Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/2833/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа № 160/2833/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Кучугурної Н.В.

секретаря судового засідання Кропової К.В.

за участю:

від позивача: Шаргородська С.А., адвокат;

від відповідача: не з`явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Дніпрі у порядку статті 287 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративну справу за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» до Першого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі заступника начальника Григорян Наріне Альбертівни про визнання дій неправомірними, скасування постанов та зобов`язання вчинити певні дії,

Обставини справи: до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» до Першого Правобережного відділу Державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції в особі заступника начальника Григорян Наріне Альбертівни, в якій позивач просить суд:

визнати дії Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі заступника начальника Григорян Н. А., що полягали у вчиненні виконавчої дії винесення постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат – неправомірними;

скасувати Постанову про стягнення виконавчого збору від 30.01.2026 ВП № 80122620 винесену заступником начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорян Наріне Альбертівною;

скасувати Постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.01.2026 ВП № 80122620 винесену заступником начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорян Наріне Альбертівною;

зобов`язати Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України в особі заступника начальника Григорян Н. А зупинити вчинення виконавчих дій відповідно до п. 10-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження».

В обґрунтування позовних вимог позивач указує, що 30.01.2026 заступником начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорян Наріне Альбертівною винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП № 80122620 (ідентифікатор доступу 438В35ББ9947) з примусового виконання наказу № 904/4421/24 виданого 12.01.2026 Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «УКРЕНЕРГО» 3% річних у сумі 6 225 811,99 грн, інфляційні втрати у сумі 9 786 786, 88 грн., судовий збір за подання позову у сумі 13 876,86 грн. Також, 30.01.2026 винесені постанови: про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження від 30.01.2026, якою визначено розмір мінімальних витрат виконавчого провадження в розмірі 320,00 грн., які підлягають стягненню з боржника; про стягнення виконавчого збору від 30.01.2026, відповідно до якої з боржника підлягає стягненню виконавчий збір в розмірі : 1 602 647,57 грн. Позивач вважає вчинення виконавчих дій, що полягали у винесенні постанови про стягнення виконавчого збору та постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження такими що порушують права Позивача та винесені всупереч діючим нормам Закону України «Про виконавче провадження». Позивач зазначає, що пунктом 105 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що тимчасово, на час дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року N 2102-IX, зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та грошові кошти) у виконавчих провадженнях у частині стягнення сум індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 3 процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання чи іншого розміру процентів, встановлених договором або законом, сум неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань, сплата яких передбачена договорами, за грошовими зобов`язаннями суб`єктів господарювання, що виникли у період з 24 лютого 2022 року по 1 вересня 2024 року, за якими боржниками є учасники ринку електричної енергії, перелік яких із зазначенням номерів судових справ оприлюднюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на її офіційному веб-сайті. Після прийняття відповідних доповнень до Закону, ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» 17.03.2025 за вих. № 12860/DNEP направлено листа на адресу Департаменту державної виконавчої служби про необхідність інформування державних та приватних виконавців щодо змін в Законі України «Про виконавче провадження», які мають вплив на учасників ринку електричної енергії. Департамент державної виконавчої служби листом від 02.04.2025 повідомив, що лист розглянуто та направлено лист щодо доведення до відома та врахування в роботі державних виконавців про зміни в законодавстві. Товариство, як учасник ринку, включено до відповідного реєстру. Інформацію про рішення Господарського суду Дніпропетровської області по справі № 904/4421/24 було оприлюднено Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Таким чином, відповідачем всупереч нормам чинного законодавства було вчинено виконавчі дії, а саме після відкриття виконавчого провадження винесено, постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, чим порушено п. 105 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким встановлено, що зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень у виконавчих провадженнях у частині стягнення сум індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 3 процентів річних від простроченої суми грошового зобов`язання, за якими боржниками є учасники ринку електричної енергії, перелік яких із зазначенням номерів судових справ оприлюднюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг. Крім цього, позивач указує, що на дату відкриття виконавчого провадження сума заборгованості що підлягає стягненню за наказом в межах виконавчого провадження № 80122620 не відповідає фактичним обставинам, а саме залишку заборгованості за наказом. Так, Боржником платіжною інструкцією № 4326857 від 24.12.2025 частково сплачено заборгованість за наказом, а саме сплачено судовий збір в розмірі 13 876,86 грн. Відповідно до ч.1 ст.27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби, а відповідно до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Через часткову сплату заборгованості платіжною інструкцією № 4326857 від 24.12.2025 в розмірі 13 876,86 грн сума виконавчого збору неправомірно визначена як: 1602647,57 грн замість 1601259,89 грн. За доводами позивача, державний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу без виконання, на підставі пункту 7 частини 4 статті 4 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки існує заборона на вчинення виконавчих дій. Таким чином, на період військового стану встановлено заборону на вчинення виконавчих дій щодо Боржника який є учасником ринку електричної енергії та включений у відповідний перелік на сайті НКЕРКП, тому заступником начальника відділу неправомірно та передчасно винесено постанову про стягнення виконавчого збору та постанову про мінімальні виконавчі витрати.

Справі за цією позовною заявою присвоєно №160/2833/26 та за результатами автоматизованого розподілу справу передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду від 18.02.2026 відмовлено у відкритті провадження за вказаним позовом.

Постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 09.06.2026 зазначену ухвалу про відмову у відкритті провадження скасовано, справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Суд апеляційної інстанції, зокрема, дійшов таких висновків.

До справ адміністративної юрисдикції процесуальний закон відніс публічно-правові спори, ознакою яких є не лише особливий суб`єктний склад, але і їх виникнення з приводу виконання чи невиконання суб`єктом владних повноважень владних управлінських функцій, крім спорів, для яких закон установив інший порядок судового вирішення.

Ці функції суб`єкт повинен виконувати саме у тих правовідносинах, в яких виник спір.

Стосовно терміну «владні управлінські функції», то зміст поняття «владні» полягає в наявності у суб`єкта повноважень застосовувати надану йому владу, за допомогою якої впливати на розвиток правовідносин, а «управлінські функції» - це основні напрямки діяльності органу влади, його посадової чи службової особи або іншого уповноваженого суб`єкта, спрямовані на управління діяльністю підлеглого суб`єкта. З огляду на вказане до юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома чи більше суб`єктами стосовно їх прав та обов`язків у правовідносинах, в яких хоча б один суб`єкт законодавчо вповноважений владно керувати поведінкою іншого (інших) суб`єкта (суб`єктів), а останній (останні) відповідно зобов`язаний (зобов`язані) виконувати вимоги та приписи такого суб`єкта владних повноважень (аналогічні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 26 лютого 2020 року у справі № 304/284/18 (провадження № 14-517цс19, пункти 20, 21), від 23 листопада 2021 року у справі № 175/1571/15 (провадження № 14-51цс21, пункт 72), від 08 червня 2022 року у справі № 362/643/21 (провадження № 14-32цс22, пункт 28), від 21 вересня 2023 року у справі № 990/49/22 (провадження № 11-95заі23, пункт 23)).

Тому, для вирішення питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду адміністративних і господарських справ недостатньо застосування виключно формального критерію - визначення складу учасників справи.

Визначальною ознакою для правильного вирішення спору є характер правовідносин, з яких виник спір.

Публічно-правовий спір, на який поширюється юрисдикція адміністративних судів, є спором між учасниками публічно-правових відносин і стосується саме цих відносин.

Тоді як господарсько-правові відносини вирізняються наявністю учасників які є господарюючими суб`єктами, а також державні органи, коли вони виступають не як носії влади, а як рівноправні партнери. Основою таких правовідносин є майновий інтерес, а не виконання державним органом своїх управлінських функцій.

За змістом пункту 5 частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ постанови державних виконавців про стягнення виконавчого збору, витрат на проведення виконавчих дій та накладення штрафу є виконавчими документами.

Тобто примусовому виконанню підлягають не лише виконавчі документи, видані судами в передбачених законом випадках на виконання судових рішень, але й певні постанови виконавця.

Гарантією прав фізичних і юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності виконавців.

Відповідно до статті 74 КАС сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Аналогічні приписи містить стаття 339 Господарського процесуального кодексу України (на момент дії ГПК), за змістом якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права.

Натомість згідно з правилами адміністративного судочинства щодо особливостей провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця за частиною першою статті 287 КАС України учасники виконавчого провадження (крім державного виконавця, приватного виконавця) та особи, які залучаються до проведення виконавчих дій, мають право звернутися до адміністративного суду з позовною заявою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця порушено їхні права, свободи чи інтереси, а також якщо законом не встановлено інший порядок судового оскарження рішень, дій чи бездіяльності таких осіб.

Відповідно, за загальними правилами процесуальних кодексів, скарги на рішення, дії та бездіяльність службових осіб під час виконання судових рішень подаються за юрисдикцією того суду, який ухвалив судове рішення, що знаходиться на виконанні.

Разом з тим, крім загального порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця та інших посадових осіб державної виконавчої служби, визначеного наведеними нормами процесуального законодавства, відповідні спеціальні норми встановлені Законом № 1404-VІІІ.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом. Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частини перша та друга статті 74Закону № 1404-VІІІ).

Отже, Закон № 1404-VІІІ відносить до справ адміністративної юрисдикції спори щодо постанов про оскарження рішень, дій чи бездіяльності виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження.

