Рішення від 04 жовтня 2026 р. у справі №910/9248/26 — Господарський суд міста Києва

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

05.10.2026Справа № 910/9248/26

Господарський суд міста Києва у складі судді Сівакової В.В. розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження матеріали справи

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс»

до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта»

про стягнення 252.898,29 грн

Без виклику сторін

СУТЬ СПОРУ:

27.07.2026 до Господарського суду міста Києва через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» до Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення 252.898,29 грн.

Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що 23.04.2024 між відповідачем та позивачем було укладено договір про закупівлю № 13/1460-мтр. Відповідно до п. 15.1, 15.2 договору, постачальник надає забезпечення виконання договору в розмірі 5% його вартості, що складає 252.898,29 грн; забезпечення виконання договору вноситься у формі банківської гарантії. Позивач (принципал) уклав з АТ «Комерційний банк «Глобус» (Гарант) договір про надання гарантії № 38856/ЮГ-24 від 17.04.2024, відповідно до умов якого банком-гарантом з метою забезпечення принципалом належного виконання договору надається гарантія виконання зобов`язань на суму 252.898,29 грн. Відповідач реалізував своє право, що стало наслідком сплати позивачем на користь банка-гаранта суми гарантійного платежу, що підтверджується платіжною інструкцією № 857 від 16.04.2025. Позивач вважає, що відповідач безпідставно скористався банківською гарантією. Рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2025 № 911/1072/25 встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» несвоєчасно поставило товар у кількості 13 тон загальною вартістю 770.850,60 грн, тоді як решту товару поставлено своєчасно, а також відмовлено у задоволенні позовних вимог в частину стягнення штрафу, у зв`язку із невиконанням постачальником зобов`язання щодо заміни товару неналежної якості на ідентичний належної якості. Позивач вважає, що відповідачем були отримані кошти за банківською гарантією за відсутності настання гарантійного випадку, тобто набуті безпідставно, а тому на підставі ст. 1212 Цивільного кодексу України підлягають поверненню позивачу. З метою досудового урегулювання спору листами від 06.04.2026, № 2-13/04 від 13.04.2026 та від 27.04.2026 про повернення суми сплаченої гарантії, проте останні залишено відповідачем без реагування. Враховуючи викладене, позивач звернувся до суду з вищезазначеними позовними вимогами.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.08.2026 відкрито провадження у справі № 910/9248/26 та прийнято позовну заяву до розгляду; розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

24.08.2026 від відповідача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшов відзив, відповідно до якого відповідач проти задоволення позовних вимог заперечує повністю посилаючись на правомірність сплати АТ «КБ «Глобус» на користь АТ «Укрнафта» коштів у сумі 252.898,29 грн за банківською гарантією № 38856 від 17.04.2024. Зазначає, що ТОВ «Енергохімсервіс» порушило строки поставки товару за договором № 13/1460-МТР від 24.04.2024, а також строки заміни товару неналежної якості. Зокрема, першу партію товару було прийнято після усунення недоліків лише 23.07.2024, а частину другої партії поставлено у вересні 2024 року з порушенням установлених договором строків. У зв`язку з неналежним виконанням постачальником договірних зобов`язань АТ «Укрнафта» 25.03.2025 направило гаранту вимогу про сплату суми гарантії. Відповідач наголошує, що зазначена вимога відповідала умовам гарантії та була подана в межах строку її дії. Посилаючись на статті 562, 563, 565 ЦК України та положення нормативно-правових актів НБУ, відповідач зазначає, що зобов`язання гаранта є незалежним від основного зобов`язання, а підстави для відмови у виплаті гарантії є вичерпними. На виконання вимоги 04.04.2025 АТ «КБ «Глобус» перерахувало АТ «Укрнафта» 252.898,29 грн. Отже, відповідач вважає, що сплата коштів за банківською гарантією була правомірною, здійснена за наявності належних правових підстав, а тому просить відмовити у задоволенні позову ТОВ «Енергохімсервіс» як безпідставного та необґрунтованого.

27.08.2026 від позивача до суду через підсистему ЄСІТС «Електронний суд» надійшла відповідь на відзив, в якій зазначає, що рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2025 у справі № 911/1072/25, залишеним без змін судами апеляційної та касаційної інстанцій, встановлено, що несвоєчасно поставлено лише 13 т товару вартістю 770 850,60 грн. Решта товару поставлена своєчасно, а у стягненні штрафу за порушення строку заміни неякісного товару відмовлено. Відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України ці обставини мають преюдиційне значення та не підлягають повторному доказуванню. За прострочення поставки суд стягнув із позивача штраф і пеню загальною сумою 103.293,98 грн, які добровільно сплачено 23.04.2026. Тому позивач вважає додаткове утримання відповідачем усієї суми гарантії 252.898,29 грн подвійним стягненням за те саме порушення. Усі партії товару поставлено, а наслідки встановленого порушення компенсовано. Доказів розірвання договору відповідач не надав, а тому, на думку позивача, відсутні достатні правові підстави для утримання повної суми забезпечення виконання договору. Позивач не заперечує обов`язку банку здійснити платіж за належною вимогою, однак наголошує, що предметом спору є правомірність подальшого утримання коштів АТ «Укрнафта». Посилаючись на постанову Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20 та ст. 1212 ЦК України, позивач зазначає, що незалежність гарантії не позбавляє його права вимагати повернення коштів, отриманих без достатньої правової підстави. Отже, позивач вважає доводи відповідача необґрунтованими та такими, що не спростовують відсутності правових підстав для подальшого утримання суми гарантії.

Відповідно до ст. 248 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

24.04.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» (далі - постачальник, позивач) та Публічним акціонерним товариством «Укрнафта» (далі - покупець, відповідач) укладений договір про закупівлю № 13/1460-мтр (далі - договір).

Згідно п. 1.1 договору на умовах цього договору постачальник зобов`язується поставити та передати у власність покупця у погоджені сторонами строки Інгібітор солевідкладень для умов високомінералізованих пластових систем (постійне дозування в наземні трубопроводи) відповідно до коду ДК 021:2015: 24960000-1 Хімічна продукція різна, (далі - товар), а покупець зобов`язується прийняти та оплатити такий товар.

Відповідно до п. 2.1 договору номенклатура, кількість, ціна, умови гарантії, а також строк, місце та умови поставки товару визначені у Специфікації до даного договору, що є додатком № 1 до цього договору та є його невід`ємною частиною, яка підписується уповноваженим представниками сторін.

За умовами пунктів 1 та 8 Специфікації (додаток № 1 до договору) постачальник мав поставити покупцю товар у кількості 85,3 тон, загальною вартістю 5.057.965,86 грн за наступним графіком:

1) товар у кількості 30 т - до 30 к.д. від дати підпису договору;

2) товар у кількості 30 т - з 01.07.2024 до 30.07.2024;

3) товар у кількості 25,3 т - з 01.10.2024 до 30.10.2024.

Згідно з п. 5.6. договору у випадку прийняття рішення про відповідність товару за результатом здійснення приймання та вхідного контролю відповідно до додатку № 3 до цього договору приймання товару покупцем (в тому числі кожної частини/партії товару) підтверджується шляхом підписання уповноваженими представниками сторін відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их). У випадку прийняття рішення про невідповідність товару за результатом здійснення приймання та вхідного контролю відповідно до додатку № 3 до цього договору покупець зобов`язаний не пізніше 5 робочих днів з дати направлення повідомлення про невідповідність товару здійснити його вивезення за власний рахунок.

Пунктом 5.7 договору сторони погодили, що датою поставки товару та моментом отримання товару покупцем вважається дата підписання сторонами відповідної (-их) видаткової (-их) накладної (-их).

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2025 у справі № 911/1072/25 встановлено, що товар за видатковими накладними № РН-0000463 від 15.05.2024 та № РН-0000494 від 22.05.2024 був поставлений в обумовлений договором строк, а саме до 24.05.2024 - 30-го календарного дня від дати підписання договору, про який йдеться в п. п. 1) п. 8 додатку № 1 до договору, а факт його неприйняття зумовлений лише недобросовісними діями ПАТ «Укрнафта»; товар за видатковою накладною № РН-0000874 від 30.08.2024, який мав бути поставлений у строк до 30.07.2024, ТОВ «Енергохімсервіс» доставлено лише 02.09.2024.

З матеріалів справи вбачається, що ПАТ «Укрнафта» звернулось до Господарського суду Київської області з вимогою про стягнення з ТОВ «Енергохімсервіс» штрафних санкцій у загальному розмірі 1.905.305,5 грн, що включають в себе 254.973,66 грн штрафу та 132.942,09 грн пені, нарахованих у зв`язку із порушенням строку поставки товару відповідно до умов договору про закупівлю № 13/1460-мтр від 24.04.2024, а також 1.517.389,75 грн штрафу нарахованого у зв`язку із невиконанням зобов`язання щодо заміни товару неналежної якості на ідентичний належної якості у визначений вказаним договором строк.

Рішенням Господарського суду Київської області від 13.05.2025 у справі № 911/1072/25 даний позов задоволено частково та стягнуто з ТОВ «Енергохімсервіс» на користь ПАТ «Укрнафта» 77.085,06 грн штрафу, 26.208,92 грн пені.

Постановою Північного апеляційного господарського суду № 911/1072/25 від 22.10.2025 рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2025 у справі № 911/1072/25 залишено без змін.

Постановою Верховного Суду № 911/1072/25 від 02.04.2026 постанову Північного апеляційного господарського суду від 22.10.2025 та рішення Господарського суду Київської області від 13.05.2025 у справі № 911/1072/25 залишено без змін.

23.04.2026 позивачем сплачено на рахунок відповідача 77.085,06 грн штрафу, що підтверджується платіжною інструкцією № 1519 від 23.04.2026 та 26.208,92 грн пені, що підтверджується платіжною інструкцією № 1520 від 23.04.2026.

Пунктами 15.1, 15.2 договору передбачено, що під час укладення договору постачальник не пізніше дати його підписання надає забезпечення виконання договору в розмірі 5% його вартості, що складає 252.898,29 грн. Забезпечення виконання договору вноситься у формі банківської гарантії.

З матеріалів справи вбачається, що 17.04.2024 між Акціонерним товариством «Комерційний банк «Глобус» (Банк - гарант) та ТОВ «Енергохімсервіс» (Принципал) було укладено договір про надання банківської гарантії № 38856/ЮГ-24.

В забезпечення виконання зобов`язань за договором, 17.04.2024 Акціонерне товариство «Комерційний банк «Глобус» видало банківську гарантію № 38856 від 17.04.2024, згідно якої банк надає Бенефіціару (ПАТ «Укрнафта») гарантію та приймає на себе безвідкличне зобов`язання сплатити Бенефіціару суму, яка не перевищує 252.898,29 грн протягом п`яти робочих днів з дати одержання першої письмової вимоги Бенефіціара про сплати коштів за гарантією без необхідності для Бенефіціара обґрунтовувати свою вимогу, без подання будь-яких інших документів, крім вимоги, або виконання будь-яких інших умов. Строк дії гарантії до 01.04.2025 включно.

27.03.2025 відповідач, у зв`язку з неналежним виконанням позивачем зобов`язань за договором, звернувся до АТ «Комерційний банк «Глобус» з вимогою про сплату грошової суми за гарантією № 38856 від 17.04.2024 в розмірі 252.898,29 грн.

АТ «КБ «Глобус» надіслало позивачу вимогу № 1-938 від 27.03.2025 згідно якої повідомило, що 27.03.2025 отримав від Бенефіціара (відповідача) електронну вимогу про сплату 252.898,29 грн за гарантією № 38856 від 17.04.2024, з вимогою перерахувати кошти у вказаному розмірі на рахунок відкритий в банку.

Отримавши відповідну вимогу платежу від банку, позивач 16.04.2025 здійснив розміщення коштів для сплати за гарантією в сумі 252.898,29 грн (платіжна інструкція № 857).

Не погоджуючись із такими діями відповідача щодо стягнення та неповернення грошових коштів у сумі 252.898,29 грн за банківською гарантією, посилаючись на те, що товар за договором поставлено в повному обсязі і в силу п. 15.3 договору вказане забезпечення підлягало поверненню, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Спір виник внаслідок того, що відповідач відмовився повертати вказані кошти забезпечення виконання договору, вважаючи їх правомірно стягнутими через порушення позивачем строків поставки товару.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

Статтею 11 Цивільного кодексу України визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Статтею 509 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Надаючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання договору про закупівлю № 13/1460-МТР від 24.04.2024, суд дійшов висновку, що такий за своєю правовою природою є договором поставки, за яким, відповідно до статті 712 Цивільного кодексу України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, укладення між сторонами договору про закупівлю № 13/1460-мтр від 24.04.2024 було спрямоване на своєчасне передання позивачем товару та одночасного обов`язку відповідача по здійсненню його оплати.

При цьому, виконання зобов`язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності (частина 1 статті 546 Цивільного кодексу України).

Договором або законом можуть бути встановлені інші види забезпечення виконання зобов`язання (частина 2 статті 546 Цивільного кодексу України).

У відповідності до частини 1 статті 547 Цивільного кодексу України правочин щодо забезпечення виконання зобов`язання вчиняється у письмовій формі.

За частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов`язання (основного зобов`язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно зі статтею 560 Цивільного кодексу України за гарантією банк, інша фінансова установа, страхова організація (гарант) гарантує перед кредитором (бенефіціаром) виконання боржником (принципалом) свого обов`язку.

Гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником.

Відповідно до статті 562 Цивільного кодексу України зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання (його припинення або недійсності), зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання.

Частинами першою, третьою статті 563 Цивільного кодексу України унормовано, що у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму відповідно до умов гарантії.

У вимозі до гаранта або у доданих до неї документах кредитор повинен вказати, у чому полягає порушення боржником основного зобов`язання, забезпеченого гарантією.

Як передбачено частиною другою статті 564 Цивільного кодексу України, гарант повинен розглянути вимогу кредитора разом з доданими до неї документами в установлений у гарантії строк, а у разі його відсутності - в розумний строк і встановити відповідність вимоги та доданих до неї документів умовам гарантії.

Відповідно до частин першої, третьої статті 565 Цивільного кодексу України гарант має право відмовитися від задоволення вимоги кредитора, якщо вимога або додані до неї документи не відповідають умовам гарантії або якщо вони подані гарантові після закінчення строку дії гарантії. Якщо гарант після пред`явлення до нього вимоги кредитора дізнався про недійсність основного зобов`язання або про його припинення, він повинен негайно повідомити про це кредитора і боржника; повторна вимога кредитора, одержана гарантом після такого повідомлення, підлягає задоволенню.

Тлумачення наведених законодавчих положень таким чином, що гарант повинен перевірити, чи дійсно принципал порушив основне зобов`язання, і що він має платити виключно в разі, якщо бенефіціар довів гаранту порушення основного зобов`язання принципалом, тобто те, що основне зобов`язання не припинено виконанням, унеможливлює застосування імперативних законодавчих положень про те, що зобов`язання гаранта перед кредитором не залежить від основного зобов`язання, зокрема і тоді, коли в гарантії міститься посилання на основне зобов`язання, та про те, що повторна вимога кредитора, одержана гарантом після повідомлення кредитора про недійсність або припинення основного зобов`язання, підлягає задоволенню. Іншими словами, таке розуміння законодавства призводить до врахування одних законодавчих положень і до ігнорування інших.

Законодавчі положення про те, що гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов`язання боржником; гарант зобов`язаний сплатити кредиторові грошову суму у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого гарантією, слід розуміти таким чином, що звернення бенефіціара до гаранта з вимогою про сплати грошової суми у випадку, коли принципал не порушив основного зобов`язання (наприклад, якщо воно припинене виконанням або з інших підстав, чи є недійсним) є правопорушенням. Водночас це правопорушення спрямоване проти принципала, а не проти гаранта, і воно не впливає на обов`язок гаранта по сплаті відповідної суми за гарантією.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

Судом встановлено, що положеннями пункту 15.3 договору передбачено, що покупець повертає постачальнику забезпечення виконання договору (банківську гарантію) протягом 5 (п`яти) робочих днів з дня настання одного з випадків, зазначених нижче:

- після виконання постачальником зобов`язань за договором у повному обсязі;

- за рішенням суду, яке набрало законної сили, щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним;

- в інших випадках, передбачених чинним законодавством України, що регулює публічні закупівлі.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Частиною 2 статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Як встановлено судом у справі № 911/1072 Товариство з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» поставило ПАТ «Укрнафта» обумовлений договором товар (дві партії товару), проте частково з порушенням строку, встановленого договором.

Відповідно до частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Позивач зазначає, що своєчасність поставки третьої партії товару в судовому порядку не оспорювалася через відсутність предмета спору (поставка була здійснена у визначені договором про закупівлю строки), що не заперечено відповідачем.

Отже, судом встановлено, що Товариством з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» було виконано умови договору про закупівлю № 13/1460-мтр від 24.04.2024 у повному обсязі.

Заперечуючи проти задоволення позову, відповідач наголошував на тому, що товар частково був поставлений несвоєчасно, а тому відсутні підстави для повернення суми забезпечення виконання зобов`язання.

Невиконання зобов`язання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) статтею 610 Цивільного кодексу України кваліфікується як порушення зобов`язання.

У розумінні наведеної норми, яка надає визначення порушення зобов`язання, останнє може бути двох видів. По-перше, це невиконання зобов`язання, яке виникає якщо його сторони взагалі не виконують дій, що складають зміст зобов`язання (не передають річ, не виконують роботи, не надають послуги, не сплачують гроші тощо), або продовжують виконувати дії, від яких вони відповідно до зобов`язання мають утримуватися. По-друге, це неналежне виконання зобов`язання, тобто порушення умов, визначених змістом зобов`язання. У разі невідповідності виконання зобов`язання критеріям належності, можна говорити про неналежне виконання, а отже порушення зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.04.2019 у справі № 910/2693/18.

Відповідно до частини 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Водночас суд зауважує, що не можна ототожнювати поняття «невиконання договору» та «несвоєчасне виконання договору». Невиконання має місце лише у випадку відсутності дій, які складають зміст зобов`язання, а неналежним виконанням є виконання зобов`язання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі № 910/6433/18, від 21.02.2020 у справі № 910/4460/19, від 14.01.2019 у справі № 910/3777/18, від 25.09.2024 у cправі № 910/12114/23.

Крім цього, судом встановлено, що договір про закупівлю № 13/1460-мтр від 24.04.2024 було укладено за результатами публічної закупівлі UA-2024-03-13-012924-а.

Правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави, територіальних громад та об`єднаних територіальних громад визначені Законом України «Про публічні закупівлі» (тут і надалі - Закон у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Метою цього Закону є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Таким чином, до правовідносин у даній справі підлягає застосуванню не лише Цивільний кодекс України, а і спеціальний закон - Закон України «Про публічні закупівлі», відповідно до частини 2 статті 27 якого замовник повертає забезпечення виконання договору про закупівлю після виконання учасником-переможцем процедури закупівлі/спрощеної закупівлі договору про закупівлю, а також за рішенням суду щодо повернення забезпечення договору у випадку визнання результатів процедури закупівлі/спрощеної закупівлі недійсними або договору про закупівлю нікчемним; у випадках, передбачених статтею 43 цього Закону; згідно з умовами, зазначеними в договорі про закупівлю, але не пізніше ніж протягом п`яти банківських днів з дня настання зазначених обставин.

Тобто, вказана норма Закону, яка безпосередньо регулює відносини суб`єктів господарювання у процедурі публічних закупівель, чітко передбачає момент повернення замовником забезпечення договору - після його виконання учасником-переможцем, у той час як можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 25.09.2024 у cправі № 910/12114/23.

За таких обставин суд дійшов до висновку, що підставою для утримання банківської гарантії є саме невиконання договору, а не певне порушення строків його виконання. Водночас відповідач не позбавлений права вжити передбачені законом та договором заходи задля поновлення свого порушеного права внаслідок несвоєчасного виконання постачальником своїх договірних зобов`язань (яким він і скористався, подавши відповідний позов, який частково задоволено у справі № 911/1072/25 та яке повністю виконано позивачем).

Стосовно доводів відповідача про те, що порушення строків поставки є підставою для стягнення та утримання банківської гарантії, суд не приймає їх до уваги з огляду на те що, згідно з ч. 2 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі», та усталеною судовою практикою Верховного Суду можливість неповернення замовником забезпечення виконання договору існує лише у разі невиконання учасником умов договору (відсутності дій, які складають зміст зобов`язання), а не його неналежних (несвоєчасних) дій, за які позивач вже поніс окрему відповідальність у вигляді сплати пені та штрафу.

Призначенням інституту гарантії (§4 глави 49 Цивільного кодексу України) є надання упевненості учасникам обороту в тому, що бенефіціар гарантовано і швидко одержить платіж, якщо надасть документи, передбачені гарантією (наприклад, товарно-транспортну накладну, акт приймання-передачі виконаних робіт тощо), причому навіть і в тому випадку, коли між принципалом і бенефіціаром існує спір щодо виконання зобов`язання. Запорукою тому має бути надійність банківської системи. Тим самим у разі виникнення спору щодо наявності чи відсутності боргу принципала останній та бенефіціар в частині стягнення боргу міняються місцями: не бенефіціар звертається до суду за стягненням боргу (бо він вже одержав від гаранта суму боргу, яку вважав наявною), а принципал позивається до суду про стягнення з бенефіціара суми, яку принципал вважає отриманою за його рахунок без достатньої правової підстави (глава 83 Цивільного кодексу України (статті 1212-1215) з огляду на відсутність боргу принципала.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 17.05.2024 у справі № 910/17772/20.

Згідно зі статтею 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: 1) повернення виконаного за недійсним правочином; 2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння; 3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; 4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.

З наведених норм вбачається, що особа, яка набула майно (кошти) без достатньої правової підстави (або підстава набуття цього майна (коштів) згодом відпала) зобов`язана повернути набуте майно (кошти) потерпілому.

Означене недоговірне зобов`язання виникає в особи безпосередньо з норми статті 1212 Цивільного кодексу України на підставі факту набуття нею майна (коштів) без достатньої правової підстави або факту відпадіння підстави набуття цього майна (коштів) згодом. Це зобов`язання виникає в особи з моменту безпідставного отримання нею такого майна (коштів) або з моменту, коли підстава їх отримання відпала.

Оскільки ТОВ «Енергохімсервіс» виконано умови договору в частині поставки товару у повному обсязі, отримані ПАТ «Укрнафта» за банківською гарантією № 38856 від 17.04.2024 грошові кошти позивача у розмірі 252.898,29 грн, є безпідставно набутими, а тому підлягають поверненню.

Згідно з частинами 1-3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (частина 1 статті 86 Господарського процесуального кодексу України).

Таким чином, позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» обґрунтовані та підлягають задоволенню повністю.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 129, ст.ст. 237, 238, 240 ГПК України, суд

У Х В А Л И В:

1. Позов задовольнити повністю.

2. Стягнути з Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» (04053, м. Київ, пров. Несторівський, 3-5; код ЄДРПОУ 00135390) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Енергохімсервіс» (08200, Київська обл., м. Ірпінь, вул. Покровська, 1-Ч; код ЄДРПОУ 31812911) 252.898 (двісті п`ятдесят дві тисячі вісімсот дев`яносто вісім) грн 29 коп. безпідставно набутих коштів, 3.034 (три тисячі тридцять чотири) грн 78 коп. витрат по сплаті судового збору.

Відповідно до частини 1 статті 241 Господарського процесуального кодексу України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).

СуддяВ.В.Сівакова