Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/23586/25 — Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 160/23586/25

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Хурси О. О., розглянувши в приміщенні суду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін в приміщенні суду за позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ), в якому просить:

- визнати протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в/ч НОМЕР_2 , щодо не пропуску через державний кордон України ОСОБА_1 ;

- стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 кошти на відшкодування шкоди, заподіяної протиправними діями відповідача у сумі 19277,47 грн, у тому числі матеріальна шкода - 17277,47 грн та моральна шкода - 2000 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивачем зазначено, що останній прибув 15.07.2025 до пункту пропуску, після подання працівнику прикордонної служби документів для перетинання кордону отримав відмову, без отримання рішення про відмову у перетині державного кордону, без зазначення підстав відмови.

У відзиві відповідач вважає, що твердження про відсутність рішення обумовлені відмовою позивача від його підпису, який при спробі перетину кордону не надав підтверджуючі документи, які б могли свідчити про наявність підстав для перетину державного кордону під час дії правового режиму воєнного стану, що саме і стало причиною для прийняття оскаржуваного рішення. Акт містить в собі посилання на паспортний документ позивача та підписи двох свідків, яких позивач може викликати в суд у разі якщо він ставить акт під сумнів. Крім того, позивач намагався перетнути державний кордон з 15 на 16 липня 2025 року, тобто після набрання чинності Законом України № 3633 IX, який передбачив необхідність уточнити військово-облікові дані. Відповідач звертає увагу, на те що наявність відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та право на перетин державного кордону в умовах воєнного стану є різними за своєю правовою природою.

У відповіді на відзив позивач звертає увагу, що як оскаржуване рішення так і акт про відмову в його отримання не містять усіх необхідних реквізитів, та не можуть бути доказом доведення до відома позивача. Крім того, акт відмови від підпису відображає невірно зазначене прізвище позивача, копія оскаржуваного рішення надана відповідачем містить ознаки виправлення, у наданих документах відсутні відмітки про засвідчення. Відповідачу під час перетину кордону надані свідоцтво про народження та висновок ЛКК, довідка про отримання допомоги за догляд, довідку про надання відстрочки на підставі здійснення постійного нагляду. За наявності сумнівів у документах відповідачем в межах повноважень не здійснено перевірки інформації за електронними реєстрами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

Рішенням НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) від 16.07.2025 № 1853 про відмову в перетинанні державного кордону України відмовлено ОСОБА_1 виїзду з України.

Згідно довідки від 08.07.2025 №314 Центрального управління соціального захисту населення у Центральному районі Дніпровської міської ради ОСОБА_1 призначено компенсацію за догляд фізичній особі, які надає соціальні послуги з догляду ОСОБА_2 .

Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.

Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закон України від 05 листопада 2009 року № 1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі Закон № 1710).

Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 Закону № 1710 прикордонний контроль державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Прикордонний контроль здійснюється з метою протидії незаконному переміщенню осіб через державний кордон, незаконній міграції, торгівлі людьми, а також незаконному переміщенню зброї, наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, боєприпасів, вибухових речовин, матеріалів і предметів, заборонених до переміщення через державний кордон.

Відповідно до абзацу першого частини 3 статті 6 Закону № 1710 пропуск осіб через державний кордон здійснюється уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України за дійсними паспортними документами, а у передбачених законодавством України випадках також за іншими документами. Пропуск транспортних засобів, вантажів через державний кордон здійснюється після проходження всіх передбачених законом видів контролю на державному кордоні.

Прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем (частина 4 статті 6 Закону № 1710).

Частиною другою статті 3 Закону № 3857 передбачено, що правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України.

Порядок перетинання громадянами України державного кордону визначений Правилами перетинання державного кордону України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 № 57 (далі Правила).

За змістом пункту 2 Правил у випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.

Відповідно до п. 2-6 Правил у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.

Частиною першої статті 2 Закону №1710-VI передбачено, що прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів.

Відповідно до абзацу 1 частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.

За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв`язку з відсутністю документів, необхідних для в`їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв`язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України "Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України", відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.

Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, затверджена наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 №967 .

Так, у пункті 1 цього рішення зазначаються, з-поміж іншого, підстави для тимчасового обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон.

У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб`єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв`язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.

Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб`єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.

Так, в обґрунтовання відмови в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні від 16.07.2025 зазначено Закон України «Про порядок виїзду з України та виїзду в Україну громадян України» та Правила перетинання державного кордону громадянами України, затвердженими ЦКМУ №57 від 27.01.1985 року.

При цьому, вказане рішення не містить підстав прийняття відмови у перетинанні державного кордону України.

Отже, ухвалюючи спірне рішення НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) не було надано належної правової оцінки документам наданим позивачем, на підтвердження права на перетин державного кордону України.

Суд враховує, що загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення відповідним органом конкретних підстав їх прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів їх прийняття.

Отже, таке рішення прийнято суб`єктом владних повноважень передчасно та воно не відповідає критеріям, визначених частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позов слід задовольнити шляхом визнання протиправними рішенням НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 16.07.2025 № 1853 про відмову в перетинанні державного кордону України.

Щодо стягнення моральної шкоди у розмірі 2000,00 грн, суд зазначає таке.

Стаття 56 Конституції України передбачає, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Частиною першою статті 22 Цивільного кодексу України встановлено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Приписами статті 23 Цивільного кодексу України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав; моральна шкода полягає у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Згідно зі статтею 1167 Цивільного кодексу України моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Моральна шкода відшкодовується незалежно від вини органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала:

1) якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

2) якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом.

Загальні підходи до відшкодування моральної шкоди, завданої суб`єктом владних повноважень, сформульовані Верховним Судом у постанові від 10.04.2019 у справі № 464/3789/17.

Зокрема, суд дійшов висновку, що адекватне відшкодування шкоди, зокрема й моральної, за порушення прав людини є одним із ефективних засобів юридичного захисту (п. 49).

Моральна шкода полягає у стражданні або приниженні, яких людина зазнала внаслідок протиправних дій. Страждання і приниження - емоції людини, змістом яких є біль, мука, тривога, страх, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості, тривала невизначеність, інші негативні переживання (п.52).

Порушення прав людини чи погане поводження із нею з боку суб`єктів владних повноважень завжди викликають негативні емоції. Проте, не всі негативні емоції досягають рівня страждання або приниження, які заподіюють моральну шкоду. Оцінка цього рівня залежить від усіх обставин справи, які свідчать про мотиви протиправних дій, їх інтенсивність, тривалість, повторюваність, фізичні або психологічні наслідки та, у деяких випадках, стать, вік та стан здоров`я потерпілого (п. 56).

Відсутність наслідків у вигляді розладів здоров`я внаслідок душевних страждань, психологічних переживань не свідчить про те, що позивач не зазнав страждань та приниження, а отже і не свідчить про те, що моральної шкоди не завдано.

У розвиток цих положень, у постанові від 27.11.2019 у справі №750/6330/17 Верховний Суд звернув увагу на те, що виходячи із загальних засад доказування, у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органами державної влади та органами місцевого самоврядування, позивач повинен довести, які саме дії (рішення, бездіяльність) спричинили страждання чи приниження, яку саме шкоду вони заподіяли і який її розмір (п. 51).

У справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження, встановити причинно-наслідковий зв`язок та визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам (п. 53).

З огляду на характер правовідносин між людиною і державою (в особі органу державної влади чи органу місцевого самоврядування), з метою забезпечення реального та ефективного захисту прав людини, у справах адміністративного судочинства саме на суб`єкта владних повноважень-відповідача покладається тягар спростування факту заподіяння моральної шкоди та доведення неадекватності (нерозумність, несправедливість) її розміру, визначеного позивачем (п. 54).

Так, позивач зазначає, що заподіяна йому моральна шкода полягає в переживаннях у зв`язку із неможливістю дістатися місця проживання через комендантську годину.

Наведені позивачем обставини, за оцінкою суду, спричинили йому душевні страждання, переживання, стрес та відчуття невизначеності, тобто заподіяли йому моральну шкоду.

Так, на підтвердження понесених витрат, які не компенсуються перевізниками позивачем надано копії білетів Дніпро-Кишинів загальна сума 4000 грн., авіаквитки на 16.07.2025 з Кишиніва в сумі 13277,47 коп. придбаних для супроводу ОСОБА_2 (а.с. 19-22)

Доказами на підтвердження неможливості повернення та компенсації суми у зв`язку із неприбуттям на рейс є лист від 01.08.2025 товариства з обмеженою відповідальністю «Лайкбас», а також лист оператора SkyUp Airlines (а.с. 23-24).

Таким чином, з урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що з метою повного, всебічного захисту прав позивача, позов слід задовольнити частково шляхом стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 17277,47 грн. матеріальної шкоди; стягнення з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України на користь ОСОБА_1 заподіяну моральну шкоду в розмірі 2000,00 грн.

У відповідності до вимог частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Суд вважає необхідним стягнути з відповідача за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача сплачений ним судовий збір.

Керуючись статтями 9, 72-74, 77, 241-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити повністю.

Стягнути з НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 матеріальну шкоду у розмірі 17277,47 грн, та моральну шкоду у розмірі 2000 грн.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України в/ч НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в розмірі 1211,20 грн.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до П`ятого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 12.10.2026.

Суддя Олександр ХУРСА