Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №320/20445/26 — Київський окружний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 жовтня 2026 року справа №320/20445/26

Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Вісьтак М. Я., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) в приміщенні суду м. Києва адміністративний позов ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії,

встановив:

Зміст позовних вимог та процесуальні дії у справі.

Представник ОСОБА_1 звернувся у Київський окружний адміністративний суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, у якому просить суд:

- Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.04.2026 №2600-0202-8/57105 щодо відмови ОСОБА_1 виплати пенсії за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» з врахуванням періоду роботи з 22.03.2012 по 27.01.2021.

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи відповідно до трудового договору №03/12 від 22.03.2012 з 22.03.2012 по 27.01.2021, з урахуванням сум заробітної плати, відповідно до Довідки ТОВ «ЕнергоЕкоКомплекс» для обрахування пенсії за 2012-2021 роки та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 26.08.2021.

- Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 з врахуванням періоду роботи 01.07.1992 по 24.04.1999, починаючи з 26.08.2021.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями для розгляду зазначеної справи визначено головуючого суддю - Вісьтак М. Я.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 15.05.2026 року прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі.

Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.10.2026 постановлено витребувати певні докази у сторони відповідача.

09.10.2026 на адресу Київського окружного адміністративного суду сторона відповідача скерувала клопотання про долучення доказів на виконання вимог ухвали.

Правова позиція сторін.

ОСОБА_1 зазначає, що у 2021 році, набувши пенсійного віку, звернувся до відповідача із заявою про призначення пенсії за віком. За результатами розгляду заяви відповідач відмовив у призначенні пенсії за віком у зв`язку з відсутністю необхідного страхового стажу та обрахував страховий стаж у розмірі 26 років 04 місяці 13 днів. При цьому відповідач зазначив, що період роботи позивача в Республіці Казахстан з 2012 по 2021 роки не враховується у зв`язку з відсутністю відомостей про сплату страхових внесків. Згодом позивачу було призначено пенсію за віком, однак без урахування періоду роботи в Республіці Казахстан, а також із визначенням дати звільнення за записом у трудовій книжці як 24.04.1996 замість 24.04.1999, унаслідок чого, на думку позивача, не було враховано три роки страхового стажу. ОСОБА_1 стверджує, що при зверненні із заявою про призначення пенсії ним було подано документи, які підтверджують відповідний страховий стаж, зокрема трудову книжку НОМЕР_2 , довідку № 09/21 від 02.09.2021, наказ № 22 від 24.04.1999, трудовий договір № 03/12 від 22.03.2012, довідку для нарахування пенсії № 54 від 12.10.2021 та виписку щодо нарахування і руху коштів. Щодо періоду роботи в Республіці Казахстан позивач зазначає, що відповідно до трудового договору № 03/12 від 22.03.2012 та довідки № 54 від 12.10.2021 з 22.03.2012 по 27.01.2021 працював у місті Астана Республіки Казахстан у товаристві з обмеженою відповідальністю «ЕнергоЕкоКомплекс». На його думку, зазначені документи підтверджують факт роботи у спірний період. Крім того, позивач зазначає, що надав відповідачу виписку щодо надходження коштів з місця роботи. ОСОБА_1 вважає, що до його страхового стажу має бути зараховано період роботи з 22.03.2012 по 27.01.2021. На його думку, до набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 № 1328 Україна виконувала зобов`язання за Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992. У зв`язку з цим при зарахуванні періодів роботи після 01.01.1992 органи Пенсійного фонду України, як вважає позивач, повинні керуватися законодавством, чинним у період здійснення трудової діяльності. ОСОБА_1 також посилається на довідку № 54 від 12.10.2021 про заробітну плату для обчислення пенсії за 2012- 2021 роки та зазначає, що відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» пенсіонер за бажанням може подати довідку про заробітну плату (дохід). Щодо періоду роботи з 01.07.1992 по 24.04.1999 позивач зазначає, що при зверненні за призначенням пенсії подав трудову книжку НОМЕР_2 від 28.04.1980. У записі № 22 трудової книжки зазначено дату звільнення 24.04.1996. Водночас позивач подав довідку № 09/21 від 02.09.2021 та наказ № 22 від 24.04.1999, які, за його твердженням, підтверджують правильну дату звільнення - 24.04.1999. Позивач зазначає, що неодноразово повідомляв відповідача про помилковість запису в трудовій книжці та необхідність обчислення страхового стажу по 24.04.1999. Позивач зазначає, що його представник звернувся до відповідача з адвокатським запитом щодо неврахованих періодів, за результатами розгляду якого відповідач листом від 10.04.2026 № 2600-0202-8/57105 повідомив, що період з 01.07.1992 по 24.04.1999 повністю врахований після адвокатського звернення. Водночас, як зазначає позивач, відповідач не здійснив перерахунок пенсії та виплату заборгованості за цим періодом. ОСОБА_1 вважає, що всі необхідні документи для правильного обчислення страхового стажу та пенсії були подані ним ще при первинному зверненні у 2021 році, а тому неврахування відповідних періодів порушує його права. З огляду на викладене позивач просить суд зобов`язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періоду роботи з 01.07.1992 по 24.04.1999, починаючи з 21.08.2021, а також зарахувати до його страхового стажу період роботи в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021 та врахувати довідку № 54 від 12.10.2021 про заробітну плату.