За змістом постанов від 18 грудня 2019 року у справі № 759/15553/14-ц та від 19 лютого 2020 року у справі № 382/389/17 Велика Палата Верховного Суду зробила правові висновки, згідно з якими імперативним правилом частини другої статті 74 Закону № 1404-VІІІ врегульовано, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи щодо оскарження постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, прийнятих у виконавчих провадженнях щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, у тому числі судом якої юрисдикції, вони видані. До юрисдикції адміністративних судів належать також справи про оскарження рішень, дій чи бездіяльності державної виконавчої служби, прийнятих (вчинених, допущених) під час примусового виконання постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні.

У постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 Велика Палата Верховного Суду, аналізуючи частину другу статті 74 Закону № 1404-VIII з огляду на принципи визначення юрисдикції спорів, пов`язаних з виконанням виконавчих документів, виснувала, що оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень судів, за винятком рішень щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, здійснюється до суду, який ухвалив судове рішення. Оскарження рішень, дій або бездіяльності державних, приватних виконавців, посадових осіб органів державної виконавчої служби в процедурі виконання рішень інших органів, у тому числі щодо виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій і накладенням штрафу, як виконавчих документів в окремому виконавчому провадженні, здійснюється до судів адміністративної юрисдикції.

Таким чином, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори щодо оскарження постанов виконавця про стягнення витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій щодо примусового виконання усіх виконавчих документів, незалежно від того, яким органом, зокрема й судом якої юрисдикції, вони видані.

Апелянт в даній справі зазначив, що суд першої інстанції не врахував правовий висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 26 жовтня 2022 року у справі № 229/1026/21 від 23.06.2020 у справі № 705/1804/13-ц тощо.

У законодавстві є як категорія «постанова про стягнення витрат виконавчого провадження» (пункт 5 частини першої статті 3, частина четверта статті 42, частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ; абзац четвертий пункту 23 розділу ІІІ, абзаци сьомий, чотирнадцятий-сімнадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі - Інструкція № 512/5)), так і категорія «постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження» (абзац тринадцятий пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5).

Відповідно до діючої Інструкція № 512/5 встановлюється такий вид постанови, як постанова про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження.

Умовою винесення постанови про розмір мінімальних витрат є її винесення на стадії відкриття виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини).

Відповідно до пункту 2 розділу VI Інструкції № 512/5 мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про:

-відкриття виконавчого провадження;

-стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується);

-стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується);

-стягнення витрат виконавчого провадження;

-закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Умовою винесення постанови про стягнення виконавчого збору також є стадія відкриття виконавчого провадження, а саме, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору.

Отже, стягнення виконавчого збору є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження, що гарантує ефективне здійснення виконання рішення суду боржником за допомогою стимулювання боржника до намагання виконати виконавчий документ самостійно до відкриття виконавчого провадження у зв`язку з імовірністю стягнення відповідної суми у випадку примусового виконання.

Таким чином, стягнення виконавчого збору відбувається безпосередньо в процесі примусового виконання рішення із винесенням відповідної постанови.

Проте, враховуючи що постанова про стягнення виконавчого збору та постанова про розмір мінімальних витрат виносяться одночасно (в день відкриття провадження), ці постанови не є тотожними документами виконавця у виконавчому провадженні, це два різні документи з різною правовою природою, метою та порядком розрахунку.

Так, постанова про стягнення виконавчого збору є санкцією за примусове виконання рішення, розмір якої чітко визначений законом: 10% від суми боргу (або фіксована сума для немайнових рішень), гроші перераховуються у Державний бюджет України та стягується лише при фактичному виконанні рішення.

Тоді як постанова про розмір мінімальних витрат є компенсацією фактичних витрат на адміністрування справи, розраховується за кошторисом (папір, марки тощо), кошти надходять на рахунок органу ДВС/приватного виконавця для покриття видатків, стягуються незалежно від того, чи буде борг погашений повністю, оскільки витрати вже понесені.

Відповідно до частини другої статті 42 Закону № 1404-VІІІ витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.

Сплата виконавчого збору є одним із видів витрат виконавчого провадження (пункт 8 розділу І Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016 року № 2830/5).

Відповідно до статті 74 Закону № 1404-VІІІ розмежовано юрисдикцію спору за об`єктом оскарження.

Якщо оскаржується рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання самого судового рішення, то спір підлягає розгляду у суді, який видав виконавчий документ (частина перша цієї статті).

У разі оскарження рішення, дій чи бездіяльності виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо безпосередньо виконання рішень інших органів (посадових осіб), спір розглядається у порядку адміністративного судочинства (витяг з тексту статті).

Частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ встановлює, що рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом.

Отже, частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ окремо визначає, що постанови виконавця про стягнення витрат виконавчого провадження можуть бути оскаржені до адміністративного суду.

Постанови виконавця про стягнення виконавчого збору і про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження хоча і є відмінними постановами виконавця, проте мають подібну правову природу: обидві постанови виконавця стосуються безпосереднього виконання рішень інших органів (посадових осіб) - виконавця, а не судового рішення.

