Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №990/165/26 — Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 990/165/26

провадження № 11-239заі26

Велика Палата Верховного Суду у складі:

судді-доповідачки Мартинюк Н. М.,

суддів Банаська О. О., Булейко О. Л., Гімона М. М., Губської О. А., Ємця А. А., Короля В. В., Кривенди О. В., Мазура М. В., Пількова К. М., Погрібного С. О., Стрелець Т. Г., Ступак О. В., Тітова М. Ю., Ткача І. В.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу № 990/165/26 за позовом ОСОБА_1 до Вищої ради правосуддя про визнання протиправними, скасування рішень та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Єфімік Олена Олександрівна,на ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2026 року (судді Тацій Л. В., Бевзенко В. М., Берназюк Я. О., Коваленко Н. В., Стеценко С. Г.),

УСТАНОВИЛА:

Короткий зміст вимог позову

1. 06 травня 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Єфімік О. О., через систему «Електронний суд» звернулася до Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду (далі - Касаційний адміністративний суд) як суду першої інстанції з адміністративним позовом до Вищої ради правосуддя (далі - відповідач, ВРП, Рада), у якому просила:

- визнати протиправним та скасувати рішення ВРП від 27 січня 2026 року за № 118/0/15-26 про звільнення з посади судді Господарського суду Херсонської області (відряджена до Господарського суду Одеської області) ОСОБА_1 на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України;

- визнати протиправною та скасувати ухвалу ВРП від 29 січня 2026 року за № 134/0/15-26 про залишення без розгляду заяви ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Господарського суду Херсонської області (відряджена до Господарського суду Одеської області) у відставку;

- визнати протиправною та скасувати ухвалу ВРП від 27 лютого 2024 року № 567/0/15-24 про зупинення розгляду заяви судді ОСОБА_1 від 02 червня 2023 року про звільнення у відставку;

- зобов'язати ВРП розглянути заяву ОСОБА_1 про звільнення з посади судді Господарського суду Херсонської області (відряджена до Господарського суду Одеської області) у відставку.

Рух позовної заяви та короткий зміст ухвали суду першої інстанції

2. Касаційний адміністративний суд ухвалою від 07 травня 2026 року позовну заяву залишив без руху і надав позивачці десятиденний строк для усунення виявленого недоліку шляхом подання до суду обґрунтованої заяви про поновлення пропущеного строку звернення до суду з позовом та доказів на підтвердження поважності причин пропуску такого строку.

3. Суд звернув увагу, що предметом оскарження у межах заявленого позову є рішення ВРП від 27 січня 2026 року за № 118/0/15-26, від 29 січня 2026 року за № 134/0/15-26, від 27 лютого 2024 року за № 567/0/15-24, строк оскарження яких відповідно до статті 35 Закону України від 21 грудня 2016 року № 1798-VIII «Про Вищу раду правосуддя» (далі - Закон № 1798-VIII) становить тридцять днів з дня їх ухвалення.

4. Суд зауважив, що датою початку обчислення визначеного статтею 122 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) місячного строку звернення до суду є дата ухвалення оскаржуваних позивачкою рішень, і саме з моменту їх ухвалення вона дізналася про порушення своїх прав.

5. Відповідно, за висновком суду, ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції з адміністративним позовом із пропуском визначеного частиною п`ятою статті 122 КАС України строку, питання про поновлення якого перед судом не порушувала.

6. На виконання вимог ухвали Касаційного адміністративного суду від 07 травня 2026 року представниця позивачки того ж дня через систему «Електронний суд» подала заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій зазначила, що з причин, які не залежали від її волевиявлення, позивачка опинилася на тимчасово окупованій території Херсонської області і не змогла виїхати до міста Одеси для виконання своїх професійних обов`язків.

7. Стверджувала, що станом на день подання позову ОСОБА_1 не була обізнана з текстом оскаржуваних рішень ВРП, адже на окупованій території не мала доступу до старої електронної пошти, мобільного телефону, а також до українських вебсайтів.

8. Зазначила, що лише у березні 2025 року вона знайшла у мережі «Інтернет» адвоката Єфімік О. О., уклала з нею за допомогою кваліфікованого електронного підпису договір про правову допомогу, дала їй доручення звернутися до ВРП із адвокатським запитом для отримання інформації про результати розгляду її заяви про відставку.

9. Матеріали щодо звільнення позивачки на підставі пункту 3 частини шостої статті 126 Конституції України та залишення без розгляду її заяви про звільнення у відставку отримані її представницею 06 та 17 квітня 2026 року, після чого в межах визначеного процесуальним законом строку вона звернулася до суду з цим позовом.

10. Оцінивши зазначені причини пропуску строку звернення до суду, Касаційний адміністративний суд ухвалою від 19 травня 2026 року визнав їх неповажними і відмовив у задоволенні заяви про поновлення пропущеного строку, а позовну заяву повернув позивачці на підставі частини другої статті 123 КАС України.

11. Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що Закон № 1798-VIII встановлює спеціальний місячний строк для оскарження рішень ВРП, а поновлення такого строку можливе лише за наявності об`єктивних, непереборних та належно підтверджених обставин, які унеможливлювали своєчасне звернення до суду.

12. Оцінюючи доводи позивачки про перебування на тимчасово окупованій території, відсутність доступу до засобів зв`язку та необізнаність щодо змісту рішень ВРП, Касаційний адміністративний суд вказав, що ці обставини не підтверджують неможливості реалізації нею права на судовий захист.

13. Суд звернув увагу, що сама позивачка підтвердила наявність зв`язку з адвокатом, використання електронного підпису, електронної пошти та здійснення комунікації з ВРП упродовж 2025-2026 років. Окрім того, матеріали справи свідчать про обізнаність позивачки щодо дисциплінарного провадження відносно неї та прийнятих ВРП рішень.

14. Касаційний адміністративний суд наголосив, що перебування на тимчасово окупованій території не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Особа повинна довести існування конкретних перешкод, які фактично унеможливлювали звернення до суду протягом установленого законом строку.

15. Суд зазначив, що позивачка не надала доказів, які б підтверджували відсутність можливості отримати копії оскаржуваних рішень або звернутися до ВРП раніше. За таких обставин суд першої інстанції вказав, що наведені ОСОБА_1 обставини свідчили не про існування непереборних перешкод, а про несвоєчасне вчинення необхідних процесуальних дій.

16. Відтак, посилаючись на принцип юридичної визначеності, практику Європейського суду з прав людини та практику Великої Палати Верховного Суду, зокрема у справі № 990/53/24 від 16 травня 2024 року, Касаційний адміністративний суд дійшов висновку, що підстав для поновлення строку на звернення до суду немає.

Короткий зміст та обґрунтування заявлених в апеляційній скарзі вимог

17. ОСОБА_1 не погодилася з ухвалою Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року і звернулася до Великої Палати Верховного Суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати зазначену ухвалу суду, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

18. На обґрунтування вимог апеляційної скарги позивачка зазначає, що суд першої інстанції неправильно застосував норми процесуального права та дійшов помилкового висновку про відсутність поважних причин пропуску строку для звернення до суду.

19. На її думку, висновок суду про її «пасивну поведінку» не відповідає фактичним обставинам справи та не враховує особливих умов, у яких вона перебуває з початку повномасштабної збройної агресії російської федерації проти України.

20. Наголошує, що після окупації частини Херсонської області вона опинилася на тимчасово окупованій території, де тривалий час не було належних умов для комунікації з органами державної влади України, доступу до українських інформаційних ресурсів, мобільного зв`язку та мережі «Інтернет».

21. Окрім того, позивачка зазначає, що не мала доступу до своєї електронної пошти та засобів зв`язку, через що не могла своєчасно отримати інформацію про ухвалені щодо неї рішення ВРП.

22. Вважає, що ВРП не забезпечила належного повідомлення позивачки про результати розгляду її заяви про відставку та про інші рішення, ухвалені стосовно неї. Переконана, що суд першої інстанції безпідставно переклав на неї негативні наслідки неналежного виконання ВРП свого обов`язку щодо направлення копій відповідних рішень.

23. Окремо позивачка звертає увагу на те, що перебуває у складних життєвих обставинах, пов`язаних із необхідністю догляду за своєю 86-річною тяжкохворою та нетранспортабельною матір`ю, яку вона не могла залишити без допомоги. На її думку, ці обставини також свідчать про наявність об`єктивних та непереборних перешкод для своєчасного звернення до суду.

24. Стверджує, що суд першої інстанції застосував надмірний формалізм при оцінці наведених нею причин пропуску строку та не врахував принцип доступу до правосуддя, гарантований статтею 55 Конституції України та статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція). На її переконання, відмова у поновленні процесуального строку фактично позбавляє її права на судовий захист та можливості оскаржити рішення ВРП.

25. Посилаючись на необхідність забезпечення справедливого балансу між принципом юридичної визначеності та правом особи на доступ до суду, ОСОБА_1 просить визнати поважними причини пропуску строку для звернення до суду, задовольнити апеляційну скаргу, скасувати ухвалу Касаційного адміністративного суду від 19 травня 2026 року та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Позиція відповідача щодо апеляційної скарги позивачки

26. ВРП у відзиві на апеляційну скаргу просить залишити її без задоволення, а ухвалу Касаційного адміністративного суду - без змін.

27. На спростування доводів апеляційної скарги відповідач звертає увагу на те, що ОСОБА_1 була обізнана або повинна була бути обізнаною про рішення ВРП задовго до звернення з позовом.

28. Зокрема, ВРП зазначає, що після ухвалення рішення від 27 лютого 2024 року № 567/0/15-24 про зупинення розгляду її заяви про відставку вже наступного дня, 28 лютого 2024 року, позивачка надіслала до ВРП електронне звернення, в якому прямо посилалася на зміст зазначеної ухвали. На думку відповідача, такі дії позивачки підтверджують її обізнаність щодо відповідного рішення.

29. ВРП також наголошує, що у 2025 році ОСОБА_1 активно брала участь у дисциплінарному провадженні, розпочатому щодо неї: зверталася із заявами про поновлення строків оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати, подавала скарги, використовувала кваліфікований електронний підпис, електронну пошту та інші засоби електронної комунікації. Окрім того, вона повідомляла про намір брати участь у засіданні в режимі відеоконференції, використовуючи смартфон та VPN.

30. Відповідач зазначає, що всі оскаржувані рішення та ухвали надсилалися позивачці на електронну адресу, яку вона самостійно використовувала для офіційного листування з ВРП, а також були оприлюднені на офіційному вебсайті ВРП.

31. До того ж рішення від 27 січня 2026 року № 118/0/15-26 про звільнення судді надіслано електронною поштою в день його прийняття.

32. На думку ВРП, наведені позивачкою доводи про неможливість комунікації через перебування на тимчасово окупованій території спростовуються її власними діями, які свідчать про наявність доступу до мережі «Інтернет», електронної пошти, кваліфікованого електронного підпису та можливості звернення до державних органів України.

33. Відповідач підкреслює, що саме по собі перебування особи на тимчасово окупованій території не є безумовною підставою для поновлення процесуального строку. Особа повинна довести, що такі обставини фактично та безперервно унеможливлювали реалізацію права на звернення до суду протягом усього періоду пропуску строку. На переконання ВРП, таких доказів позивачка не надала.

34. Крім того, відповідач посилається на усталену практику Великої Палати Верховного Суду, відповідно до якої строки звернення до суду забезпечують дотримання принципу юридичної визначеності, а необізнаність про порушення своїх прав через бездіяльність або небажання дізнатися про них не визнається поважною причиною пропуску строку звернення до суду.

Рух апеляційної скарги

35. Велика Палата Верховного Суду ухвалою від 28 травня 2026 року відкрила апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , а ухвалою від 25 червня 2026 року призначила цю справу до апеляційного розгляду в порядку письмового провадження без виклику учасників справи.

ПОЗИЦІЯ ВЕЛИКОЇ ПАЛАТИ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Релевантні джерела права й акти їх застосування. Оцінка висновків суду, рішення якого переглядається, та аргументів учасників справи.

36. Заслухавши суддю-доповідачку, дослідивши матеріали справи та наведені в апеляційній скарзі доводи, Велика Палата Верховного Суду дійшла таких висновків.

37. У статті 55 Конституції України визначено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.

38. Частиною першою статті 5 КАС України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.

39. Так, відповідно до частини першої статті 122 КАС України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.

40. Згідно із частиною другою статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

41. Частиною п`ятою статті 122 КАС України встановлено, що для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

42. Відповідно до частини першої статті 35 Закону № 1798-VIII рішення ВРП може бути оскаржене до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня його ухвалення.

43. Частиною першою статті 118 КАС України передбачено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.

44. Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору в публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. Початок перебігу строку звернення до суду починається з часу, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

45. Установлення законом строків передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених КАС України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.

46. Відповідно до частини першої статті 121 КАС України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення, тобто у випадках, коли відповідний процесуальний строк є присічним.

47. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що визначений частиною п`ятою статті 122 КАС України строк звернення до суду не є таким, що не може бути поновленим (присічним). Відтак суд за вмотивованою заявою сторони позивача зобов`язаний надати оцінку аргументам щодо поважності пропуску згаданого процесуального строку.

48. Зокрема, стаття 121 КАС України передбачає можливість поновлення строку звернення до адміністративного суду у разі, якщо цей строк було пропущено з поважних причин.

49. За загальним правилом, закріпленим у частині першій статті 77 КАС України, особа, яка подає заяву про поновлення строку, повинна навести доводи і подати докази на підтвердження того, що пропуск такого строку дійсно пов`язаний з об`єктивно непереборними обставинами чи істотними перешкодами.

50. Наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду передбачені статтею 123 КАС України, згідно із частиною першою якої, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. Натомість протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду із заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.

51. Якщо ж заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву (частина друга статті 123 КАС України).

52. Велика Палата Верховного Суду зауважує, що норми КАС України не містять вичерпного переліку підстав, які вважаються поважними для вирішення питання про поновлення пропущеного процесуального строку. Такі причини визначаються в кожному конкретному випадку з огляду на обставини справи. Тобто поняття «поважні причини пропуску процесуальних строків» є оціночним, а його вирішення покладається на розсуд суду.

53. Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала, що інститут процесуальних строків сприяє стабільності публічно-правових відносин та дисциплінує учасників судового процесу (постанови від 04 жовтня 2018 року у справі № 800/304/17, від 20 червня 2019 року у справі № 9901/82/19, від 05 лютого 2020 року у справі № 9901/425/19, від 19 листопада 2020 року у справі № 9901/186/20).

54. У постанові від 16 травня 2024 року у справі № 990/53/24 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що особа, яка просить поновити процесуальний строк, повинна навести переконливі та підтверджені доказами обставини, які свідчать про вчинення нею всіх можливих дій для своєчасного звернення до суду. Пасивна поведінка особи щодо реалізації своїх процесуальних прав не може визнаватися поважною причиною пропуску строку.

55. У постанові від 15 травня 2025 року у справі № 990/237/24 Велика Палата Верховного Суду висловилася, що правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об`єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду.

56. Інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб`єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв`язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб`єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв і чи пов`язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.

57. Велика Палата Верховного Суду підтримує наведені вище висновки та наголошує на відсутності універсального правила, відповідно до якого суд має визнавати як поважні певні причини, з яких особа пропустила той чи інший процесуальний строк. У кожній конкретній справі суд наділений певною свободою розсуду при вирішенні питання про поновлення строку залежно від сукупності фактичних обставин, на які особа посилається як на підставу неможливості своєчасного вчинення процесуальної дії.

58. Повертаючись до обставин цієї справи, необхідно нагадати, що, обґрунтовуючи поважність пропуску строку звернення до суду, ОСОБА_1 посилається на те, що перебуває на тимчасово окупованій території України, що значно утруднює їй повний та своєчасний доступ до українських Інтернет-ресурсів (у тому числі вебсайтів органів державної влади), користування мобільним зв`язком з використанням SIM-карт українських мобільних операторів та листування через наявну в неї раніше українську електронну скриньку, у зв`язку із чим звернулася до суду з позовом відразу після укладення договору про надання правничої допомоги з адвокаткою та отримання представницею копій оскаржуваних рішень ВРП.

59. Вимушеність перебування на тимчасово окупованій території позивачка пояснювала необхідністю доглядати за матір`ю похилого віку (86 років), яка в побуті потребує сторонньої допомоги.

60. Надаючи оцінку таким аргументам заявниці, суд першої інстанції визнав причини пропуску строку звернення до суду неповажними.

61. Велика Палата Верховного Суду з таким висновком суду першої інстанції не погоджується з таких міркувань.

62. Так, відповідно до частин першої, другої статті 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).

63. ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема, щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

64. У своїй практиці ЄСПЛ також сформував підхід, відповідно до якого встановлення обмежень доступу до суду у зв`язку з пропуском строку звернення повинне застосовуватися з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму, воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру; перевіряючи його виконання, необхідно звертати увагу на обставини справи (справи «Белле проти Франції», «Ільхан проти Туреччини», «Пономарьов проти України», «Щокін проти України» та інші).