У встановлений судом строк відповідач не подав відзив на позовну заяву відповідно до вимог статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України та не повідомив про поважні причини його неподання.

Матеріали справи містять довідку про доставку електронного листа, яка підтверджує отримання відповідачем 16.05.2026 копії ухвали суду про відкриття провадження через електронний кабінет.

Станом на день ухвалення рішення строк, встановлений судом для подання відзиву, сплив. Будь-яких заяв, клопотань чи пояснень від відповідача до суду не надходило, у зв`язку з чим суд позбавлений можливості встановити його правову позицію щодо предмета спору.

Відповідно до частини шостої статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.

Окрім цього, суд вважає необхідним зазначити, що 02.06.2026 відповідач надав необхідні докази витребувані ухвалою суду, а саме: належним чином засвідчені копії матеріалів пенсійної справи позивача.

Процесуальні засади розгляду справи у письмовому провадженні.

Клопотань від сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін не надходило.

Оскільки розгляд справи відбувався в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, судове засідання в справі не проводилось та особи, які беруть участь у справі не викликались.

На підставі викладеного, судовий розгляд справи здійснювався за правилами спрощеного позовного провадження на підставі наявних у суду матеріалів, без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу (ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України).

Встановлені судом обставини.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , досяг 60-річного віку ІНФОРМАЦІЯ_2 .

25.10.2021 позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві із заявою про призначення пенсії за віком.

Рішенням про відмову у призначенні пенсії від 29.10.2021 № 262240012515 позивачу відмовлено у призначенні пенсії на підставі статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Датою звернення визначено 25.10.2021, страховий стаж обчислено у розмірі 22 роки 7 місяців 15 днів за необхідних 28 років. До страхового стажу не зараховано періоди роботи за контрактом у Республіці Казахстан у 2012- 2021 роках у зв`язку з відсутністю підтвердження сплати страхових внесків до відповідних фондів держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав. У додатковому коментарі до рішення зазначено, що за поданими документами право на пенсію виникне після досягнення 63 років, тобто з ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Листом від 05.11.2021 № 2600-0205-8/176590 відповідач повідомив позивача про відмову за заявою від 25.10.2021 з наведених підстав та роз`яснив право на її оскарження.

05.11.2021 ОСОБА_1 подав нову заяву про призначення пенсії, зареєстровану за вхідним № 16457. Листом від 15.11.2021 № 2600-0205-8/181260 відповідач повідомив, що страховий стаж позивача становить 26 років 4 місяці 13 днів за необхідних 28 років, а період роботи за контрактом у Республіці Казахстан з 2012 по 2021 рік не зараховано у зв`язку з відсутністю підтвердження сплати страхових внесків до Пенсійного фонду. У цьому ж листі зазначено про відмову у призначенні пенсії.

05.11.2021 позивач також подав заяву про виплату пенсії на банківський рахунок.

24.11.2021 ОСОБА_1 подав заяву про призначення пенсії за віком, у якій зазначив, що працює. Пенсію за віком призначено з 26.08.2021, дата звернення - 24.11.2021.

Згідно з формою РС-право та розрахунком заробітку, дата введення заробітку - 24.11.2021, загальний страховий стаж позивача при призначенні пенсії становив 29 років 4 місяці 13 днів, або 352 місяці, з яких 6 років 6 місяців 14 днів припадало на період після 01.07.2000.

До страхового стажу при призначенні пенсії зараховано, зокрема, період навчання з 01.09.1976 по 28.02.1980 тривалістю 3 роки 5 місяців 28 днів, період строкової військової служби з 04.05.1980 по 04.05.1982 тривалістю 2 роки 1 день та період роботи з 01.07.1992 по 24.04.1999 тривалістю 6 років 9 місяців 24 дні.

Встановлено, що за зверненням позивача від 24.11.2021 період роботи останнього з 01.07.1992 по 24.04.1999 зарахований відповідачем до страхового стажу.

Період роботи позивача в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021 до страхового стажу при призначенні пенсії не зараховано.

За даними відповідача, після 2004 року до страхового стажу при призначенні пенсії включено періоди з 01.01.2004 по 30.04.2004, з 01.11.2006 по 31.12.2008 та період з 03.03.2021.

