Постанова від 07 жовтня 2026 р. у справі №760/12297/25 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 760/12297/25

провадження № 61-7524св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Гулейкова І. Ю. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

заявник - ОСОБА_1 ,

заінтересовані особи: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , на постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року у складі колегії суддів: Соколової В. В., Желепи О. В., Поліщук Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У травні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду із заявою про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, Військова частина НОМЕР_1 (далі - в/ч НОМЕР_1 ), ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 , в якій просив суд оголосити померлим його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , громадянина України, уродженця міста Києва, в результаті виконання бойового завдання в умовах воєнного стану, що пов`язано із виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини, встановити дату смерті - ІНФОРМАЦІЯ_3 та місце смерті - населений пункт Єлизаветівка Донецької області.

Заяву обґрунтував тим, що з 24 лютого 2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України в Україні введено воєнний стан та оголошено мобілізацію, у зв`язку з чим ОСОБА_4 був призваний на військову службу. Під час виконання бойового завдання відповідно до БР командира 79 одшбр № 3591 від 28 вересня 2024 року, перебуваючи у повному спорядженні та зі штатним озброєнням, в районі НП Єлизаветівка поблизу ПВ «Липень» отримав поранення, несумісні з життям стрілець 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 2 штурмової роти в/ч НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , про що стало відомо із доповіді командира 2 штурмової роти в/ч НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_5 , також зазначено про неможливість евакуювати тіло через щільні штурмові дії та артилерійські обстріли.

За ознаками вчиненого правопорушення передбаченого частиною першою статті 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України) за фактом безвісного зникнення військовослужбовця ОСОБА_4 порушено кримінальне провадження від 30 жовтня 2024 року № 12024100090003057.

Зазначено, що інформація про перебування ОСОБА_4 в полоні відсутня, відтак з моменту зникнення останнього минуло більше шести місяців, його досі не знайдено, відомості про його місце перебування відсутні, отже існують обставини, які дають підстави вважати ОСОБА_4 таким, що загинув, проте заявник не може отримати свідоцтво про смерть сина, оскільки відсутня довідка про смерть.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою, заінтересовані особи: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства Юстиції (місто Київ), Міністерство оборони України, військова частина НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 - задоволено.

Оголошено померлим ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця м. Києва, РНОКПП НОМЕР_3 , громадянина України, внаслідок виконання бойового завдання.

Датою смерті ОСОБА_4 вважати ІНФОРМАЦІЯ_3 .

Місцем смерті ОСОБА_4 вважати населений пункт Єлизаветівка Донецької області.

Задовольняючи заяву ОСОБА_1 про оголошення безвісті зниклої особи померлою, суд першої інстанції виходив з того, що у вказаному випадку шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), слід обраховувати з моменту настання відповідної події, яка відбулась 24 жовтня 2024 року. Суд наголошував, що не констатує смерть фізичної особи, а оголошує фізичну особу померлою у судовому порядку у разі встановлення обставин, зазначених у частині другій статті 46 ЦК України, на підставі яких суд робить вірогідне припущення про смерть громадянина.

Короткий зміст постанови суду апеляційної інстанції

Постановою Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року апеляційну скаргу Міністерства оборони України задоволено. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року скасовано та ухвалено нове.

Заяву ОСОБА_1 про оголошення фізичної особи померлою - залишено без задоволення.

Допущено поворот виконання рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 13 червня 2025 року у справі № 760/12297/25 за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Солом`янський відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Міністерство оборони України, в/ч НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_2 про оголошення фізичної особи померлою.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд виходив із того, що заявник звернувся до суду із заявою про оголошення свого сина померлим ІНФОРМАЦІЯ_4 та вказував, що він помер ІНФОРМАЦІЯ_3 під час виконання бойового завдання в умовах воєнного стану, що пов`язано із виконанням обов`язків військової служби та захистом Батьківщини в населеному пункті Єлизаветівка Донецької області.

Під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи.

В акті службового розслідування від 12 листопада 2024 року вказано, що стрілець-снайпер 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 солдата ОСОБА_4 вважати таким, що зник безвісті з 24 жовтня 2024 року за особливих обставин (під час збройного конфлікту) в районі населеного пункту Єлизаветівка Донецької області і під час захисту Батьківщини.

Також суд звернув увагу на те, що при вирішенні такої категорії справ у розпорядженні суду мають бути належні та допустимі докази для встановлення обставин, на підставі яких можливо зробити вірогідне припущення про смерть громадянина. Відсутність безумовних доказів або наявність суперечностей у доказах, поданих заявником та/або заінтересованими особами на підтвердження відповідних обставин, унеможливлює оголошення особи померлою.

У справі, що переглядається з пояснень очевидців викладених письмово в ході службового розслідування зазначено, що солдат ОСОБА_4 покинув укриття та побіг у протилежному напрямку вздовж лісосмуги, незабаром почулись його крики, після чого голос обірвався, як стало відомо пізніше, він отримав смертельне поранення. Тобто з вказаних пояснень не зазначено, за яких обставин стало відомо про поранення і його характер як смертельний, очевидці обставин смерті вказаної особи фактично відсутні. У зв`язку з цим неможливо стверджувати про наявність істотних підстав для припущення загибелі ОСОБА_4 при зазначених обставинах та внаслідок воєнних дій.

Крім того слід звернути увагу на невизначеність населеного пункту місця ймовірної загибелі ОСОБА_4 . В переважній більшості документів і судом першої інстанції вказано населений пункт Єлизаветівка Донецької області. Проте такий населений пункт в Донецькій області не один, зокрема їх два у Покровському районі та один у Краматорському районі, що не заперечувала сторона заявника в судовому засіданні апеляційного суду. У повідомленні про безвісті відсутнього вказано про населений пункт Єлизаветівка Мар`їнської міської територіальної громади Покровського району Донецької області.

Згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, населений пункт Єлизаветівка Мар`їнської міської територіальної громади Покровського району Донецької області був зоною бойових дій з 24 лютого 2022 року до 16 січня 2025 року, а з 17 січня 2025 року належить до територій, які тимчасово окуповані РФ території України.

Тобто саме з 16 січня 2025 року має обраховуватися початок шестимісячного строку, зазначеного у реченні другому частини другої статті 46 ЦК України як дата закінчення активних бойових дій на відповідній території.

Водночас заяву про оголошення померлим ОСОБА_4 подано 05 травня 2025 року, тобто передчасно, оскільки на момент звернення до суду не сплинув шестимісячний строк, який є обов`язковою умовою для оголошення особи померлою, так як у відповідній нормі закону вказано, що суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців.

Короткий зміст та узагальнені доводи касаційної скарги та позиція інших учасників справи

У червні 2026 року ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , через підсистему «Електронний суд» звернувся до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану постанову та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

Як на підставу касаційного оскарження заявник посилається на неврахування апеляційним судом правових висновків викладених у постановах Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23, від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 08 лютого 2024 року у справі № 148/1207/22, від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19, від 08 жовтня 2025 року у справі № 357/9150/24 та інших (пункт 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України, далі - ЦПК України).

Касаційна скарга обґрунтована тим, що:

- відсутнє визначення належності території, на якій загинув ОСОБА_4 , та спірність статусу цієї території;

- наявні обставини, які свідчать саме про загибель військовослужбовця при виконанні бойового завдання;

- невизначеність статусу особи, відносно якої заявлено вимоги про оголошення її померлою, створює для самого заявника страждання та втручання у право мирно володіти майном.

До касаційної скарги додано клопотання, в якому заявник просить поновити їх строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року, з огляду на те, що з повним текстом оскаржуваної постанови ознайомився лише 06 травня 2026 року, вперше з касаційною скаргою заявник звернувся в травні 2026 року, проте касаційна скарга була повернута ухвалою від 01 червня 2026 року на підтвердження чого надає відповідні докази.

Відзив на касаційну скаргу не подано.

Рух справи у суді касаційної інстанції

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями Верховного Суду від 04 червня 2026 року касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Бордунова Н. О., на постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року передано на розгляд судді-доповідачу Гулейкову І. Ю.; судді які входять до складу колегії: Лідовець Р. А., Луспеник Д. Д.