65. Також у рішенні у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що надто суворе тлумачення внутрішніми судами процесуальної норми позбавило заявників права доступу до суду і завадило розгляду їхніх позовних вимог. Це визнано порушенням пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

66. У рішенні ЄСПЛ у справі Валкова проти Болгарії наголошено, що суду доводиться з`ясовувати, чи було процедурне обмеження щодо доступу до суду, застосоване судом у національному остаточному рішенні, чітким, доступним та передбачуваним у значенні практики Суду, чи переслідувало воно законну мету та чи було пропорційним з цією метою.

67. Наведене практика ЄСПЛ об`єднана основною спільною ідеєю: обмеження особи в праві на звернення до суду допускається винятково з легітимною метою - дотримання норм процесуального права (зокрема, інституту процесуальних строків), стимулювання учасників справи добросовісно користуватися наданими їм правами й обов`язками та запобігання зловживанню ними. Натомість недопустимою є ситуація, коли особа, маючи об`єктивні перешкоди в своєчасному зверненні до суду, позбавляється такого права з формальних міркувань.

68. Послуговуючись наведеними принципами, вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення позивачці строку на звернення до суду, Велика Палата враховує таке.

69. Після повномасштабного вторгнення рф на територію України у практиці суду касаційної інстанції сформувався усталений підхід, за якого саме лише посилання на введення воєнного стану на території України та пов`язані з цим обставини (перебування на тимчасово окупованій території, оголошення повітряних тривог тощо) не може бути автоматично визнане поважною причиною для поновлення або продовження відповідного процесуального строку без зазначення конкретних обставин, які вплинули на своєчасність звернення до суду та без надання відповідних доказів того, як саме введення воєнного стану обумовило пропуск відповідного строку (див., наприклад, постанови Верховного Суду від 10 квітня 2025 року у справі № 620/9540/24 та від 28 липня 2025 року у справі № 320/1753/23).

70. Втім, у справі, яка перебуває на розгляді Великої Палати Верховного Суду, ОСОБА_1 , обґрунтовуючи об`єктивну неможливість своєчасного звернення до суду з позовом, посилалася не на сам факт перебування на тимчасово окупованій території, а на пов`язані з цим фактом перешкоди та труднощі: відсутність інформації, розміщеної на офіційних веб-сайтах органів державної влади України, у вільному доступі на тимчасово окупованій території; блокування українських операторів мобільного зв`язку тощо.

71. Крім того, позивачка акцентувала на вимушеному характері перебування на тимчасово окупованій території, а саме для догляду за непрацездатною матір`ю, яка потребує сторонньої допомоги.

72. Наведені ОСОБА_1 аргументи, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не є надуманими чи явно необґрунтованими, оскільки пов`язані з об`єктивними та непереборними труднощами, які виникли з незалежних від заявниці обставин.

73. Суд першої інстанції, спростовуючи посилання позивачки на згадані вище факти та події як на поважні причини пропуску строку звернення до суду, виходив із того, що позивачка ще в березні 2025 року знайшла адвоката для представництва інтересів на підконтрольній Україні території та розпочала процедуру оскарження рішення Другої Дисциплінарної палати від 23 квітня 2025 року № 847/2дп/15-25, яким її притягнуто до дисциплінарної відповідальності, що вказує на відсутність у неї непереборних перешкод звернутися до суду в установлені процесуальним законом строки.

74. Проте такий висновок, на переконання Великої Палати Верховного Суду, не є переконливим та таким, що узгоджується з критеріям, сформованим у наведеній вище практиці ЄСПЛ, оскільки спірним періодом, протягом якого необхідно встановити наявність у позивачки об`єктивної можливості оскаржити рішення ВРП, є січень-травень 2026 року, у зв`язку із чим факти та події, які мали місце в березні 2025 року, не є показовими чи преюдиційними для вирішенні питання про поновлення строку на звернення до суду в цій справі.

75. Велика Палата Верховного Суду звертає увагу на те, що обставини наявності на тимчасово окупованій території доступу до мережі Інтернет чи функціонування мобільного зв`язку є мінливими та такими, що залежать насамперед від дій та рішень окупаційної влади, а не волевиявлення позивачки, у зв`язку із чим не можуть підтверджувати наявність у діях позивачки ознак безпідставного зволікання при зверненні до суду в цій справі.

