Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №320/37251/25 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року Київ справа №320/37251/25

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Горобцової Я.В., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ КОМЕРЦ» про стягнення адміністративно-господарських санкцій та пені, -

встановив:

До Київського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ КОМЕРЦ», в якій позивач просить суд:

- стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ КОМЕРЦ» за невиконання нормативу, встановленого частиною 1 статті 19 Закону № 875-ХІІ, на користь Київського міського відділення Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю грошову суму в рахунок адміністративно-господарських санкцій та пені за порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій у розмірі 749 055,46 грн.

Свої вимоги позивач мотивує тим, що відповідач не виконав норматив щодо чисельності робочих місць для осіб яким встановлена інвалідність, чим порушено норми частини 1 статті 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875 (далі також - Закон №875).

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18.09.2025 відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників за наявними матеріалами справи.

Відповідач подав відзив на позовну заву, де заперечив проти задоволення позовних вимог, зазначає, що з урахуванням положень Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення національної системи кваліфікацій відповідно до актуальних потреб ринку праці» №4353-ІХ, яким було виключено абз.2 п. 4 ч. 3 ст. 50 Закону України «Про зайнятість населення», у ТОВ «ФОЗЗІ КОМЕРЦ» відсутній обов`язок подавати інформацію про попит на робочу силу (вакансії) у порядку передбаченому Наказом Міністерства економіки України «Про затвердження форми звітності № 3-ПН «Інформація про попит на робочу силу (вакансії)» та Порядку її подання» №877-22 від 12.04.2022. Крім того, метою організації працевлаштування інвалідів, відповідач, на виконання положень ст. 18 Закону №875-XII видав №3/1 від 16.02.2024 про організацію роботи щодо пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Вважає, що відповідачем належним чином виконувались вимоги нормативно правових актів , що регулюють правовідносини соціальної захищеності інвалідів, у тому числі щодо створення робочих місць для них.

Дослідивши подані позивачем документи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Товариство з обмеженою відповідальністю «ФОЗЗІ КОМЕРЦ» (код ЄДРПОУ 42751590; адреса: пр-т Павла Тичини, буд. 1 В, оф. 189, м. Київ, 02152) перебуває на обліку в Київському міському відділенні Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю.

Київським міським відділенням фонду соціального захисту осіб з інвалідністю в автоматизованому режимі, за допомогою Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування та Централізованого банку даних з проблем інвалідності, сформовано розрахунок сум адміністративно-господарських санкцій, що підлягають сплаті у зв`язку з невиконанням нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю за 2024 рік, та направлено такий розрахунок відповідачу.

Згідно з цим розрахунком, середньооблікова кількість штатних працівників: 36 осіб; середньооблікова кількість штатних працівників, яким встановлена інвалідність: 0 осіб; норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо працює від 8 до 25 осіб, становить 1 особа.

Оскільки відповідач не виконав нормативу по працевлаштуванню у 2024 році осіб з інвалідністю та в строк до 15.04.2025 самостійно не сплатив адміністративно-господарські санкції за одне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте ним, в розмірі 721 633,14 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом. Окрім того, позивач нарахував відповідачу пеню за період з 16.04.2025 по 30.06.2025 (76 днів) в сумі 27 422,32 грн.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив таке.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 4 ст. 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.

Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.

Згідно з ст. 172 Кодексу законів про працю України у випадках, передбачених законодавством, на власника або уповноважений ним орган покладається обов`язок організувати працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до медичних рекомендацій.

Основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні і гарантії для них щодо рівних з усіма іншими громадянами можливостей для участі в економічній, політичній і соціальній сферах життя суспільства, створення необхідних умов, які дають можливість особам з інвалідністю ефективно реалізувати права та свободи людини і громадянина та вести повноцінний спосіб життя згідно з індивідуальними можливостями, здібностями і інтересами визначає Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21.03.1991 року №875-XII (далі - Закон №875-XII).

Частинною 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII (далі Закон № 875-XII) визначено, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов`язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Статтею 19 Закону № 875-XII передбачено, що для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до нормативу, встановленого частиною першою цієї статті, і забезпечують працевлаштування осіб з інвалідністю. При розрахунках кількість робочих місць округлюється до цілого значення.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно здійснюють працевлаштування осіб з інвалідністю у рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог статті 18 цього Закону.

Виконанням нормативу робочих місць у кількості, визначеній згідно з частиною першою цієї статті, вважається працевлаштування підприємством, установою, організацією, у тому числі підприємством, організацією громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичною особою, яка використовує найману працю, осіб з інвалідністю, для яких це місце роботи є основним.

До виконання підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, нормативу робочих місць, визначеного згідно з частиною першою цієї статті, може бути зараховано забезпечення роботою осіб з інвалідністю на підприємствах, в організаціях громадських організацій осіб з інвалідністю шляхом створення господарських об`єднань підприємствами, установами, організаціями, фізичними особами, які використовують найману працю, та підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю з метою координації виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Порядок реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, строки подання йому звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, зарахування кількості робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, контролю за виконанням нормативу робочих місць та перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо їх реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, його відділеннях, подачі щорічного звіту, а також надання державній службі зайнятості інформації, необхідної для організації працевлаштування осіб з інвалідністю, визначаються Кабінетом Міністрів України.

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, з метою контролю за виконанням нормативу робочих місць, передбаченого частиною першою цієї статті, у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, здійснює перевірки підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, які використовують найману працю, щодо реєстрації у Фонді соціального захисту інвалідів, подання ними звітів про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю, виконання нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування осіб з інвалідністю, у тому числі шляхом його зарахування.

Підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, в яких за основним місцем роботи працює 8 і більше осіб, реєструються у відповідних відділеннях Фонду соціального захисту інвалідів за своїм місцезнаходженням і щороку подають цим відділенням звіт про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Керівники підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, у разі незабезпечення виконання нормативів робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю, неподання Фонду соціального захисту інвалідів звіту про зайнятість та працевлаштування осіб з інвалідністю несуть відповідальність у встановленому законом порядку.

За правилами ст. 20 Закону № 875-XII підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, де середньооблікова чисельність працюючих осіб з інвалідністю менша, ніж установлено нормативом, передбаченим статтею 19цього Закону, щороку сплачують відповідним відділенням Фонду соціального захисту інвалідів адміністративно-господарські санкції, сума яких визначається в розмірі середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю, за кожне робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю. Для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичних осіб, де працює від 8 до 15 осіб, розмір адміністративно-господарських санкцій за робоче місце, призначене для працевлаштування особи з інвалідністю і не зайняте особою з інвалідністю, визначається в розмірі половини середньої річної заробітної плати на відповідному підприємстві, в установі, організації, у тому числі на підприємстві, в організації громадських організацій осіб з інвалідністю, у фізичної особи, яка використовує найману працю. Положення цієї частини не поширюється на підприємства, установи і організації, що повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів.

Порушення термінів сплати адміністративно-господарських санкцій тягне за собою нарахування пені. Пеня обчислюється виходячи з 120 відсотків річних облікової ставки Національного банку України, що діяла на момент сплати, нарахованої на повну суму недоїмки за весь її строк.

Сплату адміністративно-господарських санкцій і пені підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичні особи, які використовують найману працю, проводять відповідно до закону за рахунок прибутку, який залишається в їх розпорядженні після сплати всіх податків і зборів (обов`язкових платежів).

Адміністративно-господарські санкції розраховуються та сплачуються підприємствами, установами, організаціями, у тому числі підприємствами, організаціями громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичними особами, зазначеними в частині першій цієї статті, самостійно в строк до 15 квітня року, наступного за роком, в якому відбулося порушення нормативу, встановленого частиною першою статті 19 цього Закону. При цьому до правовідносин із стягнення адміністративно-господарських санкцій, передбачених цим Законом, не застосовуються строки, визначені статтею 250 Господарського кодексу України.

У разі несплати адміністративно-господарських санкцій або пені чи неможливості їх сплати за рішенням суду їх стягнення в примусовому порядку може бути звернено на майно підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій осіб з інвалідністю, фізичної особи, яка використовує найману працю, в порядку, передбаченому законом.

Із матеріалів справи судом встановлено, що відповідач видав №3/1 від 16.02.2024 про організацію роботи щодо пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до якого, з метою виконання вимог законодавства України щодо працевлаштування осіб з інвалідністю, забезпечення належного кадрового супроводу та підвищення рівня соціальної відповідальності підприємства, наказано покласти на начальника відділу кадрів обов`язок із здійснення організації пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю відповідно до встановленої квоти. Крім того, наказано проводити моніторинг наявності вакантних посад, придатних для працевлаштування осіб з інвалідністю; організувати інформування керівників структурних підрозділів про обов`язковість дотримання нормативу робочих місць для працевлаштування осіб з інвалідністю; інформувати керівництво підприємства про стан виконання нормативу щокварталу; забезпечити ведення відповідної кадрової документації.

Поряд з цим, наказано керівникам структурних підрозділів сприяти начальнику відділу кадрів у підборі посад, які можуть бути рекомендовані для працевлаштування осіб з інвалідністю; створювати належні умови праці для працевлаштованих працівників відповідно до їхніх індивідуальних програм реабілітації та законодавчих вимог.

Відповідно до ч. 5 ст. 241 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, відповідно до висновків, викладених у постановах Касаційного адміністративного суду від 13 липня 2020 року у справі №804/4097/18, від 18 червня 2020 року у справі №812/1127/18, від 18 червня 2020 року у справі № 815/3117/18, від 17 вересня 2020 року у справі № 160/4443/19: «Доказом, який свідчить про створення робочих місць для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальних робочих місць, та інформування органів зайнятості про наявність вільних робочих місць для інвалідів, є наказ по підприємству стосовно створення відповідного робочого місця, звіт форми №3-ПН, що подається у порядку, визначеному наказом Міністерства соціальної політики України №316 від 31 травня 2013 року».

Таким чином, відповідач вживав усі заходи, передбачені чинним законодавством України, спрямовані на працевлаштування осіб з інвалідністю, а саме: створював робочі місця для таких осіб та своєчасно, вживав заходи пошуку та працевлаштування осіб з інвалідністю.

Відповідно до наведених правових норм Закону №875-XII підприємство в частині працевлаштування осіб з інвалідністю зобов`язано лише виділяти і створювати робочі місця для працевлаштування, надавати Державній службі зайнятості відповідну інформацію і звітувати перед Фондом соціального захисту інвалідів.

Відтак за умови виконання цих зобов`язань до суб`єкта господарської діяльності не може бути застосовано адміністративно-господарські санкції згідно зі ст. 20 Закону.

Зазначене підтверджується позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 22 травня 2020 року у справі № 520/3919/19: «Верховний Суд наголошує, що Законом України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» також визначено, що працевлаштування інвалідів здійснюється або шляхом їх безпосереднього звернення до підприємства, або шляхом звернення до державної служби зайнятості, яка в свою чергу здійснює пошук підходящої роботи для працевлаштування такого інваліда. Тому обов`язок по працевлаштуванню інвалідів відповідно до встановленого Законом нормативу покладається як на роботодавців, так і на державну службу зайнятості. Водночас, нормами чинного законодавства не покладено обов`язку підприємств самостійного пошуку інвалідів для подальшого працевлаштування».

Аналогічна позиція висловлена у постановах Верховного Суду від 18 серпня 2020 року у справі № 580/2188/19, від 29 квітня 2020 року у справі №360/1833/19, від 22 березня 2018 року у справі № 807/545/17, від 30 січня 2018 року у справі № П/811/696/17, від 06 січня 2018 року у справі № П/811/693/17.

Також у постановах Верховного Суду від 03 грудня 2020 року у справі №812/1189/18, від 22 травня 2020 у справі № 520/3919/19, від 29 квітня 2020 у справі № 360/1833/19, від 28 квітня 2020 у справі № 824/643/18-а, від 20 лютого 2020 у справі № 520/3907/19, від 31 січня 2020 у справі № 823/763/17 суд дійшов висновку про те, що: «Підприємство не несе відповідальності за невиконання нормативу працевлаштування осіб з інвалідністю, якщо воно розробило необхідні заходи по створенню для них робочих місць, зокрема, створило робочі місця для таких осіб та своєчасно, достовірно, в повному обсязі проінформувало відповідні установи, але фактично не працевлаштувало інваліда з причин незалежних від нього: відсутність інвалідів, відмова інваліда від працевлаштування на підприємство, бездіяльність державних установ, які повинні сприяти працевлаштуванню інвалідів».

Враховуючи наведене, суд погоджується із відповідачем, що законодавством не встановлено обов`язку підприємства щодо самостійного пошуку та підбору осіб з інвалідністю суб`єктом господарської діяльністю для їх працевлаштування, оскільки воно здійснюється на підставі особистого звернення особи з інвалідністю, у тому числі, безпосередньо до потенційного роботодавця, або ж до відповідного центру зайнятості.

Враховуючи встановлені судом обставини та наведені правові норми, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову.

Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

За правилами ст. 139 КАС України судові витрати розподілу не підлягають.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255, 295 КАС України, суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Я.В. Горобцова

Горобцова Я.В.