Рішення від 05 жовтня 2026 р. у справі №918/588/26 — Господарський суд Рівненської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Давидюка Тараса, 26А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" жовтня 2026 р. м. Рівне Справа № 918/588/26

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Пашкевич І.О., за участю секретаря судового засідання Ярощук О.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження справу

за позовом Всеукраїнської спілки громадських організацій «АСОЦІАЦІЯ ЗООЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ» (03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 13-Г, кв. 94; код ЄДРПОУ 37024446)

до відповідача Громадської організації «ЕКО-РІВНЕНЩИНА» (33024, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 285а, кв. 341; код ЄДРПОУ 43581286)

про зобов`язання виконати обов`язок в натурі, а саме: повернути транспортний засіб

у судовому засідання (30.09.2026) приймали участь:

- від позивача: Суркова Марина Леонідівна;

- від відповідача: Жуковська Світлана Анатоліївна

ВСТАНОВИВ:

Заяви і клопотання сторін, процесуальні рішення.

04 травня 2026 року через підсистему "Електронний суд ЄСІКС до господарського суду надійшов позов Всеукраїнської спілки громадських організацій «АСОЦІАЦІЯ ЗООЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ» (далі - позивач, ВСГО «АЗОУ») до Громадської організації «ЕКО-РІВНЕНЩИНА» (далі - відповідач, ГО «ЕКО-РІВНЕНЩИНА») про зобов`язання відповідача виконати обов`язок в натурі, а саме: повернути рухоме майно - Транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, 2017 року випуску, VINкод НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 .

Ухвалою від 07.05.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі № 918/588/26. Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання у справі призначено на 02.06.2026. Запропоновано сторонам подати заяви по суті спору та встановлено процесуальні строки для подання таких заяв.

26 травня 2026 року від відповідача надійшов відзив.

28 травня 2026 року від позивача надійшла заява про проведення судового засідання 02.06.2026 у справі в режимі ВКЗ з використанням власних технічних засобів його керівника - Суркової М.Л. Ухвалою від 28.05.2026 заяву задоволено. Постановлено провести судове засідання, яке відбудеться 02.06.2026 у справі із представником позивача Сурковою М.Л. в режимі ВКЗ.

01 червня 2026 року від позивача надійшла відповідь на відзив.

У судовому засіданні 02.06.2026 суд оголосив перерву до 09.06.2026.

09 червня 2026 року від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив.

09 червня 2026 року до Господарського суду Рівненської області надійшло повідомлення про замінування приміщення суду. Внаслідок цього у визначений для розгляду справи час судове засідання по справі № 918/588/26 не відбулося. Зважаючи на викладене, суд дійшов висновку про необхідність визначення наступної дати та часу проведення підготовчого засідання.

Ухвалою від 11.06.2026 повідомлено сторін, що підготовче засідання у справі № 918/588/26 відбудеться 23.06.2026. Постановлено провести судове засідання у справі № 918/588/26 із представником позивача Сурковою М.Л. в режимі ВКЗ.

11 червня 2026 року від позивача надійшла заява про зміну предмету позову.

Ухвалою від 23.06.2026 заяву ВСГО «АЗОУ» про зміну предмета позову від 11.06.2026 прийнято до розгляду. Постановлено здійснювати подальший розгляд справи № 918/588/26 із урахуванням зміненого предмета позову. Встановлено відповідачу Громадській організації «ЕКО-РІВНЕНЩИНА» строк на подання письмових пояснень із урахуванням заяви про зміну предмета позову - до 10.07.2026 включно. Продовжено за ініціативою суду процесуальний строк підготовчого провадження на 30 днів - до 05.08.2026. Відкладено підготовче засідання у справі № 918/588/26 на 16.07.2026.

16 липня 2026 року від ГО «ЕКО-РІВНЕНЩИНА» надійшло клопотання про зупинення провадження у справі до набрання законної сили рішенням в іншій справі у кримінальному провадженні № 42026181110000013 від 18.02.2026.

У судовому засіданні 16.07.2026 суд розглянувши клопотання відповідача про зупинення провадження у справі, ухвалою від 16.07.2026 відмовив у його задоволенні.

Ухвалою від 16.07.2026 закрито підготовче провадження у справі № 918/588/26. Призначено справу № 918/588/26 до судового розгляду по суті на 27.08.2026. Постановлено провести судове засідання у справі із представником позивача Сурковою М.Л. в режимі ВКЗ.

У судовому засіданні 27.08.2026 з розгляду справи по суті судом оголошено перерву до 15.09.2026.

15 вересня 2026 року від позивача надійшло клопотання про долучення доказу, а саме відповідь БО "БФ "Служба допомоги тваринам України" від 04.09.2026. У даному клопотанні ВСГО «АЗОУ» просить суд визнати поважними причини неподання означеного доказу у встановлений процесуальний строк та прийняти його до розгляду відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України.

У судовому засіданні 15.09.2026 суд визнав поважними причини неподання позивачем доказу (відповіді БО "БФ "Служба допомоги тваринам України" від 04.09.2026) разом із позовною заявою, як того вимагає ч. 2 ст. 80 ГПК України, оскільки станом на дату звернення позивача 04.05.2026 з позовом у справі № 918/588/26 означеного доказу від 04.09.2026 не існувало. Суд протокольною ухвалою долучив даний доказ до матеріалів справи та оголосив перерву у судовому засіданні розгляду справи по суті до 30.09.2026.

Процесуальні дії у судовому засіданні з розгляду справи по суті.

30 вересня 2026 року у судове засідання з`явилися представники учасників справи.

У судовому засіданні позивач підтримав позовні вимоги (із урахуванням заяви від 11.06.2026 про зміну предмету позову) та просив суд зобов`язати Громадську організацію «Еко-Рівненщина» повернути Всеукраїнській спілці громадських організацій «Асоціація зоозахисних організацій України» транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, 2017 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у стані не гіршому, ніж на момент його передачі відповідачу, з урахуванням нормального фізичного зносу, у комплектності відповідно до технічних характеристик та внутрішнього обладнання автомобіля, визначених Додатком №4 «Технічна характеристика та обладнання автомобіля» до Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023, який є невід`ємною частиною цієї Угоди.»

Відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог у повному обсязі.

За результатами судового засідання 30.09.2029, після стадії судових дебатів, суд перейшов до стадії ухвалення судового рішення.

Ухвалою від 30.09.2026 відкладено ухвалення та проголошення судового рішення у справі № 918/588/26 на "06" жовтня 2026 р. на 16:55 год. Постановлено провести судове засідання 06.10.2026 у справі № 918/588/26 із представником позивача Сурковою М.Л. в режимі відеоконференції.

Стислий виклад позиції позивача із позовної заяви.

Позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що спірний транспортний засіб Mercedes-Benz Sprinter державний номер НОМЕР_2 був переданий йому власником (БО «БФ «Служба допомоги тваринам України») у тимчасове безоплатне користування для реалізації проєкту «Мобільна ветеринарна клініка LeoMira». Надалі, на підставі Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023, позивач передав цей транспортний засіб відповідачу як реалізатору Проєкту.

Право позивача на передачу транспортного засобу відповідачу обґрунтовується умовами Тристоронньої угоди, яка дозволяла позивачу залучати інші організації до реалізації Проєкту та передавати їм обладнання для його виконання. Факт фактичної передачі ТЗ відповідачу підтверджується листуванням сторін, використанням автомобіля відповідачем протягом 2023- 2024 років та подальшим визнанням відповідачем факту його утримання.

Після розірвання Тристоронньої угоди та Угоди про співпрацю №1А у грудні 2024 року правова підстава для користування та утримання транспортного засобу відповідачем відпала. Позивач направив відповідачу вимогу про повернення ТЗ, однак останній його не повернув і заявив про наявність у нього права притримання автомобіля до погашення нібито існуючої заборгованості. Позивач вважає таке утримання безпідставним, оскільки ТЗ належить не ВСГО «АЗОУ», а власником транспортного засобу є БО «БФ «СДТУ», в той час коли заявлена відповідачем заборгованість, за твердженням позивача, стосується інших правовідносин та не підтверджена судовим рішенням, а отже є спірною. Після припинення Угоди №1А відповідач не має правової підстави продовжувати володіти та користуватися ТЗ. Збереження майна без достатньої правової підстави породжує обов`язок його повернути.

Окремо позивач обґрунтовує необхідність звернення саме з цим позовом тим, що транспортний засіб фактично перебуває у володінні відповідача, тоді як його власник - БО «БФ «СДТУ» - звернувся з окремим позовом до ВСГО «АЗОУ» про повернення цього ж майна. Ці спори не є тотожними, оскільки мають різний склад сторін, різні договірні підстави та різних зобов`язаних осіб. Водночас повернення ТЗ від фактичного володільця необхідне для подальшого виконання ВСГО «АЗОУ» свого обов`язку перед власником автомобіля - БО «БФ «СДТУ» у справі №910/1773/26.

Стислий виклад позиції відповідача із відзиву.

Відповідач заперечує проти позову, оскільки позивач не є власником транспортного засобу, а відтак не має права вимагати повернення Mercedes-Benz Sprinter державний номер НОМЕР_2 на свою користь.

Власником ТЗ є БО «БФ «Служба допомоги тваринам України», тоді як ВСГО «АЗОУ» отримала автомобіль лише у тимчасове безоплатне користування за Договором позички від 28.04.2023 строком на 25 місяців. Строк користування ТЗ у позивача закінчився 28.05.2025, а доказів продовження договору або виникнення у позивача нового права користування ТЗ не надано. Відтак, позивач уже не має чинного права користування автомобілем.

Відповідач також посилається на те, що власник ТЗ БО «БФ «СДТУ» вже звернувся з окремим позовом про повернення цього ж автомобіля у справі №910/1773/26, у якій ГО «Еко-Рівненщина» також залучена як відповідач. За таких обставин ВСГО «АЗОУ» не може самостійно вимагати повернення майна, власником якого вона не є, тим більше після припинення її власного права користування.

Щодо Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023 відповідач зазначає, що вона регулювала лише співпрацю сторін у межах реалізації проєкту, а не встановлювала обов`язку ГО «Еко-Рівненщина» повернути транспортний засіб саме ВСГО «АЗОУ». Угода, за твердженням відповідача, не містить положень щодо строку, місця та порядку повернення ТЗ після завершення проєкту, а також не передбачає договору зберігання, позички чи іншого правовідношення, яке б покладало на відповідача обов`язок повернути автомобіль позивачу.

Для застосування статей 525, 526, 530, 610, 611, 629, 653 ЦК України позивач мав довести існування конкретного зобов`язання між сторонами щодо повернення ТЗ саме ВСГО «АЗОУ», однак такого зобов`язання, на думку відповідача, не існує.

Відповідач також заперечує можливість застосування норм про захист права власності та витребування майна з чужого незаконного володіння, оскільки позивач не є власником ТЗ. При цьому відповідач наголошує, що його користування автомобілем спочатку було законним, погодженим сторонами та здійснювалося в межах Проєкту. Тому, на його думку, автомобіль не був самовільно вилучений або незаконно привласнений, а спір виник через неврегульованість сторонами порядку завершення Проєкту та подальшої долі транспортного засобу.

Окремо відповідач зазначає, що не брав на себе обов`язку утримувати автомобіль після завершення Проєкту. Він посилається на відсутність фінансування для довгострокового зберігання, стоянки, технічного обслуговування, страхування та інших витрат, пов`язаних із ТЗ. На думку відповідача, ці обставини додатково свідчать про відсутність у нього обов`язку продовжувати утримувати автомобіль після припинення проєктних правовідносин.

Місцезнаходження ТЗ не приховується, сторонам відомі відомості про його використання та місцезнаходження, більше того ця інформація надавалася і правоохоронним органам. Однак сам факт внесення відомостей до ЄРДР, на думку відповідача, не підтверджує незаконного заволодіння автомобілем.

Відповідач вважає обраний позивачем спосіб захисту неналежним, оскільки ВСГО «АЗОУ» не довела ані права власності на ТЗ, ані чинного права користування ним, ані існування між сторонами зобов`язання щодо повернення автомобіля, ані незаконності його заволодіння відповідачем. Крім того, позивачем не доведено, що транспортний засіб має бути повернений саме позивачу, а не власнику ТЗ.

Стислий виклад позиції позивача із відповіді на відзив.

Позивач не погоджується з доводами відповідача та наполягає на задоволенні позову, виходячи з такого.

Позивач вважає, що має право вимагати повернення ТЗ як сторона Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023, на підставі якої саме позивач передав ТЗ відповідачу для тимчасового безоплатного використання. Після припинення Угоди правові підстави для подальшого утримання ТЗ відпали. Позивач є користувачем ТЗ за Договором позички №1 від 28.04.2023, укладеним із власником і має свій обов`язок перед власником повернути авто. Оскільки фактично ТЗ перебуває у відповідача, його повернення позивачу необхідне для подальшого виконання позивачем свого обов`язку перед власником.

ВСГО «АЗОУ» звертає увагу, що провадження у справі №910/1773/26 зупинено до вирішення цієї справи №918/588/26, адже спочатку ТЗ має бути повернутий відповідачем позивачу як особі, від якої він його отримав, після чого позивач зможе виконати свій особистий обов`язок перед власником.

Відсутність в Угоді №1А детального порядку повернення автомобіля не означає відсутності самого обов`язку його повернути. ТЗ був переданий відповідачу безоплатно для конкретного проєкту, а після припинення Угоди мета його використання відпала. На думку позивача, обов`язок повернення випливає з правової природи відносин позички та положень ст. 526, 833, 836, 1212 ЦК України. У «Пропозиціях щодо врегулювання усіх розбіжностей» від 14.07.2025 відповідач гарантував повернення автомобіля, але пов`язував його з погашенням заборгованості у розмірі 25 127 євро та посилався на право притримання. Однак таке посилання є безпідставним адже відповідач не має жодного права притримання.

Позивач вважає позицію відповідача суперечливою та недобросовісною: спочатку відповідач обговорював порядок передачі автомобіля, а в липні 2025 року гарантував його повернення за певних умов, однак надалі почав заперечувати існування самого обов`язку повернення та стверджувати про необізнаність із відповідними документами.

Конкретне місцезнаходження автомобіля стало відомо лише у травні 2026 року з матеріалів кримінального провадження. До цього відповідач не повідомляв точного місця перебування ТЗ ані позивачу, ані власнику, ані "донору". Відтак твердження про те, що місцезнаходження автомобіля не приховувалося - не витримує критики. Відповідач не має права утримувати чуже майно, а попередні дії та заяви відповідача свідчать про визнання обов`язку повернення автомобіля.

Стислий виклад позиції відповідача із заперечень на відповідь на відзив.

Власник автомобіля вже звернувся з позовом про його повернення у справі №910/1773/26. Відтак, вимога позивача про передачу автомобіля йому, а не власнику, може призвести до суперечливих судових рішень.

Угода №1А не визначає порядку, строку та способу повернення автомобіля після завершення проєкту. Сам факт тривалих переговорів сторін щодо передачі ТЗ, на думку відповідача, підтверджує відсутність такого погодженого механізму.

ГО «Еко-Рівненщина» зауважує, що значна частина наведених позивачем обставин стосується дій Лосік А.О. як фізичної особи, а не відповідача як юридичної особи. Доказів прийняття автомобіля ГО «Еко-Рівненщина» на баланс чи на відповідальне зберігання позивач не надав. Автомобіль перебуває на стоянці у м. Рівному, не відчужений та не використовується невстановленими особами. Тому твердження про незаконне утримання або приховування ТЗ є безпідставними.

Крім цього, відповідач не зобов`язаний утримувати ТЗ після завершення проєкту. Договори не покладали на ГО «Еко-Рівненщина» обов`язків щодо довгострокового зберігання, оплати стоянки, страхування чи технічного обслуговування автомобіля після завершення проєкту.

Стислий виклад позиції позивача із урахуванням заяви про зміну предмету позову.

Позивач подав заяву про зміну предмета позову від 11.06.2026 з метою конкретизації вимоги про повернення транспортного засобу. Необхідність зміни зумовлена тим, що автомобіль тривалий час перебуває у відповідача після припинення Угоди №1А, при цьому позивач позбавлений можливості контролювати технічний стан і комплектність ТЗ. З огляду на тривалий простій та спеціалізоване обладнання автомобіля існує ризик його погіршення або втрати частини обладнання.

Тому позивач просить суд при зобов`язанні повернути автомобіль визначити також належний стан і комплектність майна, а саме - не гірший, ніж на момент передачі, з урахуванням нормального зносу та відповідно до технічної характеристики й обладнання, визначених Додатком №4 до Угоди №1А.

Стислий виклад позиції відповідача, висловленої в судовому засіданні з розгляду спору по суті.

ГО «Еко-Рівненщина» вважає Договір позички транспортного засобу № 1 від 28.04.2023 укладений між Некомерційною організацією "Тірфройде Україна" (пожертвувач), Благодійною організацією «Благодійний фонд «Служба допомоги тваринам України» (позичкодавець) та позивачем (користувач) нікчемним, оскільки цей договір не передбачає будь-якої оплати за користування автомобілем що, свідчить про відсутність істотних умов договору. Відтак передачі автомобіля позивачу не було і бути не могло за нікчемним договором. Більше того, відповідач також не отримував автомобіль від позивача за Угодою, адже акту приймання-передачі автомобіля який би це підтвердив не існує.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, судом встановлено наступне.

