Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №910/10109/26 — Господарський суд міста Києва

Суд: Господарський суд міста Києва

Інстанція: Перша

Юрисдикція: Господарське

Категорія: поставки товарів, робіт, послуг, з них

Дата: 04 жовтня 2026 р.

Справа: №910/10109/26

Суддя: Грєхова О.А.

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2026Справа № 910/10109/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., за участю секретаря судового засідання Коверги П.П., розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали господарської справи

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод паковань "Ротекс"

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ трейдер"

про стягнення 611 345,56 грн.

Представники сторін:

від позивача: Карасевич В.М.;

від відповідача: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Завод паковань «Ротекс» звернулось до Господарського суду міста Києва із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю «Світ трейдер» про стягнення 611 345,56 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані порушенням відповідачем зобов`язань за Договором № 08/08-25 від 08.08.2025, в частині здійснення розрахунків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.08.2026 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.

17.08.2026 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.08.2026 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

02.09.2026 представником відповідача подано клопотання про повернення позовної заяви, відзив на позовну заяву та клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 05.10.2026.

05.10.2026 представником відповідача подано клопотання про відкладення судового засідання.

У судове засідання 05.10.2026 представник позивача з`явився, представник відповідача не з`явився.

Розглянувши заявлене відповідачем клопотання про відкладення судового засідання, заслухавши пояснення представника позивача, суд зауважує, що за клопотанням відповідача про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін ухвалою Господарського суду міста Києва від 07.09.2026 призначено судове засідання з розгляду справи по суті на 05.10.2026, яку відповідач отримав 08.09.2026. Отже, суд завчасно повідомив ТОВ "Світ Трейдер" про дату, час і місце судового засідання, забезпечивши достатній час для підготовки до розгляду справи по суті та організації представництва його інтересів.

Належна реалізація права на участь у судовому засіданні передбачає й відповідну процесуальну поведінку учасника справи та його представника, зокрема врахування призначеної дати розгляду під час організації своєї участі у судових провадженнях, а в разі виникнення перешкод для прибуття до суду - повідомлення про них після того, як такі обставини стали відомими, з наданням належного підтвердження.

Отже, належна процесуальна поведінка представника передбачає обґрунтування заявлених клопотань та надання відомостей, достатніх для перевірки обставин, на які він посилається. Заявляючи про власну зайнятість у невідкладних слідчих (розшукових) діях в іншому провадженні, представник мав підтвердити обставини, що безпосередньо стосувалися здійснення ним професійної діяльності та зумовлювали неможливість участі в розгляді цієї справи.

Водночас представник ТОВ "Світ Трейдер" звернувся з клопотанням про відкладення розгляду справи лише 05.10.2026, тобто в день судового засідання, пославшись на необхідність участі у невідкладних слідчих (розшукових) діях в іншому провадженні.

Натомість до вказаного клопотання не надано жодних відомостей, які б дозволяли встановити його участь у відповідних слідчих (розшукових) діях в іншому провадженні, свідчить про неналежне виконання ним обов`язку щодо обґрунтування заявленого клопотання.

При цьому обов`язок суду перевірити обґрунтованість клопотання та оцінити подані на його підтвердження матеріали не означає покладення на суд обов`язку самостійно збирати докази зайнятості представника. За змістом частин третьої, четвертої статті 13 Господарського процесуального кодексу України доведення обставин, на які посилається сторона, та ризик процесуальних наслідків їх непідтвердження покладаються на відповідну сторону.

За таких обставин представник не забезпечив належного підтвердження причин своєї неявки, а процесуальні наслідки цього покладаються на сторону, яку він представляє. Саме по собі посилання на право на професійну правничу допомогу не усуває зазначеного недоліку та не зумовлює обов`язку суду відкласти розгляд справи.

Згідно з ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Зважаючи на викладене, оскільки неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об`єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

На виконання вимог ст. 223 Господарського процесуального кодексу України складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

У судовому засіданні 05.10.2026 відповідно до ст. 240 Господарського процесуального кодексу України судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

08 серпня 2025 року між Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод паковань «Ротекс» (далі - продавець. позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Світ трейдер» (далі - покупець, відповідач) укладено Договір на виготовлення та продаж продукції поліграфічної з паперу та картону (повнокольорової, кашированої та некашированої), виробів пакувальних з полімерних матеріалів, надання послуг з окремих видів поліграфічної діяльності № 08/08-25 (далі - Договір), за умовами якого продавець зобов`язується виготовити та передати у власність покупцеві продукцію (товар) належної якості (відповідно до технічних можливостей поліграфічного технологічного обладнання, діючої технічної документації) та в обумовлений термін, а покупець зобов`язується прийняти продукцію (товар) та сплатити за нього обумовлену сторонами грошову суму.

Вся інформація стосовно назви виробу (відповідно до чинної технічної документації), що замовляється, витратних матеріалів, які будуть використовуватися, його технічних характеристик, вартості та кількості продукції (товару) чи окремого тиражу, термінів виготовлення, відображаються у специфікаціях, які є невід`ємними частинами договору (п. 2.2 Договору).

За умовами п. 3.5 Договору покупець сплачує 100% вартість продукції у термін 60 календарних днів з дати отримання товару.

Виникнення певних питань стосовно якості певної частини продукції, яка була у визначений термін замінена, не дають покупцеві права на відстрочення оплати її вартості. У разі спірних питань щодо якості, оплата за спірну частину продукції відтерміновується до розв`язання спору.

У відповідності до п. 5.2 Договору передача-приймання продукції здійснюється повноважним представником покупця на території продавця, з подальшим оформленням відповідних видаткових накладних, які є підтвердженням дати та відповідного факту дій з її передачі, а також відповідності кількості продукції (товару) замовленому тиражу.

Згідно з п. 8.3 Договору за прострочення терміну оплати за продукцію (товар) (до 10 календарних днів) покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 10% від вартості невчасно виконаного чи неналежно виконаного зобов`язання. За прострочення терміну оплати покупець не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

За прострочення терміну оплати за продукцію (товар) (від 11 до 20 календарних днів) покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від вартості невчасно виконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

За прострочення терміну оплати за продукцію (товар) (від 21 до 30 календарних днів) покупець сплачує продавцю штраф у розмірі 20% від вартості невчасно виконаного чи неналежно виконаного зобов`язання.

Цей Договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами та діє в строк до 31.12.2025.

У випадку, якщо жодна із сторін не заявить письмово про свій намір розірвати або змінити цей Договір за 10 календарних днів до його закінчення, даний Договір вважається пролонгованим на кожен наступний рік на тих же умовах та без обмежень строку (пункти 10.1 та 10.4 Договору).

На виконання умов Договору, позивачем поставлено відповідачу товар згідно видаткових накладних № 85 від 15.01.2026 на суму 160 719,92 грн, № 375 від 23.02.2026 на суму 5 634,00 грн, № 385 від 24.02.2026 на суму 13 146,00 грн, № 391 від 25.02.2026 на суму 90 144,00 грн, № 393 від 26.02.2026 на суму 86 294,10 грн, № 415 від 27.02.2026 на суму 84 603,90 грн, № 459 від 05.03.2026 на суму 72 300,00 грн.

31 травня 2026 сторонами складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2026 по 31.05.2026, відповідно до якого станом на 31.05.2026 заборгованість ТОВ «Світ трейдер» на користь ТОВ «Завод паковань «Ротекс» становить 405 510,56 грн.

Звертаючись з позовом до суду, позивач зазначає, що покупець, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару в повному обсязі не здійснив, в зв`язку з чим, за ТОВ «Світ трейдер» обліковується заборгованість у розмірі 405 510,56 грн.

Також, у зв`язку з порушенням відповідачем взятих на себе зобов`язань в частині здійснення розрахунків, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3 079,72 грн та штраф у розмірі 202 755,28 грн.

Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що на виконання зобов`язань за Договором відповідач перерахував на користь позивача 90 144,00 грн згідно з платіжною інструкцією від 07.05.2026 №X1AA-3T44-59Т9-СМ3X, проведеною банком 19.08.2026, з призначенням платежу: «Оплата за упаковку зг. дог. N08/08-25 or 08.08.2025р. В т.ч. ПДВ 20% = 15024.00 грн.», а отже у частині стягнення 90 144,00 грн основного боргу за Договором зобов`язання відповідача припинено належним виконанням після подання позову, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають. Також відповідач зазначає, що пунктом 8.3 Договору встановлено диференційовану шкалу залежно від тривалості прострочення: 10% (до 10 днів), 20% (від 11 до 20 днів) та 20% (від 21 до 30 днів), натомість позивач у позовній заяві одночасно нарахував штраф за всіма трьома градаціями (40 551,06 грн. + 81 102,11 грн. + 81 102,11 грн. = 202 755,28 грн.), фактично застосувавши сукупну ставку 50% від суми заборгованості за одне й те саме грошове зобов`язання, що суперечить самій конструкції п. 8.3 Договору, який передбачає застосування єдиної ставки штрафу відповідно до фактичного строку прострочення, а не їх арифметичне складання, оскільки Договір не передбачає, що штрафи за абзацами 2 і 3 п. 8.3 Договору нараховуються додатково. Крім того, відповідачем заявлено клопотання про зменшення розміру неустойки до розумного та справедливого рівня, з урахуванням принципів добросовісності, розумності, пропорційності та балансу інтересів сторін, - на 90%, відмовивши у стягненні решти нарахованої неустойки.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до частини 1 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України передбачено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

В силу положень статті 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Частиною 1 статті 627 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно з положеннями статті 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Стаття 664 ЦК України визначає, що обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент:

1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов`язок продавця доставити товар;

2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов`язку передати товар.

Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.

Якщо з договору купівлі-продажу не випливає обов`язок продавця доставити товар або передати товар у його місцезнаходженні, обов`язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент здачі товару перевізникові або організації зв`язку для доставки покупцеві.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Згідно ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідач в свою чергу, поставлений позивачем товар у повному обсязі не оплатив, доказів протилежного відповідачем до матеріалів справи не надано.

Поряд з цим, 31 травня 2026 сторонами складено та підписано Акт звіряння взаємних розрахунків за період з 01.05.2026 по 31.05.2026, відповідно до якого станом на 31.05.2026 заборгованість ТОВ «Світ трейдер» на користь ТОВ «Завод паковань «Ротекс» становить 405 510,56 грн.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи, обов`язку зі сплати вартості отриманого товару у повному обсязі відповідачем виконано не було, що відповідачем не спростовано.

Таким чином, відповідач, в порушення взятих на себе зобов`язань за Договором, оплату отриманого товару не здійснив, у зв`язку з чим, за відповідачем на момент звернення позивача з позовом до суду обліковувалась заборгованість за поставлений товар в розмірі 405 510,56 грн.

Водночас, як вбачається з матеріалів справи, після відкриття провадження у справі, відповідачем сплачено заборгованість в розмірі 90 144,00 грн згідно платіжної інструкції № №X1AA-3T44-59Т9-СМ3X від 07.05.2026, проведеною банком 19.08.2026.

Пунктом 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України передбачено, що господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

У разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається (ч. 3 ст. 231 ГПК України).

Суд враховує, що закриття провадження у справі на підставі зазначеної норми ГПК можливе в разі, коли предмет спору існував на момент виникнення останнього та припинив існування в процесі розгляду справи. Якщо ж він був відсутній і до відкриття провадження у справі, то зазначена обставина тягне за собою відмову в позові, а не закриття провадження у справі.

Таким чином, провадження у справі в частині вимог про стягнення з відповідача заборгованості у розмірі 90 144,00 грн підлягає закриттю.

Доказів на підтвердження сплати решти суми заборгованості в розмірі 315 366,56 грн за товар, в тому числі станом на час розгляду справи в суді, до матеріалів справи не надано.

Згідно зі ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов`язання повинні виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов і вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З урахуванням вищевикладеного, враховуючи, що факт порушення відповідачем своїх договірних зобов`язань в частині своєчасної та повної оплати, підтверджені матеріалами справи і не спростований відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині стягнення основної суми боргу в розмірі 315 366,56 грн.

Також, позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 3 079,72 грн та штраф у розмірі 202 755,28 грн.

Відповідно до ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно зі ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити на користь кредитора пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня. Договором може бути визначено менший розмір пені.

Приписами частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України встановлено, що сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами. Сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд. Сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Особам надається право вибору: використати вже існуючі диспозитивні норми законодавства для регламентації своїх відносин або встановити для себе правила поведінки на свій розсуд. Відтак цивільний (господарський) договір як домовленість двох або більше сторін, що спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків, виявляє автономію волі сторін щодо врегулювання їхніх правовідносин на власний розсуд (у межах, встановлених законом), тобто є актом встановлення обов`язкових правил для сторін договору, регулятором їх відносин.

Приписи частин другої та третьої статті 6 та статті 627 Цивільного кодексу України визначають співвідношення між актами цивільного законодавства і договором. Допустимість конкуренції між актами цивільного законодавства і договором випливає з того, що вказані норми передбачають ситуації, коли сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства та врегулювати свої відносини на власний розсуд, і коли вони не вправі цього робити.

Свобода договору, як одна з принципових засад цивільного законодавства, є межею законодавчого втручання у приватні відносини сторін. Водночас сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд, крім випадків, коли такий відступ неможливий в силу прямої вказівки акта законодавства, а також якщо відносини сторін регулюються імперативними нормами.

Відповідно сторони не можуть врегулювати свої відносини (визначити взаємні права та обов`язки) у спосіб, який суперечить існуючому публічному порядку, порушує положення Конституції України, не відповідає загальним засадам цивільного законодавства, передбаченим статтею 3 ЦК України, які обмежують свободу договору (справедливість, добросовісність, розумність). Домовленість сторін договору про врегулювання своїх відносин всупереч існуючим у законодавстві обмеженням не спричиняє встановлення відповідного права та/або обов`язку, як і його зміни та припинення.

Щодо обрання варіанту реалізації розсуду суду у контексті застосування його у системному зв`язку з нормами законодавчих актів, а саме статей 3, 549, 628, 629 Цивільного кодексу України та статті 61 Конституції України слід керуватися визначеним частиною першою статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства, яким є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Відтак реалізація повноважень із суддівського розсуду має спрямовуватися на вибір оптимального варіанту розв`язання спірного правового питання, пошук необхідної правової норми, її розуміння та інтерпретацію, справедливе вирішення спору відповідно до встановлених судами обставин кожної конкретної справи.

Стаття 61 Конституції України передбачає, що ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення, і підлягає обов`язковому застосуванню як норма прямої дії.

Розуміння прострочення боржника в зобов`язанні вбачається з приписів частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, за якою боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Наслідком прострочення виконання зобов`язання є відповідальність боржника перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення. Якщо внаслідок прострочення боржника виконання зобов`язання втратило інтерес для кредитора, він може відмовитися від прийняття виконання і вимагати відшкодування збитків.

Як вже встановлено судом, відповідач прострочив своє зобов`язання зі здійснення розрахунків за отриманий товар, що відповідачем не заперечено і доказів протилежного до матеріалів справи не надано.

Отже, оскільки відповідач не виконав в повному обсязі передбачені договором зобов`язання зі здійснення розрахунків, до відповідача підлягає застосуванню відповідальність, передбачена п. 8.3 Договору.

На підставі п. 8.3 Договору позивач нарахував та заявив до стягнення до стягнення:

- штраф у розмірі 40 551,06 грн за порушення терміну оплати до 10 календарних днів;

- штраф у розмірі 81 102,11 грн за порушення терміну оплати від 11 до 20 календарних днів;

- штраф у розмірі 81 102,11 грн за порушення терміну оплати від 21 до 30 календарних днів.

Так, одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, штрафу та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України пеня та штраф є формами неустойки, тобто не є окремими та самостійними видами юридичної відповідальності. У межах одного виду відповідальності може застосовуватися різний набір санкцій.

Разом з тим, стягнення штрафу на підставі п. 8.3 Договору, за прострочення порушення терміну оплати до 10 календарних днів, штрафу на підставі п. 8.3 Договору, за порушення терміну оплати від 11 до 20 календарних днів та штрафу на підставі п. 8.3 Договору, за порушення терміну оплати від 21 до 30 календарних днів є потрійною відповідальністю за порушення одного зобов`язання, оскільки нараховано позивачем за вчинення єдиного порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків - оплати за поставлений товар, і різниця у строку порушенні такого зобов`язання, не змінює його суті та не наділяє позивача правом на нарахування одночасно трьох штрафів за одне і те саме порушення, з єдиною відмінністю у строку простроченні.

Відтак, одночасне стягнення штрафу на підставі п. 8.3 Договору, за прострочення порушення терміну оплати до 10 календарних днів, штрафу на підставі п. 8.3 Договору, за порушення терміну оплати від 11 до 20 календарних днів та штрафу на підставі п. 8.3 Договору, за порушення терміну оплати від 21 до 30 календарних днів є потрійним стягненням штрафу за несвоєчасне виконання зобов`язання, що не узгоджується з приписами статті 61 Конституції України, згідно з якою ніхто не може бути двічі притягнутий до відповідальності одного виду.

З огляду на вище викладене, в даному випадку необхідно застосовувати штраф, що передбачений п. 8.3 Договору за порушення терміну оплати від 21 до 30 календарних днів, який фактично і охоплюватиме попередні періоди, оскільки відповідач вчинив єдине порушення, яке полягає в простроченні виконання зобов`язання зі здійснення розрахунків, в зв`язку з чим, стягненню з відповідача підлягає штраф у розмірі 81 102,11 грн.

Стосовно заявленого відповідачем клопотання про зменшення розміру штрафу на 90%, суд зазначає наступне.

Розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення (частина 3 статті 551 Цивільного кодексу України).

При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Суд зауважує, що зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Так, обов`язок доказування переліку виняткових випадків, які мають істотне значення, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, покладається на сторону, до якої така санкція застосовується та кореспондується із обов`язком довести такою стороною, згідно з статтею 74 Господарського процесуального кодексу України те, що вона не бажала вчинення таких порушень, що вони були зумовлені винятковими обставинами та не завдали значних збитків контрагенту на підставі належних і допустимих доказів.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення штрафних санкцій.

Отже, вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду.

Аналогічний висновок щодо можливості зменшення розміру заявленої до стягнення пені, що є правом суду, яке реалізується ним на власний розсуд, викладений також у постановах Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 917/1068/17, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 22.04.2019 у справі № 925/1549/17, від 30.05.2019 у справі № 916/2268/18, від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18.

Разом з тим приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру штрафних санкцій фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

Відповідач обґрунтовуючи необхідність зменшення розміру неустойки посилається на наступне:

- відповідач здійснює сезонну господарську діяльність, а саме постачання подарункових наборів із кондитерськими виробами (цукерками), що приурочені до сезонних свят (новорічно-різдвяні свята, свято Святого Миколая), про що позивачу достеменно відомо, оскільки саме позивач є одним із постачальників кондитерської продукції (цукерок) для формування наборів. Характер діяльності відповідача відображено, зокрема, на його офіційних веб-сайтах (https://ngod.com.ua, https://oku.com.ua/). Сезонність діяльності відповідача об`єктивно зумовлює нерівномірність надходжень та розриви у платіжних циклах у міжсезонний період, що безпосередньо вплинуло на строки розрахунків. Наразі відповідач здійснює підготовку до нового сезону та планує погасити наявну заборгованість за рахунок надходжень від сезонних замовлень;

- відповідач зареєстрований та здійснює свою діяльність у м. Києві, який в умовах триваючої збройної агресії проти України перебуває під постійними ракетними та дроновими обстрілами. Зазначене є загальновідомим фактом, що відповідно до ч. 3 ст. 75 ГПК України не потребує доказування. Вказані обставини негативно впливають на безперебійність господарської діяльності відповідача, роботу його персоналу та контрагентів і, як наслідок, на своєчасність розрахунків, що додатково свідчить про відсутність умисного ухилення відповідача від виконання зобов`язання;

- відповідач не допускав умисного ухилення від виконання зобов`язання, діяв добросовісно та послідовно і продовжував здійснювати платежі за договором, зокрема оплати від 19.08.2026 та від 06.05.2026, 07.05.2026 (зафіксовані в акті звіряння);

- позивач не надав ні з претензією, ні з позовною заявою жодних доказів настання для нього негативних наслідків, погіршення господарської діяльності чи завдання будь-яких збитків у зв`язку із затримкою платежів, а відтак стягнення штрафу у заявленому розмірі не може вважатися співмірним наслідкам порушення;

- сторони не перебувають у стані спору щодо самого факту заборгованості, регулярно звіряють взаємні розрахунки та підписують акти звірки, а відповідач вживає заходів для остаточного погашення боргу;

- розмір заявленого штрафу (202 755,28 грн.) становить 50% від суми заборгованості, що з урахуванням одночасного стягнення 3% річних свідчить про покладення на відповідача надмірного фінансового тягаря, який суперечить компенсаційній, а не каральній природі неустойки;

- правовий зміст інституту неустойки, який полягає у стимулюванні боржника до належного виконання зобов`язання, при цьому неустойка не повинна перетворюватися на каральний механізм, несправедливо непомірний тягар для відповідача та джерело отримання позивачем невиправданих додаткових прибутків;

- умови Договору встановлюють явно нерівний (асиметричний) обсяг відповідальності сторін за однорідні за характером порушення - за прострочення оплати Покупцем п. 8.3 Договору передбачає штраф від 10% до 20% від суми зобов`язання вже з першого дня прострочення, тоді як за прострочення поставки продавцем п. 8.1 Договору встановлює лише пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка є значно нижчою. Така диспропорція свідчить про завідомо обтяжливий для Покупця характер штрафної санкції, що суперечить принципам добросовісності, розумності та справедливості (ст. 3 ЦК України) і додатково обґрунтовує необхідність зменшення розміру штрафу.

Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтею 551 Цивільного кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суд повинен забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав.

Суд зазначає, що неустойка - це спосіб забезпечення виконання зобов`язання. Її завдання - сприяти належному виконанню зобов`язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов`язання боржником. Після порушення боржником свого обов`язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Водночас, неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.

Санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за неналежне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань.

Суд не зобов`язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено (пункт 50 постанови Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.07.2021 у справі №916/878/20).

Приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України внормовано, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Оцінюючи надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, суд зазначає, що договір сторонами укладено 08.08.2025, тобто у період дії правового режиму воєнного стану і на момент отримання товару за видатковими накладними відповідач був обізнаний із загальною безпековою ситуацією в країні та пов`язаними з нею ризиками здійснення господарської діяльності.

Крім того, сам факт існування воєнного стану або пов`язаних із ним загальних обставин не є безумовною підставою для звільнення від відповідальності або зменшення її розміру. Для застосування відповідних правових наслідків відповідач повинен довести наявність конкретних обставин, які об`єктивно унеможливлювали виконання зобов`язань у встановлений строк, а також причинно- наслідковий зв`язок між такими обставинами та допущеним порушенням.

Відповідач обмежився лише посиланням на загальні обставини воєнного стану, повітряні тривоги та відключення електроенергії, однак не надав жодного належного доказу того, що саме ці обставини унеможливлювали виконання конкретного зобов`язання за Договором у визначений строк, а саме зі з оплати отриманого товару.

Суд також враховує висновки Верховного Суду викладені у постановах Верховного Суду: від 06.12.2022 у справі 910/14453/21, від 07.12.2022 № 910/11949/21, стосовно того, що згідно зі статтею 617 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов`язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема недодержання своїх обов`язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, відсутність у боржника необхідних коштів. А тому кредитор не має нести негативні наслідки відносин боржника з його контрагентами. Крім того, вступаючи у договірні відносини, боржник несе ризики можливої відсутності на ринку товарів, потрібних для виконання зобов`язання, та відсутності у нього необхідних коштів.

Отже, з огляду на приписи ст. 617 Цивільного кодексу України порушення зобов`язань контрагентами боржника не вважаються надзвичайними і невідворотними обставинами.

Суд також зазначає, що сам лише факт відсутності в матеріалах справи доказів понесення позивачем збитків через неналежне виконання відповідачем свого обов`язку, як і відсутність претензій щодо невиконання відповідачем своїх зобов`язань не можуть бути підставами для зменшення розміру штрафних санкцій, оскільки означені посилання нівелюють інститут застосування штрафних санкцій за порушення зобов`язання, у даному випадку, порушення строків здійснення розрахунків за договором, укладеним під час дії воєнного стану.

Таким чином, наведені відповідачем обґрунтування заявленого клопотання про зменшення розміру штрафу на 90% не можуть розглядатися як виняткові обставини у розумінні статті 551 Цивільного кодексу України.

У постанові Верховного Суду від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21 міститься висновок, що, приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд також повинен виходити із того, що одним з завдань застосування таких санкцій до боржника є стимулювання належного виконання ним договірних зобов`язань, при цьому надмірне зменшення розміру пені та/або штрафу фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов`язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін. Важливим елементом підприємницької діяльності є ризик збитків.

Підприємницький ризик - це імовірність виникнення збитків або неодержання доходів порівняно з варіантом, що прогнозується; невизначеність очікуваних доходів.

Згідно з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №916/3211/16, від 26.01.2021 у справі №922/4294/19, від 24.02.2021 у справі №924/633/20, від 16.03.2021 у справі №922/266/20, де, між іншим, вказано на те, що підприємництво за своєю суттю є ризикованою діяльністю, в Україні діє принцип свободи договору та заборони суперечливої поведінки, сторони добровільно уклали договір і визначили штрафні санкції, тому суд має зменшувати розмір штрафних санкцій саме у виключних випадках з урахуванням всіх обставин справи.

Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити з того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов`язань, при цьому вона має обов`язковий для учасників правовідносин характер.

Тобто, відповідач, прийнявши на себе зобов`язання за договором, погодився із передбаченою ним відповідальністю за прострочення взятих на себе зобов`язань, а також усвідомлював визначені контрактом строки здійснення розрахунків.

За таких обставин зменшення розміру штрафну у даній справі фактично створить для відповідача ситуацію, за якої порушення строків виконання зобов`язань стане економічно вигідним, що суперечить правовій природі неустойки як засобу стимулювання належного виконання договірних зобов`язань та забезпечення дисципліни виконання зобов`язань.

В свою чергу, частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Слід зазначити, що передбачене законом право кредитора вимагати стягнення боргу, враховуючи 3% річних та інфляційні витрати, є способом захисту майнових прав та інтересів кредитора, сутність яких складається з відшкодування матеріальних втрат кредитора та знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів, а також отримання компенсації (плати) від боржника за користування ним грошовими коштами, які належать до сплати кредитору.

Здійснивши перерахунок заявленої до стягнення суми 3% річних, судом встановлено, що стягненню з відповідача підлягають 3% річних в розмірі 3 079,72 грн.

Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про закриття провадження у справі в частині вимог про стягнення заборгованості в розмірі 90 144,00 грн та частковим задоволенням позовних вимог в іншій частині, з покладенням судового збору в цій частині на відповідача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 231, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світ трейдер" (02121, м. Київ. вул. Вербицького, 26, оф. 270; ідентифікаційний код: 30866526) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Завод паковань "Ротекс" (03067, м. Київ. вул. Машинобудівна, 46; ідентифікаційний код: 38639357) заборгованість в розмірі 315 366 (триста п`ятнадцять тисяч триста шістдесят шість) грн 56 коп., 3% річних у розмірі 3 079 (три тисячі сімдесят дев`ять) грн 72 коп., штраф у розмірі 81 102 (вісімдесят одна тисяча сто дві) грн 11 коп. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 5 993 (п`ять тисяч дев`ятсот дев`яносто три) грн 23 коп.

3. Провадження у справі в частині стягнення заборгованості в розмірі 90 144,00 грн закрити.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Після набрання рішенням Господарського суду міста Києва законної сили видати відповідний наказ.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повне рішення складено: 13.10.2026

Суддя О.А. Грєхова

Оригінал: reyestr.court.gov.ua