Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №337/4810/25 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 337/4810/25

провадження № 51-3246км26

Верховний Суд колегією суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (у режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 на вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2026 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 травня

2026 року у кримінальному провадженні стосовно

ОСОБА_7 ,

ІНФОРМАЦІЯ_1 ,

громадянина України,

обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7

ст. 111-1 Кримінального кодексу України(далі - КК).

Зміст судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

За вироком Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2026 року ОСОБА_7 визнано винуватим та засуджено за ч. 7 ст. 111-1 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 13 років з позбавленням права обіймати посади в правоохоронних органах, органах державної влади, державного управління та місцевого самоврядування на строк 15 років, з конфіскацією всього належного йому майна.

Вирішено долю речових доказів.

За вироком суду ОСОБА_7 приблизно в квітні 2022 (більш точна дата та час не встановлені), перебуваючи на території смт. Михайлівка Василівського району Запорізької області, яке з 28.02.2022 року знаходиться під тимчасовою окупацією зс рф, діючи умисно, із власних корисливих та ідеологічних мотивів, з метою підтримання окупаційної влади, встановленої збройними формуваннями російської федерації, через проросійські погляди та критичне ставлення до діючої законної влади в Україні, усвідомлюючи протиправність своїх дій, всупереч вимогам чинного законодавства України, прийняв пропозицію невстановлених осіб із числа представників окупаційної влади та добровільно зайняв посаду (мовою оригіналу) «Патрульный» у незаконному правоохоронному органі, створеному на території тимчасово окупованого смт. Михайлівка Василівського району Запорізької області, який має назву (мовою оригіналу) «Отдел полиции №3 (дислокация пгт. Михайловка) УВД по г. Васильевка и Васильевскому району» та який розташовується за адресою: Запорізька область, Василівський район, смт. Михайлівка, вул. Святопокровська, буд. 8.

Обіймаючи зазначену посаду, ОСОБА_7 здійснював протиправну діяльність в інтересах держави-агресора та з метою підтримання окупаційної влади на території смт. Михайлівка Запорізької області, окрім іншого, здійснював патрулювання території з метою виявлення кримінальних та адміністративних правопорушень, виїжджав на виклики, які надходили на адресу незаконного правоохоронного органу, та займався перевіркою ліцензій на торгівлю у місцевих мешканців.

Запорізький апеляційний суд ухвалою від 14 травня 2026 року вирок місцевого суду залишив без зміни.

Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала

Захисник у касаційній скарзі простить скасувати оскаржувані судові рішення з підстав істотного порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а кримінальне провадження закрити на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) у зв`язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення.

Сторона захисту вказує на те, що суд необґрунтовано послався на матеріали НСРД, як на доказ винуватості ОСОБА_7 , оскільки вони були отримані в межах іншого кримінального провадження.

В матеріалах кримінального провадження відсутні клопотання прокурора та ухвала слідчого судді, на підставі якої був наданий дозвіл на проведення НСРД, стороні захисту ці матеріали в порядку ст. 290 КПК не відкривалися. Захист був позбавлений можливості перевірити законність проведення первинної НСРД.

Вказує на те, що матеріали стосовно ОСОБА_7 були виділені з іншого фактового кримінального провадження, що стало підставою для штучного збільшення строків досудового розслідування. Необхідно врахувати, що у розпорядженні органу досудового розслідування станом на 2023 рік були матеріали НСРД, однак підозра була оголошена значно пізніше.

Суд безпідставно поклав в основу вироку матеріали протоколу огляду відкритих джерел, зокрема публікацій в телеграм-каналі «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_5», оскільки сторона обвинувачення надала копії відомостей, які скопійовані на електронні носії, а оригінали комп`ютерних носіїв чи сервери, на яких створювалися файли не вилучалися.

Стверджує, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які оригінали кадрових наказів, які свідчать про призначення ОСОБА_7 на посаду в незаконному правоохоронному органі окупаційної влади. На думку захисника тимчасові чергування жителів, організовані з метою охорони майна та привенції мародерства, не є правоохоронною діяльністю в розумінні КК.

Крім того, суди не врахували, що ОСОБА_7 не мав умислу на заподіяння шкоди державній безпеці, оскільки мав незадовільний стан здоров`я, перебував в ізоляції на тимчасово окупованій території разом із малолітньою дитиною та тяжкохворою матір`ю, що свідчить про перебування в умовах загрози життю та здоров`ю. Тобто засуджений перебував в стані крайньої необхідності, що відповідно до ст. 39 КК усуває кримінальну відповідальність.

Також суди не врахували факт того, що ОСОБА_7 після залишення окупаційної території добровільно вступив до лав ЗСУ і мав статус військовослужбовця, що спростовує висновки судів про тривале переховування від правосуддя та антидержавну спрямованість поведінки.

Поряд із цим сторона захисту вважає, що суд апеляційної інстанції не дотримався приписів ст. 419 КПК, оскільки не дав належних відповідей на доводи апеляційних скарг щодо: порушення приписів ст. 257 цього Кодексу в частині долучення матеріалів НСРД із іншого кримінального провадження; ігнорування факту перебування засудженого під час затримання в шпиталі, як військовослужбовця; відсутність кадрових наказів про призначення ОСОБА_7 в правоохоронний орган окупаційної влади, суперечностей у показаннях свідків ОСОБА_8 ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , які по різному відтворювали деталі та часові проміжки.

На думку захисника ухвала апеляційного суду не містить конкретних підстав з яких суд визнав доводи сторони захисту необґрунтованими, тобто судовий розгляд був формальним.

Позиції учасників судового провадження в судовому засіданні

Захисник та засуджений підтримали доводи касаційної скарги і просили її задовольнити.

Прокурор не підтримав касаційну скаргу сторони захисту, просив суд залишити оскаржувані судові рішення без змін.

Мотиви Суду

Відповідно до ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, а також правильність правової оцінки обставин і не уповноважений досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

За частиною 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.

Статтею 438 КПК визначено, що предметом перегляду справи в касаційному порядку можуть бути лише істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого.

Фактичні обставини кримінального провадження були предметом оцінки судів першої та апеляційної інстанцій і вони перегляду в касаційному порядку, відповідно до вимог ч. 1 ст. 438 КПК, не підлягають. Натомість, неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження є підставами для скасування чи зміни відповідних судових рішень в апеляційному порядку, згідно зі ст. 409 КПК.

При розгляді доводів касаційних скарг, колегія суддів виходить із фактичних обставин кримінального провадження, встановлених судами.

Відповідно до вимог ст. 370 КПК судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу.

Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

Згідно зі ст. 84 КПК, доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів.

Положення ст. 94 КПК передбачають, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення. Жоден доказ не має наперед встановленої сили.

Відповідно до ст. 91 КПК, у кримінальному провадженні підлягають доказуванню, в тому числі, подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у його вчиненні, форма вини, мотив і мета його вчинення.

Як убачається з матеріалів кримінального провадження, вказаних вимог закону при розгляді кримінального провадження стосовно ОСОБА_7 дотримано.

Суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, провівши судовий розгляд в межах висунутого обвинувачення, безпосередньо дослідивши всі надані докази стороною обвинувачення, належно їх оцінивши в контексті приписів ст. 94 КПК на предмет належності, допустимості, достовірності та їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку, дійшов обґрунтованого висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК, а саме добровільнезайняття громадянином України посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території.

Вирок суду першої інстанції є законним та відповідає вимогам статей 370, 374 КПК.

Так, не дивлячись на те, що засуджений ОСОБА_7 категорично заперечив добровільність зайняття посади в незаконному правоохоронному органі, створеному на тимчасово окупованій території, суди обґрунтовуючи свої рішення про доведеність його винуватості у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення взяли до уваги показання свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , які зокрема показали, що навесні 2022 року на території смт. Михайлівка сформувався незаконний правоохоронний орган окупаційної влади - відділ поліції, в якому ОСОБА_7 займав посаду поліцейського (патрульного), виконував службові обов`язки, а саме, перебуваючи у складі групи 2-3 осіб в одязі, притаманному однострою, з нашивкою прапора рф, із спецзасобами - гумовим кийком, кайданками, газовим балончиком, здійснював патрулювання території, забезпечував охорону правопорядку, перевірку документів (ліцензій на торгівлю) у місцевих мешканців.

Сукупність повідомлених свідками обставин безумовно свідчить про добровільність зайняття ОСОБА_7 посади поліцейського в незаконно утвореному окупаційною владою правоохоронному органі, оскільки під час патрулювання він поводив себе вільно і задоволено, будь-яких обставин, які свідчили би про застосування щодо нього примусу, не встановлено.

Жодних сумнівів у правдивості показань вказаних свідків у суду не виникло, оскільки вони є логічними, послідовними, незмінними та такими, які вказують на обставини перебування ОСОБА_7 на посаді поліцейського у незаконному правоохоронному органі створеному окупаційною владою на території України. Даних або обставин, які свідчать про те, що вказані свідки оговорили засудженого або зацікавлені в результатах кримінального провадження, суд не встановив і таких безумовних обставин не наведено стороною захисту .

Також суд, зокрема зважив на фактичні дані, які містяться:

- у протоколі огляду від 04 серпня 2023 року, згідно з яким слідчим оглянуто інформацію, розміщену у всесвітній мережі Інтернет за посиланням https://egrul.nalog.ru/index.html та виявлено в (мовою оригіналу) «Единому государственному реестре юридических лиц» наявність відомостей про реєстрацію як юридичних осіб - (мовою оригіналу) «Главное управление Министерства внутренних дел Росийской Федерации по Запорожской области», «Отдел Министерства внутренних дел Росийской Федерации «Васильевский», а також про «Управление внутренних дел по городу Васильевке и Васильевскому району Главного управления внутренних дел по Запорожской области», яке з 23 березня 2023 року перебуває у стані ліквідації, голова ліквідаційної комісії є ОСОБА_12 ;

- протоколі огляду від 12 січня 2023 року, згідно з яким слідчим оглянуто інформацію, розміщену у всесвітній мережі Інтернет, а саме в публікаціях на інформаційному каналі «Telegram» за запитом «ІНФОРМАЦІЯ_5» та виявлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 о 13:27 на зазначеному каналі викладено повідомлення з текстом (мовою оригіналу): «Уважаемые жители пгт.Михайловка, информируем вас о начале работы в нашем поселке отдела полиции. По всем вопросам, касающимся обеспечения правопорядка обращаться по адресу АДРЕСА_1 (здание бывшего военкомата), а также по телефону диспетчерской службы НОМЕР_2»; 14 серпня 2022 року о 11:58 опубліковане повідомлення про номери народної міліції в смт. Михайлівка - чергової частини, ППС та ДПС;

- протоколом огляду від 04 серпня 2025 року, згідно з яким слідчим оглянуто інформацію, розміщену у всесвітній мережі Інтернет, а саме в публікаціях на інформаційному каналі « ІНФОРМАЦІЯ_3 » в додатку «Telegram Desktop» за посиланням ІНФОРМАЦІЯ_4 , та виявлено, що 27 серпня 2022 року о 11:42 на каналі викладено повідомлення з текстом «Список мусорів Василівського район, які стали на бік ворога. Вони присягали на вірність народові України, але обрали болота мордору. Ця трясовина їх і поховає». До повідомлення прикріплено зокрема фотознімок ОСОБА_7 ;

- протоколі за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії -зняття інформації з електронних інформаційної системи від 03 березня 2023 року № 59/5/5/1-597т, згідно з яким в мобільному додатку «Telegram» виявлено листування користувача з абонентським номером мобільного телефону НОМЕР_1 , який особисто використовується громадянином рф ОСОБА_13 , з представниками проросійської банківської установи «КБ «МРБ Банк» та російської банківської установи «ПАО «Промсвязьбанк»;