Ухвалою Верховного Суду від 10 червня 2026 року поновлено ОСОБА_6 строк на касаційне оскарження постанови Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року; відкрито касаційне провадження у справі за касаційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник Бордунова Н. О., на підставі пункту 1 частини другої статті 389 ЦПК України; витребувано із Солом`янського районного суду міста Києва матеріали справи № 760/12297/25; надано іншим учасникам справи строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

У червні 2026 року матеріали справи № 760/12297/25 надійшли до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

За змістом частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення.

Фактичні обставини справи

Суди попередніх інстанцій встановили, що 24 лютого 2022 року у зв`язку із військовою агресією російської федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан та оголошено мобілізацію.

Заявник ОСОБА_1 є батьком ОСОБА_4 , що підтверджується копією свідоцтва про народження від 09 липня 1998 року Серії НОМЕР_4 (т. 1, а. с. 11).

26 серпня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_5 № 243 рядовий ОСОБА_4 призваний ІНФОРМАЦІЯ_5 (т. 1, а. с. 12).

10 жовтня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 307 рядового ОСОБА_4 зараховано до списків особового складу та слід вважати таким, що посаду прийняв і приступив до виконання службових обов`язків на посаді стрільця-снайпера 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 13).

12 жовтня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 63-РС рядовому ОСОБА_4 присвоєно звання солдат (т. 1, а. с. 14).

19 жовтня 2024 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 317 солдат ОСОБА_4 прибув в район виконання бойових (спеціальних) дій щодо здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, визначеного відповідно до бойового розпорядження командира 79 одшбр від 28 вересня 2024 року № 3591 (т. 1, а. с. 15).

Згідно з витягу з журналу бойових дій військової частини НОМЕР_1 , 24 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання, а саме під час оборони ПВ «Липень» втрати: безвісти 1 (солдат ОСОБА_4 ), реєстраційний номер від 01 червня 2024 року № 68-83дск/1, арк 434 (т. 1, а. с. 16).

Рапортом оперативного чергового ОКП військової частини НОМЕР_1 надано доповідь про те, що 24 жовтня 2024 року під час виконання бойового завдання відповідно до БР командира 79 одшбр від 28 вересня 2024 року № 3591, перебуваючи у повному спорядженні та зі штатним озброєнням, в районі НП Єлизаветівка поблизу ПВ «Липень» отримав поранення несумісні з життям стрілець 2 штурмового відділення 2 штурмового взводу 2 штурмової роти ВЧ НОМЕР_1 солдат ОСОБА_4 , про що стало відомо з доповіді командира 2 штурмової роти ВЧ НОМЕР_1 молодшого лейтенанта ОСОБА_5 . Також в рапорті зазначено про неможливість евакуювати тіло військовослужбовця через щільні штурмові дії та артилерійські обстріли (т. 1, а. с. 17).

31 жовтня 2024 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 №774 для з`ясування причин і умов зникнення безвісти солдата ОСОБА_4 призначено проведення службового розслідування (т. 1, а. с. 18-19).

Відповідно до акту службового розслідування від 12 листопада 2024 року встановлено, що солдат ОСОБА_4 прибув в район виконання бойових (спеціальних) дій щодо здійснення заходів національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, визначеного відповідно до бойового розпорядження від 28 вересня 2024 року № 3591 та залучений до виконання таких дій з 19 жовтня 2024 року. За результатами проведеного акту службового розслідування щодо з`ясування причин і умов зникнення безвісти солдата ОСОБА_4 вважається завершеним, а факт зникнення за особливих обставин встановленим (т. 1, а. с. 25-37).

В поясненнях старшого стрільця-оператора 3 штурмового відділення 1 штурмового взводу 2 штурмової роти військової частини НОМЕР_1 старшого солдата ОСОБА_7 зазначено, що у хаотичних бойових умовах солдат ОСОБА_4 , імовірно, охоплений панікою, покинув укриття та побіг у протилежному напрямку вздовж лісосмуги. Незабаром почулись його крики, після чого голос обірвався. Як стало відомо пізніше, він отримав смертельне поранення. Попри складну обстановку, евакуація поранених тривала. Однак через щільний ворожий вогонь забрати тіло солдата ОСОБА_4 не вдалося. Противник продовжував атакувати, змушуючи підрозділ відступити (т. 1, а. с. 20-21).

Аналогічні пояснення надано молодшим сержантом ОСОБА_8 (т. 1, а. с. 23-24).

27 жовтня 2024 року згідно наказу командира військової частини НОМЕР_1 № 325 солдат ОСОБА_4 вважається таким, що припинив участь у здійсненні заходів із забезпечення заходів з національної безпеки оборони, відсічі і стримування збройної агресії російської федерації у Донецькій області у зв`язку зі зникненням безвісти (т. 1, а. с. 38).

Медичною характеристикою, виданою на солдата ОСОБА_4 та підписаної командиром військової частини НОМЕР_1 та начальником медичної служби військової частини НОМЕР_1 від 07 листопада 2024 року, встановлено діагноз: Практично здоровий (т. 1, а. с 39).

14 листопада 2025 року наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 910 службове розслідування щодо з`ясування причин і умов зникнення безвісти солдата ОСОБА_4 вважати завершеним, а факт зникнення безвісти за особливих обставин встановленим (т. 1, а. с. 40-42).

28 жовтня 2024 року заінтересована особа ОСОБА_2 отримала сповіщення сім`ї про те, що солдат військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 зник безвісти 24 жовтня 2024 року під час виконання службових обов`язків поблизу н.п. Єлизаветівка Мар`їнської громади Покровського району Донецької області (т. 1, а. с. 43).

30 жовтня 2024 року Солом`янським УП НПУ у м. Києві внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за фактом зникнення безвісти військовослужбовця ОСОБА_4 за частиною першою статті 115 КК України провадження № 12024100090003057 (т. 1, а. с. 44).

04 грудня 2024 року отримано витяг з Єдиного реєстру осіб, зниклих безвісти за особливих обставин Міністерства внутрішніх справ України № 20241204-332, згідно якого вказано, що станом на 09:16 04 грудня 2024 року відомості про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 внесено до вказаного реєстру, з 03 грудня 2024 року він набув статусу особи, зниклої безвісти за особливих обставин (т. 1, а. с. 45-46).

Разом із листом Державного підприємства «Український національний центр розбудови миру» отримано виписку з реєстру оборонців України, які перебувають у полоні держави-агресора в якій значиться, що станом на 21 квітня 2025 відомості про ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 внесені до реєстру НІБ, однак відомості про перебування запитуваної особи в полоні відсутні (т. 1, а. с. 47-49).

29 квітня 2024 року Об`єднаним центром з координації пошуку та звільнення військовополонених, незаконно позбавлених волі осіб внаслідок агресії проти України при Службі безпеки України зазначено, що відомості про місцезнаходження ОСОБА_4 , перебування його у полоні держави-агресора не отримувались (т. 1, а. с. 50).

03 травня 2025 отримано відповідь від Солом`янського УП НПУ у м. Києві про те, що в провадженні СВ Солом`янського УП ГУНП у м. Києві та СУ ГУНП у м. Києві перебуває кримінальне провадження від 30 жовтня 2024 року № 12024100090003057 за фактом зникнення безвісті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , за ознаками кримінального правопорушення передбаченого частини першої статті 115 КК України. На теперішній час місцезнаходження ОСОБА_4 не встановлено, інформація про його загибель або полон відсутня (т. 1, а. с. 51).

З довідки командира військової частини НОМЕР_1 від 09 березня 2025 року № 643 про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України зазначено, що ОСОБА_4 дійсно в період з 19 жовтня 2024 року по 23 жовтня 2024 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, перебуваючи в н.п. Єлизаветівка, Донецької області (т. 1, а. с. 52-53).

Правове обґрунтування

Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист цивільного інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного судочинства.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені частиною другою статті 16 ЦК України.

Згідно зі статтями 3, 4 ЦПК України захисту підлягають порушене, невизнане або оспорюване право особи чи інтерес, а також державний чи суспільний інтерес.

Відповідно до частини першої статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Згідно з пунктом 3 частини другої статті 293 ЦПК України суд розглядає в порядку окремого провадження справи про визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою.

Відповідно до частини першої статті 306 ЦПК України у заяві про визнання фізичної особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою повинно бути зазначено: для якої мети необхідно заявникові визнати фізичну особу безвісно відсутньою або оголосити її померлою; обставини, що підтверджують безвісну відсутність фізичної особи, або обставини, що загрожували смертю фізичній особі, яка пропала безвісти, або обставини, що дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку.

Частиною першою статті 46 ЦК України встановлено, що фізична особа може бути оголошена судом померлою, якщо у місці її постійного проживання немає відомостей про місце її перебування протягом трьох років, а якщо вона пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підставу припускати її загибель від певного нещасного випадку, - протягом шести місяців, а за можливості вважати фізичну особу загиблою від певного нещасного випадку або інших обставин внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру - протягом одного місяця після завершення роботи спеціальної комісії, утвореної внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Відповідно до частини другої статті 46 ЦК України фізична особа, яка пропала безвісти у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена судом померлою після спливу двох років після закінчення воєнних дій. З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців.

Згідно з частиною третьою статті 46 ЦК України фізична особа оголошується померлою від дня набрання законної сили рішенням суду про це. Фізична особа, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави припустити її загибель від певного нещасного випадку або у зв`язку з воєнними діями, збройним конфліктом, може бути оголошена померлою від дня її вірогідної смерті.

Статтею 47 ЦК України визначено, що правові наслідки оголошення фізичної особи померлою прирівнюються до правових наслідків, які настають у разі смерті.

Особливістю цієї категорії справ є те, що висновок суду про оголошення громадянина померлим ґрунтується на юридичному припущенні смерті особи.

Смерть - це припинення життєдіяльності організму. Зі смертю припиняється цивільна правоздатність фізичної особи.

Оголошення громадянина померлим має на меті усунення невизначеності, яка склалася у правовідносинах за участю особи, яка тривалий час є відсутньою за місцем свого постійного проживання і місце перебування якої невідоме.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 вирішувала виключну правову проблему щодо початку відліку строку, передбаченого частиною другою статті 46 ЦК України, для оголошення судом фізичної особи померлою.

Велика Палата Верховного Суду наголосила, що в частині другій статті 46 ЦК України йдеться про воєнні дії, збройний конфлікт, а не про воєнний стан. Не можна тлумачити цей припис як такий, що його можливо застосувати стосовно оголошення особи померлою винятково після скасування воєнного стану на всій території України.

З урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців від дня закінчення активних бойових дій на місці ймовірної загибелі фізичної особи або від дня настання події, за якої відбулася загибель фізичної особи, якщо така подія хоча і є наслідком воєнних дій, проте сталася не на території ведення активних дій.

Велика Палата Верховного Суду у вказаній постанові також зазначила, що для з`ясування змісту припису речення другого частини другої статті 46 ЦК України з урахуванням конкретних обставин справи суд може оголосити фізичну особу померлою і до спливу цього строку, але не раніше спливу шести місяців, використовує телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норми права. Телеологічний (цільовий) спосіб тлумачення норм права зосереджується на цілі та призначенні законодавчого припису, враховуючи права й законні інтереси суб`єктів і суспільні інтереси.

Мета досліджуваної правової норми полягає у забезпеченні балансу між правовою визначеністю та захистом прав зниклої особи. З одного боку, закон хоче запобігти поспішному оголошенню особи померлою, оскільки це може спричинити значні правові наслідки, як-от відкриття спадщини. З іншого - потреба у відновленні правової визначеності стає особливо актуальною у випадках зникнення в умовах активних бойових дій, коли значно зростає ризик загибелі.

Правова мета встановлення спеціальних строків полягає в тому, що визначені у частині другій статті 46 ЦК України два роки від дня закінчення воєнних дій, збройного конфлікту або шість місяців потрібні для розшуку особи та вжиття заходів для її повернення із зони воєнних дій, збройного конфлікту або з інших держав і територій. Дворічний або шестимісячний строки обумовлені тим, що в багатьох випадках під час воєнних дій, збройних конфліктів загибель або зникнення осіб відбувається в умовах невизначеності, на територіях, де тривають активні бойові дії, або в тимчасово окупованих регіонах, що ускладнює вирішення питання розшуку фізичної особи. І навіть за наявності цих строків очевидність щодо зникнення безвісти або загибелі особи може залишатися невідомою. Однак саме для розв`язання таких проблем і застосовуються юридичні фікції.

Речення друге частини другої статті 46 ЦК України не конкретизує обставин, за яких суд може застосувати скорочений шестимісячний строк замість дворічного, зазначеного у реченні першому цієї частини. Водночас суд може послатися на шестимісячний строк у разі наявності істотних підстав для припущення, що фізична особа загинула внаслідок воєнних дій, збройного конфлікту, і без обґрунтованих підстав очікувати, що з часом обставини зміняться або з`являться нові дані щодо місцезнаходження цієї особи.

Отже, визначені статтею 46 ЦК України строки спрямовані суто на те, щоб запобігти ситуації, в якій передчасно буде визнано померлою особу, яка зникла в умовах невизначеності на територіях, де тривають активні бойові дії.

Крім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22 містяться також інші висновки, а саме:

«Також не можна відраховувати шестимісячний строк, передбачений частиною другою статті 46 ЦК України, від дати ймовірної загибелі фізичної особи на території ведення активних бойових дій, оскільки внаслідок триваючих активних бойових дій ситуація на певній території може бути невизначеною та непередбачуваною. Зокрема, зв`язок із особою може перерватися з різних причин, особа може бути змушена змінити місце постійного проживання, перебування або потрапити в полон, що ускладнює встановлення обставин її зникнення. В умовах воєнних дій, збройного конфлікту часто бракує достовірної інформації, що унеможливлює навіть гіпотетичне визначення дати ймовірної загибелі, а відтак і об`єктивне обчислення строків для оголошення особи померлою.

Шестимісячний строк, який у цьому випадку обраховується з дня закінчення активних бойових дій, виконує функцію своєрідного запобіжника, спрямованого на захист прав та інтересів фізичної особи, яка може перебувати в невідомому місці або тимчасово не мати змоги вийти на зв`язок з різних причин, пов`язаних з обставинами воєнних дій, збройного конфлікту. Така правова гарантія запобігає передчасному оголошенню особи померлою, враховуючи, що в умовах війни можуть бути численні фактори, які заважають встановленню фактичного місця перебування людини. Цей строк забезпечує можливість з`ясування додаткових обставин або отримання нової інформації про зниклу особу, що сприяє уникненню помилкових судових рішень, які могли б призвести до негативних правових наслідків для самої особи, її родичів і суспільства загалом.

Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що з урахуванням конкретних обставин справи суд може розпочати відлік шестимісячного строку для оголошення особи померлою від дня настання події, яка спричинила загибель фізичної особи, у разі якщо ця подія відбулася за межами території ведення активних бойових дій, проте є наслідком воєнних дій.

У такому випадку у разі подій (наприклад, авіаударів, ракетних обстрілів, терактів, підривів на мінах, загибелі під час евакуації чи гуманітарної місії) на територіях, які формально не є зоною активних бойових дій, але мають прямий зв`язок з воєнними діями, збройним конфліктом, суд має право розпочати відлік шестимісячного строку з моменту такої події. Якщо докази, як-от: відеоматеріали, документи або показання свідків тощо, дозволяють з високим ступенем вірогідності припустити ймовірну загибель особи, зволікання у визнанні фізичної особи померлою стає невиправданим і не відповідає принципу правової визначеності».

Відповідно до положень частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).

Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Скасовуючи рішення суду першої інстанції та ухвалюючи у цій справі нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_1 , апеляційний суд, дослідивши наявні у справі докази та надавши їм належну оцінку, правильновиходив із того, що оскільки на момент звернення до суду не сплинув шестимісячний строк, який є обов`язковою умовою для оголошення особи померлою, так як у відповідній нормі закону вказано, що суд може оголосити фізичну особу померлою не раніше спливу шести місяців, то передбачені частиною другою статті 46 ЦК України підстави для оголошення його померлим відсутні, а заява є передчасною. При цьому, апеляційний суд правильно врахував, що відлік часу слід відраховувати саме з дати, коли територію віднесено до тимчасово окупованої.

Доводи касаційної скарги про те, що відсутність визначення належності території, на якій загинув ОСОБА_4 та спірність статусу цієї території, Верховний Суд відхиляє з огляду на таке.

Оскільки згідно з Переліком територій, на яких ведуться (велися) бойові дії або тимчасово окупованих РФ, населений пункт Єлизаветівка Мар`їнської міської територіальної громади Покровського району Донецької області був зоною бойових дій з 24 лютого 2022 року до 16 січня 2025 року, а з 17 січня 2025 року належить до територій, які тимчасово окуповані РФ території України.