76. Крім того, Велика Палата Верховного Суду не може оминути увагою той факт, що позивачка, як звільнена за наслідками здійснення щодо неї дисциплінарного провадження суддя, оскаржувала не лише рішення ВРП про залишення без розгляду її заяви про звільнення у відставку та «кадрове» рішення цього органу про звільнення її з посади, а й безпосередньо рішення ВРП від 23 грудня 2025 року № 2801/0/15-25, ухвалене за результатами розгляду скарги на рішення Другої Дисциплінарної палати Вищої ради правосуддя від 23 квітня 2025 року № 847/2дп/15-25, про притягнення її до дисциплінарної відповідальності за пунктом 3 частини першої статті 106 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (справа № 990SCGC/14/26).

77. У зв`язку з викладеним на вирішенні у судах одночасно перебувають два спори за участю позивачки, пов`язані з її професійною діяльністю як судді, в межах яких дослідженню підлягали обставини перебування позивачки на тимчасово окупованій території Херсонської області.

78. Зокрема, як підтверджується відомостями, наявними у Єдиному державному реєстрі судових рішень, як у цій справі (з позовом), так і у справі № 990SCGC/14/26 (зі скаргою) ОСОБА_1 звернулася до суду з пропуском визначених законом строків.

79. Важливо зауважити, що позов у справі № 990/165/26 та скарга у справі № 990SCGC/14/26 подані адвокаткою Єфімік О. О. як представницею ОСОБА_1 в один день - 06 травня 2026 року. Крім того, в обох справах як на підставу пропуску встановленого законом строку звернення до суду сторона позивача посилалася на одну і ту ж обставину - наявність труднощів у своєчасному отриманні інформації з огляду на перебування позивачки на тимчасово окупованій території з метою догляду за непрацездатною матір`ю.

80. Ухвалою від 09 липня 2026 року Велика Палата Верховного Суду у справі № 990SCGC/14/26 задовольнила клопотання позивачки та поновила їй строк на оскарження рішення Вищої ради правосуддя від 23 грудня 2025 року № 2801/0/15-25, відкривши провадження за її скаргою.

81. У цій ухвалі зазначено: «адвокат Єфімік О. О. подала заяву про поновлення строку звернення до суду, у якій зазначає, що ОСОБА_1 не була обізнана з текстом оскаржуваного рішення, у неї немає доступу до старої електронної пошти та мобільного телефону, на окупованій території все заблоковано. […] Оскільки позивачка знаходиться на окупованій території України та не отримувала копію рішення ВРП від 23 грудня 2025 року № 2801/0/15-25 строк на його оскарження підлягає поновленню відповідно до частини другої статті 329 КАС України».

82. Велика Палата Верховного Суду в черговий раз підкреслює, що за загальним правилом саме лише перебування особи на тимчасово окупованій території не є самостійним, достатнім і беззаперечним аргументом для поновлення процесуального строку без установлення причинного зв`язку між цією обставиною та наявністю об`єктивних і непереборних перешкод для дотримання особою відповідного строку.

83. Втім, враховуючи конкретні фактичні обставини цієї справи, а також її пов`язаність зі справою № 990SCGC/14/26, Велика Палата Верховного Суду констатує, що причини, наведені ОСОБА_1 на обґрунтування підстав пропуску визначеного законом строку звернення до суду, не є явно необґрунтованими чи надуманими, у зв`язку із чим були формально оцінені судом першої інстанції як неповажні.

84. Протилежний підхід суперечив би засадам передбачуваності та послідовності застосування судом процесуальних норм, які є складовими ширших фундаментальних принципів - верховенства права загалом та правової визначеності зокрема.

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

85. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.

86. З урахуванням висновків, наведених у мотивувальній частині цієї постанови, Велика Палата Верховного Суду вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню, а справа - направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду та вирішення питання про відкриття провадження.

87. Керуючись статтями 311, 312, 320, 322 КАС України, Велика Палата Верховного Суду

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокатка Єфімік Олена Олександрівна,задовольнити.

Ухвалу Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 19 травня 2026 року скасувати, а справу № 990/165/26 направити до Касаційного адміністративного суду для вирішення питання про відкриття провадження у справі.

Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення, є остаточною та не може бути оскаржена.

Суддя-доповідачка Н. М. Мартинюк

Судді:О. О. Банасько М. В. Мазур

О. Л. БулейкоК. М. Пільков

М. М. ГімонС. О. Погрібний

О. А. ГубськаТ. Г. Стрелець

А. А. ЄмецьО. В. Ступак

В. В. КорольМ. Ю. Тітов

О. В. КривендаІ. В. Ткач

Постанову на підставі частини третьої статті 321 КАС України оформила суддя Ступак О. В.