Рішення від 08 жовтня 2026 р. у справі №320/13699/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

09 жовтня 2026 року м. Київ справа №320/13699/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Василенко Г.Ю., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю: "Українська автомобільна корпорація" про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

в с т а н о в и в:

До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України, третя особа: Товариство з обмеженою відповідальністю: "Українська автомобільна корпорація", в якому просить суд:

- визнати протиправними дії відповідача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 і скасувати постанову про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 29.03.2021;

- зобов`язати відповідача скасувати всі вжиті заходи щодо виконання рішення суду в рамках виконавчих проваджень №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_1, НОМЕР_5, НОМЕР_6 - включно із арештами і заборонами відчуження нерухомого майна і транспортних засобів;

- зобов`язати відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про наявність зобов`язань позивача у виконавчих провадженнях №№ НОМЕР_5, НОМЕР_6.

Обґрунтовуючи свої вимоги, позивач повідомив, що не погоджується з діями та рішеннями відповідача, внаслідок чого звернувся до суду з позовом у цій справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі та вирішено здійснити розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та в порядку, визначеному положеннями ст. 287 КАС України.

Відповідач відзиву на позовну заяву, заперечень проти позову, будь-яких пояснень, заяв чи клопотань до суду не надіслав.

Третя особа правом на подання відзиву на позов не скористалась.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду закрито провадження у справі в частині позовних вимог про визнання протиправними дії відповідача у виконавчому провадженні № НОМЕР_1 і скасування постанови про відкриття виконавчого провадження № НОМЕР_1 від 29.03.2021; зобов`язання відповідача скасувати всі вжиті заходи щодо виконання рішення суду в рамках виконавчих проваджень №№ НОМЕР_2, НОМЕР_3, НОМЕР_4, НОМЕР_1, НОМЕР_5, НОМЕР_6 - включно із арештами і заборонами відчуження нерухомого майна і транспортних засобів.

Відповідно до частини п`ятої статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Учасники справи з клопотанням про розгляд справи у судовому засіданні до суду не звертались.

З урахуванням викладеного, розгляд справи судом здійснено у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами та доказами.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши усі фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.

У Дніпровському відділі державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України перебували виконавчі провадження №№ НОМЕР_5, НОМЕР_6 про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору у сумі 24410,00 грн та стягнення витрат виконавчого провадження у сумі 370,20 грн.

Відповідно до відомостей автоматизованої системи виконавчого провадження, 24.07.2026 заступником начальника відділу Дніпровського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Київського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України прийнято постанову про закриття виконавчого провадження НОМЕР_6 на підставі пункту 9 частини 1 статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

Також, 30.07.2020 старшим державним виконавцемДніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) прийнято постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні НОМЕР_5 на підставі пункту 2 частини 1 статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Судом встановлено, що, станом на час розгляду цієї адміністративної справи, в Єдиному реєстрі боржників міститься інформація, що ОСОБА_1 є боржником у виконавчому провадженні НОМЕР_5.

Вважаючи, що відповідачем протиправно не виключено його з Єдиного реєстру боржників, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі, з приводу чого суд зазначає таке.

За частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначає Закон України "Про виконавче провадження" від 02.06.2016 N 1404-VIII (далі - Закон N 1404-VIII).

Відповідно до ст. 1 Закону N 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Частиною 1 ст. 5 Закону N 1404-VIII визначено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".

Згідно з ч. 1 ст. 13 Закону N 1404-VIII під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до ч. 1 ст. 14 Закону N 1404-VIII учасниками виконавчого провадження є виконавець, сторони, представники сторін, прокурор, експерт, спеціаліст, перекладач, суб`єкт оціночної діяльності - суб`єкт господарювання, особи, права інтелектуальної власності яких порушені, - за виконавчими документами про конфіскацію та знищення майна на підставі статей 176, 177 і 229 Кримінального кодексу України, статті 51-2 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Згідно з ч. 2 ст. 15 Закону N 1404-VIII боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

Приписи ч. 1 ст. 9 Закону N 1404-VIII передбачають, що єдиний реєстр боржників - це систематизована база даних про боржників, що є складовою автоматизованої системи виконавчого провадження та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Відомості про боржників, включені до Єдиного реєстру боржників, є відкритими розміщуються на офіційному вебсайті Міністерства юстиції України.

Згідно з ч. 5 ст. 9 Закону N 1404-VIII відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників (крім відомостей щодо боржників, якими є державні органи, органи місцевого самоврядування, а також боржників, які не мають заборгованості за виконавчим документом про стягнення періодичних платежів більше трьох місяців, та боржників за рішенням немайнового характеру) одночасно з винесенням постанови про відкриття виконавчого провадження.

Відповідно до ч. 7 ст. 9 Закону N 1404-VIII відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 цього Закону або постанови, передбаченої частиною четвертою статті 40 цього Закону, чи в день встановлення виконавцем факту відсутності заборгованості за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів.

Пунктами 1, 3, 11 ч. 1 ст. 37 Закону N 1404-VIII визнано, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо: стягувач подав письмову заяву про повернення виконавчого документа; стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення; запроваджено тимчасову адміністрацію банку-боржника, крім рішень немайнового характеру.

Аналогічні норми передбачені і Положенням про автоматизовану систему виконавчого провадження, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 05.08.2016 за N 2432/5 (далі - Положення N 2432/5), відповідно до п. 2 розділу І якого, єдиний реєстр боржників - систематизована база даних про боржників, що є складовою системи та ведеться з метою оприлюднення в режимі реального часу інформації про невиконані майнові зобов`язання боржників та запобігання відчуженню боржниками майна.

