Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/11634/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/11634/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Національного університету оборони України про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Національного університету оборони України, в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2022 по 18.01.2023;

стягнути з Національного університету оборони України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2022 по 18.01.2023 в сумі 215 637,44 грн.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач з 26.08.2020 по 03.03.2022 проходив військову службу у Національному університеті оборони України. У період проходження служби відповідач не нараховував і не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення та виплачував грошове забезпечення не в повному розмірі, що стало підставою для звернення до суду. На виконання ухвалених на користь позивача судових рішень відповідач 09.04.2026 перерахував позивачу 150 674,25 грн, чим, на переконання позивача, підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з ним при звільненні з військової служби. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, розмір якого обчислив за період з 04.03.2022 по 18.01.2023. На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви довідку відповідача про розмір грошового забезпечення, повідомлення про надходження коштів та копії судових рішень.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі, відповідачу встановлено строк для подання відзиву та зобов`язано надати довідку-розрахунок середнього заробітку позивача.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідач подав відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити в задоволенні позову повністю. Відповідач зазначив, що на день виключення позивача зі списків особового складу з ним було проведено розрахунок і позивач заперечень щодо його розміру не висловлював, а виплачена на виконання судових рішень сума стосується індексації грошового забезпечення і не є середнім заробітком. Відповідач також послався на те, що проходження військової служби законодавством про працю не регулюється, на компенсаційний характер виплати, передбаченої статтею 117 Кодексу законів про працю України, і на необхідність застосування принципу співмірності, а також на особливості бюджетного фінансування університету як розпорядника бюджетних коштів нижчого рівня та на спірний характер належних позивачу сум як причину тривалості розрахунку. Разом із відзивом відповідач надав довідку-розрахунок середньоденного заробітку позивача за січень, лютий 2022 року.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 26.08.2020 по 03.03.2022 проходив військову службу у Національному університеті оборони України. Днем виключення позивача зі списків особового складу університету та всіх видів грошового забезпечення є 03.03.2022.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25.06.2024 у справі № 160/4560/24 визнано протиправними дії Національного університету оборони України щодо нарахування та виплати позивачу за період з 26.08.2020 по 03.03.2022 грошового забезпечення виходячи з розрахункової величини - прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу грошове забезпечення за цей період з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законами про Державний бюджет України на 2020, 2021 і 2022 роки, а також матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань і грошову допомогу для оздоровлення за 2021 рік.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 09.12.2024 у справі № 160/26625/24 визнано протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 26.08.2020 по 03.03.2022 та зобов`язано відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію-різницю за цей період у розмірі 70 660,82 грн.

На виконання зазначених судових рішень 09.04.2026 на картковий рахунок позивача зараховано 150 674,25 грн, що підтверджується повідомленням про надходження коштів від 09.04.2026. Отже, належні позивачу при звільненні суми виплачено йому не в день виключення зі списків особового складу, а після вирішення спору про їх розмір судом.

Згідно з довідкою Національного університету оборони України від 22.11.2023 № 182/3/220/53/3/1225 про розмір грошового забезпечення позивача за період з 26.08.2020 по 03.03.2022 позивачу нараховано грошового забезпечення за січень 2022 року 18 753,69 грн, за лютий 2022 року - 24 186,35 грн. При виключенні зі списків особового складу 03.03.2022 позивачу виплачено 10 586,36 грн.

Відповідач надав довідку-розрахунок середньоденного заробітку позивача за січень, лютий 2022 року від 20.05.2026 № 182/3/587, в якій кількість днів двох місяців, що передують події, визначено як 59, а середньоденний розмір грошового забезпечення обчислено виходячи з суми 41 704,50 грн, тобто без урахування нарахованої в ці місяці індексації грошового забезпечення.

Вирішуючи спір по суті, надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

За правилами статті 116 Кодексу законів про працю України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

Відповідно до рішення Конституційного Суду України від 22.02.2012 № 4-рп/2012 у справі № 1-5/2012 непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у строки, зазначені у статті 116 Кодексу законів про працю України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 цього Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.

Наведені приписи поширюються і на відносини, пов`язані з проходженням військової служби: грошове забезпечення військовослужбовця є винагородою за виконання ним обов`язків служби, а стаття 117 Кодексу законів про працю України визначає спеціальний спосіб захисту права особи на своєчасне одержання такої винагороди. Саме з цього виходить Верховний Суд, зазначаючи, що постанова Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 є орієнтиром для адміністративних судів у питанні розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку у відносинах, пов`язаних з проходженням публічної служби.

У редакції, чинній до 19.07.2022, частина перша статті 117 Кодексу законів про працю України передбачала, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Обмеження тривалості періоду, за який стягується середній заробіток, ця норма не містила.

Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності 19.07.2022, частину першу статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в новій редакції, згідно з якою у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Згідно зі статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно запроваджене Законом № 2352-IX шестимісячне обмеження не поширюється на той період затримки розрахунку, який мав місце до набрання цим Законом чинності, а до правовідносин, що тривали після 19.07.2022, застосовується нова редакція норми.

З огляду на наведене спірний період затримки розрахунку поділяється на два відрізки. Період з 04.03.2022 по 18.07.2022 регулюється статтею 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022, а тому середній заробіток за цей відрізок обчислюється за весь його час без обмеження шістьма місяцями. Період, що починається з 19.07.2022, регулюється статтею 117 цього Кодексу в редакції Закону № 2352-IX, а шестимісячний строк обчислюється від дня набрання чинності обмеженням, тобто з 19.07.2022. Такий підхід узгоджується з висновками, викладеними у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.11.2025 у справі № 306/2708/23.

Відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця. Така виплата за своєю суттю є не штрафом чи каральною санкцією, а спеціальним видом компенсації очікуваних майнових втрат працівника, що дозволяє застосовувати до визначення її розміру загальні принципи розумності, справедливості та пропорційності (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц).

У пункті 91 зазначеної постанови Велика Палата Верховного Суду визначила критерії, які суд має враховувати, вирішуючи питання про зменшення розміру відшкодування: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум; період затримки виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; імовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність імовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Спираючись на ці критерії, Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 дійшов висновку, що в разі виплати частини (не всіх) належних звільненому працівникові сум відповідно зменшується розмір відповідальності, і цей розмір повинен бути пропорційним розміру невиплачених сум з урахуванням того, що всі належні при звільненні суми становлять сто відсотків, стільки ж відсотків становить розмір середнього заробітку.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 сформулювала висновок, за яким обмеження періоду нарахування відшкодування шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 Кодексу законів про працю України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця, проте не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності і не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати; поняття «обмеження максимального строку» та «досягнення співмірності» не можна ототожнювати. Розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи, керуючись критеріями, встановленими у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум, однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.

Відповідно до пункту 2 Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, у всіх випадках збереження середньої заробітної плати, крім зазначених у цьому пункті, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Згідно з пунктом 8 цього Порядку нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного заробітку на число робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком; середньоденна заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів, а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Оскільки позивача виключено зі списків особового складу 03.03.2022, двома календарними місяцями, що передують цій події, є січень і лютий 2022 року. За довідкою від 22.11.2023 № 182/3/220/53/3/1225 позивачу нараховано грошового забезпечення за січень 2022 року 18 753,69 грн і за лютий 2022 року 24 186,35 грн, а разом за два місяці 42 940,04 грн. Ці суми включають нараховану в зазначені місяці індексацію грошового забезпечення, яка є складовою грошового забезпечення і не віднесена пунктом 4 Порядку № 100 до виплат, що не враховуються при обчисленні середньої заробітної плати, а тому підлягає врахуванню у базі обчислення.

Січень 2022 року налічує 31 календарний день, лютий 2022 року - 28 календарних днів, а разом два місяці, що передують події, - 59 календарних днів. Позивач у власному розрахунку поділив суму грошового забезпечення на 61 день, проте 2022 рік не є високосним і фактична тривалість січня та лютого 2022 року становить саме 59 календарних днів, що відповідає і довідці-розрахунку відповідача. Таким чином, середньоденний розмір грошового забезпечення позивача становить 727,80 грн (42 940,04 грн : 59 календарних днів).

Період з 04.03.2022 по 18.07.2022, до якого застосовується стаття 117 Кодексу законів про працю України в редакції, чинній до 19.07.2022, становить 137 календарних днів, а розмір середнього заробітку за цей відрізок - 99 708,60 грн (727,80 грн х 137 днів).

Період з 19.07.2022 по 18.01.2023, що становить шість місяців з дня набрання чинності Законом № 2352-IX, налічує 184 календарні дні, а розмір середнього заробітку за цей відрізок - 133 915,20 грн (727,80 грн х 184 дні).

Разом за весь заявлений період затримки розрахунку з 04.03.2022 по 18.01.2023, що становить 321 календарний день, обчислений розмір середнього заробітку складає 233 623,80 грн (99 708,60 грн + 133 915,20 грн).

Водночас розмір заборгованості, яку відповідач виплатив позивачу на виконання судових рішень у справах № 160/4560/24 та № 160/26625/24, становить 150 674,25 грн. Обчислений розмір середнього заробітку (233 623,80 грн) перевищує розмір самої заборгованості (150 674,25 грн) у 1,55 раза.

Оцінюючи співмірність, суд враховує розмір простроченої заборгованості та його співвідношення з обчисленою сумою середнього заробітку, причини тривалості невиплати, якими стали спірний характер належних позивачу сум і необхідність їх визначення в судовому порядку, а також поведінку сторін, зокрема виконання відповідачем судових рішень і перерахування позивачу належних йому коштів. Стягнення середнього заробітку в повному обчисленому розмірі поклало б на відповідача майновий тягар, що істотно перевищує розмір самої заборгованості, та не відповідало б компенсаційній природі цієї виплати.

Виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд вважає співмірним і достатнім способом захисту порушеного права позивача визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у сумі, що дорівнює розміру виплаченої заборгованості, - 150 674,25 грн. Такий розмір забезпечує справедливий баланс інтересів сторін: захищає право позивача на компенсацію майнових втрат, спричинених несвоєчасним розрахунком, і водночас не допускає понесення відповідачем несправедливих та непропорційних майнових втрат.

Отже, бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2022 по 18.01.2023 є протиправною, а належним способом усунення цього порушення є зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за цей період у розмірі 150 674,25 грн. У решті заявленого розміру, тобто в частині, що перевищує 150 674,25 грн, позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши наявні у справі докази за наведеними правилами, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Національного університету оборони України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2022 по 18.01.2023.

Зобов`язати Національний університет оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 04.03.2022 по 18.01.2023 у розмірі 150 674,25 грн.

В задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова