Постанова від 12 жовтня 2026 р. у справі №750/3843/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 750/3843/24

провадження № 61-4486св26

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

Черняк Ю. В. (суддя - доповідач), Коломієць Г. В., Луспеника Д. Д.,

учасники справи:

позивач -ОСОБА_1 ,

відповідачка -ОСОБА_2 ,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Косінцева Костянтина Вікторовича, на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2025 року, ухвалене у складі судді Рахманкулової І. П., та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року, ухвалену у складі колегії суддів:Мамонової О. Є., Висоцької Н. В., Шитченко Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

1. Описова частина

Короткий зміст позовних вимог

У березні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_3 , Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про визнання шлюбу недійсним.

Позов обґрунтовано тим, що 22 листопада 2013 року між ним та ОСОБА_2 було зареєстровано шлюб, який розірвано рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2021 року у справі № 750/10138/21.

Проте станом на дату державної реєстрації цього шлюбу він вже перебував в іншому зареєстрованому шлюбі із ОСОБА_3 , який тривав із 09 лютого 2008 року до 29 листопада 2018 року.

Враховуючи викладене, ОСОБА_1 на підставі положень статей 25, 39, 44 Сімейного кодексу України (далі - СК України) просив суд визнати недійсним шлюб між ним та ОСОБА_2 , зареєстрований 22 листопада 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 2264.

Короткий зміст судових рішень, ухвалених у справі

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2025 року, залишеним без змін постановоюЧернігівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року, у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що ОСОБА_1 не надано суду належних доказів його перебування у шлюбі із ОСОБА_3 на час реєстрації шлюбу (22 листопада 2013 року)з ОСОБА_2 .

Суди вказали, що згідно з частиною другою статті 43 СК України, якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред`явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.

Окрім того, відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 , суди попередніх інстанцій звернули увагу на те, що до позовної заяви про визнання шлюбу недійсним позивач надав суду ті ж самі свідоцтва про державну реєстрацію шлюбу між ним

та ОСОБА_3 та про розірвання шлюбу з нею, які досліджувалися судом

у межах розгляду справи за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про встановлення факту проживання однією сім`єю та поділ спільного сумісного майна (№ 750/14365/21). Вказані свідоцтва були подані стороною позивача як докази на спростування презумпції спільності майна подружжя, і суд уже констатував наявність сумнівів у їх достовірності.

Під час вирішення цього спору суди врахували релевантну судову практику Верховного Суду щодо застосування частини другої статті 43 СК України.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

04 квітня 2026 року представник ОСОБА_1 - адвокат Косінцев К. В., через засоби поштового зв`язку звернувся до Верховного Судуз касаційною скаргою на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року (повний текст якої складено 05 березня 2026 року).

Ухвалою Верховного Суду від 24 квітня 2026 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано із суду першої інстанції матеріали цивільної справи № 750/3843/24.

20 липня 2026 року матеріали цивільної справи № 750/3843/24 надійшли до Верховного Суду.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У касаційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Косінцев К. В., проситьскасувати рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року, справу направити на новий розгляд.

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, коли особа, перебуваючи у шлюбі, зареєстрованому за межами України, укладає інший шлюб на території України у зв`язку з необізнаністю з вимогами законодавства(пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій повністю проігнорували надані ОСОБА_3 оригінали документів, які приєднані до матеріалів справи, а саме: свідоцтво про шлюб від 09 лютого 2008 року та свідоцтво про розірвання шлюбу від 29 листопада 2018 року.

Наполягає на недійсності шлюбу між ним та ОСОБА_2 , зареєстрованого 22 листопада 2013 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, актовий запис № 2264, з посиланням на положення частини першої статті 39 СК України.

Короткий зміст позиції інших учасників справи

У відзиві на касаційну скаргу, поданому до Верховного Суду 09 травня 2026 року, ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Хоменко М. А., заперечує проти доводів представника ОСОБА_1 - адвоката Косінцева К. В., просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року - без змін.

Крім того, ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Хоменко М. А., заявила про понесення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 625, 00 грн, які просила стягнути з ОСОБА_1 на її користь.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

22 листопада 2013 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрували шлюб у Відділі державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції, про що складено актовий запис № 2264 та видано свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_1 (т. 1, а. с. 8).

Рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2021 року у справі № 750/10138/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 розірвано (т. 1, а. с. 9-11).

ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками: ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 , виданого 29 липня 2002 року Чернігівським міським відділом реєстрації актів громадянського стану Чернігівського обласного управління юстиції (т. 1, а. с. 60); ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_3 , виданого 27 вересня 2004 року Чернігівським міським відділом реєстрації актів цивільного стану Чернігівського обласного управління юстиції (т. 1, а. с. 61); ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 , виданого 29 травня 2014 року Відділом реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції (т. 1, а. с. 62).

На підтвердження перебування ОСОБА_1 у шлюбі із ОСОБА_3 у період із 09 лютого 2008 року до 29 листопада 2018 року до суду надано: копію нотаріально посвідченої ксерокопії «Свидетельства о заключении брака НОМЕР_5 , дата выдачи - 09.02.2008, место государственной регистрации - Бабушкинський отдел ЗАГС Управления ЗАГС Москвы» (т. 1, а. с. 12); копію нотаріально посвідченої ксерокопії «Свидетельства о расторжении брака НОМЕР_6 , дата выдачи - 29.11.2018, место государственной регистрации - Бабушкинський отдел ЗАГС Управления ЗАГС Москвы, свидетельство выдано ОСОБА_1 »

(т. 1, а. с. 13). Вірність вказаних ксерокопій засвідчено 17 січня 2019 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Азадалієвою Я. М.

Представником ОСОБА_3 - адвокатом Косінцевою П. Ю. до суду надано: ксерокопію повторного свідоцтва про укладення шлюбу серії НОМЕР_7 , дата видачі - 31 березня 2012 року, місце державної реєстрації - Бабушкінський відділ ЗАЦС Управління ЗАЦС Москви, з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову (т. 1, а. с. 128-130); ксерокопію свідоцтва про розірвання шлюбу серії НОМЕР_8 , дата видачі - 29 листопада 2018 року, місце державної реєстрації - Бабушкінський відділ ЗАЦС Управління ЗАЦС Москви, свідоцтво видано ОСОБА_3 , з нотаріально засвідченим перекладом на українську мову (т. 1, а. с. 131-133).

Під час розгляду цієї справи судами попередніх інстанцій звернуто увагу на те, що у межах справи № 750/14365/21 Чернігівський апеляційний суд досліджував наявні в матеріалах справи ксерокопії свідоцтва про шлюб та свідоцтва про розірвання шлюбу, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і надав їм відповідну правову оцінку, зокрема,зазначивши, що вони викликають сумніви у їх достовірності.

Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Чернігові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції при вирішенні питання по суті заявлених позовних вимог поклався на розсуд суду (т. 1, а. с. 162).

2. Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга представника ОСОБА_1 - адвоката Косінцева К. В., не підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Відповідно до частини першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Предметом позову у цій справі є вимога про визнання недійсним шлюбу, який було розірвано за рішенням суду.

Стаття 51 Конституції України передбачає, що шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки і чоловіка. Кожен із подружжя має рівні права і обов`язки у шлюбі та сім`ї.

Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки (частина друга статті 3 СК України).

Згідно з частиною першою статті 21 СК України, шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану.

Відповідно до положень статті 38 СК України, підставою недійсності шлюбу є порушення вимог, встановлених статтями 22, 24-26цього Кодексу.

Статтею 25 СК України передбачено, що жінка та чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі. Жінка та чоловік мають право на повторний шлюб лише після припинення попереднього шлюбу.

Частиною першою статті 39 СК України визначено, що недійсним є шлюб, зареєстрований з особою, яка одночасно перебуває в іншому зареєстрованому шлюбі.

Згідно з частиною другою статті 43 СК України якщо шлюб розірвано за рішенням суду, позов про визнання його недійсним може бути пред`явлено лише після скасування рішення суду про розірвання шлюбу.

З системного аналізу вказаних норм чинного законодавства України слід дійти висновку, що не може існувати два рішення суду з приводу спору між тим самим подружжям - як про розірвання шлюбу, так і про визнання цього шлюбу недійсним.

Аналогічне роз`яснення щодо системного тлумачення вищевказаних норм міститься у пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», де зазначено, що наявність рішення суду про розірвання шлюбу є перешкодою для визнання цього шлюбу недійсним.

У справі, що переглядається в касаційному порядку, судами встановлено, що на час пред`явлення позову про визнання шлюбу недійсним рішенням Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2021 року у справі № 750/10138/21 шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 уже було розірвано.

Вирішуючи конкуренцію між загальною нормою частини першої статті 39 СК України та спеціальною нормою частини другої статті 43 СК України, колегія суддів вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню остання норма, оскільки саме вона визначає спеціальну передумову для визнання шлюбу, який було розірвано за рішенням суду, недійсним, зокрема: скасування рішення суду про розірвання шлюбу.

До подібних висновків дійшов Верховний Суд у постановах: від 07 червня 2018 року у справі № 554/6827/16-ц (провадження № 61-10081св18) та від 23 жовтня 2019 року у справі № 756/8186/17 (провадження № 61-25898св18).

Тобто, якщо рішення про розірвання шлюбу є чинним, позов про визнання шлюбу недійсним не може бути задоволений.

За таких обставин, оскільки оспорюваний шлюб, укладений 22 листопада 2013 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , уже припинено на підставі рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 06 грудня 2021 року у справі № 750/10138/21, це рішення суду набрало законної сили, суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність правових підстав для задоволення позову про визнання шлюбу недійсним, правильно застосувавши положення частини другої статті 43 СК України.

Інші доводи касаційної скарги представника ОСОБА_1 - адвоката Косінцева К. В., значною мірою зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.

З огляду на встановлені обставини, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, правильно застосував норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, надав належну оцінку доказам і зробив обґрунтований висновок про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Оскаржені судові рішення є достатньо вмотивованими та містять висновки судів щодо питань, які мають значення для вирішення справи.

Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов`язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.

Щодо вирішення клопотання про стягнення витрат на правничу допомогу у суді касаційної інстанції

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 141 ЦПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача, у разі відмови в позові - на позивача, у разі часткового задоволення - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, відшкодування витрат, понесених у зв`язку з реалізацією права на судовий захист у разі подання до особи необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору й стримування від подання безпідставних позовів (скарг).

Відповідно до частин першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи, витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Водночас зі змісту частини четвертої статті 137 ЦПК України слідує, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.

Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року в справі № 755/9215/15-ц).

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може за клопотанням іншої сторони зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 137 ЦПК України).

Склад витрат, пов`язаних з оплатою за надання професійної правничої допомоги, входить до предмета доказування у справі, що свідчить про те, що такі витрати повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами.

Визначаючи розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації гонорару адвоката іншою стороною, суди мають виходити з встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», враховуючи положення законодавства щодо критеріїв визначення розміру витрат на правничу допомогу. Зазначений правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 листопада 2022 року у справі № 922/1964/21.

Для суду не є обов`язковими зобов`язання, які склалися між адвокатом та клієнтом при вирішенні питання про розподіл судових витрат. Суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, враховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (пункт 5.44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12 травня 2020 року в справі № 904/4507/18).

У відзиві на касаційну скаргу ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Хоменко М. А., заявлено вимогу про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 8 625,00 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції ОСОБА_2 , від імені якої діє адвокат Хоменко М. А., надано:

- копію договору про надання правової (професійної правничої) допомоги № 05/05/26/3 від 05 травня 2026 року, укладеного між ОСОБА_7 та Адвокатським об`єднанням «ЛІГАЛ АЙК`Ю ГРУП». Предметом договору є послуги зі складання та подання до Верховного Суду відзиву на касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року у справі № 750/3843/24;

- копіюордеру адвоката Хоменко М. А. серії СВ № 1168442;

- копіюсвідоцтва Хоменко М. А. про право на заняття адвокатською діяльністю № 001303;

- копіюрахунку на оплату № 90 від 05 травня 2026 року;

- копіюплатіжної інструкції № PEAC-3P79-878K-2AE5 від 06 травня 2026 року.

Враховуючи суть спору, результат розгляду справи, характер наданих адвокатом послуг, розгляд справи на стадії касаційного перегляду без участі сторін, складання відзиву на касаційну скаргу, а також відсутність заперечень позивача проти задоволення відповідного клопотання, колегія суддів дійшла висновку про стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, у розмірі 8 625,00 грн.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Оскільки колегія суддів встановила, що оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанова апеляційного суду ухвалені з додержанням норм процесуального права, то відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України їх необхідно залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 400, 401, 409, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Косінцева Костянтина Вікторовича, залишити без задоволення.

Рішення Деснянського районного суду м. Чернігова від 13 листопада 2025 року та постанову Чернігівського апеляційного суду від 04 березня 2026 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_7 витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 8 625,00 (вісім тисяч шістсот двадцять п`ять) грн 00 коп.

Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Судді: Ю. В. Черняк Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник