Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №160/14183/26 — Дніпропетровський окружний адміністративний суд

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 рокуСправа №160/14183/26

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Єфанової О.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити дії,-

УСТАНОВИВ:

До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить:

визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.10.2020 року виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 року у справі №160/14226/24;

зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.10.2020 року виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 року у справі №160/14226/24.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що у період з 29.04.2016 по 05.10.2020 він проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , однак у цей період індексація грошового забезпечення йому в повному обсязі не виплачувалася, що зумовило звернення до суду. Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі № 160/14226/24 відповідача зобов`язано нарахувати та виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.10.2020; на виконання цього рішення відповідні кошти виплачено позивачу 30.04.2026. Позивач указує, що в порушення статті 4 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» компенсацію втрати частини доходів разом із виплатою заборгованості відповідач йому не нарахував і не виплатив, а виплата такої компенсації не залежить від окремого звернення особи та не потребує оформлення відмови окремим рішенням. Наведене, на думку позивача, свідчить про протиправну бездіяльність відповідача.

Ухвалою суду відкрито провадження у справі та призначено її до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи; відповідачу встановлено строк для подання відзиву.

Відповідач подав відзив, у якому просив відмовити в задоволенні позову в повному обсязі. Відповідач зазначає, що позивач не звертався до військової частини із заявою про виплату компенсації втрати частини доходів, а військова частина у такій виплаті не відмовляла, тому заявлені вимоги є передчасними, і посилається на практику Верховного Суду щодо передчасності подібних вимог та на те, що адміністративне судочинство спрямоване на захист уже порушених прав. Крім того, відповідач указує, що позивач проходив військову службу до 05.10.2020, після чого був звільнений, а відтак, на його переконання, заявлений позивачем період компенсації з 01.03.2018 по 30.04.2026 є штучно розширеним, оскільки після припинення служби відсутній сам об`єкт відповідних правовідносин - щомісячне грошове забезпечення, і компенсація, яка має похідний характер, не може нараховуватися поза межами існування первинного грошового зобов`язання.

Розгляд справи здійснено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами (частина перша статті 257, частина п`ята статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України).

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 у період з 29.04.2016 по 05.10.2020 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 та наказом від 05.10.2020 № 204 був звільнений з військової служби у зв`язку із закінченням строку контракту. Позивач є учасником бойових дій.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 30.06.2021 у справі № 160/6158/21 Військову частину НОМЕР_1 зобов`язано нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 включно із застосуванням базового місяця січень 2008 року, а також у повному розмірі індексацію грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.10.2020 включно відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078. На виконання цього рішення 02.05.2024 відповідач виплатив позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 29.04.2016 по 28.02.2018 у загальній сумі 73 230,76 грн.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 у справі № 160/14226/24 позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 задоволено повністю, визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2018 по 05.10.2020 включно та зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити позивачу індексацію-різницю грошового забезпечення у фіксованому розмірі 3985,83 грн на місяць за період з 01.03.2018 по 05.10.2020 включно у загальній сумі 124 203,61 грн відповідно до приписів абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, з урахуванням виплачених сум.

На виконання рішення у справі № 160/14226/24 Військова частина НОМЕР_1 30.04.2026 перерахувала на рахунок позивача індексацію-різницю грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.10.2020 у загальній сумі 117 993,43 грн, що підтверджується банківською випискою за 30.04.2026.

Під час виплати означеної суми компенсацію втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення відповідач позивачу не нарахував і не виплатив.

На підтвердження наведених обставин позивач долучив до позовної заяви копії заяви про виплату індексації та відповіді на неї, листів, банківських виписок про виплату коштів на виконання судових рішень, копію рішення у справі № 160/14226/24, карток особового рахунку про грошове забезпечення за 2018-2020 роки, витягів з наказів від 29.04.2016 № 100 та від 05.10.2020 № 204, витягу з послужного списку і посвідчення учасника бойових дій.

Невиплата компенсації разом із виплатою заборгованості зумовила звернення позивача до суду з цим позовом.

Вирішуючи справу по суті, надаючи правову оцінку спірним відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.

Частиною другою статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Питання, пов`язані із здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, урегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 № 2050-III (далі - Закон № 2050-III).

Відповідно до статті 1 Закону № 2050-III підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Статтею 2 Закону № 2050-III передбачено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.

Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-III сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).

За правилами статті 4 Закону № 2050-III виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

З метою реалізації Закону № 2050-III Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21.02.2001 № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - Порядок № 159), положення якого відтворюють положення Закону № 2050-III, конкретизують підстави та механізм виплати компенсації.

Відповідно до пункту 1 Порядку № 159 дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).

Пунктом 2 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.

Згідно з пунктом 3 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення); сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.

Пунктом 4 Порядку № 159 визначено, що сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов`язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держстатом.

Пунктом 5 Порядку № 159 встановлено, що сума компенсації виплачується громадянам у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.

Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить компенсацію втрати частини грошових доходів у залежність від попереднього окремого нарахування доходів. Правове значення має те, чи був нарахований дохід виплачений з порушенням строків, коли саме здійснено цей платіж, а також чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці обставини є юридичними фактами, з якими пов`язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати.

Верховний Суд у постанові від 29.04.2021 у справі № 240/6583/20 зазначив, що у випадку бездіяльності власника або уповноваженого ним органу щодо нарахування та виплати громадянину індексації заробітної плати така особа має право на компенсацію втрати доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати за умови зобов`язання власника або уповноваженого ним органу здійснити донарахування належних громадянину сум доходів.

У постанові від 02.04.2024 у справі № 560/8194/20 Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду сформував висновок про те, що відмова у виплаті компенсації втрати частини доходів у зв`язку з порушенням строків їх виплати у розумінні статті 7 Закону № 2050-III не обов`язково має висловлюватися через ухвалення окремого акта індивідуальної дії, оскільки це не передбачено законодавством. Указану норму слід тлумачити у системному зв`язку з нормами статей 2-4 Закону № 2050-III, які визначають, що компенсація втрати частини доходів через порушення строку їх виплати повинна нараховуватися у місяці, в якому проведено виплату заборгованості; відповідно невиплата компенсації у вказаний період свідчить про відмову виплатити таку згідно із Законом № 2050-III і не потребує оформлення відмови окремим рішенням, а вчинення активної дії, що проявляється, зокрема, у наданні листа-відповіді на звернення особи щодо виплати належних їй сум компенсації, слід розглядати лише як додаткову форму повідомлення про відмову.

Згідно з частиною п`ятою статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Застосовуючи наведені норми до встановлених обставин, суд виходить із того, що виплачена позивачу 30.04.2026 індексація-різниця грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 05.10.2020 є сумою індексації грошових доходів громадян та складовою грошового забезпечення, тобто доходом, який не має разового характеру і прямо віднесений абзацами п`ятим та шостим частини другої статті 2 Закону № 2050-III і пунктом 3 Порядку № 159 до доходів, що підлягають компенсації. Указаний дохід належав позивачу за місяці періоду з 01.03.2018 по 05.10.2020, а фактично був виплачений 30.04.2026, тобто із затримкою, що значно перевищує один календарний місяць. Отже, визначені статтею 2 Закону № 2050-III та пунктом 2 Порядку № 159 умови проведення компенсації у цій справі наявні, а позивач набув право на компенсацію втрати частини грошових доходів незалежно від того, чи були такі суми йому попередньо нараховані.

За приписами статті 4 Закону № 2050-III та пункту 5 Порядку № 159 суму компенсації відповідач був зобов`язаний виплатити позивачу у тому ж місяці, у якому здійснив виплату заборгованості, тобто у квітні 2026 року. Матеріалами справи підтверджено, що разом із виплатою 30.04.2026 індексації-різниці грошового забезпечення компенсацію втрати частини грошових доходів відповідач позивачу не нарахував і не виплатив, чим допустив протиправну бездіяльність. Невиплата компенсації у місяці погашення заборгованості свідчить про відмову відповідача виплатити таку компенсацію та не потребує ні окремого звернення позивача із заявою, ні оформлення відмови окремим рішенням, а тому заявлені позовні вимоги передчасними не є.

Заявлений позивачем період з 01.03.2018 по 30.04.2026 є періодом невиплати грошового доходу, тобто періодом від місяців, за які цей дохід належав позивачу, до місяця його фактичної виплати, і не є періодом проходження військової служби чи періодом нарахування грошового забезпечення. Саме за період невиплати грошового доходу обчислюється сума компенсації: відповідно до статті 3 Закону № 2050-III і пункту 4 Порядку № 159 індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу, при цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Тому припинення позивачем військової служби 05.10.2020 не звужує періоду невиплати доходу і не впливає на обсяг права позивача на компенсацію, розмір якої визначається тривалістю затримки виплати нарахованого доходу.

Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно зі статтею 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Частинами першою та другою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу; в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Відповідно до статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні; жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили; суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідач як суб`єкт владних повноважень правомірності своєї бездіяльності щодо невиплати позивачу компенсації втрати частини грошових доходів не довів.

За таких обставин суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню повністю.

Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 задовольнити.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 компенсації втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.10.2020 року, виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 року у справі № 160/14226/24.

Зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) компенсацію втрати частини грошових доходів за період з 01.03.2018 року по 30.04.2026 року у зв`язку з порушенням термінів виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 року по 05.10.2020 року, виплаченої 30.04.2026 року на виконання рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.11.2024 року у справі № 160/14226/24.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.В. Єфанова