Для обчислення пенсії враховано 66 місяців українського заробітку після оптимізації, індивідуальний коефіцієнт заробітку 0,66193 та середньомісячний заробіток 6 036,01 грн.

Суд встановив, що заробіток, отриманий позивачем у Республіці Казахстан, при обчисленні пенсії не враховано.

30.11.2023 ОСОБА_1 подав заяву про перерахунок пенсії. Рішенням від 01.12.2023 пенсію перераховано відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» у зв`язку зі зміною страхового стажу. Після перерахунку страховий стаж становив 31 рік 4 місяці 13 днів, у тому числі до 01.01.2004 - 26 років 4 місяці, після 01.01.2004 - 5 років 13 днів. Коефіцієнт страхового стажу становив 0,31333, розмір пенсії - 1 904,12 грн, розмір пенсії з надбавками - 2 139,12 грн.

З 01.04.2026 проведено автоматизований перерахунок пенсії за страховим стажем та заробітною платою відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідно до форми РС-право страховий стаж позивача станом на 28.02.2026 становить 33 роки 9 місяців 13 днів.

Суд встановив, що при зверненні за призначенням пенсії позивачем подано трудову книжку НОМЕР_2 , довідку № 09/21 від 02.09.2021, наказ № 22 від 24.04.1999, трудовий договір № 03/12 від 22.03.2012, довідку для нарахування пенсії № 54 від 12.10.2021, виписку про рух коштів та архівну довідку про навчання від 14.10.2021 № 55-89.

Трудова книжка НОМЕР_2 містить записи про роботу позивача з 15.04.1980, проходження військової служби з 04.05.1980, а також записи про роботу на території Казахської РСР у 1982- 1992 роках.

Записом № 21 трудової книжки підтверджено прийняття позивача на роботу 01.07.1992. У записі № 22 зазначено про звільнення за власним бажанням 24.04.1996. Запис № 23 містить відомості про прийняття на роботу 15.11.1999.

Встановлено, що записи № 29- 32 трудової книжки містять відомості про подальшу роботу позивача в Україні, зокрема на посаді заступника директора товариства з обмеженою відповідальністю «ВКФ «Колосс» з 25.06.2004 до 10.11.2006 та на посаді директора з 12.11.2006 до 30.12.2018. Запису про роботу позивача в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021 трудова книжка не містить.

Наказом МЧП «ВІК» (місто Алмати, Республіка Казахстан) № 22 від 24.04.1999 передбачено звільнення інженера з будівництва ОСОБА_1 за власним бажанням з 24.04.1999 відповідно до статті 32 Кодексу законів про працю Республіки Казахстан, з виплатою належних сум, у тому числі компенсації за невикористану відпустку. Підставою для видання наказу зазначено особисту заяву. Наказ містить підпис про ознайомлення та печатку. Номер цього наказу відповідає номеру запису № 22 у трудовій книжці.

22.03.2012 у місті Астана між товариством з обмеженою відповідальністю «ЕнергоЕкоКомплекс» та громадянином України ОСОБА_1 укладено трудовий договір № 03/12, відповідно до якого позивача призначено на посаду заступника директора. За умовами договору позивач підпорядковувався директору, заміщував його у разі відсутності, здійснював оперативне керівництво фінансово-господарською діяльністю та підписував грошові і розрахункові документи.

Суд встановив, що довідкою товариства з обмеженою відповідальністю «ЕнергоЕкоКомплекс» № 54 від 12.10.2021 підтверджено роботу позивача на посаді заступника директора з 22.03.2012 по 27.01.2021. У довідці також зазначено розмір заробітної плати позивача за відповідні періоди: за 2012 рік - 1 620 000 тенге, за 2013 рік - 1 995 300 тенге, за 2014 рік - 2 550 100 тенге, за 2015 рік - 2 198 380 тенге, за 2016 рік - 4 927 200 тенге, за 2017 рік - 4 516 600 тенге, за 2018 рік - 4 690 350 тенге, за 2019 рік - 5 440 450 тенге, за 2020 рік - 5 449 240 тенге, за січень 2021 року - 527 800 тенге. Загальна сума заробітної плати зазначена у розмірі 33 915 420 тенге.

У довідці зазначено, що відрахування до пенсійного фонду здійснено в повному обсязі, а відпускні та лікарняні розподілено пропорційно відпрацьованому часу.

Виписка НАО «Державна корпорація "Уряд для громадян"», отримана позивачем через портал електронного уряду Республіки Казахстан, містить відомості про сплату обов`язкових пенсійних внесків роботодавцем - БІН 120340016175 - за період з березня 2012 року по січень 2021 року.

У виписці зазначено, що одержувачами платежів були НПФ Народного банку Казахстану у 2012 році та акціонерне товариство «Єдиний накопичувальний пенсійний фонд» з 2014 року. Платежі мають статус «обработанные», код призначення платежу - 010. Загальна сума зазначених внесків за весь період становить 3 424 087 тенге. Сторінки виписки підписані електронним цифровим підписом НАО; датою формування, зазначеною на сторінках, є 22.11.2021.

Архівною довідкою Алматинського державного коледжу енергетики та електронних технологій від 14.10.2021 № 55-89 підтверджено навчання позивача в Алма-Атинському енергобудівному технікумі з 23.08.1976 до 28.02.1980, з посиланням на накази № 264 та № 50, а також видачу диплома 04.03.1980.

Суд встановив, що 06.04.2026 представник позивача звернулася до відповідача з адвокатським запитом № 22945/8.

Листом від 10.04.2026 № 2600-0202-8/57105 відповідач повідомив, що пенсію позивачу призначено з 26.08.2021 за заявою від 24.11.2021, а страховий стаж при призначенні становив 29 років 4 місяці 13 днів.

У цьому листі також зазначено, що період роботи позивача з 01.07.1992 по 24.04.1999 враховано у повному обсязі на підставі довідки № 09/21 та наказу № 22. Крім того, відповідач повідомив про проведення з 01.04.2026 автоматизованого перерахунку стажу та заробітної плати відповідно до частини четвертої статті 42 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Водночас у листі зазначено, що період роботи позивача в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021 не зараховано до страхового стажу у зв`язку з відсутністю відомостей Пенсійного фонду Республіки Казахстан про сплату страхових внесків.

ОСОБА_1 не погодився з такою відмовою відповідача, тому звернувся до суду із даним позовом.

Предметом спору є питання врахування при обчисленні страхового стажу та розміру пенсії періоду роботи позивача в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021, а також правові наслідки врахування відповідачем періоду роботи з 01.07.1992 по 24.04.1999.

Релевантні джерела права й акти їхнього застосування, висновки суду.

Відповідно до статті 1 Конституції України, Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.

Стаття 3 Конституції України, відповідно, гарантує, що людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

Офіційне тлумачення положення статті 1 Конституції України міститься у рішенні Конституційного Суду України № 3-рп/2012 від 25 січня 2012 року, згідно якого Основними завданнями соціальної держави є створення умов для реалізації соціальних, культурних та економічних прав людини, сприяння самостійності і відповідальності кожної особи за свої дії, надання соціальної допомоги тим громадянам, які з незалежних від них обставин не можуть забезпечити достатній рівень життя для себе і своєї сім`ї.

Відповідно до частин першої та другої статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов`язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.

Положеннями статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.

Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Щодо позовної вимоги про визнання протиправним та скасування листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.04.2026 № 2600-0202-8/57105 суд зазначає таке.

Відповідно до статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає порушене право, свобода чи інтерес особи, а обраний спосіб захисту має бути ефективним та забезпечувати реальне відновлення порушеного права.

Як встановлено судом, лист Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.04.2026 № 2600-0202-8/57105 є відповіддю на адвокатський запит від 06.04.2026 № 22945/8 та містить інформацію щодо пенсійного забезпечення позивача, обчисленого страхового стажу та причин неврахування періоду його роботи в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021.

Зазначеним листом не прийнято нового рішення щодо призначення чи виплати пенсії позивачу, не змінено обсяг його пенсійних прав та обов`язків і не встановлено нових правових наслідків для позивача. Відтак цей лист має інформаційний характер та не є рішенням суб`єкта владних повноважень, яким безпосередньо порушено права позивача.

При цьому питання щодо врахування спірного періоду роботи в Республіці Казахстан вирішувалося відповідачем раніше, зокрема рішенням про відмову у призначенні пенсії від 29.10.2021 № 262240012515 за заявою від 25.10.2021 та під час призначення позивачу пенсії за заявою від 24.11.2021 з 26.08.2021 без урахування зазначеного періоду.

Отже, оскарження листа від 10.04.2026 саме по собі не призведе до відновлення права позивача на врахування спірного періоду роботи при обчисленні страхового стажу та пенсії.

За таких обставин належним способом захисту порушеного права є вирішення питання щодо правомірності неврахування спірного періоду роботи та, у разі встановлення протиправності таких дій, зобов`язання відповідача вчинити відповідні дії щодо обчислення страхового стажу та пенсії.

З огляду на викладене суд дійшов висновку, що позовна вимога про визнання протиправним та скасування листа Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві від 10.04.2026 № 2600-0202-8/57105 задоволенню не підлягає.

