Додаткове рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №916/3493/26 — Господарський суд Одеської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

65618, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua

веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua

_______________________________________________________________________________________________________________________________________________________________

ДОДАТКОВА УХВАЛА

"12" жовтня 2026 р.м. ОдесаСправа № 916/3493/26

Господарський суд Одеської області у складі судді Сулімовської М.Б., розглянувши заяву фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни про стягнення судових витрат у справі

за позовом: фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 )

до відповідача: Приватного акціонерного товариства "Дружба" (код ЄДРПОУ 05414746, 68512, Одеська обл., Болградський р-н, с. Новодолинське, вул. Шевченка, буд. 8)

про стягнення 112572,00 грн.

в с т а н о в и в:

Фізична особа-підприємець Єрошенко Олена Анатоліївна звернулась до Господарського суду Одеської області із позовною заявою до відповідача Приватного акціонерного товариства "Дружба" про стягнення 112572,00 грн.

Ухвалою суду від 07.09.2026 позовну заяву фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін; вирішено інші процесуальні питання.

Ухвалою від 24.09.2026 закрито провадження у справі.

17.09.2026 відповідачем подано відзив на позов, у якому товариством, серед іншого, висловлено позицію щодо відшкодування витрат на правничу допомогу.

18.09.2026 до суду від позивача надійшла заява про стягнення судових витрат.

22.09.2026 до суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру на професійну правничу допомогу та відмову у стягненні з відповідача поштових витрат у сумі 144,00 грн.

Ухвалою суду від 24.09.2026 заяву фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни про стягнення судових витрат прийнято до розгляду; постановлено здійснювати розгляд заяви фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни без повідомлення учасників справи.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ст.244 ГПК України, суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення якщо, зокрема, судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно пунктів 1-3 частини першої статті 232 ГПК України, судовими рішеннями є: ухвали; рішення; постанови.

Тобто, з урахуванням наведеного суд відзначає, що у разі, якщо закінчено судове провадження (тобто, закрито провадження у справі/залишено позов без розгляду/вирішено спір по суті), і судом не вирішено питання про розподіл судових витрат, суд у порядку статті 244 ГПК України має право за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення до основного рішення у справі (ухвали про закриття провадження у справі; ухвали про залишення позову без розгляду; рішення/постанови за результатом розгляду справи по суті), яким закінчено провадження у справі.

Відповідно, в залежності від виду прийнятого судом процесуального рішення, ухваленого за результатом закінчення розгляду справи (ухвали/рішення/постанови), залежить і назва додаткового рішення у справі, якими можуть відповідно бути: додаткова ухвала, додаткове рішення, додаткова постанова.

Водночас, порядок ухвалення додаткового рішення встановлений, зокрема, частиною 3 статті 244 ГПК України (якщо вирішено спір по суті спору) та частиною 6 статті 130 ГПК України (у разі закриття провадження у справі/залишення позову без розгляду).

Судові витрати - це передбачені законом витрати (грошові кошти) сторін, інших осіб, які беруть участь у справі, понесені ними у зв`язку з її розглядом та вирішенням, а у випадках їх звільнення від сплати - це витрати держави, які вона несе у зв`язку з вирішенням конкретної справи.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст.123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Умови статей 126, 129 ГПК України регламентують загальні правила розподілу судових витрат, а у статті 130 Господарського процесуального кодексу України, яка має назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду", закріплені спеціальні правила, які стосуються окремих випадків розподілу судових витрат, зокрема, у разі закриття провадження.

Відповідно до ч.6 ст.130 ГПК України, у випадках, встановлених частинами третьою - п`ятою цієї статті, суд може вирішити питання про розподіл судових витрат протягом п`ятнадцяти днів з дня постановлення ухвали про закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду, рішення про задоволення позову у зв`язку з його визнанням, за умови дотримання відповідною стороною вимог частини 8 статті 129 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст.130 Господарського процесуального кодексу України, у разі відмови позивача від позову понесені ним витрати відповідачем не відшкодовуються, а витрати відповідача за його заявою стягуються з позивача. Однак якщо позивач не підтримує своїх вимог унаслідок задоволення їх відповідачем після пред`явлення позову, суд за заявою позивача присуджує стягнення понесених ним у справі витрат з відповідача.

Отже, стаття 130 ГПК України містить спеціальне регулювання розподілу судових витрат у випадку закриття провадження у справі. Вирішення питання про можливість відшкодування позивачу понесених ним витрат у такому випадку залежить від обставин, які спричинили припинення існування предмета спору, та від наявності визначених частиною 3 статті 130 ГПК України умов для покладення цих витрат на відповідача.

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 05.03.2026 у справі № 917/1161/25 сформульовано висновок щодо застосування частини 3 статті 130 ГПК України у випадку закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Об`єднана палата погодилась з обґрунтуванням, наведеним колегією суддів при передачі справи №917/1161/25 на розгляд Об`єднаної палати щодо поширення дії частини 3 статті 130 ГПК України на випадки закриття провадження у справі у зв`язку з відсутністю предмета позову (у разі виконання відповідачем позовних вимог), оскільки терміни "відмова позивача від позову" та "позивач не підтримує своїх вимог", які використовуються в нормах ГПК України, не є тотожними за їх мовним викладенням, тому не можуть тлумачитись однаково за допомогою мовного способу тлумачення. За логічним способом тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України можна дійти висновку, що законодавець умисно застосував різні терміни в нормах першого та другого реченнях цієї частини, оскільки не підтримувати позовні вимоги позивач може як шляхом відмови від позову, так і внаслідок відсутності предмета спору. Дійсний зміст норми другого речення частини третьої статті 130 ГПК України полягає в тому, що таке непідтримання позовних вимог сталось внаслідок їх задоволення відповідачем після пред`явлення позову, а не в тому, в який саме спосіб позивач не підтримує свої позовні вимоги. Системний спосіб тлумачення норм частини третьої статті 130 ГПК України звертає увагу на те, що стаття 130 ГПК України містить назву "Розподіл витрат у разі визнання позову, закриття провадження у справі або залишення позову без розгляду". При цьому, закриття провадження у справі згідно з частиною першою статті 231 ГПК України здійснюється не лише внаслідок відмови позивача від позову, а й внаслідок відсутності предмету спору. Тому норми частини третьої статті 130 ГПК України мають застосовуватись у разі закриття провадження у справі не лише через відмову позивача від позову, а й через відсутність предмету спору.

У цій постанові Об`єднана палата вказала, що для визначення того, чи підлягає у конкретному випадку застосуванню норма частини третьої 130 ГПК України, необхідно порівняти обставини, встановлені у межах цієї справи, із ключовими елементами, зазначеними у нормі права. Лише у разі співпадіння всіх елементів у їх сукупності можна дійти висновку, що норма підлягає застосуванню. Так, буквальний аналіз другого речення частини третьої статті 130 ГПК України показує, що для її застосування - щоб суд присудив стягнення з відповідача понесені позивачем витрати у справі - необхідними є наявність таких складових елементів (умов): 1) позивач не підтримує своїх вимог; 2) це відбулося внаслідок їх (вимог) задоволення, яке в свою чергу має бути здійснене 3) відповідачем 4) після пред`явлення позову.

Також Об`єднана палата звернула увагу, що зазначення у нормі права, викладеній у другому реченні частини 3 статті 130 ГПК України, вказівки на те, що для стягнення судових витрат з відповідача умовою є задоволення позовних вимог саме відповідачем, має юридичне значення. Так, задоволення після пред`явлення позову позовних вимог відповідачем фактично є свідченням того, що відповідач: 1) погодився з тим, що позов пред`явлено до належного відповідача, 2) визнає позовні вимоги. Іншими словами, задоволення позовних вимог відповідачем суд може вважати свідченням того, що пред`явлення позову цим позивачем до цього відповідача відбулося внаслідок неправомірного діяння відповідача, що і виступає підґрунтям необхідності покладення на такого відповідача судових витрат із розгляду справи. Вирішення питання про відшкодування понесених позивачем витрат у разі закриття провадження у справі залежить від фактичних обставин, які стали підставою для такого закриття.

Таким чином, із наведеного висновку Верховного Суду вбачається, що закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору не виключає можливості застосування частини 3 статті 130 ГПК України, однак для стягнення понесених позивачем судових витрат з відповідача необхідно встановити, що після пред`явлення позову вимоги позивача були задоволені відповідачем і внаслідок такого задоволення позивач перестав підтримувати заявлені вимоги.

Так, провадження у справі №916/3493/26 закрито на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України.

У даному випадку відсутність предмета спору та подальше непідтримання вимог позивачем є прямим наслідком добровільного погашення боргу відповідачем після відкриття справи, а отже, з огляду на встановлене вище, понесені позивачем витрати на правничу допомогу підлягають стягненню з відповідача.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до матеріалів справи надано договір про надання правничої допомоги від 06.01.2025 № 06-01/25ФОП, укладений між ФОП Єрошенко Оленою Анатоліївною (далі - клієнт) та Адвокатським об`єднанням "Акцент" (далі - адвокатське об`єднання).

Відповідно до п. 1.1. договору, клієнт доручає, а адвокатське об`єднання приймає на себе зобов`язання надавати юридичну допомогу в обсязі та на умовах, передбачених даним договором.

У пункті 2.1. договору передбачений перелік послуг, які адвокатське об`єднання надає клієнту.

Відповідно до п. 4 договору, юридичну допомогу, що надається адвокатським об`єднанням, клієнт оплачує в гривнях. Вартість юридичної допомоги визначається за погодженням сторін у кожному окремому випадку. Оплата вартості юридичної допомоги, зазначеною у цьому пункті, може здійснюватися шляхом часткової або повної попередньої оплати. Сума коштів, сплачена клієнтом, є гонораром адвоката та надання юридичної допомоги та поверненню не підлягає.

За умовами п. 7.1. договору, цей договір набуває чинності з моменту підписання і діє до повного виконання сторонами своїх зобов`язань за ним.

Договір підписано між сторонами без будь-яких зауважень, підписи скріплені печатками.

17.09.2026 між ФОП Єрошенко Оленою Анатоліївною та Адвокатським об`єднанням "Акцент" було підписано акт приймання-передачі правничої допомоги.

Пунктом 1 акту передбачено, що адвокатське об`єднання, відповідно до умов договору про надання правничої допомоги №06-01/25 від 06.01.2025, надало клієнту наступну правничу допомогу:

- 03.08.2026 - ознайомлення з наданими клієнтом матеріалами (рахунком на оплату №115 від 15.06.2026 та актом надання послуг №100 від 25.06.2026). Визначення правової позиції та усна консультація клієнта з правового врегулювання питання заборгованості ПАТ "Дружба". Вартість послуг - 2000,00 грн.;

- 05.08.2026 - підготовка та направлення на адресу ПАТ "Дружба" вимоги про сплату боргу за надані послуги згідно акту надання послуг №100 від 25.06.2026 на суму 112572,00 грн. Моніторинг трекінгу листа та його отримання адресатом. Вартість послуг - 3000,00 грн.;

- 25.08.2025 - підготовка позовної заяви до ПАТ "Дружба" про стягнення боргу, виготовлення додатків до позовної заяви та направлення її до Господарського суду Одеської області через підсистему Електронний суд. Вартість послуг - 6000,00 грн.;

- з 31.08.2026 по 17.09.2026 - ознайомлення з ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.09.2026 про відкриття провадження у справі №916/3493/26. Визначення необхідних процесуальних дій по справі. Надання усної консультації клієнту. Ознайомлення з відзивом ПАТ "Дружба", визначення подальшої правової позиції та її узгодження з клієнтом. Складання заяви про стягнення судових витрат та направлення її до суду через підсистему Електронний суд. Вартість послуг - 3000,00 грн.

У пункті 2 акту вказано, що претензій щодо обсягу, вартості та якості наданої правничої допомоги у клієнта немає.

Відповідно до п. 3 акту, надана правнича допомога підлягає оплаті згідно з п.4.1. договору у сумі 14000,00 гривень.

Акт підписано між сторонами без будь-яких зауважень.

Позивач у своїй заяві просив суд стягнути з відповідача на користь позивача 14000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 144,00 грн. поштових витрат за відправку претензії.

У своїх запереченнях відповідач зазначає, що заявлена до стягнення сума витрат на професійну правничу допомогу позивачем належним чином не обґрунтована, з огляду на те, що:

- послуги від 03.08.2026 та від 05.08.2026 надані в той час, коли строк виконання грошового зобов`язання ще не настав. На момент надання цих послуг не існувало ні порушеного права, ні спору, а отже, ці послуги не можуть вважатися правничою допомогою, "пов`язаною зі справою, включаючи підготовку до її розгляду" у розумінні п. 1 ч. 2 ст. 126 ГПК України;

- послуга з ознайомлення з рахунком на оплату та актом наданих послуг (двома документами по одній сторінці кожен) за своїм змістом є складовою підготовки позовної заяви, вартість якої заявлена окремо у п. 3 акту, що свідчить про подвійне включення тих самих робіт;

- вимога від 04.08.2026 підписана та відправлена особисто ФОП Єрошенко О.А. поштою, що спростовує реальність надання адвокатом послуги з направлення вимоги. Крім того, робота з моніторингу трекінгу листа є технічною, організаційною дією, яка не є окремими видом правничої допомоги і не підлягає самостійній компенсації;

- позовна заява обсягом п`ять сторінок у значній частині дослівно відтворює текст вимоги від 04.08.2026 (перелік послуг, вартість, цитування ч. 1 ст. 837 та ч. 1 ст. 526 ЦК України), витрати на підготовку якої вже заявлені окремо у п. 2 акту, тобто значна частина роботи, заявленої у п. 3 акту, є повторюваною;

- позовна заява була подана з порушенням процесуальних вимог, унаслідок чого ухвалою суду від 31.08.2026 її залишено без руху. Неналежна якість наданої послуги, що потребувала додаткових процесуальних дій, також має враховуватися при визначенні розумного розміру компенсації;

- з 02.09.2026 предмет спору був відсутній, тож процесуальна активність позивача після цієї дати була спрямована виключно на стягнення судових витрат, а не на захист порушеного права;

- твердження позивача про "недобросовісну поведінку" відповідача, який нібито "тривалий час ухилявся від сплати", не відповідає дійсності, оскільки строк оплати настав лише 20.08.2026, а борг було повністю погашено 02.09.2026 - тобто через тринадцять днів після настання строку. Натомість позивач звернувся до суду вже на п`ятий день прострочення, не вживши жодних додаткових заходів для врегулювання цього питання;

- вартість послуг була визначена сторонами договору постфактум - 17.09.2026, тобто після повного погашення боргу відповідачем та подання ним відзиву, що є порушенням п. 4.2. договору;

- справа №916/3493/26 є типовою і нескладною: предметом спору була одна грошова вимога, підтверджена актом, підписаним обома сторонами без зауважень. Доказова база складається з трьох документів (рахунок, акт, вимога з доказами направлення). Застосовані норми (ст. 526, 530, 837, 853 ЦК України) і судова практика у спорах цієї категорії є усталеною.

З огляду на вказане вище, розумним та співмірним розміром компенсації витрат на професійну правничу допомогу у цій справі відповідач вважає суму не більше 140,00 грн.

Щодо поштових витрат у розмірі 144,00 грн. відповідач зазначає, що витрати на пересилання вимоги від 04.08.2026 не належать до судових витрат, визначених ст. 123 ГПК України, а є реалізацією кредитором свого права за ч. 2 ст. 530 ЦК України. Крім того, ці витрати не були зазначені у попередньому (орієнтовному) розрахунку судових витрат, наведеному у позовної заяви, а тому вони не підлягають відшкодуванню за рахунок відповідача.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Частиною 3 ст.123 ГПК України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

За змістом ч. 4 ст. 129 ГПК України, судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно зі ст. 124 ГПК України, разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи. Суд може попередньо визначити суму судових витрат (крім витрат на професійну правничу допомогу), пов`язаних з розглядом справи або певною процесуальною дією. Така попередньо визначена судом сума не обмежує суд при остаточному визначенні суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, ст. 126 ГПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

За змістом ч.ч. 3-6 ст. 126 ГПК України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Відповідно до ч.ч. 5-7 ст. 129 ГПК України, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.

Якщо сума судових витрат, заявлених до відшкодування та підтверджених відповідними доказами, є неспівмірно нижчою від суми, заявленої в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат (крім судового збору) повністю або частково, крім випадків, якщо така сторона доведе поважні причини зменшення цієї суми.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ст. 131-2 Конституції України, для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Незалежність адвокатури гарантується. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом. Виключно адвокат здійснює представництво іншої особи в суді, а також захист від кримінального обвинувачення. Законом можуть бути визначені винятки щодо представництва в суді у трудових спорах, спорах щодо захисту соціальних прав, щодо виборів та референдумів, у малозначних спорах, а також стосовно представництва малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена.

Зазначеним положенням Конституції України відповідає стаття 16 Господарського процесуального кодексу України, положеннями якої передбачено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою, а представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з преамбулою Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", цей Закон визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні.

Відповідно до ст.1 Закону, у цьому законі нижченаведені терміни вживаються в такому значенні: адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту; договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Частиною 3 статті 4 Закону визначено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).

Відповідно до статті 19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Так, з системного аналізу вищевказаних норм законодавства вбачається, що до витрат сторін, понесених у зв`язку з розглядом господарської справи, закон відносить, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу, для надання якої в силу Конституції України діє адвокатура. Між цим, Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", який визначає правові засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні, передбачено, що адвокат може здійснювати адвокатську діяльність як індивідуально, так і в організаційних формах адвокатської діяльності, перелік яких є вичерпний, а саме - адвокатського бюро чи адвокатського об`єднання.

Відповідно до ч. 1 ст. 26 Закону, адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

Так, договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За змістом ч. 3 ст. 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно частини третьої статті 237 ЦК України, однією з підстав виникнення представництва є договір.

Частиною першою статті 627 ЦК України передбачено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми, адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв (аналогічна за змістом позиція викладена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, зокрема, у постанові від 19.01.2022 у справі №910/1344/19).

Суд враховує, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю, водночас, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Згідно з рішеннями Європейського суду з прав людини у справі "Баришевський проти України", "Двойних проти України", заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява № 19336/04).

Так, об`єднаною палатою Верховного Суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19 висловлену правову позицію, що за змістом пункту 1 частини 2 статті 126, частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Разом з цим, Верховний Суд у постановах від 03.10.2019 у справі №922/445/19, від 24.10.2019 у справі №905/1795/18, від 17.09.2020 у справі №904/3583/19 зазначив, що під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу витрат повністю або частково, та, відповідно, не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20).

Також, суд має враховувати: складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов`язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом (аналогічний висновок викладено в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2022 у справі № 925/1545/20).

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", враховуючи при цьому положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. При цьому суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Таку правову позицію викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі №922/1964/21, в додатковій постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.02.2024 у справі №910/6416/22, від 15.08.2024 у справі №910/18756/23.

Не є обов`язковими для суду зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, у постанові Верховного Суду від 15.06.2021 у справі № 912/1025/20).

Оцінка обґрунтованості та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу з урахуванням обсягу наданих адвокатом послуг, складністю справи, а також підтвердженості таких витрат вирішується судом у кожному конкретному випадку з урахуванням конкретних обставин кожної справи.

Стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).

При зменшенні витрат на правову допомогу суд враховує: чи змінювалася правова позиція сторін у справі у судах першої та апеляційної інстанцій; чи потрібно було адвокату вивчати додаткові джерела права, законодавство, що регулює спірні правовідносини у справі, документи та доводи, якими протилежні сторони у справі обґрунтували свої вимоги, та інші обставини (подібна за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.12.2021 у справі №910/20852/20, додаткових постановах Верховного Суду від 16.03.2023 у справі №927/153/22, від 06.05.2025 у справі №912/909/23).

У постанові від 11.02.2021 у справі №920/39/20 Верховний Суд вказав, що загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 129 ГПК України. Проте, у частині п`ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість, покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.

Суд наголошує, що надані заявником докази на підтвердження витрат на правничу допомогу не є безумовною підставою для відшкодування судом витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, адже їх розмір має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат.

Визначаючи суму відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, зважаючи на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін.

Нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін (додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 у справі №910/12876/19).

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини щодо судових витрат, за ст.41 Конвенції суд відшкодовує лише витрати, стосовно яких було встановлено, що вони справді були необхідними і становлять розумну суму (рішення ЄСПЛ у справах "Ніколова проти Болгарії" та "Єчюс проти Литви", п.п. 79 і 112).

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Так, 17.09.2026 між ФОП Єрошенко Оленою Анатоліївною та Адвокатським об`єднанням "Акцент" було складено та підписано акт надання правничої допомоги з якого вбачається, що адвокатом, зокрема, виконані наступні роботи (надані послуги): ознайомлення з наданими клієнтом матеріалами (рахунком на оплату №115 від 15.06.2026, актом надання послуг №100 від 25.06.2026). Визначення правової позиції та усна консультація клієнта з правового врегулювання питання заборгованості ПАТ "Дружба"; підготовка та направлення на адресу ПАТ "Дружба" вимоги про сплату боргу. Моніторинг трекінгу листа та його отримання адресатом.

Верховний Суд у постанові від 01.12.2021 у справі №910/20852/20 зазначив, що відповідно до п.1 ч.2 ст.126 ГПК України, відшкодуванню підлягає не будь-яка допомога, а та, що пов`язана зі справою (представництво в суді, підготовка до її розгляду, збір доказів тощо). При цьому такі витрати повинні відповідати критерію необхідності - чи було їх вчинення обов`язковим, і чи доцільним було їх виконання - чи вплинули вони на перебіг розгляду справи. На думку Верховного Суду, суд апеляційної інстанції не врахував, що не всі витрати відповідають критерію необхідності та не всі зазначені позивачем витрати є пов`язаними з розглядом справи. Враховуючи складність справи та її фактичні обставини, надані адвокатом послуги з ознайомлення із договором поставки між відповідачем і позивачем (без написання позовної заяви), виявлення неузгодженостей, ризикових умов для позивача, перевірки первинних документів, аудит повноти оформлення пакету первинних документів за результатами господарчих операцій та складання претензії - Верховний Суд відносить до заходів, які могли вчинятись стороною з метою досудового врегулювання спору за домовленістю сторін чи без такої (ст. 19 ГПК України) та не вважає пов`язаними із судовим розглядом цієї справи.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 10 лютого 2026 року у справі № 910/15159/24.

Отже, підстав для покладення цих витрат позивача на відповідача суд не вбачає.

Крім того, суд вважає безпідставним включення до складу правничих послуг витрат зі складання заяви розподіл судових витрат, оскільки Об`єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 02.02.2024 у справі №910/9714/22 наголосила, що заява про стягнення/розподіл судових витрат є фактичною заявою про подання доказів щодо витрат, які понесені стороною у зв`язку з необхідністю відшкодування правової допомоги, а тому витрати на підготовку такої заяви не підлягають відшкодуванню.

Крім того, суд критично оцінює включення до переліку робіт роботи з "ознайомлення з відзивом ПАТ "Дружба", визначення подальшої правової позиції та її узгодження з клієнтом", оскільки фактично відзив на позовну заяву є клопотанням у порядку статті 231 ГПК України - відповідач просив суд закрити провадження у цій справі у зв`язку з відсутністю предмета спору та здійснити розподіл судових витрат.

Також суд вважає недоцільним покладення на відповідача витрат за виконання робіт "ознайомлення з ухвалою Господарського суду Одеської області від 07.09.2026 про відкриття провадження у справі №916/3493/26. Визначення необхідних процесуальних дій по справі. Надання усної консультації клієнту".

У постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Вирішуючи вказане питання, суд також керується тим, що судовий розсуд - це право суду, яке передбачене та реалізується на підставі чинного законодавства, що надає йому можливість під час прийняття судового рішення (вчинення процесуальної дії) обрати з декількох варіантів рішення, встановлених законом, чи визначених на його основі судом (повністю або частково за змістом та/чи обсягом), такий, що є найбільш оптимальним в правових і фактичних умовах розгляду та вирішення справи, з метою забезпечення верховенства права, справедливості та ефективного поновлення порушених прав та інтересів учасників судового процесу.

На думку суду, витрати на оплату послуг адвоката є дійсними та частково необхідними, проте їх розмір не може вважатись розумним, оскільки не є повністю співмірним зі складністю і обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг).

З огляду на специфіку справи, результат її вирішення, обсяг, вид та зміст наданих послуг, суд, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, дійшов висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу у справі №916/3493/26 є завищеним, а тому не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 14000,00 грн.

На переконання суду, покладення на відповідача витрат на правову допомогу у повному обсязі становитиме надмірний тягар для особи, що створить дисбаланс у правовідносинах сторін.

Дослідивши заяву фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та надані на її підтвердження докази, з урахуванням положень наведених норм, сталої судової практики з відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, керуючись, у тому числі, такими критеріями як обґрунтованість та пропорційність (співмірність) розміру витрат на оплату послуг адвоката до предмета спору, завищення розміру вартості послуг адвоката щодо іншої сторони спору, виходячи з конкретних обставин справи, принципів рівності та змагальності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення вказаної заяви.

Разом з тим, розглянувши та оцінивши клопотання позивача про зменшення розміру витрат, суд вважає, що зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу до 140,00 грн. не ґрунтується ані на фактичних обставинах, встановлених судом, ані на нормах процесуального закону, а також порушує право позивача на правомірне очікування стороною відшкодування своїх розумних та обґрунтованих витрат на професійну правничу допомогу.

Суд вважає, що у спірних правовідносинах обґрунтованим та пропорційним до предмета спору є розмір витрат позивача на оплату послуг адвоката в сумі 3000,00 грн.

При цьому суд зазначає про відсутність втручання суду в договірні відносини позивача з адвокатом за укладеним договором, позаяк обов`язок виконання прав і обов`язків за цим договором не змінюється і не припиняється у зв`язку з покладенням судом судових витрат на правничу допомогу на відповідача не в повній сумі, про яку домовились позивач та адвокат (постанови Верховного Суду від 08.02.2022 у справі №910/20792/20, від 14.06.2022 у справі №904/4876/21, від 22.06.2022 у справі №904/7334/21, від 30.05.2022 у справі №904/7347/21).

Крім того, позивачем заявлено 144,00 грн. витрат, пов`язаних з направленням на адресу ПАТ "Дружба" вимоги про сплату боргу.

Відповідно до положень ст.123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Натомість направлення вимоги (претензії) є елементом досудового (позасудового) врегулювання спору між сторонами. Тому витрати, понесені стороною на стадії досудового врегулювання спору (зокрема, поштові витрати на пересилання вимоги), не можуть бути віднесені до складу судових витрат у розумінні процесуального закону, та у даному випадку не підлягають стягненню з відповідача.

Серед іншого суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п. 1 ст. 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст. 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 13.03.2018 по справі №910/13407/17.

З огляду на вищевикладене, інші доводи учасників справи, детальну оцінку яких не наведено у рішенні, позаяк вони не покладені судом в його основу, не спростовують вищевикладених висновків суду.

Керуючись ст. ст. 126, 129, 232, 233, 236 - 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд, -

у х в а л и в:

1. Заяву фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни про стягнення судових витрат задовольнити частково.

2. Стягнути з Приватного акціонерного товариства "Дружба" (код ЄДРПОУ 05414746, 68512, Одеська обл., Болградський р-н, с. Новодолинське, вул. Шевченка, буд. 8) на користь фізичної особи-підприємця Єрошенко Олени Анатоліївни (РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) - 3000 (три тисячі) грн. 00 коп. витрат на професійну правничу допомогу.

3. У задоволенні решти заяви відмовити.

4. Наказ видати після закінчення строку на апеляційне оскарження додаткової ухвали.

Суддя М.Б. Сулімовська

Додаткова ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та може бути оскаржена в порядку і строки, визначені ст.ст.254-257 Господарського процесуального кодексу України.

Додаткова ухвала підписана 12.10.2026.