Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №730/1574/24 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 730/1574/24

провадження № 51-2090км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати

Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

у режимі відеоконференції:

засудженої ОСОБА_6 ,

захисника ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргузахисника засудженої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 , на вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2026 року, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12024270410000114, за обвинуваченням

ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Берислава Херсонської області та жительки АДРЕСА_1 ,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

Бахмацький районний суд Чернігівської області вироком від 04 серпня 2025 року визнав ОСОБА_6 винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, і призначив їй покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років.

Постановив стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_8 43 500 грн відшкодування матеріальної шкоди та 700 000 грн відшкодування моральної шкоди.

Також суд вирішив питання щодо початку строку відбування покарання, зарахування строку попереднього ув`язнення та домашнього арешту у строк покарання, запобіжного заходу, процесуальних витрат, арешту майна та речових доказів у кримінальному провадженні.

За вироком суду ОСОБА_6 визнано винуватою і засуджено заумисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_9 за наведених нижче обставин.

Так, ІНФОРМАЦІЯ_2 приблизно 02:40, більш точного часу органом досудового розслідування не встановлено, ОСОБА_6 , перебуваючи у житловому будинку домогосподарства, розташованого на АДРЕСА_1 , де вона разом із ОСОБА_9 періодично проживала спільно однією сім`єю, в ході конфлікту на ґрунті періодичних неприязних відносин, реалізовуючи умисел на протиправне заподіяння смерті потерпілому, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, умисно, тримаючи у правій руці кухонний ніж, завдала ним ОСОБА_9 у грудну клітку зліва один удар, чим спричинила смерть потерпілого.

Чернігівський апеляційний суд ухвалою від 05 березня 2026 року вирок місцевого суду стосовно ОСОБА_6 залишив без змін.

Вимоги та узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 , посилаючись на невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, істотне порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати постановлені щодо ОСОБА_6 судові рішення та призначити новий розгляд у суді першої інстанції.

На переконання захисника, винуватість засудженої ОСОБА_6 в умисному вбивстві ОСОБА_9 не доведена поза розумним сумнівом, а висновки судів ґрунтуються на непрямих доказах та припущеннях.

Захисник ОСОБА_7 наголошує, що суди належним чином не перевірили версію засудженої щодо обставин конфлікту з потерпілим, під час якого вона була змушена захищатися, а також чи могла засуджена діяти у стані необхідної оборони, з перевищенням її меж або у стані сильного душевного хвилювання.

Вказує, що суд належним чином не спростував показання ОСОБА_6 про те, що після її виходу з будинку потерпілий залишався живим, та не надав оцінки її доводам щодо заперечення проживання з потерпілим однією сім`єю.

За твердженням захисника, відмова судів у допиті заявлених стороною захисту свідків, які могли підтвердити невинуватість засудженої істотно обмежила можливість доведення альтернативної версії подій та порушила право на захист і засаду змагальності.

Також оспорює покладення судами в основу вироку результатів слідчого експерименту, проведеного за участю засудженої ОСОБА_6 , зазначаючи, що під час цієї слідчої дії засуджена не визнавала умисного завдання потерпілому удару ножем, а демонструвала обставини застосування щодо неї насильства та свої захисні дії.

Крім того, захисник ставить під сумнів доказове значення експертних висновків. Зокрема, вважає, що можливість утворення ушкодження конкретним ножем сформульована експертом у висновку від 20 червня 2025 року № 75 має ймовірнісний характер, належність слідів крові на клинку ножа конкретній особі не встановлена, а на його рукоятці крові та клітинних елементів не виявлено. Звертає увагу на невідповідність між глибиною ранового каналу (6-7 см) та довжиною леза ножа (5 см), а також на неможливість завдання засудженою ОСОБА_6 удару правою рукою з огляду на наявну у неї травму.

Стверджує, що суд частково виклав показання свідка ОСОБА_10 стосовно тілесних ушкоджень у ОСОБА_6 .

Також вказує захисник і про необґрунтовану відмову суду в призначенні судово-медичної експертизи, за допомогою якої пропонувалося з`ясувати, чи могла засуджена з урахуванням стану її правої кисті завдати потерпілому досліджуваним ножем поранення із проникненням до серця.

На переконання захисника ОСОБА_7 , апеляційний суд, переглядаючи кримінальне провадження, не усунув порушень, допущених місцевим судом, не дав умотивованих відповідей на доводи апеляційної скарги засудженої.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні захисник ОСОБА_7 , навівши відповідні пояснення, підтримав подану касаційну скаргу та просив її задовольнити. Засуджена ОСОБА_6 підтримала касаційну скаргу захисника.

Прокурор ОСОБА_5 заперечила щодо задоволення касаційної скарги захисника.

Мотиви Суду

Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників судового провадження, перевіривши матеріали кримінального провадження та доводи, викладені в касаційній скарзі захисника, Суд дійшов висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення з огляду на таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 438 КПК підставами для скасування або зміни судових рішень під час розгляду справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Отже, виходячи з наведених положень процесуального закону суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень у касаційному порядку.

Під час перевірки доводів, наведених у касаційних скаргах, Верховний Суд виходить із фактичних обставин, установлених місцевим та апеляційним судами.

Водночас касаційний суд наділений повноваженнями лише щодо перевірки правильності застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правової оцінки встановлених обставин і не має права досліджувати докази (зокрема, прослуховувати/переглядати у судовому засіданні аудіозаписи/відеозаписи, про що просить захисник у касаційній скарзі), встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, а також вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу (ч. 1 ст. 433 КПК).

За змістом ст. 94 КПК оцінка доказів є компетенцією суду, який ухвалив вирок і який оцінює кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - із точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

Отже, Суд відхиляє доводи касаційної скарги, у яких сторона захисту оспорює встановлені за результатами судового розгляду обставини, оскільки ці доводи по суті зводяться до тверджень про невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, що не є предметом перевірки суду касаційної інстанції, та містять власні версії подій.

У касаційній скарзі захисник ОСОБА_7 указує, що винуватість ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй злочину не доведена поза розумним сумнівом.

Верховний Суд, перевіривши матеріали кримінального провадження в межах доводів касаційної скарги і з урахуванням особливостей касаційного перегляду, про які зазначено вище, не погоджується з такими твердженнями захисника з огляду на таке.

З матеріалів справи вбачається, що висновок суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК, ґрунтується на об`єктивно з`ясованих обставинах, які підтверджено доказами, безпосередньо дослідженими під час судового розгляду й оціненими судом згідно зі ст. 94 цього Кодексу.

Так, постановляючи вирок, місцевий суд урахував показання:

ОСОБА_6 (засудженої), яка не заперечувала, що в ніч події перебувала в будинку ОСОБА_9 , між ними відбувся конфлікт, під час якого ніж був у її руці, а після того, як вона залишила будинок потерпілого, цей ніж вона принесла до домоволодіння ОСОБА_10 . Водночас заперечувала завдання потерпілому удару ножем і стверджувала, що на момент її виходу з будинку ОСОБА_9 був живим;

ОСОБА_10 (свідка, який видав ніж ОСОБА_6 ), який повідомив, що перед ранком ОСОБА_6 прийшла до нього, розповіла про конфлікт із ОСОБА_9 , принесла із собою ніж, який залишила на столі у веранді, а також запитувала, як далеко потрібно ввести ніж, щоб дістати до серця. Вказував, що на ОСОБА_6 бачив свіжі синці між бровами та на підборідді;

ОСОБА_8 (потерпілої, матері ОСОБА_9 ) та свідка ОСОБА_11 (сестри ОСОБА_9 ), які розповіли про обставини виявлення тіла ОСОБА_9 вранці ІНФОРМАЦІЯ_2 в його будинку, на підлозі, з пораненням у ділянці грудної клітки та слідами крові;

ОСОБА_12 (експерта, який склав висновки від 21 серпня 2024 року № 75 та від 23 липня 2024 року № 120), який зазначив, що виявлена у ОСОБА_9 колото-різана рана в ділянці серця характерна для удару ножем спереду назад і зверху вниз, а напрямок ранового каналу відповідає напрямку руху ножа. Після отримання поранення потерпілий міг жити та пересуватися протягом приблизно 2-10 хвилин. Наявність однієї рани при проникненні та двох ушкоджень усередині серця може свідчити про додатковий рух ножа або рух потерпілого. Встановити положення потерпілого під час удару неможливо. Удар було завдано із достатньою силою, про що свідчить глибина ранового каналу. Також вказав, що під час проведення судово-медичної експертизи ОСОБА_6 у висновку зазначив усі виявлені ним тілесні ушкодження, а інших тілесних ушкоджень, крім зазначених у висновку, ним не виявлено.

А також суд узяв до уваги письмові докази, серед яких:

протокол огляду місця події від 13 липня 2024 року, відповідно до якого у будинку на АДРЕСА_2 виявлено тіло ОСОБА_9 з раною у лівій половині грудної клітки, сліди речовини, схожої на кров;

протокол огляду місця події від 13 липня 2024 року, згідно з яким свідок ОСОБА_10 за місцем свого проживання добровільно видав кухонний ніж з дерев`яним руків`ям, який принесла ОСОБА_6 ;

протокол слідчого експерименту від 08 листопада 2024 року проведеного за участю ОСОБА_6 , під час якого засуджена демонструвала обставини події, зокрема механізм застосування ножа;

висновок експерта від 21 серпня 2024 року № 75, відповідно до якого причиною смерті ОСОБА_9 стало колото-різане поранення лівої половини грудної клітки з проникненням у грудну порожнину та ушкодженням серця. Рановий канал мав орієнтовну довжину 6-7 см. Виявлене ушкодження було небезпечним для життя та перебувало у прямому причинному зв`язку з настанням смерті. Також установлено, що після одержання такого поранення потерпілий міг певний нетривалий час залишатися живим і пересуватися. Від моменту смерті до початку проведення експертизи пройшло не менше 4-6 годин та не більше 10-12 годин;

висновок експерта від 12 серпня 2024 року № 84-МК, згідно з яким ушкодження шкіри потерпілого має ознаки колото-різаного та утворилося внаслідок дії однобічно гострого колюче-ріжучого предмета типу клинка ножа;

висновок експерта від 20 червня 2025 року № 75-МК, відповідно до якого не виключається можливість утворення виявленого у потерпілого ушкодження внаслідок дії клинка ножа, вилученого в домоволодінні ОСОБА_10 та наданого на дослідження.

висновок експерта від 01 листопада 2024 року № 41-430-2024, згідно з яким виявлено на клинку ножа з дерев`яним руків`ям мікросліди крові людини, статеву належність яких не установлено, а на його руків`ї крові та клітинних елементів не виявлено;

висновком експерта від 23 липня 2024 року № 120, відповідно до якого виявлені у ОСОБА_6 зліва на шиї та грудної клітки синці належать до легких тілесних ушкоджень.

З`ясувавши фактичні обставини справи, дослідивши та проаналізувавши зібрані докази в їх сукупності й надавши їм належну оцінку, суд першої інстанції дійшов висновку про доведеність винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК.

У ході судового розгляду були перевірені й висунуті засудженою ОСОБА_6 версії події. Зокрема, її твердження про те, що після її виходу з будинку ОСОБА_9 ще був живим, переслідував її та приходив до домоволодіння ОСОБА_10 , суд визнав неспроможними, оскільки вони не узгоджувалися з даними висновку експерта від 21 серпня 2024 року № 75 та показаннями експерта, згідно з якими після отримання смертельного поранення потерпілий міг залишатися живим і пересуватися лише протягом 2-10 хвилин.

Також суд відхилив і доводи ОСОБА_6 про те, що ніж, вилучений у домоволодінні ОСОБА_10 , вона туди не приносила, оскільки ці аргументи не узгоджувалися з показаннями цього свідка, а за висновком експерта від 20 червня 2025 року № 75-МК можливість заподіяння виявленого у потерпілого ушкодження клинком зазначеного ножа не виключалася.

Надав оцінку суд і посиланням засудженої на неможливість утримувати ніж правою рукою, зазначивши про відсутність належних об`єктивних даних щодо такого функціонального порушення на час події, а також про те, що відповідну версію було заявлено нею лише під час судового розгляду.

Апеляційний суд перевірив зазначені висновки в частині доведеності винуватості ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення, визнав їх правильними та належним чином умотивованими.

Крім того, зі змісту рішення апеляційного суду вбачається, що цей суд надав належну оцінку доводам апеляційної скарги засудженої та навів ґрунтовні мотиви їх відхилення.

Зокрема, предметом перевірки суду були твердження засудженої про учинення нею діяння у стані необхідної оборони або з перевищенням її меж. На спростування цих доводів суд зіставив показання засудженої з характером установлених у неї тілесних ушкоджень та іншими обставинами події. За результатами такої оцінки суд не встановив, що потерпілий на момент заподіяння йому смертельного поранення вчиняв щодо ОСОБА_6 суспільно небезпечне посягання, яке створювало реальну загрозу її життю чи здоров`ю та вимагало негайного захисту із застосуванням ножа.

Не встановив апеляційний суд і підстав для застосування ст. 116 КК. Суд виходив із того, що попередня протиправна поведінка потерпілого не є достатньою підставою для висновку про перебування ОСОБА_6 у стані сильного душевного хвилювання на момент спричинення смерті ОСОБА_9 . Визначальним для встановлення такого стану, як зазначив суд, є наявність емоційного стану, який істотно знижував здатність особи усвідомлювати свої дії або керувати ними та виник унаслідок передбачених законом дій потерпілого. Таких обставин у цій справі встановлено не було. Водночас суд звернув увагу на те, що, за даними судово-психіатричної експертизи, ОСОБА_6 у період інкримінованих подій могла усвідомлювати свої дії та керувати ними.

Суд також врахував, що між ОСОБА_6 і ОСОБА_9 раніше виникали конфлікти, і потерпілого притягували до адміністративної відповідальності за вчинення домашнього насильства, а у засудженої були встановлені легкі тілесні ушкодження. Водночас ці обставини, на думку суду, не спростовували висновку про умисний характер дій ОСОБА_6 , оскільки спрямованість її дій, локалізація та механізм заподіяння смертельного поранення, а також подальша її поведінка у своїй сукупності свідчили про наявність умислу на заподіяння смерті потерпілому.

Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, вважає їх правильними, а доводи захисника непереконливими та такими, що спростовуються наведеними вище доказами, які є логічними, послідовними й узгоджуються між собою.

Доводи захисника про те, що висновок про винуватість ОСОБА_6 ґрунтується переважно на непрямих доказах, не свідчать про необґрунтованість обвинувального вироку.

Верховний Суд наголошує, що КПК не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв`язку (статті 85 та 94 КПК).

Згідно з усталеною практикою Суду, доказування тих чи інших обставин злочину, як правило, ґрунтується не на одному чи кількох прямих доказах, а на сукупності всіх, у тому числі непрямих, доказів. Саме з урахуванням такого аналізу та оцінки всіх доказів і робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно із цим стандартом доказування) факту вчинення злочину конкретною особою (див., наприклад, рішення Верховного Суду від 07 грудня 2020 року у справі № 728/578/19, від 26 травня 2023 року у справі № 737/641/17, від 15 квітня 2024 року у справі № 587/102/18).

У цій справі висновок про винуватість ОСОБА_6 зроблено судом не на підставі окремого доказу чи припущень, а в результаті оцінки сукупності доказів та взаємопов`язаних обставин, зокрема перебування засудженої з потерпілим безпосередньо перед його смертю та конфлікт між ними; наявності у засудженої ножа під час цього конфлікту; принесення нею ножа до ОСОБА_10 ; показань цього свідка про висловлювання ОСОБА_6 щодо глибини проникнення ножа, необхідної для досягнення серця; характеру, локалізації та механізму смертельного поранення; результатів огляду місця події й висновків експертів; а також поведінки засудженої після події.

Захисник ОСОБА_7 у касаційній скарзі ставить під сумнів окремі докази, якими суд обґрунтовував винуватість ОСОБА_6 , а також стверджує, що суди належним чином не перевірили висунуті нею версії події. Однак такі доводи колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на таке.

Щодо посилань захисника на неправильне покладення судом в основу вироку результатів слідчого експерименту, то Суд зазначає, що наведені аргументи стосуються того, яке доказове значення необхідно надати діям ОСОБА_6 зафіксованим під час цієї слідчої дії та відтвореним нею обставинам події.

Водночас результати слідчого експерименту не були єдиним доказом, на якому ґрунтувався висновок суду про винуватість засудженої. Суд оцінював їх у сукупності з іншими доказами у справі. Тому інше тлумачення стороною захисту змісту слідчого експерименту не ставить під сумнів висновок суду про винуватість ОСОБА_6 , який ґрунтується на сукупності досліджених доказів.

Не ставлять під сумнів висновків суду й доводи захисника ОСОБА_7 щодо доказового значення висновків експертів стосовно ножа. Дійсно, висновок експерта від 21 серпня 2024 року №75 щодо можливості заподіяння ушкодження ножем, вилученим у ОСОБА_10 , сформульований у категорії «не виключається», а походження мікрослідів крові на його клинку від конкретної особи не встановлено. Водночас суди й не надали цим даним значення безумовної індивідуальної ідентифікації знаряддя кримінального правопорушення. Вони були оцінені в сукупності із показаннями ОСОБА_10 про те, що цей ніж принесла саме ОСОБА_6 , її власними показаннями про наявність у неї ножа під час конфлікту та іншими встановленими обставинами. Тому ймовірнісний характер цього висновку не свідчить про те, що винуватість ОСОБА_6 встановлена на підставі припущень.

Посилання захисника на співвідношення довжини леза ножа та глибини ранового каналу також не може оцінюватися ізольовано від змісту висновків експертів. Установлена експертом глибина ранового каналу 6-7 см вказує на характер ушкодження, тоді як питання про можливість його заподіяння досліджуваним ножем було предметом дослідження, за результатами якого складено висновок від 20 червня 2025 року № 75-МК, у якому таку можливість не виключено.

Не свідчать про неправильність оцінки доказів і твердження захисника про неповний виклад у вироку показань ОСОБА_10 щодо наявних у ОСОБА_6 тілесних ушкоджень. Як убачається зі змісту вироку, суд відобразив показання цього свідка про те, що під час приходу ОСОБА_6 до нього в неї були свіжі синці між бровами та на підборідді. Отже, істотний зміст показань ОСОБА_10 у цій частині судом наведено, а те, що у вироку вони не відтворені дослівно або в повному обсязі, не свідчить про їх неправильну оцінку.

Доводи захисника ОСОБА_7 щодо фізичної неспроможності ОСОБА_6 завдати удару правою рукою також були предметом перевірки судів попередніх інстанцій. Місцевий суд звернув увагу на відсутність об`єктивних медичних даних про таке функціональне порушення на час події та на те, що відповідні твердження не заявлялися під час первинного судово-медичного обстеження. Апеляційний суд додатково перевірив подані стороною захисту документи, однак не визнав їх достатньою підставою для призначення експертизи, оскільки вони не давали можливості достовірно встановити характер, час виникнення та ступінь зазначеного функціонального порушення саме на момент події.

За таких обставин відмова у призначенні додаткової судово-медичної експертизи не свідчить про порушення права на захист. Суди розглянули відповідні клопотання, перевірили наведені на його обґрунтування обставини та навели мотиви відмови, тоді як касаційна скарга захисника не містить аргументів, які б указували на те, що така відмова перешкодила встановленню обставин, істотних для правильного вирішення цієї справи.

Неспроможними є і доводи захисника про те, що суди належним чином не перевірили висунуті ОСОБА_6 версії події.

Так, твердження засудженої про те, що після її виходу з будинку ОСОБА_9 залишався живим, переслідував її та приходив до домоволодіння ОСОБА_10 , були предметом перевірки суду. Сам факт того, що після заподіяння поранення потерпілий певний час залишався живим, суди не заперечували і це узгоджується з показаннями експерта про можливість його життєдіяльності протягом 2-10 хвилин. Однак це не підтверджує версію засудженої про те, що смертельне поранення було заподіяне іншою особою після того, як вона залишила потерпілого. Суд перевірив цю версію та відхилив її, зіставивши з часом можливого життя потерпілого після поранення, обставинами перебування ОСОБА_6 в його будинку, появою у неї ножа та тим, що засуджена принесла його до ОСОБА_10 .

Не вказує на істотне порушення вимог КПК і відмова суду у допиті свідків сторони захисту. Як установив суд, заявлене захистом клопотання не було належним чином обґрунтоване, частина осіб, допитати яких просила сторона захисту, не була достатньо ідентифікована, а самі вони не були очевидцями події. Водночас обставини, для підтвердження яких сторона захисту наполягала на їх допиті, стосувалися переважно поведінки потерпілого після конфлікту та пов`язувалися з версією засудженої про те, що після конфлікту він тривалий час залишався живим і переслідував її. Ця версія була перевірена судом та мотивовано відхилена.

Водночас суд, відмовляючи у задоволенні клопотання, зазначив, що така відмова не позбавляє сторону захисту права повторно заявити клопотання про виклик і допит свідків у порядку, передбаченому КПК, після усунення вказаних недоліків. Однак таким правом сторона захисту не скористалася.

За таких обставин підстав вважати, що відмова у задоволенні клопотання призвела до істотного обмеження права на захист або перешкодила всебічному дослідженню обставин кримінального провадження, немає.

Відхиляє колегія суддів і аргументи захисника про перебування ОСОБА_6 у стані необхідної оборони, перевищення її меж або у стані сильного душевного хвилювання. Суди не заперечували наявності конфліктних відносин між ОСОБА_6 і ОСОБА_9 та факту застосування останнім до засудженої певного фізичного насильства, що підтверджувалося, зокрема, наявністю у неї легких тілесних ушкоджень.

Водночас для застосування положень ст. 36 або ст. 118 КК недостатньо самого факту попереднього конфлікту чи насильства. Необхідним є встановлення суспільно небезпечного посягання, яке тривало або створювало безпосередню загрозу в момент застосування захисту, а також спрямованості дій особи саме на його негайне відвернення чи припинення. Таких обставин суди не встановили.

Так само попередня протиправна поведінка ОСОБА_9 не свідчить про те, що на момент заподіяння смертельного поранення ОСОБА_6 перебувала у стані сильного душевного хвилювання у розумінні ст. 116 КК. Апеляційний суд перевірив ці твердження засудженої та не встановив підстав вважати, що під час події її здатність усвідомлювати свої дії або керувати ними була істотно знижена.

Доводи захисника в частині заперечення факту проживання ОСОБА_6 з ОСОБА_9 однією сім`єю зводяться до незгоди з установленими судами фактичними обставинами, що, як уже було зазначено вище, не є предметом перевірки суду касаційної інстанції. Водночас ці аргументи засудженої були предметом оцінки апеляційного суду, який перевірив їх і мотивовано відхилив, зазначивши, що відсутність реєстрації шлюбу та періодичність спільного проживання не спростовують установлених місцевим судом і підтверджених показаннями свідків обставин підтримання між засудженою та потерпілим близьких особистих відносин, спільного проживання та ведення спільного побуту.

Тому, твердження захисника ОСОБА_7 про залишення цих доводів без належної оцінки є безпідставними.

Отже, Верховний Суд дійшов висновку, що постановлені стосовно ОСОБА_6 судові рішення є належно вмотивованими й обґрунтованими і за змістом відповідають приписам статей 370, 419 КПК, у них наведено мотиви, з яких виходили суди, та положення закону, якими вони керувалися, постановляючи рішення.

Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону або неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, які би були підставами для скасування або зміни судового рішення, під час розгляду кримінального провадження в суді касаційної інстанції не встановлено.

Зважаючи на наведене вище, колегія суддів Касаційного кримінального суду Верховного Суду дійшла висновку, що касаційну скаргу захисника необхідно залишити без задоволення, а постановлені стосовно ОСОБА_6 судові рішення - без зміни.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_7 залишити без задоволення, а вирок Бахмацького районного суду Чернігівської області від 04 серпня 2025 року та ухвалу Чернігівського апеляційного суду від 05 березня 2026 року стосовно ОСОБА_6 - без зміни.

Постанова Верховного Суду набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3