Водночас, відповідно до частини другої статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Велика Палата Верховного Суду в постановах від 29 травня 2018 року у справі № 800/341/17 (9991/944/12) і від 12 листопада 2019 року у справі № 9901/21/19 зазначила, що суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до КАС України, у межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин, про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно, право особи звернутися до суду з самостійно визначеними позовними вимогами узгоджується з обов`язком суду здійснити розгляд справи в межах таких вимог. Вихід за межі позову можливий у виняткових випадках, зокрема, коли повний та ефективний захист прав, свобод та інтересів неможливий у заявлений позивачем спосіб. Такий вихід за межі позовних вимог має бути пов`язаний із захистом саме тих прав, свобод та інтересів, щодо яких подана позовна заява (постанова Верховного Суду від 24 вересня 2019 року у справі № 819/1420/15).

Установлюючи правило, що суд розглядає адміністративну справу в межах позовних вимог, ця норма встановлює виняток у вигляді можливості у суду вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного та повного захисту прав, свобод, інтересів людини, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин (сторін чи третіх осіб), про захист яких вони просять, від порушень з боку суб`єктів владних повноважень (постанови Верховного Суду у справі від 09 травня 2024 року у справі № 360/1444/21, від 17 липня 2024 у справі № 120/3987/18-а, від 17 вересня 2024 року у справі № 580/3576/22, від 20.09.2024 у справі № 160/34216/23.

Такі повноваження суду щодо визначення меж розгляду адміністративної справи є субсидіарними, не можуть змінювати предмет спору, а лише стосуються обсягу захисту порушеного права (постанова Верховного Суду від 7 лютого 2020 року у справі № 826/11086/18).

Враховуючи наведене, суд вважає, що в цій справі наявні підстави для виходу за межі позовних вимог у частині їх формулювання. Предметом спору є право позивача на врахування періоду його роботи в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021 при обчисленні страхового стажу та розміру пенсії. Саме цього права стосується і вимога про скасування листа від 10.04.2026, і вимога про зобов`язання зарахувати спірний період.

Як суд вказував вище, лист від 10.04.2026 є відповіддю на адвокатський запит, містить інформацію про раніше вирішене питання і не змінює правового становища позивача, тому визнання його протиправним та скасування не призведе до відновлення порушеного права. Суд вважає, що ефективний захист прав позивача можливий шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо незарахування спірного періоду до страхового стажу та зобов`язання відповідача зарахувати цей період під час призначення пенсії.

Таким чином суд, не обмежуючись формулюванням першої позовної вимоги, визнає протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо незарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021 та неврахування заробітку за цей період при призначенні пенсії.

Щодо вимоги про зобов`язання зарахувати до страхового стажу період роботи з 22.03.2012 по 27.01.2021 та здійснити перерахунок і виплату пенсії з 26.08.2021.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 №1058-IV (далі - Закон №1058-IV).

Відповідно до статті 4 Закону №1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, цього Закону, законів України "Про недержавне пенсійне забезпечення", «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (далі - закони про пенсійне забезпечення), а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення, що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення в Україні.

Згідно ст. 5 Закону №1058-IV, цей Закон регулює відносини, що виникають між суб`єктами системи загальнообов`язкового державного пенсійного та соціального страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом та Законом України "Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування".

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV, право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають: громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку […].

Відповідно до ч.ч. 1-2, 4 ст. 24 Закону №1058-IV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Відповідно до п. 1 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов`язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка.

Відповідно до Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 562, встановлено механізм підтвердження та зарахування періодів роботи особи в іншій державі для визначення права на призначення пенсії за віком. Згідно з цим Порядком, такі періоди зараховуються до страхового стажу за умови, що вони визнаються страхувальним законодавством відповідної держави, і це застосовується у разі відсутності необхідного страхового стажу, передбаченого частинами першою третьою статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

Періоди роботи осіб в іншій державі (за наявності), з якою укладено міжнародний договір України, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України, зараховуються до страхового стажу осіб, які проживають в Україні, на умовах такого міжнародного договору.

Особи, які працювали в інших державах і у яких відсутній необхідний страховий стаж, передбачений частинами першою - третьою статті 26 Закону, додають до заяв про призначення пенсії підтвердні документи (п. 3 Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2025 р. № 562).

Відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка підписана та набрала чинності 13 березня 1992 року, пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають. Вказана Угода підписана Україною і російською федерацією, Республікою Казахстан, Республікою Узбекистан та відповідно, була обов`язкова для застосування в спірний період державними органами вказаних держав.

Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.

Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою.

Згідно з абзацами 2, 3 статті 6 Угоди між Урядом України і Урядом російської Федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і Росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14 січня 1993 року, трудовий стаж, включаючи стаж, який обчислюється у пільговому порядку, і стаж роботи за спеціальністю, набутий у зв`язку з трудовою діяльністю на територіях обох Сторін, взаємно визначається Сторонами. Обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність.

Отже, наведені положення вказаних міжнародних договорів передбачають, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.

Частиною другою статті 4 Угоди "Про співробітництво в галузі трудової міграції та соціального захисту трудівників - мігрантів" від 15.04.1994, підписаної Урядами Азербайджанської Республіки, Республіки Вірменія, республіки білорусь, Республіки Грузія, Республіки Казахстан, Киргизької Республіки, Республіки Молдова, російської федерації, Республіки Таджикистан, Туркменістану, Республіки Узбекистан, України, передбачено, що трудовий стаж, зокрема стаж на пільгових підставах і за спеціальністю, взаємно визнається Сторонами.

Відповідно до статті 13 Угоди від 13.03.1992 кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення. Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.

За приписами частини другої статті 24 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення та зупинення дії міжнародного договору України здійснюються: в) щодо міжнародних договорів, які укладено від імені Уряду України та які не потребували надання згоди на їх обов`язковість Верховною Радою України або затвердження Президентом України, а також щодо міжвідомчих договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України, - у формі постанови Кабінету Міністрів України.

Згідно з частиною першою статті 25 Закону України "Про міжнародні договори України" припинення дії міжнародного договору України звільняє Україну від будь-якого зобов`язання щодо виконання договору і не впливає на права, зобов`язання чи правове становище України, що виникли в результаті виконання договору до припинення його дії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 29 листопада 2022 року №1328 "Про вихід з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійною забезпечення" постановлено про вихід з Угоди про гарантії прав громадян-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року у м. москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 29 грудня 2022 року №72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13 березня 1992 року в м. москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19 червня 2023 року.

Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковано у Офіційному віснику України від 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13 березня 1992 року для України 19 червня 2023 року.

Відповідно до пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 24.06.2023 №639 "Про припинення дії Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" припинено дію Угоди між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн, вчиненої 14 січня 1993 р. в м. москві.

Листом Міністерства закордонних справ України від 10.07.2023 №72/14-612/1-80209 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), Угода між Урядом України і Урядом російської федерації про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн від 14.01.1993, припинила дію 4 липня 2023 року.

01.12.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України №2783-IX "Про зупинення дії та вихід з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року", який набрав чинності 23.12.2022 і яким постановила зупинити у відносинах з російською федерацією та республікою білорусь дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої від імені України у м. мінську 22 січня 1993 року і ратифікованої Законом України від 10 листопада 1994 року №240/94-ВР (Відомості Верховної Ради України, 1994 р., №46, ст.417), та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого від імені України у м. москві 28 березня 1997 року і ратифікованого Законом України від 3 березня 1998 року №140/98-ВР.

Листом Міністерства закордонних справ України від 06.01.2023 №72/14-612-2008 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, Офіс Генерального прокурора, Посольство України в республіці білорусь, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 №376 (із змінами), повідомлено, що після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони припинити дію Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах, вчиненої у м. мінську 22 січня 1993 року, та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року, вчиненого у м. москві 28 березня 1997 року, дія зазначених міжнародних договорів для України припиняється 29 грудня 2023 року.

З огляду на визначені наслідки припинення дії міжнародного договору України суд виснує, що денонсація Угоди від 13.03.1992, Угоди від 14.01.1993 у відносинах із росією, а також зупинення дії та вихід України з Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протоколу до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із Республікою Казахстан, означає, що вказані Угоди та Конвенція припинили породження зобов`язань для сторін у майбутньому, але не впливає на права, зобов`язання або юридичне становище учасників цих Угод і Конвенції, які виникли в результаті її виконання, - вони зберігаються і після припинення зазначених Угод та Конвенції.

Відтак, Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, Угода між Урядом України і урядом російської федерації "Про трудову діяльність і соціальний захист громадян України і росії, які працюють за межами кордонів своїх країн" від 14.01.1993, а також Конвенція про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах та Протокол до Конвенції про правову допомогу і правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах від 22 січня 1993 року у відносинах із Республікою Казахстан підлягають застосуванню при зарахуванні стажу роботи позивача в період їх чинності.

Суд наголошує на тому, що закон не має зворотної дії в часі, а тому припинення участі України у 2023 році в Угоді про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення не може впливати на права позивача щодо врахування стажу та підтвердження пільгового характеру праці за періоди роботи, набуті ним у 2012- 2021 роках на території Республіки Казахстан.

Як встановлено відповідно до трудового договору №03/12 від 22.03.2012 позивач з 22.03.2012 працював заступником директора ТОВ «ЕнергоЕкоКомплекс» в м. Астана.

Довідкою від 12.10.2021 №54 підтверджується його заробіток за 2012-2021 роки.

Відповідач відмовив у зарахуванні цього періоду лише тому, що відсутні відомості Пенсійного фонду Республіки Казахстан про сплату внесків.

Разом з тим позивач надав виписку з електронного урядового порталу, сформовану НАО «Державна корпорація "Уряд для громадян"» Республіки Казахстан, про надходження пенсійних внесків за період з березня 2012 до січня 2021 року. У ній зазначено платника (БІН роботодавця, що збігається з трудовим договором), одержувачів (НПФ Народного банку Казахстану, а з 2014 року АТ «Єдиний накопичувальний пенсійний фонд»), суми, періоди та статус платежів «обработанные». Суми внесків відповідають 10% від заробітку, вказаного в довідці №54.

Довідка і виписка є взаємно узгодженими і одержані з різних джерел. Відповідач достовірності цих документів не спростував.

Вимога п. 2.1 Порядку №22-1 щодо інформації від фондів встановлює порядок взаємодії органів, але не покладає на особу обов`язку добувати її і не є єдиним допустимим доказом сплати внесків. Не можна ставити в залежність від неефективної міжнародної взаємодії органів реалізацію конституційного права особи, яка вчасно подала всі документи.

Згідно з ч. 2 ст. 77 КАС обов`язок доказування правомірності рішення покладено на відповідача. Той не довів, що внески не сплачувалися.

Відсутність запису про роботу в Казахстані в трудовій книжці не спростовує факту роботи, оскільки відповідно до Порядку №637 стаж може встановлюватись за іншими документами. Записи книжки про керівну посаду в українській компанії у 2006-2018 роках також не ставлять під сумнів сплату внесків у Казахстані: за даними відповідача, українського страхового стажу за цей час не обчислено, тобто подвійного зарахування не виникає.

За таких обставин відповідач неправомірно не зарахував до страхового стажу позивача період роботи в Республіці Казахстан. Оскільки зарахування здійснюється лише за місяці сплати внесків, період зараховується за ті місяці 22.03.2012-27.01.2021, за які підтверджено сплату внесків.

Суми заробітку з довідки №54 враховуються при обчисленні пенсії за правилами ст. 40 Закону №1058-IV, а відповідно до п. 3 ст. 6 Угоди в національній валюті заробіток визначається за офіційним курсом на момент призначення пенсії. Конкретний розмір пенсії визначає орган Пенсійного фонду.

Щодо дати, з якої підлягає здійсненню перерахунок пенсії, суд зазначає, що пенсію позивачу призначено з 26.08.2021. З матеріалів справи встановлено, що документи на підтвердження періоду роботи в Республіці Казахстан були подані відповідачу до заяви від 24.11.2021. Отже, неврахування зазначеного періоду при первинному обчисленні страхового стажу та розміру пенсії зумовлене неналежним врахуванням відповідачем поданих позивачем документів.

За таких обставин перерахунок пенсії з урахуванням спірного періоду роботи підлягає проведенню з дати її призначення, тобто з 26.08.2021.

Таким чином, позовна вимога підлягає задоволенню повністю.

Щодо вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок та виплату пенсії з урахуванням періоду роботи з 01.07.1992 по 24.04.1999, починаючи з 26.08.2021.

Відповідно до статей 2, 5 Кодексу адміністративного судочинства України судовому захисту підлягає порушене право, свобода чи інтерес особи, а обраний спосіб захисту має бути ефективним, тобто таким, що забезпечує реальне відновлення порушеного права.

Суд враховує правову позицію Верховного Суду (постанова КАС ВС від 03.03.2021 у справі № 320/4182/20), відповідно до якої вимога про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії може бути задоволена за умови встановлення судом того, що на відповідача законом або іншим нормативно-правовим актом покладено обов`язок вчинити відповідну дію, однак відповідач її не вчинив, унаслідок чого порушено право чи законний інтерес особи. Суд не може зобов`язувати суб`єкта владних повноважень вчинити дію, яку той вже здійснив, оскільки за таких обставин відсутнє порушене право, яке потребує судового захисту.

Отже, задоволення вимоги про зобов`язання вчинити певні дії передбачає встановлення факту невчинення відповідної дії на момент розгляду справи та наявності у відповідача обов`язку щодо її вчинення. Якщо судом встановлено, що відповідач уже вчинив таку дію, підстави для повторного зобов`язання вчинити її відсутні.

У цій справі позивач стверджує, що при призначенні пенсії відповідач не врахував період з 01.07.1992 по 24.04.1999 через помилковий запис у трудовій книжці про звільнення 24.04.1996 і врахував його лише після звернення адвоката 06.04.2026.

Суд з такими твердженнями не погоджується з огляду на наступне.