- протоколі огляду DVD-R диску, який є додатком до протоколу НСРД від 03 березня 2023 року № 59/5/5/1-597т, згідно з яким слідчим оглянуто файли із відомостями про заробітну плату співробітників «Главное управление МВД в Запорожской области» за квітень та травень 2022 року. Зокрема у відомсті за квітень під порядковим № 527 зазначено (мовою оригіналу) «Патрульный ОСОБА_14 45000 руб», у відомості за травень 2022 року під порядковим № 513 зазначено (мовою оригіналу) «Патрульный. ОСОБА_14 45000 руб»;

- протоколах пред`явлення особи для впізнання за фотознімками від 31 липня, 01 серпня, 04 серпня 2025 року, згідно з якими свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 серед пред`явлених осіб, впізнали ОСОБА_7 , як особу, яка після окупації смт. Михайлівка працювала в незаконно створеному окупаційною владою, відділі поліції.

Суди попередніх інстанцій дійшли висновків, що достовірність наведених доказів сумніву не викликає, адже вони отримані без істотного порушення процесуального закону та узгоджуються один з одним, є достатніми для належної кримінально правової оцінки дій засудженого ОСОБА_7 та визнання його винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого

ч. 7 ст. 111-1 КК.

Доводи касаційної скарги захисника здебільшого зводяться до безпідставного засудження ОСОБА_7 , оскільки він не мав умислу співпраці з окупаційною владою і як наслідок, зайняття посади поліцейського в незаконно створеному окупаційною владою правоохоронному органі, були предметом перевірки судів попередніх інстанцій, які умотивовано їх відхилили.

Посилання сторони захисту на недопустимість результатів НСРД, оскільки вони отриманні з іншого кримінального провадження без правових підстав, є необґрунтованими.

Так, перевіркою матеріалів кримінального провадження встановлено, що дійсно у справі наявні матеріали НСРД від 03 березня 2023 року №59/5/5/1-597т, які були проведені в іншій справі, однак згідно ухвали слідчого судді Запорізького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року (т.1, а.с. 138) надано дозвіл на використання у кримінальному провадження № 22025080000001321 від 21 серпня 2025 року стосовно ОСОБА_7 інформації, яка міститься у протоколі за результатами проведення НСРД від 03 березня 2023 року №59/5/5/1-597т, отриманих і складених в межах кримінального провадження №22022080000002381 від 09 грудня 2022 року.

Тобто в цьому випадку, орган досудового розслідування дотримався процедури використання матеріалів НСРД з іншого кримінального провадження, передбачену ст. 257 КПК.

Аргументи захисника про те, що матеріали НСРД в порядку ст. 290 КПК не булі надані стороні захисту для ознайомлення, не заслуговують на увагу, оскільки, відповідно до протоколу про надання доступу до матеріалів досудового розслідування від 12 вересня 2025 року (т.1, а.с. 237-239) засудженому та його захиснику були надані для ознайомлення матеріали НСРД від 03 березня

2023 року №59/5/5/1-597т в тому числі копії, клопотання про дозвіл на проведення НСРД, ухвала Запорізького апеляційного суду від 01 лютого 2023 року про задоволення клопотання прокурора та інші документи, які стосуються цієї слідчої дії, а також ухвала Запорізького апеляційного суду від 02 вересня 2025 року про надання дозволу на використання матеріалів НСРД в цьому кримінальному провадженні.

Доводи захисника про штучне маніпулювання строками досудового розслідування не заслуговують на увагу, оскільки прокурор, діючи в межах своїх повноважень, є самостійним у вирішенні питань про об`єднання кримінальних проваджені або виділення матеріалів. Як видно з матеріалів кримінального провадження, досудове розслідування кримінального провадження проведено в межах двомісячного строку з дня повідомлення особі про підозру. Так, 07 серпня 2025 року ОСОБА_7 затримано та оголошено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 7 ст. 111-1 КК, а 16 вересня 2025 року обвинувальний акт стосовно нього надійшов до суду. Даних, які свідчать про те, що орган досудового розслідування не дотримався строків передбачених, приписами ст. 219 КПК, матеріали кримінального провадження не містять.