Отже, станом на момент подання ОСОБА_1 у цій справі заяви про оголошення його сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , померлим ( ІНФОРМАЦІЯ_3 ) та станом на момент розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій встановлено, що населений пункт Єлизаветівка Мар`їнської міської територіальної громади Покровського району Донецької області було територією активних бойових дій та належить до територій, які тимчасово окуповані РФ території України.

Посилання у касаційній скарзі на те, що наявність обставин, які свідчать саме про загибель військовослужбовця при виконанні бойового завдання та невизначеність статусу особи, відносно якої заявлено вимоги про оголошення її померлою створює для самого заявника страждання та втручання у право мирно володіти майном, Верховний Суд відхиляє, оскільки суд апеляційної інстанції у цій справі не ставив під сумнів обставини зникнення сина заявника безвісти та не заперечував наявності підстав вважати його загиблим. Натомість відмовляючи у задоволенні заяви, суд виходив виключно з того, що передбачені частиною другою статті 46 ЦК України підстави для оголошення особи померлою на час розгляду справи були відсутні, оскільки ОСОБА_4 зник безвісти в районі на яких ведуться (велися) бойові дії з 24 лютого 2022 року до 16 січня 2025 року, а з 17 січня 2025 року належить до територій, які тимчасово окуповані РФ території України, водночас заяву про оголошення померлим ОСОБА_4 подано 05 травня 2025 року, а тому звернення із заявою є передчасним.

Аргументи касаційної скарги стосовно того, що апеляційний суд не врахував правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 26 лютого 2024 року у справі № 686/9938/23, від 11 грудня 2024 року у справі № 755/11021/22, від 31 травня 2023 року у справі № 177/11/20, від 26 квітня 2023 року у справі № 337/3725/22, від 08 лютого 2024 року у справі № 148/1207/22, від 10 червня 2021 року у справі № 591/1461/19, від 08 жовтня 2025 року у справі № 357/9150/24 та інших, є необґрунтованими, оскільки оскаржуване судове рішення таким висновкам не суперечить.

У постанові від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19 (пункт 39) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то в такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Посилання у касаційній скарзі на те, що апеляційний суд не надав належну оцінку всім доводам і аргументам заявниці, Верховний Суд також відхиляє, оскільки, як неодноразово вказував ЄСПЛ, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (§§ 29-30 рішення ЄСПЛ від 09 грудня 1994 року у справі «Ruiz Torija v. Spain», заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення ЄСПЛ від 27 вересня 2001 року у справі «Hirvisaari v. Finland», заява № 49684/99). І

Інші наведені у касаційній скарзі доводи не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки, які обґрунтовано викладені у мотивувальній частині оскаржуваного судового рішення апеляційного суду, та зводяться до переоцінки обставин справи і доказів, незгоди заявника з висновками щодо їх оцінки та містять посилання на факти, що були предметом дослідження судів.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій.

Якщо оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

Однакове застосування закону забезпечує загальнообов`язковість закону, рівність перед законом та правову визначеність у державі, яка керується верховенством права. Єдина практика застосування законів поліпшує громадське сприйняття справедливості та правосуддя, а також довіру до відправлення правосуддя.

Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ повноваження вищих судових органів стосовно перегляду мають реалізовуватися для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду, перегляд не повинен фактично підміняти собою апеляцію (рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 року у справі «Ponomaryov v. Ukraine», заява № 3236/03; від 24 липня 2003 року у справі «Ryabykh v. Russian Federation», заява № 59498/00; від 21 вересня 2006 року у справі «Nelyubin v. Russia», заява № 14502/04).

Повноваження вищих судів щодо скасування чи зміни тих судових рішень, які вступили в законну силу та підлягають виконанню, мають використовуватися для виправлення фундаментальних порушень. Оскаржуване судове рішення апеляційного суду відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Тож, наведені в касаційній скарзі доводи не спростовують правильність висновків апеляційного суду.

Викладене дає підстави для висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувана постанова апеляційного суду - без змін із підстав, передбачених статтею 401 ЦПК України.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє представник ОСОБА_3 , залишити без задоволення.

Постанову Київського апеляційного суду від 29 квітня 2026 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді:І. Ю. Гулейков

Р. А. Лідовець

Д. Д. Луспеник