Постанова від 06 жовтня 2026 р. у справі №489/6346/24 — Касаційний цивільний суд Верховного Суду

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 жовтня 2026 року

м. Київ

справа № 489/6346/24

провадження № 61-15275св25

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Луспеника Д. Д.,

суддів: Гулейкова І.Ю., Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Лідовця Р. А., Черняк Ю. В.,

учасники справи:

заявник (стягувач)- Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс»,

суб`єкт оскарження- старший державний виконавець Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатовська Ангеліна Михайлівна,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеси) на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2025 року, постановлену у складі судді Кокорєва В. В., та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року, ухвалену у складі колегії суддів: Серебрякової Т. В., Коломієць В. В., Самчишиної Н. В.,

ВСТАНОВИВ:

Описова частина

Короткий зміст скарги

У червні 2025 року Комунальне підприємство «Миколаївкомунтранс» (далі - КП «Миколаївкомунтранс») звернулося до суду зі скаргою дії та бездіяльність старшого державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (далі - Інгульський ВДВС у м. Миколаєві) Ігнатовської А. М. у справі за позовом КП «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Скаргу КП «Миколаївкомунтранс» мотивувало тим, що 03 квітня 2025 року Інгульський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист № 489/6346/24 про стягнення заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 4 664,52 грн та судового збору у розмірі 3 028,00 грн, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - КП «Миколаївкомунтранс».

24 червня 2025 року постановою державного виконавця Інгульського ВДВС відкрито ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 489/6346/24, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 03 квітня 2025 року.

Того ж дня 24 червня 2025 року державний виконавець Інгульського ВДВС Ігнатовська А. М. винесла постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1 у зв`язку із смертю боржника ОСОБА_1 згідно з актовим записом про смерть від 19 листопада 2021 року № 24132.

Заявник указував, що постанова про закінчення ВП № НОМЕР_1 є неправомірною та такою, що підлягає скасуванню, оскільки, отримавши повідомлення про смерть боржника, державний виконавець не вчинила жодних дій щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну сторони боржника її спадкоємцями, зокрема, шляхом звернення до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину, що в подальшому дало б змогу звернення до суду із заявою про заміну сторони виконавчого провадження.

КП «Миколаївкомунтранс» просило суд:

- визнати дії старшого державного виконавця Інгульського ВДВС Ігнатовської А. М. щодо закінчення ВП № НОМЕР_1 неправомірними, а постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року скасувати;

- зобов`язати старшого державного виконавця Інгульського ВДВС Ігнатовську А. М. відновити ВП № НОМЕР_1 та надіслати КП «Миколаївкомунтранс» копію постанови про його відновлення.

Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Ухвалою Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2025 року скаргу КП «Миколаївкомунтранс» задоволено.

Визнано дії старшого державного виконавця Інгульського ВДВС у м. Миколаєві Ігнатовської А. М. щодо закінчення ВП № НОМЕР_1 неправомірними, а постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1 від 24 червня 2025 року скасовано.

Зобов`язано старшого державного виконавця Інгульського ВДВС у м. Миколаєві Ігнатовську А. М. поновити ВП № НОМЕР_1 та надіслати КП «Миколаївкомунтранс» постанову про його відновлення.

Постановою Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року апеляційну скаргу Інгульського ВДВС у м. Миколаєві залишено без задоволення, ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва 03 вересня 2025 року - без змін.

Задовольняючи заяву у повному обсязі, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що спірні правовідносини допускають правонаступництво, у державного виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов`язаний був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.

Спростовуючи доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції розглянув позов до відповідача, яка померла на час звернення КП «Миколаївкомунтранс» з позовом до суду, вказав, що заявник фактично ініціює ревізію заочного рішення Ленінський районний суд м. Миколаєва шляхом подання апеляційної скарги на ухвалу цього ж суду щодо його виконання. Тобто без звернення правонаступника боржника із власною апеляційною скаргою, апеляційний суд, з огляду на статті 359, 360 ЦПК України, не переглядає рішення суду першої інстанції, що підлягає виконанню.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У грудні 2025 року Інгульський ВДВС у м. Миколаєві подав до Верховного Суду касаційну скаргу на ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва 03 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року, в якій просить суд скасувати оскаржувані судові рішення.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

09 грудня 2025 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали із Інгульського районного суду м. Миколаєва, іншим учасникам надіслано копії касаційної скарги.

У січні 2026 року справа надійшла до Верховного Суду.

05 серпня 2026 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду у складі колегії із п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій неправильно застосували норми матеріального права та порушили норми процесуального права.

Підставами касаційного оскарження зазначає те, що суди першої та апеляційної інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц (провадження № 61-9921св19), від 30 червня 2023 року у справі № 681/1267/22 (провадження № 61-6063св23).

Касаційна скарга мотивована тим, що, встановивши, що боржник помер до відкриття виконавчого провадження, державний виконавець правильно застосував положення пункту 3 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження».

На час звернення КП «Миколаївкомунтранс» до суду боржник померла, отже, суд мав закрити провадження у справі.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

У грудні 2025 року КП «Миколаївкомунтранс» подало до Верховного Суду відзив, у якому просило касаційну скаргу залишити без задоволення, а ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва від 03 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року - без змін, як такі, що ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Заочним рішенням Інгульського районного суду м. Миколаєва від 19 листопада 2024 року позов КП «Миколаївкомунтранс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь КП «Миколаївкомунтранс» заборгованість за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 4664, 52 грн. та судовий збір у розмірі 3028,00 грн.

Заочне рішення суду не оскаржувалось, набрало законної сили (а.с.43-35).

03 квітня 2025 року Інгульський районний суд м. Миколаєва видав виконавчий лист № 489/6346/24 про стягнення заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 4664,52 грн та судового збору у розмірі 3 028,00 грн, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - КП «Миколаївкомунтранс» (а. с.85).

Копію рішення суду та виконавчий лист отримано представником КП «Миколаївкомунтранс» 25 квітня 2025 року (а. с. 49).

24 червня 2025 року державний виконавець Інгульського ВДВС у м. Миколаєві Ігнатовська А. М. винесла постанову про відкриття ВП № НОМЕР_1 з примусового виконання виконавчого листа № 489/6346/24, виданого Ленінським районним судом м. Миколаєва 03 квітня 2025 року, про стягнення заборгованості за надані послуги з вивезення побутових відходів у розмірі 4664,52 грн та судовий збір у розмірі 3028,00 грн, боржник - ОСОБА_1 , стягувач - КП «Миколаївкомунтранс» (а. с. 56).

24 червня 2025 року державний виконавець Інгульського ВДВС у м. Миколаєві Ігнатовська А. М. винесла постанову про закінчення ВП № НОМЕР_1 на підставі пункту 3 частини першої статті 39, статті 40 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки згідно з актовим записом про смерть від 19 листопада 2021 року № 24132 боржник ОСОБА_1 померла (а. с. 57).

Мотивувальна частина

Позиція Верховного Суду

Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції застосували в оскаржуваних судових рішеннях норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду (частина перша статті 389 ЦПК України).

Касаційна скарга Інгульського ВДВС у м. Миколаєві підлягає частковому задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

Частинами першою, другою статті 400 ЦПК України визначено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.

Відповідно до частин першої, другої та п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Зазначеним вимогам закону судові рішення судів першої та апеляційної інстанції у повній мірі не відповідають.

Пунктом 9 статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов`язковість рішень суду.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України і судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

У частині першій статті 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Згідно із прецедентною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) право на виконання судового рішення є складовою права на доступ до суду, передбаченого статтею 6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід`ємна частина судового розгляду.

Стаття 6 Конвенції поширює свою дію і на таку стадію цивільного процесу, як виконання судового рішення. У своїх рішеннях ЄСПЛ вказує, що право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї зі сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинне розглядатися як невід`ємна частина «процесу» в розумінні статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28 липня 1999 року в справі «Іммобільяре Саффі» проти Італії», від 19 березня 1997 року в справі «Горнсбі проти Греції»).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчим провадженням як завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) вважається сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Виконання судового рішення є невід`ємною та заключною частиною судового процесу, яка поєднана із попередніми єдиною та основною метою всього судочинства, яке полягає у захисті прав і охоронюваних законом інтересів осіб.

Згідно з частинами першою та другою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» сторонами у виконавчому провадженні є стягувач і боржник. Боржником є визначена виконавчим документом фізична або юридична особа, держава, на яких покладається обов`язок щодо виконання рішення.

У пункті 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження підлягає закінченню у разі смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.

Постанова про закінчення виконавчого провадження виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини (частина друга статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

У статті 447-1 ЦПК України передбачено, що сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Відповідно до статті 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу.

У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржені рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Якщо оскаржені рішення, дії чи бездіяльність прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

Згідно з положенням статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Відповідно до абзацу першого частини п`ятої статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» у разі вибуття однієї зі сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов`язковими тією мірою, якою вони були б обов`язковими для сторони, яку правонаступник замінив.

Згідно з статтею 442 ЦПК України у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює сторону виконавчого провадження її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особи).

Виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій, зокрема у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п`ятою статті 15 цього Закону (пункт 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження»).

Виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов`язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження»).

Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника (пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження») слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва (пункт 8.12 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

У разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв`язку зі смертю боржника (постанови Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року у справі № 916/617/17 (провадження № 12-48гс20), від 11 жовтня 2023 року у справі № 523/2357/20 (провадження № 14-11цс22)).

Статтею 1218 ЦК України передбачено, що до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Відповідно до статті 1219 ЦК України не входять до складу спадщини права та обов`язки, що нерозривно пов`язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об`єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 4) право на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов`язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 608 ЦК України зобов`язання припиняється смертю боржника, якщо воно є нерозривно пов`язаним з його особою і у зв`язку з цим не може бути виконане іншою особою.

Спадкоємці зобов`язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги, та/або якщо вони спадкують майно, обтяжене правами третіх осіб (частина перша статті 1281 ЦК України).

Відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов`язаний задовольнити вимоги кредитора особисто у розмірі, який відповідає його частці у спадщині.