Згідно із записами трудової книжки НОМЕР_2 позивача прийнято на роботу 01.07.1992 (запис № 21), звільнено за власним бажанням 24.04.1996 (запис № 22), а наступне прийняття на роботу відбулося 15.11.1999 (запис № 23). Позивач подав довідку від 02.09.2021 № 09/21 та наказ МЧП «ВІК» (м. Алмати) від 24.04.1999 № 22, який містить розпорядження про звільнення позивача за власним бажанням саме з 24.04.1999 та його підпис про ознайомлення. Номер наказу відповідає номеру запису про звільнення в трудовій книжці, а зазначені відомості узгоджуються з довідкою № 09/21. Відповідно до дати звільнення 24.04.1999 перерва між записами № 22 і № 23 становить близько семи місяців, тоді як за датою 24.04.1996 вона перевищувала б три з половиною роки. Відповідач достовірності цих документів не спростував і прийняв їх до уваги, про що зазначив у листі від 10.04.2026, де вказано, що період враховано «згідно з довідкою № 09/21 та наказом № 22».

Водночас суд встановив, що спірний період був зарахований відповідачем при призначенні пенсії, а не після звернення адвоката. Зокрема, листом від 15.11.2021 № 2600-0205-8/181260 позивача повідомлено про страховий стаж 26 років 4 місяці 13 днів за необхідних 28 років, обчислений за датою звільнення, зазначеною в трудовій книжці (24.04.1996), і відмовлено в призначенні пенсії. Натомість після подання позивачем заяви від 24.11.2021 і розгляду поданих ним документів пенсію призначено з 26.08.2021, а загальний страховий стаж визначено у розмірі 29 років 4 місяців 13 днів (352 місяці). Це підтверджується формою «РС-право», розрахунком заробітку з датою введення 24.11.2021 та розрахунком від 29.11.2021, що передував рішенню про призначення пенсії від 07.12.2021, тобто здійсненими за понад чотири роки до звернення адвоката.

Різниця між стажем, зазначеним у листі від 15.11.2021 (26 років 4 місяці 13 днів), і стажем, прийнятим при призначенні пенсії (29 років 4 місяці 13 днів), становить рівно три роки, що відповідає періоду з 25.04.1996 по 24.04.1999. Отже, при призначенні пенсії відповідач врахував дату звільнення позивача 24.04.1999.

Також суд встановив, що період врахований і в подальших розрахунках.

Рішенням від 01.12.2023 пенсію перераховано відповідно до абзацу першого частини четвертої статті 42 Закону № 1058-IV зі страховим стажем 31 рік 4 місяці 13 днів (до 01.01.2004 - 26 років 4 місяці) та коефіцієнтом страхового стажу 0,31333 (376 місяців). За формою «РС-право» станом на 28.02.2026 стаж становить 33 роки 9 місяців 13 днів, і в розрахунку окремим рядком зазначено період 01.07.1992 - 24.04.1999 тривалістю 6 років 9 місяців 24 дні.

Таким чином, відповідач зарахував спірний період ще під час призначення пенсії та враховував його під час усіх подальших перерахунків. Лист від 10.04.2026 лише підтверджує інформацію, яка вже міститься в розрахунках пенсії. Отже, у цій частині права позивача не порушені та не вимагають судовго захисту. Зобов`язання відповідача вчинити дію, яку він вже виконав, не є ефективним способом захисту відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України та статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположоположних свобод, оскільки не сприятиме відновленню порушених прав.

За таких обставин підстави для задоволення цієї позовної вимоги відсутні.

Згідно з частиною першою статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з частинами 1, 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суб`єкт владних повноважень повинен подати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідно до положень статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Так, оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв`язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає за необхідне задовольнити позовні вимоги частково.

Судові витрати по справі.

Відповідно до ч. 1 ст. 143 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

Відповідно до частини третьої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Під час звернення до суду позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 1064,96 грн, що підтверджується квитанцією №-3029104530, копія якої долучена до матеріалів справи.

Оскільки адміністративний позов підлягає задоволенню частково, суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві витрати по сплаті судового збору у розмірі 532,48 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок.

На підставі наведеного та керуючись статтями 243-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -

вирішив:

1. Позовні вимоги ОСОБА_1 (адреса АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними та зобов`язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

2. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві щодо незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в Республіці Казахстан з 22.03.2012 по 27.01.2021 та неврахування заробітку за цей період при призначенні пенсії.

3. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи відповідно до трудового договору №03/12 від 22.03.2012 з 22.03.2012 по 27.01.2021, з урахуванням сум заробітної плати, відповідно до Довідки ТОВ «ЕнергоЕкоКомплекс» для обрахування пенсії за 2012-2021 роки та здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , починаючи з 26.08.2021.

4. Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати по сплаті судового збору у розмірі 532,48 (п`ятсот тридцять дві) гривні 48 копійок за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (адреса 04053, м. Київ, вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16; ЄДРПОУ 42098368).

5. У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

6. Надіслати учасникам справи (їх представникам) копію судового рішення в порядку, передбаченому ч. 5 ст. 251 Кодексу адміністративного судочинства України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Суддя Вісьтак М.Я.