Посилання захисту на те, що суд безпідставно поклав в основу вироку матеріали протоколу огляду з відкритих джерел, зокрема публікацій в телеграм-каналах «ІНФОРМАЦІЯ_3» та «ІНФОРМАЦІЯ_5» є необґрунтованими, з огляду на таке.

Так, згідно судової практики, електронні (цифрові) докази, до яких належать: матеріали фотозйомки, звукозапису, відеозапису та інші носії інформації (у тому числі комп`ютерні дані), що містяться у відкритих (інтернет; різноманітні засоби масової інформації; соціальні мережі) чи закритих мережах (приватні месенджери та телеграм-канали; особисте листування з використанням комп`ютерної техніки і мобільних телефонів, флеш-накопичувачі, карти пам`яті тощо), у яких зафіксовано фактичні дані про протиправні діяння окремих осіб та груп осіб, зібрані оперативними підрозділами з дотриманням вимог процесуального законодавства, є основними доказами у кримінальних провадженнях щодо злочинів проти основ національної безпеки України (Постанова колегії суддів Третьої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 12 червня 2024 року у (справа № 569/1908/23).

Відповідно протоколів огляду від 12 січня 2023 року та 04 серпня 2025 року, предметом оглядів була інформація, яка міститься у вільному доступі всесвітньої мережі Інтернет, а саме публікацій в телеграм-каналах «ІНФОРМАЦІЯ_5» та «ІНФОРМАЦІЯ_3» (Т.1, а.с.115-134).

Відсутність оригіналів комп`ютерних носіїв чи серверів, на яких створювалися ті чи інші файли, не впливає на допустимість, як доказів, вказаних протоколів огляду телеграм-каналів, які в сукупності з іншими джерелами доказів підтверджують факт співпраці з окупаційною владою.

Сторона захисту вказує на те, що в матеріалах кримінального провадження відсутні будь-які оригінали кадрових наказів, які свідчать про призначення ОСОБА_7 на посаду в незаконному правоохоронному органі окупаційної влади, а тимчасове чергування жителів, організовані з метою охорони майна та привенції мародерства не є правоохоронною діяльністю в розумінні КК. Вказані доводи були предметом перевірки апеляційного суду, який обґрунтовано визнав їх необґрунтованими.

Відповідно до ст. 94 КПК суд оцінює не один ізольований доказ, а кожний доказ окремо та всю сукупність доказів - з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв`язку.

У цьому випадку, факт зайняття певної посади особою може підтверджуватися не виключно оригіналом наказу про призначення або записом у трудовій книжці, а сукупністю доказів, а саме протоколами огляду інтернет-сторінок, відеоматеріалами, загальною обстановкою події та показаннями свідків, що за своєю доказовою природою є співмірним із доказовою ситуацією у цьому кримінальному провадженні.

Слушним є посилання апеляційного суду на судову практику щодо цього питання, а саме на постанову Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 27 січня 2026 року у справі № 186/650/22, в якій зазначено, що відсутність трудової книжки та наказів про призначення особи на посаду у незаконно створеному органі на тимчасово окупованій території не виключає факту вчинення колабораційної діяльності, якщо сукупність досліджених доказів є достатньою для констатації факту добровільного зайняття такої посади.

На думку захисника, суди не врахували, що ОСОБА_7 не мав умислу на заподіяння шкоди державній безпеці, оскільки мав незадовільний стан здоров`я, перебував в ізоляції на тимчасово окупованій території разом із малолітньою дитиною та тяжкохворою матір`ю, що свідчить про перебування в умовах загрози життю та здоров`ю. Тобто засуджений був у стані крайньої необхідності, що відповідно до ст. 39 КК усуває кримінальну відповідальність.

Так, дослідивши наявні у справі докази, суди не знайшли підтвердження того, що ОСОБА_7 був вимушений зайняти посаду поліцейського в незаконно створеному окупаційною владою правоохоронному органі та діяв під фізичним чи психічним примусом з боку будь-яких осіб.