Більше того, у справі, що розглядається, виконавець виніс постанову «про розміру мінімальних витрат виконавчого провадження» (ас20) та «постанову про стягнення виконавчого збору» (ас21), які по своїй суті є постановами про стягнення витрат виконавчого провадження та є окремими виконавчими документами, оскільки оскаржуваних постановах виконавець визначив для боржника розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, зазначив одержувача цих коштів, а у постанові про стягнення виконавчого збору вказано, що ця постанова є виконавчим документом і набирає чинності з моменту її винесення, а також строк пред`явлення до виконання в три місяці.

Тож за правилами адміністративного судочинства належить розглядати скарги на дії виконавця щодо винесення постанови про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору, а також визнання протиправними та скасування відповідних постанов.

Підсумовуючи, колегія суддів дійшла висновку, що спір щодо оскарження постанови виконавця про визначення розміру мінімальних витрат виконавчого провадження та постанови про стягнення виконавчого збору належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.

Такий спір не є спором учасників приватноправових відносин, виконавець під час винесення постанови про визначення розміру додаткових витрат не був у приватноправових відносинах із заявником.

Рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання рішень інших органів (посадових осіб), у тому числі постанов державного виконавця про стягнення виконавчого збору, постанов приватного виконавця про стягнення основної винагороди, витрат виконавчого провадження та штрафів, можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до відповідного адміністративного суду в порядку, передбаченому законом (частина друга статті 74 Закону № 1404-VІІІ).

З урахуванням вищевикладеного колегія суддів приходить до висновку, що оскаржувану ухвалу слід скасувати та справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

29.06.2026 адміністративна справа №160/2833/26 надійшла до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

Згідно з протоколом передачі судової справи раніше визначеному складу суду справу №160/2833/26 передано для розгляду судді Кучугурній Н.В.

Ухвалою суду від 06.07.2026 прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у справі; встановлено відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву (у разі наявності заперечень).

До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач заперечує проти позовних вимог. В обгрунтування відзиву відповідач зазначає, що відповідно до вимог Закон України «Про виконавче провадження», після винесення постанови про відкриття виконавчого провадження наступною обов`язковою постановою, яку повинен винести державний виконавець є саме постанова про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження. Зазначена постанова є обов`язковою процесуальною передумовою здійснення подальших виконавчих дій. Невинесення зазначеної постанови унеможливлює подальше здійснення виконавчого провадження, інших процесуальних рішень у його межах, що обумовлено як вимогами чинного законодавства, так і технічними особливостями та алгоритмами функціонування Автоматизованої системи виконавчого провадження. Крім цього, відповідно до частини 3 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» і пункту 8 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністер02.04.2012 № 512/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 29.09.2016 № 2832/5 (зі змінами), державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору. Відповідач зазначає, що зупинення виконавчого провадження на виконання вимог пункту 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» жодним чином не змінює визначених Законом умов та підстав для відкриття виконавчого провадження та стягнення виконавчого збору з боржника. Таким чином, дії заступника начальника Відділу Наріни Григорян в частині винесення постанови про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження і постанови про стягнення виконавчого збору відповідають вимогам нормативно-правових актів.

Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій підтримав доводи, наведені в обгрунтування позовних вимог. Також позивач зазначив, що на правовідносини у виконавчому провадженні № 80122620 поширюється дія пункту 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким: зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Зазначена норма адресована конкретному колу суб`єктів, діє у спеціальний період та обмежує застосування загального механізму примусового виконання. Отже, вона є спеціальною нормою, яка відповідно до принципу lex specialis derogat generali має пріоритет над загальними положеннями статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, пункт 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» є пізніше прийнятою нормою, ніж положення, які регламентують загальний порядок винесення постанов про виконавчий збір та мінімальні витрати. За принципом lex posterior derogat priori пізніше прийнята норма обмежує дію раніше прийнятої в частині регулювання тотожних правовідносин. Верховний Суд у постанові від 25.01.2022 у справі №911/782/21зазначив, що за наявності розбіжностей загальних і спеціальних (виняткових) норм необхідно керуватися принципом lex spicialis (лат. - спеціальний закон, спеціальна норма), відповідно до якого при розбіжності загального та спеціального закону діє спеціальний закон, а також принципом lex specialis derogate generali, суть якого зводиться до того, що спеціальний закон скасовує дію загального закону; спеціальна норма має перевагу над загальними. Крім того, про перевагу норм lex specialis над іншими загальними нормами зазначає у своїх рішеннях і Європейський суд з прав людини (§ 69 рішення у справі «Ніколова проти Болгарії» від 25.03.99, § 15 рішення у справі «Баранкевич проти росії» від 26.07.2007 тощо)». Отже, після відкриття виконавчого провадження №80122620 відповідач був зобов`язаний негайно застосувати пункт 10-5 Розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» та утриматися від вчинення будь-яких подальших виконавчих дій, включно з винесенням постанов про виконавчий збір і мінімальні витрати.

Ухвалою суду витребувано у відповідача належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження №80122620.

Витребувані судом документи були надані відповідачем через систему «Електронний суд».

Ухвалою від 06.07.2026 суд призначив справу до розгляду у судовому засіданні на 22.07.2026 на 16:00 год.

У судовому засіданні 22.07.2026, яке відбулось за участю представника позивача, суд постановив ухвалу, якою продовжив строк розгляду адміністративної справи до 16.09.2026, відклав розгляд адміністративної справи на 16.09.2026 на 15:00 год.

16.09.2026 розгляд справи не відбувся у зв`язку із проходженням навчання суддею Кучугурною Н.В.

Про дату, час і місце судового засідання 07.10.2026 0 15:00 год. учасники справи були повідомлені повістками про виклик.

Ухвалою від 07.10.2026 розгляд справи був продовжений.

У судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги і просив їх задовольнити.

У судовому засіданні, яке відбулось 07.10.2026, суд повідомив, що переходить до стадії ухвалення судового рішення, а також зазначив, що рішення буде оголошено 12.10.2026 о 13:00 год.

У судовому засіданні 12.10.2026 суд оголосив вступну та резолютивну частини рішення.

Заслухавши пояснення представника позивача, розглянувши справу, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

УСТАНОВИВ:

30.01.2026 заступником начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорян Наріною Альбертівною винесена постанова про відкриття виконавчого провадження №80122620 про примусове виконання наказу №904/4421/24, виданого 12.01.2026 Господарським судом Дніпропетровської області про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» (боржник) на користь Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго» (стягувач) 3% річних 6225811 грн 99 коп., інфляційні втрати 9786786 грн 88 коп., судовий збір 13876 грн 86 коп.

Також, 30.01.2026 державним виконавцем були винесені постанови про стягнення з боржника виконавчого збору у сумі 1602647,57 грн і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження у розмірі 320,00 грн.

Крім цього, суд установив, що на сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг опубліковано Перелік учасників ринку електричної енергії, передбачений пунктом 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», до якого включено ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» із зазначенням конкретних номерів судових справ. У вказаному переліку зазначено номер справи - №904/4421/24.

Державний виконавець, керуючись пунктом 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», 06.02.2026 виніс постанову про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 у справі №904/4421/24 до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні.

Позивач не погоджується із постановами про стягнення виконавчого збору і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, у позові позивач зазначає, що вчинення виконавчих дій має бути зупинено відповідно до п.10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», тому і звернувся з цим позовом до суду.

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню, у разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно з ч. 1 ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: верховенства права; обов`язковості виконання рішень; законності; диспозитивності; справедливості, неупередженості та об`єктивності; гласності та відкритості виконавчого провадження; розумності строків виконавчого провадження; співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців.

Частиною 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

За приписами п. 1 ч. 1 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону за заявою стягувача про примусове виконання рішення.

Частиною 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлений обов`язок виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа винести постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій має бути зазначено про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджено боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець також зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Поряд із цим, положеннями ч. 4 ст. 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавчий документ повертається стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання протягом трьох робочих днів з дня його пред`явлення, якщо:

1) рішення, на підставі якого видано виконавчий документ, не набрало законної сили (крім випадків, коли рішення у встановленому законом порядку допущено до негайного виконання);

2) пропущено встановлений законом строк пред`явлення виконавчого документа до виконання;

3) боржника визнано банкрутом;

4) Національним банком України прийнято рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку-боржника;

5) юридичну особу - боржника припинено;

6) виконавчий документ не відповідає вимогам, передбаченим цією статтею, або якщо стягувач не подав заяву про примусове виконання рішення відповідно до статті 26 цього Закону;

7) виконання рішення не передбачає застосування заходів примусового виконання рішень;

8) стягувач не надав підтвердження сплати авансового внеску, якщо авансування є обов`язковим;

9) виконавчий документ не підлягає виконанню органами державної виконавчої служби, приватним виконавцем;

10) виконавчий документ пред`явлено не за місцем виконання або не за підвідомчістю;

11) Фондом гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення про початок процедури тимчасової адміністрації або ліквідації банку;

12) відповідно до умов угоди про врегулювання спору (мирової угоди), укладеної між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулювання спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню, незалежно від дати укладення такої угоди.

Суд зазначає, що наказ Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 у справі №904/4421/24 про стягнення з ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» на користь ПрАТ «Національна енергетична компанія «Укренерго» 3% річних у сумі 6225811,99 грн, інфляційних втрат у сумі 9786786,88 грн, судового збору в сумі 13876,86 грн не належить до документів, що не передбачають застосування заходів примусового виконання рішення.

Доказів існування інших визначених законом обставин, за наявності яких державний виконавець був би зобов`язаний повернути виконавчий документ стягувачу без прийняття до виконання, скаржником суду представлено не було.

Отже, за відсутності підстав для повернення виконавчого документу стягувачу виконавець зобов`язаний був керуватись приписами ч. 5 ст. 26 Закону України «Про виконавче провадження».

Таким чином, державний виконавець, отримавши 29.01.2026 від ПрАТ «НЕК «Укренерго» заяву про примусове виконання наказу у справі №904/4421/24, виніс відповідну постанову від 30.01.2026 про відкриття виконавчого провадження №80122620, постанову від 30.01.2026 про стягнення виконавчого збору та постанову від 30.01.2026 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Суд враховує посилання позивача на положення пункту 10-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», якими регламентовано, що тимчасово, на час дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та грошові кошти) у виконавчих провадженнях у частині стягнення сум індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов`язання, 3% річних від простроченої суми грошового зобов`язання чи іншого розміру процентів, встановлених договором або законом, сум неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов`язань, сплата яких передбачена договорами, за грошовими зобов`язаннями суб`єктів господарювання, що виникли у період з 24.02.2022 по 01.09.2024, за якими боржниками є учасники ринку електричної енергії, перелік яких із зазначенням номерів судових справ оприлюднюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, на її офіційному веб-сайті, а саме: постачальників універсальних послуг перед виробниками електричної енергії та гарантованим покупцем за договорами купівлі-продажу електричної енергії; постачальників універсальних послуг перед операторами систем розподілу за договорами про надання послуг з розподілу; постачальників універсальних послуг перед оператором системи передачі за договорами про надання послуг з передачі; гарантованого покупця перед постачальниками універсальних послуг за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів; гарантованого покупця перед виробниками електричної енергії за договорами купівлі-продажу електричної енергії; гарантованого покупця перед виробниками електричної енергії з альтернативних джерел енергії за договорами про купівлю-продаж електричної енергії за «зеленим» тарифом та договорами про надання послуги із забезпечення підтримки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел за механізмом ринкової премії; оператора системи передачі перед гарантованим покупцем та постачальниками універсальних послуг за договорами про надання послуги із забезпечення збільшення частки виробництва електричної енергії з альтернативних джерел енергії; операторів систем розподілу перед оператором системи передачі за договорами про надання послуг з передачі та договорами про надання послуг з диспетчерського (оперативно-технологічного) управління; виробників електричної енергії перед гарантованим покупцем за договорами про надання послуг із забезпечення доступності електричної енергії для побутових споживачів.

На сайті Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг опубліковано Перелік учасників ринку електричної енергії, передбачений пунктом 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», до якого включено ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» із зазначенням конкретних номерів судових справ. У вказаному переліку зазначено номер справи - №904/4421/24.

Поряд із цим, аналіз змісту п. 10-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» свідчить про те, що дія відповідної норми поширюється виключно на виконавчі провадження, які вже перебувають на стадії примусового виконання, тобто є відкритими та фактично виконуються органом державної виконавчої служби та/або приватним виконавцем.

Таким чином, законодавець пов`язує зупинення саме з процесом вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та грошові кошти) у межах існуючого виконавчого провадження, а не з обмеженням повноважень щодо відкриття виконавчого провадження чи прийняття виконавчого документа до виконання.

Як установив суд, державний виконавець, виявивши наявність вказаних законних передумов, виніс постанову від 06.02.2026 про зупинення вчинення виконавчих дій з примусового виконання наказу Господарського суду Дніпропетровської області від 12.01.2026 у справі №904/4421/24 до припинення або скасування правового режиму воєнного стану в Україні.

Враховуючи викладене, суд відхиляє доводи позивача про те, що положення п. 10-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» фактично зумовлюють обов`язок державного виконавця повернути стягувачу виконавчий документ без виконання.

Як зазначено вище, частиною п`ятою статті 26 Закону України «Про виконавче провадження» встановлено, що виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов`язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей. У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.

Відповідно до частин першої та другої статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч.2 ст.27 Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів).

Державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно із частинами 4-10 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» за виконавчими документами про стягнення аліментів за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців, державний виконавець нараховує виконавчий збір із заборгованості зі сплати аліментів. У подальшому державний виконавець зобов`язаний нараховувати виконавчий збір щомісяця у розмірі, визначеному частиною другою цієї статті, залежно від розміру простроченого щомісячного аліментного платежу. Постанова про стягнення виконавчого збору за виконавчими документами про стягнення аліментів виноситься державним виконавцем після погашення заборгованості зі сплати аліментів у повному обсязі або у разі повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження на підставі розрахунку про його нарахування.

Стягнутий виконавчий збір перераховується до Державного бюджету України протягом трьох робочих днів з дня надходження на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби.

Виконавчий збір не стягується: 1) за виконавчими документами про конфіскацію майна, стягнення періодичних платежів (крім виконавчих документів про стягнення аліментів, за наявності заборгованості зі сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму відповідних платежів за дванадцять місяців), накладення арешту на майно для забезпечення позовних вимог, за виконавчими документами, що підлягають негайному виконанню (крім спеціальної виписки з Реєстру аграрних нот); 2) у разі виконання рішень Європейського суду з прав людини; 3) якщо виконання рішення здійснюється за рахунок коштів, передбачених бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду в порядку, встановленому Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень»; 4) за виконавчими документами про стягнення виконавчого збору, стягнення витрат виконавчого провадження, штрафів, накладених виконавцем відповідно до вимог цього Закону; 5) у разі виконання рішення приватним виконавцем; 6) за виконавчими документами про стягнення заборгованості, яка підлягає врегулюванню відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення» та Закону України «Про заходи, спрямовані на подолання кризових явищ та забезпечення фінансової стабільності на ринку природного газу», а також згідно з постановами державних виконавців, винесеними до набрання чинності зазначеними законами.

У разі наступних пред`явлень державному виконавцю до виконання виконавчого документа виконавчий збір стягується в частині, що не була стягнута під час попереднього виконання.

У разі закінчення виконавчого провадження у зв`язку із скасуванням рішення, що підлягало виконанню, або визнання судом виконавчого документа таким, що не підлягає виконанню, виконавчий збір не стягується, а стягнутий виконавчий збір підлягає поверненню.

Під час передачі виконавчого документа від органу державної виконавчої служби приватному виконавцю виконавчий збір не стягується, якщо він не був стягнутий на момент передачі.

У разі стягнення частини виконавчого збору на момент передачі виконавчого документа приватному виконавцю стягнута частина виконавчого збору поверненню не підлягає.

Виконавчий збір не стягується у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 9 частини першої статті 39 цього Закону, якщо рішення було виконано до винесення постанови про відкриття виконавчого провадження, та у разі закінчення виконавчого провадження на підставі пункту 17 частини першої статті 39 цього Закону. Виконавчий збір не стягується із сум податкового боргу (у тому числі штрафних санкцій та пені) та недоїмки зі сплати єдиного соціального внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування у разі їх списання згідно з пунктами 2-3, 2-4 та підпункту 26.2 пункту 26 підрозділу 10 розділу XX Податкового кодексу України та пунктом 9-15 розділу VIII Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування».

Виконавчий збір не стягується, якщо інше не передбачено угодою про врегулювання спору (мировою угодою), укладеною між іноземним суб`єктом та державою Україна на будь-якій стадії урегулюваня спору або розгляду справи, включаючи стадію визнання та виконання рішення, відповідно до якої виконавчий документ не підлягає виконанню або покладені виконавчим документом на боржника зобов`язання підлягають припиненню.

За наявності обставин, визначених абзацом першим цієї частини, виконавче провадження, відкрите на підставі постанови про стягнення виконавчого збору, у тому числі до дати укладення такої угоди, підлягає закінченню відповідно до пункту 19-1 частини першої статті 39 цього Закону.

Відповідно до ч.1 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження» кошти виконавчого провадження складаються з:

1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця;

2) авансового внеску стягувача;

3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

Витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов`язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження (ч.2 ст.42 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до пунктів 1, 2 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року № 512/5 (далі Інструкція № 512/5), фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону.

Витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов`язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).

Витрати, пов`язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв`язку)).

Аналізуючи наведені норми чинного законодавства, суд зазначає, що винесення постанов про стягнення виконавчого збору і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження є безумовною дією, яку здійснює державний виконавець у межах виконавчого провадження незалежно від здійснених дій, і є встановленою державою складовою процедури виконавчого провадження.

Отже, є правомірними дії державного виконавця, які полягають у винесенні постанов про стягнення виконавчого збору і про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, тому суд відмовляє у відповідній частині заявлених позовних вимог.

Також, оскільки законодавчими нормами на державного виконавця покладено обов`язок винести постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження разом із постановою про відкриття виконавчого провадження, суд відмовляє у задоволенні позовної заяви в частині позовних вимог про визнання протиправною і скасування постанови від 30.01.2026 про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження.

Водночас як зазначено вище, частиною 4 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору (крім виконавчих документів про стягнення аліментів).

Згідно з частиною 1 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий збір - це збір, що справляється на всій території України за примусове виконання рішення органами державної виконавчої служби. Виконавчий збір стягується з боржника до Державного бюджету України.

Виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів (ч.2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження»).

Отже, державний виконавець виносить одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження постанову про стягнення виконавчого збору, зокрема, у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

Як установив суд, державним виконавцем 30.01.2026 винесена постанова про стягнення виконавчого збору, який розрахований від суми, що підлягає примусовому стягненню (яка становить 16026475,73 грн, з яких 3% річних 6225811,99 грн, інфляційні втрати 9786786,88 грн, судовий збір 13876,86 грн), розмір виконавчого збору (10%) становить 1602647,57 грн.

Водночас до відкриття виконавчого провадження, а саме 24.12.2025 ТОВ «Дніпровські енергетичні послуги» були сплачені витрати із судового збору у розмірі 13876,86 грн, який був стягнутий Господарським судом Дніпропетровської області у справі №904/4421/24, що підтверджується платіжною інструкцією від 24.12.2025 №4326857.

Отже, після відкриття виконавчого провадження (30.01.2026) і винесення постанови про стягнення виконавчого збору (30.01.2026), сума, що підлягає примусовому стягненню є меншою на суму судового збору у розмірі 13876,86 грн.

Таким чином, у спірних правовідносинах винесення постанови про стягнення виконавчого збору на всю суму, що підлягала стягненню за наказом Господарського суду Дніпропетровської області у справі №904/4421/24, є таким, що суперечить вимогам чинного законодавства.

Враховуючи викладене, оскаржувана у цій справі постанова про стягнення виконавчого збору підлягає скасуванню.

Щодо позовної заяви в частині позовних вимог, які стосуються зобов`язання відповідача зупинити вчинення виконавчих дій відповідно до п.10-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», суд зазначає, що 06.02.2026 державним виконавцем у виконавчому провадженні №80122620 була винесена постанова про зупинення вчинення виконавчих дій на підставі п.10-5 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та Перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», тому в цій частині позовних вимог суд відмовляє у їх задоволенні.

У відповіді на відзив на позовну заяву позивач також зазначив, що на правовідносини у виконавчому провадженні № 80122620 поширюється дія пункту 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким: зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень у частині стягнення 3% річних та інфляційних втрат. Зазначена норма адресована конкретному колу суб`єктів, діє у спеціальний період та обмежує застосування загального механізму примусового виконання. Отже, вона є спеціальною нормою, яка відповідно до принципу lex specialis derogat generali має пріоритет над загальними положеннями статей 26, 27 Закону України «Про виконавче провадження». Крім того, пункт 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження» є пізніше прийнятою нормою, ніж положення, які регламентують загальний порядок винесення постанов про виконавчий збір та мінімальні витрати. За принципом lex posterior derogat priori пізніше прийнята норма обмежує дію раніше прийнятої в частині регулювання тотожних правовідносин.

Суд відхиляє вказані доводи і зазначає, що застосування пункту 10-5 розділу XIII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про виконавче провадження», яким передбачено зупинення вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень, можливе за наявності виконавчого провадження, яке вже перебуває на стадії примусового виконання, тобто є відкритим та фактично виконується органом державної виконавчої служби та/або приватним виконавцем.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні.

З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, суд дійшов висновку про те, що позовна заява є такою, що підлягає задоволенню частково.

Відповідно до ч.1 ст.143 КАС України, суд вирішує питання щодо судових витрат у рішенні, постанові або ухвалі.

За подачу цього позову позивачем був сплачений судовий збір у розмірі 3328,00 грн.

Розміри ставок судового збору визначені у ст. 4 Закону України «Про судовий збір», згідно з якою за подання до адміністративного суду адміністративного позову майнового характеру, який подано юридичною особою, ставка судового збору становить 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 10 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2026 рік» установлено у 2026 році прожитковий мінімум для працездатних осіб з 01 січня 2026 року у розмірі 3328,00 грн.

Згідно з ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.

Враховуючи викладене, а також предмет заявлених позовних вимог, до сплати у цій справі підлягає судовий збір у розмірі 2662,40 грн.

Частиною першою статті 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).

З огляду на викладені норми, а також часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає про стягнення на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Відповідно до ч.7 Закону України «Про судовий збір», решта суми сплаченого судового збору у розмірі 665,60 грн повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду.

Керуючись статтями 90, 139, 241-246, 287 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ВИРІШИВ:

Позовну заяву задовольнити частково.

Визнати протиправною і скасувати постанову про стягнення виконавчого збору від 30.01.2026 ВП № 80122620 винесену заступником начальника Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України Григорян Наріне Альбертівною.

В іншій частині позовних вимог, у їх задоволенні відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Першого Правобережного відділу державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги» судові витрати з оплати судового збору у розмірі 1331,20 грн.

Згідно з ч.6 ст.287 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційні скарги на судові рішення у справах, визначених цією статтею, можуть бути подані протягом десяти днів з дня їх проголошення.

Відповідно до ч.1 ст.272 Кодексу адміністративного судочинства України, судове рішення набирає законної сили після закінчення строку апеляційного оскарження, а у разі їх апеляційного оскарження – з моменту проголошення судового рішення суду апеляційної інстанції.

З огляду на положення ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Третього апеляційного адміністративного суду.

Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Дніпровські енергетичні послуги».

Відповідач: Перший Правобережний відділ державної виконавчої служби у Шевченківському та Центральному районах міста Дніпра Дніпровського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України.

Повний текст рішення складений 12.10.2026.

Суддя Н.В. Кучугурна