Так, згідно з пунктами 6, 7 розділу XI Положення N 2432/5, система виключає відомості про боржника з Єдиного реєстру боржників одночасно з винесенням постанови: про закінчення виконавчого провадження згідно зі статтею 39 Закону України "Про виконавче провадження"; про повернення виконавчого документа стягувачу на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону України "Про виконавче провадження"; про скасування заходів примусового виконання за виконавчими документами про стягнення періодичних платежів; про скасування заходів примусового виконання згідно з частиною четвертою статті 40 Закону України "Про виконавче провадження"; про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.

У разі скасування постанови про відкриття виконавчого провадження відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників. У разі відновлення виконавчого провадження відомості про боржника вносяться до Єдиного реєстру боржників.

З аналізу викладених приписів Закону N 1404-VIII та Положення N 2432/5 вбачається, що чинним законодавством визначено вичерпний перелік підстав, за яких відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників.

Судом установлено, що виконавчий документ у виконавчому провадженні НОМЕР_5 повернуто стягувачу на підставі п. 2 ч. 1 ст. 37 Закону України "Про виконавче провадження".

Пунктом 2 ч. 1 ст. 37 Закону N 1404-VIII передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернено стягнення, а здійснені виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.

Вказана підстава не відноситься до вичерпного переліку підстав, встановлених законом, що дозволяють виключити відповідні відомості з реєстру.

Суд зазначає, що Верховний Суд неодноразово викладав висновки щодо застосування частини сьомої статті 9 Закону N 1404-VIII у подібних правовідносинах.

У постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 22.06.2020 у справі N 160/4015/19 зазначено, що вимоги пункту 2 статті 37 Закону N 1404-VIII, на підставі якої виконавчі провадження тричі поверталися стягувачу, не входять до правових підстав виключення відомостей з вказаного Єдиного реєстру боржників стосовно позивача, та які закріплені в частині сьомій статті 9 Закону N 1404-VIII.

Подібний висновок був також викладений у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29.11.2022 у справі N 910/4404/17, у якій зазначено таке: "Законом N 1404-VIII установлений вичерпний перелік підстав, за наявності яких відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників. Розширеному тлумаченню такі підстави не підлягають. Такий механізм запроваджено законодавцем з метою захисту прав стягувачів, оскільки відповідно до частини п`ятої статті 37 Закону N 1404-VIII повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред`явити виконавчий документ до виконання протягом строків, установлених статтею 12 цього Закону. З правового аналізу положень пункту 2 частини першої та частини п`ятої статті 37 Закону N 1404-VIII випливає, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову та не позбавляє стягувача права повторно звернутись до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, і також не позбавляє стягувача права звернутись до суду з заявою про поновлення строку пред`явлення виконавчого документа до виконання".

Отже, імперативні приписи ч. 7 ст. 9 Закону N 1404-VIII установлюють, що відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників у випадку винесення постанови про повернення виконавчого документа стягувачу виключно на підставі пунктів 1, 3, 11 частини першої статті 37 Закону N 1404-VIII.

Водночас пункт 2 ч. 1 ст. 37 Закону N 1404-VIII, на підставі якого у спірних правовідносинах було повернуто виконавчий документ стягувачу у виконавчому провадженні N НОМЕР_5, не входить до правових підстав виключення відомостей з Єдиного реєстру боржників.

З аналізу положень пункту 2 ч. 1 та ч. 5 ст. 37 Закону N 1404-VIII випливає, що повернення виконавчого документа стягувачу, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернене стягнення, не означає закінчення (закриття) виконавчого провадження і не тягне за собою наслідків у вигляді неможливості розпочати його знову. У випадку повернення виконавчого документа з указаних підстав стягувач не позбавлений права повторно звернутися до органу державної виконавчої служби за виконанням судового рішення протягом встановлених законом строків, а у випадку пропуску цього строку - звернутися до суду з заявою про поновлення строку на пред`явлення виконавчого документа до виконання.

Зважаючи, що повернення виконавчого документа стягувачу у зв`язку з відсутністю у боржника майна, на яке може бути звернено стягнення, не є підставою для виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників, суд зазначає про відсутність підстав для зобов`язання відповідача виключити з Єдиного реєстру боржників відомості про наявність зобов`язань позивача у виконавчому провадженні №№ НОМЕР_5.

Такі висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.04.2025 у справі N 580/12260/23.

Суд, також, відмовляє у задоволенні позовної вимоги в частині виключення з Єдиного реєстру боржників відомостей про наявність зобов`язань позивача у виконавчому провадженні НОМЕР_6, оскільки судом встановлено, що позивач не внесений до Єдиного реєстру боржників за вказаним виконавчим провадженням, а, отже, така вимога є безпідставною.

Інших суттєвих доводів та/або доказів щодо обґрунтування заявлених позовних вимог та заперечень проти них, які могли б потягнути зміну висновків суду щодо спірних правовідносин, учасниками справи суду не наведено та не надано.

В пункті 42 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бендерський проти України" від 15.11.2007, заява N 22750/02, зазначено, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають у достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися в світлі обставин кожної справи.

Частиною 2 статті 2 КАС України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з статтею 72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи

Відповідно до ч. ч. 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

У процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.

Приймаючи до уваги вищенаведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення позову.

Виходячи з висновків суду про відмову у задоволенні позову, підстав для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, немає.

Враховуючи викладене, керуючись статтями 2, 72-77, 139, 241-246, 251 Кодексу адміністративного судочинства України суд

в и р і ш и в:

У задоволенні адміністративного позову відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Василенко Г.Ю.