Рішення від 11 жовтня 2026 р. у справі №915/245/26 — Господарський суд Миколаївської області

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 жовтня 2026 року м. Миколаїв Справа № 915/245/26

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Ільєвої Л.М., розглянувши справу №915/245/26

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Млин Вінниці» (21100, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Данила Нечая, буд. 7; код ЄДРПОУ 31983448)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елікатний Смак» (57260, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Котляреве, вул. Комарова, буд 62; код ЄДРПОУ 35048287)

про стягнення 82117,89 грн.

в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними матеріалами, -

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю “Млин Вінниці” звернулось до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю “Елікатний Смак” про стягнення пені в сумі 82117,89 грн., посилаючись на наступне.

Між ТОВ “Млин Вінниці” (позивач/постачальник) та ТОВ «Елікатний Смак» (відповідач/покупець) був укладений договір поставки № 16-04/25 від 16.04.2025.

У зв`язку із заборгованістю покупця за вказаним договором постачальник 13.10.2025 звернувся до Господарського суду Миколаївської області із позовною заявою про стягнення заборгованості за поставлений товар в сумі 1311200,00 грн., а також 49293,98 грн. пені за несвоєчасну оплату. До закінчення розгляду справи суд ухвалою від 21.01.2026 закрив провадження в частині позовних вимог про стягнення основного боргу в сумі 1311200 грн. з тих підстав, що покупцем після відкриття провадження в даній справі погашено основний борг у спірній сумі.

Рішенням від 21.01.2026 р. у справі № 915/1465/25 господарський суд стягнув з покупця 48417,11 грн. пені, а також 591,53 грн. витрати по сплаті судового збору. Вказане рішення набуло законної сили.

Наразі позивач, посилаючись на п. 6.3 договору, вказує, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець зобов`язаний сплатити неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Так, за ствердженням позивача, позовна заява постачальника про стягнення заборгованості у розмірі 1311200, 00 грн., по якій суд прийняв рішення від 21.01.2026 року у справі № 915/1465/25, містила розрахунок пені по 06.10.2025, що підтверджується копією розрахунку у додатках до позову. Фактично ж постачальник сплачував заборгованість пізніше, а саме протягом 4-х місяців (жовтень, листопад грудень 2025 року, січень 2026 року) як тривав розгляд зазначеної справи, хоча в своєму гарантійному листі № 195 від 09.10.2025 покупець обіцяв повністю погасити заборгованість до кінця жовтня 2025 року.

Відтак, позивач вказує, що предметом цього позову є стягнення пені згідно п. 6.3 договору за період з 07.10.2025 до моменту, коли основна заборгованість була погашена покупцем.

09.03.2026 р. від представника Товариства з обмеженою відповідальністю “Елікатний Смак” – Тимченко А.О. до господарського суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшла заява (вх.№3111/26), в якій представник зазначає, що відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 164 ГПК України до позовної заяви позивач мав надати документи, підтверджуючі сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, проте в призначення платіжного документу вказав не вірного відповідача, на підставі чого, відповідач просить залишити позовну заяву ТОВ "Млин вінниці" про стягнення з ТОВ “Елікатний Смак” грошових коштів без руху.

10.03.2026 р. від представника позивача – Бондара А.І. до господарського суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№3190/26), в яких позивач зазначає про належну сплату судового збору за поданий позов, при цьому до пояснень ще раз надано платіжну інструкцію про сплату судового збору.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 11.03.2026 р. позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю “Млин Вінниці” прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 915/245/26 за правилами спрощеного позовного провадження в порядку письмового провадження, встановлено відповідачу 15-денний строк для подання відзиву на позов з дня вручення даної ухвали з наданням до відзиву доказів в обґрунтування заперечень на позов, якщо такі докази не надані позивачем.

17.03.2026 від представника відповідача – Тимченко А.О. до господарського суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшов відзив (вх. №3586/26), в якому представник не заперечує проти фактів, викладених в позовній заяві щодо здійснення поставок. Проте, представник зауважує про тимчасове скрутне матеріальне становище відповідача, тому, посилаючись на ст. 551 ЦК України та вказуючи, що основне зобов`язання за договором фактично виконано, прострочення мало незначний строк, і позивач не довів наявності будь-яких збитків, просить суд зменшити розмір пені на 90%.

11.04.2026 р. від представника позивача – Бондара А.І. до господарського суду через підсистему “Електронний суд” ЄСІТС надійшли додаткові пояснення у справі (вх.№4503/26). На думку позивача, клопотання відповідача про зменшення пені на 90% є безпідставним у зв`язку, що прострочення оплати мало значний строк, адже борг виник ще у серпні 2025 року, проте погашений був останнім платежем за 20.01.2026 р.

Згідно з ч.ч. 5, 7 ст. 252 ГПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін. Клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву.

Клопотань про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін від учасників справи до суду не надходило.

Згідно зі ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Щодо строку розгляду справи суд зазначає наступне.

Відповідно до частини 1, пункту 10 частини 3 статті 2 та частини 2 статті 114 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

При цьому, такий розумний строк визначений у статті 248 Господарського процесуального кодексу України, яка визначає, що суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Разом з цим, на підставі Указу Президента України №64/2022 від 24.02.2022 “Про введення воєнного стану в Україні” та подальших Указів Президента України “Про продовження строку дії воєнного стану в Україні”, починаючи з 24.02.2022, на території України діє режим воєнного стану.

За змістом статей 10, 12-2 Закону України “Про правовий режим воєнного стану” правосуддя в Україні в умовах воєнного стану має здійснюватися у повному обсязі, тобто не може бути обмежено конституційне право людини на судовий захист. В умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України. Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

При цьому у Рекомендаціях, прийнятих Радою суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, при визначенні умов роботи суду у воєнний час рекомендовано керуватися реальною поточною обстановкою, що склалася в регіоні. У випадку загрози життю, здоров`ю та безпеці відвідувачів суду, працівників апарату суду, суддів оперативно приймати рішення про тимчасове зупинення здійснення судочинства певним судом до усунення обставин, які зумовили припинення розгляду справ.

У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30, 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України “Про правовий режим воєнного стану”.

Разом з цим, відповідно до статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров`я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.

При цьому, суди повинні забезпечувати безпеку учасників судового провадження, запобігти створенню перешкод для реалізації ними права на судовий захист та визначених законом процесуальних прав в умовах воєнного стану, коли реалізація учасниками справи своїх прав і обов`язків є суттєво ускладеною. Судовий захист є одним із найефективніших правових засобів захисту інтересів фізичних та юридичних осіб.

Право особи на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку кореспондується з обов`язком добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (пункт 35 рішення від 07.07.1989 Європейського суду з прав людини у справі “Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії”.

За приписами статті 8 Конституції України та статті 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” від 23 лютого 2006 року, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує цей принцип з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку “розумності строку” розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.

Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.

Європейський суд щодо тлумачення положення “розумний строк” в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства” роз`яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.

Окрім того, Європейський суд з прав людини в рішенні у справі “Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства” зазначив, що [..] очевидно, для кожної справи буде свій прийнятний строк, і встановлення кількісного обмеження, чинного для будь-якої ситуації, було б штучним. Суд неодноразово визнавав, що неможливо тлумачити поняття розумного строку як фіксовану кількість днів, тижнів тощо (рішення у справі “Штеґмюллер проти Авторії”).

У справі “Bellet v. France” Суд зазначив, що “стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права”.

У своїй практиці Європейський суд неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у 6 § 1 Конвенції, не є абсолютним: воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду. Однак Суд повинен прийняти в останній інстанції рішення щодо дотримання вимог Конвенції; він повинен переконатись у тому, що право доступу до суду не обмежується таким чином чи такою мірою, що сама суть права буде зведена нанівець. Крім того, подібне обмеження не буде відповідати ст. 6 § 1, якщо воно не переслідує легітимної мети та не існує розумної пропорційності між використаними засобами та поставленою метою (Prince Hans-Adam II of Liechtenstein v. Germany).

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що “при застосуванні процедурних правил, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який буде впливати на справедливість процедури, так і зайвої гнучкості, яка призведе до нівелювання процедурних вимог, встановлених законом” (див. рішення у справі “Walchli v. France”, заява №35787/03, п. 29, 26 липня 2007 року; “ТОВ “Фріда” проти України”, заява №24003/07, п. 33, 08 грудня 2016 року).

Здійснюючи тлумачення положень Конвенції, ЄСПЛ у своїх рішеннях указав, що право на доступ до правосуддя не має абсолютного характеру та може бути обмежене: держави мають право установлювати обмеження на потенційних учасників судових розглядів, але ці обмеження повинні переслідувати законну мету, бути співмірними й не настільки великими, щоб спотворити саму сутність права (рішення від 28 травня 1985 року у справі “Ашингдейн проти Великої Британії”).

При цьому суд зауважує, що в м. Миколаєві періодично оголошуються повітряні тривоги, під час яких судді та працівники апарату суду мають перебувати в укриттях з метою уникнення загрози життю та здоров`ю.

На підставі вищевикладеного, враховуючи наявність загрози у зв`язку зі збройною агресією збоку РФ, на підставі чого введено в Україні воєнний стан, територіальне розташування міста Миколаєва відносно зони бойових дій, постійні повітряні тривоги, які впливають на виготовлення процесуальних документів, з метою всебічного, повного, об`єктивного розгляду справи, задля забезпечення сторонам конституційного права на судовий захист, приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, задля ефективної реалізації сторонами своїх процесуальних прав, необхідності забезпечення реалізації процесуальних прав та обов`язків учасників справи, їх належного та безпечного доступу до правосуддя, судом здійснено розгляд справи у розумний строк, наскільки це було можливим за вказаних умов, в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У відповідності до ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення (повне або скорочене) без його проголошення.

Розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

16 квітня 2025 року між Товариством з обмеженою відповідальністю “Млин Вінниці” (постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Елікатний Смак» (покупець) був укладений договір поставки № 16-04/25, відповідно до умов п. 1.1. якого позивач як постачальник зобов`язався поставити, а відповідач як покупець прийняти та оплатити борошно (далі - товар), асортименти, кількість, умови поставки і ціна якого вказуються в специфікаціях, що є невід`ємними частинами цього договору на підставі заявок покупця.

Відповідно до п. 1.2. договору поставка товару може здійснюватися партіями.

Згідно з п. 1.3. договору під партією товару в цьому договорі розуміється кількість товару, передбачена окремою специфікацією.

За умовами п. 1.4. договору специфікації повинні бути підписані повноважними представниками сторін, скріплені печатками сторін, містити дані про асортимент, кількість, ціну, терміни оплати та поставки партії товару, а також посилання на дату укладення та номер цього договору.

Відповідно до п. 1.5. договору специфікації, що відповідають вимогам, передбаченим п. 1.4. цього договору, є невід`ємними частинами договору.

Згідно з п. 2.1. договору умови та терміни поставки товару узгоджуються сторонами і вказуються в специфікаціях на поставку окремих партій товару..

Відповідно до п. 2.5. договору при поставці кожної партії товару (у день поставки) постачальник надає покупцеві наступні видаткову накладну, товарно-транспортну накладну, сертифікат якості та декларацію виробника.

Пунктом 3.1.договору встановлено, що загальна ціна товару, що поставляється у відповідності до цього договору (ціна договору) складається з сумарної вартості товару, поставленого згідно всіх специфікацій, які є невід`ємними частинами даного договору. Ціна одиниці товару і ціна партії товару вказуються у відповідних специфікаціях. Ціни за цим договором є твердими і можуть бути переглянуті тільки за взаємною згодою обох сторін шляхом підписання відповідної додаткової угоди.

Відповідно до п. 3.2. договору оплата кожної партії товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті Україні з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунка та специфікації.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що покупець здійснює оплату в порядку, визначеному у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору, але в будь-якому разі не раніше виконання постачальником обов`язків, передбачених п.4.1.4 та п.6.11. даного договору.

Згідно з п. 4.1.4 договору постачальник зобов`язаний надати покупцеві податкові накладні та/або за необхідністю розрахунки коригування до них, належним чином складені в електронній формі і зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом строку, визначеного п. 201.1. Податкового кодексу України. Електронний підпис в податкових накладних повинен співпадати з ПІБ особи, вказаної в якості підписанта податкової накладної.

Пунктом 4.1.5 договору передбачено, що у разі виникнення спірних питань з контролюючим органом щодо документів бухгалтерського та податкового обліку, виписаних постачальником або господарських операцій, що виникли за цим договором, постачальник зобов`язується всебічно сприяти вирішенню спірних питань, надавати інформацію, довідки, пояснення, копії документів, оригінали документів для ознайомлення, своєчасно і в повному обсязі надавати відповіді на запити фіскальних органів, у разі необхідності направляти уповноважених представників постачальника в якості свідків для дачі показань щодо підтвердження господарських взаємовідносин із постачальником.

Відповідно до п. 4.2. договору постачальник має право вимагати від покупця неухильного виконання обов`язків, передбачених цим договором (п. 4.2.1.договору) та захищати свої законні права та інтереси будь-яким передбаченим законодавством України та/або цим договором способом (п. 4.2.2. договору).

Згідно з п. 4.3. договору покупець зобов`язаний прийняти товар, якість і комплектність якого відповідають вимогам законодавства України та цього договору (п. 4.3.1. договору) та оплатити товар в порядку та на умовах, передбачених цим договором. ( п. 4.3.2. договору).

Відповідно до п. 6.1. договору за невиконання або неналежне виконання умов цього договору сторони відповідальність відповідно до чинного законодавства України.

Пунктом 6.3. договору передбачено, що у разі несвоєчасної оплати поставленого товару покупець зобов`язаний сплатити постачальнику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу, за кожен день прострочення.

Згідно з п. 8.1. договору всі розбіжності і суперечки, пов`язані з виконанням або розірванням цього договору, будуть вирішуватися шляхом переговорів між сторонами. При неможливості вирішення спорів шляхом переговорів, вони підлягають розгляду в суді відповідно до законодавства України.

Відповідно до п. 9.3.договору у випадку, якщо зобов`язання сторін виникли під час дії договору, але на момент припинення його дії залишилися не виконаними, такі зобов`язання не припиняються і підлягають виконанню сторонами в порядку і на умовах даного договору. Закінчення строку дії договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час його дії.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін. До суду не надано доказів розірвання договору або визнання його недійсним.

Так, згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частина 1 статті 202 ЦК України визначає, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

При цьому за правилами статті 14 Цивільного кодексу України цивільні обов`язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 509 ЦК України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Так, укладений між сторонами по справі договір поставки №16-04/25 від 16.04.2025 р. є підставою для виникнення у сторін договору зобов`язань відповідно до ст.ст. 11, 202, 509 ЦК України та згідно ст. 629 ЦК України є обов`язковим для виконання його сторонами.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно зі ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 663 ЦК України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Так, у відповідності з ч. 1 ст. 664 Цивільного кодексу України обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

За положеннями ч. 2 ст. 664 Цивільного кодексу України, якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Згідно зі ст. 689 ЦК покупець зобов`язаний прийняти товар, крім випадків, коли він має право вимагати заміни товару або має право відмовитися від договору купівлі-продажу. Покупець зобов`язаний вчинити дії, які відповідно до вимог, що звичайно ставляться, необхідні з його боку для забезпечення передання та одержання товару, якщо інше не встановлено договором або актами цивільного законодавства.

За умовами п. п. 2.2. договору приймання товару за якістю та кількістю проводиться покупцем за місцем постачання відповідно до Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за кількістю, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 15.06. 1965 р. № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання за якістю, затвердженої постановою Держарбітражу СРСР від 25.04.1966 р. № П-7, в частині, що не суперечить умовам даного договору. Покупець має право здійснювати вибіркову (часткову) перевірку якості та/або кількості товару з поширенням результатів перевірки частини товару на всю партію товару.

Наразі судом з`ясовано, що у відповідних специфікаціях сторонами було погоджено поставку відповідного товару, а саме:

- згідно зі специфікацією № 10 до договору погоджено поставку борошна у кількості 21 тн, загальною вартістю 331380 грн. з ПДВ, з відтермінуванням оплати на 21 календарний день з моменту постачання;

- згідно зі специфікацією № 11 до договору погоджено поставку борошна у кількості 22,500 тн, загальною вартістю 355050 грн. з ПДВ, з відтермінуванням оплати на 21 календарний день з моменту постачання.

- згідно зі специфікацією № 12 до договору погоджено поставку борошна у кількості 22,500 тн, загальною вартістю 357750 грн. з ПДВ, з відтермінуванням оплати на 21 календарний день з моменту постачання;

- згідно зі специфікацією № 13 до договору погоджено поставку борошна у кількості 22,500 тн, загальною вартістю 357750 грн. з ПДВ, з відтермінуванням оплати на 21 календарний день з моменту постачання.

Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем поставлено відповідачу товар (борошно) на загальну суму 1401930,00 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових накладних, а саме:

- видаткової накладної №799 від 13.08.2025 р. на суму 357 750,00 грн.;

- видаткової накладної №№776 від 08.08.2025 р. на суму 357 750,00 грн;

- видаткової накладної №756 від 31.07.2025 р. на суму 355 050,00 грн;

- видаткової накладної №731 від 28.07.2025 р. на суму 331 380,00 грн.

Вищезазначені видаткові накладні підписано представниками сторін без зауважень та скріплені печатками сторін.

Крім того, факт поставки товару підтверджується наявними в матеріалах справи товарно-транспортними накладними, а саме: № ВГ-1118 від 13.08.2025 р.; ВГ-1085 від 08.08.2025 р.; ВГ-1068 від 31.07.2025 р.; ВГ-1045 від 28.07.2025 р.

Виходячи з наведеного, суд доходить висновку про належне виконання позивачем своїх зобов`язань за спірним договором щодо поставки товару згідно вищевказаних видаткових та товарно-транспортних накладних.

В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.

В свою чергу отримання покупцем поставленого з боку позивача товару є підставою виникнення у відповідача зобов`язання оплатити поставлений товар відповідно до умов договору поставки та вимог чинного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Зі змісту наведеної норми вбачається, що за загальним правилом обов`язок покупця оплатити товар виникає після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на товар. Це правило діє, якщо спеціальними правилами або договором купівлі-продажу не встановлено інший строк оплати.

Пунктом 3.3. договору встановлено, що покупець здійснює оплату в порядку, визначеному у специфікаціях, що є невід`ємною частиною договору, але в будь-якому разі не раніше виконання постачальником обов`язків, передбачених п.4.1.4 та п.6.11. даного договору

Відповідно до п. 3.2. договору оплата кожної партії товару здійснюється шляхом перерахування грошових коштів у національній валюті Україні з поточного рахунку покупця на поточний рахунок постачальника згідно виставленого рахунка та специфікації.

Так, кінцевий строк оплати товару за вищевказаними специфікаціями: № 731 від 27.07.2025 з датою поставки 28.07.2025 становить 18.08.2025 (включно); №756 від 30.07.2025 з датою поставки 31.07.2025 становить 21.08.2025 (включно); №776 від 07.08.2025 з датою поставки 08.08.2025 становить 30.08.2025 (включно); №799 від 12.08.2025 з датою поставки 12.08.2028 становить 02.09.2025(включно).

Як з`ясовано судом, відповідачем на виконання умов договору було перераховано позивачу грошові кошти у розмірі 90730,00 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи роздруківками з банку, згідно яких:

- 19.09.2025 р. відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 60 730,00 грн.;

- 26.09.2025 р. відповідачем було сплачено грошові кошти у розмірі 30 000,00 грн.

З метою отримання оплати за договором позивач звернувся до відповідача з претензією №06/10-1 від 06.10.2025 р, в якій просив відповідача виконати зобов`язання з оплати заборгованості за поставлений товар у сумі 1 311 200,00 грн, а також 49 293, 98 грн пені за несвоєчасну оплату.

В свою чергу, ТОВ «Елікатний Смак» відреагувало гарантійним листом №195 від 09.10.2025 р., в якому повідомило позивача, що заборгованість в сумі 1311200,00 грн. буде погашена шляхом здійснення щотижневих платежів, починаючи з 13.10.2025 у сумі 437066,67 грн. до кінця жовтня 2025 року.

Проте, як встановлено судом, відповідач не здійснив остаточного повного розрахунку за поставлений товар в сумі 1311200,00 грн. за вказаними видатковими накладними протягом встановленого строку, що обумовило звернення позивача до Господарського суду Миколаївської області з відповідним позовом в межах справи №915/1465/25, під час розгляду якої відповідачем було сплачено основну частину заборгованості в сумі 1311200,00 грн., що підтверджується копіями банківських виписок, а саме:

- платіж №5469 від 10.10.2025 р. на суму 100 000,00 грн.;

- платіж №151 від 21.11.2025 р. на суму 300 000,00 грн.;

- платіж №6119 від 28.11.2025 р. на суму 100 000,00 грн.;

- платіж №294 від 12.12.2025 р. на суму 55 050,00 грн.;

- платіж №295 від 12.12.2025 р. на суму 40 650,00 грн.

- платіж №296 від 12.12.2025 р. на суму 104 300,00 грн.;

- платіж №6499 від 15.01.2026 р. на суму 200 000,00 грн.;

- платіж №6574 від 20.01.2026 р. на суму 53 450,00 грн.;

- платіж №6575 від 20.01.2026 р. на суму 357 750,00 грн.

З огляду на вказане господарським судом ухвалою від 21.01.2026 було закрито провадження у вказаній справі № 915/1465/25 в частині позовних вимог ТОВ “Млин Вінниці” до ТОВ «Елікатний Смак» про стягнення основного боргу в сумі 1311200 грн. Також рішенням Господарського суду Миколаївської області від 21.01.2026 р. у справі № 915/1465/25 було стягнуто з ТОВ «Елікатний Смак» на користь ТОВ “Млин Вінниці” 48417,11 грн. пені, а також 591,53 грн. витрат по сплаті судового збору. Вказане рішення не було оскаржено сторонами та набуло законної сили.

Згідно з ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Враховуючи наведене, встановлені господарським судом у справі № 915/1465/25 обставини щодо прострочення відповідачем оплати товару за спірним договором поставки і фактичного моменту здійснення повної оплати вартості товару не підлягають доведенню знов у даній справі.

Як вбачається зі змісту вказаного судового рішення, в межах вказаної справи № 915/1465/25 позивачем були заявлені вимоги про стягнення пені, нарахованої по 06.10.2025, що підтверджується копією розрахунку у додатках до позову.

Наразі предметом даного спору є вимоги позивача про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми простроченого платежу за кожний день прострочення за період з 07.10.2025 р. по 20.01.2026 р., оскільки постачальник сплачував заборгованість пізніше, а саме протягом 4-х місяців (жовтень, листопад грудень 2025 року, січень 2026 року), хоча в своєму гарантійному листі № 195 від 09.10.2025 покупець обіцяв повністю погасити заборгованість до кінця жовтня 2025 року.

Як вбачається з наведеного позивачем розрахунку пені згідно з п. 6.3 договору за період з 07.10.2025 20.01.2026 р., сума пені становить 82 117,89 грн.

Дослідивши та перевіривши здійснений позивачем розрахунок в позовній заяві судом встановлено, що розрахунок неустойки у розмірі подвійної облікової ставки НБУ здійснено арифметично правильно, а саме:

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 20.01.2026 (106 дн.) на суму 357 750,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 32 207,30 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 21.11.2025 (46 дн.) на суму 300 000,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 11 720,55 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 15.01.2026 (101 дн.) на суму 200 000,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 17 156,16 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 12.12.2025 (67 дн.) на суму 104 300,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 5 935,10 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 10.10.2025 (4 дн.) на суму 100 00,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 339,73 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 28.11.2025 (53 дн.) на суму 100 000,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 4501,37 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 12.12.2025 (67 дн.) на суму 55 050,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 3132,57 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 20.01.2026 (106 дн.) на суму 53 450,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 4811,96 грн.;

- у відповідності до п. 6.3. договору за період заборгованості з 07.10.2025 по 12.12.2025 (67 дн.) на суму 40 650,00 грн. позивачем нараховано пеню в сумі 2313,15 грн.

Так, слід зазначити, що розрахунок пені відповідачем не оспорювався, однак у відзиві на позовну заяву відповідач, посилаючись на тимчасове скрутне матеріальне становище, просив на підставі ст. 551 ЦК України зменшити розмір пені на 90 % з урахуванням фактичного виконання основного зобов`язання за договором і незначене прострочення, а також недоведення позивачем наявності будь-яких збитків.

З огляду на вказані доводи відповідача, суд зауважує, що неустойка має подвійну правову природу - є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно забезпечення дисципліни боржника стосовно виконання зобов`язання (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі, у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Водночас застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України унормовано, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас закріплений законодавцем в статті 3 Цивільного кодексу України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах.

У постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21 викладено висновок про те, що частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України, з урахуванням положень статті 3 Цивільного кодексу України щодо загальних засад цивільного законодавства дає право суду зменшити розмір неустойки за умови якщо її розмір значно перевищує розмір збитків.

Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов`язання.

Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 року № 7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Правовий аналіз зазначених статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. При вирішенні питання про можливість зменшення неустойки, суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема, із розміром збитків, враховує інтереси обох сторін.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми неустойки пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам справи. Так, вирішуючи питання про зменшення розміру пені, що підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов`язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення у виконанні зобов`язання, невідповідності розміру пені, штрафу наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені, штрафу.

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 16.03.2021 у справі № 922/266/20).

Верховний Суд у постанові від 29.05.2023 у справі № 904/907/22 дійшов висновку, що норма частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України передбачає дві умови для зменшення розміру неустойки, а саме: 1) якщо він значно перевищує розмір збитків, 2) наявність інших обставин, які мають істотне значення. Водночас, тлумачення частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України свідчить, що в ній не передбачено вимог щодо обов`язкової наявності одночасно двох умов, а тому достатнім для зменшення неустойки може бути наявність лише однієї з них.

Зменшення неустойки (штрафу, пені) є протидією необґрунтованого збагачення однією з сторін за рахунок іншої; відповідає цивільно-правовим принципам рівності і балансу інтересів сторін; право на зменшення штрафу направлене на захист слабшої сторони договору, яка в силу зацікавленості в укладенні договору, монополістичного положення контрагенту на ринку, відсутності часу чи інших причин не має можливості оскаржити включення в договір завищених санкцій.

Конституцій суд України у рішенні від 11.07.2013 у справі № 7-рп/2013 зазначив, що вимога про нарахування та сплату неустойки за договором, яка є явно завищеною, не відповідає передбаченим у пункті 6 статті 3, частині 3 статті 509 та частинах 1, 2 статті 627 Цивільного кодексу України засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Наявність у кредитора можливості стягувати із боржника надмірні грошові суми як неустойку спотворює її дійсне правове призначення, оскільки із засобу розумного стимулювання боржника виконувати основне грошове зобов`язання неустойка перетворюється на несправедливо непомірний тягар для боржника та джерело отримання невиправданих додаткових прибутків кредитором.

Таким чином, на підставі частини 3 статті 551 Цивільного кодексу України, частини 1 статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, в тому числі, і з власної ініціативи, має право зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до її розумного розміру (такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 13.07.2022 у справі № 925/577/21).

Також у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22 викладені, зокрема, такі висновки:

- розмір неустойки у зобов`язальних правовідносинах, право вимоги щодо якої набуде кредитор, обумовлений умовами для її застосування: характером неустойки (договірний або встановлений законом); підставами для її застосування (зазначення в договорі або в законі обставин, за яких її буде застосовано); складом неустойки (пеня, штраф), відповідно, розміром кожної із цих складових; умовами сплати неустойки внаслідок порушення зобов`язання, зокрема, у разі заподіяння збитків;

- отже, у правовідносинах, хоча і подібних між собою (тотожних) або навіть за участі одних і тих самих сторін, за відмінності, зокрема, в умовах договору, хоча б одного із наведених чинників, якими обумовлюється застосування неустойки за порушення зобов`язання, різниця у розмірі неустойки в кожних конкретних правовідносинах закладається вже на етапі формулювання умов виконання зобов`язання та виникнення зобов`язання;

- у силу положень статті 3 ЦК України застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості. Якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора;

- зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки;

- у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер;

- чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов`язань, її розмір (пункт 7.14); і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер (пункти 7.25-7.30);

- а тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90%, 70% чи 50% тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду;

- поряд з тим сукупність обставин у конкретних правовідносинах (формальні ознаки прострочення боржника, порушення зобов`язання з вини кредитора - стаття 616 ЦК України, тощо) можуть вказувати на несправедливість стягнення з боржника неустойки в будь-якому істотному розмірі. Визначення справедливого розміру неустойки належить до дискреційних повноважень суду.

Отже, зменшення розміру неустойки не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках. Також чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Зменшення за клопотанням сторони заявлених санкцій, які нараховуються за неналежне виконання стороною свої зобов`язань кореспондується із обов`язком сторони, до якої така санкція застосовується, довести згідно з статтею 74 ГПК України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Відтак, реалізуючи свої дискреційні повноваження, які передбачені ст. 551 Цивільного кодексу України, щодо права зменшення розміру належної до сплати пені, суд, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені ст. 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) має забезпечити баланс інтересів сторін, та з дотриманням правил ст. 86 Господарського процесуального кодексу України визначати конкретні обставини справи (як-то: ступінь вини боржника, його дії щодо намагання належним чином виконати зобов`язання, ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, дії/бездіяльність кредитора тощо), які мають юридичне значення, і з огляду на мотиви про компенсаційний, а не каральний характер заходів відповідальності з урахуванням встановлених обстави справи не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав (п. 88 постанови Верховного Суду від 02.03.2023 року у справі № 905/1409/21).

Господарський суд наголошує, що зменшення розміру заявленої до стягнення пені є правом суду, а за відсутності в законі переліку таких виняткових обставин, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов`язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.

З урахуванням конкретних обставин даної справи, які мають юридичне значення, господарський суд враховує:

- правовий зміст інституту неустойки, основною метою якого є стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання, при цьому остання не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для боржника і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора;

- у даній справі метою застосування пені не є стимулювання боржника до виконання основного зобов`язання, оскільки відповідач сплатив суму основного боргу;

- в матеріалах справи відсутні докази, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору;

- відповідач здійснює господарську діяльність на території Миколаївської області, яка перебуває в зоні можливих бойових дій, ведення господарської діяльності в умовах воєнного стану обумовлює відповідні ризики.

Таким чином, господарський суд, з урахуванням принципу збалансованості інтересів сторін, та виходячи із загальних засад, встановлених у ст. 3 ЦК України, а саме: справедливості, добросовісності та розумності, вважає справедливим та таким, що цілком відповідає принципу верховенства права, зменшення розміру пені на 50% до 41058,95 грн. (82117,89 грн. – 50%). Між тим, чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 ГПК України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. На думку суду, стягнення з відповідача суми пені у повному обсязі призведе до одержання невиправданих додаткових прибутків кредитора/позивача, тоді як застосування штрафних санкцій вже не є стимулом до поставки товару після виконання вже договору, натомість може стати надмірним тягарем для відповідача. Тим більш за відсутності доказів настання для позивача негативних наслідків, пов`язаних з порушенням відповідачем строку оплати поставленого товару за спірним договором, стягнення ж з відповідача пені у повному обсязі не можна вважати співмірним з можливими негативними наслідками від порушення відповідачем зобов`язання.

Отже, з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 41058,95 грн.

Згідно ст. 15, 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів, зокрема, є примусове виконання обов`язку в натурі.

Разом з тим у постанові від 29.06.2021 у справі № 910/2842/20 Верховний Суд зазначив, що згідно з пунктом 5 частини 2 статті 16 Цивільного кодексу України та абзацом 6 частини 2 статті 20 Господарського кодексу України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є примусове виконання обов`язку в натурі. Отже, суд вправі задовольнити позов про спонукання виконати умови договору лише в разі, якщо встановить, що у особи такий обов`язок наявний, але вона ухилилася від його виконання. При цьому у справі має бути доведено наявність відповідного правовідношення, а саме прямого законодавчого обов`язку відповідача щодо виконання договору.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14.05.2019р. по справі №910/16744/17 вказала, що такий спосіб захисту як примусове виконання обов`язку в натурі застосовується у зобов`язальних правовідносинах у випадках, коли особа має виконати зобов`язання на користь позивача, але відмовляється від виконання останнього чи уникає його. Примусове виконання обов`язку в натурі має наслідком імперативне присудження за рішенням суду (стягнення, витребування тощо), і не спрямоване на підсилення існуючого зобов`язання, яке не виконується, способом його відтворення в резолютивній частині рішення суду аналогічно тому, як воно було унормовано сторонами у договорі.

Згідно зі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи наявні в матеріалах справи докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Млин Вінниці» обґрунтовані та відповідають вимогам чинного законодавства і фактичним обставинам справи, однак підлягають частковому задоволенню у зв`язку із зменшенням судом заявленої до стягнення суми пені.

У зв`язку з тим, що спір виник внаслідок неправомірних дій відповідача та рішення відбулось на користь позивача, згідно зі ст. 129 Господарського процесуального кодексу України судові витрати по сплаті судового збору, понесені позивачем при подачі позову, покладаються на відповідача, без урахування зменшеної судом суми пені, виходячи з відповідного розміру ставки судового збору, що підлягав сплаті із застосуванням коефіцієнту 0,8 у відповідності до ч. 3 ст. 4 Закону України “Про судовий збір” (3328 грн. х 0,8) з огляду на подання позову в електронній формі через “Електронний суд” ЄСІТС, що дорівнює 2662,40 грн.

Керуючись ст.ст. 129, 232, 236-238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд –

ВИРІШИВ:

1. Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Млин Вінниці» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Елікатний Смак» про стягнення 82117,89 грн. задовольнити частково.

2. СТЯГНУТИ з Товариства з обмеженою відповідальністю «Елікатний Смак» (57260, Миколаївська область, Миколаївський район, с. Котляреве, вул. Комарова, буд 62; код ЄДРПОУ 35048287) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю “Млин Вінниці” (21100, Вінницька область, м. Вінниця, вул. Данила Нечая, буд. 7; код ЄДРПОУ 31983448) пеню в розмірі 41058/сорок одна тисяча п`ятдесят вісім/грн. 95 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2662/дві тисячі шістсот шістдесят дві/грн. 40 коп.

3. В задоволенні решти позовних вимог Товариства з обмеженою відповідальністю «Млин Вінниці» відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги протягом 20-денного строку з моменту складання повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не буде подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Л.М. Ільєва