Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №185/3228/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 185/3228/24

провадження № 51-2334км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженого ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

потерпілої ОСОБА_8 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника засудженого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 рокуу кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за

№ 12023041370001243, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Вироком Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від

29 травня 2025 року ОСОБА_6 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК, та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк 3 роки.

Вирішено питання щодо: запобіжного заходу; початку строку відбування покарання; процесуальних витрат; цивільного позову; скасування заходу забезпечення кримінального провадження у виді арешту майна; речових доказів.

За встановлених у вироку обставин ОСОБА_6 визнано винуватим у порушенні правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 286 КК), за таких обставин.

Так, ОСОБА_6 10 липня 2023 року приблизно о 12:15 керував автомобілем

«Honda Civic», реєстраційний номер НОМЕР_1 , зі швидкістю приблизно 110 км/год по дорозі М-30 «Стрий-Тернопіль-Кропивницький-Знам`янка-Луганськ-Ізварине»

у Павлоградському районі Дніпропетровської області від м. Дніпра у напрямку

м. Павлограда, перевозив на передньому пасажирському сидінні ОСОБА_9 , та проявляючи кримінальну протиправну недбалість, маючи можливість та обов`язок передбачити настання суспільно-небезпечних наслідків, не діяв таким чином, щоб не наражати на небезпеку життя і здоров`я громадян, грубо порушив вимоги п.п. 1.3., 1.5., 2.3. б), 10.1. Правил дорожнього руху (далі - ПДР), був неуважним до дорожньої обстановки та її змін, відволікся від керування, внаслідок чого перед зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху, та почав зміщувати керований автомобіль у правий бік, рухаючись в напрямку правого узбіччя. У ході подальшого зміщення на 1036 км + 200 м автодороги М-30 ОСОБА_6 допустив зіткнення передньою частиною керованого ним автомобіля «Honda Civic» із задньою частиною автомобіля «Volkswagen Jetta», реєстраційний номер НОМЕР_2 , який перебував у нерухомому стані на правому краю проїзної частини автодороги.

Порушення п. 10.1 ПДР з технічної точки зору перебуває в причинному зв`язку

з настанням дорожньо-транспортної події (далі - ДТП), внаслідок якої ОСОБА_9 спричинено, зокрема, тяжкі тілесні ушкодження від яких 16 липня 2023 року настала його смерть.

Ухвалою Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 року вирок районного суду щодо ОСОБА_6 залишено без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник, посилаючись на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалу апеляційного суду

і призначити новий розгляд у цьому суді.

На обґрунтування своїх вимог зазначає, що суд апеляційної інстанції не звернув уваги на процесуальні порушення, допущені судом першої інстанції під час надання оцінки доказам.

Також, суд апеляційної інстанції позбавив ОСОБА_6 права додаткового виступу в судових дебатах, обмежившись запитанням до нього, чи підтримує він апеляційну скаргу та апеляційну скаргу його захисника, не надавши йому права дати додаткові пояснення щодо його апеляційної скарги, а саме, щодо висновків судових експертиз, наявних в матеріалах кримінального провадження, складених неуповноваженими особами, які повинні були визнаватися місцевим судом недопустимими доказами, як отримані внаслідок істотного порушення прав людини, чим порушено його право на захист.

Зазначає, що ОСОБА_6 мав бажання виступити в апеляційному суді з останнім словом, де хотів повідомити апеляційний суд про те, що висновки експертиз, наявні в матеріалах провадження, складені неуповноваженими особами і вони повинні були визнаватися недопустимими доказами, як отримані внаслідок істотного порушення прав людини, повідомити апеляційному суду про неправильну кваліфікацію його діяння, про недостатню вмотивованість обвинувачення, а також невизначення у вироку форми його необережної вини (кримінальна протиправна самовпевненість чи кримінальна протиправна недбалість).