21 квітня 2023 року між Некомерційною організацією «Tierfreunde Ukraine e.V.» (далі - TFU), Allgemeiner Tierhilfsdienst e.V. (далі - ATD) та Всеукраїнською спілкою громадських організацій «Асоціація зоозахисних організацій України» (позивач) було укладено тристоронню Угоду про співпрацю в рамках проєкту зі стерилізації та освітньої кампанії для вуличних і домашніх тварин «Мобільна ветеринарна клініка LeoMira» (далі - Проєкт).

Відповідно до п. 2(1) Тристоронньої угоди, ATD забезпечила для Проєкту переобладнану машину швидкої допомоги - Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, 2017 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 (далі - ТЗ), переобладнаний для надання ветеринарної допомоги. Вартість ТЗ становить 41 638 євро (1 687 171,76 грн).

Юридичне оформлення передачі ТЗ в Україну було здійснено через партнерську організацію TFU. Так, 21.04.2023 між TFU та Благодійною організацією «Благодійний фонд «Служба допомоги тваринам України» (код ЄДРПОУ 45012849) було укладено Договір пожертви №1, за яким ТЗ передано у власність БО «БФ «СДТУ» для використання з метою стерилізації та лікування тварин у різних регіонах України (п. 1.3 Договору пожертви).

Передача ТЗ підтверджується Актом приймання-передачі (Додаток №1 до Договору пожертви) від 21.04.2023, підписаним обома сторонами. ATD та TFU є пов`язаними німецькими організаціями, які спільно виступають стороною Тристоронньої угоди; ATD забезпечила придбання та обладнання ТЗ, а TFU здійснила його юридичну передачу українській організації-утримувачу.

28 квітня 2023 року, БО «БФ «СДТУ» здійснила реєстрацію ТЗ у Територіальному сервісному центрі 5641 Регіонального сервісного центру Головного сервісного центру МВС в Рівненській області, що підтверджується тимчасовим реєстраційним талоном ХХР №023742; дата першої реєстрації 09.01.2017; дата першої реєстрації в Україні: 28.04.2023; організація: БО «БФ «Служба допомоги тваринам України»; марка Mercedes-Benz, Sprinter; ідентифікаційний номер: НОМЕР_1 .

28 квітня 2023 року між Некомерційною організацією "Тірфройде Україна" (пожертвувач), Благодійною організацією «Благодійний фонд «Служба допомоги тваринам України» (позичкодавець) та позивачем (користувач) в особі Віце-президента Лосік А.О. було укладено Договір позички транспортного засобу №1, за яким ТЗ передано у тимчасове безоплатне користування для ВСГО «АЗОУ» строком на 25 місяців.

Із урахуванням викладеного судом встановлено, що власником ТЗ є БО «БФ «СДТУ» на підставі Договору пожертви №1 від 21.04.2023. Позивач отримав ТЗ від БО «БФ «СДТУ» у тимчасове безоплатне користування на 25 місяців для цілей Проєкту на підставі Договору позички транспортного засобу №1 від 28.04.2023.

З огляду на матеріали справи, суд виснує, що доводи відповідача наведені у судовому засіданні з розгляду справи по суті про те, що Договір позички транспортного засобу №1 є нікчемним зважаючи на його безоплатний характер, суд визнає безпідставними. При цьому суд виходить із того, що безоплатність не є недоліком договору, який може свідчити про його нікчемність, а, навпаки, є сутнісною ознакою договору позички. Так, згідно з ч. 1 ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Відтак і твердження відповідача про те, що передача транспортного засобу позивачу не відбулася та не могла відбутися на підставі нікчемного договору, ґрунтується на помилковому припущенні відповідача про недійсність правочину.

Відповідно до п. 2(12) Тристоронньої угоди, ВСГО «АЗОУ» мала право для виконання цілей Угоди співпрацювати з різними громадськими організаціями, фондами, фізичними особами-підприємцями, науковими установами, органами державної та місцевої влади, а також підписувати угоди про співпрацю, замовляти послуги та інше. Інші партнери мали бути проінформовані.

Реалізуючи це право, визначене п. 2(12) Тристоронньої угоди, 01.06.2023 між позивачем (ВСГО «АЗОУ» в особі Президента Серпінської А.В.) та відповідачем (ГО «Еко-Рівненщина» в особі керівника Лосік Алли Олегівни було укладено Угоду про співпрацю №1А (далі - Угода), за якою відповідач став реалізатором (виконавцем) Проєкту.

Відповідно до п. 2(1) Угоди від 01.06.2023, ВСГО «АЗОУ» передає на безоплатній основі для проекту переобладнану машину швидкої допомоги для надання ветеринарної допомоги. В автомобілі є операційний стіл, шафи для ветеринарних препаратів та витратних матеріалів, холодильник для медикаментів, достатнє освітлення та стерилізатор. Детальний опис обладнання мобільної ветеринарної клініки та технічні характеристики транспортного засобу наведено у Додатку 4 до цієї Угоди.

Відповідно до п. 2(11) Тристоронньої угоди, порядок та умови використання обладнання в рамках Проєкту обумовлюються окремою угодою між учасниками - такою угодою і є Угода №1А.

Як вбачається, п. 2(12) Тристоронньої угоди дозволяв ВСГО «АЗОУ» укладати угоди про співпрацю з іншими організаціями; ГО «Еко-Рівненщина» на момент передачі була членом ВСГО «АЗОУ», рішенням Правління ВСГО «АЗОУ» від 16.06.2023, члена ВСГО «АЗОУ» ГО «Еко-Рівненщина» - обрано реалізатором Проєкту.

Згідно з п. 7 Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023, термін дії договору починається з дати підписання даної угоди і діє протягом 3-х років. Він автоматично продовжується на наступний рік, якщо жодна зі сторін не розірве договір за 3 місяці до закінчення терміну його дії. Це не впливає на право розірвати договір з поважних причин без попередження, при цьому сторона, що розриває договір, повинна повідомити інші сторони про причини розірвання.

