН №0429402. Згідно п/н 31 додатку до розпорядження Жмеринської РДА №207 від 25.06.2002 «Про затвердження проекту організації території земельних часток (паїв) та видачу державних актів на право приватної власності на землю на території Куриловецької сільської ради», зокрема списком громадян , власників земельних часток (паїв), яким передаються у власність земельні ділянки на території Куриловецької сільської ради за ОСОБА_2 закріплена земельна ділянка № НОМЕР_2 згідно сертифікату №0429402, площею 3,99 га з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. В Державному земельному кадастрі земельній ділянці № НОМЕР_2 присвоєно кадастровий номер 0521083400:05:003:0093, площею 3,9879 га з цільовим призначенням земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємицею майна ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 є її племінниця ОСОБА_1 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво складається з права на земельну частку (пай) у землі, що перебувала в колективній власності КСП «Золотий Колос» с. Курилівці Жмеринського району Вінницької області розміром 3,98 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належить спадкодавиці на підставі сертифікату серії ВН №0429402, виданого 25.03.2000 на підставі рішення №51 Жмеринської РДА від 06.03.2000 та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 37.03.2000 року за №380.

Згідно копії сертифікату на право на земельну частку (пай) серії ВН №0429402 ОСОБА_2 на підставі рішення Жмеринської РДА від 06.03.2000 №51 належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП «Золотий колос» розміром 3,98 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості).

Згідно копії свідоцтва про право на спадщину за законом спадкоємицею майна ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 є його дочка ОСОБА_4 . Спадщина, на яку видане це свідоцтво складається з права на земельну частку (пай) у землі, що перебувала в колективній власності КСП «Золотий Колос» с. Курилівці Жмеринського району Вінницької області розміром 3,98 в умовних кадастрових гектарах без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що належить спадкодавцю на підставі сертифікату серії ВН №0429529, виданого 25.03.2000, зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) 27.03.2000 року за №505.

Згідно копії державного акту на право власності ОСОБА_4 на підставі рішення Жмеринської РДА від 25.06.2002 №207 передається у приватну власність земельна ділянка площею 3,9879 га, яка знаходиться на території Куриловецької сільської ради з цільовим призначенням для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до листа Держгеокадастру №0-2-0.6 -2359/2-25 від 30.04.2025 згідно технічної документації по паюванню земель колективної власності КСП «Золотий колос» с. Курилівці Жмеринського району Вінницької області розробленої «Інститутом землеустрою Вінницький філіал» присутній запис в списку пенсіонерів членів КСП «Золотий колос» на ОСОБА_3 , інформація щодо номера земельної ділянки частки паю відсутня. Інформація щодо того чи на даний час була виділена в натурі земельна частка пай ОСОБА_3 і чи був присвоєний кадастровий номер не виявлено.

Згідно рішення Жмеринської міської ради Вінницької області №1598 від 20.11.2025 69 сесії 8 скликання відмовлено у задоволенні заяви представника ОСОБА_1 – адвокату Путіліну Є.В. щодо надання дозволу на складання документації із землеустрою за рахунок земель запасу (резерву), яка знаходиться на території Куриловецького старостинського округу орієнтовною площею 3,9879 га для ведення товарного сільськогосподарського виробництва (01.01) згідно з абзацом 4 ст. 7 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» із загальної площі земель , що підлягають розподілу між власниками паїв, виключаються землі , які передаються до комунальної власності територіальної громади села, селища та міста на території яких вони розташовані , а саме: землі запасу та резервного фонду.

У частині другій статті 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Організаційні та правові засади виділення власникам земельних часток (паїв) земельних ділянок у натурі (на місцевості) із земель, що належали колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам на праві колективної власності, визначені в Законі України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)".

Відповідно до статті 5 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" визначено, що сільські, селищні, міські ради та районні державні адміністрації в межах їх повноважень щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості), зокрема розглядають заяви власників земельних часток (паїв) щодо виділення їм в натурі (на місцевості) земельних ділянок і видачі документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку та приймають рішення щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості).

У пункті 17 розділу X "Перехідні положення" ЗК України передбачено, що сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.

На підставі Закону України Про порядок виділення земельних ділянок власникам земельних часток (паїв) від 05.06.2003 N 899-IV одним із документів, що посвідчує право на земельну частку (пай) є рішення суду.

Згідно із частиною четвертою статті 122 ЗК України центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою цієї статті, у власність або у користування для всіх потреб.