За твердженнями касатора, ОСОБА_6 свідомо не ухилявся від явки до апеляційного суду, не зловживав своїми процесуальними правами, а своїм правом на останнє слово 22 квітня 2026 року в апеляційному суді засуджений не зміг скористатися з об`єктивних причин, у зв`язку з хворобою, що перешкоджало йому брати участь у судовому засіданні. Однак апеляційний суд належної уваги на це

не звернув і ухвалив завершити апеляційний розгляд за відсутності засудженого,

не надавши йому можливості реалізувати свої права і виступити з останнім словом. А тому цей суд не забезпечив сторонам необхідних рівних умов для реалізації їхніх процесуальних прав і виконання процесуальних обов`язків, чим порушив принципи рівності та змагальності сторін, що, з огляду на практику ЄСПЛ, не узгоджується з положеннями ст. 6 Конвенції стосовно забезпечення справедливого судового розгляду.

Також захисник звертає увагу на відсутність у матеріалах кримінального провадження, досліджених судами першої та апеляційної інстанцій, письмових вказівок керівників експертних установ про доручення проведення експертизи конкретному експерту (висновки експертів № СЕ-19/113-23/2869-ІТ, № 455, № 424,

№ 4036-23, № 77, № 140, № СЕ-19/113-23/2877-ІТ, а також висновок інженерно-транспортної експертизи від 26 грудня 2023 року), тому ці висновки, на переконання скаржника, складені неуповноваженими особами. Апеляційний суд безпідставно надав перевагу цим доказам, не врахувавши те, що вони отримані внаслідок істотного порушення прав людини, а також неправильно взяв до уваги в обґрунтування винуватості ОСОБА_6 всі похідні від недопустимих доказів (експертиз), а саме, показання експертів, які проводили експертні дослідження, надані ними у судовому провадженні.

Крім того, стверджує про невизначення у вироку виду необережної вини

ОСОБА_6 (кримінальна протиправна самовпевненість чи кримінальна протиправна недбалість) за ч. 2 ст. 286 КК, що є істотним порушенням вимог кримінального процесуального закону, а також не встановлення суб`єктивної сторони інкримінованого засудженому кримінального правопорушення (психічного ставлення ОСОБА_6 до наслідків ДТП). На думку захисника, нечіткість у вироку унеможливлює точне розуміння того, чи передбачав ОСОБА_6 наслідки (самовпевненість), чи не передбачав, хоча повинен був (недбалість), що, зокрема, впливає на ступінь тяжкості вчиненого діяння, а отже на вид і розмір покарання, та порушує право ОСОБА_6 на захист.

На переконання касатора, судові рішення першої та апеляційної інстанцій не містять посилань на причинно-наслідковий зв`язок, з юридичної точки зору, між діями ОСОБА_6 та наслідками ДТП, а ґрунтуються лише на посиланнях про порушення ОСОБА_6 п. 10.1 ПДР, з технічної точки зору.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 і засуджений ОСОБА_6 підтримали касаційну скаргу і просили її задовольнити.

Прокурор ОСОБА_5 та потерпіла ОСОБА_8 заперечували щодо задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши доводи в касаційній скарзі захисника, матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на таке.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, з огляду на наведені положення процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку. Під час перевірки доводів, наведених у касаційній скарзі, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального

та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 цієї статті колегія суддів касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Як убачається зі змісту касаційної скарги захисника, його доводи по суті зводяться до того що: суд апеляційної інстанції позбавив ОСОБА_6 права виступити в судових дебатах і не надав йому можливості виступити з останнім словом; у матеріалах кримінального провадження відсутні письмові вказівки керівників експертних установ про доручення проведення експертизи конкретному експерту; не встановлено виду необережної вини ОСОБА_6 (кримінальна протиправна самовпевненість чи кримінальна протиправна недбалість); суди першої та апеляційної інстанцій не обґрунтували причинно-наслідкового зв`язку в юридичному розумінні між діянням ОСОБА_6 та наслідками ДТП, а лише послалися на порушення ним п. 10.1 ПДР з технічної точки зору.

Ці твердження колегія суддів уважає неспроможними.

Так, доводи захисника щодо невстановлення виду необережної вини необхідно оцінювати з урахуванням висновків суду, викладених у вироку.

Відповідно до ч. 1 ст. 25 КК необережність поділяється на кримінальну протиправну самовпевненість та кримінальну протиправну недбалість.

Згідно з ч. 3 ст. 25 КК кримінальна протиправна недбалість має місце тоді, коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.