Судом встановлено, що вищевказаний ТЗ був переданий від ВСГО «АЗОУ» для ГО «Еко-Рівненщина» на підставі Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023 для реалізації проєкту. До таких висновків суд дійшов із огляду на наступне.

Окремий акт приймання-передачі транспортного засобу від позивача до відповідача на виконання Угоди № 1А сторонами не складався та не підписувався. Разом із тим сама по собі відсутність такого акта не свідчить про відсутність факту передачі транспортного засобу відповідачу.

При встановленні зазначеної обставини суд виходить із сукупності наявних у справі доказів та поведінки сторін у ході розгляду справи. Зокрема, відповідач не заперечує факту перебування спірного ТЗ у його користуванні. Більше того, під час розгляду справи ГО «Еко-Рівненщина» неодноразово висловлювала позицію про готовність передати спірний ТЗ його власнику (Благодійній організації), посилаючись при цьому на те, що позивач не має речових прав на автомобіль, а також формально посилаючись на відсутність належного договірного механізму повернення ТЗ після завершення проєкту. Зазначена позиція відповідача сама по собі підтверджує обізнаність ГО «Еко-Рівненщина» про місцезнаходження ТЗ та фактичне перебування ТЗ у його володінні. Більше того, відповідач у п. 5 заперечень на відповідь на відзив заявляє, що твердження позивача про незаконне утримання або приховування відповідачем транспортного засобу не відповідають фактичним обставинам справи. Тобто відповідач заперечуючи факт незаконного утримання або приховування транспортного засобу, фактично не заперечує обставину перебування спірного транспортного засобу у своєму володінні, а спростовує лише твердження позивача про характер такого володіння. Наведена відповідачем позиція узгоджується з іншими його поясненнями, наданими під час розгляду справи, зокрема щодо готовності передати транспортний засіб його власнику - Благодійній організації. Так, суд враховує, що твердження відповідача про готовність повернути транспортний засіб Благодійній організації було б позбавлене фактичного змісту у разі, якби спірний автомобіль фактично не перебував у володінні відповідача.

За таких обставин відсутність окремого акта приймання-передачі на підставі Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023 не ототожнюється з відсутністю факту передачі транспортного засобу. Навпаки, сукупність встановлених судом обставин, у тому числі визнання відповідачем фактичного перебування ТЗ у його володінні, свідчить про те, що автомобіль фактично був переданий відповідачу для реалізації проєкту.

Відтак доводи відповідача про те, що передача транспортного засобу не відбулася, суд вважає такими, що не відповідають встановленим у справі обставинам.

11 грудня 2024 року німецькі організації-партнери ATD та TFU повідомили ВСГО «АЗОУ» про розірвання Угоди про співпрацю від 21.04.2023 щодо Проєкту через відсутність прозорості у використанні пожертв ГО «Еко-Рівненщина».

14 грудня 2024 року БО «БФ «СДТУ» подала заяву про розірвання Договору позички.

18 грудня 2024 року позивач направив відповідачу повідомлення про розірвання Угоди про співпрацю №1А листом АЗОУ №10 від 13.12.2024.

Після розірвання Угоди про співпрацю №1А відповідач не повернув для позивача ТЗ.

28 лютого 2025 року відповідач висунув зустрічні фінансові претензії щодо існуючої заборгованості.

14 липня 2025 року адвокат відповідача Щербяк Ю.В. заявила до позивача про «право притримання» ТЗ (ст. 594 ЦК) до погашення боргу 25 127 євро.

04 вересня 2025 року позивач направив відповідачу претензію (Лист №7) з вимогою повернути ТЗ у 10-денний строк.

10 вересня 2025 року відповідач надав письмову відмову повернути ТЗ, заперечив зобов`язання, висунув зустрічні претензії. У даній відповіді відповідач, серед іншого, зазначив, що Проєкт «Мобільна ветеринарна клініка Лео-Міра» реалізовувався ГО «Еко-Рівненщина» у співпраці між Німецькою організацією TFU та Всеукраїнською асоціацією АЗОУ в період із липня 2023 року по вересень 2024 року. Протягом його реалізації заборгованість із компенсації витрат за роботу у червні-вересні 2024 року не була погашена, акти виконаних робіт не були підписані та оплачені.

15 жовтня 2025 року ВСГО «АЗОУ» звернулася до Рівненського РУП ГУНП з заявою за ст.ст. 190, 191, 289 КК України. 19.02.2026 Рівненською окружною прокуратурою внесено відомості до ЄРДР за №42026181110000013 за ч. 1 ст. 190 КК України.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

Таким чином, суд з`ясував, що правова позиція позивача полягає в тому, що відповідач отримав транспортний засіб на законній договірній підставі, однак після припинення відповідної Угоди ця підстава відпала, а тому відповідач зобов`язаний повернути ТЗ. Його подальше утримання, попри вимогу про повернення, позивач вважає порушенням своїх договірних прав та безпідставним збереженням чужого майна.

В той же час відповідач заперечує проти задоволення позовних вимог та вказує, що ВСГО «АЗОУ» після припинення договору позички втратила право користування ТЗ і не має самостійного речового чи договірного права вимагати його повернення. Угода №1А, на думку відповідача, не створює обов`язку повернути автомобіль позивачу, а право вимагати повернення належить власнику - БО «БФ «СДТУ».

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються аргументи позивача та заперечення відповідача, об`єктивно оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.

17 жовтня 2019 року набув чинності Закон України № 132 IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів".

У рішенні Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) у справі "Brualla Gomez de La Torre v. Spain" від 19.12.1997 наголошено про загальновизнаний принцип негайного впливу процесуальних змін на позови, що розглядаються.

Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17).

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 ц (провадження № 14 400цс19).