Суди встановили, що показання свідків в сукупності з дослідженими письмовими доказами, підтверджують факт саме добровільного зайняття ОСОБА_7 посади поліцейського та відсутність фізичного чи психічного примусу стосовно нього та членів його сім`ї.

Захисник в касаційній скарзі вказує про те, що підзахисний перебував в ізоляції на тимчасово окупованій території разом із малолітньою дитиною та тяжкохворою матір`ю, що свідчить на його думку про перебування в умовах загрози життю та здоров`ю, в той же час в своїх показаннях наданих суду, засуджений зазначав, що не розумів, що співпрацює з окупаційною владою і перебуває на посаді поліцейського в незаконно створеному окупаційною владою правоохоронному органі.

Отже, Суд вважає, що вказівки в касаційній скарзі сторони захисту про застосування до засудженого психічного та фізичного примусу не узгоджуються з сукупністю досліджених доказів, які вказують на протилежне та з показаннями самого засудженого. Інших конкретних доказів на підтвердження факту примусу

ОСОБА_7 співпрацювати з окупаційною владою, захисник не наводить. Зокрема, захист не зазначає, у чому саме полягав примус, та не називає будь-яких осіб, які здійснювали на засудженого тиск і за будь-яких обставин.

За ч. 7 ст. 111-1 КК передбачена відповідальність за добровільне зайняття громадянином України посади в незаконно створеному правоохоронному органі на тимчасово окупованій території.

Добровільним вважається діяння, яке вчинено при можливості вибрати декілька варіантів поведінки, з урахуванням сукупності обставин, які можуть виключати кримінальну протиправність за приписами статей 39, 40 КК, однак суди у цьому кримінальному провадженні не встановили таких обставин.

Тобто безумовних доказів, які свідчать про те, що засуджений, перебуваючи на посаді поліцейського в незаконно створеному окупаційною владою правоохоронному органі, діяв в умовах крайньої необхідності, матеріали кримінального провадження не містять.

Твердження захисника про те, що ОСОБА_7 після залишення окупаційної території добровільно вступив до лав ЗСУ і мав статус військовослужбовця, що на переконання захисту спростовує висновки судів про тривале переховування від правосуддя та антидержавну спрямованість поведінки, не впливають на законність прийнятих рішень і самі по собі не усувають кримінальну відповідальність за ч. 7 ст. 111-1 КК, оскільки сукупність досліджених судом доказів вказує на факт добровільного зайняття посади патрульного в незаконному правоохоронному органі окупаційної влади та виконання функцій, спрямованих на забезпечення діяльності такого органу.

Крім того колегія суддів зауважує, що оскаржувані судові рішення не містять висновків про тривале переховування від правосуддя та антидержавну спрямованість поведінки засудженого ОСОБА_7 .

Перевіряючи дотримання вимог ст. 419 КПК Суд встановив, що спростовуючи доводи апеляційної скарги сторони захисту в частині необґрунтованості засудження ОСОБА_7 , апеляційний суд навів докладні мотиви прийнятого рішення. Колегія суддів погоджується з висновками апеляційного суду.

Касаційна скарга захисника містить також інші аргументи, які не потребують детального аналізу Суду та не мають будь-якого вирішального значення в цьому провадженні, а тому не вливають на законність оскаржуваних рішень.

Доводи скарги, що стосуються переоцінки фактичних обставин подій, дослідження доказів та їх достовірності, Суд не бере до уваги, оскільки вони не є предметом касаційного розгляду згідно з положеннями ч. 1 ст. 433 КПК.

Отже, під час касаційного розгляду не встановлено беззаперечних обставин, які свідчать про порушення судами попередніх інстанцій процесуального закону та неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність в частині кваліфікації дій засудженого, а тому касаційна скарга захисника ОСОБА_6 задоволенню не підлягає.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК, Верховний Суд

ухвалив:

Вирок Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 04 лютого 2026 року та ухвалу Запорізького апеляційного суду від 14 травня 2026 року у кримінальному провадженні стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3