У випадку смерті боржника за кредитним договором його права й обов`язки за цим договором переходять до спадкоємців, які зобов`язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину (частина перша статті 1282 ЦК України).

Такі висновки Велика Палата Верховного Суду висловила у пункті 57 постанови від 17 квітня 2018 року у справі № 522/407/15-ц (провадження №14-53цс18), пункті 67 постанови від 13 березня 2019 року у справі № 520/7281/15-ц (провадження № 14-49цс19).

Отже, зі смертю позичальника зобов`язання з повернення кредиту включаються до складу спадщини, тому правовідносини у справі допускають правонаступництво.

Оскільки спірні правовідносини допускають правонаступництво, то у виконавця не було підстав для закінчення виконавчого провадження через смерть боржника, він зобов`язаний був зупинити виконавче провадження та вирішити питання про залучення правонаступників.

Правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення. Після заміни вибулої сторони виконавчого провадження її правонаступником виконавець продовжує виконання виконавчого провадження в порядку, встановленому Законом.

Отримавши дані про смерть фізичної особи - сторони виконавчого провадження, виконавець має отримати підтвердження чи спростування таких даних, звернувшись відповідно до пункту 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» із запитом до органу державної реєстрації актів цивільного стану згідно з компетенцією останнього, визначеного Законом України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану».

Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з`ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.

Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.

Подібні висновки містить постанова Верховного Суду від 17 жовтня 2025 року у справі № 405/9486/14-ц (провадження № 61-5763св25).

Предметом скарги на дії та рішення державного виконавця у цій справі є законність винесення державним виконавцем постанови про закінчення виконавчого провадження, у зв`язку зі смертю боржника.

Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про скасування постанови про закінчення ВП № НОМЕР_1, виходячи з того, що виконавець не вжила достатніх заходів для отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження, та передчасно закінчила виконавче провадження у зв`язку із смертю боржника.

Доводи касаційної скарги про неврахування судами попередніх інстанцій висновків, викладениху постановах Верховного Суду від 05 квітня 2021 року у справі № 200/21020/15-ц (провадження № 61-9921св19), від 30 червня 2023 року у справі № 681/1267/22 (провадження № 61-6063св23), є необґрунтованими, оскільки встановлені судами у цих справах фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, стосуються питання закриття судом провадження у справі у разі, якщо на час звернення до суду з позовом відповідач помер, отже, є іншими ніж у справі, яка переглядається, і не суперечать висновкам, висловленим у цій постанові.

У справі, що переглядається, питання про закриття провадження у справі не розглядалось, судом було ухвалено заочне рішення, яке не оскаржувалось і набуло законної сили.

Крім того, згідно зі статтею 451 ЦПК України за результатами розгляду скарги суд постановляє ухвалу. У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги.

У разі, якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення (частина перша статті 41 Закону України «Про виконавче провадження»).

Відповідно до Рекомендацій Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради від 11 березня 1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.

Згідно з позицією Європейського суду з прав людини, викладеною у справах «Класс та інші проти Німеччини» від 6 вересня 1978 року, «Фадєєва проти Росії» від 09 червня 2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» від 17 грудня 2004 року, завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, а тому суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.

Суд першої інстанції, задовольняючи вимогу стягувача про зобов`язання державного виконавця поновити ВП № НОМЕР_1 та надіслати КП «Миколаївкомунтранс» копію постанови про його відновлення, не звернув уваги на те, що повноваження державного виконавця щодо прийняття відповідного рішення, у тому числі щодо поновлення виконавчого провадження, за своєю правовою природою є дискреційними. Саме тому резолютивна частина ухвали суду першої інстанції, з якою погодився суд апеляційної інстанції, підлягає зміні, а саме, державного виконавця необхідно зобов`язати вирішити питання про поновлення виконавчого провадження за виконавчим листом та повідомлення стягувача.

Подібні висновки щодо дискреційних повноважень виконавця містить постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 504/3238/16-ц (провадження № 61-9909св22).

Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги (частина третя статті 400 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

Згідно з частинами першою та четвертою статті 412 ЦПК України суд змінює рішення, якщо воно переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частини.

Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій правильно встановили фактичні обставини справи, однак неправильно застосували положення статті 41 Закону України «Про виконавче провадження», порушили положення статті 451 ЦПК України, судові рішення судів першої та апеляційної інстанції в частині зобов`язання державного виконавця слід змінити, виклавши їх резолютивну частину в редакції цієї постанови.

Керуючись статтями 400, 402, 409, 412, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

Касаційну скаргу Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеси) задовольнити частково.

Ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва 03 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року змінити та викласти резолютивну частину в такій редакції:

«Зобов`язати старшого державного виконавця Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Ігнатовську Ангеліну Михайлівну вирішити питання про поновлення виконавчого провадження № НОМЕР_1 та про повідомлення Комунальному підприємству «Миколаївкомунтранс» про його поновлення».

В іншій частині ухвалу Інгульського районного суду м. Миколаєва 03 вересня 2025 року та постанову Миколаївського апеляційного суду від 10 листопада 2025 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Д. Д. Луспеник

Судді: І. Ю. Гулейков

Г. В. Коломієць

Р. А. Лідовець

Ю. В. Черняк