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ), юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Схожий стандарт під час оцінки доказів застосовано у рішенні ЄСПЛ від 15.11.2007 у справі "Бендерський проти України" ("BENDERSKIY v. Ukraine"), в якому суд оцінюючи фактичні обставини справи звертаючись до балансу вірогідностей вирішуючи спір виходив з того, що факти встановлені у експертному висновку, є більш вірогідним за інші докази.

Відповідно до частини четвертої статті 11 ГПК України, статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.

Застосовуючи стандарт доказування «вірогідності доказів» та керуючись принципом змагальності й оцінкою «балансу вірогідностей», суд доходить висновку про доведеність перебування спірного транспортного засобу саме у володінні відповідача. Матеріали справи містять достатньо взаємопов`язаних доказів які в своїй сукупності дають можливість констатувати факт знаходження спірного транспортного засобу у відповідача. Більше того, даний факт знаходження спірного ТЗ у відповідача не заперечується останнім. Так, відповідач у своїх письмових запереченнях, відзиві на позов та запереченнях на відповідь на відзив прямо зазначив, що транспортний засіб перебуває на стоянці у м. Рівному, не відчужений та не використовується невстановленими особами.

Суд констатує, що правова природа договору, на підставі якого ГО «Еко-Рівненщина» отримав транспортний засіб від ВСГО «АЗОУ» - це договір про співпрацю (з елементами передачі майна у тимчасове безоплатне користування для реалізації спільного проєкту), а саме - Угода про співпрацю №1А від 01.06.2023. Дана Угода за своєю правовою природою відповідає ознакам договору позички.

Так, дослідивши умови Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023 суд встановив, що спірний автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, 2017 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 було передано відповідачу на безоплатній основі для виконання конкретних завдань у рамках проєкту «Мобільна ветеринарна клініка LeoMira» (надання ветеринарної допомоги, стерилізація тварин та ін). При цьому ТЗ передавалося не в безпосередню власність і не для особистих потреб відповідача, а виключно як інструмент (обладнання та транспортний засіб) для реалізації цілей проєкту, стороною якого був виконавець (ГО «Еко-Рівненщина»).

Оскільки сам позивач володів цим автомобілем на підставі договору позички (від власника ТЗ - БО «БФ «СДТУ») і мав право залучати до реалізації проєкту інших партнерів (згідно з п. 2(12) Тристоронньої угоди), Угода №1А фактично опосередковувала передачу майна субпозичальнику/виконавцю проєкту для досягнення спільних статутних цілей.

Згідно з ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов`язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов`язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов`язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Згідно зі ст. 827 ЦК України за договором позички одна сторона (позичкодавець) безоплатно передає або зобов`язується передати другій стороні (користувачеві) річ для користування протягом встановленого строку. Користування річчю вважається безоплатним, якщо сторони прямо домовилися про це або якщо це випливає із суті відносин між ними. До договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Якщо сторони не встановили строку користування річчю, він визначається відповідно до мети користування нею (ст. 831 ЦК України).

Відповідно до п. 3 ч. 2 ст. 833 ЦК України користувач зобов`язаний: повернути річ після закінчення строку договору в такому самому стані, в якому вона була на момент її передання.

Із ст. 834 ЦК України слідує, що користувач має право повернути річ, передану йому у користування, в будь-який час до спливу строку договору. Якщо річ потребує особливого догляду або зберігання, користувач зобов`язаний повідомити позичкодавця про відмову від договору (позички) не пізніш як за сім днів до повернення речі. Позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо:

1) у зв`язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому;

2) користування річчю не відповідає її призначенню та умовам договору;

3) річ самочинно передана у користування іншій особі;

4) в результаті недбалого поводження з річчю вона може бути знищена або пошкоджена.

Особа, яка стала власником речі, переданої у користування, має право вимагати розірвання договору, який укладено без визначення строку. Про розірвання договору користувач має бути повідомлений заздалегідь, у строк, що відповідає меті позички.

Згідно з ст. 836 ЦК України якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

Суд виснує, що оскільки Угода №1А від 01.06.2023, котра була підставою для передачі автомобіля від позивача відповідачу припинила свою дію у грудні 2024 року, правова підстава для володіння відповідачем транспортним засобом відпала. При цьому суд враховує, що згідно з п. 1 ч. 2 ст. 834 ЦК України позичкодавець має право вимагати розірвання договору і повернення речі у разі, якщо: у зв`язку з непередбаченими обставинами річ стала потрібною йому самому. У даному випадку такою обставиною є розірвання Тристоронньої угоди та Договору позички №1 за ініціативою власника (БО «БФ «СДТУ») і німецьких партнерів, через що позивач став зобов`язаним повернути транспортний засіб первинному власнику, а отже, річ об`єктивно стала потрібною позивачу для виконання його власних договірних зобов`язань за Тристоронньою угодою та Договором позички №1. Із урахуванням викладеного позивач правомірно звернувся до відповідача із листом про розірвання Угоди №1А від 01.06.2023 та вимогою про повернення ТЗ, переданого на її виконання.

При цьому суд зауважує, що покликання відповідача на відсутність в Угоді №1А від 01.06.2023 детального регламенту процедури повернення ТЗ не звільняє відповідача від обов`язку повернути майно, яке було передане у тимчасове користування для реалізації конкретної мети, що припинила існування.

Суд відхиляє доводи відповідача про те, що позивач не має права вимагати повернення транспортного засобу через відсутність у Всеукраїнської спілки громадських організацій «АСОЦІАЦІЯ ЗООЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ» права власності на автомобіль Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, 2017 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 . При цьому суд виходить із того, що з огляду на зобов`язальний характер правовідносин за Угодою про співпрацю №1А, право вимоги повернення майна випливає не з права власності (віндикації), а з факту передачі майна однією стороною іншій за договірним зобов`язанням позички, яке було розірване. Сторона, що передала майно у тимчасове користування, має безумовне право вимагати його повернення після припинення відповідного договору, незалежно від того, чи є вона первинним власником цього майна.

