Постанова від 05 жовтня 2026 р. у справі №756/8015/23 — Касаційний кримінальний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 756/8015/23

провадження № 51-95км26

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючого ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

прокурора ОСОБА_5 ,

захисника ОСОБА_6 (в режимі відеоконференції),

засудженого ОСОБА_7 (в режимі відеоконференції)

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу прокурора, який брав участь у розгляді кримінального провадження у суді апеляційної інстанції, на ухвалу Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року щодо

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця і мешканця АДРЕСА_1 ,

засудженого за вчинення злочину, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК, і

ВСТАНОВИВ:

Вироком Оболонського районного суду м. Києва від 08 квітня 2025 року ОСОБА_7 визнано винуватим та призначено покарання за ч. 3 ст. 309 КК у виді позбавлення волі на строк 5 років.

Вирішено інші питання, визначені кримінальним процесуальним законодавством.

Ухвалою Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року вирок суду першої інстанції залишено без змін.

Суди попередніх інстанцій визнали винуватим ОСОБА_7 у тому, що він незаконно придбав та зберігав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб, обіг якого обмежено, - кокаїн масою 112,552 г, що є особливо великим розміром, який 23 червня 2023 року було вилучено у нього правоохоронцями.

Вимоги касаційної скарги, узагальнені доводи особи, яка її подала, та заперечень на неї

У касаційній скарзі прокурор посилається на істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, просить ухвалу апеляційного суду скасувати та призначити новий судовий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Вважає, що суд апеляційної інстанції дійшов неправильного висновку про кваліфікацію дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 309 КК. Стверджує, що такий висновок є передчасним та помилковим, оскільки виявлення та вилучення у ОСОБА_7 особливо небезпечного наркотичного засобу - кокаїну в особливо великому розмірі (112,552 г)- явно перевищує потреби особи для власного споживання та свідчить про умисел на збут, а тому його дії слід кваліфікувати за ч. 3 ст. 307 КК. також вказує, що суди попередніх інстанцій, кваліфікуючи дії ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 309 КК, зазначили неіснуючу кваліфікуючу ознаку «особливо небезпечний наркотичний засіб», якої у диспозиції ч. 3 ст. 309 КК немає.

Прокурор вважає, що в цьому провадженні суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч. 3 ст. 404 та ст. 419 КПК.

Сторона захисту подала до Суду заперечення на касаційну скаргу прокурора, в яких просить залишити ухвалу апеляційного суду без зміни, а касаційну скаргу - без задоволення.

Позиції учасників судового провадження

У судовому засіданні:

- захисник і засуджений підтримали вимоги касаційної скарги та просили її задовольнити;

- прокурор заперечив касаційну скаргу та просив відмовити у її задоволенні.

Мотиви Суду

Колегія суддів заслухала суддю-доповідача, пояснення учасників судового провадження, перевірила матеріали кримінального провадження, наведені у касаційній скарзі доводи і дійшла висновку про таке.

Згідно з ч. 1 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правову оцінку обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати й визнавати доведеними обставини, яких не було встановлено в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.

Отже, при розгляді касаційної скарги прокурора суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.

Згідно з положеннями ст. 419 КПК суд апеляційної інстанції зобов`язаний проаналізувати й зіставити з наявними у справі та додатково поданими матеріалами всі доводи, наведені в апеляційній скарзі, і дати на кожен із них вичерпну відповідь, пославшись на відповідну норму права. При залишенні заявлених вимог без задоволення в ухвалі має бути зазначено правові підстави, з яких подану скаргу визнано необґрунтованою.

Відповідно до вимог ст. 404 КПК суд апеляційної інстанції переглядає рішення місцевого суду в межах доводів апеляційної скарги.

Цих вимог закону суд апеляційної інстанції дотримався.

Як вбачається з матеріалів провадження, не погодившись із вироком, прокурор подав апеляційну скаргу, в якій вказував на невідповідність висновків суду, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та просив цей вирок скасувати і ухвалити новий вирок, яким засудити ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 307 КК і призначити йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 років з конфіскацією майна.

Суд апеляційної інстанції перевірив доводи скарги прокурора та дійшов переконання, що висновки суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 309 КК, відповідають обставинам справи і ґрунтуються на сукупності зібраних, перевірених у судовому засіданні та належно оцінених доказах.

Для вирішення питання про кваліфікацію злочину, пов`язаного з незаконним придбанням та зберіганням наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів, зокрема щодо відсутності чи наявності в особи умислу на збут, суд у кожному конкретному випадку має оцінити обставини справи, які стосуються її намірів і мотивів під час здійснення такого придбання та зберігання.

Так, про умисел на збут наркотичних засобів, окрім його розміру, також можуть свідчити, зокрема: спосіб упакування та розфасування; відповідна домовленість з особою, яка придбала ці засоби чи речовини; поведінка суб`єкта злочину; те, що сама особа наркотичних засобів або психотропних речовин не вживає, але виготовляє та зберігає їх.

У цьому провадженні, виходячи із кількості наркотичного засобу кокаїну (112,552 г), дійсно можна припускати про те, що така кількість речовини, з огляду на добову дозу її споживання, є призначеною для подальшого збуту. Однак лише цього доказу не достатньо для доведення умислу особи на збут.

Правоохоронним органам потрібно не лише покликатися на факт вилучення в особи цієї речовини, а необхідно встановити або факти попередніх чи наступних домовленостей з іншими особами щодо передачі цієї речовини, можливо навіть зафіксувати не просто факт отримання речовини у поштового оператора, а й подальші дії особи, її маршрути слідування тощо.

Суд усвідомлює те, що розслідування справ, пов`язаних із обігом наркотичних чи інших заборонених речовин є складним. Однак все ж суд поза розумним сумнівом має переконатися у намірах особи, які суттєво впливають на кримінально-правову оцінку її дій.

У цьому провадженні стороною обвинувачення було надано недостатньо доказів для доведення умислу засудженого на збут кокаїну. Ніяких відомостей про спілкування з іншими особами щодо отриманого канабісу в матеріалах справи немає. До того ж у цьому провадженні засуджений стверджував, що сам вживає наркотичні засоби і це підтверджується навіть фактами попередніх притягнень його до відповідальності за ст. 309 КК.

Дійсно кількість вилученої речовини, її вартість, придбання особою такої речовини для власного вжитку на багато років наперед, спонукають до припущень про умисел на її збут. Проте сторона обвинувачення має надати суду достатньо доказів для того, щоб беззаперечно підтвердити винуватість особи у інкримінованому їх діянні.

У цьому провадженні під час допиту в судовому засіданні засуджений ОСОБА_7 вину не визнав, проте не заперечував, що періодично вживав наркотичні засоби.

Суд першої інстанції встановив, що в ході особистого обшуку ОСОБА_7 , а також за його місцем проживання не було виявлено доказів, які б вказували на те, що він займається збутом наркотичних засобів або мав такий намір.

За таких обставин місцевий суд дійшов висновку, що хоча у ОСОБА_7 і вилучено наркотичний засіб в особливо великому розмірі - 112,552 г, проте такий розмір наркотичних засобів, за встановлених у цій справі обставин, спосіб упакування і поведінка обвинуваченого не дає достатніх підстав стверджувати, що він його придбав з метою збуту та мав намір збувати.

Тож суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов правильного висновку, що стороною обвинувачення не надано достатніх доказів на підтвердження того, що у ОСОБА_7 був умисел на збут придбаного наркотичного засобу, та кваліфікував його дії за ч. 3 ст. 309 КК.

Щодо зазначення судами попередніх інстанцій неіснуючої кваліфікуючої ознаки «особливо небезпечний наркотичний засіб», якої у диспозиції ч. 3 ст. 309 КК немає, то Суд зазначає таке.

Дії ОСОБА_7 кваліфіковано за ч. 3 ст. 309 КК як незаконне придбання та зберігання особливо небезпечного наркотичного засобу без мети збуту в особливо великому розмірі, що є правильним.

Відповідно до положень ч. 3 ст. 309 КК кримінальна відповідальність настає за незаконні дії з наркотичними засобами, психотропними речовинами або їх аналогами без мети збуту в особливо великому розмірі.

Тож хоча місцевий суд у мотивувальній частині рішення помилково зазначив як кваліфікуючу ознаку «особливо небезпечний наркотичний засіб», хоча така ознака не передбачена ч. 3 ст. 309 КК, однак вказане не впливає ні на формулу кримінально-правової кваліфікації дії засудженого, ні на обґрунтованість висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

Щодо тверджень прокурора про порушення апеляційним судом принципу безпосередності дослідження доказів Суд зазначає таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 404 КПК за клопотанням учасників судового провадження суд апеляційної інстанції зобов`язаний повторно дослідити обставини, встановлені під час кримінального провадження, за умови, що вони досліджені судом першої інстанції не повністю або з порушеннями, та може дослідити докази, які не досліджувалися судом першої інстанції, виключно якщо про дослідження таких доказів учасники судового провадження заявляли клопотання під час розгляду в суді першої інстанції або якщо вони стали відомі після ухвалення судового рішення, що оскаржується.

В оскаржуваній ухвалі апеляційний суд встановив, що суд першої інстанції дослідив усі докази, надані стороною обвинувачення, і до жодного з них в апеляційній скарзі прокурора не зазначено застережень, передбачених ч. 3 ст. 404 КПК, які б зобов`язували суд апеляційної інстанції повторно їх досліджувати.

Незгода прокурора з відмовою апеляційного суду щодо повторного дослідження доказів не свідчить про порушення цим судом норми ч. 3 ст. 404 КПК, а тому Суд вважає необґрунтованими наведені аргументи сторони обвинувачення.

Інші доводи, викладені в касаційній скарзі, та матеріали розглядуваної справи не містять вказівки на допущення порушень норм матеріального чи процесуального законів, які б ставили під сумнів обґрунтованість прийнятого апеляційним судом судового рішення щодо ОСОБА_7 .

Зміст ухвали апеляційного суду містить відповіді на усі аргументи апеляційної скарги прокурора, у ній наведено ґрунтовний правовий аналіз мотивів, з яких виходив цей суд під час апеляційного перегляду вироку місцевого суду щодо ОСОБА_7 . Ухвала апеляційного суду відповідає вимогам ст. 419 КПК.

Таким чином, за результатами касаційного розгляду колегією суддів не встановлено істотного порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, а тому оскаржувану ухвалу апеляційного суду щодо ОСОБА_7 потрібно залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора -без задоволення.

Керуючись статтями 433, 436, 442 Кримінального процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

Ухвалу Київського апеляційного суду від 14 жовтня 2025 року щодо ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу прокурора - без задоволення.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3