За змістом частини одинадцятої статті 118 ЗК України у разі відмови органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування у передачі земельної ділянки у власність або залишення заяви без розгляду питання вирішується в судовому порядку.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2018 року в справі №323/323/17 (провадження№ 61-9871св18) зазначено, що "у пункті 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 "Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ" роз`яснено, що член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до Державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай). Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку. При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Указу Президента України від 08 серпня 1995 року № 720/95 "Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям" має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.

Законом України "Про виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)", постановами Кабінету Міністрів України від 12 жовтня 1995 року № 801 та від 04 лютого 2004 року № 122 та спільним наказом Державного комітету України по земельних ресурсах, Міністерства сільського господарства и продовольства України та Академії аграрних наук від 04 жовтня 1996 року №47/172/48, Рекомендаціями по складанню проектів роздержавлення і приватизації земель сільськогосподарських підприємств і організацій, затверджених 15 травня 1992 року Державним комітетом України по земельних ресурсах, Міністерством сільського господарства і продовольства України, Міністерством у справах роздержавлення власності і демонополізації виробництва України встановлено, що з числа земель, які підлягають роздержавленню та приватизації створюється резервний фонд.

Відповідно до листа Державного комітету України по земельних ресурсам № 14-17-2-П1580/4251 від 22 серпня 2001 року з урахуванням положень частини другої статті 3, частин четвертої і чотирнадцятої статті 5 ЗК України для забезпечення прав працюючих - як виняток, землі резервного фонду можуть передаватися у колективну власність для забезпечення земельними паями громадян - членів недержавних сільськогосподарських підприємств, які безпідставно (помилково) не були включені до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю даного підприємства і на час його видачі були членами зазначеного підприємства. Колективне сільськогосподарське підприємство за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених) звертається з клопотанням до місцевої ради стосовно передачі у колективну власність із земель резервного фонду у розмірі сумарної кількості земельних часток (паїв) даних громадян, які не отримали права на земельну частку (пай).

За статтею 1 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" право на земельну частку (пай) мають: колишні члени колективних сільськогосподарських підприємств, сільськогосподарських кооперативів, сільськогосподарських акціонерних товариств, у тому числі створених на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які отримали сертифікати на право на земельну частку (пай) у встановленому законодавством порядку; громадяни - спадкоємці права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом; громадяни та юридичні особи України, які відповідно до законодавства України набули право на земельну частку (пай); громадяни України, евакуйовані із зони відчуження, відселені із зони безумовного (обов`язкового) або зони гарантованого добровільного відселення, а також громадяни України, що самостійно переселилися з територій, які зазнали радіоактивного забруднення, і які на момент евакуації, відселення або самостійного переселення були членами колективних або інших сільськогосподарських підприємств, а також пенсіонери з їх числа, які проживають у сільській місцевості.

Відтак, за змістом зазначених норм, резервний фонд використовується у тому числі, для надання земельних ділянок особам, які незаконно були позбавлені права на земельну ділянку.

Відповідно до статті 3 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" підставами для виділення земельних ділянок у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) є рішення відповідної сільської, селищної, міської ради.

Статтею 13 Закону України "Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)" , передбачається можливість наявності нерозподіленої земельної ділянки та невитребуваної земельної ділянки. Зокрема, нерозподіленою земельною ділянкою є земельна ділянка, яка відповідно до проекту землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв) увійшла до площі земель, що підлягають розподілу, але відповідно до протоколу про розподіл земельних ділянок не була виділена власнику земельної частки (паю).

Невитребуваною є земельна частка (пай), на яку не отримано документа, що посвідчує право на неї, або земельна частка (пай), право на яку посвідчено відповідно до законодавства, але яка не була виділена в натурі (на місцевості). Нерозподілені земельні ділянки, невитребувані частки (паї) після формування їх у земельні ділянки за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради можуть передаватися в оренду для використання за цільовим призначенням на строк до дня державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку, про що зазначається у договорі оренди земельної ділянки, а власники земельних часток (паїв) чи їх спадкоємці, які не взяли участі у розподілі земельних ділянок, повідомляються про результати проведеного розподілу земельних ділянок у письмовій формі цінним листом з описом вкладення та повідомленням про вручення або шляхом вручення відповідного повідомлення особисто, якщо відоме їх місцезнаходження. З моменту державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку договір оренди припиняється, а державна реєстрація припинення права оренди проводиться одночасно з державною реєстрацією права власності. У разі якщо договір оренди невитребуваної (нерозподіленої) земельної ділянки, переданої в оренду в порядку, визначеному цією статтею, закінчився у зв`язку з набуттям права власності на неї до збирання врожаю, посіяного орендарем на земельній ділянці, орендар має право на збирання такого врожаю. Власник земельної ділянки має право на відшкодування збитків, пов`язаних із тимчасовим зайняттям земельної ділянки колишнім орендарем, у розмірі пропорційно до орендної плати з дня припинення договору до дня збирання врожаю. У разі якщо до 01 січня 2025 року власник невитребуваної земельної частки (паю) або його спадкоємець не оформив право власності на земельну ділянку, він вважається таким, що відмовився від одержання земельної ділянки.

Зазначені норми передбачають право осіб, яким належить право на земельну частку (пай), та їх спадкоємцям отримати земельні ділянки в натурі до 01 січня 2025 року; виділення таких земельних ділянок здійснюється сільськими, селищними або міськими радами.

Відповідно до пункту 21 розділу X Земельного кодексу України з дня набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вирішення питання колективної власності на землю, удосконалення правил землекористування у масивах земель сільськогосподарського призначення, запобігання рейдерству та стимулювання зрошення в Україні землі колективних сільськогосподарських підприємств, що припинені (крім земельних ділянок, які на день набрання чинності зазначеним Законом перебували у приватній власності), вважаються власністю територіальних громад, на території яких вони розташовані. Зазначений Закон є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на земельні ділянки, сформовані за рахунок земель, які в силу зазначеного Закону переходять до комунальної власності.

Згідно пункту 24 розділу X Перехідних положень Земельного кодексу України землями комунальної власності територіальних громад вважаються всі землі державної власності, розташовані за межами населених пунктів у межах таких територіальних громад, крім земель: а) що використовуються органами державної влади, державними підприємствами, установами, організаціями на праві постійного користування (утому числі земельних ділянок, що перебувають у постійному користуванні державних лісогосподарських підприємств, та земель водного фонду, що перебувають у постійному користуванні державних водогосподарських підприємств, установ, організацій, Національної академії наук України, національних галузевих академій наук); б)оборони; в) природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення в межах об`єктів і територій природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, лісогосподарського призначення; г) зони відчуження та зони безумовного (обов`язкового) відселення території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; ґ)під будівлями, спорудами, іншими об`єктами нерухомого майна державної власності; д)під об`єктами інженерної інфраструктури загальнодержавних та міжгосподарських меліоративних систем державної власності; е) визначених у наданих до набрання чинності цим пунктом дозволах на розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок, наданих органами виконавчої влади з метою передачі земельних ділянок у постійне користування державним установам природно-заповідного фонду, державним лісогосподарським та водогосподарським підприємствам, установам та організаціям, якщо рішення зазначених органів не прийняті.

Частиною першою та десятою статті 25 Земельного кодексу України визначено, що при приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій земельні ділянки передаються працівникам цих підприємств, установ та організацій, працівникам державних та комунальних закладів освіти, культури, охорони здоров`я, розташованих на території відповідної ради, а також пенсіонерам з їх числа з визначенням кожному з них земельної частки (паю). Органи виконавчої влади або органи місцевого самоврядування у процесі приватизації створюють резервний фонд земель за погодженням його місця розташування з особами, зазначеними в частині першій цієї статті у розмірі до 15 відсотків площі усіх сільськогосподарських угідь, які були у постійному користуванні відповідних підприємств, установ та організацій.

Стаття 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод наголошує, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Поняття права на майно передбачає також і "законні очікування" на його отримання. Відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, що виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, та здійснювалося примусове виконання рішення.

Вищезазначене підтверджується правовою позицією Великої Палати верховного Суду від 09.11.2021 року (справа№ 542/1403/17, провадження № 14-106цс21).

Будь-яких доказів щодо відсутності земель запасу комунальної власності відповідної територіальної громади та/або земель запасу, резервного фонду, відповідачем не надано.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про задоволення позову.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.263-265 ЦПК України,

в и р і ш и в :

Позов задовольнити повністю.

Виділити ОСОБА_1 з резервного фонду земель запасу земельну ділянку площею 3,9878 умовних кадастрових гектарів для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, розташованої на території Жмеринської міської ради Вінницької області (територія Курилівецької сільської ради) в натурі /(на місцевості).

Стягнути з Жмеринської міської ради Вінницької області, місце знаходження: Вінницька область, м. Жмеринка, вул. Центральна, 4, код ЄДРПОУ 03084233 на користь ОСОБА_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 судовий збір в сумі 968,40 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Вінницького апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Суддя