Як убачається зі змісту вироку, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_6 під час вчинення інкримінованого йому діяння проявив кримінальну протиправну недбалість.

Отже, доводи захисника про невстановлення виду необережності спростовуються змістом вироку місцевого суду, який відповідає, зокрема, вимогам п. 2 ч. 3

ст. 374 КПК щодо зазначення у його мотивувальній частині форми вини. Водночас Суд зауважує, що місцевий суд встановив не лише форму вини (необережність),

а й конкретний вид необережності.

Також є необґрунтованими доводи касаційної скарги захисника про те, що суди першої та апеляційної інстанцій не встановили причинно-наслідкового зв`язку в юридичному розумінні між діянням ОСОБА_6 та наслідками ДТП, а лише констатували порушення ним п. 10.1 ПДР з технічної точки зору.

У цьому кримінальному провадженні суд, окрім технічного аспекту причинного зв`язку між діянням і наслідком, постановляючи обвинувальний вирок,

за результатами оцінки досліджених доказів, установив юридично значущий причинно-наслідковий зв`язок між порушенням ОСОБА_6 вимог п. 10.1 ПДР, виникненням ДТП та її наслідками, з погляду складу кримінального правопорушення, як підстави кримінальної відповідальності (ст. 2 КК). Суд визнав доведеним, що саме порушення, допущене водієм, призвело до ДТП, унаслідок

якої пасажир отримав тілесні ушкодження, що спричинили його смерть і визнав ОСОБА_6 винуватим та кваліфікував його діяння за ч. 2 ст. 286 КК.

Неспроможними є також доводи сторони захисту про недопустимість висновків експертів через відсутність у матеріалах кримінального провадження письмових доручень керівників експертних установ щодо доручення проведення експертиз конкретним експертам. Ці доводи не дають підстав для висновку про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону.

Насамперед Суд звертає увагу на те, що під час розгляду справи судом першої інстанції та перегляду судового рішення в апеляційному порядку сторона захисту не порушувала питання про відсутність зазначених документів, не заявляла відповідних клопотань щодо перевірки порядку призначення конкретних експертів

і не обґрунтовувала недопустимість експертних висновків із цієї підстави.

Як убачається зі змісту самих висновків експертів, відповідні дослідження проведено на підставі постанов слідчого про призначення експертиз.

Сам по собі факт відсутності в матеріалах кримінального провадження внутрішнього організаційного документа експертної установи не свідчить про те, що експертизи проведено неуповноваженими особами, без належних процесуальних підстав або з порушенням прав учасників кримінального провадження.

Визначення конкретного експерта, який виконуватиме експертизу, належить до організаційних, а не процесуальних питань і перебуває в межах повноважень директора чи керівника структурного підрозділу експертної установи, а не слідчого. Тому відсутність у матеріалах кримінального провадження окремої письмової вказівки керівника експертної установи сама по собі не спростовує того, що дослідження проведено на підставі постанови слідчого, та не є достатньою підставою для визнання висновків експертів недопустимими доказами.

Водночас сторона захисту не навела конкретних відомостей, які б указували на те, що експертизи проведено особами, які не мали відповідної кваліфікації чи повноважень, що експертів визначено з порушенням установленого порядку або що такі обставини вплинули на достовірність результатів досліджень чи можливість сторони захисту реалізувати свої процесуальні права.

Необґрунтованими є й доводи захисника про те, що суд апеляційної інстанції позбавив ОСОБА_6 права виступити в судових дебатах та з останнім словом.

Як убачається з технічного запису судового засідання від 17 лютого 2026 року, перед переходом до судових дебатів апеляційний суд з`ясував у сторін, чи мають вони доповнення до апеляційного розгляду. Захисник і засуджений відповіли, що таких доповнень не мають.

Після завершення судових дебатів, у яких виступили захисник, засуджений, прокурор і потерпіла та під час яких суд не обмежував їх у висловленні своїх позицій,

було оголошено перерву до 24 березня 2026 року, для надання засудженому останнього слова. Проти цього ОСОБА_6 не заперечував.

24 березня 2026 року суд апеляційної інстанції відклав розгляд справи на 14 квітня 2026 року у зв`язку з перебуванням ОСОБА_6 на лікуванні, а 14 квітня засуджений також надіслав до суду клопотання про відкладення судового засідання.

У наступному судовому засіданні, яке відбулося 21 квітня 2026 року, засуджений повідомив, що відмовився від свого захисника та залучив іншого. Він також заявив про бажання повернутися до судових дебатів, щоб детальніше висловити свою позицію, і просив відкласти розгляд справи у зв`язку з неявкою нового обраного ним захисника.

Апеляційний суд для забезпечення участі захисника відклав судове засідання

на 22 квітня 2026 року, про що було повідомлено, зокрема засудженого. Однак

у призначений час прибув лише новий захисник, а засуджений не з`явився. Суд, заслухавши думку учасників провадження, відмовив у задоволенні клопотання захисника про відкладення розгляду для забезпечення участі засудженого та видалився до нарадчої кімнати для ухвалення рішення за результатами апеляційного розгляду.

На підтвердження поважності причин неявки засудженого захисник під

час касаційного розгляду надав копію виписки, яка підтверджує звернення

ОСОБА_6 за медичною допомогою в день судового засідання в апеляційному суді - 22 квітня 2026 року.

Оцінюючи ці обставини, колегія суддів ураховує приписи ст. 138 КПК, відповідно до яких поважними причинами неприбуття особи на виклик є: затримання, тримання під вартою або відбування покарання; обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійні лиха або інші подібні обставини); відсутність особи у місці проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; тяжка хвороба або перебування в закладі охорони здоров`я у зв`язку з лікуванням або вагітністю за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад; смерть близьких родичів, членів сім`ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; несвоєчасне одержання повістки про виклик; інші обставини, які об`єктивно унеможливлюють з`явлення особи на виклик.

З огляду на наведені приписи кримінального процесуального закону сам факт самозвернення особи до лікаря зі скаргами не свідчить про поважність причин

її неприбуття до суду. Визначальним є наявність об`єктивних обставин, які унеможливлювали прибуття особи до суду, зокрема тяжкість захворювання або неможливість тимчасово залишити заклад охорони здоров`я.

У цьому кримінальному провадженні надана під час касаційного розгляду виписка підтверджує факт звернення засудженого за медичною допомогою, однак сама по собі не засвідчує, що стан його здоров`я об`єктивно перешкоджав явці до апеляційного суду або унеможливлював участь у судовому засіданні.

За таких обставин колегія суддів не вбачає підстав вважати, що апеляційний суд позбавив засудженого можливості виступити в судових дебатах, оскільки, як установлено, він висловив свою позицію на цій стадії апеляційного провадження. Водночас незаслуховування останнього слова ОСОБА_6 у зв`язку з його неявкою в судове засідання саме по собі не свідчить про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, оскільки відповідно до ч. 4 ст. 401, ч. 4

ст. 405 КПК апеляційний розгляд за його відсутності допускався.

До того ж доводи, які, за твердженнями касатора, засуджений мав намір довести до відома апеляційного суду під час судових дебатів та в останньому слові, зокрема щодо складення висновків судових експертиз без відповідного доручення керівника експертної установи та невизначення у вироку виду необережності, визнані судом касаційної інстанції неспроможними. Водночас у касаційній скарзі не наведено інших належно обґрунтованих аргументів, які засуджений мав намір висловити на відповідних стадіях апеляційного провадження, які могли б бути предметом касаційного розгляду та свідчили б про істотне порушення вимог кримінального процесуального закону або неправильне застосування закону про кримінальну відповідальність.

Ураховуючи наведене вище, Верховний Суд доходить висновку, що апеляційний розгляд кримінального провадження стосовно ОСОБА_6 здійснено з дотриманням приписів кримінального процесуального закону, а доводи касаційної скарги захисника не містять обґрунтованих аргументів про допущення цим судом таких порушень вимог кримінального процесуального закону, які би вплинули на законність і обґрунтованість ухваленого судового рішення.

Ухвала апеляційного суду відповідає приписам статей 370, 419 КПК.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону чи неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які були би підставами для зміни або скасування судового рішення, не встановлено, а тому касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Дніпровського апеляційного суду від 22 квітня 2026 рокустосовно ОСОБА_6

- без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3