Окремо суд вважає за необхідне зазначити щодо доводів адвоката відповідача Щербяк Ю. у листі від 14.07.2025 про наявність у ГО «Еко-Рівненщина» права притримання ТЗ. Право притримання є способом забезпечення виконання зобов`язань, який може застосовуватися лише кредитором у зв`язку з невиконанням боржником зобов`язання, що випливає з того ж самого зобов`язання (або з приводу майна, що підлягає передачі). Натомість заявлена відповідачем заборгованість стосується фінансових розрахунків та компенсації витрат у межах виконання Проєкту може бути предметом самостійного позову, однак у даному спорі у справі № 918/588/26 не може бути підставою притримання ТЗ, адже сторони Угоди про співпрацю №1А не обумовлювали між собою зобов`язань позивача невиконання яких могло б слугувати підставою для застосування ст. 594 ЦК України. Інститут притримання за своєю правовою природою застосовується щодо майна, яке законно утримується кредитором до моменту виконання боржником відповідного зобов`язання. У даному випадку відповідач володів транспортним засобом на підставі договірних відносин позички, які припинилися, а тому після розірвання договору ГО «Еко-Рівненщина» зобов`язана повернути ТЗ незалежно від наявності фінансових претензій до контрагента.

Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Щодо права позивача вимагати повернення транспортного засобу на свою користь суд зазначає наступне.

Як убачається, відповідач стверджує про те, що ВСГО «АЗОУ» не є власником транспортного засобу, а тому нібито не має права вимагати його повернення. Однак суд зауважує, що такі заперечення ґрунтуються на помилковому тлумаченні норм цивільного законодавства та природи спірних правовідносин.

Предметом цього спору є вимога про повернення майна, яке було передано однією стороною іншій у межах договірних відносин (Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023). Відповідно до природи зобов`язань, право вимагати повернення речі після припинення договору має саме та особа (контрагент), яка безпосередньо передала це майно іншій стороні.

Позивач володів речовим правом на ТЗ на підставі Договору позички №1 від 28.04.2023, укладеного з власником - БО «БФ «СДТУ». За умовами цього договору та положеннями цивільного законодавства (ст. 836 ЦК України), позивач несе перед власником юридичний обов`язок повернути майно після закінчення чи припинення користування.

Посилання відповідача на те, що власник (БО «БФ «СДТУ») звернувся з окремим позовом про повернення цього ж автомобіля (справа №910/1773/26), не свідчить про відсутність у позивача права на звернення з цим позовом. У справі №910/1773/26 заявлено віндикаційний позов власника про витребування майна з чужого незаконного володіння на підставі права власності (речово-правовий спосіб захисту). Натомість у справі № 918/588/26 розглядається зобов`язально-правовий спосіб захисту, що випливає з невиконання договірних зобов`язань за Угодою №1А між позивачем та відповідачем. Звернення власника ТЗ з віндикаційним позовом жодним чином не нівелює договірної відповідальності відповідача перед позивачем у справі № 918/588/26. Твердження відповідача ґрунтуються на помилковому розумінні різниці між віндикацією та невиконанням договірного зобов`язання.

Стосовно доводів відповідача про безпідставність участі позивача у передачі транспортного засобу його власнику суд враховує лист СДТУ від 04.09.2026. Як убачається з його змісту, власник вважає належним та юридично послідовним виконання ГО зобов`язань за Угодою про співпрацю № 1А шляхом передачі транспортного засобу позивачу, який, своєю чергою, забезпечить його передачу власнику. Отже, позиція власника підтверджує визначену послідовність виконання зобов`язань: відповідач передає транспортний засіб позивачу, а позивач - власнику.

Також суд враховує, що згідно зі ст. 827 ЦК України до договору позички застосовуються положення глави 58 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 774 ЦК України передання наймачем речі у володіння та користування іншій особі (піднайм) можливе лише за згодою наймодавця, якщо інше не встановлено договором або законом. Строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму. До договору піднайму застосовуються положення про договір найму.

Частина 1 ст. 785 ЦК України передбачає, що у разі припинення договору найму наймач зобов`язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Відповідно до ст. 836 Цивільного кодексу України, якщо після припинення договору користувач не повертає річ, позичкодавець має право вимагати її примусового повернення, а також відшкодування завданих збитків.

У разі порушення (невизнання, оспорювання) суб`єктивного цивільного права чи інтересу у потерпілої особи виникає право на застосування конкретного способу захисту. Цим правом на застосування певного способу захисту і є права, які існують у рамках захисних правовідносин. Тобто спосіб захисту реалізується через суб`єктивне цивільне право, яке виникає та існує в рамках захисних правовідносин (зобов`язань).

Під способами захисту суб`єктивних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи охоронного характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав і вплив на правопорушника (п.5.5 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).

Водночас під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що спричиняє потрібні результати, наслідки; тобто матиме найбільший ефект по відновленню відповідних прав, свобод та інтересів на стільки, на скільки це можливо.

Положеннями статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 ЦК України).

Підсумовуючи викладене суд погоджується з доводами позивача щодо порушення відповідачем господарського зобов`язання за Договором в частині неповернення об`єкту позички після закінчення строку на його користування. Такого висновку суд дійшов із огляду на те, що оскільки Угода про співпрацю №1А від 01.06.2023 припинила свою дію у грудні 2024 року, правові підстави для подальшого володіння та користування відповідачем транспортним засобом Mercedes-Benz Sprinter (державний номер НОМЕР_2 ) відпали. Відповідач, не маючи жодних законних підстав для подальшого утримання майна та за відсутності правомірних підстав для застосування права притримання, проігнорував законні вимоги позивача про повернення ТЗ.

ГО «Еко-Рівненщина» отримало транспортний засіб не від власника, а саме від позивача (ВСГО «АЗОУ») на підставі Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023. Між позивачем та відповідачем виникли договірні зобов`язання, за якими позивач передав майно у тимчасове користування, а відповідач, відповідно, прийняв його від позивача.

Суд підкреслює, що оскільки між сторонами існували договірні (зобов`язальні) відносини тимчасового користування майном, належним способом захисту порушеного права є саме вимога про виконання зобов`язання в натурі (повернення речі особі, яка її передала), а не речово-правові позови (віндикація), які застосовуються за відсутності договірних зв`язків.

Проаналізувавши вказані вище норми та доводи сторін, суд зазначає, що чинним законодавством передбачено імперативну норму щодо обов`язку користувача передати об`єкт позички після закінчення строку дії договору та припинення договірних зобов`язань між сторонами.

Ураховуючи зміну предмета позову щодо визначення належного стану та комплектності транспортного засобу (відповідно до Додатку №4 до Угоди №1А), суд виснує, що обраний позивачем спосіб захисту є належним та забезпечує відновлення порушених прав ВСГО «АЗОУ».

Відповідно до ст.ст. 73, 74, 77 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судовому рішенні, питання вичерпності висновків суду, суд враховує висновки Європейського суду з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006), в якому зазначено, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У даній справі сторонам було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин згідно з нормами матеріального та процесуального права.

За результатами з`ясування обставин, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, а відповідач своїх заперечень, підтверджених тими доказами, які були дослідженні в судовому засіданні, і з наданням оцінки всім аргументам у їх сукупності та взаємозв`язку, як це передбачено вимогами ст. ст. 75-79, 86 ГПК України, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позову та про зобов`язання Громадську організацію «Еко-Рівненщина» повернути Всеукраїнській спілці громадських організацій «Асоціація зоозахисних організацій України» транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, 2017 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у стані не гіршому, ніж на момент його передачі відповідачу, з урахуванням нормального фізичного зносу, у комплектності відповідно до технічних характеристик та внутрішнього обладнання автомобіля, визначених Додатком №4 «Технічна характеристика та обладнання автомобіля» до Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023, який є невід`ємною частиною цієї Угоди.

Розподіл судових витрат.

Як вбачається із матеріалів справи, при поданні позовної заяви позивач сплатив суму судового збору в розмірі 3 328 грн 00 коп., що підтверджується квитанцією № ID: 7200-5609-6425-3353 від 29.04.2026.

Законом 2147 до ст. 4 Закону України «Про судовий збір» включено частину третю, відповідно до якої при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору (підп. «б» підпункту 1 п. 17 § 1 розділу 4).

Особи, які після 04.10.2021 подають до суду документи через підсистему «Електронний суд», мають правомірні очікування, що розмір судового збору буде розрахований із застосуванням понижуючого коефіцієнта 0,8. (Аналогічна позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 916/228/22, Провадження № 12-26гс22).

За таких обставин, враховуючи, що позовну заяву подано через підсистему "Електронний суд", відповідно Всеукраїнська спілка громадських організацій «АСОЦІАЦІЯ ЗООЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ» зобов`язана було сплатити судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп., так як у даному випадку застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору від 3 328 грн 00 коп.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.7 Закону України "Про судовий збір", сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду, зокрема, в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

За таких обставин, у зв`язку із внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, суд дійшов висновку, що сума судового збору яка підлягає поверненню Всеукраїнській спілці громадських організацій «АСОЦІАЦІЯ ЗООЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ» з Державного бюджету України становить 665 грн 60 коп.

Відтак суд роз`яснює позивачу про його можливість звернення до суду із письмовим клопотанням про повернення з Державного бюджету України 665 грн 60 коп. судового збору у зв`язку із сплатою його із надлишком.

Відповідно до п. 2 ч. 1 та п.1 ч.4 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи покладаються, у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Судовий збір у розмірі 2 662 грн 40 коп. покладається на відповідача у зв`язку із задоволенням позовних вимог.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 86, 91, 123, 129, 231, 233, 238, 240, 241 ГПК України, суд

УХВАЛИВ:

1. Позов Всеукраїнської спілки громадських організацій «АСОЦІАЦІЯ ЗООЗАХИСНИХ ОРГАНІЗАЦІЙ УКРАЇНИ» до відповідача Громадської організації «ЕКО-РІВНЕНЩИНА» про зобов`язання виконати обов`язок в натурі, а саме: повернути транспортний засіб задовольнити.

2. Зобов`язати Громадську організацію «Еко-Рівненщина» (33024, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 285а, кв. 341; код ЄДРПОУ 43581286) повернути Всеукраїнській спілці громадських організацій «Асоціація зоозахисних організацій України» (03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 13-Г, кв. 94; код ЄДРПОУ 37024446) транспортний засіб марки Mercedes-Benz Sprinter 316 CDI, 2017 року випуску, VIN-код НОМЕР_1 , державний реєстраційний номер НОМЕР_2 , у стані не гіршому, ніж на момент його передачі відповідачу, з урахуванням нормального фізичного зносу, у комплектності відповідно до технічних характеристик та внутрішнього обладнання автомобіля, визначених Додатком №4 «Технічна характеристика та обладнання автомобіля» до Угоди про співпрацю №1А від 01.06.2023, який є невід`ємною частиною цієї Угоди.

3. Стягнути з Громадської організації «Еко-Рівненщина» (33024, м. Рівне, вул. Соборна, буд. 285а, кв. 341; код ЄДРПОУ 43581286) на користь Всеукраїнської спілки громадських організацій «Асоціація зоозахисних організацій України» (03049, м. Київ, вул. Курська, буд. 13-Г, кв. 94; код ЄДРПОУ 37024446) 2 662 (дві тисячі шістсот шістдесят дві) грн 40 коп. судового збору.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення суду може бути оскаржено до Північно - західного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення у порядку визначеному ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складене та підписане "13" жовтня 2026 року.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Суддя І